Реферат на тему:

“Товарне виробництво. Гроші”

Вступ

Товарне виробництво існувало вже 5-7 тисячоліть тому, за часів
первісного суспільства. Тою чи іншою мірою воно було поширене в різних
соціально-економічних системах. Так, автори посібнику “Україна і світ”,
характеризуючи економіку Стародавньої Греції, звертають увагу нате, що
“широкого розмаху набули у грецьких містах грошовий обіг і товарне
виробництво”. Щодо нашої країни, то тут вже “на початку ХІІІ ст.
з’являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не
тільки на замовлення, а й на продаж”.

1. Поняття товарного виробництва

Товарне виробництво – така система організаційно-економічних відносин,
за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку”.
Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки :

відкрите господарство;

розподіл праці;

непрямі звязки.

Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної
системи : що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва
і для кого призначаються вироблені продукти.

Розгляну докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного
господарства.

По-перше, товарне виробництво грунтується на суспільному поділі праці,
що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці
передбачає прогрес виробництва : зростання кваліфікації і вміння
працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю,
дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення
виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і
необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на
іншому виробництві.

Ще один з класиків політичної економії Адам Сміт високо оцінював
значення поділу праці для зростання добробуту всіх одноосібних
власників: “Кожен працівник може мати значну кількість продуктів своєї
праці понад ту кількість, яка необхідна для задоволення його власних
потреб; і оскільки всі інші працівники опиняються в такому самому
становищі, він виявляється спроможним обміняти більшу кількість своїх
продуктів на більшу кількість виготовлених ними продуктів…”.

Таким чином, можна зробити висновок, що товарне господарство дає широкий
простір загальному економічному закону поділу праці. У відповідності до
цього закону економіка прогресує внаслідок дедалі якіснішої
диференціації трудової діяльності. Зрештою виникає декілька форм поділу
праці :

міжнародний поділ пораці (між країнами);

загальний (між великими секторами національної економіки :
промисловістю, сільським господарством тощо);

особливий (поділ всередині секторів на окремі галузі і види
виробництва);

одиничне (всередині підприємств на окремі підрозділи).

Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов’язана з
незакінченим виготовлення якоїсь частини готового продукту, не може
породжувати товарного обміну, Такий обмін виникає внаслідок інших видів
поділу праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю,
загальний та особливий – внутрішню торгівлю.

По-друге, товарне господарство уявляє собою відкриту систему
організаційно-економічних відносин. За умов тогварного виробництва
працівники створюють корисні продукти не для власного споживання, а для
продажу іншим людям. Весь обсяг новостворених речей за звичай виходить
за межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення
попиту покупців.

По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані
зв’язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою :
виробництво – обмін – споживання. Виготовлена продукція спочатку
надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потрім
потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує)
необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою
ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і
споживачами товарів.

Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер
господарських зв’язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які
прирікало її натуральне господарство. Потенційні можливості протилежного
йому товарного виробництва такі, що йому властивий закон розширеного
відтворення”.

2. Закон вартості – найважливіший закон

товарного виробництва

Закон вартості завжди діє там і тоді, де і коли діє товарне виробництво.
Зміст закона виявляється в його трьох основних вимогах.

Вартість товару утворюється суспільно необхідними витратами праці,
капіталу, знань, фізичних і духовних сил людини у процесі суспільно
необхідної діяльності

Витрати, видатки на створення товару повинні відповідати суспільно
необхідним нормам, перевищення яких веде до збиткової діяльності, а
зниження – доодержання вищого прибутку.

Обмін товарів і послуг відбувається на засадах еквівалентності, на
підставі обміну рівновеликих вартостей.

Закон вартості відіграє велику роль у товарному виробництві, виступаючи
його об’єктивним регулятором. Поряд з цим законом регулятивну функцію
щодо товарного виробництва відіграють закон попиту, закон пропозиції,
закон співвідношення попиту і пропозиції, становлячи разом механізм
ринкового ціноутворення.

Закон попиту полягає в тому, що між попитом і ціною встановлюється
прямий зв’язок. Інакше кажучи, чим вище попит на даний товар, тим вище
його ціна, тому що заради придбання товару покупці згідні сплатити вищу
ціну.

Закон пропозиції виявляється у протилежній залежності товару та його
ціни. Чим більше пропозиція, чим більше даного товару на ринку, тим
нижче його ціна. Таким чином, за товарного виробництва ціна виконує
інформаційну функцію : якщо ціна товару на ринку вище за його вартість,
то це інформує виробників, що товару вироблено недостатньо, що його
реалізація вигідна, і тоді товаровиробники збільшать його виробництво.

