Реферат на тему:
Позичковий процент
Позичковий процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне
виробництво уже досягло певного ступеня розвитку, на якому склався
регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинуті кредитні
відносини. Процент взагалі неможливий без існування кредиту, хоч
останній іноді, як виняток, може надаватись на безпроцентній основі.
Проте це не означає, що він не є економічною категорією, як це
стверджують деякі економісти. Очевидно, така думка склалась через
нерозуміння ієрархії економічних категорій, які певним чином
ранжировані: категорією першого порядку є гроші, другого — такі грошові
категорії, як ціна, фінанси, кредит тощо, які також без грошей не
існують, третього — податки, позичковий процент і т. п.
Проте існування товарного виробництва та пов’язаних з ним кредитних
відносин як основи виникнення процента не може досить повно пояснити
природу позичкового процента.
Процент (від лат. ((( (е(((( — на сотню) — сота частка будь-якого числа,
що взяте за ціле. В українській мові його синонімом є слово «відсоток».
Такою часткою він був як у період існування лихварського кредиту, так і
в умовах сучасної ринкової економіки, коли лихварський кредит витіснений
іншими формами кредиту. Але, незважаючи на схожість зовнішньої форми,
суть процента в різних способах виробництва надто відмінна.
Лихварському кредиту, характерному для рабовласницького та феодального
суспільства, були притаманні надзвичайно високі процентні ставки, що
часто призводило до повного розорення позичальників. Їх високий рівень
пояснюється тим, що, як правило, цей кредит мав непродуктивний характер.
Позичальниками були рабовласники чи феодали, а також дрібні виробники —
ремісники і селяни. Однак якщо перші користувалися лихварським кредитом
для купівлі предметів розкоші чи ведення війн, то другі — для сплати
боргів, задоволення нагальних поточних споживчих потреб тощо. Високий
процент за лихварський кредит нерідко поглинав не тільки весь додатковий
продукт, а й частину необхідного продукту.
Капіталістичний кредит надається для задоволення потреб функціонуючого
капіталіста у тимчасових коштах, щоб прискорити або організувати процес
виробництва чи обігу товарів. Звичайно, тут позичковий процент не
повинен поглинати весь додатковий продукт. Інакше не буде сенсу
користуватися кредитом. Процент може мати такий рівень, щоб користування
кредитом було взаємовигідним і для кредитора, і для позичальника.
Отже, виробничі відносини визначають соціально-економічну природу
процента. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що
позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його
ціною. При цьому між кредитором і позичальником відносно величини
процента, строків і методів його сплати виникають певні економічні
відносини, тому процент є економічною категорією.
Абсолютна величина доходу, який отримують від надання грошей у борг у
будь-якій формі, називається процентними грошима, або, коротко,
процентами. І який би вид чи походження не мали проценти, це завжди
конкретний прояв такої економічної категорії, як позичковий процент.
Для відносин з приводу процента характерно те, що вони відображають
єдність щодо його сплати та отримання. Сплата процента за використання
споживної вартості позичкового капіталу є переданням певної частини
вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить
від позичальника до кредитора. Цей перехід вартості за напрямом
протилежний рухові кредиту, що надається, але збігається з рухом
кредиту, котрий повертається. Проте сплата процента, як правило, не
збігається в часі з поверненням кредиту. Вона може здійснюватися раніше
чи пізніше останнього.
Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється у процесі
виробництва, а його кількісним визначенням — його ставка, або норма.
На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної
ставки — відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто
відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу.
Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи
звичайного дробу. В останньому випадку вона фіксується у договорах
позички з точністю до 1/16 чи 1/32.
Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається
періодом нарахування процентів. За такий період беруть рік, півріччя,
квартал, місяць або день. Щоб визначитись із величиною процентної
ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку за
півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365.
Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми
прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею
для норми процента. Нижню (мінімальну) межу норми процента точно
визначити не можна. Але вона не повинна дорівнювати нулю, бо інакше
надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора. Відомо, що прибуток
поділяється на процент та підприємницький дохід. Перший привласнює
кредитор, а другий — позичальник. Оскільки процент як ціна позичкового
капіталу не виражає його вартості, а є лише ціною його споживної
вартості, зміна норми позичкового процента не визначається законом
вартості.
Рівень норми позичкового процента встановлюється під впливом конкуренції
на ринку позичкових капіталів і залежить від співвідношення попиту та
пропозиції позичкового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища
норма процента. Слід розрізняти ринкову норму процента, котра існує в
кожен даний момент на грошовому ринку, і середню норму процента, тобто
норму процента за певний період. Процентні ставки диференціюються
залежно від виду кредиту, його цільового призначення та забезпеченості
повернення, його розміру і строків користування, особистості клієнта
тощо. Найнижчою є процентна ставка для «першокласних» позичальників (у
США, наприклад, її називають «прайм рейт»), яка встановлюється для
найбільш надійних великих позичальників. Вона є базовою для встановлення
інших процентних ставок.
Крім норми прибутку, на рівень норми процента впливає багато інших
об’єктивних і суб’єктивних чинників, а саме:
розміри грошових нагромаджень та заощаджень у суспільстві та
товарно-грошова збалансованість виробництва;
масштаби виробництва, рівень його спеціалізації та кооперування;
співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;
циклічність коливань виробництва;
сезонність умов виробництва та реалізації продукції;
темпи інфляції, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок,
що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. При цьому
розрізняють номінальну і реальну
(з урахуванням рівня інфляції) процентні ставки. Якщо темпи інфляції
випереджають зростання процентної ставки, остання стає «негативною»
(від’ємною), тобто такою, коли процент стягується з кредитора;
своєчасність повернення кредиту;
рівень кредитно-грошового регулювання економіки центральним банком з
допомогою процентних ставок та інших властивих йому інструментів, їх
диференційованості залежно від грошово-кредитної політики;
міжнародні чинники, особливо вільний перелив капіталів із країни в
країну, передусім так званих «гарячих» грошей.
В умовах економічної кризи важливо враховувати рух позичкового капіталу
і процента на різних фазах промислового циклу. Це випливає з того, що
позичковий капітал обслуговує переважно кругообіг функціонуючого
капіталу, а тому закономірності цього руху обумовлені передусім
циклічними коливаннями виробництва. Однак динаміка позичкового та
торгово-промислового капіталу не завжди збігається.
Скорочення виробництва і надлишок дійсного капіталу під час кризи
супроводжуються гострою нестачею позичкового капіталу і різким
підвищенням норми процента. Адже в цей час вкладники, щоб уберегти свої
заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх
отоварити. Це веде до відносного зменшення вкладів. Окрім того, щоб не
збанкрутувати, торгово-промислові підприємці мають великий попит на
кредит для погашення боргів.
У період застою (депресії), коли частина продуктивного капіталу набуває
грошової форми, нагромадження позичкового капіталу випереджає
нагромадження дійсного капіталу, знижується середня норма прибутку і
норма позичкового процента. Для періодів пожвавлення та промислового
піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при
недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому норма позичкового
процента підвищується.
D
F
?
1/4
u
gdd%O
v?xUeeeeeeeeeUeUeIIIIIIIIAII
gdd%O
&
?рспективі норма позичкового процента має тенденцію до зниження. Це
обумовлено, по-перше, тенденцією середньої норми прибутку до зменшення,
по-друге, з розвитком економіки зростає відносний надлишок позичкового
капіталу. Збільшення останнього випереджає нагромадження дійсного
капіталу. Однак цей надлишок виникає лише на певних фазах промислового
циклу, передусім у період депресії, а також у зв’язку з використанням
капіталу на непродуктивні цілі державою, біржовими спекулянтами тощо.
Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним
ринковим механізмом під впливом багатьох факторів і певною мірою
залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки.
Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов
договору позички. Відповідно застосовують різні види процентних ставок,
кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, проценти розрізняються за базою,
яка береться для їх нарахування. Прикладом можуть бути наднаціональні
процентні ставки, які застосовуються на євроринку валют. При цьому
змінною вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції — ЛІБОР
((((((( ((((((((( ((((((( ((((). До ЛІБОР додається надбавка (спред) за
кредитами. При цьому для розрахунків береться постійна або послідовно
змінна база. В останньому випадку за базу береться сума, отримана на
попередньому етапі нарощення, або дисконтування, інакше кажучи, проценти
нараховуються на проценти. При постійній базі використовуються прості, а
при змінній — складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути
фіксованими або «плаваючими». В останньому випадку фіксується не сама
ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї.
Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку та збереження
позичкового капіталу.
Щодо розподільної функції, то, як уже зазначалося, прибуток, отриманий
позичальником з використанням позичкового капіталу, розподіляється на
дві частини — позичковий процент і підприємницький дохід. Пропорція
такого розподілу обумовлюється дією перелічених вище факторів і
закріплюється кредитною угодою. Причому сплата і розмір позичкового
процента мають імперативний характер, тобто його сплати в обумовленому
розмірі не можна уникнути. Значить, позичальникові належить лише та
частина прибутку, яка залишиться після сплати процентів кредитору.
Банки як установи, що торгують грошима, здійснюють певні витрати на
проведення своїх операцій, які покривають за рахунок власних доходів.
Тому вони не можуть платити за кредити, надані їм підприємствами,
організаціями, установами, населенням у вигляді залишків коштів на
поточних рахунках або строкових депозитах чи вкладах, а також іншими
банками, більше або стільки ж, як стягують самі. Процентна ставка за
кредитні ресурси, що її сплачують банки, як правило, нижча від ставок за
кредити, що їх надають банки, на розмір маржі.
Маржа (від фр. ((((( край) — різниця між процентними ставками за наданий
кредит і за залучені ресурси. Розмір маржі залежить від фінансового
стану позичальника, строку кредиту, темпів інфляції, процентної ставки,
яка сплачена за залучені кредитні ресурси, тощо, і може бути постійним
або змінним протягом терміну існування кредитних відносин між сторонами
кредитної угоди. Інколи її розмір може обмежуватись центральним банком
країни.
Поняття «маржа» в банківській практиці має й інші значення та способи
визначення. Вона може також означати різницю між процентними ставками за
кредитами, що надаються різним категоріям позичальників, між сумою
забезпечення, під яке надана позичка, і сумою наданого кредиту, між
ціною продажу і купівлі валюти чи цінних паперів тощо.
Розподільна функція процента змушує позичальника раціонально використати
надані йому кредитором у тимчасове користування кошти, щоб не тільки їх
повернути, а й отримати додатковий дохід. Цього доходу має вистачити на
сплату процентів і одержання власного прибутку, заради якого позичальник
вступив у кредитні відносини.
Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою
процента кредитору забезпечується повернення від позичальника як мінімум
вартості, рівноцінної тій, що була надана в кредит. Особливо дія цієї
функції проявляється в періоди високих темпів інфляції. Адже інфляція
породжує процентний ризик — небезпеку втрат: у кредиторів — унаслідок
зниження номінальних і реальних процентних ставок за кредити відносно
темпів інфляції, у боржників — при їх підвищенні. Процентний ризик
банків виникає і в разі перевищення процентних ставок, що сплачуються
ними за залучені кредитні ресурси, над ставками за наданими позичками.
Тому під час інфляції процентна ставка за користування позичками
зростає. У такий спосіб кредитор перекладає ризик знецінення позичкового
капіталу на позичальника, а через нього — на все суспільство, адже
сплачені підвищені проценти позичальник спробує відшкодувати шляхом
підвищення цін на свої товари.
Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик, банки в період інфляції
застосовують такі способи: вводять плаваючі процентні ставки за кредит,
які змінюються з урахуванням темпів інфляції, тобто переглядаються або
через невеликі періоди — щомісячно чи щоквартально, або ж зі зміною
центральним банком базової процентної ставки (ставки рефінансування),
або ж зі зміною темпів інфляції; намагаються надавати не середньо- або
довгострокові кредити, а переважно короткострокові; надають кредити не
під проценти, а з умовою участі в прибутку від прокредитованого заходу
тощо.
Функції процента визначають його роль у суспільстві. Насамперед процент
сприяє більш ефективному використанню кредиту, зміцненню комерційного
або господарського розрахунку. Адже повернути позичку і сплатити
проценти легше тому, хто отримає більший прибуток від прокредитованого
проекту. Неефективні проекти просто відсікаються. Водночас процент
збільшує доходи банків, сприяючи зміцненню їх стійкості.
Процент сприяє й більш ефективному використанню суб’єктами
господарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх у банку на
поточному чи депозитному рахунку, вони мають можливість отримати
додаткові доходи. Певною мірою це полегшує для них можливість
користування банківськими кредитами, а часто ще й на пільгових умовах,
бо кожен комерційний банк заінтересований у клієнтах, які забезпечують
його грошовими ресурсами.
Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення вкладати свої
заощадження в банки. По-перше, отриманий процент захищає ці заощадження
від знецінення внаслідок інфляції. По-друге, процент на вклади є
додатковим доходом населення. Вища процентна ставка за строковими
вкладами стимулює вкладників розміщувати свої заощадження в банках на
тривалі строки, відповідно зростають можливості банків надавати більше
середньо- та довгострокових кредитів на розвиток економіки чи на
підвищення життєвого рівня населення.
Водночас високі процентні ставки, які вже тривалий час застосовуються в
Україні (навіть за значного зниження у 2001—2002 рр. базової процентної
ставки Національним банком України), не дають можливості багатьом
суб’єктам господарювання користуватись банківськими кредитами. Це
стримує розвиток економіки, подолання платіжної кризи. Підприємства, які
все ж таки користуються цими кредитами, високі проценти відносять на
собівартість продукції, яку вони випускають, а це часто робить її
неконкурентоспроможною не тільки на світовому, а й на національному
ринку.
Література
Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5
квітня 2001 р.
Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —
1996. — № 5.
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.
Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и
денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.
Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.
Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.
Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.
Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. —
М., 1993.
Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.
Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості,
процента та грошей. — К., 1999.
Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.
Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України
// Фінанси України. — 1997. — № 2.
Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? //
Вісник НБУ. — 1997. — № 4.
Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та
оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
