ПЛАН

Вступ

Суть, призначення та основні елементи грошової системи

Становлення грошової системи України

Інструментарій державного регулювання вітчизняної грошової системи

Висновки

ЗМІСТ

TOC