Реферат на тему:

Технологія банківського кредитування

План

1. Розгляд заявки на кредитування

2. Вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника

Література

1. Розгляд заявки на кредитування

На початковій стадії кредитного процесу економіст кредитного відділу
банку розглядає заяву клієнта, особисто знайомиться з ним, вивчає всю
необхідну документацію із загальною метою — сформувати об’єктивну
характеристику даного потенційного позичальника. Важливе значення для
банку має репутація клієнта, його чесність і порядність. Кредит може
бути наданий лише на основі достатнього знання клієнта і впевненості в
його кредитоспроможності.

У перелік обов’язкових документів, що надаються банкові для отримання
кредиту, входить баланс підприємства-пози-чальника на останню дату або
на декілька дат. Банк, як правило, вимагає, щоб до заяви на отримання
кредиту були додані такі фінансові документи: звіти, бізнес-плани,
податкові декларації, розрахунок техніко-економічного обґрунтування
кредиту тощо. Для банку важливо, щоб клієнт міг надати й господарські
договори, покладені в основу кредитної угоди. Важливе значення банки
надають такому графіку надходження (виручка від реалізації, інші доходи)
і платежів (розрахунки з постачальниками, розрахунки з бюджетом)
потенційного позичальника. До різних груп клієнтів банк застосовує різні
вимоги щодо надання конкретних документів і звітів для розгляду заяви на
отримання кредиту (питання про доцільність надання позики). Постійні
клієнти можуть бути звільненні від необхідності надання банкові певної
частини документів.

Економістам кредитного відділу сенс навести довідки про позики, отримані
клієнтом в інших банках. Йдеться про залишки коштів на позичкових
рахунках клієнта, строки погашення позик, прострочену заборгованість, а
також залишок коштів на поточному рахунку.

Новий для банку клієнт подає нотаріально завірені копії статуту та
установчого договору або положення про господарський підрозділ разом із
установчими документами. Економісти банку повинні впевнитися у тому, що
клієнт зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності в органах
державної реєстрації.

У заяві на отримання кредиту зазначається: дата звернення до банку, дата
отримання заяви, назва банку, назва позичальника та його поточний
рахунок, сума позики, мета кредиту (найменування витрат і цінностей),
строк кредиту, перелік документів, що додаються. В заяву включається
також зобов’язання клієнта виконувати вимоги банку з питань
кредитування. На бланку заяви банком вказується порядок погашення
позики.

Головне завдання початкового етапу кредитування — здійснення аналізу і
попередній відбір заявок клієнтів на отримання кредиту. Це можливо
тільки за умови ефективної обробки отриманої інформації. Обов’язковим є
складання кредитної історії позичальника.

Після ознайомлення з документами економіст кредитного відділу банку
проводить особисту бесіду з майбутнім позичальником.

Кредитному працівникові банку необхідно знати не лише наявний
економічний стан підприємства-клієнта, а й результати діяльності даного
підприємства за попередні роки. Йдеться про визначення передумов для
одержання позики, спроможності своєчасно й повністю її погасити разом із
відсотками, здатності потенційного позичальника виробляти та
реалізовувати конкурентоспроможну продукцію (послуги, роботи) та ін.
Економісти кредитного відділу комерційного банку повинні провести збір
інформації, що відноситься до оцінки економічного стану клієнтів,
обробку та аналіз зібраної інформації, її узагальнення і збереження для
використання в майбутньому. Значне прискорення аналітичної економічної
роботи досягається використанням спеціальних комп’ютерних програм з
визначення рівня ефективності діяльності підприємства — потенційного
позичальника.

Багато інформації щодо клієнта дає особистий візит працівника банку на
підприємство (фірму). Це особливо важливо для оцінки тих клієнтів, які
вперше звертаються до даного банку. Програма відвідування клієнта на
місці має бути детально продуманою і переслідувати конкретні цілі.

Підсумки проведеного аналізу економіст кредитного відділу подає у формі
висновку на заяву клієнта. В ньому обґрунтовується згода на видачу
позики або доцільність утримання від її надання.

Економічні інтереси комерційного банку полягають у розширенні обсягів
кредитних операцій. У зв’язку з цим зрозуміло, що найлегший шлях —
припинення відносин з усіма сумнівними клієнтами — не є найкращим.
Альтернативна простота проблеми: надати дозвіл на отримання даним
клієнтом кредиту чи ні, є видимою. Насправді проблема значно глибша,
вона полягає в розв’язанні дилеми — надійність і ризикованість даної
кредитної операції. Рішення про надання позички має бути результатом
обґрунтованого аналізу й оцінки.

2. Вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника

Банк до укладання кредитного договору здійснює попередній аналіз
фінансового стану позичальника і вивчає його кредитоспроможність. Метою
аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності
позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості
надання кредиту або припинення кредитних відносин з даним клієнтом.

Кредитоспроможність позичальника — це його здатність повністю і
своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.
Кредитоспроможність — поняття більш вузьке, ніж платоспроможність, адже
погашення позики — це лише один з видів заборгованості, яку може мати
підприємство (фірма).

Комерційні банки західних країн використовують на практиці складні
системи різноманітних фінансових показників для оцінки
кредитоспроможності своїх клієнтів. В Україні НБУ також розробляє для
комерційних банків рекомендації щодо визначення фінансового стану і
кредитоспроможності позичальників.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються
вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і
виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками
порівняльного аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх
використання тощо. Позичальник має мати фінансові передумови для
отримання позики і бути спроможним своєчасно повернути наданий йому
кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому
випадку банк повинен визначити ступінь ризику, який він готовий взяти на
себе.

НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему
показників фінансової діяльності позичальників. Методика проведення
оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і
затверджується правлінням комерційного банку.

При проведенні оцінки кредитоспроможності клієнтів комерційні банки
повинні розрізняти такі категорії позичальників: юридичні особи (крім
комерційних банків); комерційні банки; фізичні особи.

P h ®

-uuuuuuuuuiiaaaaaaaaaaaaaaa

`4c~gEi¤j†l|ooccccccccccccccccccccccccc

ідприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї
фінансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності
позичальника — юридичної особи (крім комерційних банків) слід
враховувати чітко визначені об’єктивні показники його діяльності, такі
як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти
ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника)
для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та
динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк
повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб’єктивний
характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову
позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін
в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної
підтримки позичальника; історію погашення кредитної заборгованості
позичальника в минулому тощо. Оцінюючи кредитоспроможність
позичальників, банки західних країн приділяють значну увагу кваліфікації
та здібностям керівників, дотриманню ділової етики, договірної і
платіжної дисципліни.

НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки
діяльності позичальників таку систему фінансових коефіцієнтів:

—  коефіцієнт загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг
поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками можна погасити за
рахунок усіх мобілізованих оборотних активів;

—  коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який характеризує,
наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашенні
швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами;

— коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (коефіцієнт
автономності), який характеризує розмір залучених коштів на 1 гри.
власних коштів;

— коефіцієнт фінансової незалежності, який свідчить про питому вагу
власних коштів у загальній сумі заборгованості;

—  коефіцієнт маневреності власних коштів, що характеризує ступінь
мобільності використання власних коштів.

Крім способу оцінки кредитоспроможності позичальників на основі системи
фінансових коефіцієнтів в банківській практиці можуть використовуватись
й такі способи:

—  на основі аналізу грошових потоків;

—  на основі аналізу ділового ризику.

Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових
потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і
видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток,
амортизація, створення резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів,
зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів,
отримання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу
(додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості,
зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові
витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на
підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три
роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке
перевищення припливу над відпливом коштів.

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає
виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність
постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів,
рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз
імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на
цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного
позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові
спрогнозувати достатність джерел погашення позики.

Оцінку фінансового стану позичальника — комерційного банку при
міжбанківському кредиті НБУ рекомендує здійснювати на підставі:
дотримання обов’язкових економічних нормативів та оціночних показників
діяльності комерційного банку; наявності прибутку та збитків; аналізу
якості активів і пасивів; створення резервів; виконання зобов’язань
комерційним банком у минулому; якості банківського менеджменту тощо.

Під час оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника —
фізичної особи НБУ рекомендує комерційним банкам враховувати: соціальну
стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних
паперів і т. ін., роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік
і здоров’я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та
витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність
погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими
банківськими послугами; зв’язки клієнта з діловим світом тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналізувати динамічні ряди
за кожним показником кредитоспроможності клієнта. Аналіз рядів динаміки
дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію
фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення
щодо його майбутнього стану.

Згідно з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за
рейтингом надійності на п’ять класів:

—  клас «А» — фінансова діяльність позичальника дуже добра, що свідчить
про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними
операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним
відповідно до умов кредитної угоди;

— клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за
характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому
рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти
банку), віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через
потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень
коштів для обслуговування боргу;

—  клас «В»    — фінансова діяльність позичальника задовільна і потребує
більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність
позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної
заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо
недоліки не будуть усунені;

—  клас «Г» — — фінансова діяльність позичальника незадовільна, і
спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних
збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та
відсотків за нею є низькою;

—  клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна
операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією),
ймовірність виконання зобов’язань з боку позичальника/контрагента банку
практично нульова.

Реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки
кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі
банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних
операцій.

Література:

Лагутін В.Д.

Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і
доп. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. — 215 с. — (Вища освіта XXI
століття). ISBN 966-620-113-5.

Похожие записи