.

Технологія банківського кредитування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2985
Скачать документ

Реферат на тему:

Технологія банківського кредитуванняПлан

1. Підготовка до укладення кредитного договору

2. Форми забезпечення повернення кредиту

Література

1. Підготовка до укладення кредитного договору

Оцінивши надійність фінансового стану позичальника та якість
забезпечення кредиту, комерційний банк переходить до підготовки
укладення кредитного договору і розробки його умов. Процес затвердження
умов надання позики — одна з центральних складових технології
банківського кредитування.

При підготовці до укладення кредитного договору банк проводить так зване
структурування кредиту, тобто визначає структурні компоненти майбутньої
кредитної операції: вид кредиту, його суму й строк, способи видачі і
погашення, забезпечення, відсоткову ставку та інші умови. Важливою
проблемою для банку у зв’язку з цим є визначення ступеня допустимості і
виправданості кредитного ризику та розроблення заходів, які знижують
можливість втрат від проведення даної кредитної операції. Невірна оцінка
ризику матиме несприятливі фінансові наслідки для банку.

Кредитний ризик, тобто ризик невиконання позичальником зобов’язань за
кредитними операціями, має підтримуватися в банківській практиці на
належному і керованому рівні. Банк укладає кредитний договір, як
правило, з тими позичальниками, які мають найвищу високу
кредитоспроможність і можуть забезпечити своєчасне погашення позики за
рахунок отриманих доходів. У разі укладання договору та надання кредиту
позичальникові з недостатньою кредитоспроможністю банку доцільно вживати
таких заходів щодо зниження кредитного ризику: зменшення розміру
кредиту, що надається одному позичальнику; страхування кредитів;
одержання достатнього забезпечення за виданими кредитами шляхом
укладання договору застави на майно, цінні папери позичальника; надання
позичальником поручительств, гарантій інших організацій; скорочення
строків користування кредитом тощо.

Кредитний процес потребує попереднього прогнозування, щоби звести ризик
до мінімуму. Оцінка ризику — першочергова справа за розробки умов
майбутньої позики. Забезпечивши правильну оцінку ризику під час розробки
змісту кредитної угоди, банк може значно поліпшити перспективу
реалізації самої кредитної операції, скоротити ймовірність появи
безнадійних боргів. Ані банк, ані позичальники не повинні вважати само
собою зрозумілим, що будь-які заяви на отримання позики можуть бути
правомірними для умов кредитного договору. Потенційні позичальники не
повинні розглядатися банком в однаковому “рожевому” кольорі.

НБУ встановлює розмір, порядок формування та використання резерву на
можливі втрати за позиками комерційних банків. Класифікація виданих
кредитів та оцінка кредитних ризиків здійснюються комерційними банками
залежно від наявності відповідного реального забезпечення, а також
кількості днів простроченої заборгованості.

Забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпечення у вигляді
ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої перевищує кредитну
заборгованість не менше як на 25%, або ті, які мають гарантію уряду
України або банківську гарантію.

Недостатньо забезпечені кредити — це кредити, які мають забезпечення у
вигляді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої становить не
менше 60% від суми кредитної заборгованості; кредити, застраховані у
встановленому порядку, та кредити, надані під гарантії, договори-поруки
юридичних осіб.

Незабезпечені кредити — це кредити, які не мають забезпечення або за
якими реальна (ринкова) вартість забезпечення становить менше 60
відсотків від суми кредитної заборгованості. Розробляючи умови
майбутньої кредитної операції, банк повинен правильно визначити групу,
до якої відноситься дана позика.

Для банку важливо чітко визначити, якою мірою він довіряє своєму
партнеру, наскільки готовий ризикувати і розміщувати у нього свої
кредитні ресурси.

Будь-яка кредитна угода має сприяти створенню якісного і
високоприбуткового кредитного портфеля банку. Банківські установи
зобов’язані за станом на перше число кварталу (місяця) розглядати свій
кредитний портфель з метою оцінки кредитних ризиків.

