КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Методи регулювання грошового обігу. Комерційні банки України. Грошові
реформи, їх цілі та види

Вступ

Гроші — одне з найдавніших явищ у житті суспільства, яке привертає до
себе особливу увагу вчених. На використанні понять “гроші“ і “кредит“
ґрунтується більшість інструментів ринкового господарювання:
ціноутворення, розрахунково — платіжні відносини, банківська діяльність,
системи економічного стимулювання, комерційний розрахунок, інвестиційна
діяльність, фондовий і валютний ринки, страхування тощо.

Грошові відносини в суспільстві характеризуються рядом понять, провідне
місце серед яких належить грошовому обороту.

У процесі відтворення рух вартості в натурально-речовому та грошовому
виразах проявляється як два самостійні процеси — як рух продуктів і як
рух грошей. Процес суспільного відтворення відбувається безперервно,
тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам по собі
цей процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин
у суспільному відтворенні являє собою грошовий оборот.

Грошовий оборот на макроекономічному рівні обслуговує кругооборот усього
сукупного капіталу на всіх стадіях суспільного відтворення: виробництві,
розподілі, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним
грошовим оборотом.

Грошовий оборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту
грошей у межах кругообороту окремого індивідуального капіталу, тобто на
мікрорівні. В останньому випадку гроші є однією з функціональних форм
капіталу, його складовою та елементом багатства, яким володіє власник
цього індивідуального капіталу. У цьому випадку гроші являють собою
капітал, вони вимагають для себе відповідної норми прибутку (доходу)
подібно до інших форм капіталу. Чим більшою масою грошей володіє даний
індивідуальний власник, тим він багатший, тим більші його можливості
“заробити” прибуток чи дохід.

1. Методи регулювання грошового обігу

Грошовий обіг — це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх
функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється
розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає
складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить
самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм
впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у
процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго
визначеної маси грошей.

Вилучення грошей зі сфери обігу можливе лише в разі зменшення у ній маси
товарів або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці. За
умов золотомонетного стандарту зайві гроші автоматично залишають сферу
обігу, перетворюючись у скарби. За наявності паперових грошових знаків
кожен суб’єкт економічних відносин для отримання реальних товарів чи
послуг прагне знову спрямувати гроші в обіг, щоб не зазнати збитків від
можливого їхнього знецінення. Оскільки вилучення грошей з обігу вимагає
значних витрат, то держава, вдаючись до регулювання їхньої кількості,
такі витрати перекладає на інших суб’єктів ринку і насамперед на широкі
верстви населення. Саме така політика, покликана стабілізувати
економіку, фінанси й грошовий обіг, здійснюється нині в Україні.

Стабільність грошового обігу залежить насамперед від стану економіки. В
суспільстві, де збалансовані процеси відтворення в народному
господарстві, підтримується й стабільний грошовий обіг. Більше того, він
активно впливає на стан і розвиток економіки. Там же, де виникли
диспропорції у відтворювальному процесі, де спостерігається падіння
виробництва валового національного продукту, а держава не може
збалансувати надходження та видатки, грошовий обіг підривається
інфляційними процесами.

Грошовий обіг здійснюється в межах певної грошової системи, яка в
ринковій економіці є провідною ланкою і відіграє домінуючу роль у
саморозвитку господарських процесів. Грошова система включає такі
складові частини: товар, що відіграє роль загального еквівалента;
грошову одиницю — масштаб цін; узаконений засіб обігу та платежу
(банкноти, казначейські, чи скарбницькі, білети, монети), порядок
випуску банкнот і казначейських білетів (паперових грошей) в обіг.

Грошовою одиницею України стала гривня. Порядок її виготовлення і
введення в обіг та підтримання стабільності розроблено Національним
банком. Перевага гривні полягає в тому, що на відміну від
безконтрольного й незабезпеченого випуску карбованців вона надходитиме в
обіг в обмеженій кількості лише під реальні товари, тому не буде
переповнювати канали обігу. Всі гривні є банківськими білетами, тобто
банкнотами, що теж дуже важливо.

На перший погляд може здатися, що особливої різниці між банкнотами і
казначейськими білетами нібито немає: обидва види грошей забезпечені
товаром. Проте, якщо банкноти випускаються в обіг від імені
Національного банку, то казначейські білети — від імені уряду держави.
Коли перші забезпечені всіма активами банку (золотом, коштовностями,
іноземною валютою) й обмежено випускаються під реальні товарно-грошові
угоди, то казначейські білети забезпечені державним майном, випускаються
примусовим курсом для задоволення поточних потреб держави, тому часто не
зв’язані з товарною масою. Отже, банкнотний обіг значною мірою є
незалежним від органів держави, більше захищений від знецінення і краще
гарантує стабільність грошового обігу.

Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів
грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох
факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості
обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо залежать від
стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу
праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим
розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів
продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість
і ціна товарів. За золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для
безперешкодної реалізації товарів підтримується автоматично, бо скарби
залежно від стану виробництва постійно діяли як відводні й приводні
канали для припливу або відпливу грошей з обігу.

Україна розбудовує новий паперо-грошовий обіг. Підтримувати
товарно-грошову рівновагу в нас зобов’язаний Національний банк. Його
органи, спираючись на класичну закономірність, яку відкрили економісти
ще у XVIII ст., повинні забезпечувати таку рівновагу:

Г*П=Т*С.

де Г- середня маса грошей, яка перебуває в обігу;

П — кількість оборотів середньої грошової маси;

Т- обсяг товарів, які перебувають в обігу;

Ц- ціни товарів на ринку.

Це означає, що маса грошей, помножена на швидкість їх обертання, має
дорівнювати обсягу випущених товарів, помноженому на рівень цін. Якщо
рівновага порушується, то за допомогою відповідних інтервенцій, тобто
фінансово-економічних заходів, необхідно один з показників (а можливо й
усі водночас) підкоригувати: збільшити виробництво чи імпорт товарів,
відрегулювати (прискорити) швидкість обертання грошей, скоротити грошову
масу і, нарешті, підвищити ціни.

Звичайно, найкращий спосіб підтримування збалансованості — швидке
розширення якісної товарної маси в Україні, особливо за допомогою
роздержавлення й приватизації, переведення державного сектора на засади
комерційного розрахунку, підтримки соціальне значущих галузей
суспільного виробництва, розбудови економіки відкритого типу,
інтегрованої у світовий простір. Цінова політика має орієнтуватися на
вільні ціни світового ринку. Нормальну кількість грошей для підтримки
даної товарної маси забезпечить внутрішня, а потім зовнішня
конвертованість національної грошової одиниці.

Більш ефективною є політика прискорення швидкості обертання грошової
маси, якої можна досягти, скажімо, переходом до щотижневих виплат
заробітної плати, широким упровадженням кредитних грошей та розширенням
безготівкових розрахунків, введенням електронних карток споживача та
іншими заходами. Все це дало б змогу проводити гнучку політику грошового
обігу, своєчасно вилучати надлишкову масу грошей з обігу й підтримувати
фінансову стабільність.

Величезні потенційні можливості криються в забезпеченні бездефіцитного
державного бюджету України та ліквідації невпинної кредитної експансії.

Отже, Національний банк України повинен ефективно виконувати свою
головну функцію регулятора грошового обігу.

Банкрутство готівкового та безготівкового обігу Залежно від форми грошей
їх обіг поділяється на безготівковий і готівковий. У ринковій економіці
будь-якої країни переважна частина грошового обігу зосереджена в
безготівковому обігу. Він здійснюється шляхом оплати покупок і боргів
перерахуванням грошових сум з рахунку на рахунок без використання грошей
у готівковій формі. Переважання даної частини грошового обороту
зумовлено насамперед вигідністю таких розрахунків для економічних
суб’єктів. Рівень розвитку безготівкового обороту в тій чи іншій країні
залежить від рівня розвитку товарно-грошових відносин, досконалості
банківської справи, цілей і методів регулювання грошового обороту.
Скажімо, нині у зв’язку з низьким рівнем товарно-грошових відносин та
примітивністю банківського обслуговування у сфері особистого споживання
безготівкові гроші використовуються вкрай недостатньо.

Готівковий оборот здійснюється через оплату купівлі товарів і послуг та
боргових зобов’язань у сфері особистого споживання за допомогою
банківських чи казначейських білетів та розмінною монетою. Це пов’язано
з тим, що розмір грошових платежів тут у середньому менший, а потреба в
негайному їх здійсненні значно вища. Тому платежі готівкою в сфері
особистого споживання вигідніші й зручніші, ніж через банки. Але з
розвитком товарно-грошових відносин, удосконаленням кредиту та
комп’ютеризацією банківської справи сфера готівкового обороту поступово
звужуватиметься.

