Реферат на тему:

Виникнення і розвиток держави та права США

Заснування та соціально-економічний розвиток північноамериканських
колонії.

Війна колоній за незалежність і утворення США.

Розвиток; США у XIX ст. Адміністративно-територіальний поділ і органи
управління.

Правова система США.

1. Заснування та соціально-економічний розвиток

північноамериканських колонії.

Колонізація Америки, витіснення та знищення індіанців на ньому материку
розпочалася в XVII ст. В Америку (інша назва Новий Світ) з’їжджалися
всі, хто страждав від злиднів, не бажав підмовитися під своїх релігійних
та політичних переконань, а також різні авантюристи.

У 1620 р. до Америки прибула перша група колоністів, яка складалася із
англійських пуритан (ті, хто виступав за незалежність церкви від
держави). Вони утворили колонію під назвою Новій Плімут. У цей же час
прибула перша група рабів з Африки. З XVIII ст. інтенсивно проходила
еміграція з Ірландії. Перша колонія – Вірджинія — виникла у 1607 p., а
остання — Джорджія — у 1733р. Усі колонії користувалися політичною і
правовою самостійністю, їх життєдіяльність врегульовувалася: 1)звичаями
місцевих переселенців; 2)Хартіями про колонії, виданих англійським
монархом. Ці Хартії були ніби конституціями колоній.

Ріка Потомак розділила колонії па дві групи: північну та південну. В
південних колоніях панувало плантаційне господарство: верхівку
суспільства становили вихідці з англійської аристократії, а основну масу
населення — раби. В північних колоніях панувало фермерське господарство,
був розвинений морський промисел та торгівля, а населення складали
вихідці з англійських міщан і селян.

У ХVIII ст. колонії були поділені на три групи:

Коронні, тобто такі, що перебували під управлінням англійських
королівських чиновників;

приватновласницькі, тобто такі, що вважалися власністю окремих осіб;

колонії, що користувалися самоврядуванням на основі королівські їх
хартій.

На чолі першої групи колоній стояли особи, які призначалися англійським
монархом, на чолі других — їх власники, на чолі третіх -особи, які
обиралися населенням. В усіх колоніях існували представницькі органи, що
мали право приймати закони, встановлювати податки, але губернатори
колоній користувалися правом вето на рішення представницьких органів.
Виборчим правом користувалося від 2% до 10% населення.

У середині XVІІІ ст. у Північній Америці нараховувалося 13 колоній. Уряд
Англії утискував інтереси молодої американської буржуазії, їй не
дозволялося займатися работоргівлею; перевезення товарів дозволялося
лише на англійських кораблях, заборонялося виготовлення багатьох
товарів.

Основний принцип англійської колоніальної політики полягав у тому, що
колонії мали постачати Англії (метрополії) дешеву сировину і купувати
дорогу промислову продукцію, вироблену в Англії.

Після семилітньої війни з Францією (1756-1763 pp., це війна Британії з
Францією за витіснення останньої з Американського континенту) Англія
вирішила поповнити державний бюджет за рахунок багатіючих колоній і для
виконання своїх планів почала утримувати в Америці постійне військо і
утворила адміністрацію, незалежну від населення колоній. Було
запроваджено високі мита на імпортні товари, а оскільки колоністи
намагалися уникати сплати мита, то англійські власті проводили обшуки у
підозрюваних і передавали їх до т.зв. суду адміралтейства, який
здійснював судочинство без участі присяжних. Більшість американських
колоній прийняла рішення про бойкотування англійських товарів. Англія на
не відповіла репресіями.

В умовах такої передреволюційної ситуації 5 вересня 1774р. почав роботу
І Континентальний конгрес. Це започаткувало створення представницького
органу, спільного для всіх колоній. Цей орган виник всупереч інтересам
Англії. У перших документах, прийнятих Конгресом (“Декларація прав і
потреб колоній”, План асоціації І Континентального конгресу”),
вимагалося відмінити нестерпні англійські закони, підтверджувався бойкот
англійських товарів, засуджувалася система управління колоніями.

2. Війна колоній за незалежність і утворення США

У квітні 1775 р. між колоністами і англійськими військами розпочалися
збройні сутички. Заможний плантатор Джордж Вашингтон був призначений
головнокомандувачем армії колоністів.

Джордж Вашингтон (1732-1799) — американський генерал, державний діяч і
перший Президент США (1789-97). Відіграв значну роль у боротьбі, що
передувала вибухові війни за незалежність Північно-Американських
колоній. У 1755 р. у ранзі полковника очолював загони вірджинської
міліції. Як і інші вірджинські плантатори, Вашингтон не схвалював
репресивні акти британської корони і приєднався до руху колоністів,
спрямованого на захист їх інтересів. Представляв Вірджинію на І
Континентальному Конгресі у Філадельфії 1774 р. і II Континентальному
Конгресі у 1775 р. У червні 1775 р. був обраний головнокомандувачем
колоніальних військ. Почав перетворювати сили міліції в організоване
військо, спроможне протистояти королівським збройним силам. Після війни
за незалежність (1775-83) очолив Федеральну конституційну конвенцію, яка
розпочала працю над підготовкою американської конституції на підставі
Статтей конфедерації. 30 травня 1789 р. відбулася інавгурація Вашингтона
як першого Президента США, обраного Конгресом. У 1792 р. переобраний на
другий термін, по закінченні якого вирішив усунутися від громадської та
політичної діяльності. Його відмова балотуватися на третій строк
започаткувала традицію обрання на пост президента не більше двох разів,
яка була непорушною в США аж до 1940 р. Його іменем названо столицю США,
проект якої у 1791 р. було розроблено ветераном війни за незалежність
французьким інженером П’єром Шарлем Лєнфантом.

Конгрес почав проводити конфіскацію земель англійського короля. Кожна
колонія прийняла свою конституцію, але всі вони були одного зразка.

Губернатори, які раніше призначалися, стали обиратися народом.

Колоністи намагалися розв’язати конфлікти з Англією мирним шляхом,
направивши королю петицію, але англійський уряд відкинув її і направив
до Америки нові війська. У відповідь на це Конгрес США офіційно
проголосив про незалежність колоній і прийняв “Декларацію незалежності”.

Декларація обґрунтувала право американців на відокремлення від Англії,
право народу чинити опір гніту чужоземців.

Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки (4 липня 1776).

Ми вважаємо очевидними такі істини: усі люди створені рівними і усі вони
наділені своїм Творцем деякими невідчужуваними правами, до яких
належать: житія, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав
установлені серед людей уряди, які мають свою справедливу владу за
згодою тих, ким управляють. Якщо ж ця форма правління стає смертельною
для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її і встановити
новий уряд, базований на таких принципах і з такою організацією влади,
які, на думку цього народу, найбільше можуть сприяти його безпеці та
щастю. Звичайно, обережність радить не змінювати урядів, що існують з
давніх пір через незначні або тимчасові причини. І ми дійсно бачимо на
ділі, що люди скоріш готові терпіти зло до останньої можливості, ніж
відновити свої права, відмінивши урядові форми, до яких вони звикли Ллє,
якщо тривалий ряд зловживань і узурпацій, що постійно переслідують одну
й ту ж мету, виявляє намір віддати народ до влади необмеженого
деспотизму, то він не тільки має право, але й зобов’язаний повалити
такий уряд і у майбутньому довірити свою безпеку іншій охороні. Ці
колонії також довго і терпляче переносили різні утиски, і тільки
необхідність змушує їх тепер змінити свою колишню форму правління.
Історія нинішнього короля Великобританії, наповнена постійними
несправедливостями й узурпаціями, прямо схилялася до того, щоб увести
необмежену тиранію у цих штатах.

… Тому ми, представники Сполучених Штатів Америки, що зібралися на
спільний конгрес, беручи Верховного суддю світу у свідки правоти наших
намірів, оголошуємо від імені й за повноваженнями народу, що ці з’єднані
колонії суть і по праву повинні бути вільними і незалежними штатами. З
цього часу вони звільняються від будь-якого підданства британської
корони, і будь-який політичний зв’язок між ними і Великобританією
повністю розривається. Як вільні і незалежні Штати, вони мають повне
право оголошувати війну, укладати мир, вступати в союзи, вести торгівлю
і робити все те, на що має право будь-яка незалежна держава. Рішуче
сподіваючись на допомогу Божого провидіння, ми взаємно зобов’язуємося
один перед одним підтримувати цю декларацію життям, майном і честю.

У кожній із колоній були прийняті “Декларації прав”, які містили такі
положення:

влада має бути розділена на три гілки;

усе населення у політичному відношенні повинно мати рінні права;

жодна людина чи група людей не маючи, права на якійсь привілеї,
переваги.

єдиним носієм державної влади є народ.

Іншим конституційним актом були “Статті конфедерації”, прийняті у 1781р.
Це є договір про співробітництво між 13 незалежними американськими
штатами. Для вирішення спільних справ усіх штатів скликався однопалатний
Конгресу ньому кожен штат ман один голос, але кількість делегатів піл
кожного штату була від 2 до 7 осіб. Виконавчим органом Конгресу був
Комітет штатів, який очолювався Президентом США.

Конгрес вирішував питання про війну і мир, укладення міждержавних
договорів, про чеканку монет, бюджет, кількість армії та флоту. Для
того, щоб рішення було прийняте Конгресом, необхідна була згода
щонайменше 9 з 13 штатів.

Значений “Статтей Конфедерації” у тому, що цей правовий акт закріплював
прагнення колоній спільними зусиллями добитися незалежності від Англії.

Поразка англійських військ змусила Англію піти на укладення миру і
визнані незалежність процес об’єднання штатів в єдину державу.

Після одержання незалежності від Англії виявилися протиріччя між
південними та північними штатами. Північні штати виступали за посилення
центрального уряду, за встановлення єдиної грошової одиниці, за
створення спільного банку, за об’єднання державних боргів окремих штатів
у спільний національний зовнішній борг. Південні штати прагнули зберегти
незалежність від центрального уряду і виступали за широку автономію.
Борги заможних південних штатів були меншими, а тому вони виступали
проти загальнодержавного об’єднання боргів. При утворенні єдиної держави
необхідно було примирити протилежні тенденції Півночі ти Півдня.

Принцип примирення було покладено в основу Конституції США прийнятої в
1787р.

Основні положення Конституції такі:

Законодавчим органом держави є Конгрес. Він складається з двох палат —
Палати депутатів і Сенату. Палата депутаті в формується пропорційно до
кількості населення кожного штату. Сенат включає по два представники від
кожного штату незалежно від чисельності населення;

Законопроекти приймаються обома палатами парламенту, подаються па підпис
Президента і тільки годі набирають чинності. Якщо Президент США
відмовляється підписати законопроект, то палати Конгресу можуть
розглянути його знову і у випадку схвалення 2/3 голосів, законопроект
набирає чинності без підпису Президента;

Главою виконавчої гілки влади є Президент США. Є два обмеження у
повноваженнях Президента: 1) для призначення вищих посадових осіб країни
Президент повинен мати згоду Сенату; 2) для укладення міжнародних
договорів ця згода має виходити від 2/3 сенаторів. Президент обирається
на 4 роки і може бути притягнений до відповідальності перед Сенатом за
постановою Палати депутатів. Якщо 2/3 сенаторів винесуть йому
обвинувачувальний вирок, то Президент США усувається з посади в порядку
імпічменту;

Судова влада належить Верховному Суду і місцевим федеральним судам.
Судді Верховного Суду призначаються Президентом і займають посади
довічно, поки “їх поведінка є бездоганною”;

Перегляд Конституції США практично неможливий. Конгрес може зробити
доповнення або внести поправки лише коли 2/3 членів обидвох палат
приймуть таке рішення. Прийняті доповнення мають бути затверджені
Законодавчими зборами 3/4 штатів.

Перший цикл поправок до Конституції США передбачав таке:

Конгресу забороняється приймати закони, які б обмежували свободу слова,
друку, зборів, права особи.

Конгрес не може запровадити єдину для всіх громадян релігію.

Громадяни можуть носити зброю.

Введений суд присяжних.

3. Розвиток США у XIX ст.

Конституція США не відмінила рабство і ця проблема внесла розкол у
федерацію, що призвело до громадянської війни. У 1812р. розпочалася
англо-американська війна, ініційована Великобританією для підриву
економіки та торгівлі США та для протидії експансіоністській політиці
окремих політичних сил США, які розраховували захопити території Канади.
Американські війська отримали перемоги на озері Ері (вересень 1813 p.),
озері Шамплейн (вересень 1814 р.) та ін. Але англійський десант захотів
і спалив більшу частину Вашингтона (серпень 1814 p.). У 1814 р. у м.Гент
було підписано договір, який відновлював довоєнні позиції сторін.

На ґрунті розбіжностей інтересів штатів у першій половині ХІХ ст.
утворилися дві партії, які діють до сьогодні Демократична та
Республіканська, “Демократи” виступали за надання широких автономних
прав суб’єктам федерації. “Республіканці”, навпаки, виступали за
цілісність США.

Колонізація земель на заході Америки призвела до появи нових штатів. При
досягненні населенням певної території визначеної кількості, Конгрес США
давав цим землям статус автономії. Автономія очолювалася губернатором,
який призначався Президентом США за згодою Сенату. Коли автономна
територія хотіла вступити до складу США, то вона спочатку одержувала від
Конгресу згоду на прийняття конституції. Умовою вступу до США була
республіканська форма правління і гарантії дотриманий прав людини. Після
цього Конгрес видавав постанову про прийняття в склад США, і Президенті
США видавав урочисту декларацію.

ІІроте були випадки, коли окремі території самі утворювали штати, не
питаючи згоди Конгресу. Штати також утворювалися через відокремлення від
іншого штату, шляхом відокремлення від Мексики.

Виникнення нових штатів загострювало протиріччя між ними з причини
існування рабства. Конфлікт між прихильниками та противниками рабства
був вирішений так: північніше 36030” північної широти і західніше ріки
Міссурі рабство заборонялося.

Республіканська партія, яка ставила за мету скасування рабства,
перемогла у 1860 р. на виборах до Конгресу. Президентом було обрано
Авраама Лінкольна, який теж був противником рабства. У грудні 1860 р.
представники південних штатів зібралися на конгрес і прийняли рішення
відокремитися від США, бо не могли погодитися із можливістю відміни
рабства. У березні 1861 р. вони прийняли “Конституцію Конфедеративних
штатів Америки”. Заколот розділив країну на дві частини із своїми
президентами і конгресами. У громадянській війні перемогли північні
штати. У 1865-70рр. південні штати один за одним приймалися назад до
складу США.

Хоч рабство і було відмінене, але становище негрів було дуже
невизначене, і колишні рабовласники незабаром скористалися цим. У всіх
південних штатах були прийняті так звані “Чорні кодекси” або “Закони про
учнівство колишніх рабів”. Згідно з ними, всі негри, які не досягай 18
років, віддавалися будь-якому білому “для підготовки до вільного життя”.
Господарі мали годувати й одягати негрів, але мали право користуватися
їхньою працею та застосовувати “помірні тілесні покарання”.

Конгрес під приводом попередження зіткнень чорного і білого населення,
запропонував законопроект про ряд обмежень для негрів, а саме: їх проїзд
дозволявся у особливих вагонах, поселення у підведених кварталах,
навчання — у визначених школах і т.д. Цим було покладено початок
політики сегрегації.

Сегрегація (від лат. segregatio — відокремлюю) — це одна із крайніх форм
расової дискримінації, що полягає у примусовому відокремленні
кольорового населення від білого. Сучасне міжнародне право відносить
сегрегацію до найважчих міжнародних злочинів.

Адміністративно-територіальний поділ і органи управління

Перші поселення пуритан, які проживали у північно-східних штатах, через
сувору природу та боротьбу із корінним населенням, змушені були селитися
групами (таун) і управлялися зборами чоловіків. На півдні колоністи
створювали великі маєтки-плантації, які знаходилися далеко одне від
одного. Ці маєтки об’єднувалися у графства, які управлялися з’їздами
плантаторів. Із збільшенням чисельності населення, графства поділили на
дистрикти та приходи.

Після адміністративної реформи 1787 р. на півночі виникають крім таунів
ще й округи. Тауни групувалися у графства, де органами управління були
“Бюро наглядачів”», “Бюро комісарів” та ін. Після громадянської війни
посадові особи графств (суддя, шериф, землемір, збирач податків) почали
обиратися населенням.

У містах з населенням до 10 тисяч осіб органами управління був мер міста
і двопалатна місцева рада.

4. Правова система США

Вона характеризується тим, що па територію кожного штату одночасно
поширюється дія двох правових систем — своєї власної та
загальнодержавної (федеральної). Американська система права включає
багато норм англійського права.

Основними джерелами американською права є: 1) Конституція СІПА;
2).федеральні закони; 3) конституції та закони окремих штатів.

своя правова система.

Принципи недоторканості приватної власності США є непорушним. П’ята
поправка до Конституції США передбачає, що “…ніхто не може бути
позбавлений власності. Без законного судового розгляду приватну
власність не можна відбирати на громадські потреби без справедливої
винагороди”. Навіть держава не має права відбирати майно у приватної
особи без відповідного акту компетентного органу і за умов справедливої
винагороди. Спадщину можуть одержати навіть найвіддаленіші родичі, які
навіть не знали про існування спадкодавця.

У продовж усієї епохи промислового капіталізму в США офіційно держава не
втручалася у відносини, пов’язані з трудовим наймом. Трудові відносини
розглядалися як сфера приватних інтересів, в які публічна влада не
втручалася. Але коли страйковий рух набув значних обсягів, то втрутився
державний апарат.

Американська судова практика визнає англійську систему класифікацій
злочинів, а саме: 1) зрада; 2) тяжкі кримінальні злочини; 3) проступки,
що караються у кримінальному порядку. Кожен штат мав свій кримінальний
кодекс, у яких була відсутня загальна частина. У 1909 р. було прийнято
федеральний кримінальний кодекс, у якому передбачено відповідальність за
шпигунство, заколот, підробку грошей, торгівлю наркотиками.

У 1911 р. було прийнято кодекс про судочинство, в якому зафіксовано
презумпцію невинуватості. Суд при розгляді справи виходить із презумпції
невинуватості, а збір доказів покладався на поліцію. Якщо заарештованого
змушували давати свідчення до приходу його адвоката, то суд міг визнати
його невинуватим у скоєнні злочину.

Державна зрада та інші тяжкі кримінальні злочини розглядаються за участю
присяжних. Коли підозрюваний визнає себе винним, то справу розглядав
лише суддя, без присяжних.

PAGE

PAGE 2

Томас Джеферсон

Авраам Лінкольн

Конгрес США

Похожие записи