Реферат на тему:

Характерні риси діяльності договірних фінансових посередників

Страхові компанії останніми роками працювали чи не найкраще серед
небанківських фінансових установ. Однак, хоча у страховій справі й
спостерігається  пожвавлення, обсяг ринку страхування дуже малий. Так,
загальні резерви усіх українських компаній наприкінці 2000 року
становили 959 млн. грн. У державі застраховано тільки близько 10%
ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн цей показник сягає 90—95%.
Частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі
страхових послуг становить лише 0,05% при тому, що населення України
становить 7% населення Європи .

Останні роки державна політика щодо розвитку вітчизняного страхового
ринку супроводжувалась вдосконаленням нормативно-правового забезпечення
цієї галузі, збільшенням кількості страхувальників (переважно за рахунок
юридичних осіб), впровадженням нових видів страхування та підвищенням
надійності страхових компаній, створення інституту страхових брокерів,
що знайшло своє підтвердження в опрацюванні органами державної влади,
зокрема, Міністерством фінансів, разом із учасниками страхового ринку
України низки проектів нових нормативно-правових актів та внесенні змін
до діючих. Вперше на більш тривалий строк Постановою Кабінету Міністрів
України від 2 лютого 2001 року № 98 затверджено Програму розвитку
страхового ринку України на період 2001 — 2004 років, у розробці якої
приймали участь і учасники страхового ринку України.

Становлення й активний розвиток страхової галузі протягом останніх років
сприяв збереженню і в 2001 році високих темпів розвитку ринку страхових
послуг:

За 2000 р. загальна сума страхових внесків склала 2,136 млрд. гривень. У
порівнянні з 1999 роком обсяги вказаного показника зросли на 972 млн.
грн. (у 1,8 рази), а за 1 квартал цього року отримано 682 млн. грн.
страхових внесків, що у порівнянні з аналогічним періодом минулого року
обсяги вказаного показника зросли на 290 млн. грн. (у 1,74 рази).

Величина сформованих страхових резервів станом на 31.03.2001 року сягає
1002,8 млн. грн., що на 391,1 млн. грн. перевищує аналогічний показник
на кінець 1 кварталу 2000 року (у 1,6 рази).

Найбільшим попитом користуються послуги з добровільного страхування
майна (71% від загального обсягу страхових послуг). Страхування життя як
надійне джерело довгострокових інвестиційних ресурсів, в Україні складає
найменшу частку на ринку страхових послуг (0,4%), хоча в країнах із
розвинутою економікою воно сягає 50-60%.

Незважаючи на номінальне зростання обсягів операцій на страховому ринку,
галузь забезпечує перерозподіл лише 1,2 % ВВП (аналогічний показник для
розвинутих країн — 8-12%). За експертними оцінками застрахованими є лише
близько 10% ризиків, тоді як у більшості країн цей показник складає
90-95%. Частка вітчизняного страхового ринку в загальноєвропейському
обсязі страхових послуг складає лише 0.06% — при тому, що в Україні
проживає 7% населення Європи. Статутні фонди страхових компаній
продовжують залишатись невеликими. В середньому по Україні сплачений
статутний фонд страхової компанії складає близько 2,3 млн. грн., власний
капітал близько 4,3 млн. грн. Більше двох третин страхових компаній
мають статутний фонд менше ніж 500

тис. грн., і з 291 страховиків станом на 31.03.2001 року лише 50 (або
17%) мають сплачений статутний фонд еквівалентний 500 тис. євро .

Чинники, що стримують розвиток страхового ринку:

1. Чинники економічного характеру:

—   низький   попит   на   страхові   послуги,   зумовлений  
недосконалістю господарського механізму, низьким рівнем страхової
культури;

— величезна заборгованість   і накопичення обсягів неплатежів суб’єктів
господарювання;

— збитковість значної кількості підприємств;

— хронічний дефіцит грошових коштів у більшості підприємств і громадян;

— значна частка тіньової економіки.

2. Чинники законодавчого характеру:

— не досконалість страхового законодавства, а іноді серйозні протиріччя,
що особливо відчувається між Цивільним кодексом України та Законом «Про
страхування»   в   Цивільному   кодексі   України   не   передбачено  
обов’язкове відшкодування збитків третім особам;

—  гальмування на протязі трьох останніх років прийняття Закону «Про
внесення змін та доповнень до Закону України «Про страхування»

— Законом   України   «Про   страхування»   встановлено   обов’язкове
страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
Однак проведення цього виду страхування стримується відсутністю у
відповідних законодавчих актах норм, які регулюють це питання (у той час
коли в Україні внаслідок дорожньо-транспортних пригод щороку гине
близько 5 тис. осіб, а ще 40 тис. отримує травми, лише незначна частка
власників транспортних засобів (2,1    відсотка)   залучена   до   
обов’язкового    страхування   цивільної відповідальності);

— відсутність достатніх законодавче визначених механізмів стимулювання
як   юридичних,   так   і   фізичних   осіб   до   більш  широкого  
використання можливостей страхового захисту своїх майнових інтересів;

— існуюче законодавство ще не налаштовано на широке використання
інвестиційних можливостей страховиків;