Виникнення депозитних, а далі й електронних грошей, за допомогою яких
здійснюється автоматичне переведення грошових сум за безпосереднім
розпорядженням власника поточних рахунків, органічно поєднало в собі
переваги депозитної та готівкових форм грошей. Тут немає потреби
переносити великі маси готівки, досягається значна економія витрат,
кожен платник може миттєво виконати платіж. Учені-економісти завжди були
проти жорсткого розірваного поділу єдиної грошової маси на безготівкову
та готівкову, але радянські політики, дбаючи про так зване обмеження й
витіснення товарно-грошових відносин за соціалізму, постійно ігнорували
всі застереження. Тим часом такий поділ був штучним і суперечив законам
грошового обігу. Він поділив єдиний грошовий обіг на гроші, які
обслуговували потреби населення, і безготівкові кошти, які
використовувалися для розрахунків підприємств з бюджетом, банками та
іншими організаціями. Внаслідок цього склалося два нібито незалежних
потоки нерівноцінних грошей. Однак через видачу кредитів банки сприяють
переведенню безготівкових грошей на оплату ресурсів і послуг інших
підприємств, які, в свою чергу, виплачують із них заробітну плату,
премії, здійснюють інші готівкові платежі. Так безготівкові гроші
перетворюються в наявну готівку, яка потребує відповідної маси товарів і
послуг. Якщо ж товарів немає, то це означає одне — переповнення каналів
грошового обігу й інфляційне знецінення грошової одиниці.

Національна валюта — не лише гарант державності й незалежності України.
Її введення супроводжується докорінними реформами економіки,
структурними зрушеннями в народному господарстві, рішучим переходом до
ринкових відносин, збалансуванням грошової та товарної маси,
внутрішньою, а потім і зовнішньою конвертованістю гривні.

2. Комерційні банки України

Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств,
що одержали назву фінансових посередників. Вони заохочують капітали,
заощадження населення і інші грошові кошти, що вивільнюються в процесі
господарської діяльності, і надають їх в тимчасове користування іншим
економічним суб’єктам, що потребують додаткового капіталу. Банки
створюють нові вимоги і зобов’язання, що стають товаром на грошовому
ринку. Так, приймаючи вклади клієнтів, комерційний банк створює нове
зобов’язання -депозит, а видаючи позику — нова вимога до позичальника.
Цей процес утворення нових зобов’язань складає суть фінансового
посередництва. Ця трансформація дозволяє подолати складності прямого
контакту заощаджувачів і позичальників, що виникають із-за неспівпадання
сум, що пропонуються і необхідних сум, їх термінів, прибутковості, і
т.д. Масштаби фінансового посередництва в сучасній економіці по істині
великі. Дані про це надає статистика грошових потоків. В цій системі
обліку господарство поділено на ряд секторів : домашні господарства,
ділові підприємства, державні заклади, фінансові інститути, закордонний
сектор.

Комерційні банки — основна ланка кредитної системи країни, в яку входять
кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для
своїх клієнтів на податках комерційного розрахунку. Для цього вони
використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений
фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів
і інших джерел. Причому залучені кошти, як правило, значно перевищують
об’єм власного капіталу комерційних банків.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося в основному
у 1989 — 1994 рр. Вона має дворівневу структуру: перший рівень —
Національний банк України, другий — система комерційних банків.

Основною метою комерційних банків, які стали створювати в Україні в 1989
році, було оперативне отримання їх засновниками і клієнтами широкого
спектра банківських послуг (включаючи отримання кредитів), рішення
засновниками за допомогою власного банку своїх групових або
індивідуальних проблем, отримання максимального прибутку для своїх
акціонерів або пайовиків, а також для власного розвитку.

Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі
банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так,
наприклад, був освічений Укрінбанк.

Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк — попередник
Градобанка, виникли як кооперативні комерційні банки. Це пояснюється
тим, що в той час кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт і
наданню послуг були першими ринковими структурами, що діяли в оточенні
державних підприємств, організацій і установ, а часто і при них. Щоб
легше і оперативніше вирішувати питання отримання позик на свій
розвиток, кооперативи стали створювати свої банки.

