.

Грошово-кредитна полiтика та роль Нацiонального банку (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 10650
Скачать документ

ПЛАН

ВСТУП

1. Роль Національного банку України у забезпеченні валютно-фінансової
політики

2. Аналіз стану грошове – кредитної політики в Україні

2.1 інструменти грошово-кредитної політики;

2.2 політика обов’язкових резервних вимог;

2.3 політика рефінансування і забезпечення відкритості ринку.

3. Валютне регулювання та банківський механізм контролю Необхідність і
завдання банківського регулювання та нагляду.

ВСТУП

Нова сторінка винятково самобутньої історії нашої держави була відкрита
перед світом після прийняття у липні 1990 року Верховною Радою України
Декларації про державний суверенітет і проголошення у серпні 1991 року
України незалежною демократичною державою.

Понад 140 країн світу визнали самостійність України, яка обрала свій
шлях розвитку державності та економіки. Сьогодні ми констатуємо, що
Українська держава ввійшла в світове товариство.

Сьогодні Україна – друга за розмірами території держава в Європі із 50
мільйонним населенням.

Україна відзначила дев’яту річницю від дня проголошення державного
суверенітету. Шлях становлення оновленої Української держави виявився
складнішим і важчим, ніж передбачалося на початку демокра- . тичних
перетворень на пострадянському просторі. Проте альтернативи державній
незалежності немає. Досягти поставленої мети, узагальненої і закріпленої
новою Конституцією України, — справа честі й гідності перших поколінь
українських громадян, яким судилося бути творцями нової історії нашої
оновленої Вітчизни.

Із проголошенням незалежності Україна отримала змогу самостійно
формувати власну банківську та валютно-фінансову системи.

Валютна політика кожної країни визначається політикою державного
регулювання економіки загалом, ступенем втручання органів державної
влади у валютно-кредитні та фінансові відносини.

Валютна політика — це сукупність заходів, які здійснюються державою у
сфері міжнародних валютних відносин відповідно до поточних (тактичних)
та довгострокових (стратегічних) цілей країни.

Уряд і Національний банк України здійснюють валютну політику відповідно
до принципів загальної економічної політики України.

Основною метою валютної політики Національного банку України як
складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової
одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.

Довгострокова валютна політика передбачає заходи, спрямовані на
забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов .довіри
внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до національної валюти,
стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної
валюти тощо.

Завданням короткострокової валютної політики є забезпечення стабільного
функціонування національної валютної системи, сприяння збалансованості
платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів.

Вона передбачає:

— поточне регулювання системи валютних обмежень та системи економічних
нормативів (зокрема, допуск нерезидентів на ринок державних цінних
паперів (ОВДП);

— створення сприятливих умов для вкладів інвесторів (як національних,
так і іноземних) у національну економіку;

— оперативне регулювання валютно-ринкової кон’юнктури за допомогою
валютних інтервенцій для зменшення спекулятивного тиску на валютний
ринок;

— удосконалення правової та організаційної структури валютного ринку;

— здійснення жорсткого контролю за капітальними операціями резидентів та
нерезидентів на валютному ринку України;

— удосконалення контролю за експортно-імпортними операціями через
налагодження тіснішої взаємодії всіх органів валютного контролю;

— удосконалення міждержавних розрахунків та опрацювання можливостей
різноманітних форм інтеграції (зокрема створення платіжних та валютних
союзів);

— проведення курсової політики, яка базується на цільових показниках
грошово-кредитної сфери;

— удосконалення механізму курсоутворення відповідно до структурних змін
в економіці.

Складовими валютної політики в узагальненому вигляді є:

— валютне регулювання;

— валютний контроль;

— міжнародне валютне співробітництво та участь у міжнародних
валютно-фінансових організаціях.

Валютне регулювання — це регламентація державою міжнародних розрахунків
і порядку проведення валютних операцій.

Валютне регулювання з боку держави є об’єктивною економічною
необхідністю, яка зумовлена міжнародною економічною інтеграцією України
до світового співтовариства та пов’язана з міжнародною кооперацією
виробництва і розширенням міжнародної торгівлі, що спричинило вихід
процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних
кордонів.

Згідно з чинним законодавством України (стаття 11 Декрету Кабінету
Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного

контролю») Національний банк та Кабінет Міністрів наділені певними
повноваженнями у сфері валютного регулювання. (5;с.4)

У сфері валютного регулювання Кабінет Міністрів України має такі
повноваження:

— визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт
зовнішнього державного боргу України;

— бере участь у складанні платіжного балансу України;

— забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що
стосується руху валютних цінностей;

— забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного
фонду України;

— визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових
(клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті
з іноземними державами, а також у некон-вертованих іноземних валютах, що
використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на
підставі положень міжнародних договорів України.

Важливою складовою валютної політики є також валютний контроль. Згідно з
чинним законодавством України Національний банк є головним органом
валютного контролю, який забезпечує виконання уповноваженими банками та
уповноваженими фінансово-кредитними установами функцій щодо здійснення
валютного контролю та регламентує відповідальність за порушення
валютного законодавства України.

Одним із елементів валютної політики є міжнародне валютне
співробітництво України та участь у міжнародних фінансових організаціях

З метою забезпечення валютно-фінансової політики держави та розширення
її інфраструктури НБУ тісно співробітничає з МВФ, Світовим та Євробанком
реконструкції та розвитку, банком міжнародних розрахунків У Базелі,
центральними банками Німеччини, Нідерландів, Австрії, Великобританії
Франції, а також провідними комерційними банками Західної Європи та США
з питань монетарної політики, організації банківського нагляду,
банківської статистики, впровадження прийнятих у міжнародній практиці
системи рахунків, складання .платіжного балансу тощо. НБУ має
кореспондентські’відносини більш ніж з 20 зарубіжними банками.

Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить
міжнародним валютно-фінансовим установам, таким як Міжнародний валютний
фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР),
Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

У квітні 1992 р. на прохання України Міжнародний валютний фонд та
Міжнародний банк реконструкції та розвитку ухвалили рішення про

членство України у цих авторитетних фінансових організаціях. Верховна
Рада України 3 червня 1992 р. ухвалила відповідний Закон «Про вступ
України до Міжнародного валютного фонду. Міжнародного банку
реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації.
Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по
гарантіях інвестицій». (3; с 5)

Розмір квоти виражається в «Спеціальних правах запозичення» (СПЗ або,
інакше, СДР — від англійської абревіатури 8ВК «8ресіа1 Пгаууіп§
Кі^Ьїз»). СПЗ — це міжнародні резервні та платіжні засоби, що
випускаються Міжнародним валютним фондом і використовуються для
безготівкових міжнародних розрахунків та як розрахункова одиниця. Вони
розподіляються між країнами — членами МВФ пропорційно до їхніх квот.

У 1994 році країни-засновники МВФ прийняли рішення про встановлення
прямої залежності між розміром сплачуваних квот та кількістю голосів під
час визачення політики Фонду та розв’язання поточних проблем. Частка
найбільших країн- членів МВФ (США, Німеччини, Японії, Франції,
Великобританії) в розподілі квот та кількості голосів становить 40% їх
загального числа.

Розмір квоти України в 1997 році становив 997,3 млн. СПЗ і відповідно
10223 голоси.

Рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 1997 р. зробила
оголошення про те, що Україна взяла на себе зобов ‘язання щодо виконання
статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду (всього такі
зобов’язання взяли на себе 138 країн світу). Це стало можливим завдяки
створенню в країні необхідних передумов, таких як достатній рівень
розвитку валютного ринку, забезпечення внутрішньої конвертованості та
стабільності національної валюти.

Сьогодні порядок здійснення валютних операцій в Україні відповідає
загальноприйнятим міжнародним стандартам та вимогам, передбаченим
статтею VIII Статуту МВФ.

Засади й цілі Національного банку України щороку визначаються основними
напрямами грошово-кредитної політики, розробленими на підставі положень
ст. 99 Конституції України, законів стосовно банківської діяльності та
державного бюджету, програм уряду щодо економічного й соціального
розвитку, та з огляду на необхідність забезпечення доходів бюджету,
запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних витрат, запобігання
фінансовій кризі, вдосконалення розрахунків і пом’якшення кризи
неплатежів. (6; с 9)

Внутрішня стабільність гривні та контроль за цінами на внутрішньому
споживчому ринку забезпечуються шляхом регулювання обсягів грошової маси
визначення межі її приросту.

Україна як незалежна держава заявила про прагнення забезпечити
конвертованість національної валюти, підписавши ще в 1992 році Статті
Угоди Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ) та взявши на себе

зобов’язання щодо організації власної валютної системи, передбачені
Статтею XIV Статуту.

Подальший розвиток валютного ринку, поступова стабілізація національної
валюти створили передумови для наступного важливого кроку: 24 вересня
1996 року Україна заявила про прийняття зобов’язань за Статтею VIII
Статуту МВФ, що засвідчило про офіційне міжнародне визнання гривні
конвертованою за поточними операціями.

Таким чином, уперше за роки незалежності України було:

•розширено можливості фізичних осіб резидентів та нерезидентів у
здійсненні соціальних платежів у іноземній валюті за межі країни;

• надано право нерезидентам через уповноважені банки, в яких відкрито
рахунки “Лоро” в гривнях, купувати на вітчизняному валютному ринку
іноземну валюту за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною
особою-нерезидентом у результаті експортно-імпортних операцій;

• дозволено фізичним особам-нерезидентам відкривати в установах банків
рахунки як у національній, так і в іноземній валютах на тих же умовах,
що передбачені для резидентів.

Проведення грошової реформи та приєднання до Статті VIII Статуту МВФ
поліпшило умови роботи на вітчизняному валютному ринку як резидентів,
так і нерезидентів, стимулювало зростання надходжень іноземної валюти в
Україну, сприяло створенню інвестиційного клімату, стабільності курсу
гривні.

Україна використовувала кілька режимів — від множинного до фіксованого з
подальшим переходом до керованого плаваючого курсу.

Віхою на шляху еволюції обмінного курсу в нашій країні була відмова в
жовтні 1994 року від режиму множинного валютного курсу і запровадження
уніфікованого валютного курсу. Цей захід підтримувався цілісним
економічним середовищем, невід’ємною складовою якого були лібералізація
більшості цін, скасування переважної частини експортних квот і ліцензій,
початок приватизації.

Запровадження в рамках програм стабілізації та водночас зі здійсненням
грошових реформ і введенням в обіг нових грошових одиниць фіксованих (у
відкритій або в опосередкованій формі) режимів обмінного курсу в Україні
й інших країнах із перехідною економікою сприяло зниженню інфляції,
стало важливим кроком на шляху до стабільності національної валюти. Це
також давало певні орієнтири економічним агентам, які .отримали змогу
оцінити перспективи щодо майбутніх прибутків. Практику оголошення
валютних коридорів НБУ розпочав у 1995 році.

Темпи девальвації національної валюти поступово знижувалися, чому
сприяли випуск державних цінних паперів та приплив короткострокових
капіталів нерезидентів. Протягом 1996 року номінальний курс
зменшився всього на 5.5 відсотка, а з урахуванням

^'”‘

індексу інфляції, який становив 39.7%, реальне його значення зросло на
34%, що можна вважати переходом до курсової стабільності після значної
девальвації 1994—1995 рр.

Однак азіатська (1997 р.) та російська (1998 р.) фінансово-валютні кризи
призвели до нових курсових коливань. Для їх зниження застосувалися
Статті VIII Статуту МВФ. Обмежувальні заходи відіграли позитивну роль у
підтриманні стабільності, дали змогу уникнути обвалу гривні та його
вкрай негативних наслідків для економіки. (15;с.5)

Сучасною генеральною лінією розвитку валютного регулювання є
лібералізація. На початку 2000 року в Україні офіційно запроваджено
режим плаваючого обмінного курсу. Він сприяє інтеграції нашої країни у
світову економіку, збалансуванню попиту і пропозиції іноземної валюти,.
збереженню валютних резервів, підтриманню конкурентоспроможності
українських товаровиробників.

Уведення плаваючого курсу та запровадження на міжбанківському ринку
торгової сесії поглибили лібералізацію валютного ринку та зменшили обсяг
арбітражних операцій, забезпечили стабілізацію обмінного курсу,
подальший розвиток безготівкового і готівкового валютного ринків, а
також зовнішньоекономічної діяльності, збільшення припливу валюти до
України та збереження міжнародних валютних резервів НБУ.

За 6 місяців 2000 р. девальвація курсу гривні становила 4.25%. .Причому,
після певного прискорення девальвації у’ січні та першій половині лютого
курс зміцнився і стабілізувався в межах 5.4— 5.43 грн. за долар США.

Стабільність курсу в цей час значною мірою залежала від зростання
пропозиції, що стало наслідком збільшення припливу валютних надходжень у
результаті позитивного сальдо торговельного балансу, а також активізації
приватизаційних процесів, поліпшення умов роботи зовнішніх інвесторів

На Міністерство фінансів України як фінансового агента уряду України
покладено здійснення всіх фінансових операцій відповідно до статей Угоди
Фонду. Національний банк України виступає як банк-депозитарій будь-яких
сум Фонду, Банку, Корпорації, Асоціації та Агентства на території
України.

Членство в МВФ дає можливість Україні, що відчуває труднощі з платіжним
балансом та нестачу коштів у іноземній валюті для виконання зовнішніх
фінансових зобов’язань, отримувати позики в іноземній конвертованій
валюті для покриття дефіциту платіжного балансу та поповнення валютного
резерву.

Це відкрило Україні доступ до міждержавних кредитів, приватних позик та
інвестицій, створило більш сприятливі умови для рефінансування
зовнішньої заборгованості.

У межах реалізації Меморандумів економічної політики уряду України у
1994—1997 рр. від Міжнародного валютного фонду одер-

жувалися кошти кредитів «8ТР» та «8іапс1у», а у вересні 1998 р. Україна
отримала перший транш кредиту «ЕРР». За умовами МВФ надані фінансові
ресурси використовуються для збільшення валютних резервів Національного
банку України з метою підтримання курсу національної грошової одиниці і
фінансування дефіциту платіжного балансу України, тобто Національний
банк України виступає розпорядником кредитів, отриманих від Міжнародного
валютного фонду. Обслуговування державного зовнішнього боргу в частині
зобов’язань щодо повернення валютних коштів, отриманих від Міжнародного
валютного фонду, здійснюється за рахунок коштів Національного банку
України.

У свою чергу, Світовий банк та Європейський банк реконструкції та
розвитку пов’язують свою кредитну політику із виконанням Україною
програми реформування економіки, що підтримується МВФ. Завдяки цьому
кредитні кошти спрямовуються на здійснення всебічного комплексу реформ,
в якому належним чином поєднуються заходи щодо макроекономічної
стабілізації із заходами, спрямованими на структурну зміну економіки.

З метою забезпечення ефективної взаємодії зі Світовим банком та ЄБРР у
процесі впровадження проектів розвитку економіки України Постановою
Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. затверджено «Положення
Про порядок підготовки та реалізації проектів розвитку економіки
України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями».

Співробітництво України зі Світовим банком здійснюється передусім з
метою підвищення ефективності національної економіки через упровадження
пріоритетних проектів розвитку окремих галузей та секторів економіки.

Наприкінці 1994 р. Україна отримала від Світового банку першу позику —
Реабілітаційну позику на суму 500 млн. дол. США, кошти якої були
спрямовані на виправлення складної економічної ситуації в Україні,
зокрема на фінансування критичного імпорту та обслуговування зовнішнього
боргу України. Протягом наступних років активність Світового банку в
Україні значно зросла. При цьому треба мати на увазі, що Світовий, банк
не конкурує з іншими джерелами фінансування, оскільки надає кредити на
фінансування проектів лише в тому разі, коли неможливо отримати
необхідні кошти з інших джерел на прийнятних умовах.

1 РОЛЬ НБУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ

Підтримка з боку провідних міжнародних кредитно-фінансових організацій
політики економічних реформ створює умови для повноцінної участі України
в операціях світового ринку позичкових капіталів.

Державна макроекономічна політика і політика в галузі платіжного
балансу, її реалізація та прогнозування потребують контролю за всіма
зовнішніми довгостроковими зобов’язаннями країни. Відповідальність за
складання прогнозу платіжного балансу покладена на Національний банк
України.

Національний банк України є:

• центральним банком, який проводить єдину державну політику в сфері
грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної
грошової одиниці;

• емісійним центром;

• валютним органом;

• органом банківського нагляду;

• державним банком;

• організатором міжбанківських розрахунків.

Слід зазначити, що банківська система України починала свою роботу в
надзвичайно жорсткому економічному середовищі — в умовах стрімкого
падіння виробництва, цінової лібералізації, руйнівної гіперінфляції та
повного дисбалансу економічних процесів. Це перешкоджало формуванню
банками власної ресурсної бази та капіталу, стримувало розвиток
довгострокового кредитування.

Банківська система України як незалежної держави, що прагне до створення
розвиненої ринкової економіки, є дворівневою. До першого рівня належить
Національний банк, що являє собою «банк банків», центральний банк
країни, а до другого — система комерційних банків.

Процес створення сучасної банківської системи, яка відповідала б умовам
ринкової економіки, в Україні ще триває і триватиме довго. Це пов’язано
з тим, що в українській економіці ще не відбулася необхідна
трансформація, вона не стала по-справжньому ринковою. (7;с.230)

Незважаючи на це, вже зараз можна стверджувати, що підвалини банківської
системи ринкового типу в Україні побудовані.

Банківська система незалежної України і відповідно НБУ створювались
протягом 1991 року у зв’язку з дезінтеграцією бувшої радянської
банківської системи.

Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України
“Про банки і банківську діяльність”, ухвалений Верховною Радою України
20 березня 1991року. Відповідно до постанови Верховної Ради України “Про
порядок введення в дію Закону України “Про банки і банківську
діяльність”, цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня
1991року. Пунктом 3 постанови Верховної Ради України організаційно було
вирішено питання про створення центрального банку незалежної держави –
України. ( 1;с 5)

Статус і принципи діяльності НБУ визначені Основним Законом
держави-Конституцією. Статті, які стосуються функціонування НБУ, вміщені
у двох розділах, присвячених законодавчій і виконавчій владам, оскільки
центральний банк держави, очолює національну валютну та
фінансово-кредитну системи. (6; с 10)

НБУ за своїм правовим статутом є однією з найважливіших інституцій
держави. Він не входить до жодної з гілок влади.

Рада НБУ відповідно до статті 100 Конституції України розробляє .основні
засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її
проведенням. Правовий статус Ради НБУ визначається законом.

НБУ наділений правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що
свідчить про вищий ступінь його значущості у системі державних ”
інституцій. НБУ, також, як орган держави є рівноправним партнером
державного органу виконавчої влади – Кабінету Міністрів України.

Як центральний банк держави Національний банк, здійснюючи
грошово-кредитну політику, використовує такі засоби: впливає на
процентні ставки шляхом регулювання облікової процентної ставки
рефінансування комерційних банків, встановлення обов’язкових резервів,
що розміщуються комерційними банками у Національному банку, обмеження
кредитів шляхом встановлення “кредитних стель”.

Національний банк веде Республіканську книгу реєстрації банків,
валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

Комерційні банки України та іноземні банки можуть здійснювати банківські
операції тільки після реєстрації в Республіканській книзі реєстрації
банків.

Національний банк представляє інтереси України у відносинах з
центральними банками інших країн, міжнародними банками та
фінансово-кредитними організаціями.

Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в
обігу, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для
друкування та карбування грошей за ініціативою НБУ створено власну
Банкнотне – монетну фабрику, а для їх зберігання -Центральне сховище.

Національний банк створює і організує діяльність Державної скарбниці
України, нагромаджує золотовалютні резерви, які зараховуються на
його баланс.

Національний банк України є головним органом, який визначає валютну
політику.

Національний банк України у сфері валютної політики та валютного
регулювання має такі повноваження:

— установлює правила проведення в Україні резидентами і нерезидентами
валютних операцій;

ю

— визначає структуру валютного ринку України, а також порядок та умови
торгівлі валютними цінностями на ньому;

— установлює порядок переведення, ввезення, пересилання в Україну та з
неї валютних цінностей;

— визначає порядок відкриття резидентами рахунків у банках за межами
України та нерезидентами рахунків в уповноважених банках України;

— установлює загальні правила видачі резидентам та нерезидентам ліцензій
та індивідуальних ліцензій на здійснення валютних операцій, видає ці
ліцензії і приймає рішення про їх скасування;

— установлює єдиний порядок визначення і використання курсу грошової
одиниці України відносно іноземних валют та розрахункових (клірингових)
одиниць;

— установлює спільно з Кабінетом Міністрів України порядок використання
надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях та
неконвертованій валюті, які використовуються у торговельному й
неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень
міжнародних договорів України;

— нагромаджує, зберігає і використовує золотовалютні резерви з метою
забезпечення стабільності грошової одиниці України;

— складає за участю Кабінету Міністрів України платіжний баланс України;

— бере участь у визначенні ліміту валового зовнішнього боргу України та
контролює дотримання цього ліміту після його затвердження Верховною
Радою України тощо.

НБУ організовує на території України купівлю-продаж конвертованих валют
за гривню. При цьому він використовує золотовалютний резерв, здійснюючи
валютні інтервенції з метою впливу на курс національної валюти відносно
іноземних валют. Це дає можливість резидентам — позичальникам іноземних
кредитів, отримувати іноземну валюту, необхідну для виконання платежів з
обслуговування зовнішнього боргу. Забезпечення внутрішньої і зовнішньої
стабільності національної валюти дає змогу резидентам – позичальникам
іноземних кредитів знизити ризики, пов’язані із коливаннями курсу
національної валюти відносно іноземних валют, і з більшою вірогідністю
спрогнозувати потреби у національній валюті для забезпечення планових
платежів у іноземній валюті в рахунок обслуговування цих кредитів.
(Додаток №1)

За станом на 01.07.2000р. у Реєстрі банків, їх філій та представництв,
валютних бірж і фінансово-кредитних установ Національним банком
України зареєстровано 196 банків (203 — на початок 2000 року). Серед них
— 2 державних банки (Ощадний та Укрексімбанк), 167 акціонерних товариств
(118 відкритих та 49 закритих) і 27 товариств із обмеженою
відповідальністю. В їх числі зареєстровано ЗО

комерційних банків, створених за участю іноземного капіталу (15.3% від
загальної кількості), серед яких 8 банків зі 100-процентним іноземним
капіталом. Процент участі іноземного капіталу в банківській системі
становить 14.5%. На ринку банківських послуг функціонує 158 комерційних
банків, із яких 151 має ліцензію Національного банку України на
здійснення операцій із валютними цінностями (за станом на 01.01.2000 р.
зазначену ліцензію мали 153 банки зі 164).

Банківська система України на чолі з Національним банком бере участь у
економічних процесах держави в умовах загальноекономічної кризи, низьких
темпах ринкових перетворень. Національний банк України докладає зусиль
для реалізації основної стратегічної мети, визначеної для нього
законодавством, — забезпечення стабільності національної валюти шляхом
проведення цілеспрямованої монетарної політики, зорієнтованої на
макроекономічну стабілізацію та зниження темпів інфляції. Втілення
монетарної політики НБУ відбувається за участі другого рівня вітчизняної
банківської системи — комерційних банків, які виконують опосередковану
роль у регулюванні процесу наповнення економіки платіжними засобами.
Здійснення Національним банком постійного контролю за пропозицією грошей
в економіці дало змогу підтримувати протягом останніх років відносну
фінансову стабільність, що створювало умови для поступового пожвавлення
ділової активності та зниження темпів падіння ВВП.

Становлення власної грошової системи в Україні проходило у надзвичайно
складних умовах розриву традиційних економічних зв’язків, глибокої
фінансової кризи, зростання інфляційних процесів, прогресуючого
спаду виробництва

Зважаючи на це, національну валюту впроваджували поетапно. Першим кроком
було введення у січні 1992 року в готівковий обіг тимчасових
національних грошей — українського карбованця (купонів багаторазового
використання). У результаті Україна вийшла з кола країн, які
використовували рубель як грошову одиницю, і заклала вагомі правові
основи для створення власної грошової системи.

З уведенням карбованця Національний банк одразу започаткував
курсоутворення, запровадив національну платіжну систему, створив
механізм міждержавних розрахунків, почав формувати валютно-фінансовий
ринок, постійно його лібералізуючи; було вилучено із готівкового обігу
іноземну валюту, започатковано золотовалютний резерв.

Поступово український карбованець, незважаючи на тимчасовий статус,
набув усіх ознак звичайної грошової одинці, хоча водночас він увібрав
увесь негатив економічних проблем перехідного періоду:

зростання дефіциту бюджету, гіперінфляцію, знецінення
національної валюти.

З метою подолання високої інфляції Президент, уряд та .Національний банк
України з жовтня 1994 року запроваджують програму антиінфляційних
заходів. У 1995 році — першій половині 1996 року вона

12

забезпечила посилення стабілізаційних процесів в економіці і фінансах.
Суттєво уповільнилися інфляційні процеси (темпи інфляції зменшилися з
10256% у 1993 р. до 252% у 1995 р.), які в 1996 році набули стабільного
характеру. Так, у червні — липні 1996 р. щомісячні темпи інфляції
знизилися до 0.1 відсотка.

Стабілізаційні заходи позитивно вплинули на сповільнення темпів спаду
обсягів валового внутрішнього продукту і промислового виробництва —
відповідно, з 23% та 27.3% у 1994-му до 10% та 5.1% в 1996 році.
Поступово зміцнювався курс національної валюти. Починаючи з березня 1996
року вперше намітилася тенденція до зростання курсу українського
карбованця щодо іноземних валют, поліпшилися результати
зовнішньоекономічної діяльності. Поліпшення макроекономічної ситуації в
Україні створило необхідні умови для проведення у вересні 1996 року
грошової реформи та запровадження гривні. (18; с.8-14)

Основними цілями грошової реформи були’.

• заміна тимчасової грошової одиниці — українського карбованця — на
повноцінну національну валюту-гривню;

• зміна масштабу цін;

• оздоровлення і впорядкування грошового обігу, подолання катастрофічних
соціально-економічних наслідків знецінення грошей;

• створення стабільної грошової системи та перетворення грошей у
важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку,
передусім за рахунок зростання нагромаджень та інвестицій у виробництво,
структурної перебудови економіки, розвитку зовнішньоекономічних
зв ‘язків.

Вибір прозорого варіанту й безконфіскаційного виду грошової реформи
зумовлений:

• необхідністю забезпечення довіри населення до нової національної
валюти, а відтак і до політики уряду та економічних, реформ, які він
проводить;

• прагненням не допустити інфляційного сплеску і порушення стабільності
валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня
населення;

• прагненням не допустити поширення спекулятивних операцій під час
обміну карбованців на гривню;

• прагненням створити прийнятий соціальний клімат, не допустити
психологічної і соціальної напруги в суспільстві у зв’язку з грошовою
реформою.

Грошова реформа в Україні проводилась з 2 по 16 вересня 1996р. (Дод. №2,
3) Вона сприяла закріпленню фінансової стабільності,

13

прискоренню розрахунків, залученню готівки до банківської системи, .
забезпеченню стабільності курсу національної валюти щодо іноземних
валют.

Важливим позитивним результатом реформи є те, що вдалося утримати
стабільність на грошовому, споживчому та валютному ринках. Темпи
інфляції до кінця 1996 року постійно знижувались – із 2,0% у вересні до
0,9% в грудні. Курс гривні щодо іноземних валют був стабільний – на
рівні, який склався напередодні реформи: 176грн. за 100 доларів США.
Отже. введення повноцінної національної валюти — гривні — забезпечило
умови для прискорення подальшого реформування економіки.

Грошова реформа в Україні — це надзвичайна подія для нашої країни, в
результаті якої вона набула одного з невід’ємних атрибутів державності.

Такий масштабний захід – повна заміна в готівковому обігу за короткий
термін (два тижні) грошових знаків, зміна масштабу цін і переведення
всієї грошової системи, в тому числі безготівкові розрахунки, на нову
грошову одиницю — гривню — в історії України проводився вперше.

Необхідною умовою макроекономічної є фінансова стабілізація,
забезпечення якої у свою чергу є основною метою центрального банку
держави. Грошово-кредитна політика НБУ після реформи була спрямована на
подальше зміцнення стабільності національної грошової одиниці — гривні,
підтримку й прискорення ринкових перетворень в економіці, підвищення
ефективності функціонування банківської системи та вдосконалення
управління грошово-кредитним і валютним ринками.

Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури
бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає
можливості виявити специфіку грошово-кредитної політики та використати
властиві їй механізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона
перетворюється лише в понятійне явище. (8;с24)

2. АНАЛІЗ СТАНУ ГРОШОВО – КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний
банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь
інші органи державного регулювання економіки — міністерство фінансів,
міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи
виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні
показники, які слугують орієнтирами для формування цілей
грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір

14

бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та
ін.)(Дод.4)

Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та
одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики
належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед
суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією
України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади
грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.
(Дод.5)

Для монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має
усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і
вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями
монетарної політики. Вони поділяються на три групи;

стратегічні, проміжні і тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в
загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання
виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування
платіжного балансу.

Про важливість правильного узгодження стратегічних цілей красномовно
свідчить досвід України. У 1991—1993 рр. пріоритетними цілями
загальноекономічної політики, в тому числі монетарної, визнавалося
стримування темпів падіння виробництва, їй була підпорядкована і
монетарна політика НБУ, що перетворилася в політику емісійного
підтримання економіки. Неминучим наслідком стала гіперінфляція, рівень
якоїдосяг апогею в 1993 р.

Проміжні цілі монетарної політики України полягають у таких змінах
певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних
цілей. Економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного
балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом
ринкової кон’юнктуриХарактерною особливістю проміжних цілей є те, що
встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких. можуть
бути реалізовані і виявити свою ефективність.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо
регулювання ‘ключових економічних перемінних, передусім грошової маси,
процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей.
Характерними ознаками тактичних цілей є їхня короткостроковість,
реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку,
багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Монетарна політика є
складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на
реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною,
структурною політикою. За механізмом дії та характером впливу на ре-

15

альну економіку вона найбільш чітко вписується в кон’юктурну політику.
Це ясно видно на схемі

Зв’язок монетарної політики із загальноекономічною політикою держави

Головним завданням кон’юнктурної політики є забезпечення рівномірного
розвитку економіки через згладжування коливань у кон’юнктурних процесах
із метою досягнення загальноекономічної рівноваги. Таке згладжування
може забезпечуватися методами як монетарної, так і фіскальної політики,
або ж обома одночасно. Механізм взаємозв’язку монетарної та фіскальної
політики як складових кон’юнктурної політики показано на схемі.

Механізм взаємозв’язку монетарної та фіскальної політики в межах
кон’юнктурної політики

Монетарна політика — одна з головних складових системи державного
регулювання ринкової економіки. Ця обставина сама по собі свідчить про
надзвичайно важливу роль монетарної політики, оскільки нормальний
розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування
економічних процесів з боку держави. Дане положення світова економічна
думка визнає як незаперечне, дискусії ведуться лише щодо ступеня такого
коригування.

Водночас монетарна політика є не просто однією зі складових регулятивної
системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність,
ефективний вплив на економіку. Держава може регулювати основні
економічні процеси і немонетарними заходами (адміністративними,
фіскальними тощо) і домагатися прийнятних . результатів, особливо на
короткострокових проміжках часу. Крім того, застосування методів
монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки до
саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки
нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо
властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність
ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання,
стабілізацію зайнятості і цін. (Дод.6)

Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє
надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу — під
час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання .
кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк
має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів
залежно від завдань загальноекономічної політики держави.

Важливу стабілізаційну роль відіграє монетарна політика в умовах
глибокої кризи, яку переживає економіка України в перехідний період.
Темпи зростання маси грошей в обігу протягом 1991—1993 рр. увесь час
підвищувалися. Це було спричинено тим, що монетарна політика НБУ в
зазначений період була підпорядкована емісійній підтримці
безперспективної економічної системи, з тим щоб не допустити її
остаточного розвалу й уникнути структурної перебудови. Це було явно
непосильним завданням для монетарної політики, за що суспільство
поплатилося безпрецедентною для мирних умов інфляцією — в 1993 р. рівень
її перевищив 10200%. Економіка України потрапила в коло гіперінфляції,
коли зростання емісії й маси грошей посилює інфляційні очікування, що
спричинюють ще швидше зростання цін і тарифів. Як наслідок, за 1993 р.
грошова маса зросла в 19,1 рази, а інфляція — в 102,5 рази. Такі ножиці
маси грошей та інфляції викликали знецінення капіталів, бюджетних
доходів і доходів населення, посилення бюджетного дефіциту, платіжної
кризи і в кінцевому підсумку — падіння виробництва. Щоб послабити
зазначені негативні наслідки, потрібно було ще збільшувати емісію і масу
грошей. Але це розширювало можливості для нового стрибка інфляції за
подальшого падіння виробництва. Так, незважаючи на те, що

маса грошей в обігу в 1993 р. зросла більше як у 19 разів, реальний
обсяг ВВП у тому році скоротився на 18,1%, або вдвічі більше порівняно з
попереднім.

У 1994 р. НБУ розпочав рестрикційну монетарну політику, про що .
свідчить зниження темпів зростання грошової маси майже в 3 рази
порівняно з 1993 р. Наслідком цього стало ще відчутніше зниження темпів
інфляції — у 20 разів. Уперше за 4 роки темпи інфляції виявилися нижчими
від темпів зростання грошової маси, що свідчило про послаблення грошових
очікувань, уповільнення обігу грошей, зростання попиту на національні
гроші.

Регулятивний ефект монетарної політики НБУ, що виявився в приборканні
інфляції, мав недостатньо відчутний вплив на стабілізаційні процеси в
реальній економіці. Темпи падіння реального обсягу ВВП за 1994—1997 рр.
хоч і знизилися більш як удвічі, але залишалися все ще надмірно високими
— близько 10 % за 1996 р. та 32 % за 1997 р. Ця обставина викликала
певні розчарування в ефективності монетарної політики взагалі та спроби
поставити під сумнів доцільність тривалої обмежувальної політики НБУ
зокрема. Проте подібні оцінки монетарної політики методологічно
неправильні.

Адже монетарна політика — лише одна зі складових загальнодержавної
економічної політики, і якщо решта її складових не сприятиме досягненню
стратегічних цілей, то це заблокує ефективність і монетарної політики. У
1995—1997 рр. в Україні не було вжито заходів структурної та
конкурентної політики, а фіскальна політика мала явний гальмівний ефект
в економічному зростанні. Тому цілком логічно, що ефект монетарної
політики в даний період був обмежений ціновою стабілізацією. Проте і це
є великим успіхом монетарної політики, який безперечно свідчить про її
значні можливості і велику роль у регулюванні економіки навіть у
надзвичайно складних українських умовах переходу до ринку. Але ці
можливості потрібно використовувати в комплексі з іншими методами та
інструментами державного впливу на розвиток економіки.

Про стан валютно-фінансової політики Української держави у 2000 році
свідчать конкретні монетарні показники, зокрема темпи зростання грошової
маси в обігу. Серед основних чинників зростання інфляції
-адміністративне підвищення цін на житлово-комунальні, транспортні
послуги, послуги зв’язку, запровадження нових тарифів на електроенергію
тощо. У контексті позитивних зрушень – обнадійливі зміни в торговельному
балансі, передусім зростання обсягів експорту. Певною мірою це
пояснюється ширшим застосуванням у торгівлі (насамперед із країнами СНД
і Балтії) валютних платежів. Якісно поліпшилося також структура імпорту
– частка споживчих товарів у ньому зменшилася. (П;с.7)

Незаперечним досягненням Національного банку України можна вважати
забезпечення зовнішніх зобов’язань. При цьому курс гривні підтримується
на належному рівні. Підсумки півріччя, —дають підстави сподіватися, що
передбачені на цей рік параметри валютно-фінансової політики стануть
реальністю.

Згідно зі статтею 9 Закону “Про Національний банк України” Рада НБУ
відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та
основних параметрів економічного й соціального розвитку України
розробляє та вносить до 15 вересня на розгляд Верховної Ради “Основні
засади грошово-кредитної політики”, здійснює контроль за їх виконанням.
(8;с. 174)

Під час формування Ради Національного банку України її функції щодо
грошово-кредитної політики виконує Правління НБУ.

Проект “Основних засад грошово-кредитної політики на 2000 рік” було
розглянуто і схвалено Правлінням Національного банку України (постанова
№ 457).

Доопрацьований і уточнений (з урахуванням прийнятого Закону України “Про
Державний бюджет України на 2000 рік” та ситуації на грошово-кредитному
ринку в І кварталі нинішнього року) проект “Основних засад
грошово-кредитної політики на 2000 рік” затверджено Правлінням НБУ 14
квітня 2000 року (постанова № 145).

У зв’язку з відсутністю реального фондового ринку державних цінних
паперів — одного з основних інструментів регулювання грошових потоків —
управління грошово-кредитним ринком передбачається здійснювати за
допомогою більш інтенсивного використання нормативу обов’язкових
резервів для комерційних банків, депозитного сертифіката НБУ,
відповідної процентної політики.

Як передбачено статтею 100 Конституції України та статтею 99 Закону “Про
Національний банк України”, головною метою НБУ є досягнення та
підтримання стабільності національної валюти шляхом створення
відповідних умов для функціонування грошового, кредитного та валютного
ринків на принципах ринкової економіки. Прагнучи до цієї мети,
Національний банк плідно співпрацює з економічними та фінансовими
відомствами Кабінету Міністрів, відповідальними за прогнозування
соціально-економічного розвитку та державного бюджету України.(13;с2)

Аналізуючи стан грошово-кредитної політики в Україні в 2000році, можна
сказати, що основою для розробки грошово-кредитної політики став прогноз
програми Кабінету Міністрів на 2000 рік, яким, зокрема, передбачено:

• зростання реального валового внутрішнього продукту на 1% (загальний
обсяг ВВП у поточних цінах до кінця року має становити 150.8 млрд.
грн.);

• державний бюджет за доходами — 33.4 млрд. грн., за видатками — 33.4
млрд. грн.;

• рівень інфляції — у межах 18.5% (щодо зростання індексу споживчих цін,
а щодо оптових цін виробників — у межах 17.1%).

Врахувавши цей прогноз, на 2000 рік визначені відповідні показники та
цілі грошово-кредитної політики:

1. Національний банк України вважає виправданим подальше проведення
грошово-кредитної політики, адекватної економічному і фінансовому стану
держави на нинішньому етапі розвитку. Рівень монетаризації економіки й
надалі має відображати реальний обсяг валово- . го внутрішнього
продукту, динаміку цін, обсяг інвестицій у національну економіку. Для
цього Національний банк повинен оперативно реагувати на будь-які ознаки
стабільного зростання темпів розвитку економіки і забезпечувати цей
поступ своїми антиінфляційними інструментами регулювання
грошово-кредитної політики.

Монетарною програмою на 2000 рік передбачено:

• зростання обсягу грошової маси на 4.3 млрд. грн. (на 20—22%) та її
збільшення на кінець року до 26.4 млрд. грн. (виходячи із номінального
.ВВП у сумі 150.8 млрд. грн., швидкості грошового обігу— 6.2 разана рік,
грошового мультиплікатора— 1.9);

• зростання монетарної бази на 16% і її збільшення на кінець року до
13.9 млрд. грн.;

•реальне зростання кредитування національної економіки на 10% і
збільшення на -кінець року загального обсягу цих кредитів до 17 млрд.
грн.

2. Національний банк України не братиме участі на первинному ринку
державних цінних паперів, пов’язаної з фінансуванням видатків бюджетів
усіх рівнів.

Передбачено здійснити заходи щодо врегулювання на
законодавчому рівні реструктуризації кредитів, наданих на покриття
дефіциту державного бюджету в 1992—1996 роках у сумі 3.4 млрд. гривень
та 1.1 млн. доларів США.

Рефінансування комерційних банків у 2000 році здійснюватиметься на
основі позитивних облікової та ломбардної ставок без будь-яких пільг.
Пільги за кредитами конкретним суб’єктам економіки можуть бути надані
лише за рахунок коштів тих органів, які прийматимуть рішення про їх
надання. Рефінансування здійснюватиметься під заставу державних цінних
паперів за внутрішніми та зовнішніми запозиченнями, під заставу

комерційних і казначейських векселів. Передбачається також проведення
операцій на вторинному ринку державних цінних паперів.

Національний банк України всебічно сприятиме відновленню первинного та
вторинного ринків державних цінних паперів. Зокрема рекомендуватиме
Кабінету Міністрів України усувати будь-які податкові перепони для
проведення операцій із купівлі-продажу державних цінних паперів, що
сприятиме відновленню функціонування вторинного ринку державних цінних
паперів.

Протягом 2000 року та на майбутнє передбачаються активніші дії щодо
створення і підтримання сприятливих умов для довготермінового
кредитування та інвестування в економіку вітчизняного й іноземного
капіталу.

Особлива увага приділятиметься використанню довготермінових кредитів,
які надаватимуться Україні Світовим банком і Європейським банком
реконструкції та розвитку з метою підтримки підприємництва і
пріоритетних державних програм.

Валютний сегмент грошово-кредитного ринку впродовж 2000 року
базуватиметься на засадах режиму плаваючого обмінного курсу гривні.
Офіційне котирування курсу гривні щодо валют інших держав передбачається
здійснювати на основі пропозиції і попиту на валютному ринку, прогнозу
торговельного та платіжного балансів.(9;с.478)

Національний банк України втручатиметься у формування валютного ринку в
разі потреби попередження чи стримування різких коливань валютного
курсу, а також з огляду на стан платіжного балансу (зокрема, з метою
підтримки експортного потенціалу та внутрішнього товарного ринку
України).

Серед пріоритетних завдань НБУ у сфері валютної політики — створення
необхідного обсягу валютних резервів (у розмірі близько трьох місяців
імпорту) та забезпечення своєчасного і повного погашення зобов’язань
перед міжнародними фінансовими органами. Вживатимуться заходи щодо
зміцнення надійності банків, зменшення ризику їх банкрутства.

Досягнути поставлених макроекономічних і монетарних цілей можна за умови
прискорення процесів структурних реформ національної економіки,
.зміцнення фінансової дисципліни та посилення відповідальності
суб’єктів економіки за виконання своїх зобов’язань.

Розроблені НБУ “Основні засади грошово-кредитної політики на 2000 рік, є
складовою частиною загальноекономічної політики України, зорієнтовані на
реалізацію її основних цілей і завдань та спрямовані на забезпечення
стабільності національної валюти, стабільності цін і підвищення
ефективності функціонування банківської системи.

Грошово-кредитна політика України постійно спрямована на забезпечення
стабільності національної валюти.

Проведення грошово-кредитної політики у 2000 році передбачає збереження
основних принципів і механізмів її здійснення, спрямування їх на
закріплення досягнутих результатів щодо стабілізації внутрішніх цін та
відповідної стабільності грошово-кредитного ринку і банківської системи
вцілому. Розроблена монетарна програма передбачає збільшення монетарної
бази — первинної емісії Національного банку України різними каналами
(валютний, фондовий ринки, рефінансування комерційних банків)—до 15—17%.

Національний банк України, як агент уряду та Верховної Ради у 2000-2001
роках обсяг передбаченої первинної емісії планує спрямувати:

• 89%— на інтервенції на валютному ринку;

• 11%— на рефінансування комерційних банків.

При цьому обсяги спрямування коштів у банківську систему
здійснюватимуться і шляхом проведення операцій на вторинному ринку
державних цінних паперів. Структура спрямування первинної емісії
протягом року може змінюватися залежно від розвитку економічних процесів
у державі та стану грошово-кредитного ринку.

Політика курсоутворення повинна бути гнучкою, тобто враховувати стан
економічної кон’юнктури ринку та виконання державного бюджету, зокрема
виконання Національним банком своїх зобов’язань і досягнення цілей
грошово-кредитної політики у 2000 році.

У 2000 році найприйнятнішою для України буде політика плаваючого курсу.

Відповідно до зазначених макроекономічних та монетарних параметрів за
прогнозом мають збільшитися обсяги кредитування банківською системою
суб’єктів господарювання різних форм власності до 10%, що сприятиме
підтримці програм із відновлення виробництва, економічної активності без
ризику для стабільності гривні та провокування зростання темпів
інфляції.

Національний банк України підтримуватиме економічну політику уряду за
умови, що вона не загрожуватиме забезпеченню стабільності національної
валюти.

Основні засади грошово-кредитної політики на 2000 рік Національний банк
передбачає здійснювати шляхом регулювання грошово-кредитного ринку за
допомогою відповідних інструментів, які сприятимуть досягненню
економічної та фінансової стабільності, підвищенню рівня соціального
розвитку і не розкручуватимуть інфляційну спіраль, а саме:

• здійснення контролю за обсягами грошової маси, встановлення межі
зростання “широких грошей” на 20—22%, що відповідатиме реальному
зростанню ВВП і помірному темпу інфляції;

• збільшення валютних резервів з метою підвищення купівельної
спроможності національної валюти до рівня, який давав би змогу
збалансувати інтереси суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, в тому
числі державні;

• підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

• впровадження комплексу заходів, спрямованих на проведення процесу
дедоларизації вітчизняної економіки, шляхом підвищення привабливості
гривневих активів порівняно із вкладеннями в іноземній валюті;

сприяння ефективному функціонуванню національної валюти завдяки
збалансованості платіжного балансу шляхом гармонізації інтересів
експортерів та імпортерів;

• вдосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуванням
міжнародної практики та запровадження нових видів розрахунків;

• сприяння реструктуризації і погашенню урядом платежів за зовнішніми
зобов’язаннями;

• створення сприятливих умов для вкладення коштів резидентами і
нерезидентами України в національну економіку;

• стимулювання процесів (за допомогою економічних чинників) збільшення
обсягів вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення
гарантування їх повернення, введення механізмів гарантування,
страхування депозитів та орієнтації комерційних банків на встановлення
процентних ставок за депозитами на реально позитивному рівні щодо
інфляції;

• стимулювання інвестиційного спрямування діяльності банків, зокрема
збільшення обсягів довгострокового кредитування, забезпечення фінансової
стабілізації шляхом збільшення депозитних вкладів, залучених на
довгостроковій основі;

• кредитна підтримка вітчизняних суб’єктів економіки шляхом
інтенсифікації кредитної активності комерційних банків;

• забезпечення дотримання позитивного рівня облікової ставки
Національного банку України щодо рівня інфляції шляхом здійснення
оперативного регулювання облікової ставки залежно від ситуації на
грошово-кредитному ринку;

• повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівці та ефективне
її використання в економічних процесах;

• сприяння прискоренню процесу впровадження національної системи масових
електронних платежів за допомогою пластикових карток.

Нормативи обов’язкового резервування коштів банківською системою та
депозитні сертифікати Національного банку в нинішніх умовах є найбільш
дієвими інструментами регулювання грошово-кредитного ринку в Україні

Забезпечення стабільності національної валюти можливе за умови
стабільного функціонування банківської системи. З метою досягнення
стабільності банківської системи Національний банк планує здійснення
додаткових заходів, спрямованих на підвищення платоспроможності та
надійності банківської системи (підвищення рівня капіталізації банків,
ефективніше використання системи раннього реагування на проблеми в
діяльності банків на початкових стадіях їх виникнення, що має зменшити
ризик банківської системи, забезпечення відповідної стратегії в роботі з
профільними комерційними банками тощо).

2.1 ІНСТРУМЕНТИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на
основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної
програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких
макроекономічних показників належать:

обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції,
розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і
торговельний баланси.

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певні
важелі, які охоплюють:

— визначення норм обов’язкових резервів;

— процентну політику;

— рефінансування комерційних банків;

— операції з цінними паперами на відкритому ринку;

— підтримання курсу національної валюти;

—регулювання імпорту та експорту капіталу.

Визначення норм обов’язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює
комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов’язкового
. резервування залучених коштів. Розмір обов’язкових резервів
установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених
банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку
комерційного банку в Національному банку, проценти на обов’язкові
резерви не нараховуються.

Для різних видів залучених коштів можуть установлюватися різні норми
обов’язкового резервування. Вимоги обов’язкового резервування можуть
поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї
ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму
обов’язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов’язкових
резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку.
Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації)

знизяться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в
обігу.

Якщо НБУ проводить експансійну політику, то він зменшує норму
обов’язкового резервування. Відповідно у кожного комерційного банку
збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських .
депозитів і загальної маси грошей в обігу.

Визначення норм обов’язкових резервів — досить сильний інструмент
грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через
зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну
грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків
впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію
додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою
економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з
певними обмеженнями і рідко. Часті зміни норм обов’язкових резервів
негативно впливають на діяльність комерційних банків.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання
економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за
ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у
порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в
обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні
гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції.
Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні
папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах
комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в
обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу,
НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що
стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних
банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти,
вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні,
внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх . кореспондентських
рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної
політики тісно пов’язане з процентною політикою, але має й певні власні
риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній
інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше
у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на
кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як
правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних
векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних
векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних
банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які
полягають в обов’язковій купівлі-продажу державних цінних паперів, але
головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності
системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може
впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися
двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня
процентної ставки.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах
обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов’язань
(депозитних сертифікатів), інших цінних паперів. (Дод.7)

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу,
стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, . НБУ
продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні
резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується
загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб’єктам (підприємствам,
населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних
банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки
грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в
комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в
зазначених суб’єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на
їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж
— вилучення їх із обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим
інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть
застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна
використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко
виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає
перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами
грошово-кредитної політики.

Політика підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з
управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління
валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом
купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання
курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний
попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для
визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може
призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб
цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це
є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і
відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу

частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою .масою в
обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а
при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно
збільшення обсягу грошової маси в обігу. (10; с52)

До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли
пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до
ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація
національної валюти — це відхилення від сталого економічного процесу, й
тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс
національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на
грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

—реєстрацію імпорту та експорту капіталу;

—установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних, ставок за
іноземними депозитами в українських, банках;

—установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами,
обов’язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих
боргових зобов’язань в уповноважених, банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом
іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні
іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери
зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними
інвесторами свого капіталу в боргові зобов’язання держави. Якщо
привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив
іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної
валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну
певних заходів, серед яких — підвищення процентної ставки й рівня
дохідності емітованих державою цінних паперів.

Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за
кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно
заниженої депозитної процентної ставки в країні.

Отже, грошово-кредитне регулювання економіки — це багатобічна й складна
робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави.

2.2. ПОЛІТИКА ОБОВ’ЯЗКОВИХ РЕЗЕРВНИХ ВИМОГ

Політика обов’язкових резервних вимог — один із класичних інструментів,
за допомогою якого Національний банк регулює грошовий ринок, управляє
кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової маси в
заздалегідь установлених межах збільшення сукупної грошової маси й
окремих її агрегатів. Дія цього методу полягає у зміні центральним

частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в
обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а
при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно
збільшення обсягу грошової маси в обігу. (10; с52)

До купівлі іноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тоді, коли
пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до
ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація
національної валюти — це відхилення від сталого економічного процесу, й
тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс
національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.

Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом впливу на
грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

—реєстрацію імпорту та експорту капіталу;

—установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за
іноземними депозитами в українських банках;

—установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами,
обов’язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих
боргових зобов’язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і відпливом
іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу в країні
іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні цінні папери
зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними
інвесторами свого капіталу в боргові зобов’язання держави. Якщо
привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив
іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної
валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну
певних заходів, серед яких — підвищення процентної ставки й рівня
дохідності емітованих державою цінних паперів.

Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за
кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно
заниженої депозитної процентної ставки в країні.

Отже, грошово-кредитне регулювання економіки — це багатобічна й складна
робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави.

2.2. ПОЛІТИКА ОБОВ’ЯЗКОВИХ РЕЗЕРВНИХ ВИМОГ

Політика обов’язкових резервних вимог — один із класичних інструментів,
за допомогою якого Національний банк регулює грошовий ринок, управляє
кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової маси в
заздалегідь установлених межах збільшення сукупної грошової маси й
окремих її агрегатів. Дія цього методу полягає у зміні центральним

банком норми, в межах якої комерційні банки зобов’язані частину
залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку.

Обов’язкові резервні вимоги вперше були застосовані у Сполучених Штатах
Америки в 1913 р.

Резервні вимоги використовуються НБУ банками для розв’язання .
макроекономічних довгострокових завдань стабілізації грошового обігу та
регулювання обсягів грошової пропозиції (маси), тобто як інструмент
монетарної політики. Резервування частини коштів, залучених банками,
спрямоване на обмеження їхньої можливості збільшувати грошову
пропозицію.

Однією із функцій банків є створення грошей. Центральний банк створює
так звані сильні гроші, або грошову базу, через готівкову та кредитну
емісію. Грошова база складається з готівки, що перебуває в обігу поза
банківською системою, а також із резервів комерційних банків (резерви на
рахунках у центральному банку й готівка в касах банків.

Складовими грошової пропозиції є депозити економічних суб’єктів
(підприємств, організацій населення) в комерційних банках, якими вони у
разі необхідності можуть користуватися, й готівка, що перебуває в обігу
. поза банківською системою, грошей.

Норма резервування, тобто величина співвідношення банківських резервів і
депозитів, визначається двома чинниками.

По-перше, вона залежить від норми обов’язкових резервів, яка
встановлюється для комерційних банків центральним банком.

По-друге, вона залежить від величини надлишкових резервів, тобто
резервів, що їх комерційні банки мають намір тримати понад обов’язкові
резерви. Надлишкові резерви необхідні банкам для того, щоб задовольняти
потреби клієнтів у готівці та бути спроможними здійснювати платежі між
банками, розширювати свої активні операції.

На обсяги надлишкових резервів впливають три фактори:

Перший фактор — це невизначеність коливання залишків за депозитами. Чим
мінливіший приплив і відплив депозитів, тим більше резервів треба
тримати.

Другий фактор — це вартість кредиту, який потрібно взяти для задоволення
обов’язкових резервних вимог у разі недостатньої кількості резервів.

Третій фактор пов’язаний із процентним доходом, який банки втрачають,
тримаючи резерви. Можна вважати, що процент такого доходу визначається
ринковою процентною ставкою. Попит на резерви банки можуть задовольнити
з різних джерел.

Пропозиція резервів складається з позичкових і непозичкових резервів.

Позичкові резерви — це резерви, що їх комерційні банки беруть у кредит у
НБУ.

Непозичкові резерви — це резерви банківської системи, які створюються
переважно НБУ через операції на відкритому ринку за допомогою скупки
цінних паперів.

НБУ, як правило, не сплачує комерційним банкам процентний дохід за
рахунками, на яких зберігаються обов’язкові та надлишкові резерви.

Отже, пропозиція грошей залежить від величини грошової бази і грошового
мультиплікатора.

Політика обов’язкових резервних вимог використовується НБУ як засіб
антициклічної або антиінфляційної політики. Взаємодія резервних вимог з
іншими макроекономічними показниками відбувається через трансмісійний
механізм впливу змін грошової пропозиції на реальний сектор економіки —
на ринок інвестицій, рівень цін тощо. Враховуючи такі властивості
резервних вимог, центральний банк із метою стимулювання, наприклад,
інвестиційної активності проводить політику, спрямовану на зниження норм
резервних вимог, а тимчасове збільшення норми обов’язкового резервування
за певних умов спричинює зниження інфляційного тиску, сприяє
стабільності курсу національної валюти.

Резервні вимоги використовуються центральними банками як інструмент
регулювання банківської ліквідності.

Так, підвищення центральним банком норми резервування призводить до
скорочення надлишкових резервів у розпорядженні банків, тобто до
скорочення їхньої вільної ліквідності, а зниження — навпаки, збільшує
вільну ліквідність, розширює можливості банків щодо проведення активних
операцій.

Політика резервних вимог може мати стимулюючу спрямованість. Маневруючи
окремими елементами механізму обов’язкового резервування, центральний
банк може стимулювати розвиток окремих видів банків (малі та середні
банки, банки, що надають довгострокові кредити), операцій (залучення
строкових депозитів), фінансових інструментів тощо.

Механізм використання резервних вимог характеризується такими основними
параметрами’.

1.Порядок визначення норми обов’язкових резервних вимог.

2. База, що використовується для обчислення обов’язкових резервів;

3. Банківські активи, які центральні банки дозволяють використовувати
для задоволення резервних вимог;

4. Величина норми резервування та критерії її диференціації.

5. Розрахунковий період дотримання резервних вимог

Політика резервних вимог — потенційно надзвичайно потужний засіб
грошово-кредитного регулювання. Навіть невеликі зміни норми резервів
призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних
банків і відчутно впливають на грошову масу. Це досить жорсткий
інструмент макроекономічного регулювання, тому що механізм резервних
вимог є обов’язковим для виконання. Застосування цього методу вимагає
обережності, і тому його не використовують як єдиний, або головний
інструмент регулювання грошового ринку.

2.3. ПОЛІТИКА РЕФІНАНСУВАННЯ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДКРИТОСТІ РИНКУ

Удосконалення й подальший розвиток політики рефінансування може
відбуватися через поліпшення механізму кредитування комерційних банків
під заставу цінних паперів, з допомогою переобліку векселів, а також
проведення операцій із державними цінними паперами на відкритому ринку
типу РЕПО. (12; с.49)

В Основних напрямах грошово-кредитної політики на 2000 рік ідеться про
те, що для підтримання необхідної ліквідності банківської системи НБУ
продовжуватиме здійснювати рефінансування комерційних банків через:

— операції РЕПО;

— ломбардне кредитування;

— кредитні аукціони.

Передбачається переказати на рефінансування комерційних банків близько
500 млн.грн., що дасть можливість комерційним банкам інтен-. сивніше
здійснювати кредитне підтримування конкретної економіки.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу
цінних паперів НБУ. Ці операції центрального банку зумовлюють зміну
резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та
вартості банківських кредитів. Унаслідок цього центральний банк має
можливість впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової
процентної ставки у потрібному напрямі, тобто досягати заздалегідь
поставленої мети. (16; с.15)

НБУ продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно
стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання
платоспроможного попиту й, отже, сприяти підвищенню рівня процентної
ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію. НБУ купує цінні папери
на відкритому ринку, коли ставить за мету збільшити грошову масу,
знизити вартість грошей, тобто знизити рівень ринкової .процентної
.ставки і в такий спосіб активізувати підприємницьку відкритого ринку
широко застосовується в регулятивній діяльності центральних банків. Це —
найбільш дійовий і гнучкий метод грошово-кредитної політики.

Результати застосування цього методу центральні банки можуть досить
точно спрогнозувати, передбачити, його ж дія забезпечує ефективний вплив
на грошовий ринок, а отже, і на економіку в цілому. Позитивні аспекти
цього методу грошово-кредитної політики полягають у тому, що центральний
банк самостійно визначає обсяг, час і напрям здійснення операцій на
відкритому ринку і в такий спосіб повністю контролює застосування цього
методу.

Операція РЕПО (КЕРО, КР — геригспазе а§геетепі) — фінансова • операція,
що складається з двох частин. У першій частині цієї операції (стандартне
РЕПО) одна сторона продає цінні папери іншій стороні. Водночас перша
сторона бере на себе зобов’язання викупити указані цінні папери у
визначений термін або на вимогу другої сторони.

Це зобов’язання на зворотну купівлю відповідає зобов’язанню на зворотний
продаж, що його бере на себе друга сторона. Слід додати, що зворотна
купівля цінних паперів здійснюється за ціною, яка відрізняється від ціни
первісного продажу. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який
має отримати сторона, котра виступає покупцем цінних паперів (продавцем
грошових коштів) у першій частині РЕПО.. Ціна зворотного викупу являє
собою суму первісної ціни продажу і деякого процента, що сплачується
позичальником коштів. Ставка цього процента (ставка РЕПО) розраховується
на основі року (365 днів), що дає певну підставу розглядати РЕПО як
форму короткострокового кредиту, забезпеченого цінними паперами.

Зворотне РЕПО — дзеркальне відображення стандартного РЕПО. Воно означає
ту саму угоду, але з позиції покупця цінних паперів у першій частині
РЕПО.

Операції РЕПО дають змогу центральному банку впливати на короткострокову
кон’юнктуру ринку з подальшим нівелюванням ефекту цього впливу через
певний проміжок часу.

У світовій практиці угоди РЕПО укладаються здебільшого на по-забіржовому
ринку, на короткий проміжок часу і на великі суми, тобто це . операції
оптового грошового ринку. Окремі параметри операцій РЕПО є
стандартизованими.

Формування в Україні з 1995 р. ринку державних цінних паперів зумовлює
необхідність визначення місця і ролі центрального банку України на цьому
ринку. Закон «Про банки і банківську діяльність», передбачає, що
Національний банк України здійснює обслуговування державного боргу,
виконуючи операції, пов’язані із розміщенням облігацій державної позики,
їх погашенням та виплатою процентів по них. Крім того, НБУ може купувати
і продавати цінні папери, що випускаються державою.

Національний банк здійснює операції з державними борговими
зобов’язаннями, зокрема з ОВДП, як на первинному, так і на вторинному
ринку, в умовах дефіциту державного бюджету і недостатності внутрішніх

і зовнішніх джерел для його покриття Національний банк у деяких випадках
здійснює операції з купівлі ОВДП на первинному ринку, виступаючи при
цьому у ролі кредитора уряду. Закон «Про Національний банк України»
передбачає, що центральний банк може проводити операції з державними
цінними паперами тільки на вторинному ринку, тобто використовуючи їх
лише як інструмент регулювання грошового ринку.

Необхідною умовою використання операцій з ОВДП для регулювання грошового
ринку є досягнення необхідної стабільності цінових умов реалізації угод,
що укладаються на вторинному ринку. Така стабільність у даний час
забезпечується завдяки введенню на біржовому ринку уповноважених осіб
НБУ. Їм надається право:

— подавати заявки на участь у біржових торгах у ролі покупців та
продавців державних облігацій;

— припиняти біржові торги у разі значного відхилення цін на облігації
порівняно з цінами, що були встановлені на попередніх торгах.

Згідно з положенням, затвердженим Національним банком, операції РЕПО
поділяються на три види залежно від терміну дії і порядку встановлення
процентної ставки:

— нічне РЕПО. Термін дії становить 1 день. Процентна ставка є фіксованою
на весь період проведення операції;

— відкрите РЕПО. Термін операції в угоді не визначається. Кожна із
сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО у будь-який час, але
з обов’язковим повідомленням про завершення операції. Процентна ставка
не є фіксованою;

— строкове РЕПО. Термін операції визначається в угоді. Ставка є

постійною протягом усього терміну проведення операції. У разі
невиконання умов договору РЕПО до порушників застосовуються санкції, що
визначені угодою.

Основними монетарними інструментами регулювання грошово-кредитної
політики, які Національний банк України планує використовувати у 2000
-2001роках, є:

— нормативи обов’язкового резервування коштів банківською системою
(норма, період та механізм резервування можуть змінюватися за рішенням
Правління Національного банку України залежно від ситуації на
грошово-кредитному ринку);

— облікова ставка Національного банку України (рівень облікової ставки
повинен бути позитивним відносно рівня інфляції і може змінюватися за
рішенням Правління залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку);

• депозитні сертифікати Національного банку України (залежно від
ситуації на грошово-кредитному ринку, від тенденції його розвитку
Національний банк може розміщувати депозитні сертифікати серед
комерційних банків);

• операції прямого та зворотного РЕПО з комерційними банками;

• операції на валютному ринку;

• операції на відкритому ринку.

Рефінансування комерційних банків планується здійснювати через операції
РЕПО, ломбардне кредитування.

Прогнозні монетарні параметри в ході реалізації грошово-кредитної
політики у 2000 році можуть змінюватись як у бік збільшення, так і в бік
зменшення, що залежить від економічних процесів, які відбуватимуться в
державі, та стану грошово-кредитного ринку.

3. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА БАНКІВСЬКИЙ МЕХАНІЗМ

КОНТРОЛЮ

НЕОБХІДНІСТЬ І ЗАВДАННЯ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯДУ

Нині банківська система України переживає не найкращі часи. Вона першою
серед секторів економіки здійснила перехід до ринкових відносин. Але в
подальшому загострилася суперечність між ринковою банківською системою
та іншими секторами економіки з нерозвиненими або слаборозвиненими
ринковими відносинами.

Використання законодавства у визначенні порядку обігу іноземної валюти
на території України з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету
грошової одиниці України, захисту її купівельної спроможності та
врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість
національної грошової одиниці. Система валютного регулювання в Україні
формувалась у складних і суперечливих соціально-економічних умовах.

Нормативно-правові передумови управління валютною сферою в Україні як
незалежній державі були закладені прийняттям 16 квітня 1991 р. Закону
України «Про зовнішньоекономічну діяльність». (4; с.8)

Обов’язковому розподілу підлягав виторг в іноземній валюті від
зовнішньоекономічної діяльності всіх суб’єктів цієї діяльності, які мали
постійне місцезнаходження або постійне місце проживання на території

України (резиденти) незалежно від місця реєстрації та форм власності,
крім тих, що створені за участю іноземного капіталу.

Валютний контроль в Україні почав здійснюватися відразу після
проголошення її незалежності та виходу з рублевої зони у листопаді 1992
р. І саме у листопаді 1992 — березні 1993 рр. почала формуватися в .
Україні власна система валютного регулювання.

На першому етапі валютного регулювання обмінний курс карбованця
визначався переважно адміністративними методами, що пояснювалося
існуючими економічними й політичними умовами, а саме :

— в Україні зберігалася значна частка державної власності в
промисловості, колективізоване сільське господарство, слабо розвинута
кредитно-банківська система, низькі темпи «малої» приватизації;

— «перехідні» уряди лише проголошували реформи і перехід до принципів
регульованої економіки, що насправді означало відсутність реформ;

— не було достатньої кількості кваліфікованих спеціалістів з питань
валютного регулювання та не завжди ефективно використовувався досвід.

Другий етап розвитку валютного регулювання в Україні розпочався Зжовтня
1994 р. Суть його полягала в подальшій лібералізації валютного ринку,
встановленні єдиного обмінного курсу для готівкових розрахунків, у
підготовці передумов для введення нової грошової одиниці — гривні.
Підвалини цього етапу закладалися Указом Президента України від 22
серпня 1994 р., котрий визначав правові рамки функціонування
міжбанківського валютного ринку і передбачав у II півріччі 1994 р.
Постановою Правління Національного банку України «Про уніфікацію курсу
українського карбованця до іноземних валют та лібералізацію валютного
ринку України

Досягнення фінансової стабілізації у 1996 р., у тому числі завдяки
відповідному валютному регулюванню, дало змогу у вересні цього самого
року здійснити грошову реформу, яка стала початком третього етапу .
розвитку валютного регулювання в Україні.

Юридичною основою механізму та принципів валютного регулювання,
повноважень і функцій державних органів у регулюванні валютних операцій
в Україні є Конституція України, Укази Президента України, Декрет
Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і
валютного контролю». Постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів
України, нормативні документи Національного банку України. З часу
прийняття зазначених вище законодавчих актів економіка України зазнала
значних макроекономічних зрушень, чим і була викликана потреба у новому
Законі України «Про валютне регулювання».

Отже, за роки незалежності нашої держави система валютного регулювання
та контролю пройшла звивистий і тернистий шлях

формування. Та попереду — не менш складний і відповідальний шлях її
вдосконалення, виведення на сучасний міжнародний рівень.

МЕТОДИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Основними методами валютного регулювання є:

— валютні інтервенції;

— девальвація та ревальвація валют;

— дисконтна (облікова) політика;

—управління валютними резервами (диверсифікація);

— валютні обмеження.

Валютна інтервенція — це пряме втручання центрального банку країни у
функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з
метою впливу на курс національної грошової одиниці.

Банк скуповує іноземну валюту, коли існує надлишкова пропозиція і
валютний курс перебуває на достатньо низькому рівні, та продає її, коли
пропозиція іноземної валюти недостатня і валютний курс високий. При
цьому відбувається урівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту
та обмежуються рівні коливань курсу національної грошової одиниці.

Досить часто валютні інтервенції використовуються не тільки з метою
забезпечення стабільності валютного курсу, а й для підтримування його на
штучно заниженому рівні з метою підвищення конкурентоспроможності
експорту. Недостатня ефективність регулювання валютних курсів засобами
валютних інтервенцій може викликати валютні кризи.

Девальвація — офіційне зниження курсу національної грошової одиниці
відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць.

За умов золотого стандарту, коли законодавче фіксувався золотий вміст
валют та був прямий чи опосередкований їх обмін на золото, девальвація
виявлялася в зменшенні їхнього золотого вмісту та зростанні ціни на
золото.

Девальвація може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як
елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки,
передусім на розвиток зовнішньоекономічних відносин через підвищення
конкурентоспроможності експорту та поліпшення стану платіжного балансу.

Ревальвація — офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці
відносно іноземних валют та міжнародних розрахункових одиниць.

В умовах золотого стандарту ревальвація виявлялася в збільшенні
офіційного золотого вмісту грошової одиниці. З відмовою від золотого
стандарту ревальвація стала виявлятися в підвищенні курсу національної
грошової одиниці відносно іноземних чи міжнародних валют.

Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для
регулювання валютного курсу та для збереження валютних резервів.

Регулювання рівня ставки рефінансування (облікової ставки) центрального
банку належить до ринкових інструментів і здійснюється з метою впливу на
міжнародний рух капіталу, динаміку внутрішніх кредитів, структуру
грошової маси, рівень цін.

Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив
на приплив чи відплив капіталів, а відтак і на валютний курс. Підвищення
ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит . на дану
валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Умовою ефективності дисконтної політики є переміщення капіталів Важливим
методом валютного регулювання є управління офіційними валютними
резервами.

Валютні резерви — це запаси резервних активів, які перебувають на
рахунках у центральному банку та в банках за кордоном і використовуються
для сплати боргових зобов’язань, а також, у разі необхідності, для
проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної
грошової одиниці.

Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних валют,
спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також із внеску країни до капіталу
Міжнародного валютного фонду, тобто з її квоти.

Рівень офіційних валютних резервів залежить від таких факторів:

— стану зовнішньої торгівлі. За сприятливої кон’юнктури на світових
ринках, яка зумовлює зростання прибутків від експорту та падіння цін на
імпорт, а відповідно і падіння імпортних витрат, спостерігається
збільшення обсягу офіційних валютних резервів країни. За протилежної
ситуації, коли знижуються ціни на експорт, відповідно дорожчає імпорт та
з’являється негативне сальдо торговельного балансу, що призводить до
скорочення валютних резервів через необхідність витрачати значні кошти в
іноземній валюті для фінансування імпорту;

— урівноваженості платіжного балансу.

— режиму валютних обмежень.;

— інвестиційного клімату.

— характеру політики інтервенцій.;

—режиму валютних курсів (плаваючий, фіксований). Під час розміщення
валютних резервів НБУ, як правило, використовує такі Ніппми:

—розміщення валютних коштів у депозити в закордонних банках;

— здійснення валютно-обмінних (форексних) операцій;

—розміщення вільних валютних коштів у цінні папери.

Вибір стратегічних напрямів управління валютними резервами

•залежить від конкретної економічної ситуації та цілого ряду факторів:

напрямів грошово-кредитної політики, рівня інфляції, стану державної
заборгованості тощо.

Валютні обмеження являють собою сукупність заходів та нормативних
правил, установлених у законодавчому або адміністративному порядку та
спрямованих на досягнення рівноваги в платіжному балансі, підтримання
стабільності курсу національної грошової одиниці та досягнення інших
цілей.

Валютні обмеження застосовуються, зокрема, за умов хронічних і досить
великих дефіцитів торговельних балансів, що характерне на даний час для
України. За таких умов країна змушена вводити певні валютні обмеження з
метою досягнення збалансованості зовнішніх платежів та надходжень.

Одним із методів валютного регулювання є обов ‘язковий продаж валютних
надходжень резидентів від здійснення експортних операцій.

Вимога обов’язкового продажу валютних надходжень резидентами

— одна із форм організації валютного ринку.

Правила обов’язкового продажу валютних надходжень на користь резидентів
тісно пов’язані з механізмом курсоутворення та є однією зі складових
системи валютних обмежень.

Валютна політика, що проводиться в Україні, базується на поєднанні
часткової лібералізації валютних операцій зі збереженням певних валютних
обмежень. Ця політика передбачає:

1) обмеження (навіть заборону) надання резидентами комерційних кредитів
іноземним клієнтам;

2) заборону на фінансові позики, які надаються за кордон. Конкретно це
передбачає (стосується і комерційних кредитів) заборону надавати позики
в національній валюті, одержані банком за рахунок вітчизняних ресурсів.
Банки повинні позичати за кордоном всю іноземну валюту, яку хочуть
надавати в інші країни;

3) контроль за прямими інвестиціями, тобто дотримання суворої рівноваги
між прямими інвестиціями, здійсненими резидентами (купівля підприємств у
інших країнах), і прямими інвестиціями іноземців у країну (купівля
вітчизняних підприємств нерезидентами);

4) дотримання валютної позиції банків-резидентів. Валютна позиція банку
— це співвідношення між вартістю активів та пасивів, які формують вимоги
та зобов’язання у кожній іноземній валюті (з

урахуванням позабалансових вимог та зобов’язань за незавершеними
операціями). Відкрита валютна позиція — різниця між вартістю залишків
коштів в іноземній валюті, що формують активи та пасиви (з урахуванням
позабалансових вимог та зобов’язань за незавершеними операціями) у
будь-якій іноземній валюті, внаслідок якої з’являється можливість
отримання додаткових прибутків або ризик додаткових збитків у результаті
зміни обмінних курсів валют.

КУРСОВА ПОЛІТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Проведення зваженої та обгрунтованої курсової політики є головною метою
валютного регулювання Національного банку України. Валютний курс — це
ключова ланка, яка зв’язує економіку України зі світовою економікою.
Поява обмінних валютних курсів національних валют пов’язана з розвитком
міжнародної торгівлі, яка давно вже стала невід’ємною частиною
економічної діяльності країн світового співтовариства. Обмінні
курси впливають не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою
і на національну економіку країни. Водночас зміни в різних секторах
економіки, особливо в кризових ситуаціях, відображаються в коливаннях
обмінних курсів національних валют.

Валютний курс — ціна одиниці іноземної валюти, виражена у національній
грошовій одиниці.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. За його
допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної
країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до.
цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових
відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

На валютний курс впливають такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан
торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня
пропозиція грошей, процентні ставки, перспективи політичного розвитку
тощо. Усі ці обставини ускладнюють визначення та вибір режиму валютного
курсу.

Як свідчить світовий досвід, центральні банки застосовують такі види
режимів валютних курсів:

— фіксований валютний курс,

— «вільно плаваючий» курс,

— «регульований плаваючий» валютний курс,

— систему множинних валютних курсів,

— подвійний валютний курс.

Фіксований валютний курс — це офіційно встановлене центральним банком
фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою
іншої країни. Фіксований курс установлюється на грунті таких показників,
як співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних
торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного
балансу тощо.

Одним із головних завдань державного валютного регулювання є управління
золотовалютними резервами.

Термін «золотовалютні резерви» означає запаси резервних активів, які
можуть використовуватися для здійснення міжнародних розрахунків країни,
виплат за борговими зобов’язаннями як перед урядовими установами, так і
комерційними та фінансовими структурами інших держав та міжнародних
фінансових організацій.

Сучасні золотовалютні резерви складаються з чотирьох основних
компонентів:

золотого запасу, вільно конвертованої валюти, резервної позиції та
«спеціальних прав запозичення».

Основу золотовалютних резервів України сьогодні становлять запаси
іноземних вільно конвертованих валют (ВКВ). Вони виступають у формі:

Валютний кошик НБУ складається з доларів США, німецьких марок,
французьких франків, швейцарських франків, англійських фунтів, японських
єн та ін. Значна перевага у формуванні цього кошика віддається доларам
США, німецьким маркам та швейцарським франкам (як найстійкішим «якорним»
валютам) з боку Фонду й не обмежене будь-якими строками.

Національний банк України відповідно до своїх функцій регулює приплив
іноземних інвестицій у банківську систему України. Основним нормативним
документом з цього питання є «Положення про порядок видачі ліцензій на
створення комерційних банків за участю іноземних юридичних та фізичних
осіб», затверджене постановою Правління НБУ від 7 лютого 1994 р.
(відповідні зміни та доповнення внесені постановами Правління НБУ від 17
червня 1995 р. та від 20 червня 1997 р.). Цими документами передбачено,
що в Україні можуть створюватися комерційні банки як із 100-відсотковою
участю іноземного капіталу, так і з частковою участю іноземних юридичних
та фізичних осіб.

Національний банк України здійснює реєстрацію усіх кредитів в іноземній
валюті, що їх резиденти отримують від нерезидентів, і видає резидентам
реєстраційні свідоцтва встановленої форми. При цьому
резидент-позичальник має одержати реєстраційне свідоцтво після

підписання кредитної угоди з банком-кредитором, але до фактичного
отримання коштів за кредитом.

Національний банк України не здійснює реєстрацію таких операцій, як
одержання резидентом від нерезидента (компанії, фірми) кредиту у формі
відстрочення платежу за реалізовані товари, виконані роботи, надані
послуги. Вказані операції регулюються чинним законодавством України та
міжнародними угодами.

Політика валютного регулювання реалізується через механізм . валютних
обмежень і валютного контролю.

Метою валютного контролю є забезпечення дотримання резидентами та
нерезидентами валютного законодавства.

Основним документом, який установлює режим здійснення валютних операцій
на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання,
повноваження державних органів і функції банків та інших
кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій,
права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення
валютного контролю, відповідальність за порушення валютного
законодавства, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему
валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р.
Контроль за дотриманням установленого порядку здійснення валютних
операцій покладається на органи валютного контролю. Як визначено у
статті 13 Декрету, головним органом валютного контролю в Україні є
Національний банк України, який:

— здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій
на території України з усіх питань, не віднесених Декретом до
компетенції інших державних органів;

— забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення
валютного контролю згідно з названим вище Декретом та іншими актами
валютного законодавства України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що
провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. До сфери
валютного контролю належить усе те, що підлягає валютному контролю
відповідно до чинного валютного законодавства, а саме: валютні операції,
які здійснюються резидентами України і нерезидентами на її території, а
також зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна
резидентів, що перебувають за межами України.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й
одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення
ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у
межах своїх повноважень, а також про майно, котре підлягає декларуванню.

Обов’язки щодо здійснення контролю за валютними операціями резидентів
України НБУ виконує на основі:

1) здійснення власних, силами працівників центрального апарату та
обласних управлінь НБУ, перевірок уповноважених банків стосовно
дотримання ними норм і правил валютного законодавства;

2) тісної взаємодії з державними органами, уповноваженими контролювати
дотримання резидентами України чинного валютного законодавства;

3) надання інформації державним органам України, що є одним із напрямів
співробітництва з метою посилення валютного контролю через узагальнення
та аналіз інформації про стан розрахунків за зовнішньоекономічними
операціями резидентів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів
України та Національного банку України «Про заходи . щодо забезпечення
валютного контролю» від 26 лютого 1995р., Міністерству зовнішніх
економічних зв’язків і торгівлі України для інформування Кабінету
Міністрів України та Головної державної податкової адміністрації;

4) адміністративних заходів, спрямованих на посилення валютного контролю
через надання пропозицій, розроблення та прийняття нових нормативних
актів Національного банку України та доповнень до існуючих, а також
через участь у розробленні законодавчих актів з питань валютного
регулювання і контролю;

5) аналізу звітності за валютними операціями, форми якої вста-. новлено
Національним банком України.

Ступінь відповідальності (фінансові санкції) за порушення валютного
законодавства встановлені Декретом КМУ «Про систему валютного
регулювання та валютного контролю» та положенням НБУ від 20 липня 1998
р. «Про порядок застосування ст. 16 Декрету

Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю”» від 19 лютого 1993 р.

Підставами для застосування стягнень є:

1. Здійснення комерційними банками або кредитно-фінансовими установами
операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії
Національного банку України тягне за собою штраф у сумі (вартості)
зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за
обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких
операцій з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків
або без такого виключення.

2. Здійснення резидентами та нерезидентами валютних операцій без
отримання індивідуальної ліцензії тягне за собою штраф, що обчислюється
у порядку, зазначеному в п.1, за винятком операцій з:

— вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними
особами-резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка раніше була
ввезена ними в Україну на законних підставах, або ті самі операції,
здійснені фізичними особами-резидентами на суму, що • визначається
відповідною інструкцією Національного банку України;

— платежів в іноземній валюті, за винятком оплати валютних цінностей, що
здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов’язань у цій
валюті перед нерезидентами, якщо такі зобов’язання оформлені відповідно
до діючого законодавства, а також платежів за межі України у вигляді
процентів за кредити та доходу (прибутку) від іноземних інвестицій,

— вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті,
раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної
діяльності;

— відкриття фізичними особами-резидентами рахунків у іноземній валюті на
час їхнього перебування за кордоном;

— відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками за межами
України;

— відкриття рахунків в іноземній валюті дипломатичними, консульськими,
торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном,
які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філіями
та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не
здійснюють підприємницької діяльності.

3. Торгівля іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими
установами без одержання ліцензії Національного банку України та (або) з
порушенням порядку і умов торгівлі валютними цінностями на
міжбанківсько-валютному ринку України тягне за собою штраф, що
обчислюється у порядку, зазначеному в п. 1, з виключенням банку із
Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення.

4. Невиконання уповноваженими банками зобов’язань щодо купівлі іноземної
валюти на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за
рахунок резидентів або ухилення від здійснення функцій органу валютного
контролю щодо операцій своїх клієнтів тягне за собою позбавлення
генеральної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій або
штраф. Штраф визначається у розмірі 25 % від суми іноземної валюти, що
була зафіксована у дорученні резидента, чи у розмірі 25 % від суми
валютних операцій, здійснених резидентами і нерезидентами через ці банки
з порушенням чинного законодавства.

Штраф сплачується у валюті України за обмінним курсом НБУ на день
складання відповідного протоколу порушення валютного законодавства.

5. Порушення порядку організації розрахунків в іноземній валюті між
резидентами та нерезидентами, тобто використання в межах

торговельного обороту іноземної валюти як засобу платежу без участі
уповноважених банків та отримання індивідуальної ліцензії НБУ, тягне за
собою штраф, що обчислюється в порядку, зазначеному у п. 1.

6. Несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про
валютні операції тягне за собою штраф у розмірі 20-ти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян України.

7. Ухилення резидентів від установленого порядку декларування валютних
цінностей та іншого майна, які перебувають за межами України, тягне за
собою штраф:

—за порушення термінів декларування — у розмірі одного
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожен день порушення;

— за порушення порядку декларування — у розмірі 20-ти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян акції застосовуються Національним банком
України або його регіональними управліннями на місцях.

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за діяльністю банків з
метою забезпечення стабільності банківської системи.

Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за діяльністю
банків» цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують
взаємозв’язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення
відповідної правової бази.

По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують
діяльність банків.

По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою,
положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних
актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і
конкретизують, роз’яснюють основні положення законів. Законодавчі і
нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють
надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що
мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків,
а саме:

— створення нових банків та їхніх установ;

— діяльності банків;

—реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків
певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою
регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно
як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання.
Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд
дуже тісно переплітаються.

Критерієм віднесення посередників фінансового ринку до банківських та
небанківських установ може бути комплекс із трьох посередницьких
операцій, що є базовими для банківської діяльності:

— прийняття грошових коштів від клієнтів у вклади;

— надання клієнтам кредитів і створення платіжних засобів;

— здійснення розрахунків між клієнтами.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду.

— забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою
сприяння економічному піднесенню;

— захист інтересів вкладників, що розмішують свої кошти в банках, від
неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників
потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості
вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають
можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розмішуючи
свої кошти в тому чи іншому банку;

— створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме
це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки
банківській конкуренції знижуються процентні ставки за позичками,
підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр
банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;

— забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності
банківського сектора в цілому і кожного банку окремо. Підвищення
відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в
банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної
банківської практики;

— підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в
банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і
запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів
банківських послуг.

В умовах трансформації економіки в Україні реформується банківський
сектор, і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення
ефективної системи пруденційного банківського регулювання та нагляду.
Проблема створення цієї системи має для України особливе значення,
зважаючи на такі фактори:

— нестабільний характер економіки перехідного періоду;

— незавершеність процесу ринкової трансформації банківського сектора;

— недостатній досвід комерційної діяльності банків в умовах ринкової
економіки;

— ризикована практика банківської діяльності, зокрема кредитування, що
виявляється в екстремально високому рівні простроченої, пролонгованої та
безнадійної до повернення кредитної заборгованості, а також у надмірному
кредитуванні інсайдерів, у концентрації кредитного ризику;

— недостатній рівень банківського капіталу та резервів на покриття
ризиків з огляду на потреби економіки та якість активів банків;

— неадекватність системи внутрішнього контролю та аудиту в банках стану
банківської системи.

ПІДСУМКИ

Тема написаної мною курсововї роботи надзвичайно складна і обширна.
Містить досить багато цифрової інформації. Для її розкриття було
потрібне постійне звертання до законодавчої бази України. Тема
надзвичайно цікава. Опрацювавши підготовлений матеріал, я замислилась
над проблемами, які для мене раніше були незрозумілими або в силу деяких
обставин я ними не цікавилась.

Особливості валютно-фінансової системи України мають надзвичайно
складні аспекти. І тільки вдосконалене законодавство відіграло б
вирішальну роль у поліпшенні та зміні на краще питань регулювання
фінансової політики.Стабільність економіки будь-якої держави залежить
насамперед від досконалості законодавчої і нормативної бази, яка має
забезпечувати розвиток виробництва і захищати інтереси виробників та
споживачів продукції.

Напевне вже ніхто не має сумніву, що вихід із глухого кута, в якому
опинилася наша країна на шляху до ринку, полягає у рішучому поглибленні
процесу реформування.

Слід усвідомлювати, що кожен рік економічного спаду, зниження
технологічного рівня виробництва та кваліфікації наших фахівців
зменшують шанси України зайняти гідне місце на ринку розподілу праці, в
процесі економічної інтеграції та у світовому політичному житті. Вільний
обмін думками між особами, відповідальними за прийняття політичних
рішень, та іноземними експертами є абсолютно необхідним компонентом для
визначення оптимальних шляхів економічних реформ в Україні.

Для підвищення рівня законодавчого регулювання валютних відносин в нашій
країні, необхідно прийняти Закон “Про грошову систему України”, який би
визначив засади вітчизняної грошової системи та її

функціонування, порядок емісії грошей, організацію і регулювання
грошового обігу. ( в Росії такий закон прийнято ще в 1992р.). Для
підвищення рівня законодавчого регулювання валютних відносин в Україні,
необхідно прийняти Закон “Про державний борг”. У ньому має бути
визначено адміністративну і карну відповідальність за неприйняття рішень
або за економічно невиправдані рішення у сфері управління державним
боргом. Цей Закон повинен відображати механізм координації дій між НБУ,
що здійснює монетарну політику, та Міністерством фінансів країни,
уповноваженим управляти державним боргом. Тобто йдеться про здійснення
ефективної грошово-кредитної політики. Нинішній Декрет Кабміну “Про
валютне регулювання” потребує упорядкування , оновлення, серйозного
доопрацювання та узгодження, наприклад, із законами України . “Про НБУ”,
“Про зовнішньо-економічну діяльність”, “Про організаційно-правові основи
боротьби з організованою злочинністю” та інші. (4; с.5) Прямі іноземні
інвестиції в Україну за роки незалежності становлять близько Змлрд.
доларів, або 7% від ВВП і не мають тенденції до зростання. Надходжень
кредитів від МВФ у 2000році хоч і планується в обсягах майже 1млрд.
доларів, однак цього теж недостатньо для формування резервів, оскільки
Україна вичерпала більшу частину своєї квоти і має сплачувати, крім
відсотків за попередніми позикам, також основну суму боргу. Щодо
торговельного балансу, то незважаючи на те, що вперше за багато років У
1999р. в Україні було досягнуто позитивне сальдо, ситуація
.ускладнюється скороченням експорту.

На початку 2000 року грошова база а Україні становила майже 12 млрд.
гривень. При 100% забезпеченні грошової бази виникає потреба в іноземних
активах у розмірі 2,3-2,6млрд. дол. США (за умови’ реструктуризації
зовнішньої заборгованості). Значні обсяги зовнішнього боргу, (на кінець
1999р. він сягав 13млрд. дол. США, або 40% від ВВП.

Великим негативним моментом порівнюючи з світовою практикою є
відсутність до цього часу в Україні альтернативних кредитних інститутів
та джерел інвестування (приватних пенсійних, страхових фондів, фондових
бірж, можливостей самофінансування через транснаціональні
фінансово-промислові групи тощо). Завершити свою роботу я хочу
видержками із публікації про міжнародну конференцію з питань структурних
реформ в Україні., що проходила в стінах Національного банку України 3-4
грудня 1999р. Представники Адміністрації Президента, уряду, парламенту,
НБУ, а також МВФ, Світового банку, Європейського банку реконструкції і
розвитку, інших міжнародних організацій підсумували огріхи в прорахунки
українських реформ.

За даними Світового банку, близько 50 відсотків громадян України
животіють за межею бідності. Незважаючи на майже десятирічну політичну
незалежність України, економічна незалежність держави досі залишається
ілюзорною,- вважає заступник директора II європейського

департаменту МВФ Дж.Маркес-Руарте. Сергій Тигипко – віце-прем’єр-мінстр
України з питань економіки впевнений: “Або ми проводимо реформи, або
скочуємося вниз. Потім все одно доведеться схаменутися і починати
спочатку.

Менеджер проектів Світового банку в Україні Л.Бурунчак в своєму виступі
сказала: “За дні перебування в Україні я чула слова “адміністративна
реформа” частіше, ніж за весь попередній рік”. І цьому є причини.
Сьогодні вже ніхто не сумнівається, що без зміни ролі держави,
підвищення ефективності роботи уряду зрушень на краще не буде. Світовий
банк узагальнив досвід допомоги країнам, що реформуються. Висновки
виявилися вельми повчальними: у країнах, де рівень економічного
управління державою був на висоті, міжнародна допомога відіграла дуже
позитивну роль. Кожен вкладений в економіку долар сприяв економічному
зростанню. Там же, де економічне управління було слабким, результати
виявилися жалюгідними. Більше того, міжнародну допомогу часто-густо
використовувати для того, щоб і далі жити по-старому, тим самим
погіршуючи економічну ситуацію і посилюючи страждання народу.
Зауваживши, що за роки трансформації Україна так і не спромоглася
продемонструвати жодних ознак економічного зростання, Л.Бурунчак
запропонувала українцям самим вирішувати, до розряду яких країн належить
їх держава.

Зарубіжні експерти впевнені, що нинішня система державного управління в
Україні не забезпечує становлення ринкової економіки. Структура
державної адміністрації – спадок адміністративно-командного минулого –
залишається надмірно централізованою та бюрократичною. Дефекти системи
управління підривають довіру до уряду і влади загалом. Податкова
адміністрація, митна служба, управління торгівлею, організації, які
видають ліцензії та дозволи, органи правопорядку та система державних
закупівель перетворилися на чинники розквіту корупції, Повсюдна корупція
стала тяжким тягарем для малого бізнесу та найнезахищеніших верств
населення. Водночас звільнення від податків, державна підтримка через
держзамовлення, гарантії уряду, цільові кредити стали дуже поширеним
явищем в окремих секторах економіки. (Наприкінці року Президент України
оприлюднив вражаючу цифру:

щорічний обсяг пільг сягнув 165 млрд. гривень).

Прем’єр-міністр України Віктор Ющенко наголосив: “Ми довго називали

реформами те, що ними насправді не було…”

Іноземні фахівці дійшли доволі парадоксального висновку: чим більше
економічної свободи хочемо мати, тим вагомішою повинна бути роль уряду.
В Україні ж влада виявилася не спроможною себе .реформувати, і це –
головна причина недовіри до реформ. Адміністративна реформа повинна бути
конкретною, дуже радикальною і конструктивною -це допоможе й іншим
структурним реформам. Без здійснення серйозної адміністративної реформи
ніяких зрушень у дерегулюванні не буде.

Йдеться не про перейменування держкомітетів, а про суттєве скорочення
контролюючих органів.

Передусім треба зробити так, щоб бюрократія була підвладною політикам.
По-друге, позбутися тих, чий світогляд не відповідає новому устрою
життя: навіть високий професіоналізм не гарантує від надто небезпечних
кроків, якщо немає нового світогляду. Третє: зміна управлінських
процедур у бік відвертості і підконтрольності. Ці три напрямки
визначають дух сучасної адміністративної реформи.

Голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів і банківської
діяльності Валерій Альошин вважає: ” щоб на зміну уряду реформаторів
прийшов уряд реформ, потрібен прем’єр – реформатор і реформа уряду. При
цьому прем’єром повинен бути не той, хто сам себе вважає реформатором, а
той, кого таким вважають інші; реформа уряду не зводиться до зміни
вивісок, це зміна функцій уряду”.

Для здійснення реальних реформ потрібна політична воля. “Політична воля
сьогодні – ключове поняття, – переконаний Сергій Тигипко В умовах
відсутності цивілізованого механізму прийняття та виконання політичних
рішень під контролем громадськості здійснення реальних економічних
реформ залишатиметься ” справою купки ентузіастів.”

Надзвичайно важливим кроком політичної реформи стали вибори половини
депутатів Верховної Ради за партійними списками. Сьогодні треба зробити
другий крок: парламент повинен сформувати більшість, а ця більшість –
сформувати уряд. Інакше не буде політичне відповідального парламенту,
політичне відповідального уряду.

Проте марно сподіватися, що політична воля буде реалізована без
підтримки суспільства. Реформи лише тоді дадуть позитивні результати,
коли суспільство зможе контролювати владу. Будь-яка влада, не
контрольована суспільством, – узурпована влада. Для нас надто важливо
зважитися на цілеспрямовані і продумані кроки щодо створення цивільного
суспільства. Реформи тільки тоді спрацюють, коли впливовою частиною
нашого суспільства стануть громадяни, спроможні контролювати
владу, здатні створювати інституції, які її контролюють, готові впливати
на цю владу.

Якщо в 50-мільйонній країні ми так довго не могли знайти сотню людей,
спроможних змінити стан справ на краще, значить, із адміністративною
реформою ми справді затягнули.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон “Про банки і банківську діяльність” 1991р.

2. Закон “Про Національний банк України” 2000р.

3. Закон “Про вступ України до міжнародних організацій” 1992р.

4. Закон “Про зовнішньоекономічну діяльність” 1991р.

5. Декрет Кабміну “Про систему валютного регулювання і валютного
контролю” 1993р.

6. Конституція України (редакція 1996р.)

7. Вадим Гетьман-громадянин, фінансист, політик Київ 1999р.

8. А.М.Мороз та інші НБУ і грошово-кредитна політика КНЕУ

9. А.Г.Загороднюк та інші Фінансовий словник 2-ге видання Львів “Центр
Європи” 1997р

10.А.М.Мороз та інші Основи банківської справи Київ “Лібра” 1994р.

11 .Юрдепартамент НБУ Інформаційний довідник №2 Київ 2000р.

12. М.Чумаченко Економічна ситуація в Україні: стан і шляхи розвитку
Київ-Донецьк 1999р.

13 .Вісник НБУ червень 2000р.

14.Вісник НБУ лютий 2000р.

15.Вісник НБУ березень 2000р.

Іб.Вісник НБУ травень 2000р.

17.Вісник НБУ серпень 2000р.

18.Грошова реформа в Україні НБУ Київ 1996р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020