Типи грошових систем.

Грошові системи можна класифікувати за декількома критеріями.

В історичному плані важливе значення має класифікація грошових ситем за
характером їх функціонування. За цим критерієм виділяються
саморегульовані та регульовані грошові системи.

Саморегульованими були системи, що базувалися на використанні в ролі
грошей благородних металів та обслуговуванні сфери обігу повноцінними
монетами і розмінними банкнотами. Саморегулювання полягало в ому, що
обіг таких грошей ніс у собі передумову для вирівнювання маси грошей в
обігу з потребами обігу та підтримування сталості грошової одиниці. Ця
передумова полягала в рівності вартості, яку виражали вказані гроші в
обігу, і вартості металу, який містився в монетах чи міг бути одержаний
в обмін на банкноти. У зв’язку з цим в періоди спаду виробництва та
товарообороту, зменшувалася потреба в засобах обігу, виникла загроза
зниження мінової вартості (купівельної спроможності) грошей. Щоб
уникнути втрат, власники таких грошей вилучали частину їх з обігу,
переміщуючи в скарб. Там вони зберігалися до покращення кон’юнктури на
ринку: при розширенні товарооборота гроші переміщалися зі скарбу в
активний оборот. Так через механізм створення скарбу здійснювалося
стихійне регулювання грошової маси в обігу відповідно до потреб обігу в
грошах.

Саморегульовані грошові системи відповідали етапу раннього розвитку
ринкових відносин, коли державне втручання в хід економічних процесів
було мінімальним. Для широкого втручання об’єктивно не було начальної
потреби та й можливості державних органів для цього були обмежені. Тому
вирішальну роль держави за металевого обігу зводилась в основному до
законодавчого встановлення валового вмісту (золота чи срібла) в грошовій
одиниці. Тим самим держава захищала інтереси учасників обігу від
псування монет. Якщо металевий вміст монет внаслідок зносу зменшувався
порівняно з офіційним більше встановленої норми, такі монети вважалися
неповноцінними і підлягали перечеканці. Для спрощення цього процесу
вводилася система відкритої чеканки монет, за якої кожний власник
неповноцінних монет чи просто дорогоцінного металу міг здати їх на
монетний двір, де з них за певну плату виготовляли відповідну суму
неповноцінних монет.

Законодавчо встановлена відкрита чеканка монет теж була авжливим
елементом саморегульованих грошових систем. Згодом, коли в обігу
з’явилася значна маса паперових грошових знаків, розмінних на повноцінні
монети, особливо після централізації їх емісії, виникла потреба
законодавчо гарантувати обмін паперових знаків на метал та встановити
порядок і механізм такого обміну.

Саморегульовані грошові системи історично виступали у формах біметалізму
та монометалізму.

На ранніх етапах розвитку ринкового господарства грошові системи, як
правило, мали форму біметалізму, за якого роль загального еквіваленту
законодавчо закріплювалась за двома металами ( золотом і сріблом.
Перевагою біметалізму було те, що він полегшував забезпечення потреб
обігу в благородному металі (для чеканки монет). Але він мав і серйозний
недоділ ( паралельно функціонували на ринку дві валюти та існували дві
системи цін. Між ними виникав постійний антогонізм, що вимагало від
держави регулятивного втручання у співвідношення між золотою і срібною
валютами. В залежності від міри такого втручання виділяється декілька
видів біметалевих грошових систем: система паралельних валют, система
подвійної валюти і система “кульгаючої” валюти.

Першою, найбільш послідовною формою біметалізму була система паралельної
валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами
однакового номіналу встановлювалося на ринку стихійно ( під впливом
попиту і пропозиції. При відкритій чеканці обох видів монет це давало
можливість підтримувати співвідношення між валютами на реальному рівні,
тобто жодна з них не могла виявитися більш чи менш вигідною для
суб’єктів обігу. Проте ця система створювала значні технічні незручності
в організації обміну, поскільки ринкові зміни співвідношення валют
спричинювали постійні коливання подвійної системи цін.

Щоб усунути ці незручності обігу, вводили законодавчу фіксацію
співвідношення золотих і срібних монет при їх відкритій чеканці.
Наприклад, 1 рубль золотом дорівнював 1,5 рублям сріблом. Ця система
одержала назву подвійної валюти. Вона внесла певну впорядкованість в
систему ціноутворення, поскільки рівень цін одного виду автоматично
перераховувався у другий по встановленому зафінансованому
співвідношенню. Але незабаром у цій системі виявився інший недолік (
ринкове співвідношення між золотом і сріблом відхилялося від офіційного
зафіксованого. Наприклад, на ринку за 1 кг. золта можна було купити 2
кг. срібла, а не 1,5 кг. як це випливало з офіційного співвідношення.

Один метал, в даному випадку золото, виявлявся переоціненим,ат другий (
срібло ( недооціненим. В цій ситуації власнику 1 кг. золота ставало
невигідно чеканити з нього золоті монети. Вигідніше було за 0,75 кг.
золота купити 1,5 кг. срібла і вільно відчеканити рівновелику кількість
срібних монет. Гірші гроші, в нашому прикладі ( срібні монети, стали
витісняти з обігу кращі ( золоті монети. Це явище паршим виявив
польський вчений Коперник, а згодом сформулював як закономірність
англійський фінансист Грешек і воно ввійшло в економічну науку і
практику під назвою “закона Коперника-Грешека”.

Деякі країни зробили спроби запобігти витісненню золота сріблом шляхом
введення закритої чеканки срібних монет. Така система біметалізму
одержала назву “кульгаючої” валюти. Але й ця спроба спасти біметалізм не
увінчалася успіхом. Сама економіка капіталізму вільної конкуренціїї уже
не сприймала такої грошової системи. Заборона відкритої чеканки срібних
монет призвела до подальшого знецінення срібла відносно золота,
посилився наплив дешевого срібла в країни, де ще зберігалися системи
подвійної валюти, і відтік з них золота за кордон. Уряди цих країн
змушені були зовсім припинити карбування срібних монет, об’явили золото
єдиним грошовим товаром, а срібні монети, що залишилися в обігу, (
розмінною монетою.

Монометалізм ( це грошова система, за якої тільки один благородний метал
виконує роль грошей. Поскільки за своїми фізичними і вартісними
властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль,
найпоширенішим був золотий монометалізм. Проте історія знає випадки
існування срібного монометалізму. В Індії (1852-1893 рр.), в Голандії
(1847-1875 рр.) та в Росії (1843-1852 рр.).

Золотий монометалізм теж пройшов декілька стадій розвитку і відповідно
виступав у декількох видах: золотомонетного стандарту, золотозливкового
стандарту і золотодевізного стандарту.

Золотомонетний стандарт ( це найбільш закінчена форма золотого
монометалізму. Він характеризувався такими ознаками:

законодавча фіксація валового вмісту золота в грошовій одиниці;

безпосередній обіг золотих монет;

відкрита чеканка монет з золота;

висока питома вага в масі грошей паперових знаків ( банкнот;

вільний обмін банківських білетів на золоті монети;

централізація емісії банківських білетів;

формування обмінних курсів валют на основі їх золотих (монетних)
паритетів.

Завдяки системі відкритої чеканки монет золотомонетний стандарт
забезпечував відносну стабільність вартості грошей при гнучкому
забезпеченні динамічно зростаючих потреб обігу в засобах платежу. Маючи
ці властивості, система золотомонетного стандарту відіграла надзвичайно
важливу роль в забезпеченні первісного нагромадження капіталу та
швидкого зростання капіталістичного виробництва в епоху вільної
конкуренції.

Звичайно, золотомонетний стандарт вимагав від держав значних витрат
золота на забезпечення потреб обігу монетою. Для зменшення їх широко
емітувалися паперові банківські білети, активно розвивалася депозитна
форма грошей та безготівкові розрахунки. Внаслідок цього зменшувалася
доля повноцінних монет в грошовій масі, підвищувалася здатність грошової
системи гнучко змінювати пропозицію грошей відповідно до зміни попиту.
Разом з посиленням гнучкості грошової системи зростала загроза порушення
рівноваги на грошовому ринку, що викликало необхідність посилення
державного впливу на механізм саморегулювання; запроваджена
монополізація банкнотної емісії в центральному банку, законодавча
гарантія обміну банкнот центрального банку на золото за їх фіксованим
вмістом, запровадження закритої чеканки монет та інші. Золото поступово
перетворювалося з активно працюючого в обігу металу в своєрідний якір,
який утримував у стані рівноваги велетенську монетарну сферу, що
обслуговувалася переважно банківськими зобов’язаннями (банкнотними та
депозитними).

&

&

&

&

? Золотомонетний стандарт проіснував у багатьох країнах до першої
світової війни. Під час цієї війни випуск золотих монет в обіг був
зупинений, а наявна там золота монета була частково вилучена державами,
а частково перетворилася в скарби. Після війни золотомонетний стандарт
був відновлений лише в США. де він проіснував до 1993 року. Деякі інші
країни (зокрема Англія та Франція) запровадили золотозливковий стандарт,
за яким золоті монети в обіг не випускалися, але держава гарантувала
обмін банкнот центрального банку на стандартні зливки золота. Тим самим
закон проголошував рівність грошей центрального банку з золотом і
створював механізм зебезпечення такої рівності. Золото остаточно
перетворювалося в якір грошової системи, не приймаючи безпосередньої
участі в обігу у формі монет.

Проте більшість країн не змогли після війни відновити золотий
монометалізм навіть в такій урізаній формі. Деякі з них запровадили
систему золотодевізного стандарту, за яким:

держава зберігала фіксацію золотого вмісту національної валюти;

курс національної валюти до іноземних формувався на основі їх золотого
паритету;

дозволявся вільний обмін національної валюти на розмінну на золото
іноземну валюту (девізу). Таким опосереднюваним способом підтримувався
зв’язок національних валют цих країн з золотом.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. влаштувала надзвичайно сурові
випробування для золотого монеталізму і він їх не витримав. В 1933 р.
були ліквідовані останні форми цієї грошової системи як такі, що не
відповідали задачам держав по виводу їх національних економік з глибокої
кризи.

Розпочалася епоха регульованих грошових систем. Вони характеризуються
такими рисами:

обіг обслуговують паперові та металеві грошові знаки, які не мають
власної внутрішньої вартості;

поступова відмова держав від фіксації золотого вмісту грошової одиниці;

емісія грошових знаків повністю монополізована державою;

прийняття державою на себе зобов’язання забезпечувати сталість
емітованих від її імені грошових знаків;

формування курсу валют відбувається ринковими методами на базі паритету
їх купівельної сили;

формування особливого механізму регулювання пропозиції грошей відповідно
до потреб обороту в засобах обігу.

Регульовані грошові системи також пвдрозділяються на декілька видів. В
залежності від характеру механізму регулювання пропозиції грошей
виділяють системи паперового та кредитного обігу.

Система паперовогрошового обігу базується на використанні емісії грошей
для покриття бюджетного дефіциту. Воно може здійснюватися у двох формах:
1) емісії грошових знаків державним казначейством. У цьому випадку
грошові знаки будуть мати форму казначейських білетів (характеристика їх
дана в ( 4.1.); 2) прямого використання кредитної емісії центрального
банка для покриття дефіциту державного бюджету. В цьому випадку по формі
грошові знаки емітуються як банківські білети, а по суті вони мало чим
відрізняються від казначейських білетів. Спільне між ними те що випуск
їх в обіг, а отже ( зростання пропозиції грошей, визначається не попитом
на гроші, а величиною бюджетного дефіциту. Ця обставина створює загрозу
переповнення обігу зайвими грошовими знаками і їх знецінення. Уникнути
цієї загрози можливо лише шляхом оздоровлення державних фінансів і
відновою від прямого емісійного фінансування бюджетного дефіциту. В
цьому зв’язку система паперогрошового обігу є неперспективною і може
використовуватися як тимчасова, перехідна.

Система природного обігу базується на використанні і емісії грошей для
кредитування економіки. Як відомо, кредитний механізм базується на
певних, об’єктивно зумовлених принципах, в тому числі принципах
забезпеченості та поверненості коштів. Це створює реальну можливість
утримувати кредитну емісію на рівні реального попиту на гроші, що
забезпечує передумови для підтримки сталості грошей. Більше того,
система кредитної емісії забезпечує еластичність грошової пропозиції,
дає можливість, на відміну від бюджетної емісії, не тільки збільшувати
пропозицію грошей, а й зменшувати її відповідно до зниження попиту на
гроші. Завдяки цим перевагам системи кредитного обігу неминуче приходять
на зміну паперогрошовим системам як тільки економічна та фінансова
ситуація в країні сприяє цьому.

За хараактером економічної системи, в межах якої здійснюється грошовий
оборот, регульовані грошові системи поділяються на системи ринкового і
неринкового типу.

Неринкові грошові системи властиві неринковим, командно-адміністративним
економічним системам, які існували в країнах колишнього соціалістичного
табору. Характерними рисами цих систем є переважання адміністративних
методів регулювання грошогвого обороту, зокрема планування та
раціонування видачі готівки з банківських рахунків, планування та
лімітування видачі кредитів, прямий банківський контроль за видачею
коштів на оплату праці тощо. Ці системи виходять з розмежування
грошового обороту на готівкову і безготівкову сферу, з заперечення їх
внутрішньої єдності, з заперечення існування грошового ринку тощо. По
суті принципові грошові систему заперечують специфічну природу самих
грошей як феномену ринкової економіки.

Ринкові грошові системи властиві економічним системам ринкового типу. Їх
характерними ознакакми є переважання економічних методів та інструментів
регулювання грошового обороту. Ці системи базуються на визначенні
грошового ринку та врахуванні закономірностей його функціонування.
Зокрема, в цих системах широко використовуються державне регулювання
процента як ціни грошей на грошовому ринку з метою впливу на попит на
гроші і дерпжавне регулювання операцій на ринку цінних паперів з метою
впливу на пропозицію грошей тощо. В ринкових грошових системах
використовуються і адміністративні методи регулювання, проте вони
відіграють допоміжну роль .

Регульовані грошові системи за характером регулювання валютних відносин
в країні поділяються на відкриті та закриті.

Відкриті грошові системи характеризуються мінімальними обмеженнями на
здійснення валютних операцій юридичними та фізичними особами, повною
конветованністю національної валюти, широкою лібералізацією та високою
організованністю валютного ринку, ринковим характером формування
валютного курсу тощо. Такі грошові системи сприяють взаємовигідному
розвитку економічних відносин між країнами, органічному включенню
національної економіки в світовий економічний простір. Відкритими
стають лише ринкові грошові системи, та й то не всі, а найбільш
розвинуті. Процес цей тривалий, характеризується поступовими якісними
перетвореннями в напрямку послаблення валютних обмежень та запровадження
повної конвертованності валюти.

Закриті грошові системи характеризуються високим рівнем валютних
обмежень в країні, неконвертованістю валюти, обмеженнями ринкового
механізму формування валютного курсу тощо. Такі грошові системи мають
односторонню спрямованість, захищають лише внутрішній ринок навіть ціною
ізоляції його від зовнішнього, тому гальмують розвиток
зовнішньоекономічних відносин, входження національних економік
відповідних країн в світову. Тому такі грошові системи властиві або
країнам з неринковими системами економіки, або країнам з недостатньо
розвинутими ринковими економіками.

Грошова система України, звичайно, є регульованою. Але за характером
регулювання вона є перехідною від паперово-грошової, якою вона була в
чистому вигляді протягом 1991-1993 рр., до системи кредитного обігу, від
неринкової до ринкової, від закритої до відкритої. За короткий срок, що
минув після проголошення незалежності України, досягнуті помітні успіхи
в просуванні по вказаному шляху. Цьому сприяли істотні ринкові
перетворення в економічній системі України ( приватизація засобів
виробництва, демонополізація економіки та лібералізація економічних
відносин, зокрема ціноутворення, кредитних валютних та
зовнішньоекономічних відносин тощо. Активно розвивається грошовий ринок
в усіх його складових ( ринок грошей, валютний ринок, ринок цінних
паперів, а також його інфраструктура ( двохрівнева банківська система,
мережа небанківських фінансово-кредитних установ, валютна та фондова
біржі тощо. З кожним роком зменшується частка дефіциту державного
бюджету, що покривається безпосередньо за рахунок кредитної емісії НБУ.
Якщо в 1993 р. за рахунок кредитів НБУ було профінансовано 100 %
бюджетного дефіциту, то в 1995 р. ( 72,9 %, а в 1996 р. лише 37,2 %. Ця
тенденція зебезпечена не тільки за рахунок поступового скорочення
обсягів кредитної емісії, а й посилення перерозподілу їх на користь
реальної економіки. Отже, не тільки загальні процеси ринкової
трансформації, а й конкретні статистичні дані свідчать про поступове
набуття грошовою системою України кредитного характеру.

Похожие записи