Якщо ж ціна товару нижче за його вартість, то це інформує виробників, що
цього товару вироблено більше, ніж потрібно для задоволення попиту на
нього. Тоді реалізація товару стає збитковою, і виробники роблять
висновок, що необхідно скоротити виробництво.

“Таким чином, закон вартості примушує виробників скорочувати чи
припиняти виробництво одних товарів і збільшувати, розширяти виробництво
інших. Регулюючи обсяг і розвиток виробництва, закон вартості регулює і
обіг товарів. Таким чином, закон вартості у взаємодії з іншими законами
виконує функцію об’єктивного регулятора виробництва і обігу товарів і
послуг”.

Регулюючи товарне виробництво, закон вартості встановлює і підтримує
його певну пропорційність. В ринковій економіці жоден державний орган не
вказує виробникові скільки яких товарів треба виробляти. Втім усі
необхідні товари є в продажу. Цей достаток забезпечує саме закон
вартості за допомогою механізму коливання цін товарів навколо їх
вартості. Виробники, скорочуючи чи збільшуючи виробництво тих чи інших
товарів, таким чином вносять зміни у структурну пропорційність товарного
виробництва. Кожен з виробників діє самостійно, отже досягти стійкою
пропорційності буває неможливо. Тому необхідна пропорційність
виявляється відносною, вона досягається через постійну непропорційність,
як середній структурний стан товарного виробництва в безмежному океані
порушення необхідних пропорцій.

Закон вартості стимулює підвищення продуктивності праці і розвиток
продуктивних сил. Цю функцію він виконує за допомогою механізму
співвідношення індивідуальної і суспільної вартості товару на ринку і
утворення надприбутку.

Закон вартості в умовах ринку невблаганно диференціює виробників за
доходами, за їх добробутом, поділяючи їх на бідних та багатих, на
підприємців і найманих робітників.

3. Еволюція товарного виробництва

Існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного
виробництва.

Першою з цих причин слід вважати суспільний поділ праці, який змінюється
у відповідності до вдосконалення знарядь праці. Технічний прогрес не має
часових меж, отже необмеженим є і розвиток поділу праці в суспільстві, а
отже вдосконалення товарного виробництва. За сучасних умов
науково-технічна революція спричинила появу нового, поглибленого поділу
праці – подетального виготовлення складних виробів на різних заводах,
між якими склалися взаємні торговельні відносини. У другій половині ХХ
ст. для багатьох підприємств стала характерна не спеціалізація на
виготовленні одного виду продукції, а диверсифікація – виробництво
декількох товарів.

Другою причиною появи товарного виробництва є господарське відокремлення
виробників, кожен з яких займається виготовленням якогось певного
товару. Такий вид організаційно-економічних відносин органічно доповнює
суспільний поділ праці. Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює
його на самостійну діяльність. Це, звичайно, підсилює залежність цього
товаровиробника від інших, спричиняє необхідність обмінюватися
різнорідною продукцією та встановлювати господарські зв’язки за
допомогою ринку. В цьому разі відпадає всякий позаекономічний примус до
праці. Працівник сам відчуває потребу і матеріальну зацікавленість в
тому, щоби збільшити і якісно поліпшити виготовлення корисних речей.

Господарське відокремлення виробників пов’язано з формами власності на
засоби виробництва. Воно є найбільш простим і навіть абсолютним, коли
товаровиробник – це приватний власник. Меншою мірою воно досягається,
коли якесь майно дається в оренду – тимчасове володіння і користування.
Тоді орендар набуває права тимчасово володіти і розпоряджатися чужим
майном. Проте слід зазначити, що і приватна власність сама по собі не
породжує товарно-ринкового господарства. Це помітно на прикладах
рабовласницького та феодального суспільств, коли попри існування в
обмежених масштабах товарного виробництва панівним у суспільстві
залишається натуральне.

Є.Ф.Борісов зауважує, що “виробництво товарів не може нормально
розвиватися в межах загальної спільної власності, яка утруднює
господарське відокремлення виробників корисних речей, їх вільну
підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли держава
стає єдиним власником засобів і результатів виробництва”.

Зважаючи на ступінь розвитку відносин власності і
організаційно-економічні відносини можна виділити два види товарного
виробництва : просте товарне виробництво та розширене (розвинуте)
товарне виробництво.

