Поняття та ознаки правовідносин

Правовідносини — це врегульовані нормами права вольові суспільні
відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між правомочними і
зобов’язаними суб’єктами — носіями суб’єктивних юридичних прав,
обов’язків, повноважень і відповідальності — і забезпечуються державою.

Ознаки правовідносин:

1. Становлять різновид суспільних відносин, соціальний зв’язок.

Правовідносини складаються між людьми або колективами як суб’єктами
права з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь
інтересів. Не може бути правовідносин з тваринами, рослинами,
предметами. Відносини з ними є, але не за допомогою права. За негуманне
поводження з собакою людина відповідає не перед собакою, а перед
органами, що покликані захищати тварин.

У колишні часи (середньовіччя) суб’єктами права визнавалися тварини і
навіть неживі предмети. Наприклад, у Росії в 1593 p. був покараний
батогом і засланий до Сибіру церковний дзвін, що «дзвонив» у зв’язку з
убивством царевича Дмитра.

2. Є ідеологічними відносинами — результатом свідомої діяльності
(поведінки) людей. Правовідносини не можуть виникати, не проходячи через
свідомість людей: норми права не можуть вплинути на людину, її
поведінку, доки зміст правових норм не усвідомиться людьми, не стане їх
правосвідомістю.

3. Є вольовими відносинами, які проявляються вдвох аспектах:

а) у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки право відносини
виникають на підставі правових норм;

б) у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин вони
зв’язані предметом інтересу, досягненням його результат

Правда, правовідносини можуть виникати і припинятися по волею
(інтересом) їх учасників (наприклад, потерплий від зло чину всупереч
своєму бажанню залучається у кримінально-процесуальні правовідносини зі
злочинцем і судом).

Однак реалізація правовідносин можлива лише на підставі виявлення волі
(інтересу) їх учасників. При цьому є правовідносини, для виникнення яких
необхідне волевиявлення всіх їх учасників (договір купівлі-продажу), а є
правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з
учасників (проведення обшуку).

4. Виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм
права у разі настання передбачених правовою нормою фактів.
Правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, або, інакше,
норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх
індивідуалізація стосовно суб’єктів і реальних ситуацій. У нормах права
вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі (докладніше див. §
«Передумови виникнення правовідносин. Взаємозв’язок норми права і
правовідносин»).

Проте не можна вважати, що наявність правових норм автоматично
призводить до виникнення правовідносин. Можливий і такий варіант, коли
правові норми реалізуються, але правовідносин немає. Правда, таке
трапляється вкрай рідко, наприклад, виникнення правовідносин у разі
вирішення справи на підставі аналогії права.

5. Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою
взаємного зв’язку між конкретними суб’єктами через їх права, обов’язки,
повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах. Одна
сторона має точно визначені суб’єктивні юридичні права (правомочна
сторона), на іншу покладені відповідні суб’єктивні юридичні обов’язки
(зобов’язана сторона). Повноваження — прерогатива державних органів і
посадових осіб. Юридична відповідальність — елемент вторинного
характеру, який реалізується в результаті вчиненого правопорушення.
Основний зміст правовідносин — суб’єктивне юридичне право і суб’єктивний
юридичний обов’язок.

Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на
обов’язках. Правам однієї сторони відповідають обов’язки іншої.
Наприклад, одна сторона — кредитор — має право на одержання боргу, а
інша — боржник — обов’язок повернути борг. У деяких правовідносинах
кожна сторона має і права, і обов’язки (фізичні особи), правомочності і
відповідальність (посадові особи).

Ступінь конкретизації сторін може бути різним: а) точно визначена
зобов’язана сторона; б) точно визначена лише правомочна сторона, а коло
зобов’язаних осіб не визначено; в) точно визначені обидві сторони.

6. Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу. У
більшості випадків суб’єктивні права і юридичні обов’язки здійснюються
без застосування примусових заходів. У разі потреби зацікавлена сторона
може звернутися до компетентного державного органу, який виносить
рішення (акт застосування права) з чітким визначенням прав і обов’язків
сторін. Можливість державного примусу створює режим соціальної
захищеності, безпеки, законності.

Склад (структура) правовідносин

Система (організованість) правовідносин розкривається через їх
структуру.

Структура правовідносин — це основні елементи правовідносин (суб’єкти) і
доцільний спосіб зв’язку між ними на підставі суб’єктивних юридичних
прав, обов’язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального
блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

Термін «структура» є адекватнішим стану правовідносин, оскільки термін
«склад» лише фіксує їх елементи без вказівки на їх логічний
взаємозв’язок. Правовідносини є логічно пов’язаною конструкцією всіх
елементів, де головними полюсами зв’язку є їх суб’єкти, що реалізують
суб’єктивні юридичні права, суб’єктивні юридичні обов’язки, повноваження
і суб’єктивну юридичну відповідальність заради досягнення результату
цього зв’язку.

Отже, термін «структура» містить елементний склад правовідносин і
правові зв’язки між ними, тобто власне відносини між суб’єктами.

Суб’єкти, або суб’єктний склад, — це сукупність осіб, які беруть участь
у правовідносинах (якнайменше дві — правомочний і зобов’язаний).

Об’єктом є те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його
суб’єктів.

Зміст — це суб’єктивні права, обов’язки, повноваження, відповідальність
суб’єктів правовідносин, а також структура змісту — спосіб
взаємозв’язку, що виникає на підставі суб’єктивних прав, обов’язків,
повноважень, відповідальності. Структура змісту правовідносин утворює не
зв’язок її змістовних елементів (суб’єктивних прав, обов’язків,
повноважень, відповідальності), а той правовий зв’язок, який виникає на
їх підставі з приводу домагання чогось. Інакше кажучи, це юридичне
взаємне становище суб’єктів, яке визначає, формує їх поведінку через
кореспондуючі один одному права і обов’язки заради задоволення їх
інтересів. Структура змісту правовідносин може бути простою і складною.

Юридичний факт є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин.

Склад (структуру) правовідносин можна представити такою схемою:

Юридичний факт

Суб’єкти ? правомочна сторона правозобов’язана сторона

Юридичний зміст ? суб’єктивне юридичне право суб’єктивний юридичний
обов’язок

(повноваження —

посадових осіб) (повноваження — посадових осіб) суб’єктивна юридична
відповідальність

(як результат вчиненого правопорушення)

Об’єкти ?

Передумови виникнення правовідносини

Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов.

Виділяють два види передумов виникнення правовідносин:

1) матеріальні (загальні):

— у вузькому значенні — це певні інтереси або блага, що зв’язують
суб’єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;

— у широкому значенні — система соціальних, економічних, політичних,
ідеологічних обставин, що спричиняють об’єктивну необхідність у
правовому регулюванні суспільних відносин;

встановлення доцільних відносин між суб’єктами через надання їм
юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання
юридичних обов’язків і відповідальності;

2) юридичні (спеціальні):

• норма права;

• правосуб’єктність (праводієздатність);

• юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як
їх структурний елемент).

Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх
змісту:

1) матеріальний — реальні дії, пов’язані з використанням і здійсненням
суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків;
фактично поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а
правозобов’язаний повинен здійснити;

2) юридичний — суб’єктивне юридичне право, повноваження, суб’єктивний
юридичний обов’язок, юридична відповідальність.

Норма права і правовідносини є взаємозалежними.

Взаємозв’язок норми права і правовідносин виражається у такому.

1. Правовідносини виникають і функціонують на підставі норми права.

Обумовленість змісту правовідносин нормами права аж ніяк не означає, що
всі види правовідносин можуть виникати і розвиватися лише за наявності
відповідних норм права. Норми права найчастіше встановлюють лише окремі
принципи правового регулювання, які як би окреслюють певні рамки
правовідносин. Це є найхарактернішим для приватноправового регулювання
(цивільно-правові відносини), де діє принцип «Дозволено все, що не
заборонено законом».

Нерідкі випадки (особливо в правових системах англо-американського
типу), коли норми права є наслідком правових відносин, які виникли в
результаті індивідуальних рішень у судах, адміністративних органах. Тут
шлях до норми права проходить від фактичних відносин до конкретних
правових відносин, а потім до формулювання державою норми права
загального характеру.

Як правило, правовідносини:

а) виникають, припиняються або змінюються на підставі норм права (повна
детермінованість, тобто причинна обумовленість правовідносин нормами
права);

б) допускаються нормами права {часткова детермінованість). У цьому разі
зміст правовідносин визначається незалежними від правових норм
«детермінантами», насамперед договором суб’єктів майбутніх
правовідносин.

2. Правовідносини є формою реалізації норми права, впровадженням її в
життя, нормою права в дії.

За характером зв’язку між нормою права і правовідносинами можна судити
про дійсну реалізацію прагнень, домагань людей. Точніше, за самим фактом
виникнення або не виникнення правових відносин можна судити, чи
відповідають правила, наказані нормою права, їх інтересам. Якщо норма
права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові
відносини відповідно до неї. З встановленням правових відносин їх
сторонами реалізація права не закінчується, а тільки починається.

3. Норма права і правовідносини — неодмінні складові елементи механізму
правового регулювання.

Їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юридичних явиш, їх
взаємодію, а не породження одного юридичного явища іншим юридичним
явищем (див. главу «Правове регулювання і його механізм»).

4. Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми —
правовідносини.

Якщо звернутися до аналізу структури норми права, то можна побачити, що
гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція — на права
і обов’язки, а санкція — на можливі наслідки недодержання норми і
правовідносин, що виникають на її підставі.

Покажемо це на схемі.

Гіпотеза Диспозиція Санкція

Юридичний факт Суб’єкти правовідносин Правовідносини (суб’єктивні
юридичні права, суб’єктивні юридичні обов’язки, повноваження) Наслідки
невиконання обов’язків учасниками правовідносин Юридична
відповідальність

Суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок як основний юридичний зміст
правовідносин

Розглянемо основний юридичний зміст правовідносин суб’єктивне право і
суб’єктивний обов’язок.

Суб’єктивне юридичне право Суб’єктивний юридичний обов’язок

–– вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб’єкта права, що
встановлені юридичними нормами для задоволення його інтересів і
забезпечуються державою –– вид і міра належної (або необхідної)
поведінки суб’єкта права, що встановлені юридичними нормами для
задоволення інтересів правомочної особи і забезпечуються державою

Носій суб’єктивного юридичного права — правомочний Носій суб’єктивного
юридичного обов’язку правозобов язаний

Ознаки суб’єктивного юридичного права Ознаки суб’єктивного юридичного
обов’язку

1) можливість певної поведінки;

2) можливість, яка належить суб’єкту права — правомочному;

3) надається з метою задоволення інтересів правомочного;

4) існує у правовідносинах;

5) є мірою можливої поведінки, порушення якої є зловживання правом;

6) існує лише відповідно до суб’єктивного юридичного обов’язку;

7) встановлюється юридичними нормами;

8) забезпечується (гарантується) державою 1) необхідність (повинність)
певної поведінки;

2) обов’язок, що належить суб’єкту права — правозобов’язаному;

3) покладається з метою задоволення інтересів правомочної особи;

4) існує у правовідносинах;

5) є мірою належної поведінки;

6) існує лише відповідно до суб’єктивного юридичного права;

7) встановлюється юридичними нормами;

8) забезпечується (гарантується) державою

І суб’єктивне юридичне право, і суб’єктивний юридичний обов’язок мають
свою структуру.

Структура суб’єктивного права — це його будова, яка виражається у
зв’язку елементів — юридичних можливостей (правомочностей), наданих
суб’єкту.

Правомочність — складова частина змісту суб’єктивного права, що
становить конкретну юридичну можливість, яка надається правосуб’єктній
особі з метою задоволення її інтересів.

Істотними елементами суб’єктивного права є такі правомочності.

1. Правомочність на власні позитивні дії (правовикористання), інакше:
право позитивної поведінки правомочного, тобто можливість чинити самим
суб’єктом фактично і юридичне значущі дії (наприклад, право голосувати,
подавати позов до суду, продавати чи дарувати своє майно та ін.).

2. Правомочність на чужі дії (правовиконання), інакше: право вимагання
відповідної поведінки від правозобов’язаної особи, тобто можливість
зацікавленої особи жадати від зобов’язаного суб’єкта виконання
покладених на нього обов’язків (наприклад, вимагати сплату боргу,
передавати майно, відшкодовувати податкові недоплати та ін.).

3. Правомочність домагання (правозахист), інакше: право на захист, тобто
можливість звертатися за підтримкою і захистом держави у разі порушення
суб’єктивного права з боку правозобов’язаної особи. Це право приводить у
дію апарат держави — примус, якщо інша сторона не виконує свої обов’язки
(стягувати в примусовому порядку борг, відновлювати незаконно
звільненого на роботі). Право-домагання є продовженням права-вимагання і
найважливішою гарантією виконання певних обов’язків.

Не слід ототожнювати суб’єктивне право і правомочність, оскільки
суб’єктивне право:

а) може бути до виникнення правомочності, існувати незалежно від його
виконання. Правомочність є наслідком суб’єктивного права. Наприклад,
кожна людина має право на вищу освіту, але не всі молоді люди вчаться,
багато хто працює, у тому числі у фірмах, займаються бізнесом, тощо.
Однак вони не позбавлені права на вищу освіту, хоча й не використовують
його;

б) є ширшим за конкретну правомочність. Суб’єктивне право реалізується
через конкретні правомочності. Наприклад, суб’єктивне право власності
реалізується через три правомочності: право володіння, право
користування, право розпорядження певним майном.

Якщо звернутися до галузевого змісту суб’єктивного права, то можна
виділити низку специфічних правомочностей, які воно містить. Наприклад,
у галузі кримінального права є такі правомочності: давати пояснення за
пред’явленим обвинуваченням; вимагати виконання іншою стороною (органом
дізнання, прокурором, слідчим, судом) відповідного юридичного обов’язку;

скаржитися на дії і рішення особи, що провадить дізнання, слідчого,
прокурора, суду.

Структура суб’єктивного юридичного обов’язку є зворотним боком
суб’єктивного юридичного права і складається із трьох елементів:

1) необхідності зобов’язаного суб’єкта здійснювати певні дії (активні
обов’язки) або утриматися від них (пасивні обов’язки);

2) необхідності зобов’язаного суб’єкта реагувати на законні вимоги
правомочної сторони (наприклад, обов’язок виконувати умови договору);

3) необхідності нести юридичну відповідальність (зазнавати позбавлення
прав особистого, майнового чи організаційного характеру) у разі відмови
від виконання юридичних обов’язків або несумлінного їх виконання, якщо
суперечить вимогам правової норми (наприклад, обов’язок боржника платити
неустойку за невиконання умов договору).

І суб’єктивне юридичне право, і суб’єктивний юридичний обов’язок
об’єднує те, що вони:

— випливають із юридичних норм;

— забезпечуються державою;

— не безмежні, а існують у певних суворих рамках — це завжди «міра»
поведінки.

Суб’єктивні права і обов’язки перебувають у тісному взаємозв’язку, є
взаємозалежними, обумовленими одні одними. Завдяки їм між їх носіями —
суб’єктами виникає зв’язок, який називається правовідносинами.

Права і обов’язки державних органів та їх посадових осіб як носіїв
спеціальної правосуб’єктності виражаються через їх повноваження.

Похожие записи