Реферат на тему:

Міжнародний кредит

План

1. Кредит у міжнародних економічних відносинах

2. Механізм міжнародних кредитних операцій

3. Іноземні кредити в економіці України

Література

1. Кредит у міжнародних економічних відносинах

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних
економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між
державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн. В основі
міжнародного кредиту — передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів
з однієї країни в іншу країну на засадах принципів кредитування.
Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами
поглиблення міжнародного поділу праці і розвитку світогосподарських
зв’язків.

Суб’єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні
та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та
інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками —
представники різних країн. Залежно від суб’єктів міжнародних кредитних
відносин виділяють: кредит між підприємствами (фірмами) різних країн;
банківський кредит у міжнародній торгівлі; міждержавні (урядові)
кредити; кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій.

Міжнародний кредит у сучасних умовах обслуговує широке коло
світогосподарських зв’язків: міжнародну торгівлю, інвестиційні процеси,
регулювання платіжних балансів і зовнішнього боргу різних країн тощо.

Серед міжнародних кредитних організацій центральне місце посідають
Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк
реконструкції і розвитку (ЄБРР). Коли МВФ розпочинав свою діяльність
(березень 1947 р.) у його складі було тільки 39 держав; сьогодні їх вже
близько 180. Датою входження України до складу МВФ вважається З вересня
1992 р. Одночасно з МВФ було засновано Світовий банк (традиційна назва —
Міжнародний банк реконструкції і розвитку). Діяльність Світового банку
безпосередньо зв’язана з міжнародним кредитом — наданням довгострокових
позик країнам-учасницям для сприяння розвиткові їхньої економіки.
Членами Світового банку можуть бути тільки країни, що вступили до МВФ.
ЄБРР створено в 1991 р. з метою допомогти країнам Центральної і Східної
Європи перейти від централізовано-планової економіки до ринкової.

Міжнародний кредит за своїм характером поділяється на грошовий і
товарний. При наданні позик у грошовій формі об’єктом позики виступають
міжнародні платіжні засоби, вільно конвертовані національні валюти.
Товарна форма міжнародного кредиту зв’язана з комерційним, або фірмовим
кредитом — товари надаються підприємствами (фірмами) різних країн з
відстрочкою платежу.

Можна вважати, що існують три основні види міжнародного кредиту:

1) державний кредит, що надається на двосторонній і багатосторонній
основі, включаючи позики міжнародних організацій;

2)    банківський кредит, пов’язаний з кредитними відносинами між
банками різних країн;

3)  комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує зовнішню торгівлю та
послуги підприємств (фірм).

Із формуванням міжнародних ринків капіталів пов’язано перетворення
найбільших національних банків провідних країн світу в транснаціональні
банківські компанії, утворення постійних банківських консорціумів або
синдикатів. В основі відсоткової ставки, яку сплачують за міжнародним
кредитом позичальники, лежить сьогодні міжбанківська відсоткова ставка;
залежно від того, які банки входять у міжнародний банківський синдикат,
це може бути або Лондонська міжбанківська відсоткова ставка (ЛІБОР), або
Паризька (ПІБОР), або Сінгапурська (СІБОР).

Міжнародний комерційний кредит — це позика, що надається підприємством
(фірмою), як правило, експортером однієї країни, імпортеру іншої країни
у вигляді відстрочки платежу. Комерційний кредит у зовнішній торгівлі
поєднується з авансовими розрахунками за товарними операціями,
використанням векселів і товарних акредитивів. Для сучасного процесу
зовнішньоторговельного кредитування характерним є взаємозв’язок
комерційного і банківського кредиту.

З економічної історії добре відома така система державних позик у сфері
міжнародного кредитування як ленд-ліз. Закон про ленд-ліз був прийнятий
Конгресом США за пропозицією президента Ф. Рузвельта 11 березня 1941 р.
Ленд-ліз — це система передачі США іншим країнам-союзникам, в тому числі
й колишньому Союзу РСР, у період другої світової війни 1939—1945 pp. у
позику чи оренду зброї, боєприпасів, стратегічної сировини,
продовольства, різних товарів і послуг. На основі двосторонніх державних
угод були встановлені основні принципи регулювання розрахунків за
ленд-лізом: військова техніка і матеріали, витрачені під час війни, не
підлягають оплаті; майно, що залишилось після війни і придатне для
цивільних цілей, повинно оплачуватися в порядку погашення
довгострокового кредиту.

Після другої світової війни міждержавний кредит використовувався для
надання урядових кредитів і фінансової допомоги США країнам Західної
Європи для відродження їхнього зруйнованого війною народногосподарського
потенціалу (йдеться про так званий «план Маршалла»). У «плані Маршалла»
погодились взяти участь 16 європейських кра’ін, у тому числі
Великобританія, Західна Німеччина, Італія, Франція та інші. Протягом
чотирьох років дії «плану Маршалла» Конгрес США виділив урядам
західноєвропейських країн 13 млрд доларів, 2/3 з яких були витрачені на
закупівлю американських товарів.

У сучасних умовах найпоширенішою системою міждержавного кредиту є
програма «Stand-by», що надається країнам — членам МВФ для підтримки
їхніх економічних програм на 1—1,5 року кількома порціями (траншами), як
правило, поквартально, за умови, що країна-позичальник додержується
закладених в угоді домовленостей. Практика показала жорсткість умов, на
яких надаються кредити «Stand-by».

З 1993 р. МВФ ввів ще один вид міждержавного кредитування — так званий
механізм фінансування системних перетворень (systemic transformation
facility, скорочено STF). Кредити в рамках цього механізму надаються
державам, що мають труднощі в сфері платіжного балансу через порушення у
традиційній системі зовнішньої торгівлі та пов’язаних із нею
розрахунків, зокрема переходу від неринкових до ринкових цін.

Для того, щоб одержати позику МВФ уряд держави — члена цієї організації
має письмово викласти цілі своєї економічної політики, макроекономічні
прогнози, заходи в галузі структурної, податково-бюджетної,
грошово-кредитної і валютної політики на найближчі дванадцять місяців.

ЄБРР надає в Укра’їні фінансову підтримку приватним і приватизованим
комерційним підприємствам (фірмам), а також тим державним підприємствам,
які допомагають створенню необхідної інфраструктури для розвитку
приватного сектора економіки (енергетика, транспорт, телекомунікації
тощо). Україна є одним з акціонерів ЄБРР.

У разі неефективного використання кредитів загострюється проблема
зовнішнього боргу, на обслуговування якого державі доводиться витрачати
значні валютні кошти. Зовнішній борг — це фінансові зобов’язання держави
(зовнішні позики та несплачені за ними відсотки) стосовно іноземних
кредиторів; це заборгованість певної країни, що підлягає сплаті у
встановлені терміни, міжнародним валютно-фінансовим організаціям, урядам
інших країн та їхнім центральним банкам, приватним банкам.

Зростання зовнішнього боргу постійно спонукатиме державу до здійснення
дефолту. Дефолт — це непогашення в строк зовнішніх зобов’язань, а також
запровадження умов обміну державних цінних паперів, які є менш
сприятливими для іноземних інвесторів, ніж попередні. За структурою
зовнішнього боргу розрізняють: по-перше, борг за строками, термінами
сплати; по-друге, борг за валютою, грошовими одиницями; по-третє, борг
за джерелами утворення — заборгованість державним, міжнародним або
приватним інститутам. На підставі домовленостей між країнами проводиться
реструктуризація зовнішньої заборгованості. За станом на 31.12.2000 р.
загальний зовнішній довгостроковий борг України (борг із первісним або
подовженим терміном погашення понад один рік) становив 11,9 млрд
доларів, в тому числі: державний та гарантований державою — 10,4 млрд
доларів (включаючи борг за кредитами МВФ — 2,1 млрд доларів); приватний
негаран-тований — 1,5 млрд доларів.

2. Механізм міжнародних кредитних операцій

Наявність різноманітних видів міжнародного кредиту обумовлює
використання на практиці різних за своїм змістом і специфікою механізмів
здійснення міжнародних кредитних операцій. Розглянемо механізми
міжнародного банківського кредиту, який в сучасних умовах переважає в
сфері зовнішньоекономічних зв’язків. Банки виступають як одні з головних
організаторів зовнішньоекономічної діяльності своїх клієнтів.

В Україні використання оптимальних за структурою механізмів міжнародних
банківських кредитних операцій забезпечуватиме стимулювання експорту, що
є важливим для розвитку національної економіки. Експортери на світовому
ринку сьогодні, по суті, не можуть продати своїх товарів без відстрочки
платежу і відповідного банківського кредитування імпортерів. У
зовнішньоторговельній діяльності за поставки експортера імпортери
розплачуються, як правило, коштами, одержаними від банку.

Приватні міжнародні позики (позики приватних банків, банківських
синдикатів) надаються найчастіше підприємствам (фірмам), тих
країн-позичальників, які отримують кредити МВФ або Світового банку.

Банки надають експортні та фінансові міжнародні кредити. Експортний
кредит надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи
безпосередньо імпортеру) для кредитування зовнішньоторговельних угод.
Особливістю експортного кредиту є його «зв’язаний» характер: позичальник
зобов’язаний використовувати дану позику тільки для купівлі товарів у
країні кредитора. Фінансовий кредит дає змогу імпортеру здійснювати
купівлю товарів на ринку будь-якої іншої країни. Зрозуміло, що
фінансовий кредит створює більш вигідні умови для імпортерів товарів.
Експортер кредитує імпортера у формі виставлення переказного
векселя-трати. Імпортер кредитує експортера при оплаті товарів авансом
(при попередній оплаті).

Банки можуть відкривати кредитні лінії для іноземних постачальників на
оплату закуплених товарів (послуг) або проведення робіт. Розрізняють
міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні
лінії загального призначення відкриваються на певну суму і дозволяють
кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит.
Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає
кредитування певних конкретних інвестиційних проектів.

f ~ TH 3/4

?-boooooooooaeOOOOeoOOOOOOOOO

dh`„7a$gd¶ ?

loooooooooocooooooooooooooc

dh`„7a$

надає гарантію на користь клієнта на певну суму шляхом акцепту
виставлених на даний банк переказних векселів (трат). Банки беруть за
такий акцепт певну винагороду з імпортера. Подібні міжнародні кредитні
операції розширюють для експортерів можливості реалізації товарів, а для
імпортерів полегшують їх купівлю.

Механізм акцептно-рамбурсного кредитування полягає в тому, що банк
імпортера в межах узгодження лімітів кредитування виставляє безвідкличні
акредитиви на банк експортера, який бере на себе зобов’язання
акцептувати переказані векселі (трати) й оплатити їх з настанням терміну
оплати. Товарний акредитив — це зобов’язання банку за дорученням та за
рахунок покупця-імпортера впродовж встановленого терміну видати
експортеру (через його банк) обумовлену суму в певній валюті. Після
відвантаження товару експортер направляє платіжні й товарні документи до
свого банку. Банк експортера після цього акцептує переказаний вексель,
здійснюючи його облік, і виплачує експортерові вартість товару (за
відрахуванням облікової ставки та акцептної комісії). Потрібні для цього
кошти банк експортера отримує через переоблік трати на світовому
грошовому ринку.

Акцептно-рамбурсне кредитування здійснюють, як правило, найбільш надійні
і відомі міжнародні банки.

У міжнародній торговельній практиці використовуються і так звані
резервні кредити типу «Stand-by», в основі яких лежить встановлення
сумарних кредитних лімітів і отримання позики протягом певного періоду в
міру виникнення у клієнтів потреби у такому кредитуванні.

Для полегшення міжнародних платежів застосовується механізм факторингу.
Спеціальна факторингова компанія здійснює купівлю грошових вимог
експортера до імпортера. Експортер передає компанії-фактору вимоги до
покупця, а фактор за певну винагороду (відсотки) бере на себе
зобов’язання щодо отримання платежу за ними.

Поширеним механізмом міжнародного банківського кредиту є форфетування
(від фр. a forfait — повністю, загальною сумою). За своїм економічним
змістом форфейтинг означає надання певних прав в обмін на здійснення
платежу. В банківській практиці механізм цієї кредитної операції
пов’язаний з купівлею на певний строк на заздалегідь встановлених умовах
векселів та інших боргових і платіжних документів. Банк — покупець вимог
бере на себе комерційні ризики, що пов’язані із неплатоспроможністю
імпортера, без права регресу (обороту) цих документів на попереднього
власника. Тим самим експортна угода із кредитної перетворюється в
розрахункову, що є безумовно вигідним для експортера.

У міжнародній торгівлі використовується механізм кредитування на
компенсаційних засадах. У цьому випадку погашення кредиту здійснюється
не грішми (валютою), а поставками продукції підприємств (фірм),
збудованих й обладнаних за рахунок одержаної позики. Умови кредиту, що
надається на компенсаційних засадах, є привабливими, насамперед, для
країн, що розвиваються.

Важливим інструментом європейського кредитного ринку (ринку
єврокредитів) є механізм роловерного кредитування. На основі цього
механізму надається довгостроковий кредит з періодично змінюваною
ставкою відсотка. Це означає, по суті, періодичне «перекредитування»
кредиту. Механізм роловерного кредиту передбачає поділ договірного
кредитного строку на більш короткі періоди (3—6 місяців) і встановлення
твердої відсоткової ставки тільки для першого періоду. Для кожного
наступного періоду відсоткова ставка коригується з урахуванням зміни
кон’юнктури ринку, валютних курсів, цін тощо. Відновлювані роловерні
кредити не мають встановленої загальної суми позики.

Конкретні механізми здійснення міжнародних кредитних операцій
надзвичайно складні і різноманітні, їх вивчення передбачає окремий більш
детальний розгляд, що не є завданням даного навчального

3. Іноземні кредити в економіці України

Іноземні кредити здійснюють позитивний вплив на розвиток економіки
України, якщо вони залучаються для розв’язання проблем її ринкового
реформування: здійснення реструктуризації народного господарства,
модернізації технологічного базису підприємств (фірм), розвитку
експортного потенціалу, насичення внутрішнього ринку товарами народного
споживання тощо. Іноземні кредити, що беруться лише на погашення
дефіциту державного бюджету, найчастіше не поліпшують
соціально-економічну ситуацію.

Найбільші іноземні кредити Україні надає МВФ. Вони спрямовуються, як
правило, на поповнення валютних резервів і стабілізацію функціонування
грошово-кредитної системи країни. Так, МВФ, з умовою, що буде прискорено
приватизацію та економічне реформування в цілому (на цих умовах надає
кредити і Світовий банк), надав Україні системну трансформаційну позику
(STF) у 2 транші протягом 1994—1995 pp. і резервний кредит (Stand-by) у
5 траншів.

В Україну надходять позики Європейського Союзу (ЄС), які тепер надаються
в евро, в основному для покриття дефіциту державного бюджету.

Важливе місце в економіці України посідають кредити ЄБРР, головна мета
яких — кредитування малого та середнього бізнесу. Як правило, фінансові
умови кредитів ЄБРР (відсотки, строки погашення, пільговий період тощо)
жорсткіші, ніж умови Світового банку та МВФ.

Обслуговування кредитних ліній ЄБРР для малого та середнього бізнесу
здійснювало п’ять вітчизняних комерційних банків-учасників: Приватбанк,
Укрінбанк, Укркредитбанк, «Аваль» і «Ва-банк». Одержати позики малі та
середні підприємства можуть безпосередньо у банку-учасника. Ці
комерційні банки повинні ретельно підходити до вибору позичальників; для
цього існує ціла система критеріїв підбору.

Особливе місце, з погляду розвитку вітчизняного виробництва, посідають
кредитні лінії з іноземних фінансових ресурсів, відкриті під гарантії
уряду та НБУ за міждержавними і міжурядовими домовленостями з
зарубіжними країнами та ЄС. Найбільшу частку у відкритих кредитних
лініях іноземних держав та їх регіональних економічних об’єднань під
гарантії й інші державні зобов’язання в Україні становлять кошти
Німеччини. Ці кредити йдуть на закупівлю товарів в іноземних виробників.
Кредити за міждержавними кредитними лініями є в основному товарними,
тобто вітчизняні підприємства-позичальники отримують позику у вигляді
товарів, сировини, обладнання та послуг.

Безумовно, найкращий варіант, щоб іноземні кредити спрямовувались на
розвиток національного виробництва, а їх кошти використовувались на
купівлю товарів у вітчизняних товаровиробників .

Специфічною формою міжнародного кредитування України стала
реструктуризація боргів за енергоносії з Росії і Туркменистану. У 1996
р. борг Росії було зменшено на 450 млн доларів США перерахуванням цієї
суми як компенсації за вивезену ядерну зброю.

Щодо структури зовнішніх запозичень України, то в ній в останні роки
збільшується частка кредитів, негарантованих державою.

Залучення зовнішніх кредитних ресурсів під гарантії Уряду України та НБУ
є вимушеним кроком. Через економічну нестабільність в нашій державі
зарубіжні банки, як правило, не ризикують мати справу з українськими
підприємствами на основі прямих зв’язків.

Іноземні кредити залучаються в Україну під гарантії Кабінету Міністрів
українськими підприємствами, здатними забезпечити їх повну валютну
окупність. Проте часто виникають проблеми щодо виконання зобов’язань
вітчизняних позичальників перед іноземними кредиторами і державою.
Погіршання фінансового стану українських підприємств зменшує їхні
можливості своєчасно забезпечити виконання взятих ними зобов’язань за
іноземними кредитами, гарантованими урядом. У разі виникнення
простроченої заборгованості за кредити платежі здійснюються за рахунок
державного бюджету.

Щоб мінімізувати ризик перенесення зовнішніх боргів позичальників на
державний бюджет, у травні 1997 р. постановою Кабінету Міністрів України
№ 414 було визначено нову процедуру надання державних гарантій
забезпеченню зобов’язань українських позичальників за іноземними
кредитами.

Рішення про надання юридичним особам — резидентам України права
використання іноземних кредитів, які залучаються Україною, приймаються
на засіданні Кабінету Міністрів за поданням Валютно-кредитної ради та
оформлюються постановою уряду. Гарантії Кабінету Міністрів надаються
незалежно від форм власності юридичних осіб-рези-дентів. Ці гарантії
надаються для забезпечення зобов’язань вітчизняних підприємств щодо
погашення іноземних кредитів, які залучаються у формі:

— кредитів (кредитних ліній), наданих Україні іноземними державами,
міжнародними фінансовими організаціями та іноземними банками відповідно
до міжнародних договорів України;

— міжбанківських кредитних ліній, оформлених за рішенням уряду Державним
експортно-імпортним банком (Укрексімбанком) чи іншими банками — агентами
Кабінету Міністрів України з іноземними банками та міжнародними
фінансовими організаціями; кредитів в іноземній валюті, що надаються
міжнародними фінансовими організаціями, іноземними банками,
фінансово-кредитними та іншими установами, фірмами та організаціями
відповідно до міжнародних договорів України за умови обслуговування
зазначених кредитів банками-агентами.

Починаючи з вересня 1999 р. і по грудень 2000 р. Україна не одержувала
кредитів від МВФ та інших міжнародних фінансових організацій, тому
потреби у зовнішньому фінансуванні задовольнялися в основному за рахунок
прямих іноземних інвестицій та залучення довгострокового капіталу у
формі довгострокових негарантованих урядом кредитів.

Майже половина залученого іноземного капіталу належить інвесторам із
п’яти країн: США, Нідерландів, Росії, Великобританії, Німеччини. Досить
значними є обсяги інвестицій в Україну з офшорних зон.

Іноземні кредитори розцінюють ризик роботи в сучасній українській
економіці як високий; звідси — серйозні вимоги до позичальників. У
перспективі Україна має отримувати іноземні кредити без урядових
гарантій. Коли закордонні банки будуть надавати позики на основі прямих
контактів з українськими підприємствами, гарантійні зобов’язання держави
стануть непотрібними.

Для підвищення ефективності іноземних кредитів в Україні необхідно
подальше вдосконалення організації залучення, використання й погашення
позик, обмеження й поступова відмова від іноземних кредитів на покриття
дефіциту бюджету, коли дефіцит утворюється не за рахунок розширення
інвестицій; забезпечення незв’язаного характеру кредитів, щоб позики
стимулювали національне виробництво, а не використовувалися для імпорту
товарів тощо.

Література:

Лагутін В.Д.

Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і
доп. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. — 215 с. — (Вища освіта XXI
століття). ISBN 966-620-113-5.

Похожие записи