Реферат на тему:

Сутність та види фінансового посередництва

Фінансовий посередник як суб’єкт грошового ринку. Грошовий ринок за
характером зв’язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два
сектори: сектор прямого фінансування та сектор непрямого
(опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансування поряд
з кредиторами і позичальниками, які умовно можна назвати базовими
суб’єктами ринку, з’являється третій — економічний посередник, який є
самостійним і рівноправним суб’єктом грошового ринку. Подібно до базових
суб’єктів він формує власні зобов’язання та вимоги і на цій підставі
емітує власні фінансові інструменти, які стають інструментом торгівлі на
грошовому ринку. Вказані суб’єкти називаються фінансовими посередниками,
а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення
його серед позичальників-витратників називається фінансовим
посередництвом. Фінансове посередництво істотно відрізняється від
брокерсько-дилерської діяльності. Особливість останньої полягає в тому,
що брокери і дилери не

створюють власних вимог і зобов’язань, а діють за дорученням клієнтів,
одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах
купівлі і продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім
по-іншому — від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні
зобов’язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між
доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з
їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів,
створює нове зобов’язання — страховий поліс, а розміщуючи ці кошти в
банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника.

Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб’єктами грошового ринку
та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді (рис.9.1.1)

  Механізм фінансового посередництва недостатньо досліджений у сучасній
українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб’єкти
грошового ринку і в теорії, і на практиці розглядаються, як правило,
ізольовано один від одного, як непов’язані між собою структури, які
функціонують у своїх замкнутих економічних сферах. Проте це не так.

Рис. 9.1.1. Загальна схема фінансового посередництва

Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з
одним і тим же об’єктом — вільними грошовими коштами, однаково відчутно
впливають на кон’юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між
собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових
завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного
економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо
в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його
інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні
цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових
посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на
грошовому ринку.

Призначення фінансових посередників. Фінансові посередники відіграють
важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього — у
розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в
забезпеченні базовим суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих
умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові
посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе,
а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її
суб’єктів.

Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економічні суб’єкти —
кредитори і позичальники — будують свої взаємовідносини прямо, не
звертаючись до посередників. Проте організація таких відносин була б для
них і суспільства набагато дорожчою, уповільненою, високоризикованою і
незручною.

Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у такому:

1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити
вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника — оперативно
мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи
споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні
позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого
посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в
загальний котел, а позичальнику достатньо звернутися туди ж і одержати
їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім
не потрібно і навіть знати про існування один одного не обов’язково.
Потрібний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників;

2)скороченні витрат базових суб’єктів грошового ринку на формування
вільних коштів, розміщення їх у дохідні активи та запозичення додаткових
коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кредитору і позичальнику не
потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на
рекламу, створення інформаційних систем тощо); не потрібно здійснювати
складні оцінно-аналітичні заходи щодо потенційного клієнта, щоб
визначити його надійність, платоспроможність. Цей клопіт і витрати бере
на себе фінансовий посередник1; не треба мати справу з великою кількістю
дрібних кредиторів чи позичальників, на підтримання контактів з якими
потрібні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є
посередник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше.

Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники також витрачають
значні кошти, і утримання цих посередників обходиться суспільству
недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх
оптовому характеру, собівартість кожної окремої операції коштуватиме
посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась
безпосередньо кредиторами та позичальниками;

3) послабленні фінансових ризиків для базових суб’єктів грошового ринку,
скільки значна частина їх перекладається на по середників. Це стає
можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності,
створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових
ризиків;

???????¤?¤?$???????Ae?4) збільшенні дохідності позичкових капіталів,
особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових
ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та
відкриттю доступу до великого,  високодохідного бізнесу. Це зумовлено
тим, що посередники мають можливість сконцентрувати значну кількість
невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих,
високодохідних операцій та проектів;

5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками
наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема,
страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у
пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й
управління певними об’єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються
на наданні таких послуг, у зв’язку з чим формується широке коло їх
окремих видів.

Оскільки базові суб’єкти грошового ринку переважно є суб’єктами
реального сектору економіки (ділові підприємства та домашні
господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови,
фінансові посередники позитивно впливають на круговорот капіталу в
процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших
сфер економіки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових
заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це
зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в
економіку, проте вони перебувають у величезної кількості власників,
індивідуальні розміри їх невеликі, отже перерозподілити їх без
посередників було б технічно неможливо.

Види фінансових посередників. Особливої уваги заслуговує класифікація
фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні
у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У вітчизняній літературі
найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

— банки;

— небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще
спеціалізованими фінансово-кредитними установами чи парабанками.

В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на
три групи:

— депозитні інституції;

— договірні ощадні інституції;

— інвестиційні посередники.

Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється
двома обставинами:

— відсутністю однозначного трактування самого поняття «банк»;

— відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.

В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в
американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським
законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад
інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в
літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій
(інвестиційних посередників).

Критерій достовірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для
класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті,
всі фінансові посередники. Більше того, виділення трьох груп
посередників в американській літературі зроблено за трьома різними
критеріями, що видається не досить коректним. Тому більш правомірним є
класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм — участю їх
у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

— банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на
пропозицію грошей;

— небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які
такої здатності не мають.

ЛІТЕРАТУРА

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган —
Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.

Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній
економіці.// Фінанси України, 2000, — №8.

Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і
проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 — №8.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд. 1.

Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.

ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,

1998.—Розд. 2.

Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.

Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск:
Меркаванне,1994.

Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе,
1978.

Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації
економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.

Долан Э, Д. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная полика
СПб: Оркестр, 1994.

Гроші та грошовий обіг. Лагутін В. Д./ навчальний посібник,- К., “Знання
“, 1998.

Гроші та грошовий обіг. Демківський А. В./ навчально—методичний
посібник, К., — 1998.

Савченко А., Коваль В. Розвиток платіжної системи України за
десятиріччя./ Вісник НБУ.—2001. — №5.

Закон України “Про банки і банківську діяльність“./ Законодавчі і
нормативні акти з банківської діяльності. —К., 2001. — Вип.1.

Указ Президента України “Про грошову реформу в Україні”./ Вісник НБУ—
1996. №5.

Чухно А. Створення грошової системи України / Економіка України. —
1994.- №11.

Дорофєєва Н. В.. Комаринська З. М. З історії грошей України. Навчальний
посібник./ Київ , Львів, 2000, 165 с.

Банківські операції / За ред. А. М. Мороза, К. — 2000.

Поляков В. П.Москвина Л. А —Основы денежного обращения и кредита. — М.
Инфра, 1996.

Банківські операції / За ред. А. М. Мороза, К. — 2000.

Закон України “Про Національний банк України “/Законодавчі та нормативні
акти, випуск 7/1999.

Національний банк і грошово — кредитна політика: Підручник / За ред. А.
М.Мороза , М. Ф. Пуховкіної. — К. КНЕУ, 1999.

Грошово — кредитна політика в Україні./ За ред. В. І. Міщенка.-.Т-во
“Знання“ , КОО, 2000- 305 с. — (Бібліотечка банкіра ).

Черняк Л. І. Лізінгові операції.// Вісник НБУ.-1997. — №7.

Похожие записи