Реферат

по темі :

Держава та право Стародавнього Сходу

План

Утворення держави на Стародавньому Сході. Іригаційна теорія.

Державний лад країн Стародавнього Сходу. Східна деспотія.

Соціальна стратифікація давньосхідного суспільства.

Характеристика права Стародавнього Сходу.

Закони Хаммурапі: загальна характеристика.

Висновки.

1. Перші в історії людства держави утворилися в регіоні, який в
історіографії традиційно називається Стародавнім Сходом. СТАРОДАВНІЙ
СХІД – історико-географічний регіон, який включає в себе терени
Західної, Південної та Східної Азії, Північної та Північно-Східної
Африки в період від виникнення перших держав в ІV – ІІІ тис. до н. е. до
початку Середніх віків в перших сторіччях нашої ери. С.С. включає в себе
держави Давнього Єгипту, Шумеру, Месопотамії, Сирії, Палестини, Фінікії,
Малої Азії та Закавказзя, Ірану, Середньої Азії, Індії, Китаю. Саме в
цьому регіоні відбувся перехід від первісного ладу до цивілізації, тобто
відбулося утворення держави і права. Дослідники виокремлюють в межах
Стародавнього Сходу наступні цивілізації: Єгипетську (утворилася в
долині Нілу в 3100/3000 р. до н. е. Поглинута іранською в УІ – У ст. до
н. е .); шумерську (утворилася в пониззі Тигру та Євфрату близько 3.500
р. до н. е. Розпалася близько 2000 р., продовжившись у вавилонській і
частково у сирійській та іранській цивілізаціях); вавилонська ( інші
назва ассиро-вавилонська. Утворилася в Месопотамії (терени сучасного
Іраку) близько 2000 р. до н. е. поглинута іранською цивілізацією у УІ
ст. до н. е.); урартська (утворилася на Вірменському нагір’ї близько
2000 р. до н. е. Знищена вавилонською цивілізацією близько 600 р. до н.
е.); індська (інша назва Харрапська. Утворилася в долині Інду близько
2500 р. до н. е. стала матір’ю індійської (індуїстської) цивілізації);
індійська (інші назва Індуїстська. Утворилася близько 800 р. до н. е. на
півострові Індостан. Існує до сьогодення); Давньокитайська цивілізація
(Утворилася у пониззі Хуанхе (Жовтої ріки) у ХУІІІ ст. до н. е. після
500 р. н. е. продовжилася в цивілізаціях-сателітах: китайській,
корейській, японській, в’єтнамській).

Наразі в історіографії немає єдиної думки з приводу того, які чинники
сприяли перетворенню первісного суспільства на цивілізоване. Безумовно
це складний процес, обумовлений комбінацією внутрішніх та зовнішніх
факторів. Для пояснення виникнення перших цивілізацій на Стародавньому
Сході (в тому числі і таких складових як держава і право) вочевидь може
застосовуватися так звана іригаційна (гідравлічна) теорія. Вчені
звернули увагу, що перші держави постали в долинах великих річок: Нілу,
Тигру, Євфрату, Інду, Гангу, Хуанхе, Янцзи. Регулярні повені, родючі
ґрунти, теплий клімат сприяли розвитку рільництва в долинах цих річок.
Врожаї за деякими даними сягали сам-двісті, сам-триста (хоча вочевидь ці
дані перебільшені, скоріш за все врожаї становили сам-двадцять,
сам-тридцять). Один працівник міг примітивними знаряддями праці
виробити за рік 500-600 пудів зернових з гектара. ( пуд дорівнює
приблизно 16 кг.). Це створювало величезний надлишковий продукт, який
зосереджувався в руках управлінської верхівки. Разом з тим, долини річок
мають складний рельєф: болота, хащі, та й самі річки доволі норовисті
(головне непередбачувані повені). Задля успішного проведення
землеробських робіт необхідно було дотримання декількох умов. По-перше,
задля приборкання стихії, налагодження виробництва продуктів у великих
масштабах потрібні були широкомасштабні іригаційні роботи, як-то
будування гребль, каналів, штучних водоймищ, осушення боліт та інших
споруд, з жорстким режимом функціонування. Саме завдяки подібним
роботам можна було надати річковим долинам придатний для рільництва
рельєф. По-друге, організація широкомасштабних іригаційних робіт була
можлива лише за умов існування в суспільстві групи людей, які мають
навички організації діяльності великих мас населення, тобто керівної
верхівки. Більш того, ці люди повинні були діяти цілком легітимно,
спираючись на апарат примусу і силу закону. По-третє в суспільстві
повинні були бути люди, що володіють науковими знаннями: астрономічними
(задля календарних обрахунків) та технічними (задля проведення
іригаційних робіт). Наявність означених факторів гарантувала успішну
життєдіяльність суспільства. В іншому випадку суспільство було
приречене на глибоку демографічну катастрофу.

