Контрольна робота

Пропозиція грошей на фінансовому ринку. Основні види небанківських
фінансових посередників. Методи банківського кредитування.

ПЛАН

Пропозиція грошей на фінансовому ринку.

Основні види небанківських фінансових посередників.

Методи банківського кредитування.

Пропозиція грошей на фінансовому ринку.

Монетарна теорія розглядає пропозицію грошей як альтернативне відношення
до їх попиту. Попит і пропозиція грошей розглядається як дві неподільні
і водночас протилежні одна одній грані єдиного економічного механізму,
через взаємодію яких формуються функціональні структури грошового ринку.
Отже монетарну теорію цікавить найперше специфіка співвідношення між
попитом і пропозицією грошей, характер субординації між ними. Ця
специфіка містить два протирічливих положення:

— попит на гроші має пристосовуватися до заздалегідь заданої їх
пропозиції;

— пропозиція грошей пристосовується до їх попиту.

Зрештою, суть зводиться до того, щоб з’ясувати, яка структурна ланка
грошового ринку — попит і чи пропозиція е провідною.

Дана проблема має інший аспект. В економічній теорії вже довго точиться
дискусія з приводу визначення основних чинників, під впливом яких
формується пропозиція грошей. Оскільки грошова емісія здійснюється на
інституційних засадах (емітенти — відповідні банківські інституції), то
монетаристи вважають, що на відміну від попиту, який визначається
внутрішньоекономічними процесами, пропозиція грошей є суто екзогенним
чинником економічного розвитку. На положенні про екзогенність грошової
емісії базується одна з ключових ідей монетаризму з приводу того, що
першим поштовхом для зміни кон’юнктури ринку, циклічності його розвитку
є спричинені ззовні економічні зміни у пропозиції грошової маси. На цій
же підставі дається суто монетаристське визначення інфляційного процесу:
вважається, що ціни завжди пасивно йдуть слідом за змінами пропозиції
грошей. Отже, пропозиція грошей розглядається монетаристами як суто
автономний процес, екзогенний чинник, що не залежить від реальних змін у
сферах виробництва та обігу товарів і послуг.

Основною відмінністю погляду кейнсіанської теорії на пропозицію грошей є
визнання кредитної природи грошової емісії й відповідно — формування
пропозиції грошей.

З точки зору виробничого процесу базою грошової емісії є зобов’язання
підприємств щодо погашення заборгованості з оборотного капіталу — виплат
заробітної платні, витрат на сировину, матеріали тощо. Ця заборгованість
виникає через наявну розбіжність у часі між поточними витратами
виробництва і отриманням доходів від реалізації виробленої продукції. Ці
зобов’язання є невід’ємною складовою відтворювального процесу. Вони
безпосередньо входять у технологію цього процесу і складають фундамент
утворення і пропозицій різноманітних форм кредитних грошей. Отже
безпосереднім суб’єктом пропозиції грошей, їхнім фактичним імітентом
виступають перш за все виробничі структури. Функції банків у цьому
процесі дещо інші. Вони виступають у ролі посередників, які лише надають
цим процесам відповідної грошові форми.

Внутрішні боргові зобов’язання держави формуються на іншій кредитній
основі. Але й тут можна говорити про об’єктивну базу формування
пропозиції грошей. У даному разі не йдеться про економічну оцінку того,
наскільки виправданими є ті чи ті боргові зобов’язання держави. Цс вже
інший аспект проблеми, що розглядається. Тут важливим є інше. Йдеться
про констатацію об’єктивної зумовленості емісійного процесу вказаним
чинником.

Подібну функцію в механізмі формування пропозиції грошей виконують і
непогашені зовнішні зобов’язання держави. Мається на увазі дефіцит
платіжного балансу, що також можна розглядати як відповідну основу
грошової емісії.

Нововведення у виробничому процесі можуть здійснюватися
самофінансуванням — за рахунок прибутку або використання частки
амортизаційних фондів, а також через кредити, отримані на відкритому
фінансовому ринку. У даному разі йдеться лише про перерозподіл дійсної
вартості. Однак у реальному господарському житті досить поширена й інша
практика. Коли відбувається не перерозподіл, а утворення банками нової
купівельної сили грошей, тобто їх утворення з повітря. Коли видаються
кредити, які з часом погашаються за рахунок реалізації виробленої
продукції. Така практика є досить поширеною і ефективною. Якщо
подивитись на історію, то легко пересвідчитись, що в багатьох випадках
становлення сучасного індустріального потенціалу більшості розвинених
країн заходу здійснювалося саме на подібних кредитних засадах. В даному
випадку саме кредит, що не забезпечений ні грішми у вузькому розумінні
цього поняття ні заставою, ініціює виробництво

Емісія грошей здійснюється на двох рівнях: на рівні центрального банку
та на рівні комерційних банків і прирівняних до них фінасово-кредитних
установ.

Центральні банки мають вийняткове право здійснення банкнотної емісії.
Основною функцією центрального банку є забезпечення стійкості
національної грошової одиниці та регулювання діяльності
грошово-кредитної сфери. Центральні банки є юридично автономними, хоча
іноді до їх структури входять координаційні органи, що не наділяються
директивними функціями щодо центрального банку.

Банкнотна емісія, на яку має виключне право центральний банк, має
кредитний характер. Тобто кожному впровадженню в обіг певної суми
банкнотних знаків має відповідати належна кредитна пропозиція — чи то
кредит урядові або комерційному банкові, чи закордонні активи.
Центральний банк має у своєму розпорядженні впливові економічні важелі,
він може впливати ними на формування вищезазначених боргових зобов’язань
і таким чином регулювати банкнотну емісію.

Окрім банкнотної емісі. існує ще три напрямки емісійної діяльності
центрального банку:

1).Фінансування дефіциту державного бюджету через здійснення операцій на
ринку держаних цінних паперів. Пропозиція грошей, що формується на
державному рівні не обмежується банкнотною емісією. У багатьох країнах
фуекціонує наступна система обслуговування бюджетного дефіциту. Замість
викидання в обіг нових грошей, що призводить до їх інфляційного
знецінювання, держава розміщує на відкритому фінансовому ринку державні
боргові зобов’язання. Таким чином держава позичає на пільгових умовах
гроші безпосередньо у населення. Такі позички офіційно оформлюються у
внутрішній або зовнішній борг держави в залежності від розташування
боргових зобов’язань.

2).Рефінансування комерційних банків — є також важливим напрямком
емісійної діяльності центрального банку. Таке надання в розпорядження
комерційних банків певної суми платіжних інструментів може бути
здійснено наступним чином:

Операції РЕПО — надання кредитів комерційним банкам під заставу ОВДП.

Надання кредитів комерційним банкам під заставу інших цінних паперів.

Провеженням кредитних аукціонів.

Надання стабілізаційних кредитів.

3).Купівля іноземної валюти — центральний банк закуповує за національні
гроші іноземну валюту з метою її спрямування в офіційні валютні резерви.

У спрощеному вигляді основне призначення комерційних банків можна
визначити як виконання функції посередників фінансово-грошових і
кредитних операцій. Але у реальній економічній практиці роль комерційних
банків не обмежується лише виконанням даної функції. Комерційні банки
також можуть виступати суб’єктами процесу утворення пропозиції
банківських грошей. Якщо розглядати гроші у їх широкому розумінні, то
стає зрозуміло, що окрім центрального банку емітентами грошової маси
висупають комерційні банки. Більш того у деяких західних країнах ними
також виступають позичково-ощадні установи.

Комерційні банки утворюють банківські гроші наданням своїм клієнтам
кредитних позик. Коли клієнти повертають позику грошова маса
зменшується. Це відбувається тому, що грошові знаки стають грішми лише
тоді, коли вони знаходяться в обігу за межіми банківської системи. Також
схожий ефект емісії відбувається коли комерційний банк купує у населення
державні облігації.

Кожен комерційний банк приймає на свої поточні рахунки різні види
вкладів. Але банк тримає у себе не всі вклади, а лише певний відсоток —
необхідний резерв. Решта вкладів і стають джерелом формування кредитних
ресурсів банку. Порядок встановлення мінімального резерву(MR)
комерційного банку регулюється чинним законодавством. MR завжди < 100%. - Норма обов'язкового резерву. Обов'язкові резерви є часткою банківських депозитів та інших пасивів отриманих банком з інших джерел, які мають зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку. Зазвичай, у країнах з розвиненою економікою діє механізм диференційованого визначення центральним банком норми резерву по поточних і термінових вкладах. Норма обов'язкового резерву є ефективним інструментом регулювання макроекономічних процесів, тому, відповідно до завдань що вирішуються, вона може варіюватися у досить широкому діапазоні. Обов'язковий резерв виконує дві основні функції: Функція захисту інтересів клієнтів та страхування депозитів. Функція інструменту регулювання можливостей комерційних банків у здійсненні грошових емісій. Обов'язкові банківські резерви утримуються у двох формах: у формі касової готівки комерційного банку; у формі коштів на резервному рахунку в центральному банку. - Грошова база. В системі теоретичного аналізу пропозиції грошей важливе місце посідає показник грошової бази, що є широко вживаним для прогнозування динаміки грошової маси, а саме потенційних можливостей емісійного процесу. За змістом грошова база - це об'єднавчий показник резервних грошей наявних в банківській системі країни, на основі якої через ефект кредитного мультиплікатора формується загальна маса грошей. Функція грошової бази зараз порівнюється з роллю золотого резерву у минулому. Грошову базу ще називають ланкою "сильних" грошей. Складовими грошової бази є обов'язкові банківські резерви та готівкові гроші, що перебувають у обігу поза банківською системою. B= Rd+Rt+Rc+CY B- грошова база; Rd - сума обов'язкових резервів у вкладах до вимоги; Rt - сума обов'язкових резервів по строкових вкладах Rc - наднормативні резерви; CY - гтівка у обігу поза банківською системою. На розмір грошової бази впливає ряд чинників: зростання зобов'язань комерційних банків по кредитах отриманих від центрального банку; зміна сальдо іноземних активів за умови їх конвертації у національну валюту; зміна фінансових зобов’язань уряду перед центральним банком; зокрема з приводу покриття дефіциту бюджету; нерезервні зобов’язання кредитних установ; - ефект кредитного мультиплікатора. Ефект кредитного мультиплікатора, що також дістав назву багаторазової експансії банківських депозитів, полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу, що реалізується багаторазовим примноженням сформованих у банківській системі нових резервів. Мультиплікаційних ефект діє не в межах одного банку, а в межах банківської системи в цілому. Тобто під час дії цього ефекту відбувається кумулятивне зростання грошової маси на основі того, що грошові резерви рухаються від одного економічного суб'єкта до іншого. Розглянуті питання дають можливість з'ясувати найзагальніші теоретичні положення, що визначають об'єктивні засади емісійного процесу. Обмірковуючи його зміст треба насамперед усвідомити, що визначальні компоненти пропозиції грошей формуються на кредитах - боргових зобов'язаннях держави, банківських установ, інших суб'єктів виробничого процесу та підприємницької діяльності. Основні види небанківських фінансових посередників. Біля двох третин щорічного обсягу інвестицій в США проходить через руки фінансових посередників. Саме завдяки їх діяльності розвивається ринок фінансових капіталів. Класична реалізація діяльності цих інститутів в Україні могла б сприяти: концентрації капіталів; зростанню ефективності їх діяльності в якості елементів приватизації; ефективному переміщенню капіталів між галузями народного господарства, стимулюючи діяльність підприємств; залученню іноземного капіталу. Однак, на сьогоднішній день, діяльність фінансових посередників на українському ФР має в основному негативні тенденції. Проаналізуємо, функціонування яких із них перспективно для України. Найважливішими фінансовим посередником як в Україні, так і в усьому світі є КБ. З них ведучу роль у розвитку ринків капіталів України грають інвестиційні банки. Однак, із 12 зареєстрованих в Україні інвестиційних банків довіру викликає лише “Промінвестбанк”. Інші або мають незначні пасиви, або зовсім недавно почали свою діяльність на українському ринку. Можна спрогнозувати позитивний розвиток інвестиційних банків з участю іноземного капіталу, тому що закордонні інвестиційні банки принесуть сюди не тільки гроші, але й багатолітній досвід роботи. Однак, як відзначалось раніше, більша частина грошової маси в Україні концентрується у населення, комерційні банки ж працюють в основному із коштами юридичних осіб. В світовій практиці залученням заощаджень населення займаються інвестиційні компанії (ІК) та інвестиційні фонди (ІФ). Як же на Україні? У нас досить широко поширені інститути ІФ і ІК. Однак, головним і рішучим тут є той факт що в нашій країні ІФ і ІК, а також довірчі товариства чи трасти, на відміну від подібних західних інститутів, почали свій розвиток, головним чином, не завдяки зростанню доходів населення, а з метою сприяння прцесу приватизації на основі залучення приватизаційних паперів. Таким чином, тільки закриті ІФ випустили інвестиційні сертифікати на суму 5 млн.грн. Однак, розглянемо якісні характеристики їх діяльності: 90% ІФ – закриті, тобто вони не зобов’язуються перед вкладниками викупляти інвестиційні сертифікати (95% ІФ США – відкриті). У той же час, за відомостями Фонду держмайна, саме закриті ІФ мають найбільшу питому вагу у структурі акумульованих приватизаційних паперів (60%) та більше 50% вкладень приватизаційних коштів серед усіх фінансових інститутів; лише 28% фінпосередників отримують дивіденди по придбаних акціях. на сьогоднішній день ФДМУ анульована діяльність 183 ІФ та ІК; діяльність багатьох закритих ІФ та взаємних фондів ІК припиниться найближчим часом; викликає підозру фінансовий стан нині діючих ІФ та ІК: багато ІК мають активи від 2 до 5 млн.$, а статутний фонд – 30-100 тис. грн.; як показав досвід їх діяльності, більшість не виконує свої функції інститутів спільного інвестування, а переслідує інтереси власного бізнесу. Слідуючими ФП, розвиваючими свою діяльність в Україні, є страхові компанії (СК). Як і ІФ та ІК, вони також можуть залучати заощадження населення та вкладати їх в акції та облігаціі промислових корпорацій. Сьогодні в Україні зареєстровано 232 СК, але, тому що у населення немає довіри до страхового бізнесу (в 1996 р. страхові внески по особистому страхуванню склали 16,8% від усього обсягу доходів СК)6) ринок страхування України представлений в основном кептивними СК, крім того їх капітали незначні (у середньому баланси складають 2-3 млн.грн.). Майбутнє тут за крупними СК з високою концентрацією капіталу. Саме вони зможуть спрямувати свої активи на ринок фінансових капіталів. Перші кроки на українському ФР роблять кредитні спілки. Специфічним родом діяльності, продиктованим платіжною кризою в Україні, стали операції кредитних спілок з векселями, в тому числі, погашення заборгованості своїх членів за електроенергію енергетичними векселями, значно зменшуюче обсяги цих платежів. Таким чином, на сьогоднішній день, не дивлячись на велику кількість ФП в Україні, їх якісний склад не відповідає потребам нашої економіки. Тому без відповідного законодавства, контролю та підтримки з боку держави ФП в Україні не зможуть виконувати свої класичні функції, а будуть продовжувати розвиток фінансових пірамід. Їх діяльність стане корисною для нашої економіки, коли, з одного боку, вони зможуть запропонувати порівняно вигідні умови вкладення заощаджень населенню, а з іншого, на фондовому ринку їм буде запропонований широкий спектр довгострокових боргових забов’язань різного ступеня ліквідності. Сприяти формуванню такого фондового ринку зможе грошовий етап приватизації, тому саме в цей період, можливо, намітяться позитивні тенденції в діяльности ФП в Україні. Іноземні інвестиції. В ідеалі зовнішні внески повинні бути допоміжним чинником. У 1997 році їх обсяг був майже у двічі меньший внутрішніх капітальних вкладень. Більшість іноземних інвестицій – це вклади до статутних фондів підприємств з іноземним капіталом (78% охопленних підприємств). Саме цей напрямок використання іноземних коштів (а не спекулятивні операції нерезидентів на фінансовому ринку) сприятливий для обох сторін. Але така політика іноземного інвестування можлива за умов фінансової стабільності у державі. Про це свідчать дані про зростання обсягів іноземних інвестицій у роки відносної фінансової стабілізації (за 1996-1997 роки зростання становить 2,8 рази). Заощадження населення. Структурна криза народного господарства призвела до того, що, починаючи з 1995 року, у населення концентрується більша частина грошової маси. За різними оцінками ця сума становить 10-20 млрд.$, щорічно до 3 млрд.$ вивозиться за кордон. Моніторинг розподілу населенням своїх доходів показує, що заощадження, які повертаються в економіку України, складають приблизно 10 % від загального їх обсягу, 90 % - це витрати на придбання іноземної валюти8). Таким чином, у нашій економіці сформувався відокремлений потік нейтральних грошей (НГ): НГ=П+О+С+З+В, де П - грошові заощадження населення, одержані за працю, але не внесені на рахунки в банки, не спрямовані на купівлю товарів; О – гроші, одержані від підприємницької діяльності, але приховані від оподаткування; С – пенсії, стипендії, спрямовані на заощадження і не внесені на особисті рахунки в банку; З – гроші від наркобізнесу; В – валютні заощадження, не спрямовані в економіку . Наявність НГ в економиці України чітко просліджується з аналізу. Якщо детально розглянути нейтральні гроші по їх складових частинах – вони створюються (крім З) за рахунок недовіри населення і підприємців до українських грошей і відсутності гарантії держави на випадок їх обезцінення. Особливої уваги заслуговують валютні заощадження (В). Виступаючи як тверді гроші, вони практично гарантовані від дії інфляції і тому їх дуже тяжко залучити до готівкового обігу. Але в нинішніх економічних умовах, особливо з погляду на російську кризу, головною формою довгострокового накопичення населенням стане саме придбання іноземної валюти. Можна запропонувати наступну модель залучення цих коштів в економіку. Це – створення страхового резервного фонду банківських валютних депозитів населення із гарантією з боку держави їх 100%-го повернення. При цьому НБУ може забов’ язати КБ зберігати частину залучених коштів в ОВДП в якості страхового резерву. Таким чином, ризик населення зменшиться, а держава зможе залучити в ОВДП кошти населення. На нашу думку, цей механізм набагато реальніший та ефективніший за спробу розміщення ОВДОП. Запрацює схема: дефіцит населення КБ НБУ державного бюджету народне господарство позитивно вплинуло б на довіру населення до фінансового ринку України створення незалежного Інформаційного центру з філіями у кожному регіоні. Методи банківського кредитування. Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровироб-никами – коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, тобто – у кредит. Згідно положення про кредитування, кредит – це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою відсотка. У кредитних відносинах беруть участь дві сторони : позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладена угода позички, є об’єктами кредиту. Операції з наданням кредитів належать до активних операцій банку. Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання позичальників повернути кошти та заплатити проценти у встановлені строки. Це ключовий вид активних операцій банків, вони забезпечують переважну частину доходів у багатьох банків. Позички банків – важливе джерело грошових коштів для бізнесового та споживчого секторів економіки. В процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позичальником в установлений строк наданої банком позички та процентів, належних кредитору. Разом з тим, кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків – ризик неповернення позичок. Таким чином, кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури і повинна бути спрямована на зменшення кредитного ринку. Тому банки при наданні кредитів повинні вдавати заходів щодо запобігання кредитних ризиків. До цих заходів належать : перевірка здатності позичальника повернути позичку; перевірка забезпечення позички, чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією); створювання резервного фонду, тощо. Як було сказано вище, кредитна діяльність займає провідне місце в діяльності банків, яка водночас носить як ризиковий так і прибутковий характер. Потрібно також зазначити, що банківський кредит надається для забезпечення розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Так найпоширенішими є кредитні відносини між банками та підприємствами, організаціями і товариствами. Другий тип відносин – це кредитні відносини між банками і державою. Третій – між підприємствами, організаціями та товариствами. Четвертим типом є відносини між банками та населенням і останній (п’ятий) – між фізичними особами і банками (споживчій кредит). Виходячи з наведених вище типів кредитних відносин, розрізняють три основні форми кредиту : товарний кредит (коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу); грошовий; акцентний, авальний. Але, існуючи в таких формах, кредит має виконувати такі функції: перерозподільчу; емісійну; контрольну. При визначенні функцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні економічної суті в процесі історичного розвитку змінюються і його функції. За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже – кредит виконує перерозподільчу функцію. Наступною функцією кредиту є створення грошей для грошового обігу – емісійна функція. Кредиту також властива контрольна функція, вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю. Для того, щоб мати повне уявлення про кредит та його види, потрібно класифікувати його за різними параметрами. Нижче наведена таблиця класифікації кредитів. Параметри Види кредиту за видами кредиту національний; міжнародний; банківський; державний; комерційний; споживчий; лізинговий; консорціумний. за сферами спрямування спрямований у сферу обігу; спрямований у сферу виробництва. за призначенням і характером використання позичкових коштів позички торгово-промисловим підприємствам; кредити під нерухомість; споживчі та сільськогосподарські позички; кредит під цінні папери та кредити, пов’язані з вексельним обігом; контокорентний кредит та міжбанківські позички; позички небанківським фінан-совим установам та позички органам влади. за характером забезпечення забезпечені (ломбардні) гарантовані (банками, третьою особою) незабезпечені (бланкові) за строками використання строкові; безстрокові; прострочені; відстрочені; за кількістю кредиторів надання кредитів одним бан-ком; синдиковані, консорціальні; паралельні. Наведена класифікація не є вичерпною, тому що можна кредити класифікувати і за іншими параметрами і ознаками, але по суті така класифікація зумовлена великою кількістю видів критеріїв, а також умовами гарантування, і дає підтвердження тому, що кредит – це складна економічна категорія, до якої потрібно ставитися дуже уважно. Тому банки працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодії від подання заяви на отримання кредиту до повного повернення кредиту і відсотків за ним. Банки співпрацюють лише з фінансово-сталими підприємствами, які мають постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тими підприємствами та організаціями, які в цей нелегкий час, долаючи труднощі, мають в майбутньому перспективи свого розвитку. Це насамперед стосується тих вітчизняних товаровиробників, які в економіці України займають не останнє місце. Найбільш поширеними видами кредиту, що застосовується українськими банками, є кредитування по системі овердрафт, кредитування по відкритій кредитній лінії та кредитування фізичних осіб під заклад дорогоцінних металів. Овердрафт являє собою короткострокове кредитування укрупненої потреби клієнта в засобах при їхній недостатності для завершення поточних розрахунків. Овердрафт – це кредит банку, який надається платоспроможним позичальникам, які мають постійні надходження на розрахункові рахунки. [15]. Він виникає коли клієнт використовує зі свого рахунку суму, що перевищує залишок коштів на цьому рахунку. В залежності від надходжень, встановлюється ліміт кредитування. Процентна ставка встановлюється диференційно в залежності від строків кредитування. Укладенню договору повинно передувати вивчення працівниками банку платоспроможності позичальника, його надходження на розрахунковий рахунок. Формою забезпечення кредиту являються щоденні обігові кошти на розрахунковому рахунку позичальника, крім того в забезпечення кредиту приймається додаткове забезпечення у вигляді застави, що оформлюється договором. Особливістю даного виду кредиту є те, що клієнт банку може користуватися кредитом без попередження банку (в рамках встановленого ліміту) і без додаткового оформлення документів на видачу позички. Але банк здійснює нагляд за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв’язок з позичальником на протязі всього періоду користуванням кредитом. Якщо позичка надається в межах встановленого банком для позичальника ліміту кредитування, то така форма надання кредиту називається відкриттям кредитної лінії.[15, c.156]. Використовується позичальником по мірі потреби шляхом оплати платіжних документів на протязі визначеного періоду. Відкрита кредитна лінія дозволяє сплатити за рахунок кредиту будь-які розрахунково-грошові документи, передбачені в кредитній угоді. Кредитна лінія відкривається найчастіше на один рік, але може бути відкрита і на більш короткий період. Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам з стійким фінансовим станом. Але банк має право відмовити клієнту в наданні позички, якщо встановить погіршення фінансового становища позичальника. Розрізняють відновлювальну і невідновлювальну кредитну лінію. В разі відкриття невідновлювальної кредитної лінії – після видачі позички та її погашення відносини між банком і клієнтом закінчуються. Відновлювальна передбачає надання і погашення кредиту в межах встановленого ліміту автоматично. Кредитна лінія може бути цільовою (рамочною), якщо вона відкривається банком клієнту для сплати ряду поставок товарів в рамках одного контракту. При укладенні договорів з фізичними особами під заклад ювелірних виробів установи банку укладають з регіональними представництвами Національного банку України або суб’єктами підприємницької діяльності, яким згідно діючого законодавства надані такі повноваження, договори на здійснення оцінки ювелірних виробів та в разі їх непогашення – скупки цих цінностей по оціночній вартості. В підтвердження оцінки банку надається довідка про проведення оцінки, де вказується номер кредитної угоди, ціль та умови надання кредиту, данні про якість, вагу та ціну, тощо. Ювелірні вироби до погашення кредиту зберігаються в спеціальних депозитних ячейках у сховищі банку. Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою. Якщо кредит не погашається в строк, наступного дня банк передає заставлене майно регіональному управлінню Національного банку України або вищезазначеній організації на реалізацію згідно укладеного договору. Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України “Про банки і банківську діяльність “, нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти. Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання економічних нормативів діяльності. [20]. Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах. Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування – це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і ефективного використання позичок на основі кредитної угоди. Дотримання принципу цільового кредитування допомагає комерційному банку приймати більш зважене рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення. Принцип строковості – уявляє собою необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип означає, що позичка повинна бути повернена в строго визначений строк, який обумовлений в кредитній угоді. Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на : короткострокові – термін видачі до 1 року; довгострокові – більше одного року. Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше 12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту. Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об’єктів. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталу підприємства здійснюється за допомогою середньострокових та довгострокових кредитів. З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу надається особливе значення. Від його дотримання залежить : (нормальне) забезпечення суспільного відтворення (виробництва) грошовими засобами, темпи зросту виробництва; забезпечення ліквідності комерційного банку, тобто недопущення безповоротних вкладень; можливість отримання позичальником в банку нових кредитів. Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але не вище нормативних. Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернуті позички. З принципом строковості (терміновості) щільно пов’язані такі принципи кредитування, як диференціювання та забезпеченості. Диференційність – означає, що кредит повинен надаватися тільки тим суб’єктам, які в змозі його своєчасно повернути. Диференціація здійснюється на основі аналізу та балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами, рівень рентабельності на поточний момент і в перспективі. Це дає змогу підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту і пов’язаних з цим для банків збитків. Своєчасність повернення кредиту знаходиться в щільній залежності не тільки від кредитоспроможності позичальників, але і від забезпечення кредиту. Принцип забезпеченості має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможності позичальника. В ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступає майно позичальника. Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені майном кредити (бланкові), однак вони мають обмежене застосування, оскільки пов’язані з великим ризиком для банку та надається під високий відсоток. Лімітування – це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позикам конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має право отримати від банку. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів як кредитна лінія (овердрафт). Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеного угодою строку кредити при тривалому співробітництві банку з позичальником і має ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримує можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності, зменшити накладні витрати та втрати часу, пов’язані з веденням переговорів та укладенням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди і може детально ознайомитися з діяльністю позичальника. Відкривши кредитну лінію банк незалежно від ситуації на грошовому ринку, зобов’язується надати кредит. Диверсифікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл наданих кредитів між різними суб’єктами. Чим більше позичальників отримає кредит, тим при інших різних умовах, буде меншим ступінь ризику неповернення боргу, оскільки імовірність багатьох позичальників значно менша ніж декількох. Для дотримання цього принципу комерційними банками, НБУ встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника, яка не повинна перевищувати 25% власних коштів банку. Оцінка кредитоспроможності проводиться перед укладанням кредитної угоди, тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть вплинути на цей процес. Оцінюючи персональні якості позичальника, банк зосереджує увагу на таких моментах, як його репутація, чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість. Аналіз фінансового стану позичальника ґрунтується на основі розгляду кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація, виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника. Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники, як : показники платоспроможності; показники фінансової стійкості; показники “солідності” підприємства. Розрахунок коефіцієнтів на базі цих звітів дозволить глибше зрозуміти становище потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку. Після визначення суті кредитного механізму, принципів кредитування та способів захисту від кредитного ризику, доцільно визначити , який же порядок надання кредиту. Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання кредиту.[28] Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обгрунтованим клопотанням, в якому вказується : цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення, коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи : копії установчого договору, статуту та інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту; техніко-економічне обґрунтування кредиту з відповідними розрахунками зобов’язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше); копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної операції; бухгалтерська звітність за звітний період ; інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника. Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда з майбутнім позичальником, яка має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позики. Вона допомагає спеціалісту банку з’ясувати важливі деталі, пов’язані з кредитуванням, сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства, визначити перспективи його розвитку. На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження фінансового стану клієнта. Таким чином, на цьому етапі дуже важливе значення має вивчення господарсько-фінансової діяльності позичальника, визначення його платоспроможності, здійснення аналізу кредитоспроможності і фінансової стабільності в відповідності з програмою визначення фінансово-економічного стану позичальника. З огляду на важливість аналізу кредитоспроможності та оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи. Такі відділи мають і деякі з наших банків. При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації : матеріали, що були отриманні безпосередньо від позичальника; данні про клієнта, що знаходяться в архіві банку; інформація про клієнта, отримана за межами банку. Звітність потенційного позичальника – лише одне з джерел отримання інформації про нього. Велике значення мають архіви банку, де знаходяться данні про минулі операції з клієнтами і допомагають встановити : отримував клієнт у минулому кредити, чи були проблеми з їх поверненням, чи порушувалися умови кредитної угоди. Третій етап складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Цей етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички : вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну кредиту, інші деталі. Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями. Сума позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються. За користування кредитом одержуються відсотки, розмір яких залежить від вартості кредитних ресурсів з урахуванням облікової ставки Національного банку України, строків використання кредиту, характеру кредитуємого заходу, гарантованості повернення і ступеню ризику непогашення кредиту, а також з урахуванням діючої процентної політики по інших комерційних банках в регіоні. Іншими словами це так звана вартість кредиту, якій приділяється велика увага при структуризації позики і складається з процентної ставки, комісії за видачу та оформлення кредиту й інших елементів. Процентні ставки за кредит можуть бути фіксованими і плаваючими. Фіксовані процентні ставки залишаються незмінними на протязі всього строку кредитування. Плаваючі процентні ставки можуть переглядатись банком в процесі кредитування в залежності від стану грошового ринку, зміни плати за кредитні ресурси, процентної політики Національного банку України, а також з урахуванням фінансового стану і кредитоспроможності позичальника. Після закінчення роботи по структуризації позички, банк приступає до переговорів про складання кредитної угоди з клієнтом. При цьому клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою ціллю переговорів. Щоб уникнути помилки та забезпечити об’єктивність при прийнятті рішення, банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових осіб по укладенню кредитних угод. Таке обмеження як правило, залежить від суми, строку, ризику та від інших факторів. Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, готується висновок. Цей документ подається кредитній раді для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода. З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та нарахуванням відсотків видача позичок поводиться з окремих позичкових рахунків одночасно або в строк, визначені кредитною угодою і направляється відповідно на оплату матеріальних цінностей і затрат виробництва. Надана позика може зараховуватись на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках “Чекові книжки”, “акредитиви”, переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеною кредитною угодою. Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунку. Фінансово-стабільним позичальникам – клієнтам банку, що не допускають на протязі року неплатежів банку, здійснюють стабільну виробничу або торгівельну діяльність, а також мають замовлення на виробництво, послуги і реалізацію продукції за домовленістю між банком і позичальником відкривається “кредитна лінія” в межах обумовленого ліміту кредитування виходячи з розрахунку прогнозуючої потреби затрат виробництва, товарообігу, а також надходжень доходів. Повернення кредиту може здійснюватись різними способами : одночасним внеском по закінченню строку позики; рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредитної угоди; шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення позики. Процес кредитування включає контроль з банку за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв’язок з позичальниками та гарантом повернення кредиту на протязі всього періоду користування кредитом. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою. В цих цілях щоквартально (при необхідності щомісячно) на основі звітних даних позичальника здійснюється аналіз його кредитоспроможності. Одночасно проводяться перевірки, як правило, на місцях наявності забезпечення та цільового використання цінностей, що кредитуються. При цьому використовуються всі види бухгалтерської і фінансової звітності та іншої інформації, що отримується як від позичальника, так і з інших джерел. Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої позикові операції і за рахунок надання позик, що пов’язані з підвищеним ризиком, бо вони приносять високий доход. Враховуючи обернено-пропорційну діяльність між рівнем ризику та прибутковістю позичкових операцій , банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю. Кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон’юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується кредитної політики і тому періодично аналізує склад та структуру кредитного контролю. Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними і проблемними позичками може складатися з повторної перевірки бухгалтерської та фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та ін. При контрольній перевірці знову ж таки розглядається питання про відповідність даної позики кредитній політиці банку, оцінюється кредитоспроможність та фінансовий стан позичальника. Список використаної літератури: Закон України «Про банки і банківську діяльність» із змінами і доповненнями // Галицькі контракти, №7, 1997. Банковское дело / Под ред. О.И.Лаврушина.-М.:Банки и биржи, научно-консультативный центр, 1992 . Основы банковского дела. / Под ред. Мороза А.Н., Киев, 1994. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - К.: Основи, 1998. PAGE 20

Похожие записи