ПЛАН

Вступ

Походження та суть кредиту

Основні функції та принципи кредиту, форми кредиту

Кредитування господарських суб’єктів в Україні

Висновки

Джерела використаної літератури

ЗМІСТ

TOC \o «1-1» \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc73103723» Вступ PAGEREF
_Toc73103723 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc73103724» 1. Походження та суть кредиту PAGEREF
_Toc73103724 \h 6

HYPERLINK \l «_Toc73103725» 2. Основні функції та принципи кредиту,
форми кредиту PAGEREF _Toc73103725 \h 14

HYPERLINK \l «_Toc73103726» 3. Кредитування господарських суб’єктів в
Україні PAGEREF _Toc73103726 \h 26

HYPERLINK \l «_Toc73103727» Висновки PAGEREF _Toc73103727 \h 30

HYPERLINK \l «_Toc73103728″ Джерела використаної літератури PAGEREF
_Toc73103728 \h 32

Вступ

Наявність товарного виробництва і грошей об’єктивно зумовлює снування та
функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає
обов’язковим атрибутом господарювання.

Кредит має надзвичайно важливе значення для економіки в цілому і
населення зокрема.

Роль кредиту характеризується результатами застосування для економіки в
цілому і населення зокрема. Кредит впливає на процеси виробництва,
реалізації і споживання продукції, а також на сферу грошового обороту.

Одним із проявів ролі кредиту виступає його вплив на безперервність
процесів виробництва і реалізації продукції. Завдяки наданню позикових
коштів для задоволення тимчасових потреб відбуваються „припливи” і
„відливи” коштів позичальників. Це сприяє подоланню затримки
відтворювального процесу, забезпечує безперервність і сприяє його
прискоренню. Кредит відіграє важливу роль у задоволенні тимчасової
потреби в коштах, яка може бути обумовлена сезонністю виробництва і
реалізації певних видів продукції. Використання позикових коштів
дозволяє створювати сезонні запаси і здійснювати сезонні витрати
підприємств відповідних галузей народного господарства.

Значна роль кредиту і в розширенні виробництва. Позикові кошти сприяють
збільшенню запасів і витрат, що необхідні для розширення виробництва і
реалізації продукції; використовуються для збільшення основних фондів.

Кредит у сфері грошового обороту забезпечує надходження готівки та їх
вилучення з обороту через банки па кредитній основі. Таким чином, кредит
відіграє важливу роль в утворенні коштів для готівкового і
безготівкового обороту і забезпечує безперебійність безготівкового.

Слід мати на увазі, що роль кредиту, сфера його застосування не є
незмінними, стабільними. Із зміною економічних умов в країні
відбувається і зміна ролі кредиту та сфери його застосування.

Особливо важлива роль кредиту в умовах функціонування неповноцінних
грошей, грошей нерозмінних на дорогоцінний метал. Це пов’язане із
збільшенням грошової маси при функціонуванні неповноцінних грошей на
основі кредитних відносин.

Виходячи з того, що в сучасних умовах інфляція є постійним явищем в
економіці, зростає роль кредиту в цих умовах. Регулювання грошової маси
в обороті здійснюється за допомогою кредиту, що забезпечує під гримку
стабільної купівельної спроможності грошової одиниці.

Зміни в умовах розвитку економіки, в зв’язку з переходом від
адміністративно-командної до ринкової економіки посилює роль
комерційного, іпотечних кредитів. Це в свою чергу дає можливість
застосовувати кредит як додаткове джерело капіталовкладень. Збільшення і
розвиток акціонерного капіталу викликали розширення кредитних операцій з
цінними паперами і особливо кредитування під заставу цінних паперів.

Позитивна роль кредиту проявляється шляхом проведення ефективної
грошово-кредитної політики, яка в сучасних умовах, головним чином,
полягає у використанні жорстких заходів з регулювання обсягу кредитних і
грошових операцій. Особливо важливе значення має підтримка стабільності
і стійкості національної грошової одиниці і захист інтересів
позичальників та кредиторів.

1. Походження та суть кредиту

Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського
суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів
людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати
насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів
протистоять один одному як власники, як юридичне самостійні особи.

Коли товарно-грошові відносини стали більш-менш регулярними,
взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого
характеру: продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було
грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або
виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт
купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато
інших винаходів людства, був відкритий кредит – за наявності довіри
продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит.
Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як
засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функцій міри вартості і
засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак
якої є розрив у часі між переданням товару і грошей із рук у руки. Отже,
кредит полегшував реалізацію товарів. Тому рух вартості у сфері
товарного обігу, безпосередньо пов’язаний з еквівалентністю обміну між
економічно відособленими товаровиробниками, був об’єктивно найбільш
загальною основою необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і
необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери
обміну, а й інших сфер суспільного відтворення – виробництва,
споживання.[1, с.157]

Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш ніж 3000 років
тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з XII ст. діяла комплексна
система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавши свої
товари в кредит, а з іншого – надавали аванси товаровиробникам під
майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було властиве і
середньовічній торгівлі на території сучасної України.

Як показало вивчення вченими Львівської міської книги за 1382-1389 pp.,
у Львові (напевне, й в інших руських містах) були досить розвинуті
кредитні відносини. Гроші позичались під заставу зі сплатою відсотків.
Окрім цього, надання кредиту було пов’язане й з торгівлею, зокрема з так
званим складським правом. При абсолютному складському праві непроданий
протягом відведеного часу товар, що належав купцеві з іншого міста (це
право не дозволяло купцеві зі своїм непроданим товаром їхати далі), міг
залишатися в кредит місцевому купцеві для продажу.

У тому ж таки XIV ст. був удосконалений переказний вексель і розширилось
надання комерційного кредиту. Щоправда, середньовічні векселі рідко
дисконтувались чи переводились з допомогою індосаменту. Кредит мав бути
забезпечений капіталом, про що вказувалось у векселі. Оплачуватись
вексель мав золотими або срібними монетами. Хоч карбування монет на
території сучасної України почалося ще в X ст., через відсутність
власного золота і срібла обсяги карбування своїх монет (монетні двори
знаходились у Києві і Львові) були незначні, тому доводилось
користуватись чеськими і татарськими монетами. Срібло на львівський
монетний двір завозилось із Семиграддя, що в Угорщині За своєю сутністю
та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з
найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що
тільки категорії грошей. Тому в економічній теорії протягом кількох
століть ведуться дискусії навколо питань, пов’язаних із сутністю та
роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в
економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

– ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним
суб’єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника
зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування
з кредиту його економічного змісту;

– ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які
формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити
економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та
закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі
переважає. Він покладений в основу висвітлення сутності кредиту і в
цьому підручнику.

За своєю сутністю кредит – це суспільні відносини, що виникають між
економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному в тимчасове
користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності
та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які
конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію – кредит.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

– учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути
власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися;
функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести
економічну відповідальність за своїми зобов’язаннями. Без цього вони не
зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати
кредитором, економічний суб’єкт повинен накопичити у власності певну
суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати
позичальником, суб’єкт повинен мати передумови для накопичення в
майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для
повернення боргу;

– кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих
умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній.
Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять
здатність до розвитку. Економічна самостійність суб’єктів,
добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні
відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх
розвиток на ринкових засадах;

– кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони
виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а
позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого
повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних
відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення,
щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується
правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні
ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв’язку
інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж
інтереси позичальника;

– кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв’язку з рухом
вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є
еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується
зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується
на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються
назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію
кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою . Для захисту
своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні
доцільності кредитування та розміру плати за кредит;

– нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх
реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає
власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього. Така плата,
що називається процентом, має подвійне призначення:

1) компенсувати кредитору втрату доходу у зв’язку з переданням
відповідної суми коштів у чуже розпорядження та можливі збитки на
випадок неповернення позички;

2) стимулювати позичальника до підвищення ефективності використання
одержаних у позичку коштів.

Платність істотно відрізняє кредитні відносини від інших видів вартісних
відносин, є тільки їх видовою ознакою.

Кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перервними, тобто після
повернення одержаної в борг вартості і сплати процента вони
перериваються. Проте на макроекономічному рівні кредитні відносини
підтримуються безперервно як безперервний рух вартості в процесі
суспільного відтворення. Закінчуючи відносини з приводу однієї суми
вартості чи з одним контрагентом, економічні суб’єкти постійно вступають
у кредитні відносини з іншими контрагентами чи з тими самими, але з
приводу інших сум вартості. Тому кредитні відносини виходять за межі
відносин двох економічних суб’єктів і мають характер загальносуспільних.

Безперервність та платність кредитних відносин визначають ще одну
характерну їх рису – здатність забезпечувати зростання вільної вартості,
тобто її капіталізацію. Відтак формується особлива самостійна форма
капіталу – позичковий капітал. Зі становленням капіталістичного способу
виробництва, коли кредитні ресурси стали важливим джерелом формування
промислового і торгового капіталу, позичковий капітал, а разом з ним і
кредит набули особливого суспільного значення. Кредит, по суті, став
іманентною формою руху позичкового капіталу.

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими
економічними категоріями – грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та
ін.

Рис. 1. Зв’язок кредиту з іншими економічними категоріями

Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в
процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально.
Так, гроші як засіб платежу з’явилися на ґрунті кредитних відносин. Вони
успішно обслуговують їх і нині. Кредит у функції перерозподілу вартості
обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку
торгівлі. Особливо тісно пов’язаний кредит з грошима, і цей зв’язок
дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення
економічних відносин .

Водночас кредит – це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з
іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм
сферою свого призначення.

Від грошей (як грошей) кредит відрізняється такими рисами:

– у них різний склад суб’єктів-носіїв відповідно грошових і кредитних
відносин: у першому випадку ними є продавець і покупець, у другому –
кредитор і позичальник, які можуть не збігатися;

– у них різний характер руху вартості: в суто грошових відносинах має
місце зустрічне, еквівалентне переміщення двох різних форм вартості –
товарної і грошової, а в кредитних відносинах – нееквівалентне
переміщення вартості в грошовій або в товарній формі;

– у них різне суспільне призначення в процесі відтворення. Гроші
призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до
кінцевого споживача. Вони також є засобом накопичення реалізованої
вартості. Кредит призначений задовольняти тимчасові потреби в додаткових
коштах одних економічних суб’єктів та сприяти вигідному розміщенню
вільних коштів – для других. Навіть якщо кредит здійснюється в грошовій
формі, таке його іманентне призначення від цього не змінюється. І
навпаки, якщо кредит (замість грошей) забезпечує доведення виробленої
вартості до кінцевого споживача (продаж товару з відстрочкою платежу),
він не замінює грошей у реалізації цієї вартості: коли настає строк
погашення кредиту, тільки гроші можуть забезпечити еквівалентний платіж
за товар, хоч виступає він у формі погашення боргу;

– кредит за сферою використання є більш „вузькою” категорією, ніж гроші.
Гроші обслуговують реалізацію всього ВВП (крім бартеру), розподіл і
перерозподіл його вартості, а кредит обслуговує рух тільки частини ВВП у
процесі відтворення. Тому учасниками грошових відносин є всі юридичні і
фізичні особи суспільства, а кредитних відносин – тільки певна частина
їх;

– рух грошей від одного економічного суб’єкта до іншого (у некредитних
відносинах) завжди супроводжується зміною власника відповідної вартості,
представленої грошима: право власності на гроші переходить від платника
до одержувача. При кредитному переміщенні вартості власником її завжди
залишається кредитор. Навіть продаючи товари у кредит, продавець
зберігає за собою право власності на них, яке підтверджується
поверненням вартості при погашенні боргу покупцем.

Отже, кредит і гроші – це дві самостійні економічні категорії, кожна з
яких має своє специфічне призначення, сферу використання та характер
руху вартості.

Істотні відмінності є між кредитом і фіскально-бюджетними відносинами.
На відміну від кредиту, фіскально-бюджетні відносини формуються в
процесі розподілу вартості (кредит – у процесі перерозподілу), рух
вартості у цих відносинах пов’язаний зі зміною власності, не є зворотним
і платним, визначається переважно неринковими, адміністративно-вольовими
чинниками. Фіскально-бюджетні відносини і кредит функціонують переважно
паралельно, на відокремлених економічних сегментах, доповнюючи, а не
підміняючи один одного. І навіть у випадках використання на одному й
тому самому економічному сегменті вони не знеособлюються, а зберігають
свою видову специфіку.

Наприклад, при виконанні державного бюджету можуть використовуватися як
податки та бюджетне фінансування, так і кредитні відносини (державні
позики). Проте якщо перші з них по закінченні бюджетного року в
основному завершуються, то другі будуть продовжуватися доти, доки
держава не погасить усю суму державного боргу, пов’язаного з формуванням
даного бюджету.

Істотно відрізняється кредит і від торгівлі, насамперед нееквівалентним
рухом вартості при кредитуванні. У торгівлі рух вартості здійснюється на
еквівалентних засадах. Разом з тим кредит і торгівля теж тісно
переплітаються: торгівля все частіше здійснюється в кредит, а кредит
організується на засадах торгівлі борговими зобов’язаннями.

Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи
кредитних відносин. Ними є об’єкти та суб’єкти кредиту. Об’єктом кредиту
є та вартість, яка передається в позичку одним суб’єктом іншому.
Суб’єкти кредиту – це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи
створюють структуру кредиту (рис. 2).

Рис. 2. Структура кредитних відносин

2. Основні функції та принципи кредиту, форми кредиту

Питання про функції кредиту є найбільш дискусійним в теорії кредиту.
Розбіжності з приводу кількості та змісту функцій обумовлені не тільки
відмінністю б трактуванні сутності кредиту., але й відсутністю єдності у
визначенні методологічних підходів до їх аналізу. Багато економістів
дослідження функцій кредиту як економічної категорії замінюють аналізом
функцій одного з його елементів, при цьому найбільш часто функції
кредиту порівнюються з функціями банків. Поширене також виділення
функцій, виходячи з особливостей окремих форм кредитних відносин. Деякі
автори розглядають функцію кредиту як конкретну форму його руху.
Результатом відсутності єдиної методологічної основи аналізу є поява
великої кількості функцій, які виділяються різними економістами, В
економічній літературі обґрунтовується правомірність таких функцій, як
акумуляція тимчасово вільних коштів; розподіл акумульованих коштів між
галузями, підприємствами і населенням; регулювання грошового обігу
шляхом заміни реальних грошей кредитними операціями; економія витрат
виробництва; опосередкування кругообігу фондів тощо. Часто виділяють
грошову (емісійну) і контрольну (стимулюючу) функції кредиту. Оскільки
із суті кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл
вартості на умовах повернення, то можна сказати, що кредит виконує
функцію перерозподілу вартості у процесі відтворення. Перерозподільча
функція кредиту полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та
фізичних осіб за допомогою кредиту передаються в тимчасове користування
підприємств, господарських товариств і населення для задоволення їхніх
виробничих або особистих потреб. Такий перерозподіл дас можливість
прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче і особисте
споживання. Тому в цій функції перерозподіляються не тільки грошові
копни, а й матеріальні ресурси.

Іншою функцією кредиту с створення ним нових грошей для грошового обігу
– антиципаційна (емісійна) функція, яку виконує тільки банківський
кредит. Методом кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної
рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу,
причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно
важче, ніж їх випуск в обіг.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитного
перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю
позичальника. Можливість такого контролю випливає з самої природи
кредиту. Треба зазначити, що, вступивши у кредитні відносини, одержувач
кредиту також має здійснювати контроль за своєю діяльністю, з тим, щоб
своєчасно і повністю повернути кредитні ресурси.

Зворотність кредиту дає змогу не тільки виявити порушення процесу
виробництва чи реалізації продукції, а й зацікавлює підприємства,
суб’єктів господарювання не допускати їх, оскільки такі порушення
призводять до виплат „зайвих” відсотків банку, до обмеження або повного
припинення видачі кредитів.[2, с. 67]

Тісний зв’язок між усіма функціями кредиту дає змогу дати певну
характеристику і його суті.

Форми кредиту тісно пов’язані з його структурою, з сутністю кредитних
відносин. Залежно відруху позикової вартості виділяються дві основні
форми кредиту: товарна і грошова У товарній формі виникають кредитні
відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи
послуги з відстрочкою платежу. Прикладом такої форми с комерційний
кредит.

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли
товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає
грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно
переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може
оформлюватися борговим зобов’язанням векселем.

Продаж громадянам товарів тривалої о користування в кредит (з
розстрочкою платежу) господарюючими суб’єктами здійснюється з мстою
прискорення реалізації товарів, які в торговельній мережі с в достатній
кількості, а також дія більш повного задоволення потреб громадян у
товарах тривалого користування. Сфера товарної форми кредиту незначна,
переважна його частина надається і погашається в грошовій формі.
Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні
відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержані
останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у
вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит
обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення
кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну
вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі
умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв’язків
між країнами. Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється місце тієї
або іншої форми кредиту на тому чи іншому етапі розвиту економіки
країни. У колишньому СРСР до кредитної реформи 1930-1932 pp. велике
значення мав комерційний кредит, який надавався одним підприємством
іншому у формі продажу товарів з відстрочкою платежу. Банківський кредит
мав підпорядковане значення і здебільшого опосередкований, непрямий
характер (видавався під заставу векселів). Після кредитної реформи
вирішальної ролі набув банківський кредит, який став прямим і плановим.
Зараз в Україні з переходом до ринкової економіки комерційний кредит
дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського
кредиту.

В залежності від організації кредитних відносин виділяють
міжгосподарський, банківський і державний кредити.

Міжгосподарський кредит – це кредитні відносини, що виникають між
окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у
процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами,
організаціями і господарськими товариствами, з одного боку, і органами
галузевого управління, з іншого, в процесі їх фінансових взаємовідносин.
Цей вид кредиту включає:

• по-перше, комерційний кредит, тобто кредит, що надається у товарній
формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари
(надані послуги) і оформлюється векселем. Комерційний кредит надасться
одним функціонуючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів з
відстрочкою платежу. Інструментом такого кредиту є вексель, що
сплачується через комерційний банк. Як правило, об’єктом комерційного
кредиту виступає товарний капітал, який обслуговує кругообіг
промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу
споживання;

• по-друге, дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між
суб’єктами господарської діяльності не на добровільних засадах, а ніби
примусово, незалежно від їх волевиявлення; причиною виникнення такої
заборгованості є розрив у часі між передачею товару і грошей, оскільки
рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;

• по-третє, тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм
підприємствам органи галузевого управління на засадах повернення.

a

AE Z

,

.

0

2

???Є????????2

6

8

?

?

 

O

O

Oe

U

Ue

TH

a

a

ae

- $ & ‚ „ † ? ? 1/4 A A Ae AE E E

»

L

N

P

T

V

X

Z

\

^

?

?

O

U

Ue

B це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи
кредитора) виступає банк.

Банківський кредит – найбільш розповсюджена форма кредиту. Саме банки
частіше всього надають позики суб’єктам, які потребують тимчасової
фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від
позик, що видаються при інших формах кредитування.

Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не
стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Побачивши гроші у
одних суб’єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним
або фізичним особам.

Друга особливість полягає в тому; що банк позичає залучений капітал,
тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими
суб’єктами на рахунки або депозити.

Третя особливість даного кредиту характеризується наступним. Банк
позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Це означає, що
позичальник повинен так використовувати отримані в банку кошти, щоб не
тільки повернути їх кредитору, а й отримати прибуток, достатній
принаймні для того,, щоб сплатити позиковий відсоток. Невід’ємним
атрибутом банківського кредиту є платність.

Державний кредит – сукупність кредитних відносин, у яких, здебільшого,
позичальником є держава, а кредиторами – юридичні або фізичні особи.
Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для
фінансування державних видатків, особливо, коли державний бюджет
дефіцитний, а також для регулювання економіки. Державний кредит виступає
у різних формах, до яких належать як товарні, так і державні позики,
знаряддям яких с цінні папери (облігації, казначейські зобов’язання
тощо). Державні цінні папери можуть випускатися як урядом, так і
місцевими органами влади, а зобов’язання щодо розповсюджених цінних
паперів є складовою частиною державного боргу.

В залежності від цільового спрямування кредит буває виробничий та
споживчий. Переважна частина кредитів використовується у сфері
виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим
джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас,
населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі.

Вид кредиту – це більш детальна його характеристика за
організаційно-економічними ознаками (галузева направленість, об’єкти
кредитування, забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо).

За строками користування кредити поділяються на:

• строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. У свою
чергу вони бувають короткострокові (до одного року), середньострокові
(від одного до трьох років), довгострокові (більше трьох років);

• до запитання – це кредити, що видаються кл невизначений строк і які на
вимогу кредитора повинні бути повернуті у визначений ним час. Якщо
кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у
строк, визначений ним самостійно;

• прострочені кредити – це кредити, строк погашення яких встановлений
кредитним договором, минув;

• відстрочені кредити – це кредити, стосовно яких на основі клопотання
позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.

Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються
забезпеченими або ломбардними, а якщо без забезпечення – незабезпеченими
або бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми
забезпечення. В країнах з розвинутою ринковою економікою найбільш
розповсюдженими є наступні види забезпечення кредитів: гарантія або
поручительство третьої сторони; переуступка контрактів дебіторської
заборгованості; застава товарних запасів, дорожніх документів,
нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів; страхування.

Гарантія або поручительство – це зобов’язання третьої особи сплатили
борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформлюється як
самостійне зобов’язання гаранта, чи поручителя, за допомогою передатного
напису на вимозі (індосаменту).

Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при
кредитуванні будівельних компаній або фірм, що здійснюють регулярні
поставки товарів або надання послуг за контрактом. Боржник переуступає
контракт банку-кредитору, внаслідок чого надходження від покупця або
замовника з виплат за контрактні роботи (послуги) зараховуються в
погашення заборгованості по кредитах.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку
рахунків, що вимагають оплати за поставлені позичальником товари,
послуги, виконані роботи.

Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть
бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція
тощо. Перевага надається тим видам товарів, торгівля якими ведеться на
біржі і легко визначити їх ринкові ціни.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні
експортно-імпортних торговельних операцій. В цьому випадку в якості
застави по кредитах виступають документи, що підтверджують відвантаження
товарів (коносамент і накладні). При цій формі забезпечення кредиту
оформлення здійснюється індосуванням документів, названих вище, їх
власниками на користь банка-кредитора. Обов’язковою умовою надання
кредиту під забезпечення дорожніми документами є страхування вантажу.

Іпотекою є застава землі, нерухомого майна, при якій земля або майно, що
становить предмет застави, залишається у заставодавця чи третьої особи.
Предметом іпотеки може бути земля, нерухоме майно, будівлі, споруди,
квартири, підприємства як цілісні майнові комплекси.

В якості застави по кредиту можуть використовуватись такі види рухомого
майна, як обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби та
космічні об’єкти, товари довготривалого використання (для індивідуальних
позичальників).

Застава векселя чи іншого цінного паперу здійснюється шляхом індосаменту
і врученням заставодержателю індосованого цінного паперу. Умовою
використання цінних паперів як форми застави має бути їх висока
ліквідність. Кредит під заставу цінних паперів не повинен
використовуватися на придбання нових цінних паперів, що пов’язано з
обмеженням біржової спекуляції позичальників та зниженням ризику
банкрутства клієнтів.

У практиці робота банків держав із розвинутою ринковою економікою
трапляються й інші форми забезпечення кредитів. Наприклад, при наданні
кредитів індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси
страхування життя, свідоцтво про ощадні вклади, вимоги на виплату
заробітної плати, дорогоцінні метали; при кредитуванні юридичних осіб –
корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів, врожай
(зібраний або на корені).

За методами надання розрізняють кредити:

– надані у разовому порядку; тобто рішення щодо надання яких приймається
окремо з кожного кредиту на підставі кредитної заявки;

– відповідно до відкритої кредитної лінії (надаються у межах завчасно
визначеного ліміту кредитування) без погодження кожного разу з банком
його умов;

– гарантовані, тобто банк бере на себе зобов’язання при потребі надати
клієнту кредит у визначеному розмірі протягом відповідного періоду
(наприклад, місяця, кварталу, року).

За характером і способом сплати відсотків виділяють кредити з фіксованою
відсотковою ставкою; плаваючою відсотковою ставкою; сплатою відсотків
одночасно з отриманням кредиту (дисконтний кредит).

В залежності від кількості кредиторів розрізняють кредити:

• надані одним банком;

• консорціуми}, тобто кредити, що надаються кількома банками, один з
яких бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників потрібну
позичальнику суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит.
Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;

• паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількома
банками. В такому випадку кредит одному позичальникові надають різні
банки, але на одних, завчасно погоджених умовах.

У практиці західних банків використовується класифікація кредитів в
залежності від їх якісної характеристики: а) найвищої якості, б)
задовільні, в) маржинальний кредит, г) критичний кредит, д) збитковий
кредит (що підлягає списанню). В Положенні Національного банку України
„Про порядок кредитування” в залежності від щойно названого критерію
класифікації кредити розподіляють на стандартні, під контролем,
субстандартні, сумнівні та безнадійні.

Варю зазначити, що в економічній літературі не існує єдиної думки щодо
кількості і складу ознак класифікації видів кредиту.

основними, найбільш визнаними є такі принципи кредитування:

– цільове призначення позички;

– строковість передання коштів кредитором позичальнику;

– поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі;

– забезпеченість позички;

– платність користування позиченими коштами.

Цільове призначення позички полягає в тому, що економічні суб’єкти, що
виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко
визначити, на яку ціль будуть використані позичені кошти. Визначену ціль
повинні однаково розуміти й оцінювати обидві сторони, погоджуючись на її
кредитування. Це висхідна, базова передумова забезпечення кожною зі
сторін своїх інтересів у даній позичці та реалізації їх відносин як
кредитних.

Строковість позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються
позичальнику на чітко визначений строк, який сторони повинні узгодити в
момент вступу в кредитні відносини.

Строковість випливає з цільового призначення позички і сама слугує
передумовою для подальшого розгортання кредитних відносин між сторонами
позички: визначення плати за позичені кошти, порядку повернення коштів
тощо. Конкретні строки окремих позичок визначаються залежно від
тривалості кругообороту капіталу позичальника, у формуванні якого бере
участь позичена вартість. Економічно обґрунтоване визначення строку
позички має вирішальне значення для забезпечення інтересів суб’єктів
позички, ефективного використання позиченої вартості, для зменшення
кредитного ризику та ін.

Поверненість позиченої вартості кредитору означає, що позичальник
повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості. Цей
принцип випливає з попереднього – строковості позички і тісно пов’язаний
з ним, але це самостійний принцип. Визначення строку позички при
укладенні відповідної угоди зовсім не гарантує того, що вона буде
погашена якраз у цей термін. Дуже часто позичка повертається
несвоєчасно. Але якщо навіть вона погашається в установлений термін, це
не значить, що вся позичена вартість повернута. Девальвація валюти
позички, інфляція можуть знецінити грошову одиницю та основну суму
грошової позички, тому у разі повернення номінальної суми позички
кредитор зазнає збитків. Подібні втрати він матиме і в разі повернення
товарної позички у вигляді тих самих матеріальних цінностей, якщо
ринкова ціна їх упала за період користування позичкою. Тому суб’єкти
кредиту повинні передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення
повернення позиченої вартості в повному обсязі: скорочення терміну
позички, підвищення ставки позичкового процента, запровадження плаваючої
(змінної) ставки процента та ін.

Забезпеченість полягає в тому, що кредитор при наданні позички мусить
вжити додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у
визначені строки. Додатковими ці заходи є відносно принципів цільового
спрямування та строковості позички, які за своєю сутністю сприяють
поверненню позички. Але цього „сприяння” часто виявляється недостатньо,
і позички повертаються не своєчасно, не в повному обсязі чи взагалі не
повертаються. Захисту кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним
позичальником і слугує принцип забезпеченості позичок.

Забезпеченням позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери,
валютні цінності), що береться у заставу, а також зобов’язання третьої
особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства). Розмір
майнового забезпечення звичайно встановлюється на рівні, що перевищує
розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.

Принцип забезпеченості відіграє важливу роль у захисті від кредитних
ризиків – він є останньою перепоною на шляху вказаного ризику. Проте й
ця перепона не завжди спрацьовує (наприклад, у разі знецінення застави
чи банкрутства гаранта). Тому кредиторам не слід переоцінювати значення
забезпечення позичок, а більше покладатися на високу ефективність
проекту, що кредитується, та кредитоспроможність і надійність
позичальника. Якщо позичальник безумовно має ці якості, то кредитор може
і не вимагати додаткового забезпечення позичок.

Платність користування позичкою полягає в тому, що позичальник повертає
кредитору не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у
формі процента. Для встановлення такого принципу є вагомі економічні
підстави. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку, то
зазнає при цьому подвійних втрат:

– втрачає дохід, який припадає на вилучену ним з обороту частину коштів,
що стає джерелом кредиту;

– втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених з
обороту коштів у ліквідній формі. Більше того, втрати переваг та
зручностей запасів ліквідності супроводжуються появою кредитного ризику,
пов’язаного з наданням позички, та можливих збитків від позички.

Тому, щоб зберегти своє попереднє становище на ринку, кредитор мусить
стягувати плату за надані в позичку кошти. Без цього надання позички
перетворюється з комерційної кредитної операції в спонсорську і в
кредитора зникають економічні мотиви здійснювати позичкову діяльність,
розвивати кредит.

Платність позички має важливе значення і для позичальника. Вона стимулює
його до більш виваженого рішення щодо доцільності одержання позички,
строгого дотримання інших принципів кредитування, ефективного
використання позичених коштів тощо. У процентній ставці, що визначає
розмір плати за позичку, перехрещуються інтереси кредитора і
позичальника, тому дуже важливо для нормального розвитку кредиту, щоб
розмір її задовольняв як кредитора, так і позичальника.

Усі принципи кредитування тісно між собою пов’язані, оскільки випливають
із сутності кредиту і тільки в комплексі можуть забезпечити її
реалізацію. Тому для ефективного кредитування дотримання всіх його
принципів є обов’язковим.

Причиною виникнення кредиту була необхідність одного товаровиробника
продати свій товар, а покупця – купити його, коли він ще не отримав
гроші за свій товар. Проте з розвитком суспільного відтворення з’явилося
чимало інших чинників, що зумовлюють необхідність кредиту. Центральне
місце серед них посідає коливання потреб у коштах і джерелах їх
формування, які виникають у юридичних і фізичних осіб та держави.

Сутність кредиту полягає не в масі позиченої вартості, а в тих
економічних відносинах, які виникають у зв’язку з рухом вартості на
засадах зворотності та платності. Ці відносини характеризуються низкою
специфічних рис, які конституюють явище кредиту і відрізняють його від
інших економічних явищ.

3. Кредитування господарських суб’єктів в Україні

У 2002 році залишки заборгованості за кредитами, наданими банками
України (включаючи міжбанківські кредити), зросли на 52.7% і на 1 січня
2003 року становили 44.8 млрд. грн. Вищими темпами зростали обсяги
заборгованості в національній валюті, що позитивно вплинуло на зміну
структури кредитних вкладень за видами валют. При зростанні
заборгованості за кредитами в національній валюті на 52.7% їх частка в
загальному обсязі збільшилася на 2.4 процентного пункту й становила
58.7%. Залишки заборгованості за кредитами в іноземній валюті за 2002
рік збільшилися на 44%. [7, с.49].

У грудні порівняно з листопадом 2002 року збільшення заборгованості за
кредитами відбулося за рахунок зростання її частки в національній валюті
на 10.2% та в іноземній – на 3.5%. У 2002 році стабільне зростання
кредитного портфеля банків супроводжувалося змінами його структури за
позичальниками. Частка заборгованості за кредитами, наданими суб’єктам
господарювання, за рік зменшилася на 5.4 процентного пункту до 84.6%,
органам державного управління – на 0.3 процентного пункту до 0.4% з
одночасним зростанням частки кредитів, наданих на міжбанківському ринку
(з 4.6 до 7.7%), та фізичним особам (з 4.7 до 7.3%) (рис.3).

Рис.3. Структура заборгованості за кредитами, наданими банками України
на 01.01.2003 року

У 2002 році збереглася позитивна динаміка кредитних вкладень банків у
економіку України. Сприяли цьому насамперед наявність достатньої
ліквідності, на нарощенні якої позитивно позначилося суттєве зниження
рівня обов’язкових резервів, та зниження процентних ставок за кредитами.
Так, на кінець 2002 року залишки заборгованості за Як і раніше, у
загальній заборгованості за кредитами, наданими в реальний сектор
економіки, переважала частка короткострокових кредитів, яка на кінець
грудня 2002 року становила 71.7%. За рік вона зменшилася на 6.6
процентного пункту на користь довгострокових позичок. Залишки
заборгованості за довгостроковими кредитами за 2002 рік збільшилися на
93.5% (за 2001 рік-на 76.1%) і на 01.01.2003 р. становили 11.7 млрд.
грн. Такій позитивній зміні в структурі кредитування певною мірою
сприяло суттєве розширення ресурсної бази банків за рахунок коштів,
залучених від фізичних осіб на строк понад 1 рік.(рис.4)

Рис. 4. Динаміка заборгованості за кредитами суб’єктів господарювання
(за строками погашення)

Кредити банків використовувалися суб’єктами господарювання в основному
на забезпечення потреб своєї поточної діяльності. На кінець 2002 року
залишки заборгованості за кредитами, наданими в поточну діяльність,
порівняно з початком року збільшилися на 46.8% і становили 38.9 млрд.
грн., або 94.9% від загального обсягу. У структурі заборгованості за
цими кредитами в розрізі видів діяльності частка кредитів, наданих для
здійснення експортно-імпортних операцій, була найбільшою (14.7%), хоча в
цілому за рік залишки заборгованості за кредитами на зазначені цілі
скоротилися на 1.6% і на 01.01.2003 р. становили 6.1 млрд. грн. Обсяг
заборгованості за кредитами, наданими для внутрішніх торговельних
операцій, зріс зарік на 37% і становив 4 млрд. грн., або 9.8% від
загальної суми заборгованості за кредитами, наданими в поточну
діяльність. Високими темпами зростали кредити овердрафт, заборгованість
за якими збільшилася на 60.1 %, але їх частка в загальному обсязі
заборгованості за кредитами в поточну діяльність була незначною і на
кінець 2002 року становила 2.8% .

Рис. 5. Динаміка обсягів заборгованості суб’єктів господарювання за
кредитами банків (за цільовими вкладеннями)

Позитивним у 2002 році було зростання обсягів кредитів, які надавалися
суб’єктам господарювання на інвестиційні потреби.

Частка довгострокових кредитів у загальній заборгованості за кредитами,
наданими на будівництво та освоєння землі, купівлю будівель і споруд,
становила 84.5%.у Упродовж 2002 року кредитну підтримку отримували
суб’єкти господарювання сільського господарства, мисливства та лісового
господарства. У цілому за 2002 рік залишки заборгованості за кредитами,
отриманими сільськогосподарськими підприємствами, зросли на 54.7% і на
01.01.2003 р. становили 2.6 млрд. грн., або 6.3% у загальній сумі
заборгованості. Поряд з цим слід зазначити, що, враховуючи сезонність
виробництва, заборгованість цих позичальників за кредитами за серпень –
грудень 2002 року скоротилася на 16.2%. Більша частина кредитів
надавалася сільгоспвиробникам на строк до 1 року (на 01.01.2003 р. –
77.8%).

Частки кредитів, які надавалися суб’єктам господарювання транспорту й
будівництва, залишалися незначними — відповідно 3.8 та 2.1% і порівняно
з початком року зменшилися на 0.6 і 0.2 процентного пункту.

Незважаючи на очевидний прогрес в розвитку кредитування господарських
суб’єктів у 2003 році обсяги кредитування виявилися ще далекими від
потреб сектора, а кредитні механізми не є досконалими, ні з точки зору
захисту інтересів позичальників, ні з точки зору безпеки фінансових
установ що надають кредити. Фінансування державних програм здійснилося
не в повному обсязі через недовиконання дохідної частини бюджету. Крім
того, під час оформлення банківських кредитів позичальникам не вистачає
знань і досвіду, аби правильно представити стан і можливості свого
бізнесу та оцінити правомірність вимог, що висувають до них кредитні
установи. З іншого боку, через недосконалість законодавчої бази та
повільність судової системи, кредитні установи мають надто обмежені
можливості щодо стягнення проблемних та безнадійних боргів, а отже
високі ризики кредитування вони компенсують тим, що висувають жорсткі
вимоги до позичальників та високими відсотковими ставками.

Висновки

Отже, причиною виникнення кредиту була необхідність одного
товаровиробника продати свій товар, а покупця – купити його, коли він ще
не отримав гроші за свій товар. Проте з розвитком суспільного
відтворення з’явилося чимало інших чинників, що зумовлюють необхідність
кредиту. Центральне місце серед них посідає коливання потреб у коштах і
джерелах їх формування, які виникають у юридичних і фізичних осіб та
держави.

Сутність кредиту полягає не в масі позиченої вартості, а в тих
економічних відносинах, які виникають у зв’язку з рухом вартості на
засадах зворотності та платності. Ці відносини характеризуються низкою
специфічних рис, які конституюють явище кредиту і відрізняють його від
інших економічних явищ. Основними принципами кредитування є: цільове
спрямування позички; строковість позички; поверненість кредитору
позиченої вартості; забезпеченість позички і платність користування
позиченими коштами.

Під формою кредиту слід розуміти найбільш загальний прояв його сутності,
що не зачіпає внутрішньої структури кредиту і не пов’язаний з конкретною
характеристикою її окремих елементів. З цих позицій правомірно виділяти
дві форми кредиту – грошову та товарну, які тісно пов’язані між собою і
є двома сторонами вартісної форми кредиту. Подібні форми можуть мати й
інші економічні інструменти (фінанси, торгівля), проте це не суперечить
сутності форми як найбільш загального, контурного прояву економічного
явища. Такий контур можуть мати й інші вартісні явища.

Функції кредиту є одним з найскладніших дискусійних питань теорії
кредиту. Загальновизнаною є функція перерозподілу вартості через
механізм кредитування. Ця функція досить яскраво виражає призначення та
роль кредиту. Існування її не викликає сумніву.

Друга функція пов’язана з призначенням кредиту в грошовій сфері. Але у
формулюванні її мають місце істотні розбіжності від емісійної до
заміщення справжніх грошей. Такий різнобій можна пояснити ототожненням
авторами функцій кредиту з функціями банків, що неправомірно. Тому другу
функцію кредиту краще зводити до створення передумов для ефективного
регулювання обороту грошей в інтересах забезпечення стабільності грошей
і повного забезпечення потреб обороту в платіжних засобах.

Є достатньо підстав для виділення і таких функцій кредиту, як
контрольно-стимулююча та функція капіталізації вільних грошових доходів.

У своїх проявах кредит розмаїтий, тому в теорії і на практиці
розрізняють цілий ряд форм і видів кредиту, їм властиві свої
особливості. З розвитком людського суспільства чільне місце займає та чи
інша форма або навіть вид кредиту. Але на будь-якому етапі розвитку
людства кредит відіграє досить важливу роль. У перші роки існування
України як незалежної держави кредитні відносини в ній розвивались
суперечливо і поки що не відповідають суспільним потребам.

Джерела використаної літератури

Гроші та кредит: Підручник / За ред. Професора Б.С. Івасіва. – К: КНЕУ,
1999. – 404 с.

Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб., і доп. / М.І. Савлук
, А.М. Мороз, М.Ф Пудовкін та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.:
КНЕУ, 2002. – 598 с.

Гроші, банки та кредит: у схемах та коментаріях: Навчальний посібник /
За ред. Б.Л. Луціва. – 2-ге видання, перероб. – Тернопіль: Карт-бланш,
2000. – 225 с.

Зуб Г. Сучасний стан розвитку кредитування в аграрному секторі економіки
та державна політика // Welcome. – 2002. – №2-3. – с.4-8.

М.М. Александрова, С.О. Маслова Гроші. Фінанси. Кредит.:
Навчально-методичний посібник. – 2-е видання, перероблене і доповнене. –
К.: ЦУЛ, 2002. – 336 с.

Молахова О. Тенденції розвитку та напрямки вдосконалення кредитування
підприємницької діяльності в Україні // Наукові записки: серія:
Економіка. – 2002. – №12. – с.160-163.

Паперикац Л. Актуальні проблеми та перспективи розвитку та перспективи
розвитку фінансово-кредитної системи України // вісник НБУ. – 2003. –
№1. – с.46-50.

Перспективи розвитку внутрішніх ринків та кредитна політика в Україні //
Економіка і кредитування. – 2002. – 31. – с.142-156.

Рудина А. Особливості банківського кредитування на сучасному атапі
еономічних перетворень // Наукові записки. Чортків. – 2001. – Вип.1. –
с.98-100.

Савлук М.І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України
// Фінанси України. – 1997. – №2.

PAGE

PAGE 32

Похожие записи