3

Значення державного боргу в державному бюджеті

Зміст

1. Державний бюджет

2. Державний борг

Висновок

Список літератури 12

1. Державний бюджет

Сьогодні основним інструментом, за допомогою якого держава впливає на
економіку, є бюджет, бюджетна і податкова системи. Бюджет може сприяти
як стабілізації, так і дестабілізації економіки. Бюджет та податкова
система, як свідчить практика останніх десяти років, були одними із
чинників, які дестабілізували соціально-економічну ситуацію в Україні,
і, по суті, гальмували реальну ринкову трансформацію економіки. [6,
с.187]

Державний бюджет — це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у
розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використовується
для виконання покладених на них функцій, передбачених конституцією.
Державний бюджет України складається з республіканського бюджету
Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність усіх
бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним
бюджетом України. Він використовується для аналізу та визначення засад
державного регулювання економічного й соціального розвитку України.

Вищим спеціальним органом фінансового контролю над використанням
бюджетних коштів є Лічильна палата, яка в Україні підзвітна Верховній
Раді. Вона здійснює експертизу бюджету, контролює його виконання.
Важлива роль в системі фінансового контролю належить Казначейству.
Організаційно Казначейство — це єдина централізована система, яка
включає в себе Головне управління і територіальні органи.

У Законі «Про внесення змін до Закону України про Державний бюджет
України на 2005 рік» передбачено обсяг доходів 106,1 млрд. грн. і
видатків 114,1 млрд. грн., тоді як у бюджеті, затвердженому 24 грудня
2004 року, доходи й видатки становили відповідно 89,1 млрд. грн. і 97,7
млрд. грн. при дефіциті бюджету 8,6 млрд. грн. У державному бюджеті на
2005 рік, в результаті внесених змін, дефіцит становить 6,8%. [10, с.25]

Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надходження і дефіцити за
певний період. Структурний бюджет відображає, якими мають бути видатки,
доходи і дефіцит, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу
виробництва (визначається дією дискреційних програм, що запроваджені
законодавчо). Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та
вимірює зміни видатків, доходів і дефіциту, які виникають через те, що
економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у
стані піднесення або спаду (визначається дією автоматичних
стабілізаторів). Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним
бюджетами. [2, с.188]

Держбюджет як фінансовий план може характеризуватися трьома станами:

1) збалансований бюджет – видатки бюджету дорівнюють доходам;

2) дефіцитний бюджет – видатки перевищують постійні доходи бюджету,
тобто податки і податкові надходження;

3) профіцитний бюджет – доходине перевищують нормативні видатки бюджету.
Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми
боргу. [1, с.61]

Причини дефіциту Державного бюджету в Україні

– надмірний розмір державного сектору;

– домінуюча політика державного патерналізму;

– неефективна структура народного господарства;

– непослідовність реформ фінансової системи;

– падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

– зменшення приросту національного доходу;

– надмірно збільшена видаткова частина бюджету за рахунок дотацій, які
надає держава певнимгалузям(енергетика,вугільнапромисловість та інші);

– непослідовна фінансова політика;

– інфляція;

– зростання внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.

Відношення суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках, називають рівнем
дефіцитності бюджету. Якщо такий рівень становить 1—2%, ситуація є
терпимою, якщо більший, то підриваються підвалини стабільності
економіки.

Види бюджетного дефіциту:

1. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на:

а) відкритий – це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на
відповіднийрік;

б) прихований бюджетний дефіцит виникає в результаті завищення обсягів
планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного
дефіциту. [1, с.63]

Прихований дефіцит бюджету містить у собі такі складові:

– фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості в
державному секторі і виплати ними заробітної плати за ставками, вищими
від ринкових, за рахунок банківських позик; [13, с.21]

– накопичення в комерційних банках, що відокремились на початкових
стадіях економічних реформ від Центрального банку країни; [13, с.21]

– окремі операції, пов’язані з державним боргом, а також фінансування
Центральним банком збитків від заходів щодо стабілізації обміну курсу
валюти, безвідсоткових і пільгових кредитів урядові, рефінансування
Центральним банком сільськогосподарських, промислових і житлових програм
уряду за пільговими ставками. [13, с.21]

в) квазіфіскальний. [13, с.24]

2. За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває :

а) вимушений є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно
обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного
дефіциту є циклічний бюджет ний дефіцит. Циклічний дефіцит бюджету є
результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного
доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон’юнктурних коливань, що
призводить до дії автоматичні фіскальні стабілізатори (скорочуються
податкові надходження через зменшення ставок оподаткування при
прогресивній системі оподаткування та збільшуються соціальні трансферти
через зниження життєвого рівня населення);

б) свідомий виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка
передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і
сальдо Державного бюджету. Свідомий бюджетний дефіцит виникає за умов,
коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд
цілеспрямованознижуєставкиоподаткуванняізбільшує державні витрати.
Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний
надлишок. [1, с.63-64]

3. За напрямом державного фінансування розрізняють:

а) активний характеризується спрямуванням коштів на інвестування
економіки, що сприяє зростанню ВВП;

б) пасивний характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних
видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері та
інші). [1, с.64]

4. За терміном дії:

а) тимчасовий – викликається касовими розривами у виконанні бюджету або
непередбачуваними подіями та обставинами;

б) стійкий – існує в довгостроковому періоді. [13, с.21]

5. За зв’язком із державним бюджетом:

а) первинний – це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою
процентів за борг;

б) операційний — це дефіцит державного бюджету з вирахуванням
інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного
боргу. [13, с.23]

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

1. Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній
грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні
папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в
борг.

2. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні
фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.

3. Грошово-кредитна емісія. Це означає, що Національний банк випускає
нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою
певного кредитного механізму фінансує уряд. [12, с.187]

Грошово-кредитна емісія може застосовуватися лише за умов жорсткого
контролю за використанням грошей. Вона виправдана в разі спрямування
коштів у інвестиції, що сприяє зростанню ВВП і викликає невисокі темпи
інфляції. Використання емісійних коштів на поточні витрати (зарплата,
соціальні трансферти та інше) призводить до прискорення інфляції. [1,
с.64]

У статті 15 Бюджетного кодексу України джерела фінансування дефіциту
бюджету визначені таким чином:

Ст. 15-1. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні
та зовнішні запозичення. [1, с.64]

Ст. 15-2. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими
ресурсами поточних видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для
збереження загальної економічної рівноваги. [1, с.65]

Головні проблеми сучасного бюджетного процесу в Україні:

– об’єктивне бюджетне планування, яке б забезпечило реальні надходження
до бюджету;

– складання та виконання цільових бюджетних програм;

– підвищення ефективності та прозорості використання бюджетних коштів;

– забезпечення дійового бюджетного контролю на кожній стадії бюджетного
процесу. [15, с.25]

2. Державний борг

Державний борг називається нагромаджена сума позичених урядом коштів для
фінансування дефіцитів. Державний борг – це сума заборгованості держави
перед кредиторами. [2, с.194]

Визначення рівня державного боргу країни є його порівняння з боргом,
нагромадженим іншими країнами. Отож державний борг як відсоток ВВП
дорівнює у Бельгії 125%, у Греції — 103%, у США — 65%, в Україні — 39%,
а в Норвегії — 34%.[8, с.418]

За даними виступу міністра фінансів України минулого року державний борг
України скоротився на 7 млрд. грн., за 2 місяці цього року скорочено на
500 млн. грн..

Головними причинами створення і збільшення державного боргу є:

– хронічний дефіцит Державного бюджету;

– перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання
державних доходів;

– дискреційна фіскальна політика направлена на зменшення податкового
навантаження без відповідного скорочення державних витрат;

– розширення економічної функції держави;

– дія автоматичних стабілізаторів (циклічне зменшення податкових
надходжень та збільшення соціальних трансфертів під час економічної
кризи);

– залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабільності
національної валюти;

– вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків
напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців);

– мілітаризація, ведення війн та інші. [2, с.195]

Державний борг складається з:

– заборгованості по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках
– внутрішній державний борг;

– фінансових зобов’язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на
певну дату – зовнішній державний борг. [2, с.195]

Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави може бути поділений
на дві частини:

Монетизований борг, який складається з боргів опосередкованих кредитними
стосунками держави з банками. [2, с.195]

Немопетизовапий борг, який складається:

а) з невиконаних державою фінансових зобов’язань, передбачених чинним
законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, допомог,
заробітній платі та інших видах соціальних виплат);

б) із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором
економіки (заборгованість по державних замовленнях, наданню послуг
державними установами та інші). [2, с.195]

Зовнішній борг складається із зобов’язань держави перед нерезидентами,
які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів
за кордон. [2, с.195]

Темпи зростання зовнішнього боргу залежать від: а) частки зовнішніх
запозичень у загальному обсязі наявного боргу; б) процентної ставки
(підвищення ставки процента, потребує збільшення зовнішніх позик). [2,
с.195]

Наслідки бюджетного дефіциту:

У короткостроковому періоді витіснення виникає, коли ефективність
фіскальної політики внаслідок реакції ринку грошей зменшується.
Збільшення структурного дефіциту через зниження податків чи збільшення
урядових видатків може призвести до підвищення процентних ставок і
відповідно до зменшення інвестицій. Тому ВНП, можливо, і не зростає, а
більший структурний дефіцит витіснить інвестиції із сфери виробництва.
[2, с.196]

Довгострокові наслідки державного боргу пов’язані з його впливом на
нагромадження капіталу та споживання майбутніх поколінь, тобто на
довгострокове економічне зростання. Зростання боргу зменшує виробничі
потужності, призначені майбутньому поколінню, отже воно матиме нижчий
рівень доходу. [2, с.196]

Економічні наслідки державного боргу: 1) скорочення споживання
населенням країни; 2) витіснення приватного капіталу, що обмежує
подальше зростання економіки; 3) збільшення податків для обслуговування
державного боргу виступає антистимулом економічної активності; 4)
перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій. [2, с.196]

Управління державним боргом – це сукупність заходів держави, пов’язаних
з вивченням кон’юнктури на ринку позичкових капіталів, випуском нових
позик, з виплатою процентів по займам, проведенням конверсій (зміни умов
доходності) та консолідацій (зміни строків) займів, визначенням ставок
процентів по державному кредиту, а також погашенням раніше випущених
позик, строк дії яких скінчився. [2, с.197]

Рефінансування державного боргу – випуск нових позик для того, щоб
розрахуватися з власниками облігацій старої позики. [2, с.197]

Висновок

· Фіскальна політика – це цілеспрямоване регулювання державних видатків
та податкових надходжень для забезпечення макроекономічної стабільності
й економічного зростання. Уряд використовує стимулювальну фіскальну
політику для подолання спаду і для збільшення реального обсягу
виробництва. Вона передбачає збільшення державних видатків, зниження
податків або певне поєднання обох заходів. Стримувальну фіскальну
політику, яка передбачає зменшення державних видатків, збільшення
податків або поєднання обох заходів, уряд використовує для боротьби з
інфляцією попиту.

· Фіскальна політика пов’язана з формуванням державного бюджету; податки
і державні видатки – це основні знаряддя фіскальної політики. Податки
поділяють на прямі й непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з
індивідів та фірм, а непрямі накладаються на товари і послуги. До
податкової системи кожної країни належать: суб’єкти оподаткування (ті,
хто сплачує податки); об’єкти оподаткування (прибуток підприємств,
заробітна плата, вартість майна, кількість землі тощо); одиниця
оподаткування (одиниця виміру об’єкта оподаткування); податкова ставка
(величина податку на одиницю оподаткування).

· Державний бюджет – це зведена відомість доходів та витрат держави, яка
являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу
закону.

· Основну увагу при аналізі бюджетних проблем економічна наука приділяє
доходам та витратам бюджету, двох основних частин економічного процесу.

· Вирішальну роль в формуванні бюджету на всіх рівнях виконує податкова
система.

· Податки – обов’язкові платежі, стягуванні державою з фізичних та
юридичних осіб.

· Державні витрати можуть значно перевищувати бюджетні доходи, що
створює бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного
боргу.

· Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави
на військові цілі, на роздутий апарат чиновників, державних закупівель
товарів за підвищеними цінами, тощо.

· Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики – випуску
державних боргових зобов’язань. Інший шлях покриття дефіцитного бюджету
– емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка
інфляції.

· Заходи щодо зниження бюджетного дефіциту: конверсія, перехід від
фінансування до кредитування, ліквідація дотацій стрибковим
підприємствам, зниження витрат на управління державою, зміна системи
оподаткування, підвищення ролі місцевих бюджетів.

· Державний борг — це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду
власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі дефіцитів за
вирахуванням надлишків бюджету. Для оцінки величини боргу найчастіше
використовують відносні показники заборгованості – державний борг,
виміряний як відсоток ВВП або як відношення суми обслуговування боргу до
ВВП. Упродовж повоєнного періоду державний борг у багатьох країнах світу
зростав, що спричинялося зниженням податків без відповідного зниження
державних видатків, циклічними спадами тощо.

· Проблеми, які пов’язані із державним боргом:

— виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;

— виплати проценту по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають
дію економічних стимулів;

— виплати проценту або основної суми боргу іноземцям викликають
переведення частини національного продукту за кордон;

— запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або
сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне
інвестиційне фінансування.

· При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково
друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми
називають державним боргом.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний
почібник. – Київ, 2002. – 240с.

2. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник.
– Київ: Атака, 2002. – 368 с.

3. Василевська Г.В. «Податкова політика у регулюванні економічного
зростання». «Фінанси України ». – 2003, № 2. – 39-43 с.

4. Іголкін І. В. «Податкова реформа як об’єктивна необхідність зміцнення
дохідної частини державного бюджету». «Фінанси України ». – 2005, № 8. –
19-24 с.

5. Кемпбелл Р. М., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и політика. В
2Т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. – М.: Республіка, 1992. – 400 с.

6. Михасюк І., Мельниу А. «Державне регулювання економіки». – Київ,
2000. – 570 с.

7. Отрошко О. В. «Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки».
«Фінанси України ». – 2005, № 6. – 69-75 с.

Похожие записи