Реферат на тему:
Сутність та структура кредиту
За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного
відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо
цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Тому в
економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо
питань, пов’язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і
досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до
визначення сутності кредиту:
— ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним
суб’єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника
зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування
з кредиту його економічного змісту;
— ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які
формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити
економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та
закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі
переважає. Він покладений в основу висвітлення сутності кредиту і в
цьому підручнику.
За своєю сутністю кредит — це суспільні відносини, що виникають між
економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному в тимчасове
користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності
та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які
конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит.
Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:
— учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути
власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися;
функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести
економічну відповідальність за своїми зобов’язаннями. Без цього вони не
зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати
кредитором, економічний суб’єкт повинен накопичити у власності певну
суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати
позичальником, суб’єкт повинен мати передумови для накопичення в
майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для
повернення боргу;
— кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих
умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній.
Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять
здатність до розвитку. Економічна самостійність суб’єктів,
добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні
відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх
розвиток на ринкових засадах;
— кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони
виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а
позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого
повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних
відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення,
щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується
правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні
ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв’язку
інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж
інтереси позичальника;
— кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв’язку з рухом
вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є
еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується
зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується
на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються
назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію
кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою. Для захисту
своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні
доцільності кредитування та розміру плати за кредит;
— нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх
реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає
власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата,
що називається процентом, має подвійне призначення:
1) компенсувати кредитору втрату доходу у зв’язку з переданням
відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на
випадок неповернення позички;
2) стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання
одержаних у позичку коштів.
Платність істотно відрізняє кредитні відносини від інших видів вартісних
відносин, є тільки їх видовою ознакою.
— Кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перервними, тобто
після повернення одержаної в борг вартості і сплати процента вони
перериваються. Проте на макроекономічному рівні кредитні відносини
підтримуються безперервно як безперервний рух вартості в процесі
суспільного відтворення. Закінчуючи відносини з приводу однієї суми
вартості чи з одним контрагентом, економічні суб’єкти постійно вступають
у кредитні відносини з іншими контрагентами чи з тими самими, але з
приводу інших сум вартості. Тому кредитні відносини виходять за межі
відносин двох економічних суб’єктів і мають характер загальносуспільних.
— Безперервність та платність кредитних відносин визначають ще одну
характерну їх рису — здатність забезпечувати зростання вільної вартості,
тобто її капіталізацію. Відтак формується особлива самостійна форма
капіталу — позичковий капітал. Зі становленням капіталістичного способу
виробництва, коли кредитні ресурси стали важливим джерелом формування
промислового і торгового капіталу, позичковий капітал, а разом з ним і
кредит набули особливого суспільного значення. Кредит, по суті, став
іманентною формою руху позичкового капіталу.
Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими
економічними категоріями — грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та
ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух
вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою
функціонально. Так, гроші як засіб платежу з’явилися на ґрунті кредитних
відносин. Вони успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції
перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню
фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов’язаний кредит
з грошима, і цей зв’язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного
виробництва й ускладнення економічних відносин.
Водночас кредит — це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з
іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм
сферою свого призначення.
Від грошей (як грошей) кредит відрізняється такими рисами:
— у них різний склад суб’єктів-носіїв відповідно грошових і кредитних
відносин: у першому випадку ними є продавець і покупець, у другому —
кредитор і позичальник, які можуть не збігатися;
— у них різний характер руху вартості: в суто грошових відносинах має
місце зустрічне, еквівалентне переміщення двох різних форм вартості —
товарної і грошової, а в кредитних відносинах — нееквівалентне
переміщення вартості в грошовій або в товарній формі;
— у них різне суспільне призначення в процесі відтворення. Гроші
призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до
кінцевого споживача. Вони також є засобом накопичення реалізованої
вартості. Кредит призначений задовольняти тимчасові потреби в додаткових
коштах одних економічних суб’єктів та сприяти вигідному розміщенню
вільних коштів — для других. Навіть якщо кредит здійснюється в грошовій
формі, таке його іманентне призначення від цього не змінюється. І
навпаки, якщо кредит (замість грошей) забезпечує доведення виробленої
вартості до кінцевого споживача (продаж товару з відстрочкою платежу),
він не замінює грошей у реалізації цієї вартості: коли настає строк
погашення кредиту, тільки гроші можуть забезпечити еквівалентний платіж
за товар, хоч виступає він у формі погашення боргу;
— кредит за сферою використання є більш «вузькою» категорією, ніж гроші.
Гроші обслуговують реалізацію всього ВВП (крім бартеру), розподіл і
перерозподіл його вартості, а кредит обслуговує рух тільки частини ВВП у
процесі відтворен-
ня. Тому учасниками грошових відносин є всі юридичні і фізичні особи
суспільства, а кредитних відносин — тільки певна частина їх;
— рух грошей від одного економічного суб’єкта до іншого (у некредитних
відносинах) завжди супроводжується зміною власника відповідної вартості,
представленої грошима: право власності на гроші переходить від платника
до одержувача. При кредитному переміщенні вартості власником її завжди
залишається кредитор. Навіть продаючи товари у кредит, продавець
зберігає за собою право власності на них, яке підтверджується
поверненням вартості при погашенні боргу покупцем.
Отже, кредит і гроші — це дві самостійні економічні категорії, кожна з
яких має своє специфічне призначення, сферу використання та характер
руху вартості.
I
I
°
?
?
U
?
o ?%¶’o(?)”*f/oooooooooooaeOaeaeaeaeaeOaeaeaeaeaeae
gdBNo
> економічних сегментах, доповнюючи, а не підміняючи один одного. І
навіть у випадках використання на одному й тому самому економічному
сегменті вони не знеособлюються, а зберігають свою видову специфіку.
Наприклад, при виконанні державного бюджету можуть використовуватися як
податки та бюджетне фінансування, так і кредитні відносини (державні
позики). Проте якщо перші з них по закінченні бюджетного року в
основному завершуються, то другі будуть продовжуватися доти, доки
держава не погасить усю суму державного боргу, пов’язаного з формуванням
даного бюджету.
Істотно відрізняється кредит і від торгівлі, насамперед нееквівалентним
рухом вартості при кредитуванні. У торгівлі рух вартості здійснюється на
еквівалентних засадах. Разом з тим кредит і торгівля теж тісно
переплітаються: торгівля все частіше здійснюється в кредит, а кредит
організується на засадах торгівлі борговими зобов’язаннями.
Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи
кредитних відносин. Ними є об’єкти та суб’єкти кредиту. Об’єктом кредиту
є та вартість, яка передається в позичку одним суб’єктом іншому.
Суб’єкти кредиту — це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи
створюють структуру кредиту (рис. 8.3).
Рис. 8.3. Структура кредитних відносин
Позичена вартість як об’єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і
фактично переданою кредитором позичальнику. Таке передання оформляється
відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і
називається позичкою. Надання позички породжує кредитні відносини між
партнерами, які стають їх суб’єктами — кредитором та позичальником. Тому
поняття кредиту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт
надання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв’язку з
наступним погашенням позички, з урегулюванням взаємних претензій,
пов’язаних із несвоєчасним поверненням позички позичальником чи
порушенням умов договору кредитором тощо. Тому позичка є ключовою ланкою
кредитних відносин.
Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних
робіт, наданих послуг. Незалежно від форми позичена вартість є реальною
цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у
своїй первісній формі, а за своїм обсягом. Наприклад, якщо в позичку
передані товари, то це не значить, що позичальник повинен повернути
кредитору ті самі чи такі самі товари, а лише їх повну вартість у формі,
яка задовольняє позичальника, тобто у грошовій формі. Запорукою
збереження позиченої вартості є її ефективне використання позичальником,
яке забезпечить її відтворення через певний час. Це стосується як
використання позиченої вартості на виробничі цілі, так і на особисте
споживання.
Кредитори — це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності
(чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування
іншим суб’єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи
(підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава.
Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку
мобілізують кошти в інших суб’єктів, у тому числі і на засадах
запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам
(детальніше ця роль банків буде розглянута в розділі 10).
Позичальники — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в
додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною
ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а
лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих
коштів дещо обмежені — він не може вийти за межі тих умов і цілей, які
передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник
перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує
рівноправності сторін у кредитних відносинах.
Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні
особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників
виконують банки — вони позичають гроші одночасно у великої кількості
кредиторів, у великих обсягах і безперервно.
Кредитори і позичальники набувають цього статусу добровільно, на
договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої
потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту
відмінні. Зробити це у випадку, коли один з економічних суб’єктів
примушує іншого бути його кредитором, просто неможливо, оскільки сторони
тут не брали на себе відповідних зобов’язань. Наприклад, за станом на 1
січня 2000 р. загальна сума заборгованості юридичних осіб за
невиплаченою заробітною платою в Україні становила 6,4 млрд грн. Це
примусове залучення юридичними особами у свій оборот коштів фізичних
осіб, яке за зовнішніми ознаками нагадує кредит. Але між цими сторонами
не було добровільної угоди, інтереси кредиторів виявилися не захищеними,
вони зазнають збитків (через інфляцію та неодержання плати за
користування їх коштами). Тому цих суб’єктів не можна вважати суб’єктами
кредиту, тобто кредиторами і позичальниками.
До економічних суб’єктів, які хочуть вступити в кредитні відносини,
тобто стати кредиторами і позичальниками, ставляться певні вимоги. Вони
повинні бути
— юридично самостійними особами;
— здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто
мати дохід як гарантію виконання своїх зобов’язань;
— взаємно заінтересованими у співробітництві один з одним та готовими
підписати відповідні угоди.
Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й
ускладнюється. В основі цього процесу лежить розвиток і вдосконалення
економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері
формування вільних коштів, ускладнення і розширення потреб економічних
суб’єктів у додаткових коштах, удосконалення організаційних та правових
відносин між суб’єктами кредиту тощо. Першою формою кредиту, що мала
найпростішу сутність, був лихварський кредит. Характерними ознаками
цього кредиту було те, що він мав випадковий характер. Його суб’єктами
на боці кредиторів були просто багаті люди, які надавали в кредит лише
власні кошти, а на боці позичальників — незаможні (селяни, ремісники
тощо). В останніх ще не було чіткого розмежування потреб на виробничі та
особисті. Тому одержання ними позичок зумовлювалося не стільки
виробничими потребами, скільки особистими. Такі позички часто
«проїдалися» і не поверталися, внаслідок чого позичальник потрапляв в
особисту залежність від кредитора.
З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбулося чітке
розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів.
Підтримання і розвиток виробництва стали широкомасштабною сферою
застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних
коштів. Водночас значно зросла роль банків як спеціалізованих інституцій
з організації кредитних відносин. Сам кредит набув капіталістичного
характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних
відносин.
Література
Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5
квітня 2001 р.
Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —
1996. — № 5.
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.
Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и
денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.
Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.
Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.
Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.
Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. —
М., 1993.
Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.
Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості,
процента та грошей. — К., 1999.
Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.
Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України
// Фінанси України. — 1997. — № 2.
Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? //
Вісник НБУ. — 1997. — № 4.
Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та
оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.
Завдяки цьому для виникнення таких відносин має бути високий рівень
довіри між учасниками, особливо кредитора до позичальника. Тому фактор
довіри нерідко розглядається як ключова складова сутності кредиту і
вирішальна передумова його функціонування. При цьому слід зауважити, що
довіра є чинником не тільки моральним, а й економічним.
Зокрема, завдяки широкому розвитку кредиту гроші набувають ще одного
статусу — статусу капіталу, і їх суспільне призначення роздвоюється на
гроші і на капітал.
Об’єкти кредиту можуть передаватися одним суб’єктом іншому не тільки у
формі позички, а й в інших формах, зокрема прокату, лізингу, позики
тощо.
У цих випадках відносини між суб’єктами теж мають ознаки кредитних,
проте реалізуються вони дещо по-іншому, ніж при переданні вартості в
позичку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
