РЕФЕРАТ

на тему:

“Внесок українських вчених у розвиток світової економічної думки” ПЛАН

1. Економічна думка в Україні ХІХ – поч.. ХХ ст.

2. Економічна думка  України 20 –90-х рр. ХХ ст.

3. Економічна думка українського зарубіжжя.

1. Економічна думка в Україні ХІХ – поч.. ХХ ст.

Загострення у першій  чверті XIX ст. тривалої кризи, як наслідок
процесів розкладу феодально-кріпосницької системи.

Розвиток елементів капіталізму в промисловості, землеробстві, занепад
поміщицького та селянського господарства, посилення кріпосницької
експлуатації.

Початок промислового  перевороту , проте зберігається відставання рівня
економічною розвитку від передових західноєвропейських держав.

Початок формування класу  буржуазії.

Розвиток капіталістичних відносин вимагає від економічної теорії
обгрунтування переваг цього  ладу, його основних принципів, “  вільної
конкуренції та невтручання держави в економіку”.

Т. Степанов (1795-1847)

Професор Харківського університету, один з перших авторів курсу
політичної економії російською мовою.

Пропагував ідеї А.Сміта та Д.Рікардо, виступав проти доктрини
меркантилізму, кріпосництва, проголошував ідеали свободи економічної
діяльності.

Показував факт соціальної несправедливості, вказував на необхідність
посилення соціального аспекту політичної економії, що не  було
притаманне англійській класичній школі.

Велике значення надавав методологічним  проблемам економічної теорії.
Характеризуючи предмет політекономії, підкреслював,  що слід відрізняти
цю науку від політики. Політична економія відкриває  закони фізичного
(природно-економічного)  життя  держави,  а  саме  закони  багатства,
показує  яким чином багатство в суспільстві накопичується,
розподіляється,  споживається.

Торкнувся майже всіх основних проблем політичної економії (здебільшого
з  позиції класичної школи, хоч і з більшим наголосом на соціальних
аспектах).Серед них: сутність та джерела багатства, природа і праця,
продуктивні та непродуктивні класи, цінність, суспільний поділ праці,
машини, капітал і його нагромадження, відношення між виробництвом і
споживанням, заробітна плата, прибуток і рента,  національний доход,
процент,  кредит тощо.

Розглядаючи джерела багатства, підкреслював, що всі класи мають рівне
право на існування. Багатство слід правильно розподілити між усіма
громадянами за рахунок установлення розміру податків відповідно до
«частки прибутку громадян». Виступав проти того, що «бідний, нижчий клас
народу платить більше, якщо порівнювати його достатки з достатками
багатіїв», пропонував спрямувати податки на суспільні потреби.

Аналізуючи питання про походження багатства, наголошував, що праця,
виступає  суб’єктом,  а природа – об’єктом його дії  ( погоджувався з
Ф.Кене). Вважав, що багатство в цілому складається з природи,

праці, та капіталу , характеризуючи при цьому знаряддя

виробництва за капіталізму як капітал, що застосовується для отримання

прибутку. Наблизився до розуміння того, що капіталісти отримують

надлишок продукції як додаткову вартість, хоч самої категорії

«додаткова вартість» не розумів.

Стверджував,  що праця тим продуктивніша, чим вона вільніша від усяких
утисків (за А.Смітом), підтримував положення Д.Рікардо про залежність
прибутку від рівня  заробітної плати. Тим самим підкреслював, що
прибуток є частиною вартості, створеної працею.  Зазначав, що рівень
заробітної плати не є та й не може  бути стабільним,  бо залежить від
ряду причин, у тому числі від «самовдосконалення» робітників, від
історичного розвитку країни тощо.

Одним із перших серед економістів країни правильно зрозумів мету
капіталістиного внробництва — прагнення до збагачення.

«Машини» розглядав з погляду розвитку продуктивних сил і тієї користі,
яку вони приносять людству, оскільки машина «вдосконалює працю»,
скорочує  витрати виробництва і збільшує прибутки капіталістів.

Рішучє виступив проти мальтузіанства, посилаючись на тє, що розвиток
науки, а значить і виробництва, в усіх сферах безмежний.

І. Вернадський (1821-1884)

Після закінчення в 1849 р. Киівського університету викладав в ньому
різні курси економіки та статистики. В 1849-1856 рр. професор
політекономії Московського університету, з 1857 – ироживає  в
Петербурзі, з 1868 по 1876 — в Харкові (керівник відділу державного
Банку), потім знову до самої смерті в Петербурзі.

Ставив завдання дати наукове визначення предмету політичної економії,
показати дію економічних законів , під якими розумів «природні закони
виробництва”. Докапіталістичні форми виробництва вважав такими, що не
підлягають вивченню політичною економією як наукою про цінність, тобто
товарне виробництво.

Був прихильником невтручання держави у приватну ініціативу, вільну
конкуренцію. Намагався довести, що протекціонізм суперечить “природним”
економічним законам, тобто законам товарного виробництва.

Намагався довести перваги використання найманої праці,  великої
промисловості перед дрібною. Наголошував, що капітал з’єднує

сили, робить можливим розподіл праці, виступає головною умовою

успішного виробництва.

Аналізував різні економічні категорії та поняття. Зокрема вважав,

що праця –“ головне і єдине джерело багатства ” –  визначає відношення
людини до предметів і людини до людини. Намагався довести різницю між
споживчою вартісгю і вартісгю, при цьому вартість , на

його думку, визначається працею, а не споживчими якостями. Відокремлював
мінову вартісгь від вартості(цінності). “Політекономія вивчає не
багатство, уречевлене в речах, а їхню  властивість – цінність”. Цінність
же  Цінність же відображає відношення покупців до речей.

Був рішучим противником соціалістичних ідей.

М. Бунге (1823-1895)

Народився у Києві в сім’ї лікаря. В 1845 р. закінчив Київський
університет, в 1832 р. захистив у ньому докторську дисертацію.  3 1850
р. по 1880 р. викладач,  у тому числі в 1859-1862, 1871-1875 та
1878-1880 рр. – ректор Київського університету. В 1881-1886 рр. —
міністр фінансів.

Висував економічні буржуазні вимоги: максимальний розвиток буржуазної
приватної ініціативи, вільна конкуренція, обмеженість втручання держави
в економічне житгя. Вважав, що «гармонія суспільних відносин» можлива
тоді, коли «суспільний лад буде пов’язаний із природними суспільними
законами”. Всі способи виробництва, крім капіталістичного, вважав не
властивими людській природі.

Стверджував, що завдання політичної економії полягає у вивченні законів
капіталістичного розвитку. Вважав, що людство досягло найвищої точки
економічного розвитку саме за умов вільної конкуренції.

Підтримував, хоч і не завжди послідовно, ідеї фритредерства, заз-

начаючи, що вільна торгівля є одним з проявів свободи промисловості. 

Захищав всебічний розвиток капіталістичної промисловості, зокрема
«заснованої на акціях», виступав за підтримку фабричного виробництва.

М.І.Туган-Барановський (1865 – 1919)

У 1889 закінчив Харківський університете, фізико-математичний факультет
, а пізніше екстерном  – юридичний. Ще студентом М.Туган-Барановський
захоплюється марксизмом та ідеями класичної школи. Написав праці:

Занальновизнаними у світовій економічній літературі є теорії
психологічної цінності, розподілу, економічної циклічності.

Розвиваючи теорію психологічної цінності , він спочатку виступив за
поєднання трудової теорії вартості з теорією граничної корисності , а
пізніше сформулював закон , згідно якого граничні корисності вільно
відтворюваних господарських благ пропорційні їх трудовим вартостям.

В соціальній теорії розподілу , розподіл доходів представлено  у вигляді
боротьби різних класів суспільства за поділ суспільного продукту. Розмір
частки, яка дістається кожному класові, визначається загальним обсягом
національного доходу і “соціальною силою” кожного з класів. Роль
виробництва полягає у нарощувані продукту, а тому усі класи однаково
зацікавлені у зростанні продуктивності праці, адже від цього залежить 
як загальний обсяг виробленого продукту , так і розмір частки кожного
класу . Тому виникає “гармонія соціальних інтересів “.

У теорії економічних циклів Туган-Барановський зробив спробу дати уяву
про характер циклічних коливань. Особливу увагу, він звернув на тісний
зв’язок між зміною цін на “капітальні блага” ( засоби виробництва )
ророзвитком акумулятивного процесу – процесу зміни вивільнюваного
грошового капіталу, котрий спрямовується або на інвестиції, або на
заощадження. Тим самим М.Туган-Барановський поклав початок сучасній
інвестиційній теорії циклів, стержнем якої є ідея “заощадження –
інвестиції”, як основи циклічних коливань. Згідно його теорії ,
вичерпування інвестиційних можливостей створюється умовами застосування
позичкового капіталу,обмеженістю банківских ресурсів, а найголовніше —
непропорційністю у розміщенні вільних грошових капіталів між різними
сферами їх вкладання. У цій диспропорції Туган-Барановський  вбачав
головну причину економічних криз.

Одним з перших Туган-Барановський  звернув увагу на утворення монополій
у формі картелей і трестів , вбачаючи у них важливе явище в розвитку
світової економіки.Він прийшов до думки , що держава здатна усунути
шкідливий вплив монополій,обмеживши їх діяльність.

За своїми поглядами Туган-Барановський був соціалістом.

Є.Слуцький (1880 – 1948)

Викладач  Київського комерційного інституту.(1913 – 1926 )  —  економіст
– математик.

Зробив визначний внесок у розвиток математичних, математично –
статистичних  досліджень.

Написав праці :

“Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу”.(1912)

Стаття “ До теорії збалансованого бюджету споживача”.(1915)

Лише у 1963 р. цю статтю було передруковано у Москві. У цій статті
показаний зв’язок між функцією корисності і рухом цін і грошових доходів
населення. Ця праця вважається основоположною серед сучасних економіко –
математичних досліджень проблем попиту і взаємозв’язку між функцією
попиту, рухом цін та доходів.

Є.Слуцький вперше розробив таку науку як праксеологія яка відображала
принципи раціональної поведінки людей за різних умов.

Є.Слуцький вважав, що не можна грунтовно пізнати господарське утворення,
не проаналізувавши “формально – праксеологічні основи економіки”, 

де відбивається вся структура майна, а саме: первісні предмети
господарства, можливості розпорядження, прості сподівання. Якщо всі ці
елементи еквівалентні, то їх можна вважати гранично визначеними.

2. Економічна думка України 20-90-х р.р.ХХ ст.

У 20-х роках в Україні економічна думка відображала особливості
національної економіки (зокрема організацію селянських господарств, яким
не була властива общинність і які спиралися на суто приватний інтерес),
ленінська програма побудови соціалізму не знайшла підтримки, особливо її
аграрна частина.

Більшовицька аграрна реформа передбачала зрівняльний переділ земель з
передачею їх селянам для створення комун та інших кооперативних форм.

Програму більшовиків критикували: М.Туган-Барановський, В.Косинський,
В.Воблий. Вони виступали проти націоналізації землі, говорячи про те, що
приватний інтерес є рушійною силою розвитку, а колективізм у
землеробстві, призведе до відмирання природних сил, які не можуть бути
замінені волею та вмінням людей.

З 30-х років політичній економії в Україні нищівного удару завдав
Сталін. Після конференції аграрників-марксистів почались переслідування
та знищення всіх економістів, які мали власну принципову позицію.

Відродження економічної думки України починається тільки у 60-ті р.р.

В цей час виходять з друку праці І.Лукінова, Ю.Пахомова, В.Корнієнка,
І.Ястремського, які пропонують зміну підходів до визначення ролі
політичної економії в соціально-економічних перетвореннях.

З”являються фундаментальні праці щодо проблем розвитку економічного
механізму, таких як проблеми народного господарського планування
(О.Петров, Л.Горелік, П.Першин та ін.).

Був сформований новий категоріальний апарат і відображений у працях
економістів: Ю.Пахомова, А.Чухно, С.Дзюбика, В.Логвиненка, Ю.Палкіна,
М.Панченка, А.Покритана, М.Черненка, В.Черняка, І.Ястремського та ін.

Розвиток економічної теорії у період 60-90 рр.перебував під впливом
партійних настанов та ідеологічних догм.

У 70-х роках економісти у своїх працях наголошували на переростання
соціалізму у комунізм. Удругій половині 80-х років розпочався критичній
аналіз “розвинутого соціалізму”.

На початку 90-х років у центрі українських політекономіків було
дослідження предмету та методу політичної економії.

На відміну від авторів , які при визначені предмету політекономії за
основу брали загальні положення К.Маркса, Ф.Енгельса та В.І.Леніна
(Предметом політичної економії є виробничі відносини та закони, що
управляють виробництвом, розподілом, обміном матеріальних благ у
суспільстві). Ю.Пахомов, А.Чухно, М.Черненко щодо визначення предмету
політичної економії зробили новий теоретико-методологічний підхід
-“Політична економія вивчає виробничі відносини не лише в тісній
взаємодії з виробничими відносинами але й із надбудовою”, у праці
“Методологічні проблеми політекономії соціалізму”.

З”являються праці, щодо проблем розвитку економічного механізму, 
теоретичних підходів до використання ринкових форм за умов соціалізму.

У творах Ю.Пахомова, В.Черняка, А.Чухна, В.Логвиненка, С.Мочерного
з”являються дослідження проблем соціалістичної власності.

Українська економічна теорія починає повертатись до світової економічної
думки.

Становлення та розвиток України як сувереної держави вимагає глибоких
перетворень в економічному житі суспільства. Їх суть полягає в переході
від тотально-планової та ринкової економіки. Між цими двома економічними
системами протікає перехідний період, який теж потребує наукового
обгрунтування та економічного дослідження. Характеризуючи загальний етап
перехідної економіки України, А.Покритан вважає, що на кінець 90-х років
завершується формування тільки передумов для розвинутих ринкових
відносин, саме ж становлення ринкового господарства почнеться вже за
межами 2000р. І.Лукінов, А.Чухно пропонують здійснювати відродження
економіки на розвитку власного внутрішнього ринку за рахунок підвищення
платоспроможності товаровиробників і споживачів. Основою структурної
перебудови народного господарства може стати посилення інвеситційного
процесу, але інвестиції в економіку мають бути мобілізовані за рахунок
внутрішніх джерел (накопичення прибутку підприємств, кошти держави,
амортизації, кредитні ресурси комерційних банків і т.д.)

