Реферат на тему:

Господарство українських земель від 17 до початку 20 ст.

І ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У XVII – XVIII ст.

1.1. Еволюція аграрних відносин у козацько-гетьманську добу

У XVII ст. соціально-економічні суперечності в Україні загострилися до
краю. Антиукраїнська політика польських правлячих кіл викликала загальне
незадоволення усіх верств українського суспільства. Це привело до
великого повстання 1648 р., яке невдовзі переросло в
Національно-визвольну революцію українського народу 1648 – 1676 рр.

Найголовніші причини національно-визвольних змагань українців проти
польсько-шляхетського режиму в Україні були такі.

По-перше, посилення експлуатації українського селянства. Справжнім
народним лихом були орендарі, як правило, євреї, що обліпили своїми
шинками всі села й міста. Особливо нещадної експлуатації зазнавало
українське село.

По-друге, посилення національно-релігійного гноблення українського
народу. Польські магнати, особливо після Берестейської унії, силою
насаджували в Україні католицизм., утискували православних і їхню віру,
захоплювали й руйнували церкви та монастирі, проводили дискримінаційну
політику у сфері мови, освіти, культури.

Головною рушійною та керівною силою революції виступило козацтво.
Активну участь у боротьбі взяли селянство, міське населення, значна
частина української шляхти й православного духовенства. Очолив визвольну
боротьбу українського народу Богдан Хмельницький (1595 – 1657), якого
козаки на початку 1648 р. обрали гетьманом.

У процесі Національно-визвольної революції відбулися величезні зміни у
соціально-економічному житті України. На зміну великому феодальному
землеволодінню приходить дрібне, вільне землеволодіння фермерського
типу, яке домінувало у козацько-гетьманський період.

Селяни в ході революції добилися особистої свободи, права змінювати
місце проживання. Національно-визвольна революція створила сприятливі
умови для ведення великого господарства. Старшинське землеволодіння
зростало шляхом купівлі землі, гетьманських надані і царських привілеїв.
монастирське землеволодіння продовжувало існувати на феодальній основі,
використовуючи працю залежних селян. Шляхта володіла значними земельними
наділами, які поступово збільшувалися.

Національно-визвольна революція українського народу під проводом
Б.Хмельницького внесла кардинальні зміни в аграрні відносини. Було
ліквідовано велике магнатське землеволодіння на більшості території
сучасної України, знищено панщину. Оформилася й домінувала
індивідуально-приватна козацько-селянська власність на землю. Було
створено умови для прискореного розвитку аграрних відносин. Економічною
основою розвитку українських земель традиційно залишалося сільське
господарство.

Зміни у поземельних відносинах настали, коли Гетьманщина і Слобідська
Україна остаточно увійшли до складу Російської держави, а їх автономію
було ліквідовано.

У другій половині XVII і особливо у XVIII ст. зростало старшинське
землеволодіння, що мало дві форми: приватну (спадкову) і рангову
(тимчасову). Із занепадом автономії в Україні збільшується російська
дворянська земельна власність. Посилилася колонізація півдня України
іноземцями: греками, татарами, сербами, болгарами. Найбільшим був наплив
німецьких колоністів.

Становище селянства України поступово погіршувалося. У 80-х роках XVIII
ст. було повторно введено кріпосне право. Отже, земельні відносини
другої половини XVII – XVIII ст. розвивалися під визначальним впливом
економіки Росії. Знищувалось землеволодіння селян, вони перетворювалися
на кріпаків. Козацька старшина добилася зрівняння з російським
дворянством і поступово денаціоналізувалася.

1.2. Мануфактурний період української промисловості

Національно-визвольна революція справила значний вплив і на розвиток
української промисловості. На великі промислово-торговельні центри
перетворювалися Київ, Ніжин, Переяслав, Прилуки, Миргород, Лубни,
Чернігів, Полтава. Найбільші міста розвивалися за магдебурзьким правом.
Воно гарантувало незалежність міст від старшинських органів влади й
закріплювало особливі права купецтва та міщанства.

У містах створювалися мануфактури. Мануфактурне виробництво мало в
основному товарний і ринковий характер. Основою появи мануфактур були
селянські та міські промисли і ремесла. Саме сільські та міські
промисли, де не було цехових обмежень, виявилися найпридатнішими для
технічних нововведень, нових форм організації виробництва і праці.
Технічною передумовою для створення мануфактур було широке використання
водяного колеса, що забезпечувало перехід від дрібного ручного
виробництва до великого механізованого.

Розвивалося металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого була
рудня. Рудні складалися з млина, димарні, де з руди плавилося залізо, і
кузні. У кінці XVIII ст. з’явилися перші доменні мануфактури, на яких
спочатку виплавляли чавун, а потім сталь.

У другій половині XVIII ст. в Україні було майже 40 централізованих
мануфактур, які виникли в текстильній галузі й які можна вважати
зародками великого капіталістичного виробництва. У цілому XVIII ст. –
період розквіту мануфактурного виробництва в Україні.

1.3. Внутрішня і зовнішня торгівля. Формування українського
національного ринку

З розвитком товарного виробництва в Україні активізувалася торгівля.
Розвиток торгівлі гальмували зловживання властей, високі мита й митні
кордони. Винятково важлива роль належала торгівлі в економічному
зближенні українських земель. Купці з правобережних і західноукраїнських
міст торгували на ярмарках Ніжина, Ромен, Стародуба, Харкова, Сум та
інших міст.

Розвивалася постійна торгівля, яку здійснювали через стаціонарні заклади
– крамниці, магазини, шинки, ятки (ларки). З кінця XVIII ст. на
західноукраїнських землях з’явилася аукціонна торгівля. Продавали і
купували землі, маєтки, будинки, хатнє майно, худобу, право на відкуп і
оренду прибутків міста. Торгівлею займалися різні прошарки населення.
Але найбільше, звичайно, купецтво.

Окрему групу торгівців становило чумацтво – торгово-візницький промисел,
який переважно спеціалізувався на перевезенні солі та риби. З розвитком
торгівлі пожвавилися старі й з’явилися нові торгові шляхи. Більшість їх
перетиналися у Києві.

Упродовж XVI – XVIII ст. в Україні відбувалося формування і становлення
національного ринку. Розвиток торгівлі в XVII – XVIII ст. сприяв процесу
подальшого формування грошової системи. Протягом XVIII ст. проводилися
реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу. Випускалися
мідні, срібні та золоті монети. У 1769 р. російський уряд почав
випускати паперові гроші (асигнації).

Головним джерелом прибутків козацького скарбу були загальні податки з
населення Української козацької держави. Зокрема стягували: побір, або
подимне – постійний податок від хати, дворів, землі, стацію –
надзвичайний податок, який йшов переважно на утримання війська.
Оподатковувалися також виробники спиртних напоїв. Цей податок, який
називався показенщиною, платили і козаки.

Українську економіку дуже підривали постійне перебування в Україні
великої кількості російських військ (часом понад 10 тис. чол.), які
утримувалися здебільшого за рахунок простого люду, а також швидке
зростання податків. Зі скасуванням в Україні в 1764 р. гетьманства
фінансова система України була об’єднана з фінансовою системою
Російської імперії.

1.4. Господарство Запорізької Січі

Значну роль в економічному розвитку українських земель відігравало
козацтво. Економічна система запорізького козацтва складалася з двох
секторів: січового й індивідуального. У свою чергу січове господарство
поділялося на загально січове та курінне. Запоріжжя ще не знало
приватної власності.

Значного розвитку на Запоріжжі набуло ремесло і промисли. На Січі
працювали різній майстри, в тому числі й з виробництва холодної зброї,
куль, ядер.

Здавна відомою у запорізькому краї була торгівля, як внутрішня, так і
зовнішня. Внутрішня торгівля залишалася переважно дрібною, обмежуючись
продуктами харчування й предметами побутового вжитку. Велике значення
для Запоріжжя мала зовнішня торгівля. Вона велася з Польщею, Литвою,
згодом – з Річчю Посполитою, Туреччиною, Кримом. Запорізька Січ не мала
власної банківської та грошової систем. В обігу перебували гроші різних
країн.

Отже, у результаті Національно-визвольної революції українського народу
середини XVII ст. на більшій частині території України були створені
сприятливі передумови для розвитку мануфактурного виробництва і
формування ринку найманої праці, становлення фермерського господарства
та національного ринку. Однак на заваді реалізації згаданих можливостей
стали Московська держава і Річ Посполита, які спрямували свої зусилля на
ліквідацію Української держави, перетворення її в колонію.

ІІ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ В XIX ст.

У кінці XVIII ст. українські землі були вкотре поділені і опинилися під
владою Російської та Австрійської імперій, у складі яких вони перебували
впродовж XIX – початку XX ст. Становище українських земель на початку
XIX ст. було важким. І російські, і австрійські володарі розглядали
Україну як колоніальний сировинний придаток до промислово розвинутих
центральних районів своєї імперії. Промисловість на окраїнах розвивалася
вкрай повільно. Панщина, кріпосне право та інші форми експлуатації
селянства гальмували розвиток промисловості, сільського господарства та
внутрішнього ринку.

2.1. Промисловий переворот у Східній Україні

Промисловий переворот започаткував епоху індустріалізації. Його перший
етап відбувся у 20 – 40-х рр. ХІХ ст. Незважаючи на панування
кріпосництва в аграрній сфері та деякі інші перешкоди на шляху до
економічного зростання, у першій третині ХІХ ст. мануфактурне
виробництво досягло значних успіхів. Зростали кількість мануфактур,
число найманих робітників. Почали використовуватись механічні робочі
машини, зросло зацікавлення поміщиків, купців у збільшенні виробництва.,

Всезростаючі потреби в машинах і механізмах зумовили появу
машинобудівних заводів. Розвиток машинобудування сприяв зростанню
обсягів металургійного виробництва, видобутку кам’яного вугілля і хоча
потужність підприємств цих галузей була невеликою, проте невпинно
зростала.

Другий етап промислового перевороту відбувався після ліквідації
кріпосного права. Його хронологічні межі (умовно) – це 60 – 80-ті роки.
У цей час фабрики та заводи остаточно витісняють мануфактурне
виробництво.

Поступово зростали обсяги виробництва машинобудівних і суднобудівних
заводів. Та найкраще у пореформений період розвивався залізничний
транспорт. У 1863 р. почалося будівництво першої залізниці від Балти до
Одеси яка згодом була продовжена до Києва. Залізниці з’єднали найбільші
міста і промислові райони України, сприяли розвитку національного ринку,
росту продуктивності праці, консолідації української нації.

Таким чином, після ліквідації кріпосного права в Росії та Україні
прискорився економічний розвиток, завершився промисловий переворот.

2.2. Аграрна реформа 1848 р. в Австрійській імперії і в Західній Україні

Панщинна система господарювання в Східній Галичині, Закарпатті та
Буковині, що входили до складу Австрійської імперії, була так само, як і
в Східній Україні, малоефективною, гальмувала розвиток господарства і
вимагала ліквідації кріпацтва.

Поштовхом до ліквідації панщини стали революційні події 1848 р. в
Австрії та інших країнах Західної та Центральної Європи. 18 березня 1848
р. угорський сейм оголосив про скасування панщини в Галичині. Цей закон
було поширено на Буковину, Галичину. Селяни оголошувалися вільними
громадянами держави і звільнялися від панщинних повинностей. Селянин, як
і поміщик, ставав власником землі.

2.3. Селянська реформа 1861 р. в Росії та її здійснення на Україні

Передумови скасування кріпосного права в Росії і Україні визрівали
впродовж тривалого часу. Його ліквідації вимагали перш за все аграрні
відносини які свідчили про кризу панщинної системи господарювання. Проти
кріпосного права виступили селяни – найважливіша і найчисельніша
суспільно-політична сила імперії. Проти кріпосного права виступила
ліберально настроєна інтелігенція, яка вважала його антигуманним явищем.
Маніфест про скасування кріпацтва і аграрна реформа були обнародувані в
містах і селах України – з 9 березня до 2 квітня.

Внаслідок реформи 1861 р. селянство України втратило понад 15% загальної
площі земель, які раніше перебували у їхньому користуванні.94% колишніх
поміщицьких селян одержали наділи менше 5 десятин, тобто менше норми
середнього прожиткового мінімуму. Земельні наділи селяни повинні були
протягом 49 років викупити у поміщиків згідно із встановленими реформою
цінами, які значно перевищували тодішні ринкові ціни на землю.

Разом з тим, реформа 1861 р. створила сприятливі умови для активізації
господарської діяльності, перетворила селян-кріпаків у вільних людей.
Селяни могли вільно пресуватися, купувати і продавати рухоме і нерухоме
майно, займатися підприємництвом, торгівлею. Реформа сприяла
господарському піднесенню, завершенню промислового перевороту і
здійсненню індустріалізації.

ІІІ ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

3.1. Індустріалізація в Україні

Упродовж 60 – 80-х років у Східній Україні завершився промисловий
переворот. Найхарактернішою ознакою цього було повсюдне застосування у
виробництві парових двигунів, систем машин, механізмів та верстатів.
основним промисловим паливом стало кам’яне вугілля. З цього часу
активніше застосовуються у виробництві досягнення науки і техніки.

На кошти іноземного капіталу завод Джона Юза у селищі Кам’янському,
Гданцівський завод біля Кривого Рогу. Російські промисловці стали
власниками заводів: Брянського – біля Катеринослава, Дружківського та
Донецько-Юрївського у Донбасі.

Значним досягненням у процесі індустріалізації України стало будівництво
Харківського та Луганського паровозобудівних заводів. Процес
монополізації став особливо активним на початку ХХ ст. Переломним
моментом стала економічна криза 1900 – 1903 рр., внаслідок якої
збанкрутіли сотні дрібних і слабких підприємств, натомість виник ряд
великих монополістичних об’єднань: “Продамет”, “Продвагон”,
“Продвугілля” та інші. Монополії проникли в усіх сфери господарства.
Напередодні першої світової війни в Україні не було вже жодної важливої
галузі промисловості, в якій так чи інакше виробництво не було б
монополізоване.

Таким чином, ставши на шлях індустріалізації, Україна зробила значний
поступ уперед у своєму розвитку. Вона перетворилась в один з
найрозвинутіших у промисловому відношенні районів імперії. Тут склалися
такі великі промислові центри загальноімперського значення, як Донецький
вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський
марганцевий басейни та Південно-Західний цукровобуряковий район. Однак
докорінних змін в економіці не відбулося.

Незважаючи на надзвичайно високі темпи індустріалізації в Україні,
завершити її до початку Першої світової війни не вдалося. Україна, як і
Російська імперія в цілому, залишилася аграрно-індустріальною.

В Галичині у 1905 –1906 рр. виникло понад 50 акціонерних компаній з
видобутку нафти, найбільшими з яких були “Галицько-карпатське
товариство”, “Східниця”, “Галичина”.

3.2. Зрушення в сільському господарстві. Столипінська аграрна реформа

Залишки кріпосництва, невирішеність аграрного питання стали причинами
незатихаючої боротьби у пореформеному селі по всій Російській імперії, в
тому числі й на східноукраїнських землях. Особливо це проявилось в
умовах першої російської революції 1905 – 1907 рр. Царський уряд
намагався стабілізувати становище в країні шляхом перебудови
земельно-аграрних відносин. У квітні 1906 р. головою Ради міністрів і
водночас міністром внутрішніх справ Росії було призначено видатного
реформатора Петра Столипіна. Він прагнув змінити Російську імперію
шляхом економічних і соціальних реформ, активно боровся з
національно-визвольними рухами, особливо українським.

Найвизначнішою в діяльності П.Столипіна була аграрна реформа. Вона мала
на меті розв’язати земельне питання. Указ від 9 (22) листопада 1906 р.
скасовував обов’язкові “земельні общини” і надавав кожному селянинові
право вимагати виходу з общини і виділення йому землі в одному масиві,
що отримав назву “відруб”. Селяни могли переносити туди свої
господарські будівлі й створювати “хутір” (найпоширеніший в Україні).
Цей захід повинен був служити перебудові земельних відносин, створити
стан заможних селян-фермерів.

Іншим важливим кроком аграрної реформи П.Столипіна було створення
Селянського земельного банку і надання йому права давати селянам вигідні
кредити для купівлі землі, реманенту тощо. Це сприяло також торгівлі
поміщицькою землею та придбанню її селянами.

Ще один важливий напрямок реформи – переселення селян із густозаселених
регіонів європейської частини Російської імперії у Сибір, за Урал та на
Далекий Схід, де був надлишок вільної землі.

Внаслідок цього напередодні Лютневої революції 1917 р. в руках селян
було вже 65% усієї землі. У цілому столипінська аграрна реформа мала
успіх в Україні. Реформа прискорила перехід українського села на
індустріальну основу, створила сприятливі умови для розвитку приватного
селянського землеволодіння.

Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві мав місце і
на західноукраїнських землях. Однак Східна Галичина, Північна Буковина,
Закарпаття залишалися відсталими аграрними провінціями Австро-Угорської
імперії. У Західній Україні збереглось велике поміщицьке й церковне
землеволодіння. Користуючись малоземеллям селян, великі землевласники
зберігали з ними напівкріпосницькі стосунки.

Отже, з початком ХХ ст. становище селян стало потрохи покращуватись і не
було вже таким безрадісним, як декілька десятиліть тому.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Економічна історія: курс лекцій –
К.:Вікар, 2005р

PAGE

PAGE 3

Похожие записи