НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ

Можливість ефективної реалізації центральним банком грошово-кредитної
політики значною мірою залежить від його статусу та рівня незалежності
від органів виконавчої влади. Річ у тім, що центральний банк повинен час
від часу виступати противагою уряду, який може вирішувати економічні
питання, керуючись суто політичними міркуваннями (наприклад, майбутніми
виборами) і тому перебувати на популістських позиціях. Незалежність
центрального банку при цьому є необхідною умовою забезпечення
стабільнасті національної грошової системи, оскільки уряд може бути
зацікавленим у використанні інфляції для досягнення цілей кон(юнктурного
характеру ( зниження рівня безробіття, отримання додаткових доходів від
податкових надходжень, збільшення соціальних витрат за рахунок
емісійного фінансування бюджету. З іншого боку, незалежність
центрального банку у тактичних питаннях регулювання економіки не повинна
вступати у протиріччя із стратегічними цілями економічної політики
органів державного управління. Тому на практиці розвинуті країни
намагаються знайти компромісне вирішення цієї проблеми.

Загалом рівень незалежності центральних банків може визначатися як
політичними так і правовими факторами. До числа політичних належать
насамперед особливості формування керівництва центрального банку та
визначення строків його повноважень. У переважній більшості розвинутих
країн керівники банку обираються або призначаються з числа кандидатур,
запропонованих урядом, причому на строки, що часто перевищують строки
дії мандату виконавчої влади: 14 років у США, 8 ( в Німеччині, 7 ( в
Канаді, Нідерландах, Австралії. У таких країнах, як Бельгія, Нідерланди,
Данія процедура відкликання керівника центрального банку є досить
складною, а у США, Англії, Німеччині, Ірландії дострокове пррипинення
повноважень керівника і членів директорату банку неможливе взагалі.
Виключення у цьому відношенні складають центральні банки Франції,
Італії, Греції, що більш залежні від уряду, а їх керівництво може бути
відкликане в будь-який момент.

:

< & & більш незалежними, а держава не має права втручатися у їхню грошову політику. Правові аспекти незалежності центральних банків пов(язані із законодавчим визначенням цілей їх діяльності, а також наявністю або відсутністю обмежень на кредитування уряду. В більшості промислово розвинутих країн (Японії, ФРН, Франції, Канаді, Швейцарії, Австралії, Нідердандах) основні цілі та сфера діяльності центральнго банку відображені у конституції або у спеціальних законах. Так, законодавством ФРН основним обов(язком Бундесбанку визначено забезпечення стабільності національної валюти. При цьому перед центральним банком поставлено три головних завдання: регулювання грошового обігу, регулювання кредитного забезпечення економіки, організація платіжного обороту. Подібні завдання, а таокж обов(язки щодо підтримання стабільності цін визначено і для інших центральних банків, діяльність яких регламентована законодавством. У той же час даний фактор не відіграє ключової ролі у забезпеченні незалежності центральних банків. Наприклад, у таких країнах, як США, Англія, Італія законодавче формулювання завдань центрального банку або відсутнє, або подане в заїальних рисах, однак, рівні незалежності центральних банків у цих країнах не досить сильно відрізняються між собою. У розвинутих країнах закони здебільшого визначають інституційні характеристики діяльності центрального банку, структуру органів управління, процедури звітності. У той же час проблеми взаємовідносин центрального банку і органів державної влади, а також основи координації їх діяльності законодавчими актами, як правило, не розлядяються. Більш важливе значення для незалежності центральних банків є законодавчі обмеженняможливостей фінансування дефіциту державного бюджету. Центральні банки країн, у яких не діють обмеження на кредитування уряду, можна вважати в більшій мірі залежними у реалізації своєї політики від органів виконавчої влади. У цьому відношенні рівень незалежності центрального банку візначається його спроможністю звестми кредитування державного бюджету виключно до меж цільових орієнтирів приросту грошової маси в економіці. Одна більш прийнятним способом для досягнення цієї мети є пряме законодавче обмеження або лімітування парламентом обсягів кредитування уряду, що застосовується, зокрема, у Франції, ФРН, Японії та ряді інших промислово розвинених країн. Кожен центральний банк проводить свою національну грошово-кредитну політику залежно від історичних, економічних та політичних умов країни. Однак загалом в усіх розвинутих країнах в тій чи іншій мірі реалізується концепція незалежного центрального банку. Запроваджується даний статус з урахуванням національної специфіки та історичних особливостей формування кредитної системи, що вклюяають конкретні механізми взаємодії центрального банку з іншими органами державного регулювання економіки.

Похожие записи