РЕФЕРАТ

на тему:

Кредитні гроші та їх характеристика

Зараз епоха паперових грошей є епохою грошей, що розвиваються на
кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, які
функціонують значною мірою на безготівковій основі і, які поступово
трансформуються в електронні гроші.

Кредитні гроші ( це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі
кредитних відносин. Вони, як і інші форми грошей, виникли стихійно
внаслідок подальшого розвитку товарно-грошових відносин, коли кредит
став їх іманентною складовою частиною.

За природою кредитні гроші також є знаками вартості і по формі (
паперовими, але їх обіг підпорядкований дії специфічних законів. Перший
із цих законів, який був відкритий ще Дж.Стюартом, передбачає:
умовиемісії грошей зберігають у собі умови їх зворотнього притоку. Це
обумовлено кредитним характером емісії грошей. Їх випуск здійснюється
шляхом видачі кредиту економічним суб(єктам на умовах їх повернення у
визначений строк. Гроші повертаються в банк, коли одержувач банківського
кредиту або платник за векселем, що знаходиться в портфелі банку,
погашає заборгованість. Таким чином, грошова маса (кількість грошей в
обігу) представляє собою результат взаємодії двох грошових потоків; один
потік ( це випуск грошей через банки де проходить розподіл платіжних
засобів між економічними суб(єктами, що мають потребу в грошах; другий
потік ( це повернення грошей в банки внаслідок погашення боргових
зобов(язань.

Збереження кредитної природи грошей передбачає таку організацію
взаємовідносин кредитної і фінансової систем котра не допускала би
кредитну емісію для мобілізації доходів у державний бюджет або для
покриття бюджетного дефіциту. Оскільки це означає прямий підрив
кредитного характеру грошей, так як зростання грошової маси в даному
випадку відбувається незалежно від реального збільшення обсягу товарної
маси в обігу.

Другий закон обігу кредитних грошей ( “забезпеченість” емісії грошей.
Умови цього закону передбачають таку систему кредитування, котра
гарантувала би видачу позик у міру зростання потреб товарообороту в
грошах і погашення кредиту ( при її зниженню. Строк користування
кредитом (а значить, строк перебування грошей в обігу) визначається його
забезпеченням. Практично ця вимога реалізується з допомогою принципу
забезпеченості кредиту. З точки зору заставного права банку,
забезпечення ( це матеріальна гарантія повернення кредиту.

Кредитні гроші історично пройшли таку еволюцію: вексель, банкнота, чек,
депозитні та електронні гроші.

Вексель. Перші векселі виникли ще в середині XII століття в Італії, а
вексельне законодавство в європейських країнах було сформовано в XVII
столітті. В міру розвитку товарно-грошових відносин та удосконалення
банківської справи вексель із звичайної боргової розписки перетворився в
універсальний платіжний, розрахунковий і кредитний документ.

Вексель ( цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов(язання
векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей
власнику векселя. Інакше кажучи, вексель ( письмове боргове зобов(язання
що дає його власнику незаперечне право вимагати від особи, яка вдала
вексель (або його поручителя), здійснити платіж у визначений термін.

Вексель має ряд специфічних ознак, які відріняють його від інших
боргових зобов(язань: строго встановлена форма, абстрактність і
безспірність, конкретність строку платежу.

Строго встановлена форма робить вексель універсальним, легко зрозумілим
і доступним для використання широким колом суб(єктів грошових відносин.

Абстрактність векселя означає, що в ньому не пояснюються конкретні
причини виникнення боргу, а вказується лише сума платежу.

Безспірність векселя означає, що суб(єкт, який його виписав чи
акцептував, не має ніякого права відмовитися від сплати боргу.
Безспірність передбачається законами країни і плата за векселем
забезпечується примусово через судові органи.

Конкретність строку платежу вносить конкретність у взаємовідносини між
позичальником і боржником, робить вексель зручним для використання в
економічних розрахунках на перспективу.

Завдяки цим ознакам вексель набуває важливої властивості оборотності, що
проявляється у використанні його як засобу обігу і платежу, а також як
об(єкта застави чи дисконту в банках.

Векселі бувають двох видів ( простий і переказний (тратта). Простий
вексель виписується боржником на ім(я кредитора із зобов(язанням
виплатити йому в зазначений строк вказану суму. Зустрічається він рідко
і тільки у внутрішній торгівлі.

Особа, яка пред(явила простий вексель, виступає одночасно векселедавцем
і боржником. Тому такий вексель виписує та підписує боржник.
Векселедавець переказного векселя (трасант) і платник, який приймає цей
вексель (трасат) окремі дві юридичні особи. Переказний вексель (тратту)
виписує і підписує кредитор (трасант). Він є наказом боржнику (трасату)
про сплату у визначений термін певної суми грошей третій особі. Щоб
наказ кредитора-трасанта мав платіжну силу, боржник-трасат повинен
підтвердити свою згоду здійснити платіж у визначений термін. Така згода
у письмовій формі на титульній стороні векселя називається акцептом.
Акцептант переказного векселя, як і векселедавець простого, є головними
вексельними боржниками і відповідають за оплату векселя у визначений
термін. Вони ще називаються “боржниками першого порядку”.

Векселедержатель може запропонувати вексель своїм кредиторам для оплати
їм боргів чи купівлі товарів. Ймовірність прийняття векселя тим вища,
чим більше довіри до економічного становища боржника по векселю.
Передача векселя іншій особі оформляється передаточним надписом, що
називається індосаментом. З кожним індосаментом підвищується гарантія
оплати векселя і його здатність до оборотності, оскільки вимога оплати
буде пред(являтися до кожного наступного індосата, якщо попередній
виявився неспроможним оплатити вексель. Створюється солідарна
відповідальність усіх осіб, які поставили свої підписи на ньому.
Кількість передаточних надписів на векселі виражає кількість його
оборотів, тобто ту “роботу”, яку він виконав в обігу як гроші, та
характеризує рівень його ліквідності.

Кредитор по векселю може використати його також для одержання позички в
банку, якщо йому потрібні гроші для платежів, по яких він не може
розрахуватися векселем, а також для одержання від боржника грошей по
векселю у зазначений у ньому строк.

Векселі також поділяються на комерційні та фінансові. Комерційні векселі
виникають на основі реальної торгової операції по продажу товарів у
кредит. Такий вексель є знаком реальної вартості, що надійшла в обіг і
забезпечує йому певну мінову вартість, з якою він сам здійснює обіг.
Фінансові векселі виникають без реальних торгових операцій. Їх
призначення ( залучити в оборот додаткові грошові кошти шляхом одержання
позички. Якщо фінансові векселі виписуються на підставі взаємної
домовленості двох осіб про обмін фінансовими векселями, вони називаються
приятельськими. Казначейські векселі, які виписує держава (казначейство)
для покриття своїх витрат за рахунок продажу їх центральному банку.

Випуск фінансових векселів не пов(язаний з реальними товарними
операціями, тому надмірне зростання його веде до виникнення в обігу
зайвих грошей в інших формах, зокрема банкнот чи депозитних грошей, що
підриває сталість їх вартості.

Вексель, що виник в умовах обігу повноцінних грошей, не міг
скільки-небудь відчутно замінити їх в обігу. Цьому заважала сама
специфіка векселя як приватного боргового знака. Його виникнення,
номінал, емітент тощо мали стохастичний і обмежений характер і не
відповідали потребам обігу в загальновизнаних засобах обігу і платежу. З
розвитком ринку дедалі гостріше відчувалася потреба в універсальному
кредитному засобі обігу, у відповідь на яку винила банкнота. Банки на
основі кредитних операцій стали випускати замість векселів свої
зобов(язання ( банкноти, які поступово перетворилися в універсальний
платіжний і купівельний засіб і стали основною формою кредитних грошей.

Банкнота ( в самому широкому розумінні є простим векселем емісійного
банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на
першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої “класичної”
банкноти.

Історично “класична” банкнота виникла з розписки середньовічних банкірів
про взяття на збереження від купців золота та про зобов(язання повернути
його за першою вимогою. У міру зростання багатств банків їхні розписки
(банкноти) стали користуватися такою довірою, що почали прийматись у
платежі нарівні із золотою монетою. Поступово такі розписки набули
строго встановленої форми й абстрактності і стали подовгу затримуватися
в обігу, не повертаючись у банки для виплати по них золота. Ця обставина
дозволила банкірам видавати свої банкноти купцям на суму, що
перевищувала вартість золота, прийнятого на збереження, тобто перейти
від повного до часткового покриття банкнот. Не покриті золотом банкноти
стали видаватися підприємцям взамін комерційних векселів. З цього часу
(кінець XVII ст.) починається власне історія “класичної” банкноти.

Характерними ознаками “класичної” банкноти є: 1) випуск її емісійним
банком замість комерційних векселів; 2) обов(язковий обмін на золото за
першою вимогою власників; 3) подвійне забезпечення: золоте (золотим
запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що знаходяться в
портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізняється від комерційного
векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується
капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота ( суспільну гарантію,
яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках.
Банкнота на відміну від векселя є безстроковим зобов(язанням, не
пов(язаним з конкретною торговою операцією. Вони можуть випускатися в
будь-яких купюрах і знаходитися в обігу будь-який строк, що дає
можливість розрахуватися ними по всіх можливих платежах. Це зняло ті
обмеження, які стримувало розвиток обігу векселів. Вказані переваги
надали банкноті особливої якості ( загальної оборотності, якої не має
вексель.

Подвійне забезпечення “класичної” банкноти гарантувало їй надійність,
сталу вартість, нормальний обіг та високу еластичність в обігу. Через
забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу
банкнот. При видачі позик під заставу чи дисконт векселів банк
збільшував кількість банкнот в обігу, а при оплаті векселів банкноти
поверталися до банку, що забезпечувалося строковістю і безспірністю
комерційного векселя.

Випуск векселів у тісному зв(язку з торговими операціями забезпечував
погодженість випуску банкнот з реальними потребами обігу ( в міру
зростання цих потреб випуск банкнот збільшувався і навпаки. Проте випуск
банкнот під комерційні векселі не завжди забезпечував автоматичне
пристосування до потреб обігу. Це зумовлювалося цілим рядом обставин:
дисконтом фінансових векселів, у тому числі казначейських, зниженням цін
на товари та прискоренням обігу банкнот, внаслідок чого зменшувалася
потреба в грошах до настання строків погашення векселів та ін. У всіх
цих випадках виникла загроза появи зайвих банкнот в обігу та їх
знецінення. Запобігти цьому міг вільний розмін банкнот на золото: зайві
для обігу пред(являлися в банк для обміну на золото.

Період “класичної” банкноти закінчився з повним припиненням розміну її
на золото, що настало після світової економічної кризи 1929-1933 рр. У
нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву
гарантію сталості вартості ( розмін на золото. Це значно змінило суть
сучасної банкноти.

Проте справа полягає не тільки в припиненні розміну банкнот на золото.
На етапі державно-монополістичного капіталізму зазнав деформації і
механізм автоматичного регулювання емісії банкнот на основі вексельного
забезпечення. Передусім поряд з комерційними векселями стали значно
ширше використовуватися казначейські векселі та облігації державних
позик для забезпечення випуску ьанкнот. Оскільки зобов(язання держави не
є реальними цінностями, кредитування їх емісійним банком значно
ускладнило зв(язок емісії з реальними потребами обігу. Різке зниження
частки комерційних векселів і збільшення казначейських векселів та
облігацій держави в забезпеченні емісії банкнот по суті означає
переорієнтацію її з потреб товарообороту на потреби державного
казначейства. Лише через задоволення останніх банкноти потрапляють у
сферу товарообороту, при цьому лише частково вони задовольняють його
потреби, а частково виявляються зайвими, проте залишаються в обігу.

Разом з тим така банкнота повністю не втрачає своїх специфічних ознак
кредитних грошей, зберігає в обігу певні переваги порівняно із суто
паперовими грошима і є найпоширенішою формою готівкових грошей у країнах
з розвинутою ринковою економікою. Головні її ознаки і перевага полягають
у тому, що навіть на покриття витрат держави вона випускається не
безпосередньо і безповоротно, а через кредитування під боргові
зобов(язання казначейства. Ця, здавалося б, незначна деталь емісійного
механізму має принципове значення. Вона передбачає, що держава як
економічно самостійний суб(єкт грошового обігу може брати участь в
емісійному механізмі нарівні з комерційними підприємствами, якщо
прагнутиме до забезпечення збалансованості свого фінансового
господарства і виявиться здатною вчасно погашати свої борги емісійному
банку. В зв(язку з цим важливого значення набуває проблема регулювання
державного боргу, підтримання його обсягів на економічно обгрунтованому
рівні, встановлення широкого демократичного контролю за його
формуванням, включаючи лімітування його розмірів, а також за
взаємовідносинами між казначейством і центральним емісійним банком.

Дуже важливо, щоб ці два органи, що перебувають по різні боки емісійного
джерела, не стали “двома кишенями на одному й тому ж державному
піджаку”, якими розпоряджається “одна рука”. У такому випадку гроші
завжди будуть безперешкодно “перекочовувати” з емісійної “кишені” в
казначейську й остаточно зникне відмінність між банкнотами і
казначейськими білетами. Щоб не допустити цього, більшість країн
законодавчо встановили чітке розмежування між центральним емісійним
банком та державним казначейством, вивівши банк з підпорядкування уряду
і передавши його в підпорядкування вищого законодавчого органу державної
влади.

Зважена політика щодо державного боргу та виплата доходу по облігаціях
державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це
дає можливість паперів впливати на масу банкнот в обігу, продаючи їх на
фондовому ринку ( зменшувати, а купуючи ( збільшувати їх кількість в
обігу.

Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банкнотного обігу
через забезпечення їх емісії комерційними векселями. Проте дія його
значно змінилася. Банківські позички під комерційні векселі стали
видаватися переважно в депозитній, а не в банкнотній формі. Тому
емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в
обігу, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.

Сучані банкноти зберігають кредитну основу і попадають під
закономірності обігу паперових грошей. Можна виділити два основних
канали емісії сучасних банкнот:

банківськек кредитування господарських суб(єктів, котрі забезпечують
зв(язок грошового обігу з динамікою суспільного відтворення;

банківське кредитування держави, коли банкноти емітуються взамін
державних боргови зобов(язань.

Отже, сучасні банкноти мають лише товарне забезпечення, ефективність
якого низька, оскільки кредитний механізм не забезпечує своєчасного
повернення банкнотів в каси банку. Це пояснюється тим, що часто
позичальники порушують умови і принципи банківського кредитування, а
головне, що ресурси банків здебільшого втягуються для покриття державних
витрат непродуктивного характеру. Тому послаблюється зв(язок емісії
сучасних банкнот з реальними потребами грошового обігу, що призводить до
знецінення банкнот, що наочно проявилось за останні роки в Україні.
Таким чином сучасні банкноти перетворились у неповноцінні паперові
гроші, а їхній надлишок у каналах обігу посилює інфляцію і валютний
хаос.

Пластикові банкноти.

За свідченням англійського журналу “Економіст”, у світі зараз циркулює
приблизно 50 млрд. фальшивих банкнот. Щоб захистити національну валюту
від фальшивок. Резервний банк Австралії випускає пластикові гроші. Вони
непрозорі, мають невеличке віконце і складні оптичні пристрої, які
значною мірою перешкоджають їхню підробку. Австралійці вперше
запровадили пластикові банкноти у 1988 р. Поступово всі банкноти країни
стануть пластиковими. Ще одна перевага пластикових грошових знаків ( їх
довговічність (у 8 разів вища у порівнянні з паперовими, близько 90
відсотків яких замінюється щороку) і можливість наступної утилізації для
випуску виробів з пластмаси.

Цим нововведенням зацікавилися у багатьох країнах. Сьогодні Резервний
банк Австралії одержує додатковий прибуток, постачаючи банкноти великих
номіналів до Кувейту, Сінгапуру та інших країн.

Чек ( документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку
(чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі
або пред(явнику (чекодержателеві).

Чек виник, як і банкнота із депозиту , коли власник депозиту дає
письмовий наказ про виплату бенефіціору певної суми грошей. Власник
рахунку, що підписав чек іменується трасантом, а банк ( трасат. Чек
виписується на пред(явника або згідно наказу на поіменованого
бенефіціара.

Чек може бути:

іменним ( виписаний певній особі без права передачі;

ордерним ( виписаний на певну особу з обов(язковим застереженням про
наказ оплатити;

пред(явницьким ( в якому не зазначене найменування одержувача, а
зазначена сума виплачується пред(явителю чека.

У внутрішньому господарському обороті чеки використовують юридичні та
фізичні особи для безготівкових розрахунків (розрахункові чеки), а також
при одержанні готівки з рахунків, відкритих у банках (грошовий чек).
Акцептований ( чек, який має акцепт банку, що гарантує зарахування
коштів на рахунок одержувача. Основне призначення чека полягає в тому,
що він слугує засобом одержання готівки в банку,виступає засобом обігу і
платежу. І як форма безготівкових розрахунків.

Незважаючи на спільність походження, чек має багато істотних
відмінностей від банкноти як за формою, так і за роллю в обігу. Він
виписується не банком, а його клієнтом і, отже, не повністю гарантує те,
що чекодавець, дійсно, має вклад у банку і що банк обов(язково виконає
його наказ про видачу грошей. Тому чек не став загальним засобом
платежу, і участь його в грошовому обігу виявилась обмеженою.

Чек може бути використаний кількома способами:

сам чекодавець може одержати по ньому в банку гроші готівкою;

чекодавець може передати чек другій особі в оплату товарів чи послуг або
погашення своїх боргів, і ця друга особа (чекодержатель) подає чек у
банк для одержання грошей готівкою чи зарахування його суми на її
рахунок;

чекодержатель передає чек третій особі в оплату товарів чи послуг або
погашення своїх боргів їй, а ця особа пред(являє чек у банк для
одержання грошей готівкою чи зарахування грошей на її рахунок, або ж
передає чек четвертій особі з тих же причин, із яких вона сама його
одержала.

Такі передачі чека істотно відрізняються між собою за їх роллю і місцем
у грошовому обігу. В першій і другій операціях чек є лише технічним
засобом, за допомогою якого приводяться в рух готівкові чи безготівкові
гроші як засіб обігу або платежу. Сам чек цих функцій грошей не виконує
і не збільшуєїх маси в обігу. Тільки в третій операції чек безпосередньо
включається в обіг, виконує функції засобу обігу чи платежу і збільшує
масу грошей в обігу.

Отже, далеко не всі чекові операції означають участь чеків у грошовому
обігу. Зокрема, у колишньому СРСР законодавство забороняло держателю
чека передавати його третій особі та зобов(язувало здавати в банк для
зарахування суми чека на його рахунок, тобто він взагалі не брав участь
у грошовому обігу і використовувався як технічний засіб безготівкових
розрахунків.

Коли чек безпосередньо здійснює обіг, виконуючи функції грошей, він не
має ніяких переваг перед банкнотою і навіть багато в чому поступається
їй. Тому чек не набув широкого застосування, але як технічний засіб
обслуговування обігу депозитних грошей (безготівкових розрахунків) має
певні переваги перед іншими технічними засобами і в зв(язку з цим широко
використовується в банківській практиці. В країнах з ринковою економікою
розрахунки чеками ( найпоширеніша форма безготівкових розрахунків.

Зведення ролі чека переважно до технічної функції обслуговування
поточних рахунків визначило обмеженість перспектив його використання.
Чекові операції пов(язані з такими незручностями, як їх виписка,
акцептування в банку, доставка в банк для сплати тощо. Тому з кінця 50-х
років у країнах з високо розвинутим грошовим господарством розпочалися
пошуки досконаліших інструментів обслуговування депозитних грошей на
банківських рахунках. Альтернативою чекової книжки стала кредитна
картка.

Всі розглянуті вище платіжні засоби широко і успішно застосовуються в
країнах з розвинутою ринковою економікою. В країнах з перехідною
економікою, до яких належить Україна, деякі з них використовуються рідко
або взагалі не використовуються. Це стосується перш за все “товарних
грошей” ( векселів і чеків, поскільки для їх застосування ще не
створенні достатні передумови. По-перше, ще не сформувався значний
прошарок економічно міцних, стійких комерційних структур, зобов(язання
яких могли б користуватися високою довірою до ринку. По-друге, в країні
не створені достатні правові та інституційні передумови для того, щоб
примусити комерційні структури виконувати свої зобов(язання. По-третє,
не сформувалася система страхування втрат від невиконання боржниками
своїх зобов(язань.

Вказані обставини не тільки підривають основу функціонування “торгових
грошей”, а й послаблюють передумови використання депозитних грошей
комерційних банків в Україні. Постійна загроза банкрутства банків,
відсутність дієвої системи страхування депозитів примушують суб(єктів
грошового обороту все частіше вдаватися до використання в якості грошей
зобов(язань найбільш надійного банку ( НБУ. Тому не дивлячись на всілякі
адміністративні заходи з боку Уряду та НБУ доля готівкового обороту
протягом 1993-1997 рр. постійно зростала, що негативно впливало на
забезпечення потреб обороту в платіжних засобах, посилюючи платіжну
кризу.

Кредитна картка ( як засіб платежу, що заміняє гроші готівкою і чеки, а
також дає власнику можливість отримати в банку короткострокову позику.
Вони застосовуються у роздрібному товарному обороті та сфері послуг.
Багато споживачів користуються дебетовими картками ( вони служать для
здійснення електронних переказів грошей з одного рахункку на інший
рахунок. Наприклад, більшістььпрацівників отримують зарплату з допомогою
електронного перказу грошей з рахунку роботодавця на рахунок працюючого.
У світовій практиці зараз використовуються “багатофункціональні” картки.
Вони забезпечили доступ до автоматичних касових апаратів. Через них
можна не тільки вкласти або зняти гроші готівкою з особистого рахунку,
але також простежити за рухом та залишком коштів на рахунку, дозволяють
власнику здійснити платіж, замовити чекову книжку, віддати розпорядження
про проведення операцій на біржі, тощо. Для цього на звороті кожної
картки знаходиться магнітна стрічка, яка виконує і активну (вона
повідомляє автоматі банківські реквізити клієнта), і пасивну функції,
наприклад, вона не дозволяє отримати в один день гроші готівкою у різних
автоматах зверх ліміту. Сьогодні картки з магнітною стрічкою замінюються
на більш надійні картки з мікросхемою.

Депозитні гроші. Депозитні гроші ( це також неповноцінні знаки вартості,
але на відміну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у
вигляді депозитів на рахунках у банках ( “абстрактні гроші”. На основі
чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без
участі грошей готівкою, тобто шляхом переказу або списання банком певної
суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних
вимог суб(єктів господарської діяльності.

Така форма грошей стала можливою лише за високого рівня розвитку
банківської справи, коли кожний суб(єкт грошового обігу може вільно
вкласти гроші в банк (депозит), взяти звідти гроші готівкою, або
переказати в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх
збереження.

Потреба в такій формі грошей об(єктивно зумовлена посиленням вимог щодо
економічності та зручності грошового обігу за умов, коли його обсяги і
суми окремих платежів досягли величезних розмірів. Здійснення таких
платежів з допомогою готівки призвело б до істотного збільшення
готівкової маси в обігу, до зростання витрат на її друкування, створило
б значні незручності для учасників платіжних операцій, погіршило
керованість грошового обороту тощо. Всіх цих недоліків позбавлені
депозитні гроші.

Разом з вказаними перевагами депозитних грошей з(явилися й певні
недоліки цієї форми грошей. Зокрема, вона несе в собі певні незручності
при здійсненні платежів. Для виконання кожного платежу потрібно
оформляти цілий пакет документів і пред(являти кожний раз їх в банк, щоб
відобразити відповідні операції в бухгалтерських книгах банку. Особливо
гостро ці недоліки проявляються в сфері роздрібного обороту, куди доступ
традиційних депозитних грошей виявився закритим. Тому життя спричинило
появу нової форми грошей ( електронної.

Електронні гроші ( абстрактна (умовна) назва грошових коштів, які
використовуються їх власниками на основі електронної системи банківських
послуг. За змістом ( це кредитні гроші, які обертаються завдяки
запровадженню в сфері безготівкових розрахунків найновіших комп(ютерів і
сучасних систем зв(язку.

За формою електронні гроші необхідно розглядати як різновид депозитних
грошей Основними компонентами системи функціонування електронних грошей
є електронні перекази, кредитні картки, дебетові картки, банківські
автомати-касири тощо. Всі вони забезпечують обіг депозитних грошей, що
знаходяться на банківських рахунках; власно забезпечують обіг, але не
заміняють їх наперекір таким виразам як “платівкові гроші” або
“електронні гроші”. Дійсно з допомогою електронних грошей здійснюється
платіж, але такі гроші завжди функціонують у вигляді певних записів на
рахунках у банках, тобто вважаються депозитними грошима.

Електронні гроші широко застосовуються у всіх розвинутих країнах. Банки
України теж багато уваги приділяють впровадженню нових банківських
технологій, у тому числі введенню в обіг “електронних грошей”, магнітних
карток для безготівкових розрахунків клієнтів за придбані ними товари та
надані послуги. Банківське обслуговування платіжного обороту на
електронній основі значно розширило сферу функціонування депозитних
грошей, прискорило їх обіг, створило зручності для платників.

Висновок

Отже, кредитні гроші ( це неповноцінні знаки вартості, які виникли на
основі кредитних відносин. Вони, як і інші форми грошей, виникли
стихійно внаслідок подальшого розвитку товарно-грошових відносин, коли
кредит став їх іманентною складовою частиною.

Збереження кредитної природи грошей передбачає таку організацію
взаємовідносин кредитної і фінансової систем котра не допускала би
кредитну емісію для мобілізації доходів у державний бюджет або для
покриття бюджетного дефіциту. Оскільки це означає прямий підрив
кредитного характеру грошей, так як зростання грошової маси в даному
випадку відбувається незалежно від реального збільшення обсягу товарної
маси в обігу.

Кредитні гроші історично пройшли таку еволюцію: вексель, банкнота, чек,
депозитні та електронні гроші.

Таким чином, розглядаючи еволюцію розвитку грошей ми можемо прийти до
висновку, що в перспективі гроші будуть існувати без матеріальної
субтанції (“невидимі”), але термін “економіка без грошей” у принципі є
невірним.

Використана література:

1. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

2. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

3. Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

4. Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна
політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України,
-2000.- №9.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи