Поняття правового регулювання і його відмінність від правового впливу

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через
використання влади, а право — через нормативне регулювання. Останнє
споконвічне покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором
завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.

Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і
сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх
юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Ознаки правового регулювання:

1) правове регулювання — різновид соціального регулювання;

2) за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають
певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер,
тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної
поведінки;

3) правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов’язане
з реальними відносинами;

4) правове регулювання має цілеспрямований характер — спрямоване на
задоволення законних інтересів суб’єктів права;

5) правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які
забезпечують його ефективність;

6) правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін
«регулювання» походить від латинського слова «regulo» (правило) і
означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у
відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає вплив на що-небудь за
допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій є
близьким, частково збігається, але не є однозначним.

Правовий вплив — це взятий у єдності та різноманітті весь процес впливу
права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як
правових, так і неправових засобів.

Правовий вплив на людину здійснюється по двох каналах:

1) інформаційному — за допомогою правових норм до відома учасників
доводиться позиція, яку займає держава стосовно дозволеної, необхідної
або забороненої поведінки;

2) ціннісно-орієнтаційному — за допомогою права здійснюється засвоєння
суспільством його цінностей, які напрацьовані людством і спадкоємне
переходять з покоління в покоління.

Правовий вплив багато в чому зводиться до інформативної та виховної ролі
права, підсилити яку можуть пропаганда правових знань, система широкої
юридичної освіти.

Відмінності між правовим регулюванням і правовим впливом:

за обсягом:

• предмет правового впливу об’ємніше (ширше) предмета правового
регулювання — його складають відносини, які не регулюються правом, але
на які поширюється дія права;

за змістом:

• у правовому впливі не завжди є точний юридичний захід (кр:м норм
права, він містить у собі інші соціальні засоби і форми впливу на
поведінку людей), тоді як у правовому регулюванні він є обов’язковим
(регулювання відбувається за допомогою певної правової норми).

За головними особливостями свого змісту правовий вплив є не специфічно
правовим, а загальним, в якому діє не право як сукупність норм, а «дух»
права, просліджується вплив права на систему суспільних відносин,
потенціал психічного складу особи, її правову свідомість і культуру.
Коли зміст права проходить через свідомість людей, вона стає
правосвідомістю. Люди повинні поводитися однаково в однотипній ситуації,
якщо право встановлює певні правила поведінки. Виробляється стандарт
поведінки, формується загальна нормативна культура як безпосередня
передумова законослухняності громадян. Це і є правовий вплив на
поведінку людей;

за механізмом реалізації права:

у правовому регулюванні право реалізується через його механізм — систему
правових засобів і форм (норми права, правовідносини, акти реалізації і
застосування норм права та ін.), тоді як правовий вплив здійснюється за
допомогою системи неюридичних засобів — ідеологічних, психологічних,
інформаційних та інших механізмів.

Сфера, основні напрямки і межі правового регулювання

Сфера правового регулювання — це сукупність суспільних відносин, яку
можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів.
Інакше: сфера правового регулювання — галузь соціального простору, яка
охоплена правом. Це, насамперед, суспільні відносини — економічні,
політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини,
функціонування яких неможливо без використання правових засобів.

Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Наприклад, не
регулюються правом: в галузі економічних відносин — процеси виробництва;
в галузі політичних відносин — розробка програм і статутів партій; в
галузі духовно-культурних — релігійні відносини та ін. Скласти сферу
правового регулювання можуть лише відносини, що піддаються правовому
регулюванню. Право регулює конкретні, найсутнісніші, глобальні
відносини, що проходять через волю і свідомість людей.

При встановленні сфери правового регулювання слід виходити не стільки із
класифікації суспільних відносин (економічних, політичних тощо), скільки
із матерії самого права як нормативного регулятора, цілеспрямованість
якого — порядок у суспільстві.

Ознаки сфери правового регулювання:

1) є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не
природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища та ін.);

2) є тією сферою соціального простору, де існують суспільні відносини,
які можуть врегульовуватися правом, тобто можуть пройти через волю і
свідомість людей (не можна регулювати дії, вчинені в стані неосудності
або фізичного примусу);

3) містить у собі сукупність конкретних суспільних відносин, які
потребують врегулювання правом (а не суспільних процесів, що протікають
за об’єктивними законами суспільного життя і не потребують регулювання
правом);

4) охоплює найважливіші суспільні відносини, що у цей момент найбільшим
чином зачіпають інтереси суспільства, трудових колективів, організацій,
підприємств та ін. Тобто вона не є статичною, змінюється залежно від
умов внутрішньої та зовнішньої обстановки, рівня економічного,
соціального, духовно-культурного розвитку суспільства;

5) має обмежений обсяг охоплення (межі правової регламентації) і не може
містити в собі ті соціальні явища, які об’єктивно не допускають
формально-юридичного впорядкування (дружба, любов та ін.). Правом не
може регламентуватися поведінка людини, її розумова діяльність, особисте
життя. Безпосередня праця людини по створенню матеріальних або духовних
благ також не регулюється правом, якщо при реалізації своїх інтересів,
знань, навичок, умінь, здібностей вона не вторгається в сферу іншої
людини, суспільства, держави.

Є різні класифікації сфер правового регулювання.

Види сфер правового регулювання за принципом співвідношення можливого і
необхідного:

— сфера можливого правового регулювання — галузь суспільних відносин,
яка може бути врегульована правом;

— сфера необхідного правового регулювання — галузь суспільних відносин,
яка повинна бути врегульована правом.

Види сфер правового регулювання за характером юридичної діяльності:

— сфера законодавчого регулювання — галузь суспільних відносин, фактично
регламентована правовими нормами (законодавча діяльність);

— сфера регулювання, що реалізує право — галузь громадського життя, в
якій фактично здійснюються правові норми (діяльність, що реалізує
право).

Види сфер правового регулювання за певними блоками суспільних відносин:

1) сфера економічних, головним чином майнових, відносин:

виробництво, обмін, розподіл. Ці відносини (власності, розподілу,
обміну, оплати праці тощо) складають економічну основу суспільства, його
каркас і потребують упорядкування;

2) сфера політичних, головним чином управлінських, відносин усередині
країни і на міжнародній арені. Ці відносини (управління справами
суспільства і держави з боку громадян, держави, її органів) складають
політичну основу суспільства, охоплюють три гілки державної влади —
законодавчу, виконавчу, судову. Управління суспільством здійснюється за
допомогою механізму субординації (панування — підкорення). У тій
частині, де управлінські відносини збігаються з майновими (управління
економікою), вони належать до першого блоку;

3) сфера соціально-культурних, у тому числі особистих немайнових,
відносин належить до галузі, охорони здоров’я, освіти, культури, науки,
соціального забезпечення. Її складають відносини (з приводу освіти,
медичної допомоги, наукової діяльності, заняття спортом тощо), що
регулюються правом і не входять до сфери економічних і політичних
відносин, випливають із охорони і захисту особистих прав і гідності
громадян;

4) сфера судових і правоохоронних відносин, тобто відносин, пов’язаних з
охороною (відверненням і припиненням порушень) суспільного порядку.
Боротьбу з правопорушеннями насамперед ведуть такі органи держави, як
органи внутрішніх справ, прокуратура, суд.

Сфера правового регулювання піддається зміні: залежно від завдань
змінюється зміст правового регулювання, звужується або розширяється його
сфера.

Урегульованість правом поведінки людей відбувається через впровадження
правових відносин у певну сферу людської діяльності.

Основні напрямки правового регулювання:

\) закріплення і охорона нових суспільних відносин. Наприклад, н Україні
на конституційному рівні закріплені право на свободу об’єднання в
політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку
діяльність, право приватної власності; охорона довкілля, винаходу,
авторства тощо;

2) заборона певних суспільних відносин і поведінки, наприклад, посягання
на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків
посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових
формуваннях та ін.;

3) зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, розвиток
фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами та ін.;

4) стимулювання розвитку певних суспільних відносин, наприклад,
стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою
кредитів;

5) сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і формуванню нових
відносин і суспільних явищ. Наприклад, Законом України про референдум
уводиться нове суспільне явище — ініціативна група всеукраїнського
референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть
участь не менше ніж 200 осіб, що мають право на участь у референдумі.

Пріоритетні напрямки правового регулювання в сучасній Україні:

• у сфері економічних, майнових відносин — сприяння розвитку ринкових
відносин, додержання рівності форм власності (державної, приватної,
комунальної);

• у політичній сфері — сприяння розвитку в цивілізованій формі
політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і
злагоди;

• у сфері управлінських відносин — сприяння ефективній роботі
управлінського апарату без збільшення його штату;

• у сфері охорони суспільного порядку — боротьба з корупцією та іншими
правопорушеннями, охорона і захист прав і свобод людини і громадянина.

Велике значення мають розвиток і підвищення ефективності
природоохоронного законодавства, вдосконалення соціального
законодавства, остаточне проведення судової реформи та ін.

Сфера дії всіх галузей законодавства, разом узятих, збігається зі сферою
правового регулювання (про предмет і метод правового регулювання див.
главу «Система права»).

Межі правового регулювання — межі владно-вольового впливу держави в
особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Вони
відокремлюють галузь правового від не правового, встановлюють рамки
поширення права, визначають характер впливу права на свідомість і
діяльність людини; обумовлюються як самою матерією права, так і
особливостями відносин, що регулюються, інтересами держави і суб’єктів
права, рівнем культури і цивілізованістю суспільства, економічними,
культурно-національними, релігійними та іншими факторами.

Меж у правовому регулюванні важливо додержувати:

1) у системі суспільних відносин. Регулювати правом необхідно лише ті
суспільні відносини, які об’єктивно потребують такого регулювання. Не
повинно бути вторгнення в галузь автономної свободи особи: у політичну
сферу діяльності, особисті сімейні відносини, реалізацію
духовно-культурних потреб;

2) у діяльності держави, спрямованій на вироблення нових правових
відносин. Не можна насаджувати нові суспільні відносини, до яких ще не
дозріло суспільство або які суперечать правосвідомості і культурі особи
та суспільства. Важливо, щоб правові норми, що видаються, відповідали
економічним, політичним, правовим і іншим соціальним закономірностям і
сприяли прогресивному розвитку суспільства, найповнішому задоволенню
потреб та інтересів особи;

3) у використанні державою способів правового регулювання. Необхідне
застосування державою правомірних способів регулювання: встановлення не
карально-залякуючого, а дозвільного режиму, який сприяв би розвитку
особи. Превалювати мають дозволяння; зобов’язування і заборони повинні
встановлюватися таким чином, щоб забезпечувати в суспільстві демократію,
стабільний правовий порядок, права і свободи громадянина.

Види, способи і типи правового регулювання

Види правового регулювання розрізняють за «обсягом» суспільних відносин,
на які воно поширюється, — це нормативне (загальне) та індивідуальне
регулювання.

Нормативне регулювання — це впорядкування поведінки людей за допомогою
нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування
за наявності передбачених ними обставин. Тобто обсяг суспільних
відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно
невизначеним.

Індивідуальне регулювання — це впорядкування поведінки людей за
допомогою актів застосування норм права, тобто індивідуальних рішень,
розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу, наприклад,
наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту
К.

Нормативне та індивідуальне регулювання є взаємозалежними:

• нормативне регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і
стабільність регулювання;

• індивідуальне регулювання покликане забезпечити врахування конкретної
обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації.

Деякі індивідуальні акти, що не підлягають багаторазовому застосуванню,
виконуються або тривалий час (як у разі призначення підвищеної стипендії
студенту К.), або одноразово (наприклад, призначення директором заводу
громадянина С.).

Способи правового регулювання — складові елементи впорядкованих
суспільних відносин: дозволяння, зобов’язування (веління), заборона.

Дозволяння — це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як
вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за
допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає
суб’єкту право на одержання тих чи інших благ. Дозволяння превалює в
основному в галузях, які належать до приватного права.

Зобов’язування (веління) — покладання на особу обов’язку активної
поведінки (роби тільки так), наприклад, обов’язок забезпечення
обвинуваченому права на захист.

Заборона — це покладання на особу обов’язку утримуватися від вчинення
дій певного роду (тільки так не роби), наприклад, заборона пропаганди
війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Норми
особливої частини Кримінального кодексу є фактично заборонами, оскільки
вони встановлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх
забороняють. Зобов’язування (веління) і заборони превалюють в основному
в галузях, що належать до публічного права.

Усі способи правового регулювання пов’язані із суб’єктивними правами.
При дозволянні суб’єктивне право утворює зміст даного способу правового
регулювання. При зобов’язуванні та забороні право вимоги належить іншим
особам. Його призначення — забезпечити виконання активного
(зобов’язування) або пасивного (заборони) юридичного обов’язку.

Способи правового регулювання (дозволяння, зобов’язування, заборона) з
більшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв’язку
один з одним. Дозволяння особі певної поведінки буде реальним за
наявності обов’язку в інших осіб задовольнити потреби, що виникли у
цьому зв’язку в правомочної особи.

Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобов’язуванню,
забороні) відповідають три різновиди норм права: такий, що дозволяє
(надає правомочностей); такий, що зобов’язує; такий, що забороняє, а
також три форми реалізації права: використання, виконання, додержання.

На схемі це виглядає так:

Способи правового регулювання

Дозволяння Зобов’язування (веління) Заборона

Види норм за характером розпоряджень

Дозвільні (такі, що наділяють правом) норми Зобов’язувальні норми
Заборонні норми

Форми реалізації права

Використання Виконання Додержання

Крім способів правового регулювання виділяють його типи (режими).

Тип правового регулювання — це особливий порядок правового регулювання,
що виражається у певному поєднанні способів (дозволянь і заборон) і
створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів
суб’єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового
режиму. Нагадаємо, що розрізняють два типи правового регулювання:

загальнодозвільний спеціально-дозвільний

— тип правового регулювання, що ґрунтується на загальному дозволянні, у
рамках якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних дій.
Сутність загальнодозвільного режиму виражається принципом: «дозволено
все, крім прямо забороненого законом». За цим типом регулювання
створюються цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини
(наприклад, особа має право укладати будь-як угоди, за винятком тих
заборон, що передбачені в законі) — тип правового регулювання, що
ґрунтується на загальній забороні, у рамках якої закон встановлює
конкретні дозволи. Сутність спеціально-дозвільного режиму виражається
принципом: «заборонено все, крім прямо дозволеного законом». За цим
типом регулювання встановлюються правові статуси та функції посадових
осіб, державних службовців, міністрів, прокурорів, суддів, мерів міст та
ін. (наприклад, суд у вже вирішеній кримінальній справі має право знову
повернутися до неї лише у випадках, прямо передбачених у законі)

Похожие записи