Реферат на тему:
Причини інфляції
Питання щодо причин інфляції є найбільш дискусійним у проблемі
інфляції. Це можна пояснити не тільки значною множинністю чинників, що
спричинюють тиск на ціни, а й досить складними і різнонапрямленими
соціально-економічними і політичними наслідками інфляції. Для одних
економічних структур та соціальних груп інфляція може виявитися дуже
«дохідною справою», а для інших — надто збитковою. Тому захисники
інтересів перших шукатимуть об’єктивні причини інфляції, щоб виправдати
інфляційну політику, а виразники інтересів других звинувачуватимуть у
свідомому розкручуванні інфляції у фіскальних цілях.
Об’єктивне з’ясування причин інфляції має важливе значення для
правильного розуміння самої її сутності, а також для розроблення
ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована
насамперед на подолання причин інфляції.
У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули
відомого «рівняння І. Фішера» M · V = Q · P. Середній рівень цін (Р) за
цією формулою матиме вигляд:
,
тобто зростання цін може бути спровокованим зростанням маси грошей (М),
прискоренням обігу грошей (V) і скороченням фізичного обсягу виробництва
(Q). З огляду на те, що швидкість грошей визнається відносно стабільною,
основними причинами зростання цін можуть бути збільшення М, зменшення Q
чи обидва чинники одночасно. Амплітуда коливання Q визначається більш
об’єктивними чинниками і тому є значно меншою, ніж амплітуда коливання
М. Звідси ключовим, найбільш результативним чинником впливу на динаміку
рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна М залежить від
динаміки пропозиції грошей, то вважається, що вирішальним чинником
інфляції є нарощування пропозиції грошей.
Ці положення покладені в основу так званої грошової теорії інфляції,
якої дотримуються представники монетаристської школи. Найвідоміший
представник сучасного монетаризму М. Фрідман єдиною причиною інфляції
вважає надмірну пропозицію грошей, завдяки чому збільшуються грошові
доходи і платоспроможний попит. Піднімається ринкова планка зростання
цін. Ця залежність сьогодні набула найширшого визнання.
Мало хто з сучасних дослідників інфляції утримується від того, щоб не
навести графічну залежність між зростанням цін і маси грошей на прикладі
великої кількості країн і протягом тривалого часу (рис. 5.1).
Зростання маси грошей, %
Рис. 5.1. Графік взаємозв’язку між середніми темпами зростання цін
та середніми темпами зростання маси грошей у восьми країнах
протягом 1980—1990 рр.
З цього графіка видно, що країни з найвищими темпами зростання М
протягом тривалого часу мали і найвищі темпи інфляції. Звідси робиться
висновок, що перше з цих явищ є причиною другого. З цим висновком у
принципі погоджуються як монетаристи, так і кейнсіанці.
Розходження між ними починаються, коли аналізуються причини зростання
пропозиції грошей. Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей
визначається виключно грошово-кредитною політикою держави. Вона може
спрямовувати її на досягнення таких цілей, за яких пропозиція (маса)
грошей залишається незмінною й інфляція буде неможливою. Такими цілями є
стабілізація цін та підтримання у рівновазі кон’юнктури ринку.
Якщо ж монетарна політика націлюється на забезпечення високої зайнятості
та економічного зростання, то неминуче почне зростати пропозиція грошей
і маса їх в обороті, що спричинить підвищення попиту і цін на товарних
ринках, тобто інфляцію. Така монетарна політика набуває інфляційного
характеру. Отже, за монетаристською концепцією, для розгортання в країні
інфляційного процесу органи монетарного управління повинні проводити
інфляційну монетарну політику, насамперед політику грошового
стимулювання зайнятості й економічного зростання. Відмовившись від такої
політики, вони зупинять інфляцію.
Монетарна політика може стати інфляційною також у випадку спрямування її
на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей. Як
зазначалося в розділі 4, при монетизації бюджетного дефіциту фіскальними
методами чи за рахунок державних запозичень на грошовому ринку маса
грошей в обороті не змінюється, а отже, обсяг попиту на ринках не
зростає. Якщо ж для цих цілей буде використано емісію — прямо чи
посередковано (через викуп центральним банком цінних паперів держави на
вторинному ринку), пропозиція грошей зросте, попит і ціни на товарних
ринках збільшаться. Розпочнеться інфляційний процес, який
поглиблюватиметься доти, доки монетарні політики будуть допускати
монетизацію дефіциту за рахунок емісії.
?
›
›
&
›
› ники монетаристської теорії не визнають. Тим самим усю
відповідальність за інфляцію в країні вони покладають на ці органи.
Монетаристський механізм впливу грошово-кредитної політики, що провокує
зростання пропозиції грошей, на розвиток інфляції показано на рис. 5.2.
Рис. 5.2. Зростання цін за ліберальної монетарної політики
Якщо при зрівноваженості попиту (По) і пропозиції (Пр) на товарних
ринках у точці 1, якій відповідає рівень цін Р1, органи монетарного
управління вирішать проводити більш ліберальну грошово-кредитну
політику, щоб за рахунок збільшення пропозиції грошей забезпечити високу
зайнятість чи монетизувати бюджетний дефіцит, то крива попиту на товари
неминуче переміститься з позиції По1 у позицію По2. Це може викликати
короткочасне зростання обсягів виробництва і зайнятості (до Qn), й
установиться нова точка рівноваги між попитом і пропозицією — 2, якій
відповідатиме вищий рівень цін — Р2. Зростання зайнятості і заробітної
плати призведе до подорожчання робочої сили, що спричинить скорочення
виробництва і пропозиції. Крива пропозиції Пр1 поступово зміститься
вліво, в положення Пр2, установиться нова точка рівноваги — 3 і новий,
ще більш високий, рівень цін — Р3 (при попередньому фізичному обсязі
виробництва). Цей процес буде продовжуватися доти, доки органи
монетарного управління робитимуть нові спроби за рахунок емісії
забезпечити високу зайнятість і економічне зростання. У країні
розпочнеться інфляція, зупинити яку можна лише відмовою від інфляційної
монетарної політики.
Кейнсіанці сьогодні принципово погоджуються з тезою монетаристів, що
інфляція розвивається лише при тривалому зростанні пропозиції грошей,
можливому за ліберальної грошово-кредитної політики. Вони вже не
заперечують, що дія затратних чинників інфляції, які, на їхню думку, є
ключовими, може призвести до безперервного і швидкого зростання цін лише
за умови швидкого і тривалого зростання пропозиції грошей. Їх аналіз
розвитку інфляційного процесу теж вписується в рамки переміщення кривих
попиту і пропозиції, показаних на рис. 5.2. Відмінність їхньої позиції
від монетаристської полягає лише в тому, що ліберальну грошово-кредитну
політику вони вважають передумовою інфляції, а першопричинами — чинники,
пов’язані зі збуренням витрат і пропозиції. Тому, на їхню думку,
неможливо ефективно вирішити проблему стримування інфляції лише
ужорсточенням монетарної політики, а потрібно «докопуватися» до її
першопричин.
На перший погляд, ці розбіжності в поглядах монетаристів і кейнсіанців
щодо причин інфляції можуть видатися несуттєвими, пов’язаними лише з
політичними аспектами діяльності уряду. Насправді це не так. Ця
відмінність має важливі практичні наслідки. З позиції монетаристів
випливає той висновок для практики, що заходами жорсткої монетарної
політики можна стримати інфляцію і створити сприятливі умови для того,
щоб економіка самостійно могла подолати кризу. З позиції кейнсіанців
можна зробити висновок, що монетарна політика не повинна заважати
розв’язанню внутрішніх суперечностей економіки і мусить бути настільки
ліберальною, наскільки це потрібно, щоб забезпечити пропозицію грошей на
необхідному рівні. Тому прибічники кейнсіанських поглядів легко
виправдовують емісію грошей для монетизації бюджетного дефіциту,
підтримання високої зайнятості, зростання виробництва тощо. Й уряди
нерідко користуються таким виправданням, проводячи явно інфляційну
політику, як це було в Україні в 1991—1993 рр.
Література
Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5
квітня 2001 р.
Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —
1996. — № 5.
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.
Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и
денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.
Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.
Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.
Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.
Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. —
М., 1993.
Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.
Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості,
процента та грошей. — К., 1999.
Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.
Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України
// Фінанси України. — 1997. — № 2.
Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? //
Вісник НБУ. — 1997. — № 4.
Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та
оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.
Див.: Мишкін Фредерік С. Економіка грошей…— С. 37.
Швейцарія
Італія
США
Німеччина
Зростання цін, %
Уругвай
Ізраїль
420
Аргентина
80
60
180
140
100
20
380
300
250
220
40
Перу
20 40 60 80 100 120 140 160 180 200 220 240 260 280 300 320
340
5
2
Пр3
Пр2
Пр1
По2
По3
По1
Qn
Qф
Р1
Р2
Р5
Р4
Р3
Рівень цін, Р
Обсяг виробництва, Q
3
1
4
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
