Реферат на тему:
Модель грошового обороту. грошові потоки та їх балансування
Для з’ясування закономірностей та особливостей руху грошей у процесі
суспільного відтворення побудуємо умовну модель грошового обороту,
скориставшись для цього методикою побудови моделі доходів та продуктів,
широко відомої в іноземній літературі.
Для спрощення побудови моделі грошового обороту згрупуємо всі його
суб’єкти у чотири укрупнені групи: фірми, сімейні господарства, уряд,
фінансові посередники.
До групи «Фірми» віднесені всі юридичні і фізичні особи, які беруть
участь у створенні та реалізації валового національного продукту.
До групи «Сімейні господарства» входять усі сімейні одиниці, які мають
самостійні грошові доходи та витрати і ведуть спільний сімейний бюджет.
До такої одиниці може входити як одна, так і кілька осіб. Ця група
протистоїть в обороті групі «фірми», забезпечуючи її ресурсами (робочою
силою, засобами виробництва тощо) і формуючи на цій підставі грошові
доходи (національний дохід) як основне джерело платоспроможного попиту
для реалізації виготовленої фірмами продукції (національного продукту).
До групи «Уряд» входять юридичні особи — державні управлінські та інші
структури, які забезпечують розподіл та перерозподіл національного
доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та
споживання останнього.
До групи «Фінансові посередники» входять суб’єкти грошового ринку, які,
виступаючи в ролі посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові
кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок (банки,
страхові, інвестиційні, фінансові компанії тощо).
Усе розмаїття доходів і витрат кожної групи суб’єктів обороту згруповане
в кілька економічно відособлених основних грошових потоків, які
опосередковують відносини між цими групами суб’єктів. Грошові платежі
здійснюються також між окремими суб’єктами всередині кожної групи,
зокрема між фірмами, між сімейними господарствами тощо. Вони становлять
частину сукупного грошового обороту, проте в даній моделі ми змушені від
них абстрагуватися.
Оскільки більшість відносин між економічними суб’єктами здійснюється
через ринки, в моделі виділено чотири види ринків: ринок продуктів, на
якому реалізується створений фірмами національний продукт; ринок
ресурсів, на якому фірми купують необхідні для забезпечення виробництва
ресурси (робочу силу, земельні ділянки, будівлі тощо); грошовий ринок,
на якому реалізуються вільні грошові кошти; світовий ринок. Грошові
потоки пов’язують між собою не тільки всі групи економічних суб’єктів, а
й усі види ринків, забезпечуючи тим самим функціонування єдиного
ринкового простору країни.
З метою спрощення схеми грошових потоків при побудові моделі грошового
обороту зроблено кілька умовних припущень, які не відповідають реальним
умовам перехідної економіки України. Найістотнішими з них є:
1) в економічній системі панує приватна власність, тому всі виробничі
ресурси є власністю сімейних господарств, які продають їх через ринок
ресурсів фірмам;
2) з тієї ж причини самі фірми перебувають у власності сімейних
господарств, і тому весь прибуток фірм надходить останнім у вигляді
дивідендів як плата за ресурси;
3) у зв’язку з припущенням 2) уряд одержує всі податкові надходження
тільки від сімейних господарств і в моделі врахована тільки їх чиста
сума (чисті податки), тобто за винятком трансфертних виплат їм з
державного бюджету;
4) уряд має можливість усі свої витрати, що не покриваються
надходженнями чистих податків, забезпечити за рахунок коштів, які можна
позичити на внутрішньому грошовому ринку, тобто не вдаватися до
емісійних кредитів центрального банку чи запозичень на світовому ринку;
5) у зв’язку з припущенням 2) фірми всі свої інвестиційні потреби,
пов’язані з розширенням виробництва, задовольняють за рахунок
мобілізації коштів на внутрішньому грошовому ринку;
6) у потоках, що відображають рух заощаджень сімейних господарств,
ураховані чисті заощадження та кредити, тобто за винятком зустрічних
потоків, пов’язаних із поверненням позичок та вкладів, а також зі
сплатою процентів;
7) у потоках, що пов’язують внутрішній ринок зі світовим, відображені
тільки платежі, що опосередковують чистий експорт чи чистий імпорт.
З урахуванням названих семи припущень модель сукупного грошового обороту
можна побудувати у вигляді кругообороту доходів і витрат (рис. 2.1).
У наведеній моделі сукупного грошового обороту виділено 16 окремих
грошових потоків. Першим (під номером 1) визначено сукупність платежів
(витрат) фірм, пов’язаних з купівлею виробничих ресурсів, насамперед
робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва.
Назустріч цьому потоку грошей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси,
що позначено тонкою зустрічною лінією. Звичайно, щоб цей потік
відбувався, фірми повинні мати необхідну кількість грошей. Звідки вони
їх беруть? У попередньому параграфі ми вже розглядали це питання
стосовно кругообороту індивідуального капіталу. Тому припустимо на цьому
етапі аналізу, що фірми мають гроші й успішно оплатили всі закупівлі
виробничих ресурсів. Простежимо подальший рух грошей у моделі
(рис. 2.1).
У результаті грошового потоку 1 відбудеться реалізація ресурсів,
запропонованих на ринок сімейними господарствами, та сформуються грошові
доходи останніх, які відображені в моделі як потік 2. У цьому потоці
враховані такі види доходів сімейних господарств: заробітна плата,
гонорари, виручка від продажу матеріальних цінностей
(сільськогосподарської продукції, земельних ділянок, будівель тощо),
рента, доходи за акціями, паями та ін. У сукупності вони складають
національний дохід країни.
Рис. 1. Модель сукупного грошового обороту
У подальшому національний дохід розподіляється на три частини, кожна з
яких породжує окремий грошовий потік. Більша його частина витрачається
сімейними господарствами на споживання, у зв’язку з чим оплачується
закупівля продуктів на внутрішньому ринку продуктів і на світовому
ринку. Ці платежі створюють потоки 3 та 10. Певна частина національного
доходу сплачується сімейними господарствами уряду у вигляді податків, що
створює потік 4. Цей потік істотно відрізняється від попередніх потоків
— він не супроводжується зустрічним переміщенням реальних цінностей,
тобто він належить до групи суто фінансових потоків. Не витрачена на
споживання та сплату податків частина національного доходу становить
заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок і
створюють потік 5.
Заощадження населення в даній моделі виступають узагальнюючим джерелом
надходження коштів на грошовий ринок, а отже — узагальнюючим джерелом
інвестування розширення виробництва в секторі «фірми». Це зумовлено тим,
що, згідно з нашим припущенням 2, весь прибуток фірм надходить сімейним
господарствам як їхнім власникам у вигляді дивідендів та процентів,
тобто входить до складу національного доходу. Тому у фірм не залишається
коштів для розширення свого капіталу і вони мобілізують їх на грошовому
ринку.
У зв’язку з цим формується грошовий потік 6, в якому враховані кредити,
одержані фірмами у фінансових посередників, доходи від емісії цінних
паперів (акцій та облігацій).
Мобілізовані на грошовому ринку кошти фірми інвестують на розширення
виробництва, для чого витрачають їх на закупівлю необхідних матеріальних
цінностей (будівельних матеріалів, обладнання, пристроїв тощо). У
зв’язку з їх оплатою формується новий грошовий потік 7.
До послуг грошового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому
недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. Розміщуючи
на грошовому ринку свої зобов’язання (облігації, казначейські векселі
тощо), уряд позичає гроші для оплати покупок на ринку продуктів.
Мобілізація урядом коштів на грошовому ринку спричинює появу грошового
потоку 8, а витрачання цих коштів для оплати державних закупівель
зумовлює формування грошового потоку 9.
Таким чином, грошові кошти, які одержали сімейні господарства за потоком
національного доходу, після розподілу і певних трансформацій, надійшли
на ринок продуктів за потоками 3, 7, 9, сформувавши там відповідний
обсяг попиту. Якби сімейні господарства всі закупівлі, пов’язані з їх
споживанням, здійснили на внутрішньому ринку продуктів, то грошових
коштів, що надійдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками, було б
достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту,
запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержана фірмами виручка
сформувала б останній грошовий потік (на схемі він позначений номером
12), який «замкнув» би кругооборот грошових коштів. Обсяг цього потоку
визначається обсягом реалізованого валового національного продукту і
дорівнює обсягу національного доходу, відображеного в потоці 2.
Балансування вказаних потоків — доходів фірм від реалізації
національного продукту (12) та національного доходу, одержаного
сімейними господарствами (2) — має вирішальне значення для нормального
функціонування грошового обороту і всієї економічної системи, для
забезпечення сталості грошей і кон’юнктури ринку.
Проте вказане припущення можливе лише для закритої економіки. Оскільки
економіка України відкрита і її зв’язки зі світовим ринком інтенсивно
розвиваються, в модель уведені грошові потоки, які зв’язують внутрішній
оборот зі світовим ринком. Вище вже був названий один із таких потоків
(10), який обслуговує споживання сімейних господарств за рахунок
імпорту. В обсязі цього потоку сімейні господарства зменшують попит на
внутрішньому ринку продуктів і переключають його на зовнішній ринок.
Частина грошей залишає сферу внутрішнього обороту і через це не надійде
на внутрішній ринок продуктів.
Зв’язок національної економіки зі світовим ринком не обмежується
імпортом, а неминуче включає й експорт, завдяки якому частина
виробленого національного продукту надходить на світовий ринок, минаючи
внутрішній. Оплата іноземними покупцями експортних поставок фірм створює
новий грошовий потік 11, за яким у внутрішній оборот надходить додаткова
маса грошей. Ці гроші можуть бути у формі національної валюти, якщо вона
вільно конвертована і широко застосовується у міжнародних розрахунках,
або ж у формі іноземної валюти. В останньому випадку фірми продадуть цю
валюту на валютному ринку за національні гроші, внаслідок чого й
збільшиться їх маса в обороті завдяки потоку 11.
a
>ся б грошей стільки, скільки їх вибуло по каналах імпорту. Проте така
рівність можлива тільки випадково. Як правило, обсяги їх не
балансуються, що створює певні труднощі в грошовому обороті та в
реалізації національного продукту.
Якщо обсяг імпорту перевищує обсяг експорту, то в сумі чистого імпорту
відплив грошей з внутрішнього ринку за потоком 10 перевищить їх
надходження зі світового ринку за потоком 11. У цьому обсязі бракуватиме
грошового попиту на ринку продуктів, виникнуть ускладнення з
реалізацією відповідної маси національного продукту, виготовленого в
країні.
Ліквідувати вказаний дефіцит платоспроможного попиту на ринку продуктів
можна двома способами:
1) додатковою кредитною емісією, завдяки якій фірми та уряд зможуть
мобілізувати на грошовому ринку (потоки 6 та 8) більше грошей, ніж туди
надійде за потоком заощаджень сімейних господарств (потік 5);
2) залученням грошових коштів у внутрішній оборот зі світового ринку.
Перший із цих способів має ті переваги, що додатковий попит можна
сформувати швидко, без втрати національного продукту на виплату
процентів нерезидентам. Але цей спосіб містить у собі загрозу
інфляційного зростання цін. Адже в обсязі чистого імпорту зменшаться
валютні запаси країни чи її національна валюта опиниться за кордоном і в
будь-який час може бути використана для закупівлі національного
продукту, що призведе до розбалансування попиту і пропозиції на ринку
продуктів.
Тому надійнішим і доцільнішим, хоч і не таким оперативним і дешевим, як
перший, є другий спосіб — залучення грошових коштів на світовому
фінансовому ринку. Воно може бути здійснене у вигляді одержання позичок
в іноземних банках для оплати закупівель по імпорту або шляхом продажу
на закордонних ринках національних фінансових активів (акцій, облігацій
тощо), або обома способами одночасно. В усіх випадках формується новий
грошовий потік 13, за яким зі світового ринку на внутрішній грошовий
ринок надходить додатковий капітал. На суму цих надходжень фірми та уряд
зможуть мобілізувати на грошовому ринку коштів більше, ніж туди надійшло
заощаджень сімейних господарств, і збільшити свої закупівлі на ринку
продуктів до рівня пропозиції, що забезпечить реалізацію всього
національного продукту.
Якщо обсяг експорту перевищує обсяг імпорту, тобто виникає чистий
експорт, то у величині останнього на внутрішній грошовий ринок за
потоком 11 надійде грошових коштів зі світового ринку більше, ніж було
спрямовано туди у зв’язку з оплатою імпорту (потік 10). У зв’язку з цим
у внутрішньому обороті виявиться грошей більше, ніж потрібно, щоб
сформувати платоспроможний попит на ринку продуктів, достатній для
реалізації тієї частини національного продукту, яка надійде на
внутрішній ринок. Виникне загроза розбалансування попиту і пропозиції на
ринку продуктів і зростання цін. Уникнути цієї загрози можливо двома
способами:
1) уповільненням руху грошей по каналах обороту, внаслідок чого
додаткове надходження грошей за потоком 11 осяде в поточній касі фірм та
сімейних господарств і не буде пред’явлене на грошовий ринок і не
надійде на ринок продуктів. У цьому випадку нові потоки грошей не
виникнуть;
2) спрямуванням частини грошових коштів із внутрішнього грошового ринку
на світовий. Воно може бути здійснене тими ж способами, якими імпортери
даної країни позичали кошти на іноземних ринках: наданням банківських
позичок іноземним імпортерам та купівлею іноземних фінансових активів.
Оскільки перший із цих способів можливий за умови збільшення попиту на
гроші на внутрішньому ринку, його застосування вимагає істотного
поліпшення економічної, соціальної та політичної обстановки в Україні,
що малоймовірно протягом короткого проміжку часу. Тому реальнішим є
другий спосіб, коли вільні кошти, насамперед валютні, розміщуються на
світових ринках. У такий спосіб формується потік відпливу грошового
капіталу за кордон, який позначений у моделі грошового обороту під
номером 14.
Отже, через механізм урівноваження чистого імпорту притоком грошових
коштів іззовні і чистого експорту відпливом грошових коштів за межі
внутрішнього ринку досягається збалансування грошових потоків, які
зв’язують національну економіку зі світовим ринком і, врешті-решт,
збалансування всього грошового обороту країни.
Збалансування грошового обороту, а отже його нормальне функціонування,
забезпечується вирівнюванням двох ключових потоків — національного
доходу та реалізації національного продукту. Між цими потоками існує
внутрішній зв’язок, зумовлений єдністю процесу суспільного відтворення,
що створює об’єктивну основу для їх вирівнювання. Ця обставина викликає
формування в процесі розподілу і використання національного доходу двох
видів грошових потоків, які відносно національного доходу можна назвати
потоками втрат і потоками ін’єкцій.
До потоків втрат належать: чисті податки (потік 4), заощадження сімейних
господарств (потік 5) та оплата імпорту (потік 10). До потоків ін’єкцій
відносять: інвестиційні витрати фірм (потік 7), державні закупівлі
урядових структур (потік 9), надходження за експортом (потік 11). В
обсязі потоків втрат зменшується використання сімейними господарствами
національного доходу на внутрішньому ринку продуктів, що звужує
можливості реалізації виробленого національного продукту. В обсязі
потоків ін’єкцій збільшується надходження грошей на внутрішній ринок,
вони неначебто повертаються в основне русло свого руху, що розширює
можливості реалізації національного продукту. Якщо обсяги потоків втрат
і ін’єкцій грошей будуть урівноважуватися, то потоки національного
доходу (2) і реалізації національного продукту (12) збалансуються.
Проте урівноваженість потоків втрат і ін’єкцій грошей автоматично не
забезпечується. Вона може бути досягнута тільки через механізм грошового
ринку. Цей механізм виконує дві важливі для урівноваження вказаних
потоків функції:
1) трансформує заощадження сімейних господарств у нові види
платоспроможного попиту (фірм та урядових структур);
2) коливання ринкової кон’юнктури (попиту і пропозиції грошей)
зумовлюють відплив зайвих грошей на світовий ринок або приплив їх зі
світового ринку у випадку дефіциту пропозиції грошей.
Завдяки цим двом функціям грошовий ринок забезпечує збалансування
національного доходу і національного продукту як необхідну передумову
його успішної реалізації. Детальніше механізм функціонування грошового
ринку було розглянуто в розділі 3.
Якщо грошовий ринок не розвинутий і не виконує зазначених функцій, або
виконує не повністю, то в процес балансування грошового обороту змушений
втручатися центральний банк. Йому доводиться забезпечувати регулювання
обороту «вручну» — шляхом додаткової емісії грошей чи вилучення зайвої
маси грошей з обороту надзвичайними заходами, зокрема валютною
інтервенцією. У такій ситуації в моделі грошового обороту з’являється ще
один суб’єкт — центральний банк, та ще один грошовий потік — або
поповнення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення
кредитування центральним банком комерційних банків (потік 15), або
вилучення надлишку грошових коштів шляхом скорочення кредитування
(потік 16).
Обидва ці потоки, балансуючи оборот грошей у поточному відтворювальному
циклі, містять у собі загрозу порушення балансу в наступному циклі. Такі
порушення можуть виникнути як унаслідок зміни обсягів виробленого ВНП,
так і зміни співвідношення між обсягами експорту та імпорту. Якщо,
наприклад, замість чистого імпорту в наступному циклі складеться чистий
експорт, то з обороту доведеться вилучати відповідну масу грошей. Таке
вилучення здійснюється шляхом продажу експортерами інвалютної виручки на
грошовому ринку за національні гроші, хоч у наступному циклі вони знову
надійдуть в оборот.
Хоча при побудові наведеної моделі зроблено цілу низку умовних
припущень, в цілому вона досить ґрунтовно розкриває рух грошей у процесі
суспільного відтворення, його послідовність, причинну зумовленість,
механізм збалансування та інші характерні риси, що дає можливість глибше
зрозуміти це надзвичайно складне економічне явище.
Література
Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5
квітня 2001 р.
Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —
1996. — № 5.
Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.
Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и
денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.
Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.
Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.
Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.
Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. —
М., 1993.
Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.
Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості,
процента та грошей. — К., 1999.
Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.
Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України
// Фінанси України. — 1997. — № 2.
Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? //
Вісник НБУ. — 1997. — № 4.
Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та
оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.
Див.: Едвін Дж. Долан. Макроекономіка. — СПб., 1994. — С. 27—51.
Подібні припущення мають місце і в західних моделях кругообороту
продуктів та доходів, проте ступінь неадекватності їх реальній дійсності
в розвинутих ринкових системах значно менший, ніж у сучасних умовах
України, де переважає поки що державна власність, а заощадження
населення та грошовий ринок розвинуті слабо.
Про це свідчить відсутність у моделі зустрічної паралельної лінії.
Якщо національна валюта вільно конвертована, то в обсязі оплати імпорту
вона може в натуральному виразі виходити за межі внутрішнього обороту і
надходити в оборот світового ринку. Якщо ж вона не конвертована чи
обмежено конвертована, то імпорт оплачується іноземною валютою, яку
імпортери купують на валютному ринку у фірм-експортерів за національні
гроші й останні надходять в оборот (через потік 1), минаючи ринок
продуктів.
Під поточною касою мається на увазі сума грошей у касах та на поточних
рахунках фірм і сімейних господарств, що призначена для здійснення
поточних платежів.
Потоки 15 і 16 формуються також унаслідок валютних інтервенцій
центральним банком. При скупці іноземної валюти в централізовані резерви
виникне потік 15, а при продажу валюти з централізованих резервів —
потік 16.
ФІРМИ
СІМЕЙНІ ГОСПОДАРСТВА
РИНОК РЕСУРСІВ
УРЯД
РИНОК ПРОДУКТІВ
СВІТОВИЙ РИНОК
12
11
10
ЦЕНТРОБАНК
ГРОШОВИЙ РИНОК
(фінансові посередники)
ВНУТРІШНІЙ РИНОК
15
14
13
9
8
7
6
5
4
3
2
1
16
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
