Відомчий акт

Відомчий акт — підзаконний нормативний акт (указ, інструкція,
нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетенції того чи
іншого органу виконавчої влади (міністерства, комітету, відомства), який
містить вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують
первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Відомчі акти (акти конкретних міністерств, комітетів, фондів та ін.)
мають внутрішнє, внутрішньовідомче юридичне значення:

1) видаються з питань, віднесених виключно до їх відання;

2) поширюються на осіб, які входять до сфери їхнього відання, тобто
знаходяться в системі управлінської, службової та дисциплінарної
підлеглості лише даних відомств. Наприклад, наказ МВС України від 6
червня 1997 р. № 600 «Про встановлення заохочувального знака відзнаки
МВС України «Хрест Слави» поширюється лише на працівників системи МВС.

Водночас акти деяких відомств (Міністерства фінансів. Фонду
Держкоммайна, у певних межах — відомств, що відають транспортом,
охороною громадського порядку) в силу їх статусу і делегованих їм прав
можуть набувати загального, міжвідомчого значення.

Відомчі нормативні акти вступають у дію через 10 днів після їх державної
реєстрації (внесення до Державного реєстру), яка здійснюється
Міністерством юстиції України, якщо в них не передбачений пізнішій
строк, але не раніше їх офіційного дня обнародування.

До державної реєстрації не рекомендуються акти нормативно-технічного
характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила,
тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності тощо).

Відомчі акти видаються у випадках, коли в межах сфери відання
міністерства, комітету, відомства:

а) нечітко, лише у загальних рисах, визначені права і обов’язки
суб’єктів;

б) є прогалини у певних аспектах взаємовідносин суб’єктів;

в) прямо доручено законом (указом, постановою, розпорядженням) видати
акт для конкретизації норми закону.

Призначення відомчих актів:

1) встановлення права одного суб’єкта і відповідно до обов’язку іншого;

2) роз’яснення, конкретизація змісту (значення) прав або обов’язків,
викладених у законі в загальних рисах;

3) розширення (звуження) змісту права одного суб’єкта і звуження
(розширення) права іншого;

4) введення нових або доповнення старих вимог для здійснення суб’єктом
свого права;

5) роз’яснення, конкретизація змісту (значення) контрольної функції
органу управління, який знаходиться в сфері відання міністерства,
комітету, відомства.

Відомчі акти мають певні позитивні риси: мобільність, охоплення всіх
сторін суспільних відносин, безпосередність спілкування керівника і
підлеглого, швидкість інформованості адресатів виконання і оперативність
організації виконання та ін.

Захоплення створенням відомчих актів є показником двох негативних явищ:

• надмірного нормативного регулювання суспільних відносин;

• невисокої якості ухвалених законів.

Відомчі акти, ухвалені з перевищенням компетенції, є незаконними і
необов’язковими до виконання. Наприклад, орган приватизації, що прийняв
рішення про приватизацію орендованого державного майна без згоди
орендаря, перевищив свої повноваження, і його рішення є незаконним.
Такий акт підлягає скасуванню. На жаль, в Україні не розвинуто інститут
юридичної відповідальності за правопорушення у сфері створення і
застосування відомчих нормативних актів, які суперечать законам

Серед нормативних актів є група таких, що не підлягають офіційному
опублікуванню за рішенням правотворчих органів. Вони мають обмежувальні
грифи (секретно). Наприклад, оперативно-розшукова діяльність до
останнього часу регулювалася підзаконними актами, які становлять
секретні або повністю секретні документи. Такі акти вступають у дію з
моменту одержання їх виконавцями.

Слід зважити на те, що серед відомчих актів є багато ненормативних,
індивідуальних управлінських актів, які містять індивідуальні
розпорядження і вичерпують себе одноразовим застосуванням (наприклад,
призначення на посаду, виділення бюджетних коштів). Індивідуальні
відомчі акти, як правило, іменуються розпорядженнями, наказами, тоді як
відомчі нормативні акти називаються інструкціями, циркулярами,
взірцевими положеннями і статутами. Не слід їх ототожнювати. Накази і
розпорядження міністерств, відомств, які мають разове розпорядницьке
значення, не містять нормативних розпоряджень, тому підзаконними
нормативно-правовими актами вони не є.

Підзаконний нормативний акт органу місцевого самоврядування. Підзаконний
нормативний акт місцевого органу виконавчої впади

Нова система адміністративного управління ґрунтується на поєднанні двох
підсистем — місцевого самоврядування і місцевих органів урядової
адміністрації. Вони видають підзаконні нормативні акти, які містять
вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми,
приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання в межах
відповідної території і тому є обмежено-загальними.

Підзаконний нормативний акт органів місцевого самоврядування —
акт-документ (постанова, рішення), що видається в межах компетенції
органу місцевого самоврядування (Верховної Ради Автономної Республіки
Крим, сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних і
районних рад), який містить норми права, обов’язкові для населення
самоврядованих територій, а також для установ і організацій, які
здійснюють діяльність у межах цих територій. Це правовий акт
громадянського суспільства.

Підзаконні нормативні акти органів місцевого самоврядування:

постанови

Верховної Ради Автономної Республіки Крим рішення

органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних
у містах, обласних і районних рад) нормативні накази

керівників відділів та управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад
народних депутатів

Слід зважити на те, що місцеві референдуми мають вишу юридичну чинність
щодо інших нормативно-правових актів місцевого самоврядування.

Особливістю актів місцевого самоврядування є їх територіальна
обмеженість і самостійність в ухваленні рішень, які стосуються питань
управління комунальною власністю, формування, затвердження і виконання
місцевого бюджету, встановлення місцевих податків і зборів, здійснення
охорони суспільного порядку та ін. Їхні рішення обов’язкові для
розташованих на відповідній території підприємств, установ і організацій
незалежно від відомчої підлеглості, а також для посадових осіб і
громадян цієї території.

Рішення сільських, селищних міських, районних у містах, обласних і
районних рад вступають у дію з дня їх офіційного обнародування, якщо
радою не встановлений пізнішій строк уведення цих рішень у дію.

Виконання актів місцевого самоврядування забезпечується заходами
адміністративного впливу і захищається в судовому порядку.

Підзаконний нормативний акт місцевих органів виконавчої влади —
акт-документ (постанова, рішення), який видається в межах компетенції
місцевого органу виконавчої влади (урядової адміністрації), містить
норми права, обов’язкові для установ і організацій, які здійснюють
діяльність у межах цих територій, а також для населення відповідної
території. Це правовий акт держави на місцевому рівні.

Підзаконні нормативні акти місцевих органів виконавчої влади:

— акти (постанови, рішення і розпорядження) Ради Міністрів Автономної
Республіки Крим є загальними в межах даної території для всього
населення — акти (розпорядження) місцевих виконавчих органів влади є
обмежено-загальними

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, які суперечать
Конституції і законам України, можуть бути (відповідно до закону)
скасовані Президентом України або головою місцевої державної
адміністрації вищого рівня.

Нормативні акти відділів, управлінь, інших служб місцевих органів
виконавчої державної влади, господарського управління і контролю, які
стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають
міжвідомчий характер, вступають у дію через 10 днів після їх державної
реєстрації. Реєстрація здійснюється управлінням юстиції обласних.
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, якщо в
них не передбачений пізніший строк надання чинності, але не раніше дня
їх офіційного обнародування.

Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи,
організації. Підзаконний нормативний акт комерційної організації

Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи,
організації і Підзаконний нормативний акт комерційної організації —
локальні нормативні акти (нормативний наказ, інструкція адміністрації,
статут, положення, правила внутрішнього розпорядку та ін.), що діють
лише в межах даного підприємства, установи, організації, комерційної
організації.

До локальних нормативних актів належать також санкціоновані державою
акти сходів та інших форм народовладдя.

Основне призначення локальних нормативних актів — конкретизувати
розпорядження закону стосовно умов діяльності відповідного колективу, не
виходячи за рамки закону і не обмежуючи ініціативу виконавців, які діють
у межах закону. Їх ще називають корпоративними нормативними актами.

Корпоративний нормативний акт — це акт-документ органу управління
комерційної та некомерційної корпорації — підприємства, установи,
організації, який містить корпоративні норми, спрямовані на
саморегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкретизації
розпоряджень нормативно-правових актів, виданих законодавцем, а також
вищими правотворчими органами, з якими він знаходиться у відносинах
службової підлеглості.

Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут,
положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього
розпорядку для працівників даної організації в управлінні її діяльністю,
правила обліку господарської та фінансової діяльності, правила
взаємовідносин із клієнтами та ін. Це й є корпоративний нормативний акт,
який видається органами управління підприємства, компетентними у
вирішенні тих чи інших питань виробничого і соціального життя колективу,
тобто питань локальних — лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою
мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність,
офіційність, обов’язковість корпоративного нормативного акта.

Корпоративний нормативний акт має такі ознаки:

1) має правотворчий характер, тому що в ньому корпоративні норми
встановлюються, змінюються і припиняються;

2) видається органом (посадовою особою) управління корпорації лише в
межах своєї компетенції;

3) видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий
встановлено (наприклад, разом або за узгодженням із профспілковим
комітетом);

4) відповідає Конституції України, законодавству, а також нормативним
актам, які мають вищу юридичну чинність;

5) має форму письмового акта-документа (рішення загальних зборів, ради
директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами
(найменування акта, дата ухвалення, номер, підписи посадових осіб та
ін.).

Крім нормативних актів, на підприємстві видаються й інші корпоративні
акти, які не мають нормативного характеру (наприклад, наказ керівника
видати цінний подарунок робітникові або наказ про звільнення його за
прогул).

Корпоративні нормативні акти різняться за суб’єктами.

— акти колективів підприємств, акціонерів у вигляді актів корпоративних
референдумів, актів загальних зборів;

— акти виконавчих органів корпорацій — акти рад директорів, правлінь,
рад підприємств та ін.;

— акти керівників корпорацій, ухвалених у порядку єдиноначальності.

Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою:

— фінансові корпоративні акти — акти, що регулюють фінансову діяльність
корпорації;

— адміністративні корпоративні акти — акти, що регулюють сферу
управління;

— трудові корпоративні акти — акти, що регулюють сферу застосування
праці;

— цивільно-правові нормативні акти — акти, що регулюють майнову сферу в
межах корпорації, та ін.

Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів
процедурного характеру, тобто актів, що регулюють порядок застосування
матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення
дисциплінарного стягнення, Положення про порядок нарахування заробітної
плати, Положення про порядок розподілу прибутку. Положення про порядок
укладення договорів тощо).

За наявності типових актів локальні акти розробляються стосовно них, а
за їх відсутності — самостійно.

Міжнародний договір

Міжнародний договір — угода двох або кількох держав про встановлення,
зміну або припинення прав і обов’язків у різних відносинах між ними,
наприклад, міжнародний договір про видачу злочинців (екстрадиція).

Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного права
міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви:

договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами,
заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно
складається з преамбули, основних статей і прикінцевих положень.

Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами.

За рівнем, на якому вони укладаються:

— міждержавні;

— міжурядові;

— відомчі.

За кількістю сторін:

— двосторонні;

— багатосторонні.

За об’єктом регулювання:

— політичні;

— економічні;

— з спеціальних питань.

Розрізняють міжнародні договори:

— що підлягають ратифікації;

— що не підлягають ратифікації.

Договори, що підлягають ратифікації

набирають сили в порядку, передбаченому для законів України, тобто через
10 днів із дня їх офіційного обнародування, якщо інше не передбачено
самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному
друкованому виданні.

Ратифікація (затвердження) — акт міжнародного права, за допомогою якого
держава, через свої компетентні органи, наділені повноваженнями укладати
договори, виражає свою згоду взяти на себе зобов’язання в міжнародному
плані на підставі відповідного договору.

Держава має право відмовитися від ратифікації договору, не підпадаючи
під дію вимог, що випливають із міжнародних зобов’язань. Проте відмова
ратифікувати конвенцію, особливо двосторонню, є скоріше винятком, ніж
правилом.

Не підлягають ратифікації, приєднання до яких або прийняття (укладення)
яких проводиться —

від імені України (міждержавний договір) від імені Уряду України
(міжурядовий договір) від імені міністерств чи інших центральних органів
виконавчої влади України (відомчий договір)

— набирають чинності в порядку, передбаченому для указів Президента
України, тобто через 10 днів із дня їх офіційного опублікування, якщо
інше не передбачено самими актами — набирають чинності в порядку,
передбаченому для постанов Кабінету Міністрів України, тобто з моменту
їх прийняття, якщо пізнішій строк не передбачений у цих актах —
набирають чинності з моменту їх підписання або з моменту затвердження
міністерствами (відомствами), від імені яких договори були підписані

Вимоги до міжнародних договорів, що підлягають ратифікації:

1) обов’язковість їх якнайшвидшої ратифікації, яка здатна надати їм
внутрішньодержавної сили;

2) суб’єктом ратифікації міжнародних договорів може бути законотворчий
орган;

3) порядок ратифікації міжнародних договорів є таким самим, що й порядок
ухвалення нормативно-правових актів;

4) строки ратифікації та порядок вступу в дію нормативних міжнародних
договорів — такі самі, що й для нормативно-правових актів.

В Україні лише Верховна Рада наділена правом давати згоду на ратифікацію
міжнародних договорів України (ст. 85 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори,
згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України (див. § «Співвідношення
національного і міжнародного права»).

Єдина система реєстрації і обліку міжнародних договорів України
перебуває у віданні Міністерства закордонних справ України. Реєстрація
міжнародних договорів України в Секретаріаті ООН і у відповідних органах
інших міжнародних організацій здійснюється Міністерством закордонних
справ.

Міжнародні договори, що потребують ратифікації, і міжнародні договори,
що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких
провадиться від імені України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради
України», газеті «Голос України», «Зібранні чинних міжнародних договорів
України».

Міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких
або ухвалення яких провадиться від імені уряду України, публікуються в
«Офіційному віснику України», газеті «Урядовий кур’єр».

Договори, укладені від імені міністерств або інших центральних органів
державної виконавчої влади України, публікуються в «Зібранні чинних
міжнародних договорів України».

Похожие записи