Вказані умови не могли бути реалізовані в первісному суспільстві, що і
призвело до його занепаду. На теренах великих річок Азії та Африки
відбувся перехід від первісного ладу до цивілізації. Відбулося утворення
держави і відповідно права. Приблизно в У – ІУ тис. до н. е. на місце
первісної общини прийшла протодержава. ПРОТОДЕРЖАВА – це політична
структура, в якій існує соціальна та майнова нерівність, розподіл праці,
обмін продуктами виробництва та послуг. Протодержава виникає як
об’єднання общинних поселень, що підпорядковані центру – резиденції
вождя (звідси інша назва протодержави — вождество). Вождь виконує
адміністративно-судові, військові, господарчі, інтегруючі функції. Його
влада стає спадковою і поступово набуває авторитарних рис. Навколо вождя
формується коло наближених осіб, які займаються управлінською діяльністю
(жерці, воїни, адміністратори тощо). Саме вони і перебирають на себе
обов’язок організовувати широкомасштабні іригаційні роботи, які
гарантують добробут суспільства. Одночасно починає формуватися позитивне
право. З’являється нормативне регулювання, тобто загальні об’єктивні
правила, що не підлягають вільному тлумаченню. Поряд з заборонами (табу)
з’являються дозволи, як право окремих індивідів діяти за власним
розсудом. Створена модель протодержави виявилася надзвичайно вдалою.
Вона повною мірою відповідала потребам суспільства, гарантувала його
стабільність. Саме в період протодержави розпочалися широкомасштабні
іригаційні роботи, які заклали підґрунтя економічному розвитку
давньосхідних суспільств. Величезний надлишковий продукт дозволяв
утримувати численні і різноманітні групи населення, що не займалося
безпосередньо виробництвом – світську, духовну, військову знать,
чиновників, вояків, митців, а також осіб зорієнтованих на інтелектуальну
діяльність.

Поступово у ІУ – ІІІ тис. до н. е. протодержава трансформується у ранню
державу. Правовий звичай — у писане право. Поява писаного права
засвідчує, що держава вже здатна встановлювати загальнозобов’язальні
норми, підтримані державним примусом. Частиною державної організації
стає суд. Розвиваються та набирають сили каральні функції держави.

Вочевидь саме такою була картина генези держави на теренах регіону, який
ми називаємо Стародавнім Сходом. Саме так постали держави в
Стародавньому Єгипті, Вавилонії, Стародавньому Китаї, Стародавньому
Єгипті.

2. В межах давньосхідних суспільств сформувалися особливі соціальні,
політичні та правові структури. Однак схожість завдань, що стояли перед
державами Стародавнього Сходу, схожість обставин за яких вони виникли і
функціонували обумовили і схожість державного ладу в них. Держава
Стародавнього Сходу мала цілу низку специфічних рис, що робило її
типологічно відмінною від інших державних утворень в історії людства:1.)
Усім державам Ст. Сходу було властиве тривале існування общини. 2.)
Розвиток приватної власності не зачіпав такі важливі об’єкти як земля і
вода (умова рільництва). 3.) Суспільства Стародавнього Сходу були
рабовласницькими, але у патріархальній формі. Основним виробником був
общинник. Раб зазвичай використовувався на допоміжних роботах і ще не
вважався річчю, якою б власник міг розпоряджатися ним необмежено.
Специфіка держав Стародавнього Сходу визначалася ще й деспотичною формою
правління (різновид абсолютизму).

Давньосхідна деспотія характеризується як теократична монархія. Мається
на увазі, що на чолі держави стояв монарх із спадковою, божественною
владою. Правитель вважався богом (або, як в Індії, провідником волі
Бога) й очолював релігійний культ. Особа монарх визнавалася священною.
Так, наприклад, єгипетський фараон вважався сином бога сонця Ра,
втіленням бога Гора. Ніхто не міг вимовляти його ім’я. божественне
походження влади давньосхідного монарха визначало її необмеженість.
Монарх-деспот виконував адміністративно-господарчі функції, судові,
військові, релігійні тощо. Деспот вважався вищим власником землі в
державі, мав право втручатися у справи общин, родів і сімей,
розпоряджатися життям та майном своїх підданих. В розпорядженні деспота
була потужна армія. Монарх наділявся й вищою законодавчою владою. Однак
до певної міри вона була формальною. У світогляді людини Стародавнього
Сходу базовим було уявлення про традицію, звичай. Тому монарх мав право
видавати закони але вони не повинні були порушувати усталені звичаї.
Відповідно в основі перших кодифікацій правові звичаї санкціоновані
державою. Деспот також наділявся вищою судовою владою.

Східна деспотія – це централізована держава з надзвичайно
забюрократизованим апаратом управління. В умовах домінування общинного
виробництва й нерозвинутістю ринкових відносин саме така форма правління
найбільш ефективно виконувати регулюючі та координуючі функції.
Бюрократичний апарат будувався на незаперечній підпорядкованості нижчих
вищим. На посади призначалися особи за вибором правителя. Виборчі посади
були відсутніми.

В загальних рисах державний апарат в усіх країнах мав три рівні
управління – центральний, регіональний (обласний), місцевий (общинний).
Проілюструємо державний лад в державах Стародавнього Сходу на прикладі
Єгипту.

На чолі держави стояв фараон (в Китаї – ван, в Індії – раджа, у
Вавилонії – лугаль або патесі-лугаль)

ФАРАОН — титул правителя в Стародавньому Єгипті. Походить від слова
“перо” – “Великий дім” (один з титулів Ф.). В історії Стародавнього
Єгипту вчені нараховують близько 30 династій Ф. Мав необмежену владу,
вважався особою божественного походження. Рішення Ф. мали найвищу силу.

Найближчим помічником фараона був чаті (джаті). (в Китаї – сян, в Індії
– головний мантрин, у Вавилонії — нубанда) Саме він здійснював
безпосереднє керівництво державним апаратом. Центральний апарат
складався з окремих відомств. В різних державах була різна кількість
відомств і вони мали різні функції. Разом з тим в будь-якій державі
зазвичай обов’язково були три відомства: військове, фінансове і
громадських робіт (будівництво фортець, храмів, пірамід, шляхів та
найголовніше – іригаційні роботи).

Зазвичай вся територія держави поділялася на окремі
адміністративно-територіальні одиниці. В Єгипті така одиниця називалася
ном. Саме номовий апарат становив середню або регіональну ланку
управління. На чолі ному стояв номарх. Він в різні часи або призначався
фараоном або успадковував посаду. Номарх мав досить широкі повноваження.
Грубо кажучи від дублював правителя на рівні ному. Йому
підпорядковувався номовий апарат управління, який копіював центральний.

Низовою ланкою управління в Єгипті, як і в усіх інших державах
Стародавнього Сходу, була община. Її історія на Сході відзначається
надзвичайною стабільністю. Йшли часи, змінювалися правителі, політичний
лад, релігія, але община зберігалася. Почасти східна община зберігається
й до сьогодення. В чому ж її довговічність? Пояснити стабільність общини
можна тим, що саме вона була найбільш придатною виробничою одиницею в
умовах зрошувального рільництва на Сході. Тож за будь-яких катаклізмів
держава стояла на захисті общини. Це єдина структура в давньосхідних
державах, яка мала право самоврядування. Представники общинної
адміністрації (староста, члени общинної ради тощо) обиралися на народних
зборах. Община вирішувала деякі питання свого внутрішнього життя, як-то:
суд з незначних справ, розкладка податку та відробіток на громадських
роботах, рекрутування вояків до армії тощо.

ФАРАОН

ЧАТІ (ДЖАТІ)

ВІДОМСТВА

ВІЙСЬКОВЕ ФІНАНСОВЕ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ

НОМАРХ

ВІДОМСТВА

ОБЩИНА

ОРАГНИ ОБЩИННОГО САМОВРЯДУВАННЯ

3. Суспільство Стародавнього Сходу було складалося з різноманітних груп,
що мали різний правовий статус. Для Стародавнього Сходу характерна
відсутність чітких соціально-класових меж. Існувала значна кількість
різноманітних перехідних соціальних категорій. Населення поділялося на
вільне та невільне (рабів).Очолювала суспільну ієрархію аристократія, до
складу якої входили правителі, їх родичі, вищі службовці, жерці. Вони
здійснювали управлінські функції. За це держава наділяла їх винятковими
правами та привілеями. Проміжною категорією населення були,
висловлюючись сучасною мовою, люди вільних професій, як-то: середнє та
дрібне чиновництво, вояки, купці, ремісники, лихварі тощо. Вони несли
державні повинності і були обмежені в правах. Основну масу вільного
населення становили селяни общинники. Саме вони виробляли основну масу
продукції, сплачували податки, залучалися до виконання громадських робіт
(побудова та підтримка в належному стані іригаційних споруд, розбудова
фортець, шляхів, храмів тощо). З селян-общинників формувалося військо.
Вони були обмежені в своїх правах. Однак будучи основною виробничою
силою общинники знаходилися під захистом держави. Невільне населення
було представлене рабами. Рабство, як вже зазначалося мало
патріархальний характер. Раб ще не став річчю. Так, у Єгипті,
Месопотамії, Китаї раб міг мати сім’ю, майно, складати угоди щодо цього
майна (продавати, здавати в оренду, позичати тощо). В Єгипті рабам могла
надаватися ділянка землі, яку можна було передавати у спадщину. Там же
раб міг скаржитися на жорстоке ставлення з боку пана й шукати притулку в
храмі. Джерелами рабства були полон, народження від батьків рабів,
засудження за злочин чи правопорушення, самопродаж.

Специфічною рисою суспільного ладу була наявність кастового ладу.
Найбільш яскраво він проявився на теренах Стародавньої Індії. Тут все
суспільство поділялося на чотири замкнені групи — варни: брахманів,
кшатріїв, вайшів та шудр.

ВАРНА (санскр. — якість, колір, категорія) – термін для позначення
чотирьох основних станів суспільства в Стародавній Індії. В. з’явилися
ще в докласовому суспільстві. Поступово, з розкладом первісної
демократії, суспільство поділяється на категорії, нерівноправні за своїм
суспільним статусом, правами та обов’язками. Встановлюється строга
ендогамність (укладання шлюбів в межах своєї варни), спадково закріплена
професія. Панівне становище посідали брахмани та кшатрії. Дві інші В. —
вайшиї та шудри були більш обмеженими у своїх правах і були зобов’язані
обслуговувати вищі. Приналежність до В. визначалася народженням і
висвячувалася релігією. Для кожної В. була сформульована своя дхарма.

&

oe

???????????????ї. Складалася з жерців. Основним завданням Б. було
виконання релігійних культів, тлумачення Вед. Також приймали участь в
управлінні державою. За участю Б. було створено закони Ману.

КШАТРІЇ ( санскр. — влада, панування, сила) — друга вища варна в
Стародавній Індії. Склалася з представників військово-племінної
верхівки. З К. походили царі, воїни, чиновники державного апарату.
Згідно з Законами Ману головним завданням К. була охорона брахманів.
Тільки їм дозволялося носити зброю, брати участь у війнах. За вбивство
К. встановлювався штраф вдвічі менший ніж за вбивство брахмана але
вдвічі більший ніж за вбивство вайші та в чотири рази – за вбивство
шудри.

ВАЙШИЇ — члени третьої варни в Стародавній Індії, до якої входили купці,
землероби, скотарі та деякі ремісники.

ШУДРИ — представники четвертої, найнижчої варни в Стародавній Індії. За
Законами Ману Ш. були зобов’язані слугувати трьом вищим варнам. Їм
дозволялося займатися деякими ремеслами та акторством. За вбивство Ш.
вбивця сплачував штраф тотожний штрафу за вбивство собаки.

4. Правові системи Стародавнього Сходу мали свої особливості. В той же
час вони типологічно схожі (причини ті ж самі, що й у схожості держав).
Перші зафіксовані на письмі пам’ятки права (Закони Ману, Закони
Хаммурапі) схожі за своїми техніко-юридичними характеристиками. А саме:
1.) попри існування писаного права широко застосовувався звичай. Він
лише закріплювався державою. Тому право містило багато елементів
архаїчного (первісного права): принцип таліону – покарання відповідно до
заподіяної шкоди (око за око, зуб за зуб), кровна помста, принцип
колективної відповідальності общини, сім’ї за правопорушення одного з
членів; 2.) закони не були універсальними та всеохоплюючими, тобто їх
характерною рисою була казуальність; 3.) закони містили правила
морального та релігійного характеру; 4.) законодавчі збірки відзначалися
слабкою систематизацією. 5.) право було становим, тобто враховувалося
соціальне становище особи, що відповідно впливало на визначення вини та
виду покарання; 6.) право було диспозитивним, тобто особа могла вільно
розпоряджатися своїми правами. Судочинство розпочиналося лише у випадку
подачі позову потерпілої сторони й могло бути припинено за бажанням
сторін; 7.) у праві була відсутня чітка розмежованість між
приватноправовими порушеннями (деліктом) та злочином; 8.) давньосхідне
право усіляко обмежувало розвиток інституту приватної власності.

Для права Стародавнього Сходу харктерне не тільки видання окремих
законів, а й розробка цілих збірників права. До них можна віднести такі
пам’ятки правової думки як кодекс Сеті І (у Єгипті ХІУ ст. до н.е.),
кодекс Бокхоріса (УІІІ ст. до н.е.), Закони Ур-Наму (у Месопотамії ХХІ
ст. до н.е.), Книга законів-Фацзін, розроблену китайським чиновником Лі
Куйєм у ІУ ст. до н.е. та інші. Найвидатнішою пам’яткою права
стародавнього Сходу вважаються Закони царя Хаммурапі.

5. Проілюструємо право Стародавнього Сходу на прикладі законів
Хаммурапі.

Давньовавилонський цар Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н. е.) – самий
визначний законодавець Стародавнього Сходу. Він був талановитим
політиком та військовим. Саме в період його правління Вавилонія досягла
найвищого рівню розвитку. Під орудою Хаммурапі була об’єднана вся
Месопотамія (долини річок тигр та Євфрат). Він здійснив адміністративну
реформу й створив централізований апарат державного управління,
підпорядкував храми державі (до цього вони поводилися незалежно від
державної влади), приборкав традиційно могутню в Месопотамії купецьку
верхівку. Держава Хаммурапі мала всі риси східної деспотії: зосередження
в руках правителя всієї повноти влади, його обожнення, величезний
централізований бюрократичний апарат, придушення особистості й
відсутність категорії індивідуальної свободи. Одним з найбільших
звершень Хаммурапі було проведення кодифікації. Вперше вона відбулася
вже на другому році його правління. Наразі текст цього документу
невідомий. Натомість зберігся текст Кодекс, або Закони Хаммурапі, що
були складені наприкінці його царювання.

Зовнішня характеристика пам’ятки. Текст Законів Хаммурапі був знайдений
французьким вченим де Морганом у 1901 р. під час археологічний розкопок
міста Сузи (неподалік Перської затоки). Закони були викарбувані
клинописом на базальтовому стовпі заввишки 2,25 м. на верхній частині
стовпа розташоване зображення царя Хаммурапі, який стоїть перед богом
Сонця, правосуддя та пророцтва Шамашем. Зображення могутнього бога
повинно було надати сакральності законам. Під зображенням розташовується
текст законів. Останні 35 статей були зіпсовані ще в давнину і
відтворені сучасними дослідниками на підставі численних копій та
посилань на Кодекс. Їх було знайдено досить багато.

Закони Хаммурапі складаються з трьох частин: 1.) Пролог 2.) Правові
норми; 3.) Епілог. В Пролозі позначено, що закони повинні захищати
населення від кривд та викорінити беззаконня. Найбільшу наукові вагу має
друга частина Законів. Вона складається з 282 статей. Розбивка на статті
зроблена дослідниками.

Статті 1 — 5 присвячені процесуальним питанням, ст. 6 – 126 – майновим
відносинам, ст. 127 — 195 – шлюбно-сімейному праву, ст. 196 – 214 –
покаранням за тілесні ушкодження, ст. 215 – 282 – операціям з рухомим
майном, пов’язаними з цим порушеннями та таксами оплати праці. Розподіл
статей має свою логіку: від норм процесуального права і злочинів проти
правосуддя, законодавець переходить до норм, які охороняють державну
власність (нагадаємо інститут приватно власності був розвинений доволі
слабко і держава фактично могла претендувати на будь яке майно). Потім
законодавець переходить до договірного права. Оскільки шлюб це теж
договір законодавець включає сюди й положення шлюбно-сімейного права.
Далі йдуть норми кримінально-правового спрямування. Зверніть увагу, що
пріоритетним є захист інтересів держави.

В Епілозі Хаммурапі іменем богів закликає дотримуватися положень
судебника й погрожує карами за порушення його приписів.

Закони Хаммурапі чітко окреслюють риси права Стародавнього Сходу,
зокрема:

Юридичне закріплення станової нерівності й рабовласництва (проаналізуйте
статті 202 — 205).

Казуїстичність. Кожна норма регулює конкретне правопорушення, а загальні
норми відсутні. (проаналізуйте статті 196, 197).

Наявність значної кількості лакун в праві, тобто відсутність об’єктивно
необхідних норм. Все життя неможливо унормувати 282 статтями.

Казуїстичність та неповнота права тісно пов’язана з доволі низьким
рівнем розвитку юридичної техніки. Тому багато норм сформульовано
нечітко.

Тісний зв’язок права з релігією. Релігійні клятви, ордалії (божий суд)
присутні в багатьох статтях Законів (проаналізуйте статті 9, 20, 103,
131 та інші).

Діє вкрай примітивний принцип еквівалентної віддачі — принцип таліону.
На цьому принципі – еквівалентної віддачі, побудована будь-яка правова
система світу, але в більш досконалому вигляді) (проаналізуйте статті
229 — 231).

Домінування кримінально-правових приписів над цивільно-правовими,
жорстокий та примітивний характер покарань.

Аналізуючи Закони Хаммурапі можна дійти висновку, що суспільство
Стародавнього Сходу мало становий характер.

СТАНИ – соціально-правові групи людей в докапіталістичних суспільствах,
що різняться між собою своїми спадковим, юридичним становищем в
суспільстві, певними правами й обов’язками. Для станової організації
характерна ієрархічність, яка проявляється в нерівності окремих С. Вони
поділялися на вищі – привілейовані (наприклад, патриції, дворянство,
духовенство та інші) та нижчі — непривілейовані (наприклад, селяни,
міщани та інші). З розвитком буржуазних відносин станова організація
зазнає руйнації. Однак окремі станові пережитки зберігаються в деяких
країнах і до сьогодення (наприклад, збереження станового представництва
у верхній палаті англійського парламенту). В Індії та деяких інших
східних країнах інститутом близьким до С. є каста.

У Вавилонії існувало два стани вільного населення: авілуми (буквально –
люди, мужі, мужчини, сини мужів) та мушкенуми (слуги.). Життя, гідність,
майно авілумів охоронялися законами більш енергійно ніж відповідні речі
приналежні мушкенуму (проаналізуйте статті 198 — 222).

Закони Хаммурапі окреслюють досить строкату картину професійного поділу
суспільства. Існували такі категорії населення як воїни, торгові агенти,
жерці (жриці), лікарі. Схарктеризувати правове становище, наприклад,
воїнів, які посідали поважне місце в суспільстві допомагають статті 26 –
37. Різницю між положенням різних категорій торгових агентів окреслюють
статті 89, 102 – 103, 106. Статті 273 – 274 допомагають з’ясувати, які
групи ремісників існували у Вавилонії.

Окремий стан суспільства становили раби. Джерела рабства можна визначити
проаналізувавши статтю 117. Статті 175 – 176, 279, 282 дозволяють
з’ясувати які риси об’єкту права та суб’єкта права мали раби.

Оскільки виробництво та торгівля у Вавилонії були доволі розвиненими,
норми цивільного права, не дивлячись на його другорядність порівняно з
кримінальним, були досить детальними. В Законах Хаммурапі відсутнє
узагальнююче визначення права власності. Разом з тим Закони охороняли
різні форми права власності, зокрема царську, храмову, общинну,
приватну. Проаналізуйте статті 6, 8, 16 та з’ясуйте, які речі могли бути
об’єктами різних форм права власності. В той же час, слід пам’ятати, що
за умов деспотії, вважалося, що верховним власником усього є держава,
уособленням якої був правитель.

У Стародавньому Вавилоні існувало умовне держання майна. За виконання
служби, передусім військової, цар надавав у користування ділянку землі
або інше майно. При цьому власником землі залишався цар. Такий правовий
режим називається ільк (ілку). Регулювали правоздатність держателів ілку
статті 26 – 37.

Доволі детально визначено в Законах царя Хаммурапі зобов’язальне право.
Для виникнення зобов’язань визначалися дві підстави: укладення договору
та делікт (завдання шкоди). Умови укладення договорів містяться в
наступних статтях: 1) оренда – ст. 42 – 46, 60, 73; 2) купівля-продаж –
ст. 7, 9 – 12; 3) позика – ст. 48, 89, 111; 4) зберігання – ст. 122 –
126; 5) доручення – ст. 112; 6) особистий найом – ст. 273 – 274. Слід
звернути на намагання Хаммурапі врегулювати норми оплат праці. Можливо
це перша в світі спроба регулювання трудових відносин.

Провідним способом забезпечення виконання договору був заклад. За4клад –
це забезпечення угоди майном. Кредитор в разі невиконання договору може
задовольнити свої вимоги за рахунок закладених речей. Що могло бути
предметом закладу визначають статті 114 – 117.

Значна кількість приписів Законів Хаммурапі стосується порядку
відшкодування майнових претензій внаслідок заподіяної шкоди. У зв’язку з
цим проаналізуйте ст. 53, 54, 59, 263.

Договірні відносини у Вавилонії поширювалися й на шлюб. В статтях 128,
159 – 161 визначалися умови та порядок укладення шлюбу. З’ясуйте чи були
можливі випадки укладання шлюбу між представниками різних категорій
населення (ст. 175 — 176).

В Законах Хаммурапі досить детально регламентувалися особисті та
майнові відносини між подружжям (статті 150 – 152, 163 — 164).
Передбачалося розлучення, як за ініціативою чоловіка, так і за
ініціативою дружини (ст. 137, 138, 141, 145, 134 – 136, 142).

Дитина була не тільки об’єктом а й суб’єктом права. Вона могла бути
предметом закладу (ст. 117). Разом з тим батько не міг довільно
позбавити дитину спадщини, встановлювалася рівність дітей, навіть якщо
вони були від матері рабині. Успадкування могло бути за законом та за
заповітом.

В царині кримінального права майже не існувало узагальнюючих понять.
Лише в окремих випадках приймається до уваги провина, обставини, які
виключають, пом’якшують або обтяжують відповідальність. За Законами
Хаммурапі можна виокремити наступні види злочинів: 1) проти правосуддя;
2) проти особи; 3) проти власності; 4) проти сім’ї та моралі; 5)
посадові злочини. Зверніть увагу, що в Законах відсутні злочини проти
держави та релігії. Чому?

Покарання мало на меті залякування. Тому воно мало надзвичайно жорстокий
та примітивний характер. Правопорушника не намагалися перевиховати: лише
помститися та по можливості відшкодувати збитки. Широко застосовувався
принцип таліону. Зверніть увагу, що він застосовувався тільки щодо
рівних за соціальним статусом. Щодо нижчих досить було штрафу. Закони
Хаммурапі містять звичайний (матеріальний таліон) (наприклад, стаття
200), дзеркальний таліон (стаття 230) та символічний (стаття 195).

Закони Хаммурапі мали суттєвий вплив на формування, так званого,
Мойсеєва права (давньоєврейського), а воно в свою чергу через Біблію —
на європейське право.

6. Таким чином ми з’ясували, що перші в історії людства держави
утворилися в регіоні який традиційно називають Стародавнім Сходом.
відбулося це в ІV – ІІІ тис. до н. е. Поява цих держав вочевидь може
бути пояснена за допомогою так званої іригаційної теорії. Суспільства
Стародавнього Сходу були рабовласницьким. Умови існування держав
призвели до поширення монархічної форми правління – східної деспотії.
Відповідно право Стародавнього Сходу мало низку специфічних рис про які
ми говорили. Найвидатнішими пам’ятками права розглянутого періоду є
Закони Хаммурапі та Закони Ману.

Використана література

Крижанівський Олег Прокопович Історія Стародавнього Сходу.- К.: Либідь,
2002.- 592с.

Бессонова Марина Миколаївна Навчальні матеріали до курсу «Історія
Стародавнього сходу»: Основні поняття і дати (для студентів І курсу
історичного факультету денного та заочного відділень).- Запоріжжя: ЗДУ,
2003.- 19с.

Демчина Антоніна. Зі Сходу на Захід.- К.: Юніверс, 2000.- 296с.

Бандровський, Олександр Історія стародавнього світу: Підручник для 6
класу.- К: Благовіст, 2002.- 352с.- 15.92

Буткевич Ольга Володимирівна Міжнародне право Стародавнього Світу.- К.:
Україна, 2004.- 864с.

Паламаренко Василь Пилипович Зі Сходу до Заходу.- К.: Азимут-Україна,
2002.- 208с.

Тищик Борис Йосипович Історія держави і права країн стародавнього
світу.- Львів: Світ, 2001.- 384с.

Львівський національний університет ім. Івана Франка. Кафедра археології
та історії стародавнього світу Львівського університету: 100 років.-
Львів: ЛНУ, 2005.- 44с.

Шалагінова Олександра Іллівна, Шалагінов Борис Борисович. Історія
стародавнього світу: Підручник для 6 класу середньої загальноосвітньої
школи..- К.: ЗОДІАК-ЕКО, 2000.- 255с.

PAGE 1

Похожие записи