В.Гець вважає, що перебудова можлива тільки на основі посилення
інвестиційного процесу. Практика зовнішніх інвестиції та позики в
економіку України є вимушеною, але не виправданою. Потрібно посилювати
національні інвестиційні джерела.

3. Економічна думка Українського зарубіжжя.

Початок науковим дослідженням в еміграції був покладений у Відні, де у
1921р. відкрився Український вільний університет, ректором якого було
обрано М.Грушевського.

Володимир Тимошенко (1885-1965) є, безумовно, одним з найвидатніших
українських економістів зарубіжжя. Він працював в УВУ, потім був
запрошений до США, викладав у Мічигинському університеті, а з 1936 р. до
кінця життя займався науково-дослідною роботою у Стенфордському
університеті.

В.Тимошенко вивчав вплив коливань у виробництві сільськогосподарської
продукції на економічну кон”юнктуру, госпгодарські цикли, стан ринкових
операцій.

На противагу групі теоретиків,які в економічних циклах бачили певне
самородне явище ринкового господарства, В.Тимошенко відстоював думку, що
перехід від депресії до господарського пожвавлення і вслід за цим до
високого до кон”юктурного напруження відбувається не автоматично,а за
допомогою складної кореляції певних економічних чинників.

Видатним ученим української діаспори у США був Роман Роздольський
(1898-1967). Він навчався у Празькому та Віденському університетах,
здобув ступінь доктора політичних наук. Роздольський відомий своїми
працями з політолтгії, соціології, економічної історії. Остані два
десятиріччя свого життя вчений займався дослідженням методологічних та
концептуальних проблем марксистської економічної теорії, зокрема
“Капіталу” К.Маркса та його ранніх варіантів.

Р.Роздольський був першим ученим на Заході, хто віднайшов у Нью-Йоркскій
бібліотеці оригінальне видання “Економічних рукописів 1857-1858 рр.”
К.Маркса і присвятив багато уваги тлумаченнюта популяризації цієї праці.

Богдан Гаврилишин (народився у 1926 р.)-голова Ради до радників Президії
Верховної Ради України, голова Міжнародного Фонду Відродження (Київ), у
1967-1986 рр.-директор Міжнародного Інституту Менеджменту (Швейцарія).

Богдан Гаврилишин є визнаним у світі спеціалістом з менеджменту та
освіти в галузі менеджменту. Економічного та політичного середовищ. Цій
проблематиці присвячено понад 80 статей, а також дві книги вченого:
“Навчання керівних кадрів. Методичні аспекти” (Берн; Франкфурт. 1977);
“Дороговказ у майбутнє. До найбільш ефективних суспільств” Оксфорд,
1980), видані також французькою, німецькою, японською, іспанською,
корейською, польською та українською мовами.

Б.Гаврилишин є членом Римського клубу, членом Академії Наук України,
членом-кореспондентом Світової Академйї Мистецтв та Науки,
членом-кореспондентом Міжнародної Академії Менеджменту.

Останій час Б.Гаврилишин активно працює над теоретичними аспектами та
надає велику практичну допомогу розбудові української держави. Цій
проблемі присвячені багаточислені статті та виступи вченого на
конференціях, а також плідна діяльність у Консультативно-дорадчій Раді
при Парламенті України

Крім згаданих учених, плідно працюють на ниві економічної науки
І.Гордіїв (Австралія), Ю.Чучман, В.Калимон, А.Романюк, С.Гринюк,
Р.Сербін, І.Стебельський (Канада), А.Білинський, З.Соколюк (Німеччина),
І.Мурицький (Франція) та ін.

Список використаної літератури

1. Горкіна Л.П.  Нариси з історії політичної економмії в Україні.
Остання третина Х-IX-перша третина ХХст. — К., 1994.

2. Злупко С.М.  Економічна думка України: тексти лекцій. – Львів, 1992.

3. Злупко С.М.  Михайло Туган-Барановський.Український економіст
світової слави.- Львів,1993.

4. Історії економічної думки України: Навч. Посібник.Р.Х.Васильєва та
ін.-К., 1993.

5. Історія економічних вчень. Опорний конспект лекцій. Під ред. В.М.
Тарасевича. —  Дніпропетровськ: АМСУ, 1999.

6. Ковальчук В.С., Сарай М.І. Історія світової економічної думки:
Навч.курс.-Тернопіль, 1996.

7. Українська економічна думка: Хрестоматія.- К., 1998.

8. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень. Навчальний
посібник. — К., 2001.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи