Реферат на тему:

Неокласичний варіант кількісної теорії грошей

«Кон’юнктурний» варіант М. І. Туган-Барановського. Наприкінці ХІХ — на
початку ХХ ст. з новою силою розгорілися дискусії навколо кількісної
теорії грошей, що зумовлювалося низкою об’єктивних обставин.

По-перше, це високий рівень розвитку державно-монополістичного
капіталізму і поглиблення загальної кризи капіталізму, які спричинили
активне втручання держав в економічне життя країн. Ця обставина вимагала
від науковців пошуку найефективніших шляхів і методів такого втручання,
і цілком природно, що ці пошуки були спрямовані на грошову сферу.

По-друге, сама капіталістична економіка набула переважно
грошово-кредитного характеру: гроші з простого посередника обміну
перетворилися в ключову форму капіталу, банки та інші фінансові
інституції стали могутніми регуляторами суспільного виробництва.

У цих умовах усе очевиднішими ставали невідповідність старого устрою
грошового господарства, що базувався на золотій основі, новим потребам
суспільного життя та вузькість старих уявлень про сутність та принципи
функціонування грошового механізму, насамперед класичних постулатів
кількісної теорії, та необхідність їх перегляду.

Одним із перших, хто усвідомив цю необхідність і піддав суттєвій ревізії
основні теорії грошей, у тому числі кількісної теорії, був український
економіст М. І. Туган-Барановський. Найбільш повно й аргументовано свої
погляди з основних монетарних проблем він виклав у праці «Паперові гроші
та метал», що була опублікована в 1916 р.

Багато уваги М. І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей.
Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у
працях І. Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу
«рівняння обміну», проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну
теорію грошей взагалі не вніс, а лише «вдало завершив роботу і дав
точний і стислий вираз кількісної теорії в математичній формі».

Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Барановський
оцінював негативно з таких міркувань:

її прибічники, у тому числі І. Фішер, ставлять ціни (і вартість грошей)
у залежність тільки від одного фактора — кількості грошей, а решту
факторів, навіть тих, що визначені в «рівнянні обміну», ігнорують, — хоч
вони такі ж об’єктивні і правомірні, як і кількість грошей;

ігнорування «некількісних» факторів впливу на ціни зумовлюють помилковий
висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча
насправді така пропорційність не підтверджується ні теоретично, ні
практично.

Подібна критика класичної кількісної теорії зовсім не означала
відкидання цієї теорії як такої. Навпаки, вона підштовхнула
Туган-Барановського до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у
її розвиток.

По-перше, він доводить, всупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не
один, а всі фактори, зазначені в «рівнянні обміну»: кількість товарів,
що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту,
кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці
чинники високоплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і
кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не
тільки теоретичну значущість, а й практичну цінність, бо розширював
фронт пошуків при дослідженні таких явищ, як інфляція, монетарна
політика, інструменти впливу на рівень цін тощо.

По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не
є таким однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної
кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома
різними за характером напрямами:

1) через зміну суспільного попиту на товари;

2) через зміну дисконтного процента;

3) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей
фактор дістав назву інфляційних очікувань).

У першому випадку значне збільшення кількості грошей прямо зумовлює
зростання цін через зростання доходів і попиту на товари. У другому
випадку збільшення кількості грошей приводить до збільшення вкладів у
банках, що викликає зниження облікового процента, розширення
кредитування економіки і збільшення попиту на ринках. Унаслідок цього
ціни зростають, але одночасно стимулюється підприємництво і розширення
виробництва. У третьому випадку тривале і добре помітне зростання
кількості грошей викликає зниження оцінки грошей їх власниками, і вони
почнуть їх швидше витрачати, збільшиться попит на товари і ціни теж
зростуть. Ці три фактори можуть діяти одночасно, проте потужність їх
впливу на ціни неоднакова. Тому і зміни цін не будуть пропорційними
змінам кількості грошей. Отже, Туган-Барановський не задовольнився
простою констатацією залежності цін від кількості грошей, а розкрив
досить складний механізм реалізації цієї залежності.

По-третє, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни
здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів
збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх
кількості можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість
грошей. А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни
протягом тривалого часу, і тому здійснюється він нерівномірно і не
пропорційно щодо окремих товарів. Цим він, по суті, спростував постулат
пропорційності, довів, що гроші не є простим посередником обміну, і
підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей.

По-четверте, Туган-Барановський розкрив механізм взаємозалежності між
загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають
поза обігом у заощадженнях, і швидкістю обігу грошей, довів, що чинник
швидкості може впливати на ціни у напрямі, зворотному відносно дії
фактора кількості, нейтралізуючи його дію.

Усі ці ідеї Туган-Барановського створили основу для дослідження шляхів
впливу грошей на економіку і механізму свідомого регулювання цього
впливу. Цим він заклав основи так званої теорії регульованих грошей, яка
підготувала суспільну думку до відмови від повноцінних (золотих) грошей
і заміни їх неповноцінними грошима, вартість яких буде планомірно
підтримуватися державою і з якої виросла сучасна монетаристська теорія,
передусім її кейнсіанський напрям.

Розірвавши вузьке коло прямолінійних, спрощених постулатів класичної
кількісної теорії грошей, Туган-Барановський істотно розвинув її
стосовно до нових економічних умов. Проте свої погляди він назвав не
кількісною, а кон’юнктурною теорією грошей, мабуть, щоб відмежуватися
від надто спрощеного її варіанта.

Сутність кон’юнктурної теорії грошей Туган-Барановського полягає в тому,
що загальний рівень цін, а отже і вартість грошей, він пов’язує не з
кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку, або
загальною кон’юнктурою товарного ринку. У фазі економічного піднесення
загальний рівень цін зростає і вартість грошей знижується. А в фазі
економічного спаду ціни знижуються і вартість грошей зростає. Ці
коливання цін і вартості грошей в економічному циклі здійснюються, на
думку Туган-Барановського, незалежно від кількості грошей, тобто під
впливом негрошових чинників.

Свою «кон’юнктурну теорію» грошей М. І. Туган-Барановський вибудував на
критиці класичної кількісної теорії як її альтернативу. І тут він
повністю досяг поставленої цілі: після нього вже ніхто з економістів
прямолінійно не захищав її класичного варіанта, який згодом Кейнс назвав
старомодним. Більше того, «кон’юнктурна теорія» започаткувала новий —
неокласичний — етап у розвитку кількісної теорії. Адже кон’юнктурний
фактор зміни цін і вартості грошей Туган-Барановського — не що інше, як
сукупність усіх чинників, що визначені ним на базі формули «рівняння
обміну» в процесі критичного розбору позиції І. Фішера. Зміна
кон’юнктури ринку провокується чинниками, що діють з боку попиту і з
боку пропозиції. З боку попиту — це кількість грошей і обсяг доходів та
швидкість обігу грошей, а з боку пропозиції — це обсяг виробництва,
рівень витрат на виробництво і рівень цін.

Oe

O

? ¬ U e P

R

&

F

[email protected]

l??????????????a?????O???

ph’ги виробництва тощо. Тому кон’юнктурна теорія грошей по суті своїй
була кількісною, але вже на принципово іншому рівні, коли була
усвідомлена непропорційна залежність цін і вартості грошей від зміни їх
кількості. І цього не міг не розуміти М. І. Туган-Барановський, через що
його ставлення до кількісної теорії взагалі було досить терпимим:
«Кількісна теорія абстрактно цілком справедлива», — пише він в одному
місці. В іншому місці уточнює своє розуміння дії кількісного фактора:
«Товарні ціни визначаються не кількістю грошей самих по собі, а
співвідношенням між попитом на гроші і кількістю їх в обороті». Це був
істотний крок у бік поглиблення аналізу дії кількісного фактора, а не
його заперечення. І зроблено це було в межах «кон’юнктурної теорії»
грошей.

Уведення у сферу наукового дослідження попиту на гроші означало
докорінну зміну спрямування самої кількісної теорії. Замість суто
макроекономічного аналізу зв’язку «гроші—ціни» вона повернулася обличчям
до мікроекономічних аспектів формування попиту на гроші, який поступово
став її ключовим об’єктом.

Передатний механізм впливу грошей на реальну економіку на підставі
«кон’юнктурної теорії» Туган-Барановського можна подати у такому
вигляді:

де М — кількість грошей,

К — кон’юнктура ринку,

Р — ціни,

В — виробництво.

«Кембриджська версія». Одними з перших дослідників попиту на гроші з
мікроекономічних позицій були професори Кембриджського університету
А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон, Дж. М. Кейнс (у своїх ранніх працях).
Їх пояснення механізму накопичення грошей та впливу на ціни дістали
назву «теорії касових залишків», або «кембриджської версії».

Подібно Фішеру, представники кембриджської школи відстоювали тезу про
вплив зміни маси грошей на рівень цін. Проте, на відміну від І. Фішера,
їх підхід до проблеми був не макро-, а мікроекономічний і стосувався
насамперед попиту на гроші. Кембриджські економісти основну увагу
зосередили на мотивах нагромадження грошей в окремих економічних
суб’єктів. Вони намагалися дати відповідь на такі питання: чому люди
зберігають гроші, від яких чинників залежить розмір попиту їх на гроші,
від яких чинників залежить попит господарюючих суб’єктів на касові
залишки та ін.

Важливою відмінністю «кембриджської версії» було те, що розміри
нагромадження грошей не нав’язувалися господарюючим суб’єктам із
«залізною необхідністю» згори, з боку тих структур і чинників, які
«вливали» гроші в оборот, а визначалися мотивами їх поведінки, їх
власними рішеннями. Такими мотивами накопичення грошей вони вважали:

1) потребу в запасі засобів обігу і платежу для здійснення поточних
платежів (трансакційний мотив);

2) потребу в резерві грошей для покриття непередбачуваних потреб (мотив
обачності). У цьому полягав важливий внесок кембриджської школи в
монетаристську теорію взагалі:

у сферу конкретно-прикладного аналізу були включені гроші не тільки як
засоби обігу і платежу, а й як засіб нагромадження вартості;

у поняття кількості грошей стали включатися всі наявні гроші — як ті, що
обслуговують потреби обігу, так і ті, що нагромаджуються;

для кожної частини наявної маси грошей запропонована об’єктивна основа
формування — відповідні мотиви економічних суб’єктів щодо створення
запасів грошей;

об’єктивна потреба в грошах була розширена за межі потреб обігу і стала
включати потребу в грошах для цілей нагромадження;

було розширено також поняття швидкості обігу грошей за рахунок визнання
такими, що обертаються, і грошових нагромаджень, тільки з дуже малою
швидкістю.

. Він відомий також як «коефіцієнт Маршалла», що характеризує рівень
монетизації ВВП.

Залежність накопичення грошей в економічних суб’єктів (попиту на гроші)
від обсягу виробленого продукту та рівня розвитку їх мотивів до
формування касових залишків була виражена формулою, що дістала назву
«кембриджського рівняння»:

,

де Md — попит на гроші (касові залишки);

k — коефіцієнт, що виражає частину річного доходу, яку суб’єкти
зберігають у ліквідній формі (коефіцієнт Маршалла);

P — середній рівень цін;

Y — обсяг виробництва у натуральному виразі.

у формулі «рівняння обміну» — по запасу грошей, що обслуговує потреби
обігу (трансакційному запасу). Тому залежність цін від кількості грошей
у «кембриджському рівнянні» ускладнена значно більше, ніж у «рівнянні
обміну», а отже, «кембриджська версія» віддалена від класичної
кількісної теорії грошей значно далі, ніж «трансакційна» версія
І. Фішера. Її автори справді вийшли за вузькі межі класичних постулатів
кількісної теорії і відкрили шлях до наукового дослідження об’єктивних
процесів, що формують попит на гроші.

Література

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5
квітня 2001 р.

Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —
1996. — № 5.

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и
денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.

Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.

Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.

Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.

Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. —
М., 1993.

Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.

Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості,
процента та грошей. — К., 1999.

Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.

Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України
// Фінанси України. — 1997. — № 2.

Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? //
Вісник НБУ. — 1997. — № 4.

Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та
оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.

Туган-Барановский М. И. Бумажные деньги и металл. — СПб., 1916. —
С. 13.

Про висхідну роль ідей Туган-Барановського для всього подальшого
розвитку монетаристської теорії наведено достатньо конкретних аргументів
у праці В. Є. Власенка «Теории денег в России. Конец ХІХ — дооктябрьский
период ХХ в.» (К., 1963. — С. 213—214). Автор зазначає: «…Основні ідеї
теорії грошей Кейнса, викладені ним у книзі «Трактат про грошову
реформу», були висловлені Туган-Барановським майже на десятиліття раніше
в роботі «Паперові гроші та метал». Подібність кейнсової теорії з
туганівською не обмежується їх суттю, а часом простягається до
формулювань і термінології» (с. 213). Далі В. Є. Власенко наводить цілу
низку таких збігів.

Майже через 50 років американські економісти М. Фрідман та А. Шварц на
широкому фактичному матеріалі довели наявність залежності коливань фаз
економічного циклу від циклічних змін у кількості грошей в обороті, що
підтверджує кількісну сутність кон’юнктурної теорії грошей.

Туган-Барановский  М. И. Бумажные деньги и металл. — С. 28, 112.

Як зазначив згодом М. Фрідман, сучасна кількісна теорія — це передусім
наука про попит на гроші. Див.: Фридман Милтон. Количественная теория
денег. — С. 19.

Доходи—Попит на товари

М Процент К – Р – В,

Інфляційні очікування

Похожие записи