Надалі акціонерами або пайовиками комерційних банків все більше ставали
різні комерційні структури і приватні особи. Цей процес особливо
посилився в 1998 році значно зменшилися темпи зростання чистого
прибутку системи комерційних банків України.

Першим розчарував фінансистів міжбанківський кредитний ринок. Після того
як місяць тому вартість грошових ресурсів впала до 5-6% річних (тільки
під час останньої валютної кризи процентні ставки зросли до 20% річних),
банки почали використовувати вільні кошти на кредити юридичним особам.
Однак кредитоспроможним підприємцям ці ресурси сьогодні не потрібні.

Діючі комерційні банки за рівнем капіталу й обсягу операцій можна
розділити на 4 групи:

І група — найбільші банки з активами понад 1000 млн. грн. — 7 банків.
Сума їхніх активів становить 52,28% загальних активів усієї банківської
системи. П група — великі банки з активами понад 100 млн. грн. Таких
банків налічується 22, їхня частка у загальній сумі активів становить
23,24%.

Ш група — середні банки з розміром активів від 10 до 99 млн. грн. Це 98
банків з часткою у загальних активах 17,35%.

IV група — малі банки з активами до 10 млн. грн. Їх з часткою у
загальних активах 0,93%.

Таким чином, кількісно (майже на 70%) банківська система України
складається переважно із середніх і малих банків. Проте у загальній сумі
активів їхня частка становить тільки 24,48%.

Аналіз фінансової діяльності комерційних банків за 2005 рік свідчить, що
в цілому склалися позитивні тенденції стабілізації їхнього фінансового
стану. Сумарний показник фактично сплачених статутних фондів зріс в 1.7
раза. Зменшилась кількість банків, які мають нестачу власних коштів,
кількість збиткових банків, збільшилась валюта балансу комерційних
банків і сума власних коштів банку.

Деякі банки ведуть невиправдано ризиковану кредитну політику, деякі не
повністю виконують нормативи НБУ, не у всіх банках дотримано виконання
нормативів щодо страхового, резервного фондів.

Поряд з цим в процесі аналізу виявлено і ряд негативних тенденцій. Для
окремих банків проблематичним залишається стан «кредитного портфеля», бо
зросли обсяги простроченої і пролонгованої заборгованості.

Таким чином, поки що кредитні портфелі ледь-ледь збільшуються. Якість же
наданих кредитів майже не змінилася: за даними Нацбанку, п’ята частина
позик не повертається до банків.

Аналіз фінансового стану комерційних банків має для українських банкірів
особливе значення в умовах загальної політичної, економічної і
соціальної нестабільності. Аналіз фінансового стану комерційного банку
проводиться двома шляхами: з позицій зовнішнього і внутрішнього аудиту.
Тому слід дбати про високий професійний рівень і об’єктивність таких
перевірок.

3. Грошові реформи, їх цілі та види

Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і
специфічною за змістом. Вони значно різняться за своїми цілями, глибиною
реформування грошових систем, методами стабілізації валют тощо.

Залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної
грошової системи реформи можна класифікувати таким чином(

1) становлення нової грошової системи. Реформи такого змісту
передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й
функціональну структурну перебудову усієї системи грошово-валютних і
кредитних відносин. Вони були типовими при переході від біметалізму до
монометалізму і далі до золотодевізного стандарту та обігу паперових
грошей в умовах створення нових держав, як це мало місце в період
розпаду колоніальних імперій чи виходу окремих республік зі складу
колишнього СРСР.

2) часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її
елементи( назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків,
порядок їх емісії та характер забезпечення. Наприклад, грошова реформа в
СРСР у 1922-1924 роках ( це перехід від бюджетної до кредитної системи
емісії, коли замінили в обігу казначейські білети “совзнаки” на банкноти
“червінці”. Такий підхід прийнятий при зміні влади.

3) проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою гальмування
інфляції чи подолання її наслідків.

Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу
стабілізації національної валюти. В процесі грошових реформ можуть
застосовуватись такі методи стабілізації валют( дефляція, деномінація,
нуліфікація, девальвація, ревальвація.

Деномінація ( обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній
пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції цін, тарифів,
заробітної плати, пенсій, стипендій, балансової вартості фондів,
платіжних зобов’язань тощо. Внаслідок деномінації відбувається
укрупнення масштабу цін (стандарту вартості), що призводить до різкого
зменшення грошової маси в обігу; спрощуються і здешевлюються всі
розрахунки, зменшуються витрати на забезпечення грошового обігу тощо.

Нуліфікація ( оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними.

У безнадійних випадках держава в змозі вдаватися до нуліфікації, тобто
анулювання існуючих грошових знаків, щоб розпочати все з “чистого
аркуша”. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння
купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін
їх на нові гроші. Такий захід прийнятий при зміні влади, при створенні
власної національної грошової системи.

Девальвація ( знецінення національної грошової одиниці порівняно з
іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями.
Проявляється вона у підвищенні валютних курсів іноземних валют по
відношенню до національної валюти чи, однозначно, в зниженні курсу
національної валюти.

Ревальвація ( підвищення курсу вартості національної валюти по
відношенню до іноземних чи міжнародних валют. Головна причина
ревальвації ( коли у державі спостерігається тривалий час активне сальдо
платіжного балансу, що одночасно означає наявність дефіцитів у її
партнерів. Вона може бути викликана, коли внаслідок валютної спекуляції
було обміняно надмірну суму іноземної валюти на національну тобто зверх
інтервентної можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації
може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних
валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропозиція
іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.

За характером проведення грошові реформи поділяються на три типи:

1. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до технічного
аспекту ( впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим
вилученням тієї, що функціонує. Обмін старої валюти на нову здійснюється
у співвідношенні 1:1. Приводом до такої заміни може бути:

а. Необхідність поліпшення фізичних властивостей (зносостійкості,
цупкості, захисту від підробки і т.д.) банкнот, що перебувають в обігу,
зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом
технічного прогресу (в розумінні як можливостей виробництва банкнот
вищої якості, так і вимог до їхньої якості у зв’язку із застосуванням
різних технічних пристроїв ( банкоматів, електронних машин тощо.

б. Підвищення ефектифної боротьби з підробкою національної валюти. Це
відбувається у тому випадку, коли в обігу перебуває велика кількість
підроблених банкнот (наприклад, накопичених за роки війни), виявлення і
вилучення яких стає невідкладною справою.

в. Необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їх оформлення, що
може зумовлюватися політичними причинами, наприклад, зміна державної
символіки тощо.

Усі наведені аспекти здійснення грошової реформи мають в основному суто
формальний, неконфіскаційний характер. Якщо реформа обмежується
розв’язанням лише цих проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних
та економічних аспектів, її точніше називати обміном грошей.

2. Грошові реформи конфіскаційного типу, або їх ще називають реформи
“шокового” типу. Названі реформи передбачають комплекс явних або
замаскованих заходів конфіскаційного характеру. Стосовно конфіскаційних
обмежень, то слід виділити такі можливі заходи:

встановлення ліміту на обмін банкнот;

замороження частки депозитів понад встановлений рівень;

тимчасове припинення валютно-обмінних операцій тощо;

Мета подібних заходів ( конфіскація незаконних доходів, відновлення
соціальної справедливості, отримання додаткового доходу держави.

У випадках, коли реформи мають конфіскаційний характер, встановлюються
досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які
доповнюються декларуванням доходів. У цьому випадку обмін звичайно
проводиться за регресивною шкалою. Тобто до певного порогу старі грошові
знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного відповідно до
встановленого ліміту обміну, який приблизно зберігає міру вартості, а
далі ( з понижуючим коефіцієнтом, якщо встановлено кілька послідовних
порогів.

Крім того, конфіскаційна природа обміну може базуватися на обміні старих
грошей на нові з понижуючим коефіцієнтом, що знижує міру вартості для
сум будь-якого розміру обміну, а не лише для тих, які перевищують певний
поріг як у першому випадку.

Аналогічна процедура може використовуватися і для обміну депозитних
грошей, хоча частіше тут застосовують певну форму примусового
заморожування на спеціальних рахунках сум, що перевищують установлені
пороги, нерідко на тривалі строки з процентами, які мають, по суті
конфіскаційний характер.

З економічного погляду, такі заходи фактично еквівалентні одноразовому
інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовфй формі) з
усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення
купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному випадку
коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих
грошових знаків на нові. І хоч, реформа конфіскаційного типу
розглядається економічно менш болісно, ніж інфляція, вона усе ж таки
призводить до тих же політичних та соціальних наслідків, що й інфляція у
вигляді підриву довір’я до держави, а також, певною мірою,
несправедливого перерозподілу трудових доходів населення.

Згадані варіанти реформи застосовуються, якщо нова державна влада знімає
з себе відповідальність за дії попередньої (післяреволюційна реформа в
Росії) або якщо вона визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в
Німеччині, Угорщині та інших країнах.

Однією з найрадикальніших за змістом грошових реформ конфіскаційного
типу вважається реформа, проведена в Західній Німеччині у червні 1948р.
Тоді криза в економіці охопила всі ланки виробництва. Але найсильніше
вона вдарила по грошовій системі, яка фактично повністю занепала. Про
масштаби конфіскації свідчать такі дані. В перший день реформи ( 20
червня всі громадяни, що проживали на території Західної Німеччини
одержали можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші (
німецькі марки. В серпні за цим же курсом було здійснено обмін ще 20
марок. За таким же принципом було переоцінено й депозитні рахунки: 70%
їх суми було анульовано; 20% переведено на строкові (на 20 років)
сертифікати; 10% перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в
процесі реформи було анульовано 93,5% депозитних грошей і готівки, що
знаходилась на руках населення. Водночас було анульовано і внутрішній
державний борг. Ефект реформи був надзвичайно високим, а головне (
стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відтворення і
розвитку.

3. Реформи паралельного, або, як їх ще називають консервативного типу є
надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку
нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального
застосування, витісняє старі гроші поступово. В результаті протягом
певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці ( стара й
нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує
ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза завчасного
знецінення “падаючої” валюти (грошової одиниці, що витісняється),
сплеску спекулятивних і “тіньових” операцій. Водночас система
паралельного обігу має і явні переваги. Вона є найменш ризикованою
формою грошової реформи, дозволяє не вдаватися до заходів
конфіскаційного характеру, забезпечити стабільність нової грошової
одиниці за умов відсутності достатнього товарного наповнення ринку та
необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру
грошово-кредитної політики.

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в Україні
проводилась з 2 по 16 вересня 1996 року. Початком реформи стало
впровадження в обіг гривні, що обмінювалась у співвідношенні: 1 гривня
за 100.000 купоно-карбованців. Одночасно відбулось зменшення у тій же
пропорції усіх цінових показників та грошової маси. В результаті нова
грошова одиниця виявилася в 100.000 разів більшою від попередньої, у
стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний
курс гривні порівняно з купоно-карбованцем. А саме співвідношення між
товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака
грошових реформ, що проводяться шляхом деномінації. Підсумки свідчать
про те, що в цілому вона проходила організовано, з оптимальними
зручностями для населення і без значних соціальних конфліктів.

Деякі складнощі з обміном карбованців на гривні, які мали місце в перші
дні реформи у зв’язку з недостатністю на рахунках окремих банків і
підприємств зв’язку коштів для викупу гривні, були оперативно вирішені
шляхом надання їм авансових підкріплень гривнєвою готівкою.

За балансовими даними емісія карбованцевої готівки напередодні грошової
реформи, тобто за станом на 2 вересня 1996 року, становила 338,1 трлн.
крб., із них 19,1 трлн. крб. залишалося в касах банків, а 319,0 трлн.
крб. знаходилося поза банками, тобто в обігу.

За період реформи з 2 по 16 вересня 1996 року та протягом 2-х
послідуючих днів, банківскою системою було вилучено карбованців в
резервні фонди Національного банку України в погашення емісії на
загальну суму 327,9 трлн.крб. (97% емітованої до реформи готівки), в
тому числі з обігу ( 309,5 трлн.крб. (97%) та з кас банків 18,4
трлн.крб. (96,3%).

Станом на 19 вересня залишились невилученими 10,2 трлн.крб., в тому
числі з обігу 9,5 трлн.крб. та з кас комрційних банків 0,7 трлн.крб.

Аналіз ситуації на готівковому грошовому ринку в період реформи свідчить
про те, що найбільші обсяги вилучення з обігу карбованців мали місце в
перші 5 днів реформи, коли щоденно вилучалось з обігу 31-38,6 трлн.крб.,
або 9-12% карбованцевої маси, що знаходилася в обігу напередодні
реформи.

Починаючи з 17 вересня 1996 року функціонування в готівковому обігу
карбованців припинено і єдиним засобом платежу на території України
стала гривня та її розмінна монета ( копійка.

Установами Ощадного банку України та інших комерційнх банків, які
залучають кошти населення, були перераховані в установленому порядку усі
вклади населення за станом на 2 вересня 1996 року з відовідними записами
в особових рахунках вкладників. Перерахування вкладів здійснювалось без
будь-яких обмежень у співвідношенні 100000 крб. за 1 гривню.

За період проведення реформи (з 2 по 16 вересня цього року)
національний банк України здійснив випуск в готівковий обіг 3132,5
млн.гривень. Випуск гривні в обіг здійснювався шляхом обміну на
карбованці, видачі коштів на оплату праці, закупку сільськогосподарских
продуктів та з вкладів населення, підкріплення відділень зв(язку, а
також інших видач.

У відповідності з рішенням Державної комісії з проведення в Україні
грошової реформи після закінчення реформи в період з 17 вересня по 15
жовтня ц.р. обмін карбованців на гривні продовжувався через каси
комерційних банків за рішеннями місцевих держадміністрацій. За цей
період було додатково обміняно 0,9 трлн.крб. Крім того, із кас банків
вилучено 0,5 трлн.крб. Починаючи з 17 жовтня карбованцеві рахунки в
касах комерційних банків були закриті, а всі залишки карбованцевих
банкнот на суму 0,2 трлн.крб. вивезено в резервні фонди НБУ.

Таким чином, за станом на 1 листопада 1996 року з урахуванням
додаткового вилучення після закінчення грошової реформи карбованців з
обігу та кас банків в резервні фонди Національного банку України
зараховано всього 330,3 трлн.крб. (97,7% від усієї суми емітованих
карбованців), в тому числі 311,2 трлн.крб., (97,7%), які знаходились в
обігу і 19,1 трлн.крб. (100%) ( в касах банків. Залишились не
пред(явленими до обміну 7,8 трлн.крб., або 2,3% карбованцевої готівки,
яка була випущена в обіг в дорформенний період.

Висновки

Грошовий обіг здійснюється в межах певної грошової системи, яка в
ринковій економіці є провідною ланкою і відіграє домінуючу роль у
саморозвитку господарських процесів. Грошова система включає такі
складові частини: товар, що відіграє роль загального еквівалента;
грошову одиницю — масштаб цін; узаконений засіб обігу та платежу
(банкноти, казначейські, чи скарбницькі, білети, монети), порядок
випуску банкнот і казначейських білетів (паперових грошей) в обіг.

Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів
грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох
факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості
обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо залежать від
стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу
праці, рівня продуктивності праці.Комерційні банки відносяться до
особливої категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових
посередників. Вони заохочують капітали, заощадження населення і інші
грошові кошти, що вивільнюються в процесі господарської діяльності, і
надають їх в тимчасове користування іншим економічним суб’єктам, що
потребують додаткового капіталу. Банки створюють нові вимоги і
зобов’язання, що стають товаром на грошовому ринку. Формування сучасної
банківської системи України відбувалося в основному у 1989 — 1994 рр.
Вона має дворівневу структуру: перший рівень — Національний банк
України, другий — система комерційних банків.

Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і
специфічною за змістом. Вони значно різняться за своїми цілями, глибиною
реформування грошових систем, методами стабілізації валют тощо. Залежно
від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової
системи реформи можна класифікувати таким чином( становлення нової
грошової системи; часткова зміна грошової системи, проведення
спеціальних стабілізаційних заходів з метою гальмування інфляції чи
подолання її наслідків.

Список використаної літератури

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 2003.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд.1.

Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

Гроші та грошовий обіг. Лагутін В. Д./ навчальний посібник,- К.,
“Знання“, 2003.

Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

Костіна Н. І. Алексєєв А. А., Василик О. Д. Фінанси: система моделей і
прогнозів. Навчальний посібник. — К.: Четверта хвиля, 2001.- 304с.

Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

Опарін В.М. Фінанси.(загальна теорія) -К.: КНЕУ, 2003.

Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

Похожие записи