Реферат на тему:
Основи організації та специфіка діяльності окремих видів комерційних
банків
Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді
акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю
відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про
господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про
підприємництво», інших законодавчих актів України. Банк вважається
створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в
Національному банку України. Учасниками банку можуть бути юридичні і
фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі
Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками
банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь (10%
і більше статутного капіталу), об’єднання громадян, релігійні та
благодійні організації.
Статутний фонд новостворюваного комерційного банку формується тільки за
рахунок власних коштів засновників у грошовій формі, що виключає
можливість використовувати розподільний механізм для залучення бюджетних
і кредитних ресурсів у банківську власність. Розмір статутного фонду
визначається засновниками банку, але не може бути меншим за нормативні
вимоги НБУ. Ці вимоги спрямовані на те, щоб забезпечити певний рівень
надійності банку і його спроможності відповідати за своїми
зобов’язаннями.
Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не
може бути меншим:
для місцевих кооперативних банків — 1 млн євро;
для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території
однієї області, — 3 млн євро;
для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, —
5 млн євро.
Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за
офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на день
укладення установчого договору.
Для реєстрації орган управління комерційного банку подає до
регіонального управління (РУ) НБУ пакет необхідних документів. Але до
цього необхідно зібрати певну суму грошей і акумулювати її на
тимчасовому рахунку в НБУ. Ця сума випливає з установчого договору, але
не може бути меншою від мінімальних вимог НБУ. РУ НБУ розглядає пакет
реєстраційних документів про створення комерційного банку і з
відповідним висновком передає його в центральний апарат НБУ, де вони
розглядаються відповідними структурними підрозділами. Остаточне рішення
про можливість створення комерційного банку з національним капіталом
приймає комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків, а
банку з участю іноземного капіталу — Правління НБУ.
Організація комерційного банку, крім реєстрації, передбачає ліцензування
банківської діяльності. Воно полягає в наданні офіційного дозволу на
здійснення певних банківських операцій. Цей дозвіл видає НБУ.
Ліцензування здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг
України комерційних банків, умови діяльності яких відповідають
установленим НБУ обов’язковим вимогам і не загрожують інтересам їхніх
клієнтів. При ліцензуванні враховується обсяг капіталу банку, його
фінансовий стан, дотримання економічних нормативів регулювання
банківської діяльності, професійна придатність керівників, висновки
незалежного аудиту, термін діяльності банку на фінансовому ринку. НБУ
видає банкам ліцензії на здійснення низки операцій з готівкою,
розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цінностями та
ін.
Організаційна структура та управління комерційним банком визначається
функціональними підрозділами і службами та керівними органами. Вищим
органом управління банку є загальні збори акціонерів (учасників), які
вирішують стратегічні завдання в його діяльності. Вищий орган банку
реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та
контрольні органи, які повністю йому підзвітні. Виконавчим органом
акціонерного банку є правління, а пайового — дирекція. Роботою правління
керує голова, а дирекції — генеральний директор, які обираються чи
призначаються згідно зі статутом банку. Контроль за діяльністю правління
(дирекції) банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується
загальними зборами акціонерів (учасників). За рішенням зборів акціонерів
(учасників) створюється спостережний орган з метою загального
керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ревізійної
комісії. Таким органом є спостережна рада, яка захищає інтереси
акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Рада вирішує
стратегічні завдання управління та розвитку банку.
?
1/4
&
gd8eAe
????????????Ae?би та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і
має свої права та обов’язки. Основним критерієм організаційної побудови
банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він виконує.
Департаменти, управління, відділи формуються відповідно до класифікації
окремих банківських операцій або їхніх груп за функціональним
призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у різних комерційних
банків можуть бути неоднаковими. Великі банки мають певну мережу філій і
відділень і територіальні органи управління ними (дирекції). В Україні
до таких банків, які в центральному апараті мають відповідні
функціональні департаменти, широку мережу відділень і територіальні
дирекції, належать Промінвестбанк, банк «Аваль», Ощадбанк, Укрсоцбанк та
деякі інші.
Як уже йшлося у підрозділі 12.1, комерційні банки бувають універсальними
і спеціалізованими. Найбільш поширеними спеціалізованими банками є
ощадні, інвестиційні й іпотечні.
Ощадні банки у країнах з розвинутою ринковою економікою — це, як
правило, невеликі кредитні установи, які функціонують у регіональному
просторі (у межах міста, землі, штату тощо). Діяльність ощадних банків,
як правило, контролюється державою, яка в особі місцевої влади є
гарантом за їх операціями. Головним клієнтом цих банків є населення.
Вклади населення залучаються на поточні, інвестиційні та інші рахунки.
Розміщення коштів здійснюється у формі надання споживчих, іпотечних,
бланкових (незабезпечених) кредитів, купівлі акцій та облігацій. Ощадні
банки широко кредитують населення за допомогою кредитних карток.
В Україні функціонує спеціалізований банк для обслуговування населення —
Ощадбанк. Він має державну форму власності і цим гарантує громадянам їх
вклади. Але з різних причин, головною з яких є низька платоспроможність
населення, активні операції Ощадбанку ще недостатньо спрямовуються на
кредитування людей. Споживчі кредити розвинуті слабо, перелік об’єктів
споживчого кредитування, порівняно з банками інших країн, обмежений.
Інвестиційні банки здійснюють мобілізацію довгострокового позичкового
капіталу і надають його підприємницьким структурам і державі. Механізмом
залучення коштів клієнтів є емісія і розміщення облігацій та інших видів
зобов’язань (сертифікатів, векселів). Інвестиційні банки вивчають
фінансові потреби клієнтів, узгоджують умови позичок, визначають строки
випуску і види цінних паперів з урахуванням стану ринку, їх емісію і
наступне розміщення серед інвесторів. Інвестиційні банки виконують не
тільки посередницьку функцію між позичальниками та інвесторами, а й
продають великі пакети акцій та облігацій за власний рахунок, надають
кредит покупцям цінних паперів. Законодавство багатьох країн відносить
такі банки до небанківських фінансово-кредитних установ.
Іпотечні банки спеціалізуються на видачі довгострокових позичок під
заставу нерухомості — землі і міських будівель. Ресурсами іпотечних
банків є власні накопичення та іпотечні облігації.
В Україні класичних інвестиційних та іпотечних банків поки що немає.
Причинами такої ситуації є відсутність ринку нерухомості і землі, а
також обмеженість довгострокових капіталів, однією з причин якої є
нестабільність національної валюти.
Література
Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5
квітня 2001 р.
Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —
1996. — № 5.
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.
Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и
денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.
Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.
Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.
Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.
Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. —
М., 1993.
Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.
Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості,
процента та грошей. — К., 1999.
Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.
Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України
// Фінанси України. — 1997. — № 2.
Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? //
Вісник НБУ. — 1997. — № 4.
Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та
оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
