Сутність та функції сучасниї грошей (курсова робота)

Курсова робота

на тему:

Сутність та функції сучасниї грошей

ЗМІСТ

ВСТУП _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ [ 3
– 4 ]

ПОХОДЖЕННЯ, СУТЬ ТА ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ [ 5 -18 ]

2.1. Поява грошей як результат розвитку товарного обігу.

2.2. Сутність грошей.

2.3. Функції грошей. Світові гроші.

3. СУЧАСНІ КРЕДИТНІ ГРОШІ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _[19
– 33]

3.1. Форми грошей та їх еволюція.

3.2. Кредитні гроші.

3.3. Якісні властивості грошей.

4. ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ, ЇХ РОЛЬ У ХХ СТОЛІТТІ _ _ _ _ _ _ _ _ _[34 – 41]

4.1. Еволюція грошей і грошових систем у ХХ столітті.

4.2. Роль сучасних грошей у розвитку економіки.

4.3. Еволюція ролі грошей в економіці України.

5. ВИСНОВКИ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
_[42-43]

6. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ [ 44 ]

1. ВСТУП

Гроші існують так давно, як і людська цивілізація. Протягом століть
гроші постійно змінювались і сьогоднішній їх стан не є завершальною і
остаточною стадією їх розвитку.

Роль грошей з давніх часів привертала увагу вчених. Однак, як
справедливо помітив в середині минулого сторіччя англійський
прем’єр-міністр У. Гладстан, “навіть кохання не зробило стількох людей
дурнями, скільки роздуми з приводу сутності грошей”. [1, ст.6]

Адже гроші — один із найвизначніших витворів людського суспільства. Вони
зачаровують людей. Заради них вони працюють, через них навіть
страждають, вигадують усілякі способи їх отримання і витрачання. Гроші —
це єдиний товар, який не можна використати інакше, як витрачаючи їх.
Вони не годують людей, не одягають, не дають притулку і не розважають
доти, доки їх не витратять або не інвестують. Люди майже все роблять для
грошей, і гроші майже все роблять для людей. Гроші — це своєрідна
загадка.

У ринковій економіці грошам теж належить визначне місце. Вони необхідні
для функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух
фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.

Метою моєї курсової роботи є в межах запропонованого обсягу розглянути
основні питання, що стосуються походження, сутності та функцій сучасних
грошей. Крім того у своїй роботі я намагалася простежити еволюцію форм
грошей, особливу увагу приділила сучасним грошам та зростанню їх ролі у
розвитку економіки. З цією метою опрацювала ряд потрібної літератури,
ознайомилася із статтями журналів “Економіка України” та “Фінанси
України”.

Аналіз засвідчив, що “гроші завжди визначали головний стрижень, навколо
якого концентрувала свою увагу економічна наука”.

Безперешкодний рух грошей — це найголовніша умова
існування ринкової економіки. Ринкова економіка “розмовляє” мовою
грошей. Вони забезпечують життєдіяльність суб’єктів держави, огортаючи
всі клітини системи виробничих відносин. Будь-яка інформація ринку може
сприйматися тоді, коли вона подана у грошовій формі. Рівень витрат і
доходів, розміри угод і боргових зобов’язань, обсяги виробництва та
соціальні витрати починають “промовляти” до нас лише за умови, що вони
мають грошові вираження. Для того, щоб зрозуміти мову ринку, треба
з’ясувати, що таке гроші.

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних
концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної
відповіді на питання, що ж таке гроші. Уявлення, які не викликали
сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в
суперечність з реальною дійсністю і відкидалися. Очевидно, все це можна
пояснити тим, що сутність грошей змінюється адекватно змінам характеру
суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для пізнання природи
грошей необхідно з’ясувати питання про їх походження, про причини, що
зумовлюють виникнення та існування грошей, і звичайно про їх функції в
економічному житті суспільства.

2. ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ ГРОШЕЙ

2.1. Поява грошей як результат розвитку товарного обміну.

Щоб дати науково достовірне тлумачення сутності грошей, потрібно
насамперед дослідити їх походження. На жаль, світова економічна думка не
дала однозначного пояснення цього процесу.

Починаючи з Аристотеля і до XVIII ст. у теорії грошей досить поширеною
була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені
законодавчими актами держави для полегшення обміну товарів і підвищення
ефективності його функціонування. Конкретна грошова форма виникає тоді,
коли люди усвідомлюють її необхідність і організаційно забезпечують її
впровадження у господарський оборот. Таке трактування походження грошей
дістало назву раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками
політичної економії А. Смітом. Д. Рікардо, К. Марксом, довів
безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших
проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор
взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати
істотної ролі у формуванні економічних відносин. [9, ст.6]

Поступово, з плином часу, у когось краще виходило вирощування хліба, у
другого — ловля риби, у третього — виробництво горнят, а хтось був
неабияким мисливцем. Тому в різних виробників починає нагромаджуватися
надлишок продукту, у виготовленні якого вони були вправнішими. Саме це
спричинило виникнення обміну. Наприклад, гончар хотів обмінювати глечики
на м’ясо, рибу і хліб, а рибалка свою рибу— на посуд, хліб тощо.
Найранішою формою обміну продуктами був, по-сучасному кажучи, бартер.
Бартер — це безпосередній обмін одних продуктів чи послуг на інші. [6,
ст.62-63]

З розвитком суспільних відносин стало очевидним, що безпосередній обмін
незручний, він потребує багато часу і зробити це було досить складно:
бажання двох суб’єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не
збігалися. Наприклад, власник шкур овець котів виміняти на них зерно,
але власнику зерна потрібна була сокира. Добре, якщо власник останньої
мав потребу в шкурах овець, тоді обмін міг відбутися. Інакше всі троє
нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі
обмінюються на ринку, є такий, попит на який найбільший, тобто він має
найвищу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на
необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній
місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих
шкур відразу обміняє їх на сіль, за яку потім виміняє необхідне йому
зерно прямо чи опосередковано: спочатку — сокиру, а за неї — зерно.

У цьому випадку сіль для власника шкур є не просто споживною вартістю, а
засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З розвитком і
ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників
обміну. їх починають приймати всі в обмін на звичайні продукти, а відтак
вони поступово набувають нової споживної вартості — властивості бути
загальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях, де з глибокої
давнини відбувався обмін, поступово виділялися свої товари на роль
загального еквівалента. У такій ролі в різних народів виступали худоба,
хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін. [9, ст.7]

Отже, стає потрібним загальний еквівалент, яким можна було б виміряти
вартість будь-якого товару. Ним виявилися гроші — особливий, специфічний
товар, який почав виконувати роль такого еквівалента. [6, ст.63] Вони
вже могли виконувати висхідні, базові грошові функції — засобу
вимірювання вартості та засобу обігу. Ці функції були першими в історії
розвитку грошей. їх одночасне виконання перетворило звичайний товар в
якісно інше явище — гроші. Проте на цій примітивній формі розвиток
грошей не зупинився.

У міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності
суспільної праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну
ринок неухильно посилював вимоги до грошового товару. Зокрема
посилювалися вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і
відновлювати потрібну форму, тривалого зберігання фізичних якостей,
високої питомої вартості та здатності тривалий час утримувати її на
незмінному рівні та ін. Формування перелічених вимог привело спочатку до
заміни в ролі загального еквівалента звичайних товарів першої
необхідності (худоба, сіль, зерно) товарами-прикрасами (перли,
черепашки, хутра тощо), а потім цих останніх — кусочками металів,
спочатку звичайних (залізо, мідь), а потім — благородних (срібло,
золото).

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей
поступово набули настільки важливого значення, що відбулося розмежування
природної споживної вартості грошового товару — його здатності
задовольняти певну потребу людини і його специфічної споживної вартості
як грошей — здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу,
зберігання вартості тощо. У цій ролі грошовий товар набув здатності
задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську
потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості
грошового товару послаблювався зв’язок останнього з першочерговими
життєвими потребами. Врешті-решт роль грошей взагалі перейшла до
нематеріального носія, що зовсім не має ніяких споживних якостей. Це
сталося в середині XX ст. через демонетизацію золота.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей — тривалий
еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва
та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної
концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу
для вияснення сутності грошей. З нього випливає ряд важливих висновків:

по-перше, гроші за походженням — це товар, але не просто товар, а носій
певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з
широкого ряду звичайних товарів одного — грошового;

по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного
виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди
даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за
формами існування;

по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або
рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні
відносини, так само як і не можуть бути «введені» там, де таких відносин
не існує. [9, ст.7-8]

по-четверте, гроші виділилися з товарного світу і протистоять йому. Якщо
товари знаходяться в сфері обігу тимчасово, то гроші є постійним її
учасником.

по-п’яте, гроші, що розвинулись з товару, продовжують залишатися
товаром, який відрізняється від всього іншого товарного світу своїми
специфічними властивостями.

2.2. Сутність грошей.

Надзвичайно складна сутність грошей не дала змоги світовій економічній
думці дати однозначне і достатньо повне їх визначення на понятійному
рівні. Сучасна західна грошова теорія обмежилась визначенням сутності
грошей як всього того, що використовується як гроші. У цьому визначенні
проглядається спроба охопити всі можливі призначення, форми прояву і
сфери використання грошей, але навряд чи в ньому є відповідь на питання,
що таке гроші. Представники іншої економічної школи, що має своїми
витоками трудову теорію вартості, визначають сутність грошей виходячи
лише з їх місця в товарному обміні. З цих позицій гроші є специфічним
товаром, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто
як загальний еквівалент. Це визначення має той недолік, що не враховує
такого важливого призначення грошей, як обслуговування потреб
нагромадження вартості. З цього погляду друге визначення видається
вужчим, недостатньо повним порівняно з першим.

Усунути недоліки цих двох визначень грошей спробували прибічники так
званого портфельного підходу до вивчення грошей. Вони використали
умовний портфель активів окремого економічного суб’єкта, в якому всі
активи розмістили в міру зниження їх ліквідності, тобто здатності до
обміну (див. схему 2.2.1.).

Схема 2.2.1. Портфель активів економічного суб’єкта

На першому місці в портфелі розміщена готівка, оскільки вона має найвищу
абсолютну ліквідність, і тому ні в кого не виникає сумніву, що це —
гроші. Навіть окремий показник для неї встановили — агрегат МО. На
другому місці розміщені вклади до запитання та карткові, які мають хоч і
високу ліквідність, проте нижчу, ніж готівка. їх ще теж вважають
грошима, проте дещо «нижчого сорту» і включають уже до іншого показника
— агрегату МІ. На третьому місці розміщені строкові вклади, які мають ще
нижчу ліквідність, за що їх називають квазігроші і включають уже у
третій грошовий показник — агрегат МЗ. Ще нижчу ліквідність має
наступний актив — облігації, в якому є елементи з достатньою
ліквідністю, а є й з украй низькою. Тому в одних країнах перші з них
вважають ще грошима, а другі — ні, а в інших країнах усі облігації вже
не вважають грошима. Так, у США короткострокові облігації державної
позики ще вважають грошима і включають у новий грошовий агрегат МL. В
Україні ж усі активи групи «облігації» не вважають грошима і показник,
адекватний американському агрегату МL, взагалі не визначається.

За портфельного підходу визначення грошей охоплює їх призначення як
засобу обігу та платежу, так і засобу нагромадження вартості і тому є
достатньо повним і більш прийнятним, ніж перші два. Проте і це
визначення має істотний недолік — не дає можливості провести чітку межу
між грошима (грошовими активами) і негрошима (негрошовими активами),
унаслідок чого поряд з поняттям «гроші» з’являється поняття
«квазігроші», маса їх визначається багатьма показниками (агрегатами),
які різняться між собою ступенем ліквідності. Більш детально зупинимось
на сутності грошей як загального еквівалента, оскільки в цьому статусі
вони повинні мати найвищу ліквідність.

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші — це специфічний
товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є
загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквівалента визначається передусім їх
походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного
виділення з безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми
фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й
після завершення формування грошей як самостійного економічного явища
носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому
вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони
визначали також товарну природу самих грошей, суспільну роль яких
виконували нібито за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їх походженням
чи закріпленням їх суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є
товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їх місцем у
товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей
виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм
грошової суті, набуло подвійного існування — як звичайний товар і як
гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій
вартості.

Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задовольняти певні
потреби людини золото набуло загальної споживної вартості — здатності
задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як
загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю
золота виникла суперечність — якщо воно застосовується у першій своїй
властивості, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

У міру розвитку товарного виробництва неухильно загострюється ця
суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в
золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як
конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення
специфічних властивостей золота як грошового товару, оскільки
реалізувати їх стає дедалі важче.

Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей,
поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного
товару-золота до простого його знаку. Перший крок у цьому напрямі був
зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота
як товару найменшою мірою вимагалися, — у сфері товарного обігу.
Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для
заміщення грошей-золота грошима-знаками.

Реальна дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як
звичайного товару і як грошей. Вартість золота як звичайного товару
формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в
золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. На
вартість же золота як грошей впливають, крім того, ще й такі чинники,
як. зміни суспільних потреб у грошах в усіх їхніх функціях, динаміка
золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Це свідчить про
те, що гроші в процесі обігу набувають особливої мінової вартості, яка
може існувати відокремлено і паралельно з внутрішньою вартістю того
матеріалу, з якого вони виготовлені. Гроші стають абсолютним уособленням
мінової вартості, сформованої в обігу, а не запозиченої від грошового
товару. Можливість формування такої вартості грошей створила основу для
відокремлення явища грошей від конкретного товарного носія, для
виникнення грошей, не пов’язаних з будь-якою натурально-речовою формою,
наприклад депозитні гроші, електронні гроші.

Маючи товарну форму, гроші разом з тим принципово відрізняються від
звичайних товарів. Вони мають не конкретну, а загальну споживну
вартість, тобто здатні задовольнити будь-яку потребу людей, попередньо
обмінявшись відповідними благами. Тому ринок сприймає гроші як
абстрактну цінність, бажану саму по собі для будь-якого його суб’єкта,
незалежно від його конкретних поточних потреб. Отже, гроші стають
абсолютним товаром, який протистоїть на ринку всім іншим товарам, стає
мірилом вартості останніх і безпосереднім втіленням багатства взагалі.
[9, ст. 10-14]

Суспільна корисність грошей полягає в тому, що вони опосередковують рух
товару між виробниками і споживачами, обслуговують рух капіталу.

Значення грошей, їх місце в економічний системі полягає в тому, що гроші
виступають в якості реального зв’язку між товаровиробниками. Вони
дозволяють визначити ефективність функціонування господарського
механізму. [1, ст.6]

2.3. Функції грошей. Світові гроші.

В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило,
визначається через їх функції. Так Дж. Хікс вказував, що гроші
визначаються своїми функціями. Функція являє собою конкретний прояв
економічного явища, виражає основне призначення економічних законів, які
діють в певній сфері економічних відносин.

Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії
грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а
й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками різних
теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них. Так, більшість
представників марксистської теорії грошей визнає п’ять їх функцій, проте
вони мають різні погляди щодо суті кожної з них.

Ще помітніші розбіжності у трактуванні функцій грошей серед
представників немарксистських теорій. Не заперечуючи взагалі існування
функцій грошей, більшість із них визнають лише три функції й
абстрагуються від решти. Разом з тим класики економічної теорії та деякі
її представники кінця XIX — початку XX ст. теж визнавали п’ять функцій
грошей. Отже, розглянемо п’ять функцій: міри вартості, засобу обігу,
засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових грошей.

Першою функцією грошей є функція міри вартості, тобто їх спроможність
вимірювати вартість всіх товарів, служити посередником при визначенні
ціни. Тільки наявність вартості у грошового товару забезпечує одночасну
появу еквівалентів товару і грошей на протилежних полюсах та їх
наступний обмін у відповідності із законом вартості в функції грошей як
засіб обігу та платежу і світових грошей. [1, ст.16]

Ми використовуємо функцію міри вартості, коли, дивлячись на етикетку або
в цінник, з’ясовуємо ціну товару чи послуги. В цей момент ми подумки
зіставляємо ціну даного товару з іншими та з власними доходами і робимо
певний вибір. Ця функція реалізується і під час торгу між покупцем і
продавцем на вільному ринку, а також при визначенні ціни за певні
послуги, що надаватимуться в майбутньому. [8, ст.99]

Разом з тим, необхідно мати на увазі, що не гроші роблять товари
порівнюваними. Товари порівнювані за допомогою грошей тому, що вони як і
гроші є продуктами людської праці, мають однорідну з ними базу
порівняння — абстрактну працю. Виражена в грошах вартість товару є
ціною. Ціна або грошова форма товару — це форма лише ідеальна. Вартість
взуття, одягу, автомобілів, відеомагнітофонів тощо існує хоча і невидимо
в самих речах, вона виражається в їх відношенні до золота. Так як вираз
товарних вартостей в золоті носить ідеальний характер, то для цієї
операції може бути застосоване також лише уявне або ідеальне золото.
Кожний товаровласник і товаровиробник знає, що він ще не перетворює свій
товар в гроші, якщо надав їх вартості форму ціни і, що йому не потрібно
ні граму реального золота для того, щоб виразити в ньому великий обсяг
вартостей. Отже, свою функцію міри вартостей гроші виконують як уявні
гроші, що подаються ідеально, тому що тут має місце лише ідеальний
переказ товару в їх загальне вартісне буття. Хоча функцію міри вартості
виконують гроші, що подаються лише уявно, ціна цілковито залежить від
реального грошового матеріалу.

Функція міри вартості відображає відношення товару до грошей, як
загального еквіваленту. Однак для визначення ціни товару цього
недостатньо. Необхідний масштаб для їх порівняння, одиниця виміру
речовинної субстанції загального еквіваленту. Коли гроші відносяться до
самих себе, вони виступають як масштаб цін. Масштаб цін не є новою
функцією грошей. Це іншого роду функція — “природної субстанції”
грошового матеріалу. Хоча речовинним носієм обох функцій с одне і те ж
золото, гроші як міра вартості і як масштаб цін викопують дві різні
функції, що різняться своєю природою.

Міра вартості — економічна функція грошей, що залежить від держави.
Гроші як міра вартостей є суспільним вартісним еквівалентом, втіленням
суспільно необхідної абстрактної праці і виразом вартостей товару. А це
означає, що ця функція визначається законом вартості.

Масштаб цін має юридичний характер, залежить від волі держави і служить
для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна,
уявна ціна, що надається товару як показник величини вартості,
перетворюється в прейскурантну або ринкову ціну виражену в національній
грошовій одиниці.

З розвитком світового ринкового господарства, поглибленням міжнародного
розвитку праці і формуванням інтернаціональної вартості товару функція
міри вартості переростає у функцію інтернаціональної міри вартості. За
допомогою інтернаціональної міри вартостей реалізується основна вимога
товарного виробництва: гроші повинні забезпечувати абсолютну обмінність
товару не тільки на національному, а і на світовому ринку. Завдяки цьому
товари набувають порівнянності і абсолютної обмінності у світовому
господарстві.

Все сказане справедливо для реальних грошей. Однак в сучасних умовах
стан справ докорінно змінився. На зміну повноцінній монеті реальної
вартості прийшли папірці, передували яким векселі і розписки ювелірів.
Сучасні кредитні гроші не виконують в повній мірі свої класичні функції.
Сучасні і ротові знаки є лічильними грошима, наділеними представницькою
вартістю сукупної товарної маси, що знаходяться в обігу на ринку в данин
момент. При цьому роль міри вартостей виконує сукупна товарна маса
(визначена нами в якості загального еквівалента), між якою (ідеально,
шляхом грошових знаків) і окремим товаром встановлюється реальне мінове
співвідношення, необхідне останнім для обміну. Саме це співвідношення і
закріплюється в якості ціпи за допомогою кредитних білетів, функції
виразу (фіксації) вартісних пропорцій. Таким чином, в процесі еволюції,
функція грошей як міри вартості перетворилася у функцію фіксації
вартісних пропорцій властиву кредитним грошам. [1, ст.18-20]

Гроші як засіб обігу та платежу. Процес товарного обігу породжує потребу
в грошах як засобу обігу, тобто функцію засобу обігу. Це зумовлено тим,
що грошовий вираз вартості шляхом функції міри вартості ще не означає
реалізацію товару. Його ціна реалізується лише при обміні товару
«Т-Г-Т». Переміщуючи з рук в руки, постійно виштовхуючи його із сфери
обігу, доводячи товар до споживача, гроші безпосередньо знаходяться в
русі, переходять від однієї особи до іншої, пов’язуючи завдяки цьому
акти обміну в єдиний процес обігу товарів. Для виконання функції засобу
обігу гроші завжди повинні бути в наявності, тобто цю функцію можуть
виконувати лише реально існуючі гроші. Вони повинні також володіти
такими якостями як портативність, міцність, однорідність, подільність.

Суспільна праця у формі вартості здійснює особливий вид руху — товарна
вартість перетворюється в грошову, грошова — в товарну. Обіг товарів
здійснюється за допомогою грошей. Зміна форм, в процесі якої
здійснюється обмін продуктами “Т-Г-Т” припускає, що товар є вихідним і
кінцевим пунктом процесу кругообігу товарів. З іншого боку включається
кругообіг грошей. До тих пір поки товар зберігається в руках продавця у
вигляді грошей, він здійснює лише першу половину свого обігу, коли ж за
ці гроші куплений товар, то гроші віддаляються від свого первісного
власника. Відбувається безперервне вилучення грошей з їх вихідного
пункту: Г-Т. Щоб гроші виконували функцію засобу обігу необхідно
додержуватися однієї умови: рух грошей і товарів повинен здійснюватися
водночас.

Призначення грошей як засобу обігу — бути посередником при обміні
товарів. Для ранніх етапів товарообміну, кожний товар, що виконував роль
загального еквіваленту, вступаючи в обмін з іншим товаром, був одночасно
і мірою вартості і засобом обігу, обидві функції в ньому співпадали.
Подальший розвиток обміну призвів до відокремлення цих функцій, що
сприяло утворенню особливих форм грошей: лічильних грошей як міри
вартості і знаків вартості як засобів обігу. В подальшому ця
протилежність розвивається у власне протиріччя, що призводить до
порушення стійкості грошей як суспільних виробничих відносин. З
кількісного боку це виявляється в тому, що брак грошового матеріалу для
потреб товарообігу веде до появи в обігу знаків вартості як знаків
золота, що створює потенційну можливість для виникнення представницької
вартості як результату відриву номінальної і реальної вартості грошового
товару. Якісний бік цього протиріччя виявляється при порушенні
оборотності золота і його знаків. (Александрова)

Функція засобу обігу є найпоширенішою та очевидною. Тому іноді гроші
визначають так: “Усе, що може застосовуватись як засіб обігу, і є
гроші”. [8, ст.99-100]

Функцію платежу гроші починають виконувати з розвитком товарно-грошових
відносин, тобто стають засобом оплати боргового зобов’язання, коли
продавець є кредитором, а покупець — боржником. [7, ст.106]

Тобто, зважаючи на певні обставини, товари не завжди продаються за
готівкові гроші. Причинами цього є неоднакова тривалість періодів
виробництва і обігу різноманітних товарів, а також сезонний характер
виробництва і збуту окремих товарів, що створює нестачу додаткових
коштів у господарюючого суб’єкта. В результаті виникає необхідність
купівлі-продажу товару з відстрочкою платежу, тобто в кредит. Гроші як
засіб платежу мають специфічну форму руху: Т — З, а через заздалегідь
встановлений строк: З — Г (де З – боргове зобов’язання). При такому
обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення борговою
зобов’язання с кінцевою ланкою в процесі купівлі-продажу. Розрив між
товаром і грошима в часі створює небезпеку неплатежу боржника кредитору.

В умовах розвинутого товарного господарства гроші в функції засобу
платежу пов’язують між собою велику кількість товаровласників, кожний з
яких купує товари в кредит. В результаті розрив в одній із ланок
платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових
зобов’язань і виникнення масових банкрутств товаровласників. Проблема
неплатежів по своїм боргам стоїть перед підприємцями всіх країн світу.
Особливо гострою вона стала в Україні у 90-х рр. Прискоренню платежів
між підприємствами може сприяти розширення використання таких видів
кредитних грошей, як банківський вексель, електронні гроші та кредитні
картки.

В сучасних мовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні
гроші виконують функцію грошей як засіб обігу і платежу водночас.

[1, ст.22]

Функція грошей як засобу нагромадження і заощадження. Ця функція означає
створення багатства. У суспільстві існують глибинні економічні причини,
що спонукають фірми та окремих людей заощаджувати гроші. Для закупівлі
капітальних благ необхідно попередню нагромадити гроші. Придбання
предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобілі та ін.)
також передбачає заощадження грошей. Нагромаджує гроші не лише
населення, а й держава, створюючи валютні резерви. Ці резерви мають
важливе значення в умовах поглиблення міжнародного поділу праці та
зростання взаємозалежності держав. [3, ст.61-62]

Для утворення скарбів гроші вилучаються з обігу, тобто акт
купівлі-продажу переривається. Однак просте накопичення і заощадження
грошей власнику додаткового доходу не приносить.

На відміну від попередніх двох функцій гроші як засіб накопичення і
заощадження повинні володіти здатністю зберігати вартість хоча б на
певний період і бути реальними.

При металевому обігу ця функція виконувала економічну роль стихійного
регулятора грошового обороту: зайві гроші направлялися в скарби, нестача
поповнювалася за рахунок скарбів. З розвитком товарного виробництва
значення функції як засобу накопичення та заощадження зростало. Без
накопичення та заощадження ставало неможливим здійснення процесу
відтворення. На відміну від простого товарного відтворення, коли гроші
нагромаджувались у вигляді “мертвих скарбів”, з розвитком виробництва
підприємцю стало не вигідно зберігати гроші, їх стали направляти в
оборот для отримання прибутку. Крім того, акумуляція тимчасово вільних
коштів — необхідна умова кругообігу капіталу. Саме створення грошових
резервів на підприємстві забезпечує пом’якшення порушень, що виникають у
окремого господарюючого суб’єкта, а резерви в масштабі країни —
відсутність диспропорцій в народному господарстві.

Золотий обіг потребував накопичення центральним (емісійним) банком
золотого запасу, який використовувався для поповнення внутрішнього
обігу, розміну знаків вартості на золото, міжнародних платежів. Це
призначення золотого запасу в сучасних умовах відпало в зв’язку з
вилученням золота з обігу. Однак золото продовжує відігравати роль
скарбу, зосереджуючись в резервах центральних банків, казні держави,
урядових валютних органах. Розмір золотого резерву свідчить про
багатство країни і забезпечує довіру резидентів та іноземців до
національної грошової одиниці.

Окремі особи також накопичують золото у формі зливків, монет, прикрас
(тезаврація золота), купуючи його на ринку в обмін на національну
грошову одиницю. Мета такого накопичення в умовах панування знаків
вартості — застрахувати себе від знецінення цих знаків вартості. Основна
маса членів суспільства при відсутності золотого обігу накопичує і
зберігає кредитні гроші, які с паперовими символами і не створюють
реального багатства для власників. Господарюючі суб’єкти зосереджують
короткостроковий капітал в кредитних установах, а довгостроковий — за
допомогою цінних паперів, отримуючи при цьому дохід.

Важливе значення цієї функції — стихійно регулювати грошовий обіг при
пануванні знаків вартості — втрачено. Тепер кредитні гроші не можуть
еластично розширювати або зменшувати кількість необхідних для обігу
грошей, як це було при золотих грошах.

Виконання грошима функції засобу накопичення є важливою передумовою
розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим
використання тимчасово вільних коштів, що утворюються в різних сферах
господарства і населення для надання їх в позику підприємствам і
організаціям інших галузей і окремим кредиторам. Кредитні відносини, що
виникають і постійно відновлюються, сприяють доцільному використанню
ресурсів господарства, розвитку виробництва і більш повному задоволенню
потреб населення. Такі результати використання грошей у функції засобу
накопичення в межах народного господарства.

При вирішенні проблеми доцільності накопичення коштів слід врахувати
наступне:

можливість безперешкодного використання розміщених грошових

коштів;

надійність вкладень;

мінімізація ризику; [1, ст.23-24]

Світові гроші. Появу світових грошей викликали зовнішньо-торгівельні
зв’язки, міжнародні кредити, надання послуг зовнішньому партнеру.
Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний
купівельний засіб і загальна матеріалізація суспільного багатства. Вони
в якості міжнародного засобу виступають при розрахунках по міжнародним
балансам: якщо платежі даної країни за певний період перевищують її
грошові надходження від інших країн, то гроші виступають засобом
платежу.

Міжнародним купівельним засобом світові гроші служать при порушенні
рівноваги обміну товарами та послугами між країнами, тоді їх оплата
здійснюється готівковими грошима. Як загальне втілення суспільного
багатства світові гроші використовуються при наданні позик або субсидій
однією країною іншій або при виплаті репарацій країні-переможниці
країною, що переможена. В такому випадку відбувається переміщення
частини багатства від однієї держави до іншої в грошовій формі.

При золотому стандарті світовими грошима виступало золото, як засіб
регулювання платіжного балансу, і кредитні гроші (банкноти) окремих
держав, розмінні на золото (в основному долар США та британський фунт
стерлінгів). Для зміцнення національних грошей таких держав, як США та
Великобританія, в якості світових грошей та за їх ініціативою
використовувались міжнародні валютні договори та валютні кліринги. Для
створення міжнародної лічильної грошової одиниці з метою вирішення
проблеми міжнародної ліквідності Міжнародний валютний фонд ввів нові
резервні і платіжні засоби — спеціальні права запозичення (СДР — Special
Drawing Rights(SDR)). СДР призначені для регулювання сальдо платіжного
балансу країн-членів МВФ, поповнення офіційних резервів та розрахунків,
а також порівняння національних валют. В 1971 р. був встановлений
золотий вміст СДР, що дорівнював, як і долар США, 0,888671 г., але з 1
липня 1974 р. (після девальвації долара) вартість одиниці СДР
визначалась на основі середньозваженого курсу спочатку 16, а потім 5
провідних валют розвинутих країн.

Для країн-учасниць Європейського валютного союзу (ЄВС) з березня 1979 р.
введена регіональна міжнародна лічильна одиниця — ЕКЮ (European Currency
Unit (ECU)). На відміну від СДР європейська валютна одиниця була на
половину забезпечена золотом і доларами США (за рахунок об’єднання 20 %
офіційних резервів країн-учасниць ЄВС), а на половину їх національними
валютами. ЕКЮ — безготівкова грошова одиниця, яка виступала у вигляді
записів на рахунках в центральних банках країн-членів. Вартість ЕКЮ
визначалася так само, як і СДР, середньозваженим курсом валют
країн-членів. її використовували в розрахунках дванадцять країн ЄВС. З
1999 р. замість ЕКЮ в обіг була введена нова грошова одиниця євро.

На першому етапі (січень 1999 р. — грудень 2001 р.) євро офіційно
введена в безготівковій формі в 11 країнах Союзу (Австрія, Бельгія,
Німеччина, Ірландія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія,
Фінляндія). З 1 січня 2002 р. почався другий етап — введення готівкових
євро (банкнот і монет) в 12 країнах ЄВС (вище перелічені плюс Греція).
Великобританія, Швеція і Данія з різних причин поки що вирішили не
приєднуватися до зони євро. Наступний етап почався з 1 липня 2002 р.,
коли припинилися готівкові і безготівкові розрахунки в національних
валютах країн-учасниць зони євро, і євро стало єдиним платіжним засобом.

Стабільна грошова одиниця євро повинна відігравати значно важливішу роль
у міжнародній валютній системі як торгова, інвестиційна і резервна
валюта, аніж будь-яка з діючих національних валют. Крім того, євро може
стати серйозним конкурентом долару в якості розрахункового засобу і
альтернативною резервною валютою як для країн ЄВС, так і для
торгово-фінансових партнерів по всьому світу.

Отже, говорячи про світові гроші потрібно розглянути поняття
“конвертованість” валют. Здатність національної валюти вільно
обмінюватись на іноземні валюти у всіх видах грошових операцій по
дійсному валютному курсі називається конвертованістю (conversion (англ.)
– перетворення). І на даний час повністю конвертованими вважаються лише
не більше десяти валют світу, з них п’ять – вільно використовувані:
долар США, німецька марка, японська йена, англійський фунт стерлінгів і
французький франк. А тепер до них відносять і євро. Саме ці валюти
виконують функцію світових грошей в повному обсязі, виступаючи в якості
міжнародного розрахункового і платіжного засобу в усіх видах операцій.
Також цю функцію відіграють наднаціональні грошові одиниці – СДР, ЕКЮ,
які використовуються міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов’язано з
недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні
та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.

Отже, світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості
в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію
взаємовідносин між країнами.

3. СУЧАСНІ КРЕДИТНІ ГРОШІ.

3.1. Форми грошей та їх еволюція.

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку з точки зору не тільки
ускладнення їх економічної суті та підвищення суспільної ролі, а й
урізноманітнення їх форм. Під впливом зміни суспільних відносин, формою
виразу яких є гроші, та ускладнення вимог ринку до грошей останні
періодично скидали одну форму і набували іншої, більш адекватної новим
умовам. Історія грошей, по суті, є процесом поступового відбору окремих
товарів чи особливих штучних форм, найбільш придатних виконувати функції
грошей у певних ринкових умовах. Загальний процес еволюції форм грошей
схематично показано на рис. 3.1.1.

Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до
неповноцінних, якими є сучасні гроші. Повноцінними були гроші, що мали
внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував
функції грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були
виготовлені, наприклад золоті чи срібні монети. Неповноцінними є гроші,
які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може
істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого вони
виготовлені (банкноти, білонна монета, депозитні та електронні гроші). У
сучасний період усі країни світу користуються виключно неповноцінними
грошима.

Між періодами використання повноцінних і неповноцінних грошей
знаходиться епоха використання змішаних форм. У цей період в одних
країнах використовували повноцінні гроші, в інших — неповноцінні
(паперові). Крім того, в одних і тих самих країнах поряд з повноцінними
монетами нерідко використовувалися неповноцінні — білонні — монети, а
також паперові знаки грошей (банкноти). Останні не мали внутрішньої
вартості і були за формою ідентичні неповноцінним грошам. Проте вони
тривалий час вільно обмінювалися на повноцінні монети і їх вартість, що
формувалася в обміні, зближалася з вартістю металу, на який вони
обмінювалися. Тому такі банкноти були тотожні повноцінним грошам.

Початковою висхідною формою повноцінних грошей були товарні гроші.
Спочатку це були предмети першої необхідності — худоба, сіль, зерно,
риба, хліб тощо як найбільш ходові товари. Гак, худоба, що має широкий
спектр споживчих ознак, активно і довго використовувалася в ролі грошей
у багатьох стародавніх народів — слов’ян, індійських племен, інших
кочових племен1.

На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли
предмети розкоші, передусім прикраси: намисто з черепашок, перли, хутра,
інші дорогоцінні вироби. Це можна пояснити тим, що попит на предмети
розкоші виявився більш динамічним, тривалим і об’ємним, ніж на предмети
першої необхідності. Та й за своїми фізичними даними вони були менш
громіздкі, довше зберігалися, мали більш сталу вартість.

Другий великий поділ праці (відокремлення ремесла від землеробства)
істотно розширив межі товарного виробництва й обміну та прискорив
розвиток ринку. В обмін почали надходити не просто надлишки продуктів, а
товари, спеціально виготовлені для даної цілі. Невпинно розширювалися
територіальні межі обміну. Тому ринок поставив перед грошовим товаром
нові вимоги — бути однорідним, економічно подільним, здатним тривалий
час зберігати свою вартість. Задовольняти такі вимоги попередні гроші не
могли у зв’язку з їх фізичними властивостями. На їх місце ринок стихійно
висунув метал. Почалася тривала ера панування металевих грошей.

Проте з появою металевих грошей їх розвиток не припинився. Під впливом
зазначених об’єктивних процесів відбувався стихійний відбір грошового
товару з групи металів. Спочатку використовувалися звичайні метали —
залізо, мідь, бронза та ін., що найчастіше вживалися людьми. Згодом цю
роль почало виконувати срібло як благородний метал з високою питомою і
сталою вартістю та здатністю до зберігання. Проте ще більшою мірою цими
властивостями природа наділила золото, яке теж стало претендувати на
роль грошового товару. Почалася тривала боротьба між сріблом і золотом
за «грошовий трон» у товарному світі. Цей етап у розвитку грошей
характеризувався паралельним функціонуванням золота і срібла в ролі
грошей і називався золото-срібним біметалізмом. Закінчився він
наприкінці XIX ст. перемогою золота, установленням золотого
монометалізму.

Еволюція металевих грошей найбільш відчутно проявилася у двох напрямах:
перший — набуття і вдосконалення монетної форми; другий — розвиток
представницьких форм металевих грошей в обігу.

Монета. З появою металевих грошей вони використовувалися у формі простих
зливків чи кусків металу. Такі гроші мали величезні переваги перед
товарними грошима. Разом з тим форма зливків обумовлювала певні
незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин.
У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати
пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих
незручностей, зливки робили різної ваги, Найбільш відомі купці ставили
на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу. Однак авторитет
купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро могло задовольнити
вузьке коло суб’єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба
таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція
перейшла до держави. Держави стали виготовляти за встановленою формою
зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі
зливки дістали назву монети.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих,
що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Вона
обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох
тисячоліть. За цей час монета теж розвивалась і змінювалась. Змінювалася
сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні,
по краях у їх дизайні було застосовано рельєфний малюнок та «зубиювання»
країв. Проте найбільшого поширення набули круглі.

Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми грошей пов’язаний
з виникненням білонної монети, тобто розмінної, з дрібною вартістю. Вона
призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій
основною (валютною) монетою. Головна відмінність її полягає в тому, що
вона карбується не з дорогоцінного металу, отже є неповноцінною.

Карбування поряд з повноцінною монетою неповноцінної було першою
реакцією грошей на нову вимогу обігу — вимогу економічності, що ставала
дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Розмінна
монета найактивніше використовується в обігу і тому найшвидше
стирається. Більше того, висока вартість дорогоцінного металу обумовлює
необхідність карбування розмінної монети надто малих розмірів. Така
монета була незручною у користуванні і легко губилася, що призводило до
додаткових витрат дорогоцінного металу. Виготовлення її зі звичайного
дешевого металу було об’єктивною необхідністю, а успішне функціонування
поряд з повноцінною монетою сприяло пошукам альтернативи повноцінним
грошам і заміні їх неповноцінними.

Переваги білонної монети (дешевизна, тривале функціонування) допомогли
їй залишитися в обігу і після того, коли повноцінна монета як форма
грошей «зійшла зі сцени». І сьогодні вона широко використовується в усіх
країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку
безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу.

Демонетизація золота. Еволюція металевих грошей досягла свого апогею в
період капіталізму вільної конкуренції. Золоті гроші настільки добре
відповідали вимогам ринку, що навіть найкритичніші дослідники того часу
без будь-яких сумнівів ототожнювали гроші з цим металом. Зокрема, К.
Маркс неодноразово підкреслював, що гроші за своєю природою — це золото
і срібло. Таке твердження було справедливим лише для того часу. Як і ю
міг завершитися розвиток суспільних відносин епохою капіталізму вільної
конкуренції, так не міг закінчитися і розвиток грошей закріпленням їх за
золотом. Ті ж самі еволюційні процеси в суспільному житті зумовили
неспроможність золота назавжди закріпитися в ролі грошей та підготували
передумови для переходу до якісно нового типу грошей — неповноцінних.

Ускладнення і розширення товарного виробництва та ринкових відносин, що
охопили всі сфери людського суспільства, з одного боку, та поява
могутніх неринкових (державно-монополістичних) факторів впливу на
економіку, з іншого, поставили перед грошовим товаром в епоху золотого
монометалізму ще складніші вимоги.

По-перше, швидко посилювалися вимоги щодо зростання обсягів відтворення
грошового товару відповідно до інтенсивно зростаючих масштабів
суспільного виробництва й обігу. Реакцією на цю вимогу було широке
запровадження в обіг розмінних на золото паперових банківських білетів,
оскільки

виготовлення золотих грошей було вкрай обмежене малими запасами золота.

По-друге, зростали вимоги щодо скорочення витрат на виготовлення грошей
для мінімізації суспільних витрат обігу, які постійно зростали в міру
розширення масштабів виробництва та обігу і спричиненого цим збільшення
маси грошей.

По-третє, сама вартість грошей у нових умовах, що вимагали активного
втручання держави в економічне життя суспільства, повинна була стати
більш гнучкою, більш податливою до державних регулятивних заходів.

Зазначені вимоги не міг задовольнити жодний товар — продукт людської
праці, навіть найблагородніший із металів — золото. Проте золото
відчутно зношувалося в процесі обігу, що призводило до великих втрат
уречевленої суспільної праці. Вартість золота найменше піддається
будь-яким змінам, оскільки на неї впливають не тільки фактори, що
визначають поточне виробництво, а й вартість віками нагромаджених
золотих запасів. Сама матеріальна форма золота, фізичні властивості
якого зробили його найбільш придатним виконувати роль грошей у попередні
віки, в умовах XX ст. виявилася нездоланною перепоною для виконання ним
цієї ролі. Відбувся процес демонетизації золота: спочатку з обігу були
вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати
неповноцінні гроші, а згодом повністю було зупинено обмін неповноцінних
грошей на золото в будь-якій формі. [9, ст.16-22]

3.2. Кредитні гроші.

Отже, еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетизацію
золота, підготували підґрунтя для запровадження нематеріальних носіїв
грошової суті — так званих кредитних грошей. Як зазначалося вище,
золото поступово набуло особливої споживної вартості як загального
еквівалента, що заслонила собою його природну споживну вартість. Тому
світова практика використання золотих грошей підготувала суспільство
до сприйняття неповноцінних грошей, не пов’язаних із золотом, як більш
ефективної грошової форми. На цій підставі економічна думка остаточно
дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту, що вони — щось інше,
складніше явище суспільного характеру, який не може бути виражений
навіть благородними металами .

Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної субстанціональної
вартості. Перехід до неповноцінних грошей відбувався поступово. Перші їх
форми з’явилися ще за часів панування металевих грошей. Тому в історії
грошей був тривалий період існування змішаних форм, властивих
повноцінним і неповноцінним грошам. Основними формами неповноцінних
грошей є білонна (розмінна) монета, паперові гроші (казначейські
зобов’язання), банківські зобов’язання (банкноти), депозитні вклади,
квазігроші. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони застосовуються
як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як
платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх
майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх
функціонування як грошей, завдяки чому вони дістали також назву
кредитних.

Кредитні гроші класифікуються за кількома критеріями. Залежно від форми
існування виділяють готівкові гроші, розмінну монету, депозитні гроші;
залежно від статусу емітента та характеру емісії — казначейські та
банківські гроші.

Паперові гроші – це нерозмінні на метал знаки, що випускаються державою
для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим
курсом, визнаються законодавчо обов’язковими до приймання у всі види
платежів. По суті, це — завершена форма знака вартості, яка відірвалася
не тільки від субстанціональної вартості грошей, а й від реальних потреб
обороту. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту в платіжних засобах,
а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Такі гроші
називають ще казначейськими.

Виникнення паперових грошей зумовлене тими самими об’єктивними
причинами, які привели в кінцевому підсумку до демонетизації золота.
Проте у кожному конкретному випадку до випуску паперових грошей державу
спонукають більш «прозаїчні» причини. Передусім це — необхідність
покрити дефіцит державного бюджету, оскільки уряд неспроможний це
зробити збільшенням надходжень грошових коштів з інших джерел.

Об’єктивні умови для створення паперових грошей в окремих країнах
остаточно визріли на початку переходу до капіталістичного способу
виробництва. У попередніх формаціях таких передумов не було. Тому окремі
спроби випустити там паперові гроші були спорадичними і закінчувалися
невдачею. Населення сприймало їх як гроші і погоджувалося одержувати у
платежі лише доти, доки держава підтримувала надію обміняти їх на
реальні цінності. Як тільки така надія зникала, паперові гроші
вилучалися з обігу і будь-які каральні заходи держави не могли змусити
населення брати їх як гроші.

Отже, паперові гроші — це не «витвір» держави, а об’єктивний продукт
розвитку економічних відносин у суспільстві. Роль держави обмежується
тим, що, використовуючи об’єктивно обумовлені можливості заміни
повноцінних грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки
і визначає умови випуску їх в обіг. І доки випуск паперових грошей не
перевищуватиме об’єктивних потреб обігу в грошах, доти до них буде
довіра і вони будуть виконувати функції засобів обігу і платежу.

Визначальними ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття
бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; примусове запровадження в
оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ці ознаки властиві
насамперед грошам, що емітуються безпосередньо урядом в особі
Міністерства фінансів. Звичайно вони називаються казначейськими
білетами, зобов’язаннями, але цих ознак можуть набути і гроші, які
емітуються банками, зокрема центральним банком, якщо емісія їх
спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту. Про це
переконливо свідчить досвід України 1993—1993 рр., коли кредитна емісія
Національного банку перетворилася у ключове джерело фінансування
бюджетних витрат. Як наслідок — знецінення українських грошей за 1993 р.
у 100 разів.

Банківські гроші — це теж неповноцінні знаки вартості, які емітуються
банками на основі кредитування реальної економіки , завдяки чому їх
випуск тісно пов’язується з потребами обороту, забезпечується їх
вилучення з обороту при погашенні позичок і підтримка стабільної
вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно
з паперовими грошима.

Банківські гроші виникли стихійно з ринкових відносин, але на значно
вищому ступені розвитку, на якому кредит став їх іманентною складовою.
Коли ринкові зв’язки, а разом з ними і взаємна довіра суб’єктів ринку
досягли такого рівня, що один із суб’єктів наважився передати другому
товар чи іншу вартість під зобов’язання заплатити в майбутньому, була
відкрита можливість виникнення принципово нової форми неповноцінних
грошей, альтернативної паперовим грошам. Спочатку торговельний оборот
породив так звані торгові гроші у формі боргової розписки, або
комерційного векселя. Використаний як платіжний засіб, він став
обертатися. З простої розписки боржника вексель стихійно перетворився в
платіжний і купівельний засіб, тобто в носія важливих функцій грошей.
Проте економічна потуга комерційних структур — емітентів векселів була
незначною, тому сфера їх застосування як грошей була обмеженою.

З розвитком банківського кредиту і банківської справи взагалі банки
стали випускати замість комерційних векселів свої зобов’язання —
банкноти, які поступово перетворилися в універсальний платіжний і
купівельний засіб і стали самостійним видом кредитних грошей —
банківськими грошима. Згодом, коли банки стали широко залучати банкноти
від клієнтів на вклади, виникла друга форма банківських грошей —
депозитні гроші.

Банкнота в самому загальному трактуванні є простим векселем емісійного
банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому
етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.
Характерними ознаками «класичної» банкноти є:

випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

обов’язковий обмін на золото на першу вимогу власників;

подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне
(комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізнялася від комерційного
векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується
капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота — суспільну гарантію,
яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках.
Банкноти на відміну від векселів є безстроковими зобов’язаннями, не
пов’язаними з конкретними торговельними операціями. Вони можуть
випускатися в будь-яких купюрах і перебувати в обігу будь-який термін,
що дає можливість розраховуватися ними по всіх можливих платежах. Ці
переваги надали банкноті особливої якості — загальної оборотності, якої
не мав вексель.

Подвійне забезпечення «класичної» банкноти гарантувало їй надійність,
сталу вартість, нормальний обіг та високу еластичність обігу. Через
забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу
банкнот. Видаючи позики під заставу чи дисконт векселів, банк збільшував
кількість банкнот в обігу, а при оплаті векселів вони поверталися до
банку, що забезпечувалося строковістю і безспірністю комерційного
векселя.

Випуск векселів у тісному зв’язку з торговельними операціями
забезпечував погодженість випуску банкнот з реальними потребами обороту
— у міру зростання цих потреб випуск банкнот збільшувався, і навпаки.
Проте випуск банкнот під комерційні векселі не завжди забезпечував
автоматичне пристосування до потреб обороту. Це зумовлювалося цілою
низкою обставин: обліком фінансових векселів, у тому числі
казначейських, зниженням цін на товари та прискоренням обігу банкнот,
унаслідок чого зменшувалася потреба в грошах до настання строків
погашення векселів, та ін. У всіх цих випадках виникала загроза появи
зайвих банкнот та їх знецінення. Запобігти цьому міг вільний розмін
банкнот на золото: зайві банкноти пред’являлися в банки для обміну на
золото.

Період «класичної» банкноти закінчився з повним припиненням розміну її
на золото після світової економічної кризи 1929—1933 рр. У нових умовах
банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості
вартості — розмін на золото. Це значно зблизило сучасні банківські гроші
з паперовими, оскільки зняло внутрішнє гальмо їх знецінення.

Проте справа полягає не тільки в припиненні розміну банкнот на золото. У
сучасних умовах зазнав деформації і механізм автоматичного регулювання
емісії банкнот на основі вексельного забезпечення. Передусім поряд з
комерційними стали значно ширше використовуватися казначейські векселі
та облігації державних позик для забезпечення випуску банкнот. Оскільки
зобов’язання держави не є реальними цінностями, кредитування їх
емісійним банком значно ускладнило зв’язок емісії з реальними потребами
обороту. Різке зниження частки комерційних векселів і збільшення
казначейських векселів та облігацій держави в забезпеченні емісії грошей
означає переорієнтацію її з потреб товарообороту на потреби державного
казначейства. Через задоволення останніх банкноти потрапляють у сферу
товарообороту, при цьому лише частково вони задовольняють його потреби,
а частково виявляються зайвими, проте залишаються в обороті. З цього
погляду механізм емісії банкнот стає подібним до механізму емісії
паперових грошей. Це також зближує сучасну банкноту з казначейськими
білетами.

Разом з тим така банкнота повністю не втрачає своїх специфічних ознак
банківських грошей, зберігає в обігу певні переваги порівняно із суто
паперовими грошима і є найпоширенішою формою готівкових грошей у країнах
з розвинутою ринковою економікою. Головні її ознаки і переваги полягають
у тому, що навіть на покриття витрат держави вона випускається не
безпосередньо і безповоротно, а через кредитування під боргові
зобов’язання казначейства. У зв’язку з цим важливого значення набуває
проблема регулювання державного боргу, підтримання його обсягів на
економічно обґрунтованому рівні, установлення широкого демократичного
контролю за його формуванням, включаючи лімітування його розмірів, а
також за взаємовідносинами між казначейством і центральним емісійним
банком. Зважена політика щодо державного боргу та виплати доходу за
облігаціями державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні
папери. Це дає можливість центральному банку через регулювання свого
портфеля таких паперів впливати на масу банкнот, продаючи їх на
фондовому ринку — зменшувати, а купуючи — збільшувати їх кількість в
обороті.

Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу
через забезпечення їх емісії комерційними векселями. Проте дія його
значно змінилася. Банківські позички під комерційні векселі стали
видаватися переважно в депозитній, а не в банкнотній формі. Тому
емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в
обороті, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.

Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який існує у вигляді
певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Вони
не мають речового виразу і використовуються для платежів у безготівковій
формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі
банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних
інструментів — чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба в такій формі грошей об’єктивно зумовлена посиленням вимог щодо
економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і
суми окремих платежів досягають значних розмірів. Вона має істотні
переваги перед готівковою формою грошей (банкнотами): значно економніша,
зручніша у користуванні, піддається контролю з боку банків за оборотом
після емісії. Тому у сучасних умовах депозитні гроші стали основною
формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою, їхня частка
становить близько 90% усієї грошової маси в обороті.

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня
розвитку банківської справи, коли кожний суб’єкт грошового обороту може
вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в
будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження. За цих
умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому
перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і в такий спосіб
погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні грошові
суми успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів, а
відтак включаються в загальний грошовий оборот.

В Україні в перехідний період не було достатніх передумов для широкого
застосування депозитних грошей. Низька надійність банків та високий
рівень тінізації економіки спричинили зниження частки депозитних грошей
у загальній масі в окремі роки до 50%, що негативно впливало на стан
грошового обороту та функціонування банків.

Електронні гроші — це різновид депозитних грошей, які існують у пам’яті
комп’ютерів і здійснюють свій рух автоматично з допомогою комп’ютерних
систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків. Ця
форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової
форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки;
досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження,
перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить
виконати платіж, попередньо перевіривши всі його умови і здійснивши
відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою.

Носієм електронних грошей є пластикова картка — іменний грошовий
документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому
можливість оплатити через комп’ютерні мережі свої покупки і погасити
борги переказом грошей по рахунку без використання готівки чи паперових
платіжних документів. Упровадження пластикової картки в
розрахунково-платіжну практику значно розширило сферу функціонування
депозитних грошей, включило в неї масові платежі населення, прискорило
обіг грошей, створило великі зручності для платників, зменшило витрати
обігу. Все це надало депозитним грошам нової якості, що знайшло
відображення в новій назві — «електронні гроші». [9, ст.22-29]

Квазігроші, або майже гроші. Різні економісти визначають поняття
“майже-грошей” по-різному; Дехто включає у “майже-гроші” загальну суму
термінових вкладів, які кожна особа може швидко перетворити на готівку,
і загальну величину державних облігацій, які будь-хто може пред’явити до
викупу або продати за готівку на відкритому ринку. Але одне ясно:
державні облігації і заощадження на рахунках у банках у багатьох
випадках відіграють ту ж роль, що і паперові гроші і позастрокові
вклади; тому економісти часто називають подібні ліквідні активи
“майже-гроші” [10, ст. 234-235]

Отже, квазігроші або майже гроші, — це специфічні грошові форми, в яких
грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих,
стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин:

коли в стандартних формах значно послаблюється грошова суть. Так, при
розміщенні грошей у довгострокові вклади вони зберігають звичайну форму
депозитних грошей, проте при цьому знижується їх ліквідність, здатність
бути платіжними засобами;

коли грошові функції виконують нестандартні форми, які

не можна віднести до жодної з зазначених вище. Наприклад, вексель у
певних межах може використовуватися як гроші у функції купівельного і
платіжного засобу, хоч не є грошима в загально прийнятому розумінні. Те
ж саме можна сказати про чек та деякі інші грошові інструменти.

Використання квазігрошей має позитивний вплив на економіку:

дає можливість підвищити ліквідність ринку за рахунок запровадження в
оборот додаткових платіжних інструментів квазігрошових форм, передусім
векселів;

дає можливість зменшити масу платіжних засобів в обороті за рахунок
вилучення їх у довгострокові депозитні вклади, що сприяє оздоровленню
кон’юнктури ринків;

робить управління грошовою масою, а отже пропозицією грошей, більш
гнучким і ефективним.

Квазігроші мають досить тривалу історію. Так, вексель з’явився і почав
використовуватися як платіжний інструмент раніше, ніж банкнота, яка бере
свій початок з векселя. Чек з’явився після того, як банки стали приймати
гроші на вклади, тобто приблизно одночасно з банкнотою. Власник золотого
чи срібного вкладу міг двояко реалізувати право на свої гроші:

взяти розписку банку і використати для платежу за своїми

зобов’язаннями. Така розписка відкрила шлях для банкноти;

домовитися з банком, що він даватиме йому письмові накази про видачу
всієї чи частини суми вкладу певній особі, а банк виконуватиме їх. З
таких наказів розвинувся чек.

Тому квазігроші не є якоюсь випадковою, нав’язаною грошам формою. Поява
і тривале використання їх є закономірним результатом еволюції форм
грошей. У перспективі вони теж будуть змінюватися. Зокрема, широкий
розвиток «електронних грошей» може призвести до втрати чеком свого
значення в обороті депозитних грошей і своєї ролі як виду квазігрошей.
[9, ст.30]

3.3. ЯКІСНІ ВЛАСТИВОСТІ ГРОШЕЙ.

Незважаючи на різноманітність форм та функцій грошей, гроші є явищем,
яке реально виявляється як єдиний, конкретний інструмент реалізації
економічних відносин. До грошей як реального економічного інструменту
економіка, насамперед ринок, висуває ряд вимог. Вони визначаються рівнем
розвитку суспільних відносин — чим він вищий, тим складніші вимоги
пред’являються до грошей.

Щоб відповідати цим вимогам, гроші повинні мати цілий спектр специфічних
властивостей, які в сукупності визначають певну форму грошей,
спричинюють їх еволюцію, надають грошам якісну відмінність від звичайних
благ. Найбільш актуальними в сучасних умовах є такі властивості грошей:
стабільність вартості, економічність, тривалість використання,
однорідність, подільність, портативність.

Базовою властивістю грошей, наявність якої робить певний предмет здатним
виконувати функції грошей, є стабільність вартості. Будь-яка форма
грошей, якщо вона знецінюється, не може ефективно виконувати функцію
засобу платежу і нагромадження вартості. Такі гроші перетворюються в
гальмо економічного розвитку, оскільки кредитори перестають надавати
позички через ризик втрати позиченої вартості, а інвестори з тієї самої
причини перестають накопичувати вартість у грошовій формі. У міру
розвитку потреби в нагромадженні вартості і платіжних відносин
суспільство змушене було відмовитись від усіх грошових форм з
нестабільною вартістю і визнати грошима лише золото, яке на той час мало
найстабільнішу вартість. Спираючись на стабільні золоті гроші, країни,
що їх запровадили, досягли у XIX ст. величезних економічних успіхів.

Проте в міру розвитку економіки, формування світового ринку стабільність
вартості золота виявилась недостатньою для забезпечення вказаної
властивості грошей. Коливання попиту і пропозиції на золото спричинювали
істотні зміни вартості повноцінних грошей. Це стало однією з причин
переходу до неповноцінних кредитних грошей, стабільність вартості яких
можна підтримувати на потрібному рівні зусиллями держави та міждержавних
органів. Головним механізмом вирішення цього завдання стало регулювання
попиту і пропозиції грошей на фінансових ринках, зокрема їх кількості в
обороті, зусиллями уповноважених державою органів, насамперед
центрального банку. Підтримання постійно стабільної вартості грошей
стало в нових умовах одним із центральних економічних завдань сучасних
держав.

Важливою властивістю грошей є їх економічність, яка дає змогу
суспільству мінімізувати витрати на виготовлення грошей і забезпечити
ними потреби обороту. Поки гроші були повноцінними, вирішити це завдання
було неможливо, оскільки зниження витрат на забезпечення обороту грошима
мало об’єктивну межу, що визначалася внутрішньою вартістю металу, з
якого вони виготовлялися. Це послужило ключовою причиною демонетизації
золота і появи неповноцінних грошей. Але й після цього вимога
економічності грошей не була знята. Виготовлення банкнот та
неповноцінних монет вимагає досить значних витрат держави, у зв’язку з
чим готівка в обороті поступово замінюється безготівковими (депозитними)
грошима. Але забезпечення обороту такими грошима вимагає теж певних
витрат. Для скорочення цих витрат рух депозитних грошей стали
здійснювати засобами електронних технологій.

Незважаючи на інтенсивне розширення сфери використання депозитних, у
тому числі електронних, грошей, жодна з країн не може зовсім відмовитися
від готівки. А в Україні частка готівки в загальній масі грошей протягом
1991—1998 рр. навіть зросла приблизно в 5 разів. Тому вимога
економічності грошей зберігає свою актуальність, а для України вона
надзвичайно зросла.

Важливим способом забезпечення економічності готівки є довгостроковість
її використання, яку можна вважати ще однією властивістю грошей. Цю
властивість мали повноцінні гроші, а зараз мають готівкові гроші.
Говорити про цю властивість депозитних грошей немає підстав, оскільки
вони не зношуються в обороті.

Щоб забезпечити довгострокове використання грошей, їх виготовляють з
надміцного, зносостійкого паперу, а деякі купюри виготовляють не тільки
з паперу, а й у вигляді монет. Так, в Україні в 1999 р, була випущена
монета в одну гривню, що значно скоротить витрати на друкування
одногривневих купюр, які швидко зношуються і часто замінюються в обороті
новими. Монета ж в одну гривню може обслуговувати оборот у десятки разів
довше, ніж паперова купюра.

Однорідність грошей є властивістю, яка вимагається від усіх форм грошей.
Але не всі ці форми її забезпечують. Особливо гостро питання
однорідності вирішувалося, коли носієм грошей виступали звичайні товари
(худоба, хутра, дорогоцінності тощо), оскільки кожний екземпляр таких
грошей істотно відрізнявся від інших. Цей недолік натуральних грошей був
послаблений переходом до золотих грошей. Золоті монети стали
однорідними, взаємозамінюваними. Кількісно однакова сума їх в усіх
випадках представляла однакову цінність. Проте однорідність і золотих
грошей могла порушуватися, якщо поряд із золотою монетою в обороті була
срібна, або золоті монети мали неоднакові частки домішок неблагородних
металів чи мали різний ступінь зношеності.

З переходом до неповноцінних грошей проблема однорідності їх не була
знята повністю, хоч на поверхні нібито всі такі гроші видаються
однаковими. Насправді окремі види грошей виявляються неоднорідними через
різний ступінь довіри до їх емітентів, а отже — різний ступінь їх
надійності. Якщо довіра до центрального банку вища, ніж до комерційних,
то економічні агенти віддаватимуть перевагу готівці перед депозитними
грошима як більш надійними.

Надійність депозитних грошей теж не однакова, оскільки кожний банк має
свій рівень ліквідності і фінансової стабільності. Особливо гостро ця
неоднорідність проявлялась в умовах хронічної економічної та фінансової
кризи, яку переживала Україна в 1992—2000 рр. У цих умовах істотно
знизилась надійність комерційних банків, а отже, і довіра до їх
депозитних грошей. Помітно кращою була надійність Національного банку, а
довіра до його банкнот була значно вищою, що й спричинило деформацію
структури грошової маси в бік непомірного зростання частки готівки.

Проте й до банкнот НБУ в умовах фінансової кризи потроху втрачається
довіра, що проявляється у скороченні використання їх як засобу
нагромадження вартості, заміні їх вільно конвертованою валютою,
насамперед доларом США. Отже, при неповноцінних грошах виникає
тенденція, протилежна «закону Грешема», що зумовлює витіснення гірших
грошей кращими — безготівкових грошей готівкою, національних грошей, що
знецінюються, іноземною вільно конвертованою валютою.

Гроші повинні мати і таку властивість, як подільність. Для здійснення
платежів швидко, без додаткових витрат, гроші повинні легко ділитися на
будь-які частини. При такому діленні можна легко заплатити будь-яку
суму, одержати здачу тощо. Щоб забезпечити таку властивість,
виготовляються гроші різних номіналів — від малих до великих, а грошова
одиниця ще ділиться на кілька однакових частин, як правило на 100. На
цій підставі випускаються розмінні монети різних номіналів, що дає
можливість при розрахунках розділити грошову одиницю на будь-які
частини.

Ще однією властивістю грошей є їх портативність. Вони мають бути такими,
щоб їх легко було носити, зручно ними користуватися в повсякденному
житті. З кожною новою формою, яку набували гроші в процесі історичного
розвитку, їх портативність зростала. Високу портативність мають сучасні
готівкові гроші — банкноти та розмінна монета. Проте на цьому не
закінчився процес удосконалення портативності грошей. Чекова книжка, що
забезпечує рух депозитних грошей, значно портативніша, ніж готівка. А
пластикові картки, які використовуються для переведення грошей по
каналах електронного зв’язку, ще портативніші, ніж чекові книжки.

У літературі трапляються посилання і на таку властивість грошей, як

прийнятність. На наш погляд, це швидше за все головна ознака грошей, а
не окрема якісна властивість. Якщо будь-яка форма грошей переставала
прийматися у платежі, це означало, що вона переставала бути грошима
взагалі, а не лише змінювала одну зі своїх властивостей. І навпаки,
будь-який предмет, що висувався на роль грошей, успішно справлявся з нею
лише за умови широкомасштабного приймання у платежі. Отже, прийнятність
— це результат формування у грошового носія певних властивостей, який
свідчить про перетворення його в гроші, а не ще одна властивість. [9,
ст.50-53]

4. ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ, ЇХ РОЛЬ У ХХ СТОЛІТТІ

4.1. Еволюція грошей і грошових систем у XX ст.

У другій половині XX ст. як міжнародний платіжний купівельний засіб
використовували переважно національні гроші, або валюти окремих країн,
що пов’язано з еволюцією самих грошей і грошових систем.

Система золотого стандарту функціонувала до 30-х років XX ст. її
найважливішими рисами були: 1) фіксація золотого вмісту національних
валют і їх безпосередня конвертованість у золото; 2) функціонування
золота як світових грошей; 3) наявність фіксованих валютних курсів.

Після Першої світової війни починається криза золотого стандарту. Із
значним розширенням обсягів внутрішнього ринку, зростанням масштабів
товарного виробництва золота було вже недостатньо для виконання ним
функції засобу обігу. Водночас у передкризові 20-ті роки XX ст. до
золотих резервів капіталістичних країн надходило в середньому на 25%
менше золота, ніж до війни. Тому зростаючу потребу в золоті для
обслуговування внутрішнього ринку і міжнародного обігу не могли
задовольнити наявні золоті запаси. Крім того, обіг повноцінних золотих
монет спричинив значне зростання витрат обігу. Панування золотого
стандарту також унеможливлювало проведення окремою країною своєї
валютно-грошової політики, оскільки збільшення обсягів емісії, а отже
й інфляційне знецінення національних грошей, призводило до відпливу
золота за кордон і зменшення золотих запасів країни.

Усвідомлюючи це, розвинуті країни Заходу на міжнародній Генуезькій
конференції 1922 р. уклали угоду про те, що поряд із золотом функцію
міжнародних платіжних засобів виконуватимуть і деякі валюти провідних
країн, що отримало назву золотодевізного стандарту.

Коли функціонував золотий стандарт, товари реалізовувалися за цінами, що
в середньому відповідали їх вартості, а золото, маючи власну вартість,
було фактором капіталістичного ціноутворення. Вільний обмін банкнот на
золото унеможливлював відхилення вартості товарів від купівельної
спроможності золота. Тому в цей період розвитку капіталістичного способу
виробництва не було інфляції. Отже, система золотого стандарту
відповідала тому етапу еволюції ринкової системи, на якому ядром
господарського механізму було ринкове саморегулювання. Та оскільки без
активного втручання держави у процес відтворення така система більше не
могла існувати (це підтвердила криза 1929—1933 рр.), необхідно було
паралельно здійснити радикальну реформу грошової системи, яка б дала
можливість державі проводити власну валютно-грошову політику.

Еволюцію грошових систем розвинутих країн Заходу і валютно-грошової
політики окремих держав зумовлюють якісні зміни в сутності самих грошей,
а вони, у свою чергу, детермінуються розвитком усієї економічної системи
(одним з елементів якої є грошова система), відповідного їм
господарського механізму.

У країнах Заходу з розвитком кредитних відносин купівля обладнання,
сировини одним капіталістом в іншого здійснюється переважно за допомогою
кредиту. Навіть реалізація значної частини товарів для споживання
відбувається через споживчий кредит. Так, за рахунок короткотермінових
кредитів американці покривають нині до 70% своїх витрат. Отже, кредитні
гроші (вексель — як знаряддя комерційного кредиту і чек — як знаряддя
банківського кредиту) все більше виконують функцію обігу завдяки своїй
функції засобу платежу і роблять обіг значною мірою незалежним від
золота. Роль загального еквівалента дедалі більше закріплюється за
кредитними грошима, які перебирають на себе більшість функцій товарних
грошей. Тому в структурі сучасної грошової маси розвинутих країн Заходу
немає золотих і срібних монет, а в структурі кредитних грошей майже 80%
припадає на чеки і 20% — на банкноти. У деяких країнах Заходу наявний
обіг становить лише 5—10% грошово-безготівкового обігу, тоді як в
Україні в 2000 р. — до 40% . Сучасна банкнота — це своєрідний «гібрид»
кредитних і паперових грошей. Щоб виконувати роль загального
еквівалента, кредитні гроші набувають об’єктивної сучасної значущості за
допомогою примусового курсу держави, забезпечуються державним кредитом.
Кредитний характер грошей також спирається на довір’я органу, що
випускає гроші (лат. кредит — довір’я).

Тому сучасні гроші мають кредитно-паперову основу. Така їх двоїста
природа породжує їхню внутрішню суперечність. Зокрема, кредитний
компонент визначає якісний бік грошей і забезпечує виконання ними
грошових функцій (внаслідок чого він є провідним), а паперовий —
спричиняє нестабільність грошового обігу, знецінення грошей.

Звідси випливає, що при перетворенні кредитно-паперових грошей на
загальний еквівалент їхня вартість визначається:

вартістю витрат на їх виробництво й забезпечення їх функціонування. Для
України певні риси такої грошової одиниці, зокрема її паперового
елемента, має гривня;

за допомогою примусового курсу держави, який базується на її економічних
функціях;

мірою вартості. Це зумовлено тим, що частково зберігається
опосередкований зв’язок кредитно-паперових грошей із золотом та вільно
конвертованими валютами;

тим, що кредитні гроші є формою кредитних відносин та економічною формою
руху позичкового капіталу;

5)якістю ВВП, насамперед товарної маси. Тому ціна товару залежить
передусім від його вартості, витрат на його виробництво і співвідношення
між попитом і пропозицією на цей товар.

Отже, можна зробити деякі висновки щодо стабільності національної
валюти. По-перше, при виготовленні такої валюти, а також векселів,
чеків, інших цінних паперів необхідна надійна система їх захисту. За
відсутності або за слабкої системи такого захисту збільшується кількість
фальшивих грошей, що посилює інфляцію, підриває їх курс. Водночас слід
ліквідувати «чорні» валютні ринки. Крім того, у готівковому обігу на
початку 1999 р. перебувало 12 млрд дол. СПІА, понад 5 млрд німецьких
марок, що унеможливлює належне виконання гривнею своїх функцій
(передусім функції засобу накопичення), негативно впливає на вартість
українських грошей, знецінює їх, підриває довіру до них. Іноземна валюта
не повинна бути засобом обігу й засобом платежу. По-друге, державі й
особливо центральному банку слід проводити науково обґрунтовану
валютно-грошову політику. Основою такої політики є економічна діяльність
держави, виконувані нею соціально-економічні функції. По-третє,
необхідно мати певні запаси золота, інших коштовних металів, вільно
конвертованих валют. На жаль, не всі з цих умов стабільності
національної валюти України виконуються. Особливо важливу роль на етапі
формування економічного суверенітету відіграє проведення науково
обґрунтованої валютно-грошової політики, насамперед реформа банківської
та кредитної систем.

Наявні гроші — це банкноти, білети державної скарбниці й монети.
Безготівкові гроші — кошти на рахунках у банках; різноманітні вклади
(депозити) у банках; депозитні сертифікати; державні цінні папери, а
також грошові кошти, вкладені в акції інвестиційних фондів.

Значного поширення у розвинутих країнах світу (певною мірою і в Україні)
набули кредитні картки — платіжно-розрахункові документи, які видає банк
своїм вкладникам для оплати необхідних для них товарів і послуг,
придбаних у кредит. Сучасні кредитні картки вміщують інформацію до 8
тис. знаків (дані про стан рахунка вкладника у банку, сплату податків,
стан здоров’я, групу крові та ін.). В розвинутих країнах світу
впроваджено кредитні (платіжні) картки з мікропроцесором, які мають
значно вищу систему захисту. [7, ст.107-110]

В Україні система електронних платіжних розрахунків прогресивно
розвивається. У вересні 1995 р. було створене АТ “Укркарт”, під
керівництвом якого здійснюється проект впровадження національних
платіжних карток. Це вигідно для всіх, адже використання пластикових
карток прискорює взаєморозрахунки, а отже, й обіг товарів і грошей. Від
цього виграють як банки та власники карток, так і держава, в якій
скорочуються видатки на емісію готівки.

Західні економісти схиляються до думки, що в майбутньому паперові гроші
– банкноти і чеки повністю зникнуть, їх замінять електронні
міжбанківські трансакції. Гроші залишаться, але стануть “невидимими”.
[2, ст.65]

4.2. РОЛЬ СУЧАСНИХ ГРОШЕЙ У РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ.

Роль грошей тісно пов’язана з їх функціями. Якщо функція грошей — це їх
конкретна «робота» щодо обслуговування руху вартості на певному етапі
процесу відтворення, то роль грошей — кінцевий результат цієї «роботи»,
її наслідок для суспільства.

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та
адекватних йому суспільних відносин. Вона не може бути реалізована там,
де для цього немає відповідних умов. Не могла бути значною роль грошей у
докапіталістичних формаціях, оскільки саме господарство тоді мало
переважно натуральний характер. За допомогою грошей там набувала
суспільного визнання лише незначна частка вироблюваної продукції. Тому
не було залежності товаровиробника від ринку, а вплив грошей на його
економічне становище і через нього — на розвиток виробництва був мало
відчутним.

Подібне становище мало місце і в умовах командно-адміністративної
економіки в колишньому СРСР та інших країнах Східної Європи. Хоч головна
сфера економічних відносин тут мала грошову форму, сама суть цих
відносин була нееквівалентною, нетоварною, що робило використання грошей
формальним, а роль їх — обмеженою, швидше за все обліково-розподільною.
Проте і така роль мала певний позитивний вплив на розвиток суспільного
виробництва.

Найсприятливіші умови для реалізації ролі грошей у розширеному
відтворенні були створені за капіталізму, коли товар став загальною
формою продуктів виробництва, а економічні відносини в суспільстві були
переведені на еквівалентні, ринкові засади. Особливе значення мало те,
що сама робоча сила стала товаром, об’єктом купівлі-продажу за гроші.

Завдяки поширенню грошових відносин на всі фактори суспільного
виробництва — засоби праці, предмети праці і робочу силу — просте
товарне виробництво перетворилось у капіталістичне, а самі гроші набули
принципово нової якості — стали носієм капіталу, відкрили можливість
кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати.

Насамперед грошового виразу у формі прибутку набула мета
капіталістичного виробництва. Це дало можливість зняти усілякі обмеження
з його розвитку, оскільки нагромадження грошей (прибутку) не має
будь-яких внутрішніх обмежень, нагромаджувати їх можна нескінченно.

Завдяки тому, що капіталістичні, підприємства все виробляють для продажу
і всі елементи виробництва купують на ринку, створюється особливий
ринковий механізм стимулювання і регулювання суспільного виробництва, в
центрі якого перебувають гроші. На ринку розвивається конкуренція як
загальносуспільне явище — конкуренція за покупця, за робоче місце, за
вигідне замовлення тощо. По суті, в усіх цих випадках ведеться боротьба
за отримання більшої суми грошових доходів. Оскільки перемагає той, хто
спроможний одержати найкращі результати в такому змаганні, конкуренція,
а значить і гроші, стають рушійною силою науково-технічного прогресу,
зростання продуктивності суспільної праці, інтенсифікації виробництва,
забезпечення високої якості продукції та ін. Тим самим створюються
могутні стимули для розвитку капіталістичного виробництва.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісний і
кількісний аспекти. В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому,
що сама їх наявність, саме грошове середовище, в якому діють економічні
агенти, позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-перше, знімаються фізичні межі виробництва, що визначаються
особистими потребами самих виробників. Виробляти можна стільки, скільки
вдасться реалізувати, а надлишок вартості можна зберігати в грошовій
формі чи перетворити в позичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші, замість бартеру,
значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів.
Суспільство одержує значну економію на реалізаційних витратах,
скорочуються потреби в обіговому капіталі, краще задовольняються потреби
споживачів.

По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його
механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки
конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економного
споживання — виробничого, державного, особистого.

Здатність грошей приносити своїм власникам в умовах ринкової економіки
додаткову вартість значно посилила їх стимулюючий вплив на кожного
суб’єкта економічних відносин: і на виробника (працівника), і на
споживача. Як виробник, або працівник, кожний із них прагне краще і
більше працювати, щоб вивести свої грошові доходи за межі виробничих чи
споживчих потреб і, капіталізувавши надлишок доходу, мати можливість
одержувати додаткову вартість. З цією ж метою він як споживач прагне
економно використовувати свої грошові кошти, оскільки капіталізація їх
залишків дає можливість одержувати додаткові доходи понад ті, що
приносить жива праця.

Гроші в умовах ринкової економіки стають носієм позичкового капіталу.
Через механізм його руху, зокрема через банки та ринок цінних паперів,
формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал,
відкриваються можливості узгодити індивідуальні та колективні інтереси
виробників, дещо згладити суперечності між соціальними класами та
групами суспільства, забезпечити більшу рівномірність і збалансованість
процесу розширеного відтворення.

Всебічне охоплення грошовою формою економічних відносин всередині країн
та між ними, а також постійне вдосконалення самого грошового механізму
створили сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних
взаємовигідних зв’язків між країнами, міжнародного переливу вільних
капіталів у місця найефективнішого їх використання тощо.

Глибоке проникнення грошової форми в усі «клітини» суспільних відносин
відкриває широкі можливості для регулювання за допомогою грошових
інструментів процесу розширеного відтворення. Мова йде передусім про
такі інструменти, як податки, позичковий процент, ціни, орендна плата,
бюджетне фінансування та ін. Через них держава має можливість регулювати
основні економічні процеси на мікро- та макрорівнях і в цілому впливати
на економічне становище в країні відповідно до попередньо визначених
цілей.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості
грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема
на результати діяльності економічних агентів як виробників і як
споживачів. Цю можливість широко використовують усі держави з ринковою
економікою для регулювання економічного життя в країні. Збільшуючи чи
зменшуючи масу грошей в обороті, центральні банки, які діють від імені
своїх держав, забезпечують зміну таких економічних інструментів, як
платоспроможний попит, ціни, процент, валютний курс, курс цінних паперів
тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні
процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток
експорту й імпорту та їх збалансування тощо.

4.3. Еволюція ролі грошей в економіці України.

У міру поглиблення ринкової трансформації економіки України помітно
зростає роль грошей в її розвитку. Поступово українська гривня
перетворилась у справді загальний еквівалент, у «головну діючу особу» на
ринку. Кожний, хто має гроші, може вільно купити будь-який потрібний
товар на внутрішньому ринку. Це істотно підвищило заінтересованість
економічних суб’єктів у тому, щоб більше заробляти грошей і економніше
їх витрачати. Стало значно легше капіталізувати гроші, вклавши їх у
цінні папери та банківські депозити. Запровадження часткової
конвертованості гривні істотно підвищило роль грошей у розвитку
зовнішньоекономічних відносин, в інтеграції економіки України у світову
економіку. Грошово-кредитна політика зайняла ключове місце в механізмі
державного регулювання економіки. Динаміка цін стала відчутно реагувати
на регулюючі заходи Національного банку України в грошовій сфері.

Проте ці позитивні зрушення в підвищенні ролі грошей поки що не дали
відчутних результатів у розвитку суспільного виробництва, яке близько
дев’яти років перебувало у стані хронічної кризи. Це зумовлено передусім
уповільненістю, непослідовністю переведення економіки на ринкові засади,
надмірним адміністративним втручанням держави в економічне життя, а
також слабкістю самого грошового механізму, зокрема банківської системи,
високою інфляцією. Тому економічні суб’єкти недостатньо результативно
реагують на стимулюючі імпульси, які надходять з боку грошей, не
виявляють належної заінтересованості в інвестуванні виробництва, у
капіталізації доходів, у розвитку товарно-грошових відносин. Вони
нерідко віддають перевагу натуральним формам економічних відносин
(бартеру), «тіньовим» методам господарювання, переведенню вільного
фінансового капіталу за кордон, конвертації заощаджень в іноземну валюту
тощо. Ці процеси істотно стримують позитивний вплив ринкових перетворень
та грошей на розвиток економіки.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою не тільки свідчить про
величезну роль грошей, а й показує основні напрями успішного
використання їх у трансформаційній економіці нашої країни.

По-перше, це максимальне переведення на ринкові засади всіх сфер
економічних відносин. Грошова форма повинна реально опосередковувати всі
процеси розширеного відтворення, забезпечувати здійснення їх на
еквівалентній основі. На принципах еквівалентності, самофінансування,
самодостатності повинна ґрунтуватися діяльність не тільки виробничих
підприємств, а й економічних суб’єктів сфери науки, освіти, охорони
здоров’я тощо.

По-друге, переорієнтація цілей економічної, у тому числі грошової,
політики із забезпечення інтересів центру на інтереси безпосереднього
виробника, окремих колективів, регіонів тощо. Тільки за цієї умови можна
буде ефективно використати грошові інструменти для стимулювання
суспільного виробництва, а отже і для забезпечення економічних інтересів
центру.

По-третє, забезпечення вільної, гарантованої капіталізації грошових
доходів усіх суб’єктів економічних відносин усіма методами, сумісними з
нашими соціальними пріоритетами. Це сприятиме зростанню інвестицій,
згортанню тіньової економіки, зміцненню банківської системи.

По-четверте, оздоровлення грошового обігу, забезпечення високої, сталої
вартості грошової одиниці. Без цього неможливо відновити роль грошей у
міновому процесі, витіснити бартерні операції з ринку, а отже,
забезпечити їх належну роль у розвитку економіки в цілому.

У міру подальшої трансформації економіки України в ринковому напрямку,
розвитку банківської системи, формування ринків цінних паперів,
кредитного та валютного ринків, оздоровлення державних фінансів і
національних грошей, послаблення кризових явищ в економіці роль грошей в
економічному житті України неухильно зростатиме. [9, ст.54-59]

5. ВИСНОВКИ

Отже, гроші — одне з найдавніших явищ у житті суспільства. Вони
відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку і
сьогодні. Звичайно, тема грошей буде актуальною і надалі.

На основі матеріалу викладеного у роботі, можна зробити такі висновки:

Гроші не були придумані людством і не є продуктом творення
держави, а з’явилися стихійно як результат еволюційного розвитку
товарного виробництва й обміну. Разом з тим держави активно впливають на
форму грошей, з тим щоб надати їм тих ознак, які роблять гроші найбільш
адекватними потребам ринку.

Гроші за своєю сутністю є особливим товаром, що має властивості
загального еквівалента — здатність обмінюватися на будь-який інший
товар, загальну споживну вартість замість специфічної, властивої
звичайним товарам, є безпосереднім носієм абстрактної цінності і
суспільного багатства.

Гроші — необхідний інструмент функціонування ринкової економіки. Зміст
цього інструменту розкривається через його п’ять функцій: міри вартості,
засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості, світових
грошей. У функції міри вартості гроші забезпечують визначення вартості
товарів через форму ціни. У функції засобу обігу гроші обслуговують
реалізацію товарів з негайним поверненням власникові еквівалентної
вартості. У функції засобу платежу гроші обслуговують погашення боргових
зобов’язань, що виникають у процесі розподілу та реалізації вартості. У
функції світових грошей гроші обслуговують рух вартості по каналах
світового ринку — її вимірювання, розподіл, реалізацію і нагромадження.

Роль грошей є результатом їх функціонування і виявляється в стимулюючому
чи гальмуючому впливі грошей на певні економічні процеси. Такий вплив
забезпечується самою наявністю грошей, завдяки чому всі економічні
суб’єкти функціонують у грошовому (а не бартерному) середовищі, а також
зміною кількості грошей в обороті. У першому випадку роль грошей полягає
в тому, що економічні суб’єкти поставлені в такі умови, що спонукають їх
як виробників виробляти більше і з меншими витратами, а як споживачів —
витрачати гроші економніше і з найбільшим ефектом. У другому випадку
роль грошей виявляється в тому, що збільшення чи зменшення маси грошей
збільшує чи зменшує обсяг платоспроможного попиту, впливає на
кон’юнктуру ринку, на обсяги виробництва і зайнятість.

Гроші пройшли тривалий і складний шлях розвитку від звичайних товарів
широкого вжитку до сучасних електронних грошей. Кожна зміна форми грошей
зумовлювалася більш високим рівнем розвитку суспільних відносин та
істотним ускладненням вимог ринку до грошового еквівалента. Переломним
моментом у розвитку форм грошей стала демонетизація золота, унаслідок
якої закінчилася епоха повноцінних грошей і розпочалася епоха
неповноцінних грошей. На сьогодні неповноцінні гроші повністю взяли на
себе й успішно виконують більшість грошових функцій, насамперед засобу
обігу, засобу платежу і міри вартості. Водночас є підстави стверджувати,
що функцію засобу нагромадження вартості частково продовжує виконувати
золото, про що свідчить накопичення великих запасів золота у державній
та приватній власності.

Високий рівень розвитку сучасної ринкової економіки, ускладнений
активним регулятивним втручанням держави в усі її процеси, зумовив
широку гаму складних вимог до грошей, яким не могли відповідати жодні
форми повноцінних грошей. Основними вимогами ринку до сучасних грошей та
адекватними їм властивостями грошей є: стабільність вартості грошей,
економічність грошового обороту, довготривалість використання грошових
знаків, однорідність грошей, подільність, портативність. Забезпечити
всі ці властивості неповноцінним грошам — одне з найскладніших
економічних завдань сучасних держав.

Отже, після всього вищесказаного доцільним буде сказати, що в
економічній теорії гроші є однією з найбільш цікавих тем. Справді,
величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються грошима за
придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується про те,
яке важливе значення мають гроші. А саме знання історії створення й
еволюційного розвитку грошей – ключ пізнання глибинних теоретичних
проблем, що розкривають їхню суть і сучасне функціональне застосування.

6. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Александрова М.М., Маслова С.О.“Гроші. Фінанси. Кредит”. –

Київ, 2002

Бобров В.Я. “Основи ринкової економіки”. – Київ, 2003

Ватаманюк З.Г., Панчишин С.М. “Економіка”. – Київ, 2004

Грищенко О. “Гроші та грошово-кредитна політика”. – Київ, 1997

Лагутін В.Д. “Гроші та грошовий обіг”. – Київ, 1996

Мельничук В.Г., Ковальчук Г.О., Огнев’юк В.О. “Економіка”. –

Київ, 2004

Мочерний С.В., Устинко О.А. “Основи економічної теорії”. –

Тернопіль, 2001

Радіонова І.Ф. “Загальна економіка”. – Кам’янець-Подільський, 2002

Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. “Гроші та кредит”. –

Київ, 2002

10) Самуельсон П. “Економіка”. – Київ, 1993

PAGE

PAGE 45

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter