Курсова робота

Відтворення національно-специфічних реалій

Німеччини в українських перекладах.

ЗМІСТ

Вступ.………………………………………………………………………….2

Розділ 1. Адекватність, еквівалентність та «реалія» в історії

перекладу…………………………………………………………..3

Розділ 2. Поняття реалії. Реалії як об’єкт
перекладу……………………………..6

Розділ 3. Прийоми передачі реалій при
перекладі…………………………………8

3.1 Транскрипція та
транслітерація…………………………………………..9

3.2 Створення нового/складного
слова……………………………………..9

3.3 Уподібнюючий
переклад…………………………………………………….10

3.4 Контекстуальний
переклад…………………………………………………11

3.5 Гіпонімічний
переклад……………………………………………………….
11

3.6 Переклад фразеологізмов, до складу яких входять

слова-реалії……………………………………………………
…………………..11

Розділ 4. Відтвореня реалій в українських перекладах
Г.Гейне…………….16

Висновки……………………………………………………….
……………………………………35

Використана
література……………………………………………………..
………………..36

“ При перекладі слід
зачіпати неперекладне,

тільки тоді можна
зрозуміти інший народ,

іншу мову“.

Й. Гете

ВСТУП

Переклад має довгу історію. Все почалося в ті давні часи, коли виникла
потреба у людях, що володіли б декількома мовами і могли б бути
посередниками при спілкуванні різних мовних націй. Але як самостійна
наука, переклад сформувався лише на початку ХХ ст. В умовах розширення
міжнародних зв’язків та обміну інформацією, перекладознавство швидко
розвивалось і цей процес триває і досі, так як мова постійно оновлюється
за рахунок неологізмів та запозичень. З’являються нові теорії, погляди
на проблеми перекладу.

В наш час, час динамічного розвитку, що постійно відбувається і впливає
на всі сфери людської діяльності, час, коли обмін інформацією став,
можливо, як ніколи грандіозним, прямо пропорційно ростуть і вимоги до
перекладу, а саме до якості останнього.

Важливе місце займає переклад реалій.

Актуальність даної теми заключається в тому, що перекладач стикається з
проблемою перекладу реалій дуже часто. Реалії, які відносяться до
незбіжний елементів мови, позначають поняття, є далекими для інших
культур, завжди становлять в процесі перекладу неабияку складність. Ці
складності, з іншого боку забезпечують інтерес до даної проблеми.

Мета даної курсової роботи полягає у дослідженні проблеми відтворення
національно-специфічних реалій Німеччини в українських перекладах.

Для будь-якого перекладача переклад реалій є ,з одного боку, цікавою, а
, з іншого, важкою та відповідальною працею, адже недостатнє знання
історії, культури, звичаїв, суспільного ладу, особливостей політичного
життя може стати причиною неадекватного перекладу, що просто або не буде
сприйматись реципієнтом, або буде сприйматись, але не належним чином.

Причиною останнього є і те, що реалії – слова, які найбільш яскраво
відображають своєрідність культури народу – носія. Особливості культури
можуть бути не відомі певній людині з іншої країни і саме тут вся
відповідальність за “ зрозумілий “ людині переклад лягає на перекладача.

Розділ 1. Адекватність, еквівалентність та «реалія» в історії

перекладу

Переклад як термін має полісемантичну природу, його найбільш
розповсюджене і здебільшого узагальнююче значення пов’язують з процесом
передачі значення/змісту слова, групи слів, речення або уривку з мови
оригіналу на мову перекладу [13]. Поняття “переклад” можна визначити
наступним чином : заміна текстового матеріалу однієї мові (мови
оригіналу) еквівалентним текстовим матеріалом іншої мови (мови
перекладу) [6].Головною метою будь — якого перекладу – є досягнення
адекватності. Адекватність — це вичерпна передача смислового змісту
оригіналу і повна функціонально — стилістична відповідність йому.
Оскільки зрозуміло, що було б непогано, якби зміст оригіналу та
перекладу були тотожними, то можна зробити висновок, що переклад має
повністю зберігати зміст оригіналу : повноцінність перекладу означає
вичерпну передачу смислового змісту оригіналу і повноцінну
функціонально-стилістичну відповідність йому [1]. Але Л.С. Бархударов
вважає, що про повну відповідність можна говорити лише відносно, адже за
його словами при перекладі уникнути втрат неможливо, тобто має місце
неповна передача значень, що містить їх текст оригіналу. Виходячи з
цього Л.С. Бархударов робить закономірний висновок, що текст перекладу
ніколи не може бути повним та абсолютним еквівалентом тексту оригіналу.
Схожої ж думки дотримується і Ю. Найда [5], за словами якої намагання
досягти еквівалентності може призвести до значного відходу від
оригіналу. Саме тут необхідно зазначити, що терміни “адекватність” і
“еквівалентність” дещо відрізняються один від одного.

Еквівалентність виступає в якості основи комунікативної рівноцінності,
наявність якої і робить текст перекладом.

Під поняттям еквівалентності перекладу розуміють передачу в перекладі
змісту оригіналу, який розглядається як сукупність інформації, що вона
міститься в тексті, включаючи емотивні, стилістичні, образні, естетичні
функції мовних одиниць. Таким чином, еквівалентність — поняття ширше,
ніж “точність перекладу”, під яким зазвичай розуміють лише збереження
“предметно – логічного змісту” оригіналу. Іншими словами, норма
еквівалентності означає вимогу максимальної орієнтованості на оригінал.

Адекватний переклад є по означенню еквівалентним, хоча ступінь смислової
спільності між оригіналом та перекладом може бути різною. Найбільш повна
еквівалентність (на рівні мовних знаків) означає максимально можливу
наближеність змісту різномовних текстів. Еквівалентний переклад не
завжди буде вважатись адекватним, через те що він буде лише задовольняти
вимогу смислової наближеності до оригіналу[6].

Лексема “ реалія “ походить від латинського іменника жіночого роду res,
rei (“ річ; предмет, факт, подія “). Логічно висловити здогад, що в
латинській мові здавна побутував прикметник realis, утворений від
іменника res, rei за допомогою прикметникового суфікса –al- по аналогії
з прикметником hiemalis, утвореним від іменника hiems, hiemis. Проте
лексикографічні джерела не підтверджують цього припущення. У
найповнішому словнику латинської мови, давньої та класичної, — “ Totius
latinitatis lexicon “ – зовсім немає слова realis як реєстрового. Згідно
з оксфордським “ A glossary of later Latin to 600 A.D. “, цей
прикметник уперше ужив у 4 ст. н.е. римський філософ і ритор Г.М.
Вікторінус у праці про Ціцерона. Відсутність лексеми realis у словникові
Діканжа стверджує такий цікавий факт, що автори середньовіччя та пізніші
– аж до 19 ст. не вживали цього прикметника.

Слово realia за походженням є формою множини жіночого роду
пізньолатинського прикметника realis, що перетворився в іменник однини.
Це слово у не зовсім точному значенні набуло універсальної чинності у
філологічній літературі 19 і першої половини 20 ст. загалом для
позначення матеріальних предметів і характерних національних
звичаїв.Частота вживання

його зросла з утвердженням реалізму.

У перекладознавчих працях лексема “ реалія “ як термін з’явилася у 40-х
роках. Його уперше вжив А.Федоров (його діяльність склала цілу епоху в
історії радянського перекладознавства ) у праці “ Про художній переклад
“ (1941), але для того, щоб позначити не лексему, а
національно-специфічний об’єкт. Характеризуючи працю перекладача, автор
зазначає : “ Але водночас – це діяльність, що вимагає певних знань , не
тільки практично-мовних, а й літературо-знавчих і
історико-лінгвістичних, не кажучи вже про необхідність широкого
культурного світогляду, що дозволяє усвідомити історичні і географічні
реалії і т. ін., одним словом, уміти орієнтуватися в будь-якому тексті.
“ У подальших працях дослідник, що зробив чимало для вивчення реалій,
для обгрунтування їхньої класифікації та способів відтворення їхніх
функцій у перекладі, залишився вірний такому розумінню терміну “ реалія
“. В останньому виданні книжки “ Основи загальної теорії перекладу :
Лінгвістичні проблеми “ (1983) А.Федоров дещо уточнює дефініцію “ реалії
“: ідеться не просто про “ слова, що позначають реалії “, а про “ слова,
що позначають національно-специфічні реалії суспільного життя і
матеріального побуту “.

Надто широко розумів обговорюваний термін С.Толстой – перекладознавець,
що опрацьовував проблеми перекладу з англійської мови російською. Для
нього “ реалії “ – “ конкретні умови життя і побуту країни, з мови якої
здійснюється переклад “.

Те, що реалії виникають у загальнонародному процесі словотворення,
акцентує дефініція Я.Рецкера: “Реалії – це слова, що позначають
предмети, процеси і явища, характерні для життя і побуту країни, але не
відзначаються науковою точністю визначення, властивою термінам”. Проте
автор не враховує відносності реалій, залежності їх від словникового
складу мови-переймача, і в цьому хиба його визначення. Не враховано
також, що реалія часто виражається полілексемними одиницями.

В українському перекладознавстві термін “реалія” вперше вжив О.Кундзіч у
праці “Перекладацька мисль і перекладацький недомисел” (1954),
підкреслюючи при цьому неперекладність реалій: ”Я схильний вважати
народні пісні аналогічними реаліями даного народу, що, як правило, не
перекладаються”.

Розділ 2. Поняття реалії. Реалії як об’єкт перекладу.

Реалія – елемент культури, під яким розуміють сукупність матеріальних та
духовних цінностей суспільства, що історично склалась на основі
економічного базису [8].

В кожній мові є слова, що ніяк не вирізняються серед інших слів, але
передати їх при перекладі буває досить непросто. Адже реалії –
специфічні слова або назви предметів в духовній та матеріальній
культурі, що притаманні тільки певному народу. Реалії виступають
означеннями предметів, понять, типічних особливостей певного
географічного місця, матеріального життя, соціально – історичних
особливостей деяких людей, нації, країни, племені, що являють собою
національний, місцевий та історичний колорит. Такі слова не мають точних
відповідників в інших мовах [1].

Необхідно бути уважним, аби не переплутати реалії з термінами. Адже між
цими двома поняттями є значна різниця. Але деякі реалії буває дуже важко
відрізнити від термінів, через те, що останні можуть іноді
співвідноситись і з унікальними референтами. Крім того, терміни так
само, як і реалії, не мають ідеографічних синонімів і входять до
лексико- семантичної системи літературної мови. Терміни, на відміну від
реалій, можуть бути інтернаціональними і є характерними для художнього
стилю,реалії ж можуть вживатись в будь- якому стилі мови.

Деякі реалії мають схожість з власними іменами: der Weihnachtsmann, das
Rotkaeppchen, der Koenig-Drossel та інші. Іноді реалії можуть
віддалятися від літературної норми, до них відносяться, наприклад,
діалектизми, елементи розмовної мови, жаргонізми.

Існує декілька класифікацій реалій по різним ознакам. Реалії як одиниці
перекладу поділяються на:

скорочення (BRD Bundesrepublik Deutschland, RG Reichsgesetz, VVN
Vereinigung der Verfolgten des Naziregimes );

слова ( der Advent, das Butterbrot, der Hamburger);

словосполучення (das Dritte Reich).

Предметна класифікація реалій.

Географічні реалії:

назви об’єктів фізичної географії (die Steppe, der Passat);

назви об’єктів, пов’язаних з діяльністю людини ( die Landwirtschaft, die
Viehwirtschaft)

Етнографічні реалії:

побутові реалії (die Tracht);

трудові (der Ostarbeiter);

найменуваня понять мистецтва та культури (die Gotik);

етнічні поняття (der Wolgadeutsche, der Recke);

міри та гроші (Deutsche Mark, Euro, das Phund).

Суспільно-політичні реалії:

поняття, пов’язані з адміністративно-політичним устроєм (die Deutsche
Demokratische Republik, die Bundesrepublik Deutschland, das Bundesland,
das Estland,das Weissrussland);

найменування насіїв та органів влади (der Bundestag, die
Bundesregierung, der Buergermeister);

назви організаій, титулів (der Volkswagen, „Hitlerjugend“).

Історичні реалі: der Einsatzstab, der Reichsleiter.

В межах однієї мови слід розглядати власні та «чужі» реалії, які, в свою
чергу поділяються на національні (відомі всім жителям країни, всьому
народові), локальні (належать одному діалекту), мікролокальні (характені
для певної місцевості).

Розглядаючи декілька мов, можна виділити регіональні реалії («еуро» для
країн, прийнявших цю валюту за національну) та інтернаціональні, які
присутні в в лексиці багатьох мов, які увійшли в словник, при цьому
зберігши початкове забарвлення.

З усого сказаного можна зробити висновок, що основною рисою реалій є її
колорит. А саме передача колориту при перекладі тексту з однієї мови на
іншуі складає головну проблему перекладача при роботі з реаліями.

Деякі дослідники-науковці (Верещагін, Костомаров) відносять реалії до
розряду безеквівалентної лексики, стверджуючи, що вони не підлягають
перекладу. Однак реалія є частиною вихідного тексту, тому її передача в
текст перекладу являється однією з умов адекватності перекладу. Отже,
питання зводиться не до того, можна чи не можна перекладати реалію, а до
того, як її перекладати.

Розділ 3. Прийоми передачі реалій при перекладі.

Основних труднощів передачі реалій при перекладі дві: відсутність в мові
перекладу відповідників (еквівалентів, аналогів) із-за відсутності у
носіїв цієї мови позначеного реалією об’єкта (референта) та
необхідність, наряду з предметним значенням (семантикою) реалії,
передати і колорит (конотацію) – ії національне та історичне
забарвлення.

Однак деякі реалії мають в мові перекладу одиничні відповідники (der
Adventskranz – різдвяний вінок). «Одиничний відповідник означає те, що у
більшості випадків подана одиниця вихідної мови перекладається однією
тією ж одиницею мови перекладу» [Комісаров]. При перекладі такого типу
реалій, які мають одиничні відповідників, труднощі майже не виникають.

Можливості перекладу реалій, які фактично зустрічаються в перекладах ,
звадяться до чотирьох основних випадків: транслітерація чи транскрипція,
створення нового (чи складного) слована основі вже існуючих в мові
елементів, уподібнюючий переклад, уточнюючий при умовах контексту та
гіпонімічний переклад (заміна видового поняття на родове). Питання про
вибір між транскрипцією (транслітерацією) та безпосередньо перекладом
стосується, головним чином, ще незнайомих носіїв мови перекладу слів.

3.1 Транскрипція та транслітерація.

Терміном “транскрипція” позначають віднайдення якомога точнішого
віповідника через запис звучання слів мови-джерела графемами
мови-переймача. Транскрипція зв’язана з точною (наскільки це можливо)
передачею звучання іноземного слова (примат вимови),- не єдиний спосіб
передачі. Можливий і примат графіки – транслітераційна передача.
Транскрипція і транслітерація – найлаконічніші способи. Завдяки ним
створюється певний експресивний потенціал: у контексті слів рідної мови
транскрибоване слово виділяється як чуже, надає предмету, який воно
позначає, конотацій небуденності, оригінальності.

Der Bundestag – бундестаг;

Der Einsatzstab – айнзацштаб;

Die Wehrmacht – вермахт.

Одне з основних достоїнств транскрипції як прийому являється максимальна
стислість, що в ряду випадків являється основною причиною
транскрибування. Слідує зазначити, що транскрипцію, як і будь-який інший
прийом, слід використоввати з обержністю, оскільки в деяких випадках
передача колориту, який не являється основною ціллю, може відтіснити на
другий план передачу смислового змісту реалії, не виконавши тим самим
комунікативну задачу перекладу. Велика кількість транскрибованих слів
може призвести до перегрузки тексту реаліями, яка не зближує читача з
оригіналом, а віддаляє від нього.

Застосування транслітерації при передачі реалій дуже обмежене, про це
можна говорити при перекладі понять, які стосуються в основному
суспільно-політичного життя та власних імен:

Berlin – Берлін;

die Mitra – мітра.

3.2 Створення нового/складного слова.

Даний спосіб використовується, якщо транскрипція (чи транслітерація) за
певних причин небажана чи неможлива. Введення неологізма – найбільш
підходящий (після транскрипції) шлях збереження значення змісту та
колориту реалії, яка перекладається: шляхом створення нового слова (чи
словосполучення) іноді вдається досягнути майже такого ж ефекту. Такими
новими словами можуть бути, в першу чергу, кальки та полукальки.

a) Калькування.

