РЕФЕРАТ

на тему:

“Співвідношення соціальних і правових норм

в регулюванні суспільних відносин” ПЛАН

1. Поняття соціальних норм і норм права

2. Норми моралі і норми права: їх зв’язок і взаємодія

3. Норми-звичаї і норми права

4. Корпоративні норми і норми права

Висновки

Список використаної літератури

1. Поняття соціальних норм і норм права

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються
у відносинах між людьми в суспільстві в зв’язку з проявом їх волі
(інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто привила, тому що правила існують і
в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика,
техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального
характеру.

Ознаки соціальних норм:

1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру
— соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано
встановлені. Вони спрямовують поведінку людей відповідно до закладеної в
нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у
регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм
типових масштабів поведінки;

2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають
конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб спрямовувати поведінку
людей у рамках відносин даного виду; вступають у дію щораз, коли
виникають відповідні суспільні відносини;

3. Правила поведінки наказового характеру — загальнообов’язкові. Вони
встановлюють заборони, дають еталони поведінки;

4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на
поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом,
державним примусом).

Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного
розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного
життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними.

Класифікувати соціальні норми можна за різними критеріями.

Види соціальних норм за сферами дії:

— економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто
пов’язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і
споживанням матеріальних благ;

— політичні: регулюють відносини між класами, націями, народностями;
пов’язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні,
із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;

• релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними
релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;

• екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього
середовища та ін.

Види соціальних норм за регулятивними особливостями:

• норми моралі;

• норми-звичаї;

• норми права;

• корпоративні норми (корпорація — лат. corporatio — співтовариство,
об’єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині
різних недержавних організацій (громадських — некомерційних і
комерційних) між їх членами.

Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із
соціальними як частина з цілим, оскільки вони — важлива, але не одна
лише форма регулювання суспільних відносин.

Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із
принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого
існування (наприклад, релігійні норми святкування Різдва, Великодня
стали правовими).

Технічні норми посідають своєрідне місце в системі соціального
регулювання, обумовлене тим, що вони регулюють відносини між людьми і
природою, технікою (людина і комп ‘ютер, людина і знаряддя праці, людина
і виробництво), тоді як соціальні норми — відносини між людьми та їх
об’єднаннями.

Норма права — це загальнообов’язкове, формально-визначене правило
поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване
державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру
свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та
індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма
заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої
ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних
відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає
систему права.

Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми
права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове
правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв’язки; впливає на
суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб)
регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює
її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов’язкове правило поведінки — норма права виходить від
держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає
обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний
(без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер,
тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих
нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість
застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визиачене правило поведінки представницько-зобов’язуючого
характеру — норма права закріплює права і обов’язки учасників суспільних
відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка
застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права
покладає обов’язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на
навчання, обов’язок інших — забезпечити це право). Формальну
визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших
писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку, — норма
права видається уповноваженими на те суб’єктами в межах їх компетенції з
дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття
чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж
до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення
суб’єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує
способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні
санкції у разі невиконання вимог норми права.

2. Норми моралі і норми права: їх зв’язок і взаємодія

Мораль — система норм і принципів, які виникають із потреби узгодження
інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною
групою, державою), спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно
до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями,
традиціями, вихованням, силою громадської думки.

Мораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм моральних
норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті.
Вона охоплює майже всі сфери життя — економіку, політику, право та ін.
За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами
суспільства, долаються суперечності між ними, регулюється міжособистісне
спілкування.

«Золотим правилом» моралі, відомим із найдавніших часів, є таке:

«(не) роби щодо інших так, як ти (не) хотів би, щоб вони робили щодо
тебе».

У багатьох випадках правові норми як би виростали з моральних принципів.

Дотримання норм права є моральний обов’язок громадянина, який
визначається моральною і правовою культурою суспільства.

Правда, жодне суспільство в історії розвитку людства не досягло гармонії
права і моралі.

Спільне у норм права і норм моралі полягає у тому, що вони:

1) діють у єдиному полі соціальних зв’язків, тобто є соціальними
нормами;

2) переслідують спільну мету — встановлення і підтримання порядку в
суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення — впливати на поведінку
людей, регулювати їх відносини, формувати масштаби (еталони, стандарти)
поведінки;

4) адресовані до всіх або до великої групи людей, тобто є правилами
поведінки загального характеру;

5) мають єдину духовну природу, єдиний ціннісний стрижень —
справедливість. Навіть у класовій державі норми права були вираженням
справедливості, на якій грунтуються норми моралі. Останні, у свою чергу,
були обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства (див.
приклад про кріпосне право в параграфі «Поняття і ознаки права»). Але й
тоді норми права і норми моралі протистояли сваволі та анархії.

Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у
суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра
справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем.
Наприклад, заборона убивства — це насамперед моральна заборона, а потім
уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за наклеп,
давання неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, які у
своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма
(ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не несе
відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе,
членів сім’ї чи близьких родичів, є насамперед моральною нормою.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі.
Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності зажадала юридичного
закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в
Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі,
яка панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Вплив норм моралі на діяльність, пов’язану з реалізацією права:

1. Норми права оцінюються громадянином, який реалізує їх, із погляду
моралі. Навіть технічні, організаційні правила, які не несуть морального
навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про
прибутки), мають певний вихід на норми моралі.

2. Норми права тлумачаться посадовою особою, яка здійснює
правозастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у
суспільстві. Особливо це стосується тих норм права, котрі містять у
своєму тексті оцінні поняття (наприклад, «цинізм», «особливе
зухвальство» — у Кримінальному кодексі України), їх неможливо зрозуміти
і застосувати без звертання до норм моралі. Так, справедливе,
обгрунтоване і законне судове рішення про наклеп, образу, хуліганство,
статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм,
які діють у суспільстві.

3. Правозастосовний процес, включаючи його останню стадію — прийняття
правозастосовного акта, здійснюється з урахуванням норм моралі.
Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не
торкається будь-яких моральних цінностей, проте будь-які юридичні
правила, які вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб’єктів
права в процесі правоза-стосовної діяльності, не є байдужними для
моралі.

Вплив норм права на норми моралі:

1. Норми права сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень.
Наприклад, ст. 21 Конституції України затверджує гуманістичні засади
справедливості: «Всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та
правах».

2. Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових
моральних норм. Наприклад, норма про рівність форм власності —
державної, комунальної, приватної — затверджує у громадян не лише
необхідне почуття відповідальності за цілість державної і комунальної
власності, але й моральне право хазяїна, власника — фермера, приватного
підприємця та ін.

3. Норми права виступають як засоби охорони і захисту норм моралі. Так,
статті Цивільного кодексу спрямовані на захист і охорону таких моральних
цінностей, як добре ім’я, незаплямована репутація, честь, гідність.

3. Норми-звичаї і норми права

Норми-звичаї — правила зовнішньої поведінки, які розглядаються членами
соціального об’єднання як обов’язкові або на підставі безпосередніх умов
суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету;
здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників
застосовуються засоби громадського впливу.

Норми-звичаї — правила поведінки, шо склалися внаслідок фактичного їх
застосування протягом тривалого часу. Це основна форма регулювання
відносин у додержавному суспільстві.

Ознаки норми-звичаю:

— етнічний характер;

— колективістський характер;

— моральна обумовленість;

— пов’язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;

— підкреслена публічність та ін.

Дотримання норм-звичаїв забезпечувалося засобами громадського
суспільного впливу на порушника (страта, вигнання з роду, позбавлення
вогню і води та ін.) або схваленням засобів, що застосовувалися до
кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кревна помста).

У державному суспільстві норми-звичаї були санкціоновані державою:

1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив
підставою для вирішення спору (англо-американський тип правових систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захищається судом, ця
норма повинна була:

— виражати тривалу правову практику;

— відбивати однакову практику — як дії, так і бездіяльності;

— втілювати природну і розумну потребу в правовому регулюванні ситуації.
Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.

2. Шляхом включення звичаю до законодавчих актів рабовласницьких і
феодальних держав, які утворили найдавніший шар права — звичаєве право
(романс-германський тип правових систем та ін.).

Для набуття юридичної сили норма-звичай:

— не повинна суперечити закону;

— повинна його доповнювати і як би «оживляти»;

— не може підмінювати закон.

Після набуття нормою-звичаєм правового характеру, тобто санкціонування
її державою (правовий звичай), його дотримання забезпечується примусовою
силою держави. Так, закони Хаммурапі включали норми-звичаї, які після
надання їм письмової форми набули стійкішого характеру. Наприклад, один
із законів Хаммурапі встановив: якщо син ударить батька, йому слід
відтяти руку. Якщо раніше й були сумніви щодо даного покарання, цей
закон вирішив їх. І одночасно він зробив це покарання важкозмінюваним,
перешкоджаючи зм’якшенню покарання, коли відсіч руки сина було визнано
згодом надто суворим покаранням.

Звичаєве право — система правових норм, яка ґрунтується на
нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого
застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою
силою (у разі потреби).

Звичаєве право сформувалося на ранніх ступенях розвитку суспільства, у
період розпаду родового ладу. Виникаючі в суспільстві суперечності
викликали потребу у фіксації сформованих відносин у формі різних
нормативних установлень (Руська правда, Алеманська правда, Салична
правда та ін.). Перші писані закони, що ґрунтувалися на нормах-звичаях,
мали справляти враження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них
почуття впевненості у справедливості.

Згодом звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) поступово
трансформувалися відповідно до соціально-економічному ладу суспільства і
дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особливо на рівні
повсякденної свідомості, у правосвідомості.

Можна назвати сучасні держави, так звані «країни, що розвиваються»», де
звичаєве право відіграє домінуючу роль у регулюванні земельних, сімейних
і спадкоємних відносин (країни Океанії, тропічного поясу африканського
континенту, деякі азіатські країни), проте в жодній з них правові звичаї
не є самостійним і виключним регулятором суспільних відносин. Ці країни
керуються і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонованими
державою. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї діють як норми звичаєвого, так
і норми загального (англійського) права. На становлення системи права
горців Північно-Західного Кавказу (частина Російської Федерації)
істотний вплив справили російське законодавство, норми шаріату і норми
традиційного (звичаєвого) права, що проявилося у всіх сферах їх життя.

Таким чином, норми-звичаї і звичаєве право, яке грунтується на них, є
провідними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних
утвореннях, сприяють формуванню їх національної правової системи.
Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та
іншим особливостям, властивим конкретному етнічному утворенню (або їх
сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись
і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на норми
поведінки.

Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і
внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спільнотою, плем’ям,
кастою і т.д. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є затвердження
королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

Те, що сучасний юрист не вважає правом, іноді розглядається таким із
традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить межа між
юридичним (спеціально-соціальним) і за-гальносоціальним регулюванням —
торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг та ін. Так, у сучасному
українському суспільстві суб’єкти господарської діяльності нерідко
вдаються до ділового звичаю — правила, що у силу визнаної корисності
регулярно повторюється в процесі господарської та іншої діяльності, стає
звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правового захисту в
арбітражному суді, нерідко стає правовим.

Звичай ділового обороту — сформоване і широко застосовуване в якійсь
галузі підприємницької діяльності правило поведінки, не передбачене
законодавством, незалежно від того, чи зафіксовано воно у будь-якому
документі Не застосовується звичай ділового обороту, який суперечить
положенням законодавства або договору, обов’язковим для учасників
відповідних відносин.

Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції — такі, що склалися, способи
поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і
перетворилися на правові норми. Традиції — ширші за змістом утворення,
ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів —
дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки
(весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.).
Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву
ритуалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції,
підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в
системі Збройних сил, МВС, СБУ, проведення стройових оглядів та інших
церемоній закріплені в статутах, положеннях відомчих нормативних актів і
забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю
застосування засобів дисциплінарної відповідальності.

4. Корпоративні норми і норми права

До корпоративних норм належать:

— норми, що містяться у документах некомерційнчх, недержавних корпорацій
— громадських об’єднань (партій, профспілок, добровільних товариств, що
грунтуються на членстві);

— норми, що містяться у документах комерційних корпорацій, насамперед
тих, що створюються для підприємницької діяльності (господарських
товариств — повних, командитних, акціонерних товариств — відкритих,
закритих тощо).

Корпоративні норми — правила поведінки, які встановлені в корпорації
(підприємстві, установі, організації) для регулювання відносин між
людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і виражені в її
статутах, положеннях, рішеннях.

Якщо соціальна норма — це правило (зразок) поведінки, яке виражається у
ставленні однієї людини до іншої, то корпоративна норма — правило
поведінки, встановлене організацією для своїх членів. Нею визначаються
обсяг, характер, межа можливого і дозволеного в їх поведінці. В
комерційних корпораціях — це норми внутрішньоорганізаційного
(внутрішньофирмового) права.

Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами
управління цих організацій, регулюють відносини між співробітниками
корпорації і кредиторами, робітниками корпорації і клієнтами,
адресуються їх членам (фундаторам, акціонерам, робочим, службовцям
тощо). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми
громадських некомерційних об’єднань, між ними є відмінності.

Позаяк норми комерційних організацій породжують права і обов’язки,
забезпечені юридичним механізмом державних органів, норми громадських
організацій такого забезпечення не мають.

Спільне у корпоративних норм і норм права полягає у тому, що вони:

• регулюють типові ситуації або вид відносин, а не окремий випадок чи
конкретні суспільні відносини;

• мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне
повторення;

• мають однаковий неперсоніфікований характер, тобто застосовуються
відразу до багатьох, поіменно не вказаних осіб;

• викладаються у письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому
порядку уповноваженими органами (державними органами, з’їздами,
конференціями, зборами громадських об’єднань та ін.).

Висновки

Отже, соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що
складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв’язку з проявом їх
волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу;
норма права — це загальнообов’язкове, формально-визначене правило
поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване
державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру
свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та
індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма
заходами державного впливу, аж до примусу.

У багатьох випадках правові норми як би виростали з моральних принципів.

Дотримання норм права є моральний обов’язок громадянина, який
визначається моральною і правовою культурою суспільства.

Правда, жодне суспільство в історії розвитку людства не досягло гармонії
права і моралі.

Дотримання норм-звичаїв забезпечувалося засобами громадського
суспільного впливу на порушника (страта, вигнання з роду, позбавлення
вогню і води та ін.) або схваленням засобів, що застосовувалися до
кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кревна помста).

Після набуття нормою-звичаєм правового характеру, тобто санкціонування
її державою (правовий звичай), його дотримання забезпечується примусовою
силою держави. Згодом звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель)
поступово трансформувалися відповідно до соціально-економічному ладу
суспільства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль,
особливо на рівні повсякденної свідомості, у правосвідомості.

Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами
управління цих організацій, регулюють відносини між співробітниками
корпорації і кредиторами, робітниками корпорації і клієнтами,
адресуються їх членам (фундаторам, акціонерам, робочим, службовцям
тощо). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми
громадських некомерційних об’єднань, між ними є відмінності.

Позаяк норми комерційних організацій породжують права і обов’язки,
забезпечені юридичним механізмом державних органів, норми громадських
організацій такого забезпечення не мають.

Список використаної літератури

Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К., 2000.

Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих
у вузи. — М.: Юрист, 1996.

Основы государства и права: Учебное пособие /Под общей ред. С.А.
Камарова – М. Манускрипт, Русь-90, 2000.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 2001.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / – Харків: Консул, 2001.

Похожие записи