.

Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3088
Скачать документ

Реферат на тему:

Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей

З позицій історичного розвитку економічної теорії сучасний монетаризм
спіткала та ж сама доля, що й кейнсіанство: після стрімкого злету
розпочався період критичної оцінки, розчарування та спроб удосконалення.
Це можна пояснити тим, що поява сучасного монетаризму у його крайньому
прояві (ідея «чиказької школи») була спробою дати відповідь лише на одну
локальну проблему економічного розвитку — знайти вихід з інфляційного
тупика, в якому опинилася капіталістична економіка в 60—70-ті роки,
подібно до того як кейнсіанство шукало відповідь теж на одну локальну
проблему, але пов’язану з подоланням безробіття та економічного спаду,
перед якою опинилося капіталістичне суспільство на межі 20—30-х років.

Для Кейнса і його школи боротьба з інфляцією не була актуальною,
найбільше їх цікавила проблема безробіття, і вони навіть радили
використовувати інфляцію для вирішення цієї проблеми. Для Фрідмана і
його школи так само не дуже актуальною була проблема боротьби з
безробіттям. Їх особливо турбувала інфляція, і вони для її подолання
радили жорстко обмежити пропозицію грошей темпами зростання ВВП,
заспокоюючи суспільство, що ринковий механізм сам відрегулює економічну
рівновагу, тобто пропонували пустити вирішення проблеми зайнятості на
самоплив.

Коли економіка західного світу в 70—80-ті роки вийшла на пряму
поступового рівномірного зростання за відсутності високої інфляції,
виявилося, що актуальні для кейнсіанців і монетаристів локальні проблеми
не просто зникли, а трансформувалися в хронічні та одночасні. Інфляція
та безробіття постійно «жевріють» у ринковій економіці, загрожуючи
підірвати її механізм то в одному, то в іншому напрямі, а то й в обох
зразу. Щоб запобігти таким загрозам, ринкову економіку в нових умовах
потрібно «лікувати комплексно» — від можливості сплеску як інфляції, так
і безробіття та стагнації. Ні кейнсіанські, ні монетаристські рецепти в
їх чистому вигляді для цього не годилися, що й визначило процес
взаємопроникнення цих ідей, формування кейнсіансько-монетаристського
синтезу як нового етапу в розвитку монетаристської теорії.

Не вдаючись до розбору конкретних ідей окремих економістів, що
представляють цей новий напрям, зупинимося лише на деяких положеннях з
арсеналу кейнсіанців та монетаристів, які стали загальновизнаними та
широко реалізуються на практиці.

Сьогодні вже більшість економістів визнають активний вплив кількісного
фактора (М) на перебіг процесів у сфері реальної економіки на коротких
інтервалах та на рівень цін (та інфляцію) — на довготермінових. Визнають
вони і важливу роль держави в регулюванні економіки, тільки дещо
по-різному розставляють акценти при визначенні механізму регулювання.
Одні з них більше уваги приділяють активному прямому впливу на реальний
сектор економіки через механізм фіскально-бюджетної політики, що дає
підстави звинувачувати їх у прихильності до кейнсіанства. Другі, не
відкидаючи ролі фіскально-бюджетної політики, перевагу надають
монетарному механізмові в економічному регулюванні, що свідчить про
більші симпатії їх до монетаризму. Водночас усі вони визнають
допустимість помірної інфляції, її позитивний вплив на розвиток реальної
економіки та спроможність центральних банків регулювати пропозицію
грошей (М) на адекватному помірній інфляції рівні.

Представники обох напрямів монетаристської теорії погоджуються з тим, що
зупинити інфляційну спіраль важко, що легше її попередити, ніж потім
перебороти. Тому вони єдині в тому, що кожна країна мусить виробити таку
стратегію монетарної політики, яка не дала б змоги інфляції вийти з-під
контролю. Для цього центральні банки повинні мати високий рівень
самостійності, а пріоритетом їх діяльності має стати досягнення
довгострокових стратегічних цілей, а не орієнтація на поточні вимоги
економічних суб’єктів чи політичних структур, якими б гострими потребами
вони не обґрунтовувалися. Щодо змісту таких стратегічних цілей, то
позиції окремих дослідників розходяться: одні пропонують стабілізацію
цін, інші — стабілізацію грошової маси, треті — стабілізацію попиту,
четверті — стабілізацію номінального ВНП. Але такі розходження не
зачіпають методологічних засад, є нормальним проявом творчого підходу до
розв’язання складної економічної проблеми.

?

?

¶?i

?

h‘

h‘

h‘

h‘

h‘

h‘

h

h‘

h‘

h‘

“|) 71/49ue;`BoooooooooooooooaeOaeaeaeOaeaeaeae

`„?gd‘

gd‘

A

¤ ¤gd‘

h‘

h‘

h‘

h‘

h‘

h‘

h‘

ph8овгострокових стратегічних цілей, актуальності набула проблема
опрацювання загальних правил поведінки в грошовій сфері, якими повинні
керуватися органи монетарного управління у своїй оперативній діяльності.
Оскільки кейнсіанці більше орієнтуються на проблеми короткотермінового
періоду, а монетаристи — довготермінового, розроблення таких правил має
сприяти вирішенню проблем обох періодів. Зокрема, такі правила
обмежуватимуть дії монетарної влади щодо надто вільного повороту
«штурвала економічного корабля» під впливом поточних подій, які нерідко
оцінюються суто суб’єктивно. Цей «корабель» буде більш прямолінійно
рухатися до стратегічних цілей.

У процесі полеміки щодо необхідності таких правил монетаристи погодилися
збільшити їх гнучкість і розширити межі для того, щоб монетарна влада
мала більше простору для маневру при оперативному реагуванні на деякі
непередбачувані події. Кейнсіанці, у свою чергу, погодилися з
доцільністю розроблення «загальних правил» у такому трактуванні.

Більшість економістів сходяться на тому, що визначення стратегічних
цілей та чіткого «коридору» руху до них буде заспокійливо діяти на
економічних суб’єктів, зменшувати їхні негативні очікування щодо
поведінки цін, курсу та процента і цим сприяти досягненню рівноваги на
грошовому ринку.

Багато спільного досягнуто вже і в підходах до використання інструментів
монетарного регулювання. Сучасна монетарна практика базується, власне,
на рекомендаціях як кейнсіанців, так і монетаристів. Так, операції на
відкритому ринку, що найбільш безпосередньо впливають на пропозицію
грошей (М), ґрунтуються на монетаристських рецептах проведення
грошово-кредитної політики, а процентна політика, яка більш тісно
пов’язана з інвестиційними процесами, — на кейнсіанських рецептах. Проте
як одні, так і другі застосовуються в практичній діяльності центральних
банків з регулювання монетарної сфери. Процентна політика та операції
відкритого ринку вважаються класичними інструментами грошово-кредитної
політики і в цьому статусі ввійшли в більшість публікацій з
монетаристської теорії, у тому числі в навчальну літературу.

Спираючись на рекомендації, що синтезують ідеї монетаристської та
кейнсіанської шкіл, сучасна регулятивна практика досить ефективно
поєднує свою прихильність до довгострокових цілей економічного розвитку,
що походить з монетаристських ідей, з обережним застосуванням регулюючих
заходів держави на короткотермінових інтервалах, зокрема в межах
економічного циклу. Якраз тому Заходу вдалося уникнути великих
економічних потрясінь з початку 80-х років ХХ ст.

Література

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5
квітня 2001 р.

Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —
1996. — № 5.

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и
денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.

Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.

Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.

Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.

Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. —
М., 1993.

Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.

Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості,
процента та грошей. — К., 1999.

Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.

Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України
// Фінанси України. — 1997. — № 2.

Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? //
Вісник НБУ. — 1997. — № 4.

Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та
оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020