Калька – запозичення шляхом буквального перекладу – дозволяє перенести в
мову перекладу реалію при максимально повному збуреженні семантики.
Однак збереження семантики не означає збуреження колориту, оскільки
частини слова чи вираження передаються засобами мови перекладу. Найбільш
яскравим прикладом калькування:

der Bundesspraesident – федеральний президент,ї

der Jugendsenator – сенатор у справах молоді.

б) Напівкалькування.

Напівкалькування являє собою часткове запозичення слів та виразів, які
складаються частково з елементів вихідної мови, частково з елементів
мови отримувача.

Так, напівкалькуванням в українській мові є німецька реалія «третій
рейх», яка являє собою аналог виразу «das Dritte Reih».

в) Створення неологізму.

Останнім в групі вище згаданих прикладів являється створення
перекладачем семантичного неологізму, тобто слова чи виразу, який
дозволяє зрозуміти сенс змісти реалії.

«Handwerkbursch» — ремісничий челядник;

«in pechdunkler Nacht» — глупої ночі.

3.3 Уподібнюючий переклад.

Даний спосіб перекладу вживається доволі часто, наприклад, дуже
поширений підбір функціонального еквіваленту, який у читача викликає
такі ж асоціації, як і у читача висхідного тексту.

Ich habe eine Konfirmation gemacht. – Я причастився в перший раз.

3.4 Контекстуальний переклад.

Цей прийом за свої принципом схожий з уподібнюючим перекладом та
протиставлен словниковому, оскільки слово, яке перекладається при
використанні цього прийому може мати відповідності, які відрізняються
від наведених в словнику. В даному випадку головною орієнтацією для
перекладача слугує контекст, тому сам спосіб «заключається в заміні
словникового відповідника при перекладі контекстуальним, логічно
пов’язаним з ним». Ілюстрацією такого прикладу може слугувати переклад
фрази «Entschuldigung, wir haben keinen Speisen im Menue!» — «Вибачте,
але ми не зможемо Вам подати форшмак та вагінг-ам-зе. У нас немає
німецької кухні».

3.5 Гіпонімічний переклад.

Гіпонімічний переклад являє собою заміну видового поняття на родове,
тобто передача реалії деякою мовною одиницею, яка має більш широке
значення, ніж та, яку перекладають. За своїм значенням це прийом
генералізації, який дуже чавсто використовується. Він дозволяє
відмовитись від транскрипції та провести заміну понять, різниця між
якими в умовах даного контексту незначна.

Der gastarbeiter – іноземний робітник, робітник-емігрант, «гостьовий»

робітник;

Der weisser Kreis – «білий круг» (в якому розмір квартплати визначається

виключно домовласником;

Der Blaubrier – синій конверт з повідомленням про звільнення.

3.6 Переклад фразеологізмів, до складу яких входять слова-реалії.

В лінгвістиці до реалій відносять також стійкі вислови, до складу яких
входять слова, які безпосередньо позначають реалії. В деяких випадках
використання фразеологізма у висхідному тексті будується на використанні
можливостей національно-культурного колориту, наприклад, для побудови
художнього чи публіцистичного образу. В цьому випадку проблема вибору
прийому перекладу реалії постає найбільш гостро. Таким чином, питання
про переклад реалій стосується також і проблеми перекладу
фразеологізмів, які несуть будь-яку національну забарвленість.

sich beim Salzamt klagen — даремно скаржитись (Salzamt — легендарна

вигадана державна
установа);

jmdn. katholisch machen — виправити когось, наставити на шлях істинний;

nicht ganz katholisch aussehen — виглядати ненадійно, підозріло;

Ich werde dich katholisch machen — я навчу тебе пристойно поводитись
(символічне значення лексеми katholisch зумовлене пануванням католицизму
в Австрії на відміну від протестанської півночі Німеччини).

Переважна більшість цих символізованих компонентів має
культурно-специфічну екстралінгвістичну референційну співвіднесеність,
хоча й опосередковану, а такі фрази як sich beim Salzamt klagen — цілком
затемнену мотивацію.

Наступні підвиди лексичних компонентів позначають національпо специфічні
реалії та явища буття австрійської нації, і тому їх статус національних
маркерів не потребує детального обгрунтування.

Власні назви як компоненти фразеологічних одиниць.

Ці компоненти складають найчисленнішу підгрупу серед лексичних маркерів
німецьких та австрійських ФО. Серед них переважають антропоніми. Їх
умовно можна розділити на підгрупи.

Імена та прізвища відомих діячів австрійської та німецької історії та
культури:

Kreisky, schau oba / Franz Joseph, schau oba / Sindelar, schau oba —
глянь, як погано йдуть справи (Б. Крайський — колишній федеральний
канцеляр Австрії, Франц-Йозеф — її передостанній імператор, Матіас
Зінделар — відомий австрійський футболіст 30-х рр.);

Josephinische Zeiten — спокійні, ліберальні часи (імператор Йозеф І
проводив політику лібералізації, сприяв скасуванню кріпацтва, розвитку
науки й освіти);

Fix Laudon! — чорт забирай! (Фельдмаршал Лаудон — один із відомих
австрійських вельмож);

Das ist ja Radetzky! — це загальновідомо (фельдмаршал Радецький — одна
із найзнаменитіших фігур австрійської історії);

Mozartzopf tragen — носити перуку зі штучною кіскою або коротку косичку
з власного волосся (на манер В.А.Моцарта.);

Поширені австрійські імена в символічному значенні:

da will ich Veithl heissen — не я буду, якщо це не так; (Veithl — lat.
Vitus — поширене австрійське ім’я);

Wie Frantischek meint — як вважає середній, пересічний віденець. Не
випадково середній віденець носить слов`янське ім’я).

Символічними можуть ставати у національній свідомості австрійців і
неавстрійські антропоніми:

echter Piefke sein — бути німцем, прусаком, солдафоном;

piefkinesisch handeln- поводитись як прусак — грубо,
по-солдафонськи;

wie ein Piefke reden; piefkinesisch reden — розмовляти з
північнонімецьким акцентом.

Імена фольклорних та літературних образів, гра слів у формі
антропонімів:

der glaubt, er ist ja Fuerst Paemstli — він веде себе пихато, зверхньо,

зарозуміло;

jmd. lebt wie der Fuerst Paemstli — хтось живе багато й вишукано (князь
Пемстль-персонаж комедії, поставленної у Відні під час Конгресу 1815р.,
можливий натяк на Наполеона);

Herr Adabei sein — бути всюдисущим всезнайкою (Томас Адабай — персонаж
книги А.Чіаваччі «Wiener Typen»);

erzaehlen Sie es der Frau Blaske — вигадуй більше, розкажи це своїй
бабусі (пані Блажке — фольклорний образ наївної, недалекої жінки, від
чеського blaha — блаженна, несповна розуму);

er ist immer Novak — він — вічний невдаха (аналогічна гра слів у
поєднанні із реально поширеним слов’янським прізвищем Новак);

Етноніми та їх ад’єктивні деревати. Ці компоненти також часто
відображають історичні контакти австрійців та німців із сусідніми
народами:

richtiger Slawiner sein — бути хитрим, лукавим (Slawiner — Slowene);

boehmisch powidalen; boehmakelnd reden — розмовляти ламаною німецькою
мовою з чеським акцентом, говорити незрозумілою тарабарщиною;

etw. boehmisch einkaufen- вкрасти;

eingehen wie eine boehmische Leinwand — йти без успіху;

boehmische Stunde — дуже довго;

boehmischer Fehler — помилка в підрахунках;

boehmische Weinberl — картопля;

es sind fuer mich boehmische Doerfer — це для мене китайська грамота;

es kommt mit boehmisch vor — це здається дивовижним, незрозумілим.

Довголітні культурні контакти Австрії й Чехії сформували у прикметника
boehmisch — богемський стійке конотативне, асоціативне, символічне
значення — дивний, незрозумілий неправильний.

З періоду турецької облоги Відня 1683р. образ турка у психології
австрійців та німців має елементи екзотики, загадковості, незрозумілої
сили й загрози:

rauchen wie ein Tuerke — курити як швець;

dasitzen wie ein eingemalener Tuerke — сидіти непорушно, зручно
вмостившись;

einen tuerkischen Rausch haben — добряче впитись.