Правильне і точне визначення умов кредитного договору залежить від
якості інформації, отриманої банком на попередніх стадіях кредитного
процесу.

У кредитному договорі має бути передбачена чітка процедура розгляду і
вирішення всіх самих складних проблем, що виникатимуть у процесі
здійснення кредитної операції. Підготовку до укладення кредитного
договору здійснюють кредитні комітети (у відділеннях та філіях —
кредитні комісії) комерційних банків.

Умови кредитних договорів мають бути органічно взаємозв’язані. Серед них
найістотніший вплив на майбутній хід реалізації кредитного процесу
здійснюють: рівень концентрації кредитної діяльності банку в певних
сферах (галузях) народного господарства; частка позик, що припадає на
клієнтів з недостатньою кредитоспроможністю; прийняття в заставу
цінностей, які по-різному реалізуються на ринку тощо. Оцінюючи умов
кредиту, необхідно також враховувати й майбутні зміни економічної
кон’юнктури в тій галузі, в яку буде спрямована отримана позика.
Йдеться, насамперед, про реальність умов реалізації продукції (послуг,
робіт) на ринку, що зв’язані з динамікою рівня цін та зміною
платоспроможного попиту на відповідні види продукції.

Необхідне чітке визначення напрямків використання наданого кредиту:
споживчі, промислові, на формування обігових коштів, інвестиційні,
сезонні, на усунення тимчасових фінансових труднощів, проміжні, на
операції з цінними паперами, імпортні та експортні і таке інше. Заведено
виділяти кредити в поточну діяльність та кредити в інвестиційну
діяльність. Кредити в поточну діяльність — це позики, надані
позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для
фінансування поточних активів у разі розриву між часом надходження
коштів і часом здійснення затрат. Наприклад, кредити в поточну
діяльність включають овердрафта, кредити, надані за постійними
кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на
сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між
підприємствами (врахування векселів, факторинг тощо). Кредити в
інвестиційну діяльність — це кредити, надані позичальникам на
задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними
інвестиційних вкладень. Наприклад, кредити на будівництво та освоєння
землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі,
фінансовий лізинг тощо.

Підготовка кредитного договору — це творчий процес, який вимагає від
банківських працівників знань, аналітичного мислення, гнучкості в
оцінці, вміння прогнозувати хід економічних подій тощо. Оптимальність
умов кредиту визначається на основі співставлення очікуваного прибутку і
величини ризику.

Одне з найскладніших завдань для банку — правильно визначити можливу
рентабельність проекту, який передбачається кредитувати. Позичальник має
аргументовано довести, що позика буде використана ефективно і без
проблем повернута в банк у визначений термін з відсотками. У зв’язку з
цим економісти кредитного відділу повинні проаналізувати бізнес-план
проекту та результати спеціальних маркетингових досліджень потенціальних
позичальників, оцінити перспективи їхньої діяльності на відповідних
ринках. Для комерційного банку важливо, щоб у фінансуванні об’єктів
кредитної угоди брали участь кошти не тільки банку, а й самого
позичальника.

Для банку важливою є проблема гарантій повернення кредиту. Тому
банківські працівники мають отримати від позичальників найбільш точну
інформацію про джерела погашення позики.

“Ціна” кредиту визначається процентною політикою банку і враховує
комплекс чинників (див. розділ 10). В Україні з 28 квітня 1995 р. по 27
вересня 1996 р. діяв порядок “прив’язування” кредитних ставок
комерційних банків до облікової ставки НБУ, що означало обов’язкове
коригування відсоткових ставок за виданими банками кредитами пропорційно
до зміни облікової ставки.

Одними із центральних проблем, що мають місце при укладанні кредитного
договору, є визначення термінів надання і суми позики. Неправильне
визначення термінів надання кре-диту призводитиме до погіршання
фінансового стану позичальників (у разі надмірно напружених термінів
погашення позики) або до виникнення труднощів у банку (у разі
“ліберальних” строків погашення кредиту). Невигідним буде для банку як
заниження, так і завищення суми позики. В першому випадку у позичальника
матиме місце дефіцит коштів, що обумовлюватиме збитковість проекту, який
кредитується, а отже, і загрозу непогашення кредиту; в другому випадку
позичальник отримує надлишкові кошти, що послаблює стимули до їх дійсно
раціонального використання.

Через великі обсяги і специфіку аналітичної роботи з майбутніми
позичальниками при укладенні кредитного договору в банку можуть бути
створені і діяти два окремих структурних підрозділи: відділ кредитного
аналізу і кредитний відділ. У відділі кредитного аналізу має бути в
наявності і постійно поповнюватися картотека кредитної інформації, що
включає найповніші дані про взаємовідносини і банку
клієнтів-позичальників. Працівники кредитного відділу повинні готувати
кінцеву кредитну пропозицію з обґрунтуванням доцільності або
недоцільності для банку надання позики даному клієнтові під даний
проект. Кінцеве рішення щодо кредитної угоди приймає кредитний комітет
(комісія) банку.

Після прийняття банком рішення про надання позики і визначення ЇЇ умов
оформляються кредитний договір і термінове зобов’язання.

Термінове зобов’язання за позичкою банку — це документ, що дає банкові
право на беззаперечне списування коштів з рахунка позичальника для
погашення кредиту після настання зазначених у ньому строків платежу.
Термінове зобов’язання надається банкові позичальником як обов’язковий
додаток до кредитного договору на окремому бланку при одержанні позички.
У зобов’язанні зазначаються: найменування і код позичальника,
найменування і код банку позичальника, сума кредиту, строк платежу
(число, місяць, рік прописом), підписи керівників підприємства і банку,
номери відповідних рахунків. На звороті термінового зобов’язання
розміщено таблицю, в яку вноситимуться відмітки про сплату: дата, сума,
залишок, підпис. Отже, термінове зобов’язання містить зобов’язання
підприємства-позичальника сплатити необхідну суму за одержаною ним
позикою.

Кредитний договір підписує голова правління банку чи його заступники на
підставі прийнятого кредитним комітетом (комісією) рішення.

2. Форми забезпечення повернення кредиту

6 N ® e

-oJ”¤$I%1/4’TH(>+uuuuuuuuuiaaaiaaaaaaaaaaaa

cxd eog?lanLoRx{‚B„i„A‡e?ooooooooooocoooooooooooooo

ом певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності
коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.

Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданих позик є
серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєво
знижує ризик втрат від неповернення кредиту.

Порядок забезпечення виконання кредитних зобов’язань заставою
регулюється Законом України “Про заставу” (від 2 жовтня 1992 р.) і
договором застави.

Застава — це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного)
зобов’язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави.
Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби
швидко реалізувати) товарно-матеріальні цінності, готова продукція,
цінні папери тощо.

У банківській практиці застава майна випливає із заставного
зобов’язання, що видається позичальником (заставодавцем) кредитору
(заставодержателю) і потверджує право останнього у разі невиконання
платіжного зобов’язання отримати переважне задоволення претензії (перед
іншими кредиторами) з вартості закладеного майна. В юридичному аспекті
для комерційного банку важливо, що для фактичної реалізації заставленого
майна кредитору не потрібно порушувати щодо позичальника судовий позов.
Сам факт наявності застави дає комерційному банкові особливі права щодо
розпорядження заставним майном.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. У
договорі застави має бути зазначено суть забезпеченої заставою вимоги,
її розмір і строк виконання зобов’язання, опис предмета застави, а також
будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути
досягнута угода.

Предметом застави можуть бути майно і майнові права.

У разі надання кредиту під заставу майна банк повинен враховувати низку
важливих чинників і передумов кредитної операції. По-перше, позичальник
має бути власником заставленого майна або мати право оперативного
управління ним, яке визначено статутом або дорученням. По-друге,
позичальник повинен подати офіційну інформацію, яка б потверджувала, що
дане майно не було вже заставлене раніше за невиконаними зобов’язаннями.
По-третє, предмет застави має бути правильно оформлений як власність.
По-четверте, предмет застави має мати визначену ціну, потверджену
документально (для нерухомості — довідка фірми, що має ліцензію на
оцінку та документ про право власності). Очевидно, що предмет застави
має мати цінність та користуватися попитом у разі його реалізації. Для
банку головною вимогою до вибору предмета застави є рівень його
ліквідності. Майно, що перебуває у спільній власності, може бути
передано у заставу тільки за згодою усіх співвласників. Предмет застави
в необхідних випадках має бути застрахований. Страхове свідоцтво є
додатком до договору застави. До оформлення договору застави сторонами
на місці має бути проведений огляд та оцінка майна.

Необхідною передумовою використання застави майна як форми забезпечення
кредиту є перевищення величини вартості застави над вартістю наданого
кредиту. Чим більша ця різниця, тим, в принципі, й вище забезпеченість
позики. Комерційному банкові економічно невигідно надавати кредит у
сумі, яка дорівнює (а не є меншою) вартості заставного майна.

Банки розробляють і використовують в практичній роботі нормативи оцінки
майна, що передається у заставу в забезпечення кредиту. Найнадійнішими
вважаються такі предмети застави (що оцінюються в 100%): грошові кошти,
гарантії першокласних банків за умови попереднього вивчення рейтингу
банку за світовою класифікацією, гарантії уряду. Оцінка об’єктів
нерухомості проводиться у межах встановленого “коридору” (вилки)
нормативу, з урахуванням призначення об’єктів, місцезнаходження (регіон,
віддаленість від центру міста), ефективності використання приміщень,
ліквідності на ринку тощо. Оцінка обладнання проводиться з урахуванням
ліквідності на ринку, фізичного стану, ефективності використання тощо.
Щодо готової продукції і товарів в обороті, то найвищу оцінку мають
предмети застави з високим рівнем ліквідності, запасом терміну
придатності, який не менше ніж вдвічі перевищує термін дії кредиту.

Кредитор повинен мати реальну можливість погасити з вартості
заставленого майна після його реалізації основну суму боргу, відсотки,
всі витрати, пов’язані із здійсненням кредитної операції (включаючи
зберігання предмета застави), і, крім того, відшкодувати так званий
втрачений прибуток.

Важливе значення має проведення правильної ринкової оцінки вартості
предмета застави.

Вартість застави має включати суму кредиту і відсотків за ним. Банк має
право контролювати збереження заставленого майна. При оформлені договору
на заставу товарів, матеріалів чи продукції слід враховувати, що вони є
предметом застави лише до моменту їх реалізації чи переробки, після чого
договір втрачає силу і заставодавець повинен замінити предмет застави.

Предметом застави може бути рухоме майно (обладнання, машини,
оргтехніка, товари на складі тощо). У цьому разі воно передається у
володіння заставодержателю (на його склади) або за взаємною угодою
залишається у заставодавця під замком та печаткою заставо держателя. Це
окремо оговорюється в договорі застави. На зберігання заставодержателю
передаються також і цінні папери, якщо вони є предметом застави.

Ліквідні цінні папери, які вільно обертаються і котируються на фондовому
ринку, завжди вважалися надійною заставою банківського кредиту. Широкому
використанню цінних паперів як застави у вітчизняній банківській
практиці заважає нерозвинутість в Україні ринку цінних паперів і
відсутність відповідного законодавства.

Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та у
порядку, передбачених законом. Застава рухомого майна реєструється на
підставі заяви заставодержа-теля або заставодавця у Державному реєстрі
застав рухомого майна. Така умова є необхідною, адже в іншому випадку
позичальник може заставити своє майно одразу в кількох банках і одержати
кредити, що в багато разів перевищують ринкову вартість цього майна.
Запровадження електронного реєстру майна, прийнятого під заставу
комерційними банками, дозволяє забезпечити дієвий контроль за майном,
яке заставляється під кредити.

У зарубіжній практиці банківсько-кредитної діяльності застава не набула
широкого застосування. Необхідність постійного контролю за предметом
застави, проблеми з реалізацією обтяжують комерційні банки і
відволікають від основної діяльності.

Застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави,
передається заставодавцем у володіння заставодержателю, називається
закладом. Банки намагаються використовувати заклад лише в крайніх
випадках, адже необхідність утримання приміщень для збереження
відповідних цінностей є економічно невигідним і організаційно незручним.
В банківській практиці як предмет закладу найчастіше використовується
золото та інші дорогоцінні метали, дорогоцінні камені, предмети
мистецтва, автомобілі. На жаль, поки що в Україні немає належного
досвіду ефективного використання заставних механізмів банківського
кредитування.

Гарантія як форма забезпечення повернення кредиту — це зобов’язання
третьої особи погасити борг позичальника, коли він фінансове не здатний
зробити це самостійно. Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона
оформлюється у вигляді гарантійного листа. Банк надає кредит,
забезпечений гарантією, лише після того, як отримає гарантійний лист з
відміткою банку організації-гаранта про його зобов’язання списати з
поточного рахунка гаранта відповідну суму боргу та відсотки за позикою.

Зміст гарантійного листа має відповідати вимогам чинного законодавства і
відображати існуючі економічні реалії. Дія гарантії припиняється після
погашення відповідних позик. При виконанні зобов’язань за кредитним
договором гарант має право зворотної вимоги до боржника Може укладатися
й окремий договір гарантії, відповідно до умов якого гарант у випадку
невиконання боржником зобов’язань за кредитним договором з
банком-кредитором зобов’язується сплатити борг боржника кредитору в
розмірі позики, відсотків за позику та пені.

Формою забезпечення кредитів є також порука. В юридичній науці з позицій
цивільного законодавства “гарантія” і “поручительство” часто
розглядаються як тотожні поняття. Поручительство третьої особи
оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем.
Договір поруки має містити відповідальність поручителя за виконання на
повну суму зобов’язань позичальника. Поручитель і боржник (позичальник)
несуть при цьому солідарну фінансову відповідальність. Урегулювання всіх
спорів за договором поруки здійснюється в арбітражному порядку.

Найнадійнішими вважаються гарантії (поручительства) банків. Комерційні
банки — одні з найбільш надійних установ ринку гарантійних послуг.

Практична робота установ банків із заставою і гарантіями
(поручительствами) вимагає від банківських працівників високої юридичної
грамотності, відповідних знань у галузі цивільного і заставного права. В
економічному плані ефективність для банку гарантій і поручительств як
форм забезпечення повернення кредитів залежить від платоспроможності
організацій, які виступають у ролі гаранта (поручителя). Банк повинен у
зв’язку з цим провести об’єктивний аналіз платоспроможності гаранта
(поручителя).

Однією з форм забезпечення кредитів є їх страхування. У разі страхування
кредиту та відсотків за ним банк має ретельно перевірити фінансовий стан
страхової компанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір.
Важливо, щоб у страховому договорі, було зазначено, що страхова компанія
повністю відповідає за кредитний ризик, включаючи й нецільове
використання позики. У країнах з розвинутою ринковою економікою
страхування банківських кредитів є окремою важливою сферою страхового
бізнесу.

За невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань
щодо повернення кредиту і виплати відсотків кредитор вправі стягувати з
нього неустойку. Неустойка є грошовим зобов’язанням боржника перед
кредитором за невиконання або неналежне виконання як договірних, так і
позадоговірних зобов’язань. Згідно з Цивільним кодексом України
необхідною умовою для стягнення неустойки є факт наявності
цивільно-правового зобов’язання.

В одній кредитній операції можуть застосовуватися кілька різних форм
забезпечення повернення позики.

Література:

Лагутін В.Д.

Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і
доп. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. — 215 с. — (Вища освіта XXI
століття). ISBN 966-620-113-5.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020