—  законодавством не визначено поняття  «ризикової професії» та не
встановлено відповідного порядку проведення обов’язкового страхування
цієї категорії працівників;

— законодавче неврегульоване питання участі страховиків на конкурентних
засадах по страхуванню іноземних громадян;

—   не   визначено   форми   типового   договору   страхування,  
порядок проведення і умови ліцензування, граничні розміри страхових
тарифів або методику їх розрахунків та мінімальні розміри страхових сум
таких видів страхування як:

а)  обов’язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур  і

багаторічних насаджень

б) обов’язкове страхування цивільної відповідальності суб’єктів
господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно аваріями на об’єктах
підвищеної небезпеки;

в)  обов’язкове страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому
числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров’ю людей, за угодою про
розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

г) обов’язкове страхування майнових ризиків за угодою про розподіл
продукції у випадках, передбачених Законом України «Про угоди про
розподіл продукції».

—   законодавче   не   впорядкована   діяльність   аварійних  
комісарів   на страховому ринку, що гальмує створення системи аварійного
комісарства;

— не визначений юридичний статус договорів перестрахування;

—   не  розроблена  нормативно-правова  база,   яка  регулює  діяльність
актуаріїв;

— недосконалість визначення  страхової термінології;

— нормативне не  оформлена класифікація видів страхування;

— не передбачено стимулюючих норм розвитку страхового посередництва.

3. Чинники соціально-економічного та психологічного характеру.

—  переважна більшість українських громадян є неплатоспроможними. В
останні роки спостерігаються позитивні зміни цього показника. Проте, як
показують дослідження, лише приблизно 3% населення спроможні
користуватися страховими послугами.

— низький рівень довіри до страхування як інституту соціального захисту,
що є важливою передумовою розвитку страхової діяльності. Це
обумовлюється наступними фактами: здійснення державою фінансування
витрат по сплаті страхових платежів за державними обов’язковими видами
страхування «по залишковому принципу», що зумовлює заборгованість
компаній по належних виплатах протягом тривалого часу (до 2-3 років);

— реальна втрата можливості отримання громадянами належних виплат за
договорами змішаного страхування життя (понад 3 млрд. грн.), укладеними
ще за радянських часів та невизначеності держави щодо умов повернення
цього боргу.

4. Чинники   що   виходять   із   стосунків   держави   зі   страховими
компаніями:

—   не  достатньо  обґрунтовано  умови  створення  фондів  державного
соціального   страхування   (на   випадок   безробіття,   нещасного  
випадку   на виробництві   та   інші),   які   сприймаються   у  
суспільстві   як   альтернатива комерційному страхуванню, хоч при цьому
не витримуються основні принципи страхування;

— розширення присутності держави на страховому ринку через створення
компаній за участю державних структур та монополізація ними деяких видів
страхування;

— створення страхових компаній відомчого характеру, які встановлюють
фактичну монополію за певними видами страхування.

5. Чинники структурного характеру:

— відсутність  у  переліку  спеціальностей вищої освіти  спеціальності
«Страхування», що позначається на кількості і якості підготовки фахівців
вищої кваліфікації. Так за останні роки в Україні серед випускників по
спеціальності «Фінанси» було лише біля 100 осіб, які отримали
кваліфікацію магістра зі страхового  менеджменту.   Перевантаження 
навчального  плану  фінансовими та іншими  нормативними  дисциплінами 
не  дає  можливості  поглибити  зараз підготовку фахівців страхового
спрямування;

— у  сфері  страхування  науково-дослідна  робота  ще  знаходиться  у
зародковому   стані.   Вона   обмежується   виконанням   низки  
дисертаційних досліджень, головним чином викладачами та аспірантами
вузів;

— не налагоджено досліджень важливіших проблем розвитку страхової справи
на замовлення державних органів та об’єднань страховиків;

— не вирішено питання координації й фінансування НДР, в тому числі і за
рахунок коштів самих страховиків.

Основними проблемами розвитку страхового ринку залишаються:

— нерозвиненість та недосконалість таких соціально-значущих видів
страхування, як страхування життя, пенсійне й медичне страхування;
страхування транспортних, сільськогосподарських та екологічних ризиків,
страхування цивільної відповідальності перед третіми особами;

— необхідність подальшого формування мережі професійних страхових
посередників, зокрема, вітчизняних страхових та пере страхових брокерів;

—   неповна і  фрагментарна законодавча  база,  відсутність  державних
преференції на страховому ринку, неефективний контроль із боку держави,
прояви монополізму;

— високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого
здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування в
національній валюті стає неможливим  і  вимагає термінового
застосування  нових  інструментів захисту вкладень населення у системі
страхування;

—  недостатній різновид інструментів фондового ринку для ефективного
розміщення страхових резервів;

— недосконалість   механізму   ефективної   взаємодії   банківського  
та страхового сектору економіки;

— низький рівень інформаційного забезпечення галузі (наприклад, у
останньому оприлюдненому статистичному щорічнику Держкомстату за 2000
рік зовсім відсутня інформація про стан розвитку страхування).

Основними цілями державної політики щодо розвитку страхового ринку можна
вважати:

1.Посилення державного впливу на розвиток на прискорення формування
дієвого захисту майнових інтересів юридичних та фізичних осіб від
різноманітних ризиків, як важливішої умови підтримання економічної
стабільності суб’єктів господарювання та матеріального рівня життя
населення

2.   Удосконалення  нормативно-правової  бази з  питань  регулювання
взаємовідносини   суб’єктів   страхового   ринку,   забезпечення  
приоритетного розвитку   соціальне   значимих   видів   страхування,  
підвищення   фінансової надійності страховиків.

3.  Підвищення довіри до страхової галузі шляхом урегулювання умов
погашення державного боргу,  що створився по страхуванню населення в
установах колишнього Укрдержстраху, підвищення якості державного нагляду
за   страховою   діяльністю,   сприяння   розширення   практики  
використання страхових полісів у процесі розгляду й здійснення
інвестиційних проектів, надання банківських кредитів, укладення
господарських договорів тощо.

4. Розвиток інвестиційної діяльності страхових компаній за рахунок
залучення   тимчасово   вільних   коштів   страхових   резервів   на  
здійснення високодохідних   проектів   житлового   будівництва,  
розширення   малого   й середнього бізнесу.

5. Підвищення якості кадрового і наукового забезпечення страхової
діяльності за рахунок збільшення кількості і посилення фахового
спрямування підготовки магістрів та спеціалістів із страхової справи,
створення умов для активного розвитку НДР у сфері страхування як за
рахунок коштів держави, так і комерційних структур.

Критерії досягнення визначених цілей у 2002 році:

— збільшити загальний обсяг страхових платежів до 1,8 % від ВВП;

— довести суму страхових резервів до 1,5 млрд. грн.;

— підвищити обсяг власного капіталу страхових компаній до 1,6 млрд.
гривень.

Пріоритетами державної політики щодо  розвитку  страхового ринку повинні
бути:

— розвиток соціально-значимих видів страхування, пов’язаних у першу
чергу, із життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією
фізичної особи;

— підвищення ефективності державного регулювання страхової діяльності;

— створення конкурентного середовища серед страховиків та страхових
посередників;

— наближення організації вітчизняного страхового ринку до світових
стандартів

— реалізація вимог щодо обов’язковості страхування цивільної
відповідальності   власників   автотранспортних   засобів, 
 зареєстрованих   на території України;

—  забезпечення умов конкурентної діяльності страхових компаній у
системі загальнодержавного обов’язкового соціального страхування.

Ризики, що впливають на політику, яку планується проводити:

—   адміністративні бар’єри,  що стримують здійснення  окремих видів

страхування та створення рівних умов для всіх  страховиків;

— посилення монополізації в окремих видах страхування.

— низький рівень доходів та страхової культури населення;

—  повільні темпи розвитку фондового ринку.

Досягнення поставлених на 2003 рік цілей щодо розвитку страхування стане
можливим за умови здійснення комплексу наступних заходів:

1. Удосконалення нормативно-правової бази, зокрема,:

—   врегулювання  у  Цивільному   Кодексі  України   відносин   у  
сфері страхування (приведення цивільного законодавства у відповідність
до норм міжнародного права та практики страхування);

— прийняття Закону України «Про внесення змін і доповнень до «Закону
України «Про страхування» (привести законодавство у відповідність до
норм європейського права та вимог міжнародних договорів, які
ратифікувала Україна, вдосконалити державний нагляд за страховою
діяльністю);

підготовки проекту Закону   України «Про порядок здійснення
обов’язкового страхування на території України»

— опрацювання проекту Закону України «Про обов’язкове страхування
цивільної відповідальності власників транспортних засобів» (привести
законодавство   у   відповідність   до   норм   європейського   права  
та   вимог міжнародних договорів, які ратифікувала Україна);

— забезпечення підготовки проекту Закону України «Про екологічне
страхування».

— опрацювання проекту Закону України «Про внесення змін та доповнень до
Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом» ( особливості банкрутства страховика);

—   розробки  та  впровадження   спеціалізованих   програм   страхування
майнових та фінансових ризиків, відповідальності суб’єктів малого та
експортно-імпортного бізнесу;

— встановлення законодавчої вимоги до юридичних осіб щодо визначення за
окремими видами діяльності форм страхового захисту працівників та майна,
яке перебуває в їх власності або управлінні, та відповідальності перед
третіми особами (упровадження інструменту управління ризиками юридичних
осіб, що дасть змогу через  систему  страхування забезпечити реальну 
компенсацію збитків, завданих стихійним лихом, катастрофами та
техногенними аваріями,

—  значно зменшити навантаження на бюджет);

 — передбачення у Податковому кодексі України правових норм щодо
стимулювання розвитку страхування, зокрема, страхування
відповідальності, страхування перевезення вантажів та особистого
страхування, в т.ч. страхування життя.

2. Удосконалення системи державного регулювання страхової діяльності
шляхом:

—  створення сприятливих умов для інвестування страхових резервів в
економіку країни;

— удосконалення державного нагляду за страховою діяльністю (має бути
спрямоване на посилення якості виконання функцій щодо нагляду в напрямах
упередження: банкрутства страховиків, грубого порушення ними зобов’язань
перед страхувальниками, здійснення псевдо страхування з метою відмивання
грошових коштів);

—   прийняття   Постанов   Кабінету   Міністрів   України   про  
порядок здійснення обов’язкових видів страхування, зокрема,:

а) «Про   порядок   здійснення   обов’язкового   страхування   врожаю
сільськогосподарських культур і багаторічних   насаджень у
сільськогосподарських підприємствах»

б)   «Про порядок здійснення обов’язкового відповідальності суб’єктів
господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно аваріями на об’єктах
підвищеної небезпеки»

в)   «Про   порядок   здійснення   обов’язкового   страхування  
цивільної відповідальності інвестора»

г) «Про порядок здійснення обов’язкового страхування майнових ризиків за
угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України
«Про угоди про розподіл продукції»

д) «Про порядок здійснення страхового посередництва»

— упровадження, за державною підтримкою, більш досконалих механізмів
страхування зовнішньоекономічної діяльності;

— розроблення та затвердження положення про порядок реорганізації
страхової компанії.

3. Розвиток соціальне значимих видів страхування.

Реформування системи соціального страхування передбачає поряд із
вдосконаленням механізмів здійснення його в обов’язковій формі розвиток
добровільного страхування, що дозволить мобілізувати значні грошові
заощадження громадян із метою збільшення кредитних ресурсів для розвитку
економіки та забезпечити належний рівень фінансового забезпечення
громадян при виході на пенсію за віком, інвалідністю чи при тимчасовій
непрацездатності або безробітті. З цією метою необхідно:

—  прийняти Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких
законодавчих актів із питань загальнодержавного обов’язкового
соціального страхування»,   де   забезпечити   поряд   із  
загальнообов’язковим   державним соціальним страхуванням розвиток
додаткових добровільних видів страхування населення;

— розробити прозорі засади діяльності страховиків України, пов’язаної з
обслуговуванням системи державного обов’язкового соціального
страхування;

— дозволити підприємствам включати витрати на страхування здоров’я,
життя та працездатності своїх працівників у валові витрати, що
забезпечить соціальний захист працюючих;

—  передбачити в бюджеті окремий захищений рядок «Витрати на проведення
державного обов’язкового страхування».

4. Підвищення фінансової надійності страховиків та гарантій
відповідальності страхових брокерів.

Враховуючи недостатню капіталізацію страхових компаній, їх низькі
можливості по покриттю значних ризиків та, зважаючи на тенденції
світового ринку страхування до концентрації, а також не достатні
гарантії відповідальності страхових брокерів, необхідно підвищувати
фінансову міцність та стабільність страховиків та страхових брокерів
України шляхом:

— внесення змін та доповнень до порядку формування, розміщення та обліку
страхових резервів із видів страхування, іншого ніж страхування життя;

—  уведення   таких   форм   гарантій,   як   страхування   професійної
відповідальності страхового брокера.

5.Відновлення довіри до страховиків шляхом:

— інформування через засоби масової інформації населення України про
стан   страхового   ринку   й   рівень   державного   контролю   за  
діяльністю страховиків;

— проведення активної роз’яснювальної роботи, і особливо серед молоді,
про необхідність і економічну доцільність страхування. Передбачити
ознайомлення з основами страхового захисту учнів навчальних закладів,
працівників підприємств і особливо з підвищеним ризиком виконання
роботи;

—  визначення умов виплати державного боргу по страхових вкладах
населення в установи колишнього Укрдержстраху;

—  поступової   заміни   обов’язкового   державного   страхування
безпосередніми виплатами із держбюджету за рахунок коштів, передбачених
на утримання відповідних державних органів.

6. Розвиток інвестиційної діяльності страхових компаній, через:

— надання   страховим   компаніям   прав   інституційних   інвесторів:
можливості конвертації гривні у тверду валюту, вкладення коштів
страхових резервів у житлове будівництво, іпотеку тощо;

— упровадження довгострокових видів страхування, через випуск цінних
паперів    із    характеристиками,    відповідними   зобов’язанням   
перед страхувальниками;

— використання   вільноконвертованої   валюти   під   час   здійснення
довгострокових видів страхування (з терміном дії договору страхування
життя понад 3 роки),

— законодавче врегулювання питань захисту заощаджень громадян за
довгостроковим страхуванням життя, здоров’я та пенсійним страхуванням;

— удосконалення законодавчого регулювання розміщення  страхових резервів
серед різних видів активів: грошові кошти на розрахунковому рахунку;

— банківські вклади (у т.ч. депозити); нерухомість; цінні папери, які
передбачають отримання доходів (у   т.ч., які емітує держава); права
вимоги   до перестраховиків; інвестиції у вигляді фінансових та інших
вкладів;

— стимулювання через податкові та інші  інструменти використання більшої
частки доходу від інвестиційної діяльності страхових компаній на
збільшення їх капіталу;

— запровадження механізмів страхування інвестицій страховиків, в т.ч. і
на випадок політичних ризиків.

7. Кадрове та наукове забезпечення страхової діяльності.

На сьогодні, в Україні діє біля 300 страхових компаній, 1500 філій та

представництв, понад 10000 страхових агентів та брокерів. У найближчі
роки

кількість зайнятого населення у сфері страхування досягне 50 тис.
чоловік. Серед них значно зростає потреба в менеджерах, актуаріях,
страхових брокерах, страхових експертах, фінансових аналітиках,
бухгалтерах, юристах та інших фахівцях, які повинні бути добре обізнані
з теорією та передовою технологією страхування. У зв’язку з цим
необхідно:

—  уведення до Переліку та спеціальностей вищої школи,  за якими
здійснюється підготовка фахівців за відповідними
освітньо-кваліфікаційними рівнями (бакалавр, спеціаліст, магістр),
спеціальності «Страхування»

8

????¤?¤?$???????D?- законодавче стимулювати підвищення професійної
підготовки страховиків,   страхових   посередників   і   розвитку  
вищої   школи   у   сфері страхування. Скасувати порядок, за яким
витрати страховиків на підготовку фахівців у вищих навчальних закладах
включаються до оподатковуваних доходів працівників за навчання яких
сплачені кошти;

— прийняття Постанови Кабінету Міністрів України «Про державну підтримку
підготовки фахівців та науково-дослідних робіт у сфері страхування».

Стратегічним завданням розвитку страхового ринку на період до 2005 року
можна вважати:

— створення  привабливого й доступного для  страхувальників ринку
страхових послуг;

— перетворення страхування в ефективну складову частину ринкової
економіки, яка забезпечує страховий захист юридичних та фізичних осіб;

— розширення інвестиційних можливостей страховиків;

— досягнення високої конкурентоспроможності українських страховиків;

—  створення високоякісної мережі розповсюдження страхових послуг через
професійних страхових посередників;

— наближення правової бази вітчизняного страхового ринку до світових
стандартів.

2001— 2005 років; збільшення відношення обсягу страхових платежів до ВВП
із 0,9% у 2000 році до 2% у 2005-му; збільшення розміру страхових
резервів у 2002 році до 1 млрд. грн., а в 2005 році — — до 3 — — 5 млрд.
грн.

Досягти таких результатів цілком реально за умови послідовного
впровадження реформ у відповідній сфері.

Аналізуючи діяльність страхового сектору економіки України, не можна
обійти увагою рівня його капіталізації. Так, ще 1996 року вимоги до
капіталу страхових компаній були визначені на рівні 100 тис. екю для
компаній, створених резидентами України, та 500 тис. екю для компаній,
створених за участю іноземного капіталу. Однак із прийняттям Закону «Про
внесення змін до Закону України «Про страхування» від 4 жовтня 2001 р.
цю норму було змінено. Відтепер мінімальний розмір статутного фонду
страховика, який займається будь-якими видами страхування, крім
страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а
страховика, який займається страхуванням життя, —  1,5 млн. євро.
Страховики, які функціонували на момент прийняття цього закону,
зобов’язані сформувати свої статутні фонди відповідно до нових вимог
протягом трьох років.

   Пенсійні фонди.

З метою виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення» у 1991 році
було створено Пенсійний фонд України, як самостійний фінансовий
інститут. Кошти фонду не включаються до державного бюджету України і не
можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і соціальних
виплат.

Фінансування витрат на утримання органів Пенсійного фонду України та
його апарату визначається кошторисом, який затверджується Кабінетом
Міністрів України. Тимчасово вільні кошти при відсутності заборгованості
з виплат пенсій можуть бути використані Пенсійним фондом України
виключно на придбання державних цінних паперів.

Пенсійний фонд України є центральним органом державної виконавчої влади
і підвідомчим Кабінету Міністрів України.

Він здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення і забезпечує,
насамперед, збір та акумуляцію зборів на обов’язкове державне пенсійне
страхування та фінансування витрат на виплату пенсій.

Доходи бюджету Пенсійного фонду України формуються за рахунок:

— зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування;

— коштів державного та місцевих бюджетів (10% від суми фіксованого
податку, 40% від єдиного податку, 17% від коштів, одержаних від продажу
спеціальних торгових патентів);

— коштів, що надходять за регресивними вимогами;

— добровільних внесків підприємств, установ і організацій та громадян;

— сум фінансових санкцій, стягнених за порушення порядку сплати зборів
на обов’язкове державне пенсійне страхування;

— інших надходжень.

Головним джерелом доходів Пенсійного фонду є збори на обов’язкове
державне пенсійне страхування. Структурно-логічна схема визначення суми
збору наведена на рис. 12.2.2.

Зазначимо окремі аспекти порядку обчислення сум збору. Платниками збору,
які виокремлено у 5 груп, є:

1) суб’єкти підприємницької діяльності (СПД), їхні об’єднання, бюджетні,
громадські та інші установи й організації, об’єднання громадян та інші
юридичні особи, а також фізичні особи, які використовують працю найманих
працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників збору, що
не мають статусу юридичної особи і розташовані на території іншої, ніж
платник збору, територіальної громади;

3) фізичні особи (СПД), які не використовують працю найманих
працівників, а також адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси, інші
особи, які здійснюють діяльність, пов’язану з одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору, виконують
роботи згідно з цивільно-правовими договорами, у тому числі члени
творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;

Рис. 12.2.2. Схема визначення суми збору на обов’язкове державне
пенсійне страхування.

5) юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції з купівлі-продажу
валют, торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини й
дорогоцінного каміння, а також при відчуженні легкових автомобілів (крім
автомобілів для інвалідів та які переходять у власність спадкоємця).

При визначенні суми збору, де об’єктом оподаткування є фактичні витрати
на оплату праці, платники включають до їх складу витрати на виплату
основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та
компенсаційних виплат, у тому числі і в натуральній формі.

Обчислюють збір платники першої та другої груп щомісячно за
встановленими ставками і сплачують одночасно з одержанням коштів в
установах банків на оплату праці. У разі виплати заробітної плати з
коштів, одержаних з виручки від реалізації продукції (надання послуг), а
також натуроплатою — наступного дня після кожної зазначеної виплати.

Збір для платників третьої групи нараховується на чистий доход. Він
визначається як різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та
натуральній формі), без врахування ПДВ і акцизного збору та
документально підтвердженими витратами, що пов’язані з одержанням
доходу. При визначенні чистого доходу фізичної особи-підприємця не
враховуються заробітна плата та винагороди, одержані на умовах виконання
трудового договору та згідно з цивільно-правовими договорами.

Платники цієї групи обчислюють і сплачують збір щоквартально із суми
фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20
квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого року, наступного за звітним. За 4
квартал календарного року провадиться авансова сплата збору до 15 грудня
із суми очікуваного доходу за цей період.

При придбанні патенту збір нараховується і сплачується авансово з тієї
суми доходу, з якої встановлюється розмір прибуткового податку з
громадян (плата за патент).

Сплачують збір на обов’язкове державне пенсійне страхування усі
категорії платників четвертої групи, у тому числі працюючі пенсіонери.
Він нараховується і утримується з усіх видів виплат, що належать до
сукупного оподатковуваного доходу.

Перераховують збір підприємства і організації, які здійснюють виплату
заробітної плати, винагород одночасно з одержанням коштів в установах
банків на оплату праці.

Платники п’ятої групи обчислюють і сплачують збір у такому порядку:

1. З операцій купівлі-продажу валют. Уповноважені банки та їхні клієнти
разом із заявкою на купівлю іноземної валюти подають платіжні доручення
щодо перерахування збору.

З фізичних осіб збір перераховують уповноважені банки на рахунок органів
Пенсійного фонду, в яких банки зареєстровані як платники збору, обсягом
1% від суми продажу готівкової іноземної валюти, обчисленої за курсом
продажу без урахування суми збору.

Збір сплачується протягом наступного операційного дня, якщо сума збору
дорівнює або перевищує 50 грн. протягом операційного дня банку. За
умови, коли сума збору є меншою ніж 50 грн., — не пізніше того
операційного дня, коли така сума збору досягне 50 грн.

2.   З операцій з продажу ювелірних виробів із золота (крім
обручок),платини і дорогоцінного каміння. Сплачується збір протягом
наступного робочого дня, якщо сума збору дорівнює або перевищує 50 грн.
протягом робочого дня. За умови, коли сума збору є меншою ніж 50 грн., —
не пізніше того робочого дня, коли сума збору досягне 50 грн.

Документом, що підтверджує продаж цінностей, є касовий чек. За ним сума
збору включається до загального податку, що сплачується під час купівлі
товару.

3.   З операцій з відчуження легкових автомобілів. Платниками збору є
юридичні і фізичні особи, які набувають права власності на легкові
автомобілі у разі купівлі, обміну, безоплатної передачі успадкування
(крім успадкування за законом) та на інших підставах.

Сплачується збір через установи банків на рахунки місцевих органів
Пенсійного фонду за місцем реєстрації автомобіля.

З метою поповнення доходів Пенсійного фонду України згідно з Законом
України «Про внесення змін до Закону України «Про обов’язкове державне
пенсійне страхування» з вересня 1999 року до 1 січня 2001 року
справляються збори на обов’язкове державне пенсійне страхування з:

1. Операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

2. Вироблених в Україні або імпортованих в Україну тютюнових виробів.

3. Вартості послуг стільникового рухомого зв’язку.

Перший вид збору сплачують підприємства, установи і організації
незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме
майно (жилий будинок або його частину, квартиру, садовий будинок, дачу,
гараж, інші постійно розташовані будівлі та об’єкти першої групи
основних фондів).

Ставка збору встановлена у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого
майна, зазначеного в договорі купівлі-продажу.

Не сплачують збір: державні підприємства, установи і організації, які
придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів; установи та
організації іноземних держав, що користуються імунітетами та привілеями;
громадяни, які придбавають житло та перебувають у черзі на одержання
житла або придбавають житло вперше.

Не справляють вказаний збір сільськогосподарські товаровиробники, які
сплачують фіксований сільськогосподарський податок, та власники житла,
які отримали майно в результаті його приватизації.

Збір другого виду сплачують СПД, які здійснюють виробництво тютюнових
виробів в Україні або імпортують їх в Україну (у тому числі
нерезиденти).

Об’єктами оподаткування є:

— для тютюнових виробів, вироблених в Україні — їхня вартість, яка
визначається за цінами, встановленими з урахуванням сум акцизного збору,
без ПДВ;

— для імпортних тютюнових виробів — митна вартість з урахуванням сум
акцизного збору.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з вироблених в Україні
тютюнових виробів включається до ціни таких виробів. Сплачується збір не
пізніше наступного робочого дня, якщо протягом робочого дня його сума
дорівнює або перевищує 50 грн. Якщо сума збору менша ніж 50 грн. — не
пізніше того робочого дня, коли його сума досягне 50 грн. При фактичній
передачі (обміні) тютюнових виробів — не пізніше наступного дня після її
здійснення.

Третій вид збору справляють підприємства, установи і організації та
фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого
зв’язку, а також оператори, які надають їх безплатно.

Не сплачується цей вид збору, якщо послугами стільникового зв’язку
користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби,
засоби наземного технологічного транспорту (засоби зв’язку стаціонарно
вбудовані).

Не є об’єктом оподаткування: транслювання програм радіо та телевізійними
станціями; передавання або прийом інформації за допомогою радіозв’язку
мережами відомчого чи технологічного зв’язку (без автоматичної комутації
з мережею зв’язку загального користування); користування
радіотелефонами, підключеними до номерів квартирних телефонів; суми, які
сплачуються одним оператором у компенсацію вартості послуг з розрахунку 
іншому оператору.

Ставка збору становить 6% від вартості будь-яких послуг стільникового
рухомого зв’язку.

Порядок і терміни сплати аналогічні як і для збору на обов’язкове
державне пенсійне страхування з вироблених в Україні тютюнових виробів.
Вказаним законом на термін з вересня 1999 року до 2001 року змінено
порядок сплати збору на обов’язкове пенсійне страхування для СПД (в тому
числі фізичних осіб), їх об’єднань, бюджетних, громадських та інших
установ і організацій, відокремлених підрозділів «латників збору без
статусу юридичних осіб, які мають найманих працівників і протягом
календарного місяця не здійснили витрати на оплату праці.

Зазначені платники сплачують збір за ставкою 32% від суми, визначеної як
добуток мінімального обсягу заробітної плати та кількості працівників,
на яких здійснюється нарахування заробітної плати.

Підприємства щомісяця сплачують Пенсійному фонду авансові суми збору,
визначені у зазначеному порядку.

Остаточна сума збору визначається одночасно з поданням платниками збору
квартальної звітності відповідним органам Пенсійного фонду і сплачується
до 8 числа місяця, що настає за звітним.

Суми своєчасно не сплаченого збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування вважаються простроченою заборгованістю (недоїмкою) і
стягуються з нарахуванням пені. Вона нараховується на суми
заборгованості за кожний день прострочення платежу з розрахунку 120%
річних від облікової ставки НБУ, що діяла в період наявності недоїмки.

Пеня зараховується до бюджету Пенсійного фонду.

Контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням
та надходженням збору здійснюють органи Пенсійного фонду України.

Згідно з ст. 165/1 Кодексу України про адміністративні правопорушення
ухилення громадян-підприємців і адвокатів від реєстрації в органах
Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України як
платників обов’язкових внесків, приховування (заниження) службовою
особою підприємства фонду оплати праці та громадянами-підприємцями і
адвокатами суми доходу, з яких обчислюються відповідні збори, та інші
порушення тягнуть за собою застосування штрафу від 8 до 15
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За ті ж дії, вчинені особою, на яку протягом року було накладено
адміністративне стягнення за одне із зазначених правопорушень, штраф
становить від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Одним з першочергових завдань реформування пенсійного забезпечення є
проведення розмежування джерел фінансування пенсій, які призначені за
різними пенсійними програмами. Згідно з Указом Президента України від 13
квітня 1998 року «Про Основні напрями реформування пенсійного
забезпечення в Україні» джерелами виплати трудових пенсій передбачено
страхові збори (внески); державних пенсій військовослужбовцям, державним
службовцям, ветеранам війни, жителям гірських населених пунктів,
соціальних пенсій — кошти державного бюджету України; соціальних пенсій
— кошти місцевих бюджетів; пенсії громадянам, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи, — кошти Фонду для здійснення заходів щодо
ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту
населення; виплати за період до настання пенсійного віку відповідно до
Закону України «Про зайнятість населення» здійснюються коштом Фонду
сприяння зайнятості населення; добровільні та обов’язкові збори (внески)
юридичних і фізичних осіб до недержавних пенсійних фондів (у випадках,
передбачених законодавством) та доходи цих фондів використовуються для
виплати пенсій в межах накопичувальної системи загальнообов’язкового
державного та додаткового недержавного пенсійного страхування.

Для реалізації цих та низки інших завдань Указом Президента України від
4 травня 1998 року передбачено і поетапне впровадження до 2000 року
персоніфікованого обліку зборів (внесків) на загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування з використанням для цього можливостей
банківської системи та інформаційного фонду державного реєстру фізичних
осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів.

Ломбарди — фінансові посередники, що спеціалізуються на видачі позичок
населенню під заставу рухомого майна. Кошти ломбардів формуються із
внесків засновників, прибутку від їхньої діяльності, виручки від
реалізації заставленого майна. Вони можуть користуватися також
банківським кредитом. Відносини між ломбардами та позичальниками
оформляються спеціальними документами (ломбардними квитанціями), які
мають статус угоди між сторонами, що дає підстави відносити ломбард до
групи договірних фінансових посередників.

Лізингові компанії — фінансові посередники, що спеціалізуються на
придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів,
обладнання, машин тощо) та переданні їх в оренду фірмам-орендарям для
використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх
вартість протягом визначеного строку (5—10 і більше років). Оформляються
лізингові угоди договорами оренди. Ресурси лізингових компаній
формуються з власного капіталу та банківських позичок. Особливістю
лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в
товарній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для
позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має гарні
перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському
господарстві, малому та середньому бізнесі.

Факторингові компанії (фактори) — фінансові посередники, що
спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права
існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені
товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при
настанні строків одержує факторингова компанія. Оформляється така
операція спеціальним договором між фактором та його клієнтом, що продає
свої вимоги.

Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєднуються елементи
кредитування з посередницькими послугами. Тому дохід від факторингової
операції формується з двох частин — з процента на виплачену клієнту суму
та комісію, яка розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових
документів. Строк такого кредиту досить короткий, тому рівень процента
по ньому невисокий. Однак великі суми платіжних документів, що
купуються, та стягування комісії на всю їх суму забезпечують достатні
доходи, щоб розвивати цей бізнес. Такі компанії звичайно створюються при
банках і широко користуються позичками цих банків для здійснення своїх
операцій. Окремі банки самостійно виконують такі операції для своїх
клієнтів.

В Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990—1992рр.
Спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім було створено
кілька факторингових компаній. Проте з поглибленням платіжної кризи цей
бізнес став надзвичайно ризикованим і був згорнутий. У перспективі
можливе його відродження, але масштаби розвитку будуть залежати від
стану платіжної дисципліни в економіці та від розвитку короткострокового
банківського кредиту типу овердрафт на платіжні потреби клієнтів.

ЛІТЕРАТУРА

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган —
Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.

Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній
економіці.// Фінанси України, 2000, — №8.

Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і
проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 — №8.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд. 1.

Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.

ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,

1998.—Розд. 2.

Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.

Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск:
Меркаванне,1994.

Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе,
1978.

Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації
економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.

Долан Э, Д. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная полика
СПб: Оркестр, 1994.

Гроші та грошовий обіг. Лагутін В. Д./ навчальний посібник,- К., “Знання
“, 1998.

Гроші та грошовий обіг. Демківський А. В./ навчально—методичний
посібник, К., — 1998.

Савченко А., Коваль В. Розвиток платіжної системи України за
десятиріччя./ Вісник НБУ.—2001. — №5.

Закон України “Про банки і банківську діяльність“./ Законодавчі і
нормативні акти з банківської діяльності. —К., 2001. — Вип.1.

Указ Президента України “Про грошову реформу в Україні”./ Вісник НБУ—
1996. №5.

Чухно А. Створення грошової системи України / Економіка України. —
1994.- №11.

Дорофєєва Н. В.. Комаринська З. М. З історії грошей України. Навчальний
посібник./ Київ , Львів, 2000, 165 с.

Банківські операції / За ред. А. М. Мороза, К. — 2000.

Поляков В. П.Москвина Л. А —Основы денежного обращения и кредита. — М.
Инфра, 1996.

Банківські операції / За ред. А. М. Мороза, К. — 2000.

Закон України “Про Національний банк України “/Законодавчі та нормативні
акти, випуск 7/1999.

Національний банк і грошово — кредитна політика: Підручник / За ред. А.
М.Мороза , М. Ф. Пуховкіної. — К. КНЕУ, 1999.

Грошово — кредитна політика в Україні./ За ред. В. І. Міщенка.-.Т-во
“Знання“ , КОО, 2000- 305 с. — (Бібліотечка банкіра ).

Черняк Л. І. Лізінгові операції.// Вісник НБУ.-1997. — №7.

Інструкція Нацбанку України “Про безготівкові розрахунки в Україні в
національній валюті“, затверджена постановою Правління НБУ від
29.03.2001 р. № 135.

Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. К., 1998.

Фридмен М. Количественная теория денег.- М., 1996.

Костіна Н. І. Алексєєв А. А., Василик О. Д. Фінанси: система моделей і
прогнозів. Навчальний посібник. — К.: Четверта хвиля, 1998.- 304с.

Башнянін Г. І., Богиня Д. П., Загорський В. С. Національна грошова
система і проблеми формування номінальної й реальної вартості грошей //
Фінанси Україні. — 1999.-.№1.

Похожие записи