Історичні факти, політичне життя, офіційна ділова документація:

Kurutzen und Tuerken! / Die Tuerken sollen dich holen und Kurutzen! —
чорт забирай! (Контамінація асимільованої традиційної німецької лайки
Kruzifix! та історично мотивованого для австрійців образу турка як
ворога християнства, язичника);

einen Kuckuck draufkleben — опечатати (Kuckuck — іронічна назва
австрійського імператорського герба — двоголового орла);

zum Handkuss kommen — бути на грані краху; etw. mit Handkuss empfangen —
сприймати щось прихильно;

Kuess die Hand sagen- попрощатись;

die Hand kuessen — приймати дуже сердечно, бути дуже вдячним. Усі
вирази, образною основою яких є die Hand kuessen, виникли на основі
звичаїв і правил поведінки, запроваджених при австрійському дворі Карлом
V.

Історичні, політичні та звичаєві реалії:

ein Illegaler sein — бути націонал-соціалістом до аншлюсу Австрії в
1938р.;

Maerzveilchen (Maerzveigerln) werden — стати членом нацистської партії
після аншлюсу;

mir — san — mir Gesinnung — австрійська ментальність, національна
самосвідомість (від діалектного mir san mir — wir sind wir; іронічне
позначення певного ізоляціонізму австрійців);

das Rote Wien — «червоний» Відень (в період правління соціал-демократів
у 30-і рр.);

Vaeterlicher Despotismus — правління імператора Франца-Йосифа та князя
Меттерніха;

Die erste Republik- Автрійська республіка з 1918 по 1938р.;

die zweite Republik — Австрійська республіка починаючи з 1955р.;

Sonderfall «Otto» — гітлерівський план аншлюсу Австрії 1938р.;

Nachbar in Not — благодійна акція австрійського телеканалу ORF для
допомоги постраждалим в югославській війні (з 1992р.);

europaeisches Konzert — віденський когрес 1815 p.;

grosse Koalition — урядова коаліція соціалістів і правої народної партії
у Австрії в 1947-1966рр.;

der zweite bessere deutsche Staat-Австрія в період «австрофашизму»
1934-193 8рр.

3.7 Перифраза.

Географічні перифрази:

deutsches Eck — південно-східна окраїна Баварії;

Kornkammer Europas — Україна;

Rom des Nordens — Зальцбург.

Етнічні перифрази:

Herr und Frau Oesterreicher — середні, пересічні австрійці;

die Tschusch — Kolonne — югославські жінки-прибиральниці ( ймовірно від
слов`янського «чуєш» ).

Перифразові найменування відомих історичних діячів Австрії та Нмеччини:

der alte Herr in Schoenbrunn — імператор Франц-Йозеф;

der oesterreichische Molke — фельдмаршал ерцгерцог Фердінанд; власник
молочарні (натяк на відомого пруського полководця Мольтке);

Friedens-Bertha — Берта фон Зуттнер (відома австрійська
письменниця-пацифістка, лауреат Нобелівської премії);

Strassenmeister aus Kaeaernten — Йорг Гайдер (лідер правоекстремістської
Вільної австрійської партії, губернатор Карінтії).

3.8 Прецензійні слова.

Прецензійні слова можуть також представляти національні реалії, які
складають природню і невід’ємну частину дійсності і мови, що вивчається.
До національних реалій відносяться назви провінцій, районів, історичних
пам’ятників, окремих будівель, визначних пам’яток, які відомі всім
культурним людям даної країни. У Німеччині національними реаліями є:

die Berliner Mauer – Берлінська стіна.

Розділ 4. Відтвореня реалій в українських перекладах Г.Гейне.

Після Великої Вітчизняної війни настає новий етап в історії українських
перекладів Гейне. Одне за одним входить кілька видань його творів (серед
них слід назвати двотомник 1956 року, що вийшов до 100-річчя з дня
смерті поета). Цей етап характерний тим, що до творчості Гейне
звертаються українські радянські поети – М. Рильський, П.Тичина, В.
Сосюра, М. Бажан. Л.Первомайський, А.Малишко, С.Голованівський та інші.
Увесь могутній арсенал художніх засобів радянської поезії мобілізується
з благородною метою якнайповнішого відображення творчості великого
німецького письменника.

У його багатющій і різноманітній спадщині кожен зміг знайти собі щось до
душі. Майстер строгої класичної форми, автор багатьох українських
сонетів Максим Рильський обирає для перекладу сонети Гейне, прихильник
карбованих ритмів М. Бажан перекладає чіткі строфи “Диспуту”, витончений
лірик В.Сосюра знаходить поштовх для своєї перекладницької творчості в
мініатюрах “Нової весни”, а обдарування Л.Первомайського однаково повно
виявляється в перекладах і лірики, і сатири Гейне.

Для того, щоб по-справжньому оцінити внесок, зроблений перекладачами
цього періоду, впізнання Гейне українським читачем, доцільно вдатися до
деяких порівнянь. У першому розділі поеми “Німеччина” є дуже важливе
місце, де автор викладає свою політичну програму, навіяну ідеями
соціалізму. В перекладі Дмитра Загула це місце звучить так:

Я крашу пісню, я пісню нову

Складу вам, друзі, нині!

Вже тут світ рай збудуємо ми,

На цій земній долині!

Ми хочемо щастя вже на землі,

Доволі вже ми страждали!

Хай пузо гниле не гайнує все,

Що трудящі руки надбали. [4,189]

Зміст оригіналу передано правильно, але естетичне враження від цих строф
знижується через невдалі мовні звороти (“рай збудуємо…на долині”,
тричі майже підряд повторюється “вже” незрозумілий епітет у вислові
“пузо гниле”). У новому перекладі Л.Первомайського відновлено рівновагу
між змістом і формою властиву оригіналові:

Чудову пісню – пісню нову,

О друзі, я буду співати!

Ми хочемо царство небесне тут,

На цій землі збудувати.

Ми щастя хочемо на землі,

Доволі з нас вже муки;

Хай пузо ледаче не стравить того

Що зроблять трудящі руки. [4,189]

Завдяки якості й прозорості художньої форми ідея, висловлена Гейне в цих
рядках, глибоко вкарбовується у свідомість читача перекладу.

Наприкінці прологу до “Подорожі на Гарц” Гейне зневажливо говорить про
бездушне й пихате “світське товариство”. А. Кримський так інтерпретував
це місце:

Ну ви, зали блискотючі

З блискотючими панами!

Прощавайте з верхогір’я

Насміюся я над вами [7,377]

Невдалий епітет, двічі повторений у перекладі надає текстові
гумористичного забарвлення, не передбаченого оригіналом. Новий переклад

М. Пригари і точними у доборі слів, і разом з тим більш поетичний:

Прощавайте, пишні зали,

Пишні франти, пишні дами!

Хочу я податись в гори –

І сміятися над вами [7,377]

Річ тут, зрозуміло, не в протиставленні одного перекладача другому, а в
різних підходах до перекладу, в різних рівнях вимог, які ставить до
художнього перекладу розвиток культури, і в зумовленому цими вимогами
рівні майстерності перекладу.

Серед радянських перекладів поезії Гейне треба згадати Ю. Корецького,
який відтворив трагічні образи останніх віршів поета, С.Голованівського,
найкращим перекладом якого є поема “Біміні” з її своєрідним поєднанням
гіркоти і мудрої іронії, Н.Забілу, якій виявився близьким романтичний
пафос “Пісень” Гейне.

На жаль, відсутність повної бібліографії поетичного перекладу робить
неможливою точну відповідь на питання, скільки разів перекладалися
українською мовою шедеври гейневської поезії. Але навіть без урахування
того, що загубилося на пожовклих сторінках давніх журналістів та газет,
можна сказати з певністю, що такі твори, як “На півночі дикій” чи
“Лорелей”, мають по 10-15 перекладів. Праця над творами Гейне стала для
кількох поколінь українських поетів справжньою школою майстерності
поетичного перекладу.

Робота тривала, і 1955 року було видано новий однотомних, який
відрізнявся від першого тим, що більшість віршів для нього переклали вже
радянські поети. Виняток було зроблено тільки для деяких перекладів Лесі
Українки з передмовою нині покійного Олександра Йосиповича Дейча, який
відтоді незмінно брав найдіяльнішу участь у всіх виданнях Гейне, в тому
числі і в підготовці чотиритомника.

До 100-річчя з дня смерті Гейне було розпочато двотомне видання, — воно
вийшло 1956 роки, через рік після другого однотомника, доповнене поемою
“Атта Троль” у перекладі Лесі Українки та двома зразками гейневської
прози – “Мандрівка на Гарц” та “Книга Ле-Гран” у повному перекладі.

У двотомнику 1956 р. було надруковано “Подорож на Гарц” і “Ідеї”. “Книга
Ле-Гран” у нових перекладах О. Словенко. Для цих перекладів характерна
добірність літературної мови і велика винахідливість у відтворенні гри
словами. Гейне, гумористично змальовуючи свій стан, наводить наприкінці
XV розділу “Ідей” жартівливий перелік: “…вночі починається справжній
спектакль: древніх народів, з`являються асірійці, єгиптяни, мідяни,
перси, іудеї, філістери, франкфуртці, вавілонці, Карфагені, берлінці,
римляни, спартанці, турки, затуркані студенти”. В оригіналі після турків
йдуть “Kuemmeltuerken”, тобто “клинні турки”. Так називали в Німеччині
міщан. Але міщан не було вже згадано раніше (“філістери”), і
перекладачка слушно вирішила на давати ще одного синоніма, який, до
речі, довелося б пояснювати приміткою, а використати каламбур, який дає
їй сам матеріал української мови: турки – затуркані. Цей епітет вдало
поєднано зі словами “студенти” : справді, в тодішній Німеччини студенти
були “під підозрою” за вільнодумні ідеї, що поширювалися в їх середовищі
[4,190]

Таким чином, перед початком чотиритомного видання існувала практично
майже неосяжна кількість старих і нових поетичних перекладів, дуже
незначна частина перекладеної прози і жодної сторінки критики й
публіцистики Гейне.

Звертатися до старих перекладів уже не було потреби. Вони відбули свою
велику й почесну службу і мали поступитися місцем новим, виконаним на
вищому мовному та мистецькому рівні.

У видавництві “Дніпро” тепер виходить нове чотиритомне видання творів
Генріха Гейне за загальною редакцією Леоніда Первомайського – одного з
найактивніших українських перекладачів великого німецького поета. Крім
поетичних творів усіх жанрів, нове видання з найбільшою повнотою подає
художню прозу Гейне, а також – вперше українською мовою –вибрані
критичні статті, публіцистику та листи.

Найбільш повно представлено спадщину Г. Гейне в чотиритомному виданні
його “Вибраних творів”. Крім лірики і сатири німецького поета, видання
подає обидві його сатиричні поеми – “Атта Троль” і “Німеччину”,
найцікавіші прозові твори – “Подорожні картини”, “Романтичну школу”,
“Флорентійські ночі”, зразки публіцистики – фрагменти з “Лютеції”,
критичні огляди – “Французькі художники”, “Листи про французький театр”,
а також “Мемуари” та листи. Більшість прозових творів Гейне друкується
українською мовою вперше, а значна частина його поезій публікується у
виданні в нових перекладах. Багато раніше надрукованих перекладів при
підготовці видання було зіставлено з оригіналами й заново відредаговано.
Усі тексти Гейне в чотиритомному виданні відповідно прокоментовані, що
полегшує сучасному читачеві знайомство з творами, написаними близько ста
п’ятидесяти років тому і сповненими натяків на тодішні політичні
обставини та літературні події.

І все ж, здійснюючи видання чотиритомника силами радянських поетів, було
й цього разу зроблено виняток для Лесі Українки, переклади якої подалися
в недоторканому вигляді. Використана також частина перекладів

Д. Загула та В. Кобилянського в істотній переробці.

Загальний характер цього видання визначається тим, що воно залишається
вибраним, хоч і значно розширеним порівняно з попередніми.

Принципово новим у ньому є те, що вперше українською мовою видаються не
тільки вірші та поеми, а також і художня проза, публіцистика, критичні
праці, мемуари та вибрані листи великого поета.

На жаль, не всі жанри різноманітної творчості Гейне представлені в
чотиритомнику рівномірно. Поезія відображена в ньому з майже вичерпною
повнотою. Це й зрозуміло, якщо врахувати, що поети-перекладачі до
останнього часу приділяли найбільшу увагу цій стороні спадщини Гейне.

Складніша справа з художньою прозою.

Обсяг видання не дозволяє дати прозу повністю, та все-таки їй присвячено
цілком другий том, до якого входять “Дорожні картини” за винятком
прозаїчного “Північного моря”; перекладено також “Флорентійські ночі” та
“Мемуари”. Доводиться шкодувати, що новели “Бахерахський равин” та “Із
записок пана Шнабелевобського” не ввійшли до цього видання.

Якщо проза Гейне, як уже зазначалося, раніше перекладалася хоча б
частково, то ні його праці з питань літератури та мистецтва, ні
публіцистика, ні тим більше листи не перекладалися ніколи. Тут завдання
вибору особливо складне, і не можна сказати, що перекладачі цілком із
ним упорались. В усякому разі, читачі одержали “Романтичну школу”, першу
частину “Салону”. (“Французькі художники” та “Про французьку сцену”) і
деякі дрібні статті.

В заключному томі були опубліковані вибрані листи поета як доповнення
до всього видання, спогади друзів та сучасників Гейне.

Чотиритомник розрахований на широкий читацький загал. Через це тут
подана жвава та захоплююча вступна частина Олександра Дейча про життя й
творчість поета. Кожний том супроводжується докладним коментарем.
Завершується Гейне українською мовою.

У виданні також переклади Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира
Сосюри та Андрія Малишка, які витримали випробування часом.

Давніми та новими перекладами, виконаними спеціально для цього видання,
представлені Микола Бажан, Сава Голованівський, Борис Тен, Дмитро
Павличко, Віталій Коротич, Дмитро Паламарчук та багато інших.

Тираж чотиритомнику видання за передплатою досяг небаченої на Україні
для іноземців поета цифри в двадцять тисяч примірників.

Гейне писав:

“Справді не знаю, чи заслуговую я на те, щоб на мою труну був колись
покладений лавровий вінок… Я ніколи не надавав великого значення
поетичній славі…” [5,204]

Важко повірити, що поет не усвідомлював, що для нього знаряддям боротьби
є його поезія, коли говорив далі:

“Але меч ви повинні покласти на мою могилу тому, що я був хоробрим
солдатом у війні за визволення людства”. [5,204]

Тут немає видимої суперечності: мечем Генріха Гейне була його творчість,
— і українська поезія по праву покладає сьогодні на могилу поета разючий
меч його слова, сподіваючись, що і в нових піхвах він буде так само
страшний для сил гноблення й реакції, для всіх тих, проти кого все своє
життя боровся великий поет.

Збірку поезії Гейне раннього періоду становить “Книга пісень”. Поет
включив у неї вірші, написані з 1820 до 1827 року. Пісні великого
німецького поета показали чим живе, про що мріє звичайна людина, вони
оспівували любов, природу. “Книга пісень” в основі якої лежать народні
легенди, казки, балади – це велике досягнення лірики, демократичної не
тільки в ідейному відношенні, але й характером своєї мови.

Дуже цінним є те, що особиста лірика Гейне перегукується з суспільним
життям Німеччини. Тому навіть в цій першій збірці поет виступає як
сатирик і філософ. Ця книга – перше слово німецького прогресивного
романтизму.

Збірник відкривається “Прологом” в перекладі М.Рильського. Він може
служити прикладом вдалої передачі характерних елементів романтизму
ранніх поезій Гейне. Поет вступає в ліс, де солов’ї співають про любов,
а на великій галявині лежить

Супроти брами сфінкс

Мов суміш проміння і ночі. [6,212]

У Гейне дослівно “суміш жахів і веселощів”. Але в поезії не йдеться,
власне, про жахи і веселощі, вони мають значення лише для визначення
суперечливої природи сфінкса, в якому втілено образ любові. При зміні в
перекладі ця суперечливість залишається, тільки виражена вона інакше.
Отже, характерне романтичне забарвлення твору залишається.

Другим прикладом майстерної заміни допоміжних деталей співзвучними є
переклад М. Рильським одного з гейневських сонетів. Слова німецького
поета: “Я не каджу колоді, золоченій зовні, а в середині наповненій
піском” – передають так:

Я фіміаму, не каджу колоді

Золоченій, всередині – пустій. [6,212]

Трохи далі, коли Гейне говорить про те, що дуб падає під час бурі, а
тростина не схиляється, лишається стояти – перекладач зберігає, це
персонажі старої байки, з мораллю якої не згоджується поет:

Я добре знаю : гордий дуб загине,

Але хисткої не зламать тростини,

Що хилить вітер, буря нагина.

Але скажи – на що здалась вона? [6,212]

Молодого Гейне цікавить не тільки кохання, його турбують проблеми
суспільного життя. В 1819 р. він пише вірш “Гренадери”, який увійшов
до циклу “Романси”. У той період Гейне вбачав у Наполеоні носія ідей
французької буржуазної революції, пристрасним прихильником якої він був.
Схвильовано змальовує він образ самого гренадера, який навіть встане з
могили, зачувши голос імператора. Щоб підкреслити народність мови цього
персонажа, Гейне вживає дієслово “sich scerren” — “турбуватися”, але
часто воно передається словосполученням “яке мені діло до…” М.
Рильський вірно передає:

Що жінка! Що діти! [6,213]

В цьому перекладі бачимо і деяке збіднення гейневського тексту.

Те місце, яке найбільш точно передано в російському перекладі Михайлова:

И шпагой меня опояшешь,

И в руки мне вложишь ружьё. [6,213]

Рильський змінює:

Хай буде і шпага й рушниця

Зо мною в холодній труні. [6,213]

Великою популярністю користуватися пісні, написані на слова Гейне. Їх
співають не лише німці, вони звучать у різних країнах світу. Чайковський
написав музику до відомого вірша “Ich Wollt’meine” (цикл “Знову на
батьківщині”). В Росії найпопулярнішим перекладом цієї поезії був
переклад Мея, на Україні – Лесі Українки. У двотомнику він подається в
перекладі

Л. Первомайського. Цей переклад вірно передає зміст вірша, але щодо
відтворення форми, він дуже поступається перекладу Лесі Українки. Там,
де поетеса одне німецьке слово, що повторюється (lustig) замінює
близькими за значенням словами “дзвінкий” (вітер), “весело” (летить), А.
Первомайський зовсім опускає повтор:

Віддать його вільному вітру,

Нехай би одніс вдалину. [6,213]

У другій строфі третій і четвертій рядки повторяються за винятком
останнього слова. Леся Українка зберігає цей повтор за допомогою
українських еквівалентів:

Бринітиме кожну хвилину,

Бринітиме кожну мить, [6,213]

Первомайський це місце перекладає так:

Щоб ти його кожну хвилину

Почути, кохана, могла [6,213]

В такому звучанні цей текст дуже наближається до російського перекладу
Мея і віддаляється від німецького оригіналу більш, ніж переклад Л.
Українки.

Л. Первомайський цілком вірно передає настрій німецької балади, німецькі
фразеологічні звороти передані найбільш точними українськими
відповідниками.

Добре переклав Л. Первомайський відомий вірш Гейне “ На півночі кедр
одинокий”. Як відомо “переклад цього вірша має свою історію: у
Лермонтова “der Fichtenbaum” (іменник чоловічого роду) став сосною
(іменник жіночого роду), і зміст вірша змінився; Фет зробив з нього
дуба, пересадивши його з холодної північної скелі на “пригорок крутой”.
В перекладі Первомайського збережено зміст і ритміку поезії Гейне.

У 1843 р. Гейне познайомився в Парижі з Карлом Марксом. Ця дружба мала
для Гейне величезне значення. В цей період він пише лише найкращі свої
політичні і сатиричні твори, зокрема поему “Німеччина” і вірш “Сілезькі
ткачі”, який був відгуком на повстання ткачів у 1884 році. У двотомнику
цей твір вміщено в перекладі Л. Первомайського, який намагався точно
відтворити форму оригіналу. У другій строфі, де ткачі посилають
прокляття богу, у Гейне у формі минулого часу стоять три дієслова (Er
hat uns geaefft und gefoeppt und genarrt), в яких повторюється префікс
де-. Перекладач зберігає цю особливість, передавши її за допомогою трьох
українських дієслів з префіксом об-:

Він нас обійшов, обділив, обдурив. [6,213]

Але в деяких місцях переклад, проте, значно відступає від німецького
тексту. Незрозуміло, з яких причин перекладач порушує рефрен Гейне “Wir
weben, wir weben”, який Л. Українка переклала словами “Ми тчемо, ми
тчемо”. У Первомайського цей рядок передано так: “Ми тчем, начувайся!”
Адже мотив погрози проймає весь вірш Гейне, і рефрен тільки підсилює
його.

В циклі “Сучасні вірші” вміщено поезію “Китайський богдихан” у перекладі
М.Лукаша. У порівнянні з попереднім перекладом Загула цей переклад
значно кращий. М. Лукаш глибоко зрозумів ідейну спрямованість вірша і
виступає не тільки як перекладач, але й як дослідник.

Китайський богдихан п’є і скрізь пляшку горілки бачить своє царство
просто земним раєм.

Дослівний переклад:

“І вся голота моєї держави

Гуляє в оксамиті і шовках” [6,214]

У різних перекладачів це місце звучало по-різному

У Загула:

А вся голота – босяки –

В шовках та в оксамиті [6,214]

У Лукаша:

Гуляють в царстві моїм старці

Всі в бархаті, в атласі. [6,214]

Останній переклад більш точний. Слово “старці” дає точнішу соціальну
характеристику, ніж зневажливе “босяки”. М. Лукаш вдало відтворює і
характер римування. У Гейне die Mantsehu рифмується з der Kantshu
(тобто всі звуки цих слів одинакові, за винятком першого). Лукаш
знаходить дуже близькі українські відповідники : буки і дуки.

Серед перекладів Марка Зісмана слід виділити поезію “Доктрина” , в якій
Гейне, передчуваючи революційні події, закликає бити в барабани, будити
людей зі сну.

Повтор – улюблений прийом поета, особливо в політичних і сатиричних
творах. В цьому вірші він створює навіть слухове враження барабанного
бою і загострює ідейну спрямованість вірша. Зісман вірно передає цей
художній прийом, вдаючись до алітерації. Хоч він і переставляє рядки,
але замінює trommeln словами: бий в барабан, бий, щоб людей збудив його
звук”, “барабанячи”.

Дуже спірно переклав Тичина поезію Гейне “Спочатку соловей родився”.
Перший рядок оригіналу “По ночам був Соловей”) пародіює перше речення
євангелія (“На початку було Слово”). Далі рядки являють собою ніби
конспект “святого письма”, який проголошує горобець (звичайний німецький
бюргер), викладаючи своїм дітям основи релігії. У перекладі перший рядок
видозмінено так: “Спочатку соловей родився”. Цей буденний вираз нічого
не залишає від цілком прозорого антирелігійного натяку Гейне. Про
релігію в перекладі взагалі не сказано ні слова, старий горобець, на
думку перекладача, “мудрості дітей навча”. Читач після таких перетворень
напевно не зрозуміє головної думки великого німецького поета – сатирика:
вона зникла разом із зникненням двох невеликих, але дуже істотних
деталей.

Дивно, як міг В. Сосюра перекласти перші рядки поезії

Die blue Fruhlingsangen

Schann aus dem gras hervor [6, 214]

Словами:

Весни блакитні очі

Пробились крізь траву. [6,214]

Неуважний переклад образу привів до такого дивного словосполучення, як
“очі пробились”. Німецьке слово hervorschauen слід було перекласти в
цьому контексті “дивляться”, “виглядають”. Саме так переклав це місце

М. Словінський:

Синії очі весняні

Дивляться тихо з трави. [6,214]

Взагалі переклад Сосюри відзначається деякою неуважністю, завдяки чому
стирається ліричне забарвлення поезії Гейне. Автор говорить про ніжні
фіалки, які він зриває для своєї коханої:

Милі фіалки

Підете в кипицю ви,- [6,214]

переклав це А. Кримський. В. Сосюра пише: “Які я в лісі рву”. Так, через
втрату, на перший погляд, неважливої деталі перекладач не зміг повністю
розкрити чарівність ліричної поезії Гейне.

А. Малишко переклав великий цикл поезій “Північне море”. Зупинимось на
поезії “Захід сонця”. Перекладач вірно зрозумів задум автора,
використавши образ богині Селени (адже в укр.. мові die Lune – місяць –
іменник чоловічого роду, дуже з позиції буквалізму Малишко не зміг би
передати ідейний зміст вірша). Але в ряді місць є невиправдані відступи
від оригіналу. Наприклад, словосполучення glueckgehaertete Menschen –
дослівно: “загартованих щастям людей” – перекладач передає так: “багатих
людей”; цим змінює певний відтінок змісту. Адже щастя людей – це зовсім
не багатство. Все сильне, горде, щасливе співає на землі гімн сонцю.
Ототожнювати сонцепоклонників з багатими людьми немає ніякого смислу.

Але в цілому цей переклад зроблено досить старанно, чого не можна
сказати про поезію “Морська тиша”. Тихо на морі, яскраво світить сонце,
все ніби відпочиває, стомлене спекою.

В цій час: “край стерна улігся боцман на грудях, й хропе тихенько”. У
Малишка читаємо

Під стерном улігся боцман,

Чуйно спить, на грудях лежа [6,214]

Чуйно спати і хропіти, на наш погляд, не зовсім однакові поняття

Краще зроблені інші переклади А.Малишка “Розбитий корабель” і
“Запитання”

З цього невеликого огляду видно, що радянські перекладачі,
використовуючи кращі надбання минулого успішно розвивають мистецтво
перекладу, якомога наближаючи оригінал до українського читача, але в
наступному видані необхідно усунути ряд невиправданих відступів від
тексту Гейне.

Поема Гейне “Німеччина” вперше була перекладена українською мовою
Іваном Франком ще в 1892 році.

В радянський час її переклав Д.Загул (вона була видана в 1930 р.)

У збірнику “Вибраних творів” подано її в перекладі Л. Первомайського.

Найважливішою рисою цього перекладу є намагання відтворити засобами
української мови сатиричні образи Гейне, часто поєднані примхливою
фантазією поета в складне ціле:

Гадали: охлялих рицарів рать

Чкурне по шляхах завізних.

Прощальний келих ми їм наллємо

З довгих пляшок залізних. [6, 215]

Глузливе сполучення грубуватого епітета “охлялий” з урочистим “рицарів
рать”, “прощального келиха” – з “довгими залізними пляшками” – дуже
точно передають художні особливості поеми Гейне. Перекладач – букваліст
навряд чи наважився б замінити в цій строфі нейтральне німецьке дієслово
risen – їхати на емоційне українське чкурнути, але перекладач, який
враховує дух і букву оригіналу, не може не погодитися з
Л.Первомайським. Адже це “чкурнути” прекрасно передає ставлення автора
до німецької націоналістичної реакції, з такою силою викритої в поемі.

Цей приклад не поодинокий. Уважне ставлення перекладача до ідейних і
художніх особливостей поеми Гейне відчувається на протязі всього твору.
Ось на одній із сторінок промайнув образ пруського короля, що протегував
поганим поетам.

Його попередник прихильником був

Сучасного жабокряку [6, 215]

Слово жабокряк точно відповідає створеному Гейне неологізму
«Froschgegnack». Так само в іншому місці пародійне вживання
латинізованих німецьких слів відтворюється в перекладі на українському
мовному матеріалі:

Не стерво німецьке б Раумер був,

А справжній римський Стервацій [6, 215]

У Гейне – Lump; Lumpatins (німецькою мовою der Lump – наволоч, прошак)

І не мине характер словника, систему віршування зберігає в перекладі
Л.Первомайський. Він не залишає поза увагою і милозвучності поезії:

А в серці моєму бринить і дзвенить:

“Сонце, пломінь відплати!” [6, 215]

Тут відтворюється не тільки звучання алітерації, але й місце її в рядку.

Однак є в перекладі і негативні сторони, які хоч і не визначають
характер перекладу, проте знижують якість деяких його місць. Досить
поширені прикрі втрати окремих елементів художньої тканини твору,
найчастіше епітетів, що веде до певного збіднення ідейної насиченості
поеми.

Змальовуючи Аахен, Гейне відзначає, що навіть пси на вулиці міста
вірнопіддано благають зустрічних штовхнути їх ногою. В перекладі ж це
місце звучить так:

Нудьгуючи в Аахені, навіть пси

Зітхають на вулицях стиха [6, 215]

Сатиричний характер образу втрачається, і він перетворюється на картину
з життя тварин.

Проїжджаючи через Мюльгейм, Гейне констатує: Це чисте місто, і люди в
ньому живуть тихі і старанні. Іронічний характер цього твердження
розкривається в наступних строфах, де автор згадує про революційні події
минулого в цьому місті. У перекладі Л.Первомайського це іронічне
протиставлення знімається: частина епітетів зникла, частина втратила
необхідну тут конкретність.

Минули ми Мюльгейм! Чудовий народ,

І місто теж, нівроку. [6, 215]

Набагато краще переклав це місце І.Франко:

Минали ми Мильгайм! Ось чистий куток!

Робочі та тихі тут люди. [6, 215]

Коли поет приїхав у Гамбург, богиня-покровителька міста вмовляла його
залишитися там. При цьому вона посилалася на послаблення цензурних
утисків завдяки старості цензора. “І цензура вже не така сувора, Гофман
постарішав і пом’якшав, він не перекреслюватиме більше з юнацьким
запалом твоїх “Подорожніх картин”. В перекладі Л.Первомайського нема ані
згадки про старість цензора, про його минулий юнацький запал, тому й
слова про пом’якшення цензури сприймаються без іронічного підтексту.
Крім того, незрозумілим стає рядок наступної строфи:

Ти теж постарішав і м’який став, [6, 215]

адже він має прямий зв’язок із словами, пропущеними раніше перекладачем.

Ще більш дивує пропуск цілої строфи, до чого вдається перекладач у
розділі сьомому. Це чотирнадцята строфа, в якій автор змальовує свою
нічну подорож по Кельну в супроводі привида. Ця строфа була перекладена
І.Франком, є вона і в російських перекладах «Німеччини».

Великі майстри мови, до яких належав і Гейне, ніколи не ставилися
байдуже до тавтологічних однакових або однокорінних слів у невеликому
уривку тексту. І, мабуть, лише неуважністю перекладача можна пояснити
наявність таких збігів у деяких місцях перекладу:

Та що це? В місячнім сяйві я

Бачу велику потвору –

Збіса весь чорний кельнський собор

Потворно пнеться в гору. [6, 215]

У Гейне повтору нема. Та і в перекладі він не несе на собі ніякого
стилістичного навантаження, крім збіднення словника.

В інших випадках перекладач, навпаки, уникає повторів і саме там, де їх
вимагає оригінал.

Рейн під час своєї фантастичної розмови з поетом запитує про французів:
“чи співають і стрибають вони, як раніше”. Гейне на це відповідає “вони
не співають і не стрибають більше”. Ця повторюваність запитання у
відповіді йде від фольклору, народної казки і є органічною рисою всього
епізоду. [6, 216]

В перекладі Л. Первомайського це місце неуважно переказано:

Грають, співають, як і завжди?

Не грають вже, не гасають вже. [6, 216]

Не така вже велика біда, що перекладач замінив гасають (або стрибають)
на співають, — такі заміни іноді доводиться робити, — але нічим не
виправдане порушення співвідносності, яка не була в Гейне випадковою.

Усі ці недоліки, хоч і знижують якість окремих місць перекладу, не
повинні перекреслювати значення праці Л. Первомайського над перекладом
поеми Г. Гейне. Це вже другий варіант перекладу (перший був
опублікований у 1937 р. окремим виданням). Працюючи над новим варіантом,
перекладач усунув ряд змістових неточностей. Так, при розмові з
Фрідріхом Барбароссою в Кіоргезері Гейне оцінює “боєспроможність”
феодального війська. У першому варіанті це місце звучало як похвала:

Трохи гармат, та досить було б,

Щоб ворогів побороти. [6, 216]

В другому варіанті Л. Первомайський розкрив тонку глузливість цього
місця, до коріння переробивши обидва рядки:

Гармат не багато, та досить було б

Для ворогів на трофеї. [6, 216]

Звичайно, як говорилося вище, і в новому варіанті не все бездоганне.
Проте, маючи “Німеччину” в перекладі Л. Первомайського, український
читач може познайомитись не тільки з глибиною філософського й гостро
політичного змісту поеми, але й по-справжньому оцінити гейневський
дотеп, гостроту його саркастичних оцінок, ущипливість його іронії.

Гарному перекладу поезії, якою відкривається “Подорож на Гарц”,
виконаному М. Пригарою, шкодить лише дослівна передача своєрідного
рефрена вірша:

Хочу я податися в гори,

Щоб сміятись там над вами. [6, 216]

“Хочу сміятися” – це, звичайно, німецька мова, а не українська. Краще це
віддається в перекладі Віри Кален:

Я від вас подамся в гори,

Щоб сміятись там над вами. [6, 216]

В цілому ж переклади поезій з “Подорожі на Гарц” зроблені М. Пригарою
барвистою українською мовою. Про це свідчить хоч би й ця строфа з поезії
“На горі стоїть хатина”:

З дня, як тітка наша вмерла,

Не з руки ходити нам

На стрілецький двір у Гослар,

Як чудово й гарно там. [6, 216]

“Подорож на Гарц” – один з найдотепніших лірико-сатиричних творів Гейне.

Для перекладу він становив певні труднощі: гейневський гумор, що
переходить у сатиру, гра слів, дотепні каламбури, які досить часто
зустрічаються, неологізми, студентські жаргонізми – все це треба було
відтворити українською мовою якомога точніше.

Цього домагались Чернявський (1902), Віра Кален (1930), Оттілія Словенко
(1956).

Перший переклад, виданий за редакцією І. Франка, був зроблений дуже
старанно, але в ньому багато діалектизмів: “Небіжчик Гофман був би
намалював хмари пестрявими”, або “один з їх розказав, що в їх була
лекція закону божого…”

Переклад О. Словенко – найкращий з цих трьох, бо в ньому німецьким
виразам протистоять відповідні вирази українські. Наприклад,

der Handwerkbursch “підмайстер” в перекладі О. Словенка, у Віри Кален
звучить як “ремісничий челядник”. Крім того, в перекладі Словенко
відсутній буквалізм, від чого не вільні попередні переклади. Так, вираз
“in pechdunkler Nacht” Кален дослівно передає “темної, мов смола, ночі”,
Словенко дуже точно перекладає це українським словосполученням “глупої
ночі”. Відомо, що буквалізм часто призводить до збіднення ідейного
змісту оригіналу. Прометея у Кален до скелі приковує “німе насильство”
“die stumme Gevalt”. Уважніше вдумуючись в ідейний зміст твору, Словенко
перекладає точніше: “тупе насильство”. [6, 216]

Але й Словенко іноді також припускає помилки.

Німецьке “siet Jahr und Iag” (з давніх-давен) виникло за часів
германського права, коли злочинець, що втік, міг бути покараний не
пізніше як через 1 рік і день після винесення вироку. Тому цей вираз має
зміст “це було так давно, коли діяв цей закон”. Відповідно до цього і
Словенко повинна була б перекласти “з давніх-давен”, ідіомою, а не:
“чимало років і днів”.

Але новий переклад цінний тим, що зроблений по найбільш повному тексту.

І в перекладі Чернявського, і в перекладі Кален є пропуски місць, які
мають певне ідейне значення, бо в них Гейне іронізує з релігії. Такий,
наприклад, абзац, що починається: “На стінах висіли ще Абеляр і
Елоїза…”

Використовуючи досвід попередників Словенко вдало передає студентські
жаргонізми.

Двотомник Гейне, виданий Держлітвидавом, з інтересом зустрів український
читач. Більшість перекладів свідчить про наполегливу працю українських
радянських поетів над творами Генріха Гейне; деякі переклади є
свідченням високого рівня, якого досягло мистецтво перекладу в Україні.

Відання не вільне й від деяких недоліків. Шкода, що в ньому відсутні
кращі переклади М. Старицького. П. Куліша, Б. Грінченко, А. Кримського,

М. Славінського. Наявність цих перекладів наочно показала б сучасному
читачеві глибокий інтерес, якій з давніх часів виявляли діячі
української літератури до творчості Гейне. Прикрим недоліком видання є й
невмотивоване опущення окремих строф, на що вказувалося вище, а також
ігнорування редакцією двотомника останніх наукових видань творів Гейне в
Німецькій Демократичній Республіці так, у першому томі творів Гейне
(вид. Aufbau – Verlag, 1951) відновлені закінчення поезій “Відплиття” і
“ Вона немов сарна, бігла геть” ці закінчення, які значно доповнюють і
посилюють ідейне звучання поезій відсутні в українських віданнях 1955 і
1956 років.

Але слід пам’ятати, що повноцінно відтворити на іншій мові твори такого
майстра слова як Гейне, справа нелегка. Кращі переклади двотомника, що
належать М. Рильському, Л. Первомайському, А. Малишку, М. Зісману,

М. Лукашу, М. Пригарі, свідчать про можливість досягнення цієї мети.

Таким чином, після Великої Вітчизняної війни перекладачі з Гейне не
припинили свою діяльність. Більш того, перекладені твори виходили один
за одним. Майстерність українських перекладачів досягає досить високого
рівня. Найповніше переклади Гейне представлені в чотиритомному виданні
за загальною редакцією Леоніда Первомайського.

Висновки.

Проблема дослідження методів перекладу реалій залишається відкритою. Це
пов’язано не тільки з різноманітними поглядами перекладачів відносно
даного питання, але і від великої кількості факторів та нюансів, які
впливають на його вирішення.

Проблема перекладу реалій стала основою великої кількості наукових
робіт. Дане питання, по своїй суті, складається з декількох спірних
моментів. Багато перекладачів сперечалися та до сих пір сперечаються про
тлумачення самого поняття «реалія»; безліч суперечливих думок існує по
питанню класифікації реалій ( на основі яких ознак потрібно підрозділяти
на групи мовних одиниць, які розглядаються). Суперечливим також є
питання про виділення та розмежування безпосередньо способів перекладу
реалій, а також про правомірність та необхідність вживання того чи
іншого прийому та факторів, які накладаються на їхне уподібнення певним
обмеженням.

Майже всі способи перекладу реалій можна назвати загальновживаними,
однак, сумуючи все вищезгадане, слідує відмітити, що недивлячись на
позитивні сторони вище згаданих способів, при перекладі завжди необхідно
враховувати також й пов’язані з ним обмеження.

В даній роботі перераховані та детально розглянуті нійбільш часто
вживані способи, які були використані при перекладі основної маси
реалій. Однак унаслідок різноманіття цих мовних одиниць та їх
індивідуальних особливостей, прийоми передачі реалій в мову перекладу
можуть видозмінюватись та стискатися один з одним.

Перекладач обирає тий чи інший прийом, покладаючись на свій
перекладатський інстинкт, спираючись на отриманні знання та накопичений
в процесіроботи досвід, тому вирішальне слово, незалежно від теоретичних
дасліджень в більшості випадківзалишається за перекладачем-практиком.

Не дивлячись на велику кількість німецької літератури: народні казки,
поезія, романи, проблема перекладу реалій постає деже госторо. На
соьгоднішній день існує дуже мало наукових праць про відтворення
національно специфічних реалій Німеччини в українських перекладах. Тому
ми, як молоді та починаючі перекладачі, повинні прикласти багато зусиль
для вирішення цієї проблеми, щоб переклади з німецької мови були більш
чіткішими та доцільнішими, без так званих «білих плям».

Використана література:

Зорівчак Р.П. Реалія і переклад. Львів. 1989

Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. Москва. 1986

Березинский В. Украинско-ангийские семантико-стилистические параллели
на морфологическом уровне. Львов. 1972

Полюжин М.М. Теорія і практика перекладу з англійської мови на
українську. Київ. 1991

Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. Москва.1978

6) Г. И., Мартиневский В. М. Страноведческие реалии немецкого языка. —

Минск. — Высшая школа, 1986. — 159 с.

7) Oesterreichisches Woerterbuch. — Wien : Verlag Jugend und Volk,

Oesterreichischer Bundesverlag, 1990. — 501 S.

8) Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 1. – К.: Дніпро, 1972. –
430 с.

9) Коптілов В. Гейне в спогадах сучасників. – К.: Дніпро, 1988. – 149 с.

10)Первомайський Л. Новий чотиритомник творів Генріха Гейне українською
мовою//Всесвіт, 1976 – 2(578). – К.: Радянський письменник. – с.
198-204.

11) Internet.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи