Реферат на тему:

Сучасний монетаризм як напрям кількісної теорії грошей, його відмінність
від кейнсіанських концепцій

Сучасний монетаризм — один із найвпливовіших напрямків економічної
думки, який від кінця 1970-х — початку 1980-х рр багато в чому визначає
зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо кейнсіанство в
середині 1930-х рр домінувало в системі теоретичних поглядів відносно
характеру форм і методів державного регулювання економічних процесів
завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безробіття
яке на той час вважалося найгострішою проблемою, то такою проблемою для
монетаризму стала хронічна інфляція, маховик якої дедалі більше
прискорював оберти.

Важливо враховувати й інші обставини, що зумовили вихід на провідні
позиції монетаристського напрямку економічної теорії Це, насамперед,
інтернаціоналізація виробничого відтворення і системи ринкових відносин.
Кейнсіанські рецепти, що використовувалися раніше, торкалися в основному
внутрішньої економіки і мало зважали на зовнішньоекономічні процеси.
Необхідність перебудови господарського механізму диктувалась і умовами
нового етапу НТР, що набув інтенсивного розвитку від другої половини
1970-х рр , а також іншими — не лише економічними, а й
соціально-політичними, в т ч й ідеологічними, чинниками.

Ідеї монетаризму, як однієї з форм неокласичного напрямку західної
економічної думки, зародилися ще в 1920-х рр. Як цілісна система
економічних поглядів монетаризм сформувався в 1960-і рр. Найяскравішою
постаттю серед представників цієї школи є М Фрідман — професор
Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки
за 1976 р, автор більш як 270 праць.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм як і в цілому неокласичний
напрямок економічної думки, зобов’язаний опублікованій 1956 р книжці
«Дослідження в галузі кількісної теорії грошей», яка вийшла під
редакцією М Фрідмана. Важливе значення у становленні монетаризму мала
також книга «Історія грошей Сполучених Штатів 1868 — I960», написана
М.Фрідманом і А.Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично
завершилось формування монетаризму в самостійну течію західної
економічної теорії. У 1990-х рр вплив ідей монетаризму дещо послабшав.
Окремі рецепти грошової політики, закорінені в ньому, було піддано
жорсткій критиці. Завдяки цьому в деякі з його позицій внесено певні
корективи. Одначе загалом вплив монетаризму як одного з провідних
напрямків сучасної економічної думки лишається досить суттєвим.

Варто зважити й на те, що монетаризм як економічна теорія має
розгалуження. Він об’єднує групи економістів, що по-різному тлумачать ті
чи ті аспекти економічної теорії та політики.

Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в
економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього
напрямку економічної теорії Найпоширенішою є концепція, що в загальному
(широкому) застосуванні монетаризм представляє теорію, яка вивчає вплив
грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому
Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується як
відповідна «система теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання
грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових
доходів» У підручнику Е.Дж.Долана, К.Д.Кемпбелл і Р.Дж. Кемпбелл
зазначено: монетаризм — школа економічної думки, котра акцентує увагу на
змінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальної
функції цін, доходів і зайнятості.

Відповідно до цього визначення монетарнім ототожнюється з кількісною
теорією грошей. «Те, що ми звикли називати кількісною теорією грошей.—
відзначає М. Фрідман,— тепер називається монетаризмом». Однак в одному з
підручників із теорії грошей та банківської справи наголошується, що
«визнання обмеженості методу класичної кількісної теорії є наріжним
каменем школи монетаризму». У зв’язку з цим вважається, що монетаризм
являє собою не просто кількісну теорію, а сучасний варіант кількісної
теорії грошей. Ідеться про використання моне-таризмом лише
методологічної основи класичної кількісної теорії. За твердженням
М.Фрідмана, поняття «кількісна теорія» використовується як термін, що
«характеризує радше загальний підхід, аніж безпосереднє визначення самої
сутності теорії монетаризму».

У західній літературі широко представлена думка про те що поняття
“монетаризм” не слід пов’язувати з чітко визначеною теоретичною
концепцією. Мова йде про розуміння монетаризму як грошової політики
держави, що може спиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні
бази. Керівник англійської школи монетаристів Д.Лейдлер з приводу цього
пише «Я трактую це поняття як певну політику, відповідно до якої
робляться спроби встановити контроль над динамікою загального рівня цін
через регулювання росту відповідних грошових агрегатів. Якщо ж казати
про специфічні різновиди цього поняття,— продовжує англійський вчений,—
то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану,
з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного
скорочення обсягів грошових аїрегатів, а з іншого — на підтримку
стабільності цін через забезпечення постійних темпів пропозиції грошової
маси.

Конкретизуючи це визначення, представник чиказької школи монетаризму,
один із авторів книги “Дослідження в галузі кількісної теорії грошей”
професор Селден пише, що “монетаризм слід розуміти як поєднання двох
основних принципів

1) гроші мають значення, іншими словами, зміни у кредитно-грошовій сфері
спричиняють вирішальний вплив на загальну господарську кон’юнктуру,

2) центральні банки спроможні контролювати кількість грошей в обігу”.

Найбільш суттєвими положеннями сучасного монетаризму, які стосуються
теорії грошей та грошової політики, є такі положення:

??Вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, є
потенційно здатною до повного саморегулювання, якщо певні зовнішні сили
цьому не заважають. Тому якщо в реальній дійсності в економіці є такі
явища, як періодичні кризи, безробіття, інфляція тощо, то це результат
дії саме таких зовнішніх сил. Зокрема, в названій праці «Історія грошей
Сполучених Штатів. 1868—1960» М. Фрідман та А. Шварц довели, що світова
економічна криза 1929— 1933 рр., що розпочалася в США, була спровокована
помилковою монетарною політикою ФРС, що призвело до надмірного
скорочення пропозиції грошей і платоспроможного попиту.

· Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від
сфери реальної економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов’язана
з діяльністю держави (через емісію грошей та монетарну політику), то
вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом
дестабілізації для сектора реальної економіки.

??Грошова сфера повинна бути центральним об’єктом державного регулювання
з тим щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації
можливостей ринкового механізму саморегулювання. При цьому держава
повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб
максимально виключити пряме втручання в економічну діяльність суб’єктів
ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально бюджетні методи економічного
регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосередили основну увагу
у своїх дослідженнях на методах та інструментах монетарної політики.

???????¤?¤?$???????»?аристи знову в центр уваги поставили кількісний
чинник, який безпосередньо, а не через процент та інвестиції, впливає на
кон’юнктуру ринку, ціни і виробництво. На цій підставі вони вважали
регулювання пропозиції грошей важливим способом попередження кризових
явищ, згладжування коливань ділового циклу.

• Як послідовні прихильники кількісної теорії, монетаристи спираються у
своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера: М • У = Р •
Q. Різниця в тому, що І. Фішер робить наголос на вплив грошового фактора
(кількості грошей) на ціни, а монетаристи — на вплив цього чинника на
обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує
принципової тотожності їх позицій щодо центрального положення кількісної
теорії — про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина Р • Q. — це
фактично обсяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну
можна записати так:

М*V=ВНП, де ВНП — номінальний валовий національний продукт.

• Подібною до кількісної теорії є й позиція монетаристів щодо швидкості
грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверджують, що величина
V стабільна на коротких часових інтервалах і змінюється лише на
довготермінових інтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть
легко передбачатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від
чинника V при визначенні впливу М на рівень цін на всіх часових
інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються з представниками
класичної кількісної теорії.

• Монетаристи по-новому сформулювали: М — П0 — Ц, тобто розглянули як
зміна кількості грошей (М) впливає на попит (П0) і через нього на ціни
(Ц). Цей механізм видався досить ефективним, оскільки тривалість
передатного процесу є короткою і можливість впливу на ціни через
регулювання М досить висока. Це дає можливість оперативно регулювати
збалансованість попиту і пропозиції на ринку через пропозицію грошей.

Однак, такий «передатний механізм» обмежується лише процесами, що
відбуваються у сфері обміну і зовсім не зачіпає сфери виробництва (так
званого «чорного ящика»). М. Фрідман пояснює механізм, що скритий у
«чорному ящику», через портфель активів, якими володіють усі економні
суб’єкти. Усі власники таких портфелів звикають до певної структури цих
активів, зокрема до співвідношення грошових запасів і запасів інших
активів (фінансових і не фінансових). І якщо пропозиція грошей (М)
зростає, звична структура активів порушується, і щоб її відновити,
економічні суб’єкти будуть більше купувати інших активів, у тому числі
матеріальних, що підвищить попит на товарних ринках і стимулюватиме
розширення виробництва.

??Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним напрямом
регулятивного впливу держави на економіку, монетаристи могли, подібно до
кейнсіанців, сповзти на Інфляційні позиції. Адже нарощування пропозицію
грошей (М), у їх трактуванні, само по собі приводить до зростали
платоспроможного попиту, що «тягне» за собою розширення номінального ВН
Останнє може бути як за рахунок збільшення виробництва реального ВНН,
так за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто Інфляції.

Щоб виключити таку можливість, М. Фрідман запропонував «грошове правило»
довгострокової грошової політики, за яким держава повинна підтримувати
помірне, постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до
середньорічних темпів зростання ВНП та очікуваної інфляції. Згідно з цим
правилом приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка
дістала назву “рівняння Фрідмана”:

— середньорічний темп приросту маси грошей, % за тривалий період;

Р— середньорічний темп очікуваної інфляції, %;

 — середньорічний темп приросту номінального ВНП, %.

Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної
теорії:

• визнали, що на тривалих часових інтервалах V змінюється, що ускладнює
зв’язок між М і Р та робить їх динаміку непропорційною;

• між зміною М та її проявом у сфері цін і виробництва існує певний
часовий лаг, який теж ускладнює зв’язок між Мта Р і повинен
враховуватися в монетарній політиці;

• ці два явища грошового механізму, по суті, виключають два постулати
кількісної теорії — — пропорційності й однорідності, і вони замінюються
постулатом асинхронності в динаміці М і Р;

• держава у своїй монетарній політиці повинна орієнтуватися не на
поточні проблеми, а на перспективні — передусім на підтримання цін на
стабільному рівні.

Сучасний монетаризм дістав широке визнання в економічній науці, а його
рекомендації — в економічній практиці. Його сила полягає:

• у введенні жорсткого правила поведінки для держави в грошовій сфері,
що діє подібно до золотого стандарту;

• у простоті, легкості і надійності вирішення надто складних суспільних
проблем (послаблення циклічності, підвищення рівня зайнятості, подолання
інфляції тощо) — для» цього достатньо тримати під жорстким контролем
грошову пропозицію, заборонити будь-які вільності з боку держави при
регулюванні грошової сфери;

• у надто простому способі визначити винуватця тих чи інших економічних
та соціальних негараздів — ним є орган, який допустив надмірне
зростання, або надмірне скорочення Мв обороті у явних симпатіях
монетаристів до приватного підприємництва, захисті його від надмірного
втручання з боку держави, пропозиціях створити для нього найсприятливіші
конкурентні, фіскальні, монетарні тощо умови для розвитку.

Як видно з визначень, що даються безпосередньо представниками цієї школи
економічної думки, головним змістом монетаристської політики є
структурна перебудова системи державного регулювання господарських
процесів, його форм і методів. У цій перебудові не змінюється кінцева
мета економічної політики держави — забезпечити найсприятливіші умови
для дії ринкових механізмів. Змінюється лише інструментарій цієї
політики. Головним об’єктом державного втручання в економічні процеси
стає сфера грошових відносин. Це свідчить про звязок між монетаризмом і
кейнсіанством. Воднораз наявність спільних позицій, що характеризують
роль і місце грошового чинника в економічній структурі суспільства
передбачає глибокі відмінності між монетаризмом і кейнсіанством у
методології аналізу грошових відносин. Усупереч твердженню Дж М Кейнса
про внутрішню нестабільність господарської системи, вся споруда
монетаризму як неокласичного напрямку теорії методологічно базується на
— з одного боку, на внутрішній структурній збалансованості і здатності
до саморегуляції ринкової економіки, а з іншого — на відносній
автономності грошової системи, котра виступає як зовнішній генератор
дестабілізаційних процесів розвитку.

ЛІТЕРАТУРА

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

2. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

3. Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

4. Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна
політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України,
-2000.- №9.

5. Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган —
Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.

6. Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

7. Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній
економіці.// Фінанси України, 2000, — №8.

8. Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і
проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 — №8.

9. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд. 1.

10. Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.

11. ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,

12. 1998.—Розд. 2.

13. Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.

14. Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. —
Минск: Меркаванне,1994.

15. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе,
1978.

16. Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації
економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.

Похожие записи