Реферат на тему:

Основні організації та функції банківської системи. Структура
банківської системи України

Так, прийнятий у 1991 р. Закон України «Про банки і банківську
діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як
вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що
банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки
належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними.

Тому більш правомірним видається формулювання банківської системи як
законодавче визначеної, чітко структурованої та субординованої
сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність
на постійній професійній основі і функціонально взаємоув’язані в
самостійну економічну структуру.

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне
спрямування:

• відносно окремих банків як її структурних елементів;

• відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці
паралельно з банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних
цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

Головною ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно
банківської системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно
кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на
другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в
системі виходять цілі:

• забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності
з метою узгодження інтересів окремих банків із загально — суспільними
інтересами. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням
прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків;

• забезпечення надійності і стабільності функціонування окремих банків
та банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та
безперебійного обслуговування економіки.

Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно
могутнім він не був.

Банківська система спроможна виконувати три такі функції
трансформаційну;

• створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту
(емісійну);

• забезпечення стабільності банківської діяльності та грошової ринку
(стабілізаційна).

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній
функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання
подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи
виникає якісно нова функція трансформації — більш масштабна, більш
глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних
потенціалів окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами:

•     по-перше, в трансформаційний процес активно включається
центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види
трансформаційних процесів на міжбанківському рівні.

• по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал 
вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають
можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту
(емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу
грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на
гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.

Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового
ринку (стабілізаційна) пов’язана з надзвичайно високою ризикованістю
банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних
суб’єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної
діяльності, розладу усього грошового ринку провокування
загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати
навпаки.

Як посередники на грошовому ринку, банки функціонують переважно за
рахунок чужих капіталів — акціонерного капіталу, залучених коштів
вкладників та позичок інших банків. Тому вони перебувають під постійним
контролем і тиском з боку великої кількості клієнтів та акціонерів  

Як посередники грошового ринку, банки повинні брати на себе всю
відповідальність_перед інвесторами за економічні ризики своїх
позичальників.

* Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється 
вояко:

— у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують
діяльність усіх її ланок — від центрального банку до
вузькоспеціалізованих комерційних банків;

— у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за
дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

На цій підставі створюються спеціальні механізми забезпечення
стабільності банківської діяльності, які включають:

• страхування банківських ризиків, передусім кредитних;

• страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб;

• створення  внутрішньобанківських резервів для  покриття збитків від
кредитних ризиків;

• створення механізму обов’язкового резервування банківських депозитів;

• централізоване встановлення економічних нормативів з тих напрямів
банківської діяльності, які пов’язані з найбільшими ризиками;

• створення централізованого нагляду і контролю за банківською
діяльністю;

• створення механізму централізованого рефінансування комерційних
банків;

   • узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу
(створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів).

Банківська система взаємодіє з іншими системами структурами. З якими
вона створює як більш загальне утворення – економічну систему в цілому.
Це, зокрема. Бюджетна система, податкова система, валютна система,
торговельна система тощо. Порівнюючи банківську підсистему з іншими,
можна виявити в ній риси, які спільні для їх усіх, що підтверджує її
системний характер. А також суто специфічні риси, які підкреслюють її
банківську специфічність.

До таких  загальних рис можна віднести:

· поєднання багатьох однотипних елементів, які підпорядковуються
однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки;
однаковість цілей усіх банків виявляється в боротьбі кожного з них за
прибутковість і ліквідність;

• динамічність системи. Банківська система постійно розвивається,
адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні. Так, з початком
ринкової трансформації економіки Україна адаптувала свою банківську
систему відповідно до вимог ринку і продовжує її вдосконалювати в міру
побудови ринкової економіки: зростає кількість банків, удосконалюються
методи банківської діяльності, розширюється коло їх операцій тощо;

• закритість системи. Банківська система є системою «закритого типу», що
проявляється в концентрації уваги її суб’єктів переважно на специфічній
діяльності, пов’язаній з грошовою сферою. Наприклад, банкам в Україні
заборонено займатися виробничою діяльністю, торгівлею, страховою справою
тощо. З іншого боку, суб’єктам інших систем заборонено вести суто
банківську діяльність. Більше того, багато банківської інформації є за
законом банківською таємницею і не може розголошуватися чи передаватися
в інші системи;

• саморегуляція системи. Банківська система теж має здатність до
самонастроювання, саморегулювання: якщо один із банків банкрутує, його
«нішу» негайно займають інші банки; якщо змінюється економічна ситуація
в країні, банки негайно адекватно змінюють методи діяльності, як це
сталося в Україні в період гіперінфляції 1992—1994рр., коли всі банки
перетворилися в універсальні, щоб вижити.

До специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи і
виділяють її з ряду інших, можна віднести:

— дворівневу побудову;

— поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо
і банківської діяльності в цілому;

— централізований механізм контролю і регулювання руху  банківських
резервів;

— наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує
функціональну взаємодію окремих банків;

— гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості
банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і
відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку,
що входить у систему.

Дворівнева побудова — ключовий принцип побудови банківських систем у
ринкових економіках, їх вирішальна якісна ознака, що безумовно відрізняє
їх від інших систем.

При дворівневій побудові на першому рівні перебуває один банк (або
кілька банків, об’єднаних спільними цілями і завданнями, як, наприклад,
ФРС у США). Такій установі надається статус центрального банку. На нього
покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у
грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості національних
грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської
системи.

®

o

oe

???????¤?¤?$???????I?Хоч ці завдання вирішуються з участю всіх банків,
проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації
зусиль кожного з них. Покладається така координація на центральний банк,
для чого він законодавчо наділяється відповідними повноваженнями.

На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в
Україні заведено називати комерційними банками .

На відміну від центрального комерційні банки покликані обслуговувати
економічних суб’єктів — учасників грошового обороту: фірми, сімейні
господарства, державні структури. Саме через ці банки банківська система
обслуговує народне господарство відповідно до завдань, що випливають з
грошово-кредитної політики центрального банку.

Заради прибутку вони обслуговують своїх клієнтів, зазнаючи при цьому
великих ризиків: кредитних, процентних, валютних тощо.

Рис. 9.3.1 Схема  побудови  банківської системи

Дворівневість банківської системи характеризується також чітким
законодавчим розмежуванням прав і обов’язків кожної ланки системи.

Створення єдиного для всіх банків замкнутого на центральний банк і
регульованого ним механізму руху банківських резервів є визначальною
організаційно-правовою ознакою банківської системи як особливої
структури.

 Гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості системи з
децентралізацією економічної самостійність та відповідальності банків як
її окремих елементів — ще одна відмітна риса банківської системи.   

Формування банківської системи України розпочалося з проголошенням
незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. До цього часу в Україні
не було необхідних передумов для існування самостійної банківської
системи. Більшість банківських установ, що діяли на її території
наприкінці 80-х років, були не самостійними банками, а філіями союзних
банків.

Початок формуванню в Україні власної банківської системи ринкового типу
був покладений Законом «Про банки і банківську діяльність», ухваленим
Верховною Радою 20 березня 1991 р. В основу розбудови банківської
системи України цим Законом були покладені принципи, загальновизнані у
світовій практиці:

• дворівнева побудова;

• чітке функціональне розмежування між банками першого і другого рівнів;

• функціонування банків другого рівня на комерційних засадах та на
договірних відносинах з клієнтурою;

• ліквідація монополії держави на банківську справу, можливість
створення комерційних банків різних форм власності, лібералізація
банківської діяльності;

• організація державного контролю і нагляду за банківською діяльністю і
покладення цього завдання на центральний банк;

• незалежність центрального банку від державних органів виконавчої
влади;

• формування загальносистемної інфраструктури забезпечення банківської
діяльності та ін.  

На сформованій цим Законом правовій та концептуальній основі банківська
система України за короткий строк пройшла складний, але досить
результативний шлях розвитку. Найвагомішими є результати в
інституційно-структурному її розвитку.

Кількість банків за період 1992—2000 рр. зросла майже втричі, хоч
починаючи з 1996 р. кількість їх поступово скорочується. Помітно зростає
кількість банків з іноземним капіталом — з 12 на кінець 1994р. до 28 на
кінець 2001 р. Сплачений статутний фонд комерційних банків за період
1994—-2000рр. зріс більше ніж у 40 разів. Досить високими темпами
здійснювалася капіталізація банків: кількість банків зі сплаченим
статутним фондом в 10 і більше млн. грн. зросла з одного на кінець 1994
р. до 113 на кінець 2000 р.

Що стосується інфраструктури банківської системи, то помітних успіхів
досягнуто у формуванні механізму міжбанківських розрахунків,
міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредитування та
рефінансування комерційних банків, у створенні системи банківського
регулювання і контролю.

Певні успіхи досягнуті і в функціональному розвиткові банківської
системи. НБУ як центральний банк в основному опанував досить складний
механізм монетарного регулювання і досяг помітних успіхів у стабілізації
національних грошей, організовано провів у вересні 1996р. завершення
грошової реформи. Позитивний досвід НБУ накопичив і в інших напрямах
діяльності — у регулюванні валютних відносин, обслуговуванні державного
боргу, організації банківського обліку відповідно до світових
стандартів, у нормативно-правовому та методичному забезпеченні
діяльності комерційних банків тощо.

Проте формування банківської системи України постійно натикалося на
серйозні перешкоди, які не тільки гальмували цей процес, а й нерідко
просто повертали його назад. Мова йде насамперед про глибоку системну
кризу, яку переживала економіка України протягом усього перехідного
періоду. Вона проявилася в тривалому скороченні реальних обсягів
виробництва, в хронічній розбалансованості державного бюджету, в
глибокій кризі неплатежів (на початок 2000р. взаємна заборгованість
господарюючих суб’єктів перевищила річний обсяг ВВП), у небувале високій
інфляції, яку пережила Україна в 1992—1994рр., та в зумовленому нею
падінні рівня монетизації економіки. Усі ці процеси приводили до втрати
грошових капіталів підприємницькими структурами, насамперед у малому й
середньому бізнесі, згортання цього дуже важливого для розвитку
банківської системи сектору економіки, посилення таких негативних для
банківництва процесів, як бартеризація, тінізація і доларизація
економічних відносин та відплив вільних капіталів за кордон, падіння
ефективності виробництва (на початок 2000 р. близько 60% підприємств
усіх галузей економіки працювали збиткове).

За таких обставин в Україні вкрай повільно розвивався попит на
посередницькі послуги банків, а відтак не було економічних передумов для
належного розвитку банківської системи. Тому, незважаючи на помітне
зростання основних кількісних показників її діяльності, у цілому рівень
розвитку банківської системи України, особливо на фоні банківських
систем розвинутих країн, є досить низьким.

Недостатнім залишається рівень капіталізації комерційних банків.
Загальна сума власного капіталу всіх комерційних банків України на 1
січня 2000 р. становила 1116,4 млн. дол. США. У середньому на один банк
припадає 6,85 млн. дол. США. На фоні провідних банків світу
капіталозабезпеченість українських банків настільки мала, що жоден з
українських банків не ввійшов до списку першої тисячі банків світу, що
був опублікований англійським журналом «Тhе Ваnkег» у 1994р. Ситуація
помітно не змінилася і на початок 2002 р. Тому українським банкам буде
важко конкурувати з іноземними не тільки на світовому ринку, а й
усередині України, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому
ринку.

Вирішити цю проблему адміністративним тиском на банки (збільшенням
мінімального розміру статутного фонду, посиленням вимог щодо
капіталізації прибутків тощо) неможливо, оскільки прибутковість банків в
останні роки постійно знижується, привабливість банківського бізнесу для
інвесторів зменшується та й необхідні для цього внутрішні грошові
капітали залишаються обмеженими. Вирішити проблему капіталізації банків
можливо лише на шляху прискорення ринкової трансформації економіки,
зростання її ефективності, оздоровлення державних фінансів і підвищення
прибутковості банків.

ЛІТЕРАТУРА

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган —
Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.

Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній
економіці.// Фінанси України, 2000, — №8.

Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і
проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 — №8.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд. 1.

Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.

ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,

1998.—Розд. 2.

Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.

Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск:
Меркаванне,1994.

Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе,
1978.

Похожие записи