Реферат на тему:
Валютний ринок. види операцій на валютному ринку
Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування
особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без
такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати
свої валютні відносини — не мали б іноземної валюти для здійснення своїх
зовнішніх зобов’язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку
в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов’язань. Такий
ринок заведено називати валютним.
Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для
здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій,
операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають
все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого
придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому
статусу відносно самостійної економічної структури.
За своїм економічним змістом валютний ринок — це сектор грошового ринку,
на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар,
як валюта.
За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок — це
сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії
забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та
іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.
Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об’єкти і суб’єкти,
попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.
Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні —
для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту,
та національні — для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці
цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють
операції обох цих видів, то об’єктом купівлі-продажу водночас є
національні та іноземні валютні цінності.
Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти
(юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники,
насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять»
продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції
купівлі-продажу.
Спільним для всіх суб’єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток
від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток)
безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад
спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших
господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад
підприємці.
За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб’єктами
валютного ринку є:
підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї
комерційної діяльності (імпортери, експортери);
інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з
метою одержання процентного доходу;
спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу
від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними
можуть бути юридичні та фізичні особи;
хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від
несприятливої зміни валютного курсу;
посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.
Провідне місце серед посередників валютного ризику займають банки.
Оскільки вони ведуть рахунки (національні й інвалютні) та мають
розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення
клієнтів з купівлі-продажу валюти. Тому банки постійно торгують валютою
всередині країни і за її межами.
Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об’єктом
та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної
належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією
національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом
на національну валюту. Проте коли мова йде про національні валютні
ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як
бажання купити певну її суму, а під пропозицією — пропозиція іноземної
валюти як бажання продати певну її суму.
Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової
одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти. Більш детально
питання валютного курсу розглядаються в підрозділі 6.3.
Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему
сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв’язок між усіма
суб’єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому
масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на
біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою
здійснюється організовано на спеціальному «майданчику», який називається
валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами,
проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб’єкти
валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони
поступово згортають свою діяльність.
Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і
покупці валюти вступають у прямі зв’язки між собою. Сучасні засоби
зв’язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це
значно швидше й дешевше, ніж через біржу. Ці тенденції захопили вже й
Україну. З початку 2000 р. перестала здійснювати операції з торгівлі
валютою Українська міжбанківська валютна біржа. Уся торгівля
здійснюється через міжбанківський валютний ринок, на якому комерційні
банки безпосередньо один в одного купують і продають валюту за свій
рахунок чи за дорученнями клієнтів, які в цьому разі є кінцевими
покупцями і продавцями валюти. Як свідчить світова практика, на секторі
біржового ринку поступово зосереджуються переважно окремі валютні
операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання
через біржу (ф’ючерсні, опціонні та ін.).
Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві)
ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розрізняються за
масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що
продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо.
Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони
обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її
національним валютним законодавством.
Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму
зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки
регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих
учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах
із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією
транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних
компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах
світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх,
Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та
ін.
Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій
дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий
валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це
забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби
відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх
закриття починають працювати ринки європейські — Франкфурта, Парижа,
Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського
континенту ( Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який
суб’єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту,
оперативно зв’язавшись з відповідним міжнародним центром валютної
торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька
трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні
розмахи валютних потоків на світовому ринку.
Валютний ринок можна класифікувати й за іншими критеріями:
за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ринок
депозитно-кредитних операцій;
за територіальним розміщенням: європейський, північноамериканський,
азіатський та ін.;
за видами конверсійних операцій: ринок касових операцій, ринок
ф’ючерсів, ринок опціонів тощо;
за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок
готівки.
Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі,
його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в
традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну
рівновеликих цінностей, представлених різними валютами. Якраз на цьому
ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей — їх
валютного курсу.
Ринок депозитно-кредитних операцій — це досить специфічний сектор
валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що
проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади на
узгоджені строки та в наданні банками інвалютних позичок на різні
строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна
валюти формується у вигляді процента.
Функції та операції валютного ринку. Валютний ринок виконує певні
функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль.
Основними його функціями є:
забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики
держави;
створення суб’єктам валютних відносин передумов для своєчасного
здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками
та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;
забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;
формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання
валютного курсу;
страхування валютних ризиків;
диверсифікація валютних резервів.
Названі функції реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого
кола валютних операцій. Під валютними операціями звичайно розуміють
будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між
суб’єктами валютного ринку.
Ці операції класифікуються за кількома критеріями.
1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:
касові, або операції з негайною поставкою;
строкові.
2. За механізмом здійснення операцій:
операції спот;
форвардні операції;
ф’ючерсні операції;
опціонні операції.
3. За цільовим призначенням:
операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за
міжнародними розрахунками;
операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);
операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.
4. За формою здійснення:
безготівкові;
готівкові.
5. За масштабами операцій:
оптові (здійснюються між банками);
роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).
Схема класифікації операцій валютного ринку наведена на рис. 6.1.
Рис. 6.1. Схема класифікації операцій валютного ринку
Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її
не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом,
узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати
поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте
найчастіше — на другий робочий день. Ця остання угода називається
«спот», а касові операції на цій умові — «операції спот». Вони дають
можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на
вигідних умовах.
Учасники касових операцій мають можливість:
терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних
зобов’язань;
уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею
інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу,
а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов’язаних
із падінням її курсу;
оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам — ще й
оперативно відрегулювати свою валютну позицію.
Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей
з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці
операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від
механізму їх здійснення: форвардні, ф’ючерсні, опціонні та їх похідні.
&@
B
???????I?едусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони.
Строкові операції на валютних ринках з’явилися відносно недавно (в
70—80-ті роки ХХ ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено
насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов’язаними
з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість,
з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого —
одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям.
Форвардні операції — це різновид строкових операцій, що полягає в
купівлі-продажу валюти між двома суб’єктами з наступним переданням її в
обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту.
У форвардних контрактах строки передання валюти звичайно визначаються в
1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо
не допускаються.
Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього
платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот,
тобто фактично діючого на момент укладення контракту, і надбавок чи
знижок, пов’язаних з різницею в банківських процентних ставках у
країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною
маржею і пов’язана вона з тим, що якби учасники контракту поклали
відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для
платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів. Щоб вирівняти
умови для кожного учасника форвардного контракту, валюта країни з вищим
рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижчим від курсу
спот (продаж з дисконтом), а валюта з нижчим рівнем процента — за вищим
від курсу спот (продаж з премією).
Відмова від виконання форвардних контрактів не допускається. Ці операції
широко використовуються насамперед для страхування валютних ризиків.
Характерними рисами цих операцій є те, що вони здійснюються на
міжбанківському (позабіржовому) ринку, умови форвардного контракту не є
строго формалізованими і визначаються сторонами досить довільно. Тому ці
умови й особливо ціни таких контрактів не є «прозорими» для інших
учасників ринку.
Ф’ючерсні операції — це теж різновид строкових операцій, в яких два
контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний
час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу
ф’ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться
до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма
й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти,
що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо
купівлі-продажу ф’ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову
палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До
остаточної оплати ф’ючерсного контракту він може перепродаватися на
біржі, тобто сам є об’єктом валютних операцій. З кожним наступним
продажем ціна його буде уточнюватися і наближатися до реальної ціни, за
якою продаватиметься дана валюта в момент погашення ф’ючерсу. Завдяки
цим особливостям ціна та інші умови ф’ючерсних контрактів є прозорими
для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які
продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються
десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти.
Тому в торгівлі валютними ф’ючерсами звичайно беруть участь великі
банки, інші потужні фінансові структури.
Ціна валютного ф’ючерсу визначається за тією ж схемою, що й ціна
форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці в процентних ставках
двох валют, що обмінюються. Ф’ючерсні операції широко застосовуються з
метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з
метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції.
Опціонні операції — це різновид строкових операцій, за яких між
учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але
не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений
строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом.
Така угода називається опціон.
У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника),
оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні
строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме
від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти, й
останній зобов’язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно
його реалізувати (наприклад поточний курс спот на ринку вищий від
передбаченого в опціоні «пут»), то він відмовиться від реалізації
опціону, про що повинен повідомити продавця, й останній зобов’язаний
погодитися з цим рішенням.
При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість
опціону), яка визначається за домовленістю сторін у відсотках до суми
угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для
продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований
опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може
відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він
відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього
чистою втратою.
Опціонні операції широко застосовуються для хеджування ризиків та
одержання спекулятивного доходу.
Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них
валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи,
арбітражні операції та ін.
Валютний своп — це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на
умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну
й ту саму валюту. Наприклад, на умовах спот долари США негайно
продаються, а на умовах форварду у того ж контрагента долари купуються з
поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп
забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно
використовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валютними
ризиками та управління валютною позицією банку.
Валютний арбітраж — це комбінація з кількох операцій з купівлі та
продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання
додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, що розрахована на
дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, але в різні
строки (часовий арбітраж), або в один і той же час, але на різних ринках
(просторовий арбітраж). У міру розвитку сучасних систем телекомунікацій
створюються передумови для вирівнювання курсів валют на різних
міжнародних ринках, завдяки чому зменшуються можливості для просторового
арбітражу. Зате перехід більшості країн до плаваючих валютних курсів,
які часто змінюються в часі, створює сприятливі умови для розвитку
часового арбітражу.
Широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й
організаційне забезпечення їх виконання створюють усім суб’єктам
валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей:
забезпечення ліквідності, прибутковості і керованості валютними
ризиками. Тому прискорений розвиток валютного ринку — одне з актуальних
завдань країн з перехідними економіками, у тому числі й України. Проте в
Україні валютний ринок формується надто повільно, асортимент валютних
операцій на ньому обмежений переважно касовими операціями. Після
припинення в 2000 р. діяльності Української міжбанківської валютної
біржі розвиток більшості строкових валютних операцій втратив поки що
перспективу.
Чинники, що визначають кон’юнктуру валютного ринку. Стан кон’юнктури
валютного ринку виявляється у зміні співвідношення між попитом і
пропозицією окремих валют, що, у свою чергу, є ключовим чинником впливу
на валютний курс. Тому чинники, що визначають кон’юнктуру валютного
ринку, одночасно є і чинниками зміни валютного курсу.
Як свідчить світовий та вітчизняний досвід, на стан та динаміку попиту і
пропозиції на валютному ринку впливає велика кількість (десятки)
чинників економічного, політичного, правового, психологічного характеру.
Усі їх можна розділити на три такі групи:
1. Курсоутворюючі чинники:
стан платіжного балансу країни;
обсяги ВНП, який виробляється в країні;
внутрішня і зовнішня пропозиція грошей;
процентні ставки в країнах, валюти яких порівнюються;
співвідношення внутрішніх цін країни з зовнішніми.
Ці чинники можна назвати базовими, тобто такими, що визначають таке
співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку, яке веде до
стабільності чи поступової внутрішньо зумовленої та передбачуваної
зміни.
2. Регулюючі чинники:
заходи прямого державного регулювання (фіскально-бюджетна політика,
квотування та ліцензування, грошово-кредитна політика, регулювання цін,
інтервенційна політика, розподіл валюти тощо);
структурні чинники.
Ці чинники впливають на кон’юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих
чинників. Вони вводяться в дію державою свідомо для досягнення певних
цілей в її економічній політиці і можуть давати значний ефект в умовах,
коли економіка країни перебуває у стані тривалої рівноваги.
3. Чинники кризового характеру:
дефіцит державного бюджету;
безконтрольна емісія та інфляція;
штучне і надмірне регулювання цін;
висока монополізація виробництва.
Ці чинники виникають у разі порушення динамічної рівноваги економіки,
послаблюють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність
регулятивних заходів держави.
У всій цій сукупності чинників вирішальною (базовою) є перша група
(курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі ключову роль відіграє
платіжний баланс, його стан та динаміка. Він має комплексний характер і
акумулює в собі певною мірою дію всіх інших чинників.
Література
Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5
квітня 2001 р.
Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —
1996. — № 5.
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.
Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и
денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.
Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.
Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.
Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.
Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. —
М., 1993.
Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.
Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості,
процента та грошей. — К., 1999.
Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.
Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України
// Фінанси України. — 1997. — № 2.
Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? //
Вісник НБУ. — 1997. — № 4.
Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та
оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.
Тільки в Європі існує й інтенсивно розвивається цілий ряд бірж, що
спеціалізуються на строковій торгівлі, — Лондонська міжнародна біржа
фінансових ф’ючерсів (ІFFE), Європейська опціонна біржа в Амстердамі
(ЕОЕ), Німецька строкова біржа у Франкфурті (ДТВ), Австрійська строкова
опціонна біржа у Відні (ОеТОВ).
У літературі до ознак валютних операцій інколи відносять зміну
власності на валютні цінності. Проте ряд операцій на валютному ринку не
пов’язаний зі зміною власника, наприклад депозитні, кредитні. Тому, якщо
ці операції визнавати операціями валютного ринку, то від указаної ознаки
валютних операцій слід відмовитися.
Валютні опціони бувають двох видів — на купівлю валюти в установлений
строк (опціон «кол») і на продаж валюти (опціон «пут»).
До операцій валютного ринку належать також депозитні та кредитні
операції в інвалюті. Вони здійснюються між окремими банками, а також між
банками та їх клієнтами однієї країни та різних країн. Ці операції
здійснюються на загальних підставах, які будуть розглянуті в наступних
розділах цього підручника.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
