Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Юридичний факультет

Реферат на тему:

Парадокс правового біхевіоризму трактату Геделя-Вітгенштейна

Ужгород 2009

Зміст

Розділ І. Загальна характеристика

Розділ ІІ. Парадокс основних чинників

Список використаних джерел та літератури

Розділ І. Загальна характеристика

З погляду права, поведінка може бути правомірною, юридично нейтральною,
протиправною.

Поведінка суб’єктів права, що відповідає вимогам норм права в загальному
вигляді, є правомірною, а та, що порушує їх — неправомірною. Соціальна
природа правомірної поведінки в суспільстві обумовлена сутністю і
соціальним призначенням права.

Особливо важливе значення має вивчення умов формування правомірної
поведінки, чому в чималому ступені служать активна спрямованість і
творчий характер держави і права. Без наукового осмислення природи
правомірної поведінки неможливе плідне дослідження причин, форм
здійснення правопорушень, а також засобів їхнього запобігання і методів
боротьби з ними.

Про правомірну поведінку суб’єктів права можна говорити лише тоді, коли
їхні дії відповідають ідеальної моделі, закріпленій в нормі права.
Соціальною сутністю правомірної поведінки є її корисність і необхідність
для суспільства.

Правомірна поведінка — це дотримання норм права з метою досягнення
соціально-корисного результату, це відповідність поведінки вимогам норм
права, тобто суб’єктивним правам і суб’єктивним юридичним обов’язкам, що
виникають на їхній основі.

У юридичній літературі часто правомірна поведінка характеризується як
суспільно корисне, що одержує позитивну оцінку з боку суспільства і
держави, тобто необхідне і бажане. Русинов Р.К. Сознание и поведение //
Правоведение. – 2007. — №10. – С.9

У працях по теорії держави і права правомірна поведінка розглядається
також в зв’язку з розглядом питання про прояви юридичних фактів у житті
людей – як поведінка, яка відповідає приписам законодавства, не порушує
правових норм, здійснюється в рамках правопорядку, — однак, з суттєвим
уточненням: правомірна поведінка виражається у формі як дії, так і
бездіяльності людей, заснованої на свідомому виявленні їх волі. Лемак
В.В. Теорія держави і права: Курс лекцій. – Ужгород, 2008. – С.207-208

Необхідність правомірної поведінки міститься в нормах права, насамперед
у зобов’язуючих чи тих, що забороняють, а бажаність поведінки
відбивається як в уповноважуючих, так і в заохочуючих, рекомендаційних
нормах, тому що держава зацікавлена в такому варіанті поведінки (наукова
і художня творчість, підвищення своєї кваліфікації і т.д.) і всіляко
його підтримує.

У деяких працях по теоретичним проблемам держави і права особливо
підкреслюється масовість, суспільна корисність даного
соціально-правового явища, його необхідність і бажаність для держави,
суспільства, громадян, дається суспільно-політична характеристика
правомірної поведінки, досліджуються мотиваційні засоби для її
спонукання. Коновалова В.Е. Правовая психология. Учебное пособие. –
Харьков, 2007. – С. 247-248

Форми правомірної поведінки пов’язані з формами реалізації права, власне
кажучи, збігаються з ними цілком. Іншими словами, правомірна поведінка
означає реалізацію правових розпоряджень, а в залежності від їхнього
характеру виступає у формі дотримання, виконання, використання,
застосування права. Дотримання заборон, виконання обов’язків,
використання наданих прав, застосування права спеціальними суб’єктами —
суть правомірної поведінки. Теория государства и права / Под ред. М.Н.
Марченко. – М.,2005. – С.237

У ряді праць трактування поняття правомірності поведінки дається досить
широко: вважається, що все, що не заборонено, правомірно. Югославський
юрист Р. Лукич вважає, наприклад, що відмінність між двома видами
поведінки, регульованої правом, “виникає лише тоді, коли з’являється
необхідність примусового застосування санкції.

В тому випадку, якщо суб’єкт, якому адресована санкція, сам виконує її
приписи, його поведінка нічим не відрізняється від поведінки,
передбаченої диспозицією”. Русинов Р.К. Сознание и поведение //
Правоведение. – 2007. — №10. – С.9 Русинов Р.К. Сознание и поведение //
Правоведение. – 2007. — №10. – С.9

При дослідженні проблеми правомірної поведінки є ще один дуже істотний
аспект — це механізм його формування, аналіз якого дає відповідь на
питання, чому в тій чи іншій ситуації суб’єкт діє правомірно.

Безсумнівно, що форма правомірної поведінки в кожному конкретному
випадку індивідуальна, зв’язана зі специфікою мотивів, цілей. Однак
загальними якостями, властивими усім формам, є:

— свідоме дотримання правових приписів з метою досягнення визначеного
позитивного результату;

— уникнення несприятливих наслідків, що можуть наступити за порушення
правових норм.

Іноді мотиви правомірної поведінки визначаються спеціальною метою —
зміцнити законність і правопорядок. Особливе значення вивчення цих
мотивів має, наприклад, у практичній діяльності виправно-трудових
установ, коли необхідно з’ясувати, чому засуджений діє правомірно: на
основі знання права, позитивного відношення до норм, що регламентують
його поводження, на основі переконання, що формується, чи з почуття
страху, бажання одержати додаткові пільги, переваги тощо.

Суспільна необхідність правомірної поведінки виражається у вигляді прав
і обов’язків, закріплених у законі. Реалізувати своє суб’єктивне право —
значить зробити в активній формі ті дії, що допускаються правом,
виконати юридичний обов’язок, тобто виконати активні дії, дотриматись
юридичного обов’язку чи утриматися від здійснення яких-небудь дій.
Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Закон и пределы . – М.,2004. – С.34

Структура правомірної поведінки являє собою єдність чотирьох елементів:
суб’єкта, об’єкта, суб’єктивної й об’єктивної сторін.

Суб’єктами виступають фізичні чи юридичні особи, визнані такими у
встановленому державою порядку. Об’єктами правомірної поведінки є
предмети матеріального світу чи поведінка суб’єктів.

Об’єктивна сторона включає всі елементи, що характеризують правомірне
діяння як акт зовнішньої дії, тому що про помисли і почуття конкретних
осіб можна судити лише по одній ознаці — їх діям. Правомірні вчинки
суб’єктів відрізняються один від одного, а також від протиправних і
юридично нейтральних саме своєю зовнішньою стороною.

Суб’єктивна сторона правомірного діяння відбиває його внутрішню сторону.
Її характеризують насамперед мотиви, з яких виходять правомірно діючі
учасники суспільних відносин, а також мети, на яку спрямовані їхні дії
чи бездіяльність.

Таким чином, правомірна поведінка Геделя — це засвоєння особою і
відтворення нею у своєму діянні всіх соціальних норм суспільства,
свідоме, вольове поводження, спрямоване на досягнення особистого чи
суспільного блага. Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко.
– М.,2005. – С.237

Види правомірної поведінки можна класифікувати за різними підставами. У
залежності від зовнішнього прояву (волевиявлення) вони виступають у
вигляді дій чи бездіяльності, пов’язаних з активною чи пасивною формою
поведінки.

Форми реалізації права збігаються з формами правомірної поведінки
(дотримання, виконання, використання, застосування).

На наш погляд, зазначені три форми реалізації права досить повно
охоплюють всі ті правомірні дії особи, які стають необхідними для
реалізації права.

В зв’язку з цим слід відмітити, що питання про форми реалізації права
залишається предметом дискусії в юридичній літературі, як і питання про
те, що включати в реалізацію об’єктивного і суб’єктивного права.

В даній роботі поведінка розглядається як вираження правомірної
діяльності особи, виражаюче реалізацію норм об’єктивного права, як
дозволену поведінку особи в рамках її суб’єктивного права. Коновалова
В.Е. Правовая психология. Учебное пособие. – Харьков, 2007. – С. 247-248

У залежності від суб’єкта правомірної поведінки розрізняють діяння
громадян, державних органів, громадських організацій, а по галузевій
приналежності норм виділяють вчинки адміністративно-правові,
цивільно-правові, державно-правові і т.п. Лемак В.В. Теорія держави і
права: Курс лекцій. – Ужгород, 2008. – С.207-208

Правомірна поведінка пов’язана з правовою активністю — внутрішньо
усвідомленим, цілеспрямованим, суспільно корисним, ініціативним діянням
суб’єктів у сфері права.

Об’єктивна сторона правової активності містить не просто суспільно
корисне, цілеспрямоване, що має позитивний результат діяння, а головне,
ініціативне з боку суб’єкта діяння. Суб’єктивна ж сторона
характеризується не тільки усвідомленням потреб і інтересів ініціативної
діяльності, але і готовністю до неї.

Основними рисами правомірної поведінки, що визначають її соціальну
цінність виступають її масовість і суспільна корисність, а також
дисциплінованість, добровільність і усвідомленість, впевненість і
відповідальність особи в своїх діях, її активність у виконанні
обумовлених правом дій.

Суть даного виду поведінки визначається характером суспільних відносин,
що охороняються державою за допомогою права. Звідси правомірність у
вчинках – це юридичне вираження соціальної прийнятності, суспільної
корисності певних видів поведінки людей, що являє собою реальність
юридичних гарантій прав людини, а також високий рівень законності і
стійкість правопорядку в цілому. Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Закон и
пределы . – М.,2004. – С.36

Правомірна поведінка у всіх її різновидах виступає важливою передумовою
гармонічного розвитку особистості, розкриття її творчих та
інтелектуальних здібностей, формування моральних якостей.

Здійснення правомірних вчинків прямо пов’язане з рівнем реалізації
законності і забезпеченням стабільності суспільних відносин.

Розділ ІІ. Парадокс основних чинників

Біхевіорестична правосвідомість є особливим елементом правової
дійсності. Головною ознакою правосвідомості, що ставить її в особливе
становище серед усіх інших явищ правової дійсності, виступає те, що вона
є формою суспільної свідомості, хоч і специфічною. Між правом і
правосвідомістю існують суттєві відмінності.

Якщо право за своїми особливостями є інституційним утворенням, то
еврестична правосвідомість виступає субстанцією – це лише уявлення про
право, судження про необхідність юридичної структури взаємовідносин
людей, а також явища соціально-психологічного характеру, що стосуються
правової сфери (емоції, настрої тощо). Тому правосвідомість функціонує
не через інституційний механізм, а через загальну правову оцінку
соціальної практики і випливаючої з неї вольову спрямованість поведінки
людей. Дещо іншим є і соціальне призначення, роль правосвідомості. У
вигляді правової ідеології вона входить важливим компонентом до правової
системи. Її “місія полягає в тому, щоби забезпечити оптимальне духовне,
соціально-психологічне становище для функціонування права, взаємодіяти з
ним.

Отже, біхевіорестична правосвідомість – це сукупність уявлень і
почуттів, які виражають ставлення людей до права, правових явищ,
діяльності юридичних установ у суспільстві.

Структура еврістичної правосвідомості є складною і включає до себе як
раціональні (правова ідеологія), так і емоційні елементи (оціночний,
інформаційний і вольовий).

Правова ідеологія відображає переважно наслідки абстрактного мислення.
Вона включає до себе концептуально оформлені ідеї і поняття про
необхідність і роль права, про його забезпечення, удосконалення, методи
і форми втілення в життя. Провідними в сучасній правовій ідеології
виступають ідеї: невід’ємних прав і свобод людини, закону як акта вищої
юридичної сили; законності; охорона права державою і пов’язаність самої
держави правом. Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. –
М.,2005. – С.237

Емоційні елементи правосвідомості разом становлять правову психологію. У
ставленні до права людина керується не лише раціональним мисленням, а й
емоціями. З цієї точки зору, правова психологія складається з трьох
елементів:

1) інформаційний елемент – полягає у знанні того чи іншого обсягу
інформації про зміст правових норм, що реально виражається у знанні
тексту джерела права;

2) оціночний елемент – полягає втому, що носій правосвідомості (людина,
колектив), отримавши інформацію про нормативний акт, співвідносить її з
власною системою цінностей, тобто оцінює її позитивно чи негативно
повністю або в частині;

3) вольовий елемент означає, що носій правосвідомості, отримавши і
оцінивши інформацію про право, визначає напрямок своєї поведінки –
відповідно до змісту правових норм (правомірна поведінка), або всупереч
йому. Коновалова В.Е. Правовая психология. Учебное пособие. – Харьков,
2007. – С. 247-248

Необхідно також визначити види правосвідомості. Так М.Н. Марченко
виділяє такі види правосвідомості:

а) буденна правосвідомість – це масові уявлення людей, їх почуття,
настрої з приводу правової сфери у суспільстві, які виникають
безпосередньо з умов життя людей, їх життєвого досвіду;

б) професійна правосвідомість – це сукупність уявлень, понять, ідей,
традицій, що формуються з приводу правової дійсності у
професіоналів-юристів на основі спеціальних юридичних знань;

в) теоретична правосвідомість – це система поглядів осіб, які науково
досліджують функціонування правової системи. Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С.
Закон и пределы . – М.,2004. – С.34

Таким чином, як ми бачимо, правосвідомість має важливе значення для
формування правомірної поведінки осіб. Вона здійснює свій вплив на всіх
рівнях (буденному, професійному і теоретичному), що є безперечно
важливим фактором для забезпечення масовості прояву правомірної
поведінки серед населення.

Крім цього, слід також звернути увагу і на таке явище, як правова
культура. Правова культура за своїм змістом виступає свого роду
юридичним багатством, яке виражається в досягнутому рівні регулятивних
властивостей права, нагромаджених правових цінностей, тих особливостей
права, юридичної техніки, котрі належать до духовної культури, до
правового прогресу.

Саме поняття правової культури складається з таких елементів:

1) стан правосвідомості в суспільстві, тобто: а) певний рівень правового
мислення і чуттєвого сприйняття правової дійсності; б) належний ступінь
знання населенням законів; в) високий рівень поваги до норм права;

2) стан законності, який характеризується певним ступенем розгортання
всіх її вимог, реальністю їх здійснення (міцністю правопорядку);

3) стан процесів правотворчості і реалізації права;

4) наслідки правової діяльності у вигляді духовних і матеріалізованих
благ, створених людьми (законодавство, судова практика тощо);

5) стан практичної роботи спеціальних юридичних установ (судів,
прокуратури), які застосовують право.

Розрізняють чотири стани правової культури:

А) ідеолого-психічний стан;

Б) нормативний стан, який фіксується сукупністю правових норм;

В) поведінковий стан, що вказує на характер правових дій;

Г) об’єктивний стан, який закріплює наслідки правової діяльності.
Русинов Р.К. Сознание и поведение // Правоведение. – 2007. — №10. – С.10

Отож, загалом можна сказати, що правова свідомість і рівень правової
культури в тій чи іншій країні визначають характер правової поведінки,
як безпосередні чинники її формування.

По мірі здійснення в повсякденному житті легітимних положень про
закріплення правової основи державного і суспільного життя як одного із
головних напрямків подальшого розвитку і поглиблення демократії більш
нагальним стає завдання викорінення всього того, що мішає нормальному
функціонуванню і розвитку нашого суспільства, формування у громадян
поведінки, що відповідає вимогам правових норм, забезпечення точного і
неухильного виконання законів усіма і всюди.

Розгляд аксіоматичної поведінки як результату реалізованого права веде
до більш активного вивчення соціальної поведінки особи у сфері правового
регулювання, його суспільно корисних взірців.

В основі даного процесу лежить необхідність виявлення і врахування всіх
умов і факторів, що сприяють правовій соціалізації особи, створенню
належного психологічного клімату для масової правомірної поведінки, що
визнається найважливішим напрямком науки про державу і право.

В зв’язку з цим велике значення всебічне вивчення суб’єктивних факторів,
що впливають на людину при формуванні її відношення до права, а зокрема
дослідження соціальних, інформаційних, соціально-психологічних аспектів
становлення правової поведінки, обумовленості вибору людиною певного
варіанту поведінки в конкретній життєвій ситуації, процесу закріплення у
свідомості людей важливих мотивів, спонукаючих їх діяти в повній
відповідності із законом.

Список використаних джерел та літератури

1. Русинов Р.К. Сознание и поведение // Правоведение. – 2007. — №10. –
С.9

2. Лемак В.В. Теорія держави і права: Курс лекцій. – Ужгород, 2008. –
С.207-208

3. Коновалова В.Е. Правовая психология. Учебное пособие. – Харьков,
2007. – С. 247-248

4. Теория государства и права / Под ред. М.Н. Марченко. – М.,2005. –
С.237

5. Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Закон и пределы. – М.,2004. – С.34

Похожие записи