Історично першим було просте товарне господарство, Вже в давнину та за
часів середньовіччя ним займалися селяни та ремісники, які
використовували при виготовленні продуктів свою працю і порівняно прості
знаряддя. Тоді через низьку продуктивність праці працівників сфера
товарного виробництва і обігу була розвинута недостатньо і почасти
існувала поряд з натуральним виробництвом, яке посідало панівне
положення в економіці.

Другим з’явилося розширене товарне виробництво, засвідчивши, таким
чином, появу капіталістичної системи економіки, при якій настає кінець
пануванню натурального, всі продукти перетворюються на товари. За
розширеного товарного виробництва предметом купівлі-продажу стає і
робоча сила людей. Розвинуте товарне виробництво швидко прогресує за
умов класичного капіталізму в межах приватнокапіталістичного
привласнення. В ХХ ст. розвиток товарного виробництва відбувався також
за умов акціонерної, кооперативної та інших форм колективної власності.

Впродовж ХУІІ-ХІХ ст. розширене товарне виробництво поступово набуло
загального характеру. Всі створені корисні предмети мали форму товара.
Проте в другій половині ХХ ст. під впливом науково-технічної революції і
державного втручання в господарське життя в економіці країн Заходу
виокремився нетоварний сектор. До нього увійшли виробництва тих
продуктів і послуг, реалізація яких відбувається без допомоги ринку.
Прикладами цих виробництв є фундаментальні наукові дослідження,
безкоштовні види освіти та інших послуг, галузі військово-промислового
комплексу і т. і. Роль неринкових форм національного багатства в
суспільстві чимдалі зростає. Зрештою, сучасна економіка є змішаною в
тому відношенні, що поєднує товарні – як провідні і визначальні – та
нетоварні зв’язки”.

4. Гроші

Гроші існують, так давно, як і людська цивілізація протягом століть
гроші постійно змінювались і сьогоднішній їх стан не є завершальною і
остаточною стадією їх розвитку.

Роль грошей з давніх часів привертала увагу вчених. Однак, як
справедливо помітив в середині минулою сторіччя англійський
прем’єр-міністр У. Гладстан, «навіть кохання не зробило стількох людей
дурнями скільки роздуми з приводу сутності грошей».

В економічній літературі розглядаються два підходи до походження грошей
раціоналістична та еволюційна концепції.

Перша пояснює походження грошей як підсумок угоди між людьми які
впевнились у тому, що для руху вартостей в міновому обороті необхідні
спеціальні інструменти. Згідно з другою — гроші з’явилися в результаті
еволюційного процесу, який поза волею людей призвів до того, що деякі
предмети виділилися із загальної маси і посіли особливе місце.

Гроші виділилися з товарного світу і протистоять йому. Якщо товари
знаходяться в сфері обігу тимчасово, то гроші с постійним її учасником.

Гроші, що розвинулись з товару, продовжують, залишатися товаром, який
відрізняться від всього іншого товарною світу своїми специфічними
властивостями

Будучи особливим товаром гроші можуть виразити вартість, в ціні як
звичайний товар. Вони виражають всю нескінченну різноманітність товарів
у вигляді фіксованих мінових пропорцій. На них впливають ринкові умови і
держава. В грошах виражає свою вартість будь-який товар і з них можна
придбати коли завгодно і які завгодно продукти праці. Будучи товаром
товару, гроші виступають як загальний товар.

Загальний товар категорія національної економіки. У світовому
господарстві загальний товар має відповідну форму існування як
універсальний товар. Сфера діяльності грошей поширюється на світовий
ринок.

Суспільна корисність грошей полягає в тому, що вони опосередковують рух
товару між виробниками і споживачами, обслуговують рух капі галу.

Значення грошей, їх місце в економічний системі полягає в тому, що гроші
виступають в якості реального зв’язку між товаровиробниками. Вони
дозволяють визначити ефективність функціонуванні господарського
механізму.

Процес еволюції та становлення грошей представляє собою розвиток форм
вартості, тобто розвиток мінової вартості.

Перша форма — проста, або випадкова форма вартості властива низькому
рівню розвитку продуктивних сил. При натуральному господарстві надлишок
продукції виникав лише періодично, час від часу. Товари, які вироблялися
в надлишку, випадково змінювали свою вартість через посередництво іншого
товару (наприклад, одна вівця дорівнювала одному мішку зерна). Мінова
вартість при такому обміні могла часто змінюватися в часі і просторі.
Однак вже в цій простій формі вартості були закладені основи майбутніх
грошей.

Повертаючись до нашого прикладу, для скотаря вівця важлива не як
споживча вартість, а як вартість, що виявляється тільки на ринку. Йому
потрібна споживча вартість зерна. На ринку товар (в даному випадку
вівця) шукає свого антипода і грає активну роль бо скотар прагне знайти
зерно в обмін на свій товар. Зерно служить формою вартості вівці, тобто
пасивно відображає суспільну працю витрачену на вирощування вівці. Отже,
зерно стає зовнішнім проявом суспільної праці, тобто еквівалентом, і
знаходиться в еквівалентній формі вартості.

Еквівалента форма вартості має наступні особливості:

• споживча вартість товару-еквіваленту (зерна) служить формою прояву
своєї протилежності — вартості товару (вівці);

• індивідуальна праця, витрачена на виробництво товару-еквіваленту
(зерна), виражає свою протилежність — суспільну працю;

• конкретна праця, закладена в товарі-еквіваленті (зерні), служить
формою прояву абстрактної праці.

Друга форма розгорнута форма вартості. З подальшим розподілом праці і
зростанням виробництва все більше продуктів товарів надходили на ринок.
Один товар зустрічається при обміні з великою кількістю інших
товарів-еквівалентів. Наприклад, один мішок зерна дорівнює:

одній вівці,

одній сокирі,

одному аршину полотна тощо.

Третя форма вартості — загальна, коли товар стає головною метою
виробництва. Кожний товаровиробник за продукт своєї праці прагнув
отримати загальний товар, який потрібний всім. В зв’язку з такою
об’єктивною необхідністю, з товарної маси стали виділятися товари, що
виконують роль загального еквіваленту. Загальними еквівалентами ставали
худоба, хутро, у племен Центральної Африки — слонова кістка. Однак в цій
ролі товари загримувалися недовго, оскільки не задовольняли вимог
товарного обігу і за своїми властивостями не відповідали умовам
еквівалентності.

В результаті розвитку обміну загальним еквівалентом протягом тривалого
періоду стає один товар, здебільшого метал. Цей процес становлення
товару, як загального еквіваленту, дуже складний і тривалий. Вій
визначив появу четвертої форми вартості — грошової, для якої характерні
наступні риси:

— загальне визнання даного факту як покупцем, гак і продавцем, тобто
обидва суб’єкти не можуть відмовитися при обміні своїх цінностей на
даний товар — гроші;

— наявність особливих фізичних властивостей у товару-грошей,
придатності для постійного обміну;

— тривале виконання грошима ролі загального еквівалента.

Отже, цілком очевидним є висновок про те, що гроші виникли стихійно з
обміну, а не за згодою сторін. В ролі грошей виступали різні товари, але
більш придатними виявилися дорогоцінні метали: золото і срібло.

Отже, гроші за своїм походженням — це товар. Виділившись із загальної
товарної маси, вони зберігають товарну природу і мають ті ж самі дві
властивості, що і будь-який інший товар: володіють споживчою вартістю
(наприклад, золото в формі грошей може використовуватися як прикраса і
задовольняти естетичні потреби людини) і вартістю, оскільки на
виробництво товару-грошей (золота) витрачена певна кількість суспільної
праці.

В той же час гроші, на відміну від звичайних товарів, є особливим
товаром: споживча вартість товару, що виконує роль загального
еквіваленту ніби подвоюється (крім конкретної споживчої вартості, вони
мають загальну споживчу вартість, оскільки з їх допомогою людина може
задовольнити будь-яку потребу); вартість грошей має зовнішню форму
прояву до їх обміну на ринку. Товар-гроші завжди можна обміняти на
будь-який інший товар, необхідний власнику грошей. В той час, як
вартість звичайного товару прихована і виявляється в процесі обміну,
коли товар продається на ринку.

Таким чином гроші — історична категорія, яка розвивається на кожному
етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, що
ускладнюється із зміною умов виробництва.

Гроші розв’язали протиріччя товарного виробництва: між споживчою
вартістю і вартістю. Гроші стають виразником цих споживчих вартостей
всіх товарів через свою вартість.

Таким чином, особливість грошей полягає в наступному:

— гроші — це товар, що виділився стихійно;

— гроші — це особливий привілейований товар, який відіграє роль
загального еквівалента;

— гроші розв’язали протиріччя між вартістю і споживчою вартістю,
властиві всім товарам, в тому числі і грошам.

Список використаної літератури

Борисов Е.Ф. Экономическая теория : Учебник. – М.: Юрист, 1997. – 568 с.

Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання:
Навч. посібник. – 2-ге видання. – К.: МАУП, 1998. – 308 с.

Похожие записи