Реферат на тему:

Механізм та методи банківського кредитування

Процес кредитування можна умовно розділити на ряд етапів, кожний з яких
окремо забезпечує розв’язання конкретних завдань, а всі вони в
сукупності спрямовані на досягнення мети банківського
кредитування-отримання банківського прибутку.

Процес кредитування складається з таких етапів:

— підготовка та подання пакета документів у банк для отримання кредиту;

— оцінка   кредитоспроможності   клієнта   й   ризику,   пов’язаного  
із видачею позички;

— підготовка кредитного договору: розробка умов кредитної
угоди,визначення   основних   параметрів   позички   (структурування 
її), проведення переговорів про умови кредиту, прийняття рішення про
надання позички й підписання кредитної угод й;

— контроль   за   виконанням   договірних   відносин   та   погашенням
кредиту, банківські санкції.

Для одержання кредиту позичальник звертається в банк із клопотанням, в
якому зазначає цільове призначення кредиту, його суму, строк
користування, включаючи конкретні строки погашення, форми забезпечення
кредиту, а також додає коротку характеристику заходу, що кредитується, і
розрахунок економічної ефективності від його запровадження.

Разом із заявкою на кредит позичальник надсилає в банк для розгляду
пакет документів.

1. Документи,  що засвідчують право клієнта на отримання кредиту:

— засвідчені   нотаріально   копії   установчих   (засновницьких)  
документів (статутів, положень, реєстраційних посвідчень, свідоцтв або
патентів); документів, що засвідчують право власності на землю,право
оренди та інші документи, що підтверджують правомочність клієнта щодо
одержання кредиту; якщо позичальника обслуговує інший банк, то він
зобов’язаний подати ще картку зі зразками підписів керівника та
головного бухгалтера; виписку (довідку) про наявність коштів на рахунку,
довідку про кредитну заборгованість.

2.Техніко-економічне обґрунтування заходу, що кредитується:

— копії контрактів, договорів, включаючи договори оренди
приміщень,обладнання  та  інші документи,  що  стосуються  цього 
заходу,  з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації
продукції(проведення робіт, надання послуг), які буде використано на
погашення кредиту, а також розрахунки прибутку й рентабельності заходу,
що кредитується.

3.Документи для визначення фінансового стану і кредитоспроможності
позичальника:

— бухгалтерські та статистичні звіти, включаючи звіти про  фінансові
результати роботи та звіти про стан майна фірми, фінансові
плани(бізнес-плани),  декларації про  доходи,  а  також  висновки 
аудиторських організацій щодо фінансового стану позичальника;

— коли розглядається питання про видачу кредиту на придбання майна в
процесі приватизації державних і муніципальних підприємств, треба подати
копію договору між продавцем і покупцем, що містить відомості про
продавця, покупця, посередника, найменування підприємства і його
місцезнаходження, склад і ціну активів підприємства, у тому числі ціну
земельної ділянки (у разі її продажу) або умови її оренди, кількість і
ціну акцій акціонерного товариства, порядок передавання підприємства у
власність, форму й строки платежу, взаємні зобов’язання сторін стосовно
дальшого використання підприємства.

Банк має право вимагати проведення експертизи проектних рішень щодо
будівництва, розширення, реконструкції і технічного переозброєння
об’єктів, які передбачається здійснити за участю кредитів банку, з метою
недопущення інвестування в об’єкти, створення й використання яких не
відповідає екологічним, санітарно-гігієнічним та іншим нормам,
встановленим законодавством України.

4. Форми зобов’язань щодо забезпечення кредиту:

— угода про заставу, довідка-перелік (опис) майна, що пропонується
позичальником як застава, документи, які засвідчують право власності
позичальника на це майно, коли передбачається заставна форма
забезпечення кредиту: гарантійний лист, договір поручництва, договір
страхування (страхове свідоцтво).

За необхідності банк може вимагати від позичальника інших документів та
відомостей стосовно забезпечення своєчасного й повного повернення
кредиту. Для позичальників, які підтримують постійні кредитні стосунки з
банком і мають добру репутацію, перелік документів, необхідних для
оформлення кредиту, може бути скорочений банком.

Після одержання клопотання і необхідних документів для оформлення
кредиту банк повинен проаналізувати та ретельно вивчити діяльність
потенційного позичальника, визначити його кредитоспроможність,
можливість і доцільність надання йому кредиту, оцінити перспективи
своєчасного повернення кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть
бути:

— репутація   позичальника:   кваліфікація,   здібності   керівника,  
дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни, своєчасність
погашення раніше виданих позичок та інших зобов’язань;

— фінансовий стан позичальника: забезпеченість фінансовими ресурсами,
ефективність використання фондів, рентабельність та ліквідність його
балансу;

— прогноз   розвитку   господарства   з   урахуванням   кон’юнктур
ринку:   оцінка   продукції,   що   випускається,   стан   її  
реалізації,характер   послуг,   конкурентоспроможність  на 
внутрішньому  та зовнішньому   ринках,   попит   на   продукцію,  
обсяги   експорту,здатність до інновацій тощо.

На підставі оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника банк
прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або
відмову у наданні кредиту. Необхідні відомості про позичальника та
інформація, отримана банком у процесі оформлення кредиту,
систематизуються у кредитній справі (досьє) позичальника.

Дуже важливо правильно визначити оптимальний розмір кредиту, інакше
банку обов’язково доведеться розглядати прохання про збільшення позички,
коли в клієнта виникатимуть кризові ситуації. Небезпека полягає в тім,
що в процесі-кредитування банку доводиться вибирати між двома однаково
неприємними альтернативами: надати додатковий кредит чи втратити ті
гроші, які вже були надані. Ось чому банк, отримавши від клієнта
техніко-економічне обгрунтування кредиту, повинен сам оцінити необхідну
суму позички. При цьому банк має виходити з того, що розмір кредиту
залежить від:

— рівня ризику кредитованого заходу;

— наявності у банку кредитних ресурсів;

— обсягів майбутніх витрат позичальника;

— кредитоспроможності позичальника;

—  економічного нормативу НБУ — максимального розміру ризику на одного
позичальника.

У результаті аналізу банк готує висновок про можливість і доцільність
надання позички, очікувані терміни та ймовірність її повернення, розмір
процентної ставки, який відповідає проекту кредитування, рівень
цільового використання позички з переліком головних чинників ризику.

Прийняття   рішення   та   розробка   положень   кредитне угоди. За умов
комерційної діяльності банків усі питання, пов’язань з кредитуванням,
розв’язуються позичальником і установою банк на договірній основі.
Підставою для надання банком кредиту підписаний між ним і позичальником
кредитний договір.

У кредитному договорі (угоді) передбачаються: мета, сума термін кредиту,
умови та порядок його видачі й погашення форми забезпечення зобов’язань,
процентні ставки, виплати процентів, зобов’язання й економічна
відповідальність сторін за дотримання договірних умов, перелік
документів т; періодичність їх подання у відділення банку. Термін дії
договору — до повного погашення позички. Сучасний кредитний договір, яі
правило, складається з таких розділів:

 І.  Загальні положення (преамбула).

II. Права та обов’язки позичальника.

III. Права та обов’язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок вирішення суперечок.

VI.   Юридичні адреси сторін.

H

J

i

?

hY

hY

hY

\

u

???????¤?¤?$????????? умов, указаних у кредитній заяві клієнта.
Представник банку, який веде переговори з клієнтом про укладення
кредитної угоди, повинен визначити ті обов’язкові умови кредитного
договору, без виконання яких кредит не може бути наданий, і ті, які
можуть підлягати обговоренню. Зближення позицій банку і клієнта є
кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити ймовірність помилки та
полегшити прийняття об’єктивних рішень, банк встановлює межі повноважень
окремих посадових осіб щодо укладання кредитних угод.

Потім кредитну справу розглядають юристи банку, звертаючи особливу увагу
на вірогідність документів кредитного досьє та їх відповідність чинному
законодавству. За наявності позитивного висновку юристів пакет
документів перевіряється службою безпеки банку, котра викладає свої
міркування щодо кредитного ризику. На підставі висновків усіх
спеціалістів банку рада банку ухвалює остаточне рішення.

Процедура надання та погашення кредитів.

Кредити надаються після укладення кредитної угоди, що в ній для кожного
позичальника індивідуально визначено конкретні умови кредитування з тим,
щоб забезпечити мінімальний ризик. Для здійснення банківського контролю
за вчасним погашенням кредиту, а також нарахуванням процентів кожна
конкретна позичка видається з окремого позичкового рахунка на підставі
спеціального банківського розпорядження.

Кредити надаються суб’єктам господарської діяльності переважно у
безготівковій формі:

— оплатою платіжних документів з позичкового рахунка;

— переказом   коштів   на   розрахунковий   рахунок   позичальника   в

— іншому банку.

Для розрахунків із населенням домашніми господарствами можуть бути
передбачені й готівкові видачі.

Вибір варіанта надання кредиту здійснюється банком, виходячи з
особливостей проекту кредитування, за домовленістю з позичальником, а за
потреби — з його банком.

Видача кредиту здійснюється разово або поступово за графіком,
обумовленим у кредитному договорі. Довгострокові інвестиційні кредити
можуть надаватися в міру виконання будівельно-монтажних робіт
(поетапно).

Суб’єктам господарської діяльності з безперервним циклом виробництва, а
також позичальникам з бездоганною репутацією можуть бути відкриті
кредитні лінії. Розмір кредитної лінії, строки її використання,
періодичність погашення і відновлення обумовлюються у кредитному
договорі на її відкриття. За зміни умов виробництва й реалізації
продукції (проведення робіт, надання послуг) та через інші об’єктивні
причини банк може задовольнити додаткову потребу позичальника у кредиті
в межах наявних кредитних ресурсів на умовах, передбачених у додатковій
кредитній угоді. За обслуговування кредитної позичальник сплачує
банку-кредитору комісію, що нараховується на всю суму відкритого
кредиту.

У разі, коли банк не має можливості задовольнити повністю кредитну
заявку позичальника через недостатність кредитних .

ресурсів, а відмова в кредиті економічно невигідна обом сторонам, банк
може надати позичку спільно з іншим банком на підставі угоди про спільне
кредитування.

Порядок погашення позики. Основне фінансове зобов’язання позичальника,
яке випливає з кредитної угоди, полягає у своєчасному поверненні боргу.

Порядок погашення бажано встановлювати, виходячи з доходів від
інвестиційного проекту. Банки здебільшого віддають перевагу періодичному
внесенню коштів на погашення, оскільки він поступово зменшує кредитний
ризик протягом періоду кредитування. «Амортизаційний» порядок пов’язаний
з меншим ризиком для банку, тому ці позички можуть надаватися під менший
процент, ніж позички з разовим погашенням.

Порядок повернення позички визначається у кредитному договорі та
здійснюється з дотриманням календарних строків платежів. За домовленістю
з позичальником, виходячи з особливостей проекту кредитування і джерел
надходження виторгу, погашення позички може здійснюватися списанням
коштів з розрахункового (поточного) рахунка позичальника на підставі
платіжного доручення позичальника або ордера-розпорядження банку.

Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкрито в іншому банку,
погашення кредитного боргу та сплата процентів здійснюється платіжними
дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником —
платіжною вимогою (інкасовим дорученням) його банку. У разі неможливості
позичальника сплатити борг його стягують з гарантів (поручителів) у
порядку, встановленому чинним законодавством.

Коли позичальник не може повернути борг у встановлений кредитною угодою
термін, він зобов’язаний заздалегідь (до настання терміну погашення)
повідомити банк про це, обґрунтувавши причини невиконання умов договору,
і вказати новий термін погашення позички.

Після розгляду отриманої інформації банк може відстрочити погашення
позички, як правило, зі збільшенням процентної ставки за користування
кредитом. Банк може вимагати від позичальника додаткової інформації,
необхідної для прийняття рішення про пролонгацію позички чи віднесення
її на прострочку. За результатами аналізу поданої інформації банк готує
висновок про доцільність надання відстрочки. При цьому відстрочення
погашення позички за відсутності «форс-мажорних» обставин та об’єктивних
причин, визнаних банком, має надаватися тільки під підвищений процент.

Рішення про відстрочення повернення кредиту оформлюється у вигляді
додатка до кредитного договору. Строкове зобов’язання позичальника
переоформлюється на новий термін погашення спеціальним написом із
зазначенням нової дати та обгрунтуванням такої зміни.

За деякими видами кредиту (наприклад револьверним) переоцінка
простроченого платежу може бути виконана тільки наприкінці терміну дії
угоди.

До інших фінансових зобов’язань позичальника, які випливають з кредитної
угоди, належать сплата процентів за користування кредитом, комісійні
платежі банку, пеня за прострочені виплати тощо. Якщо переказаної суми
коштів не вистачає для виконання всіх прострочених і строкових
зобов’язань, то платежі, здійснюються у такій послідовності:

— прострочені   зобов’язання   з   виплати   процентів   та   погашення
позички;

— пеня на проценти та на позичкову заборгованість;

— строкові платежі процентів;

— комісійні;

— строкові платежі на погашення позичкової заборгованості.

Якщо позичальник не повернув кредити у строк, визначений угодою, або
порушив інші її умови, банк має право:

• припинити дальшу видачу кредиту;

• використати заставне право;

стягнути заборгованість з гаранта у повному обсязі; достроково стягнути
суму заборгованості;

порушити (відповідно до статті 5 Закону України «Про банкрутство») у
судових органах справу щодо неплатоспроможних боржників.

Безнадійна кредитна заборгованість погашається за рахунок резервного
фонду банку.

ЛІТЕРАТУРА

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган —
Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.

Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній
економіці.// Фінанси України, 2000, — №8.

Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і
проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 — №8.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд. 1.

Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.

ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,

1998.—Розд. 2.

Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.

Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск:
Меркаванне,1994.

Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе,
1978.

Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації
економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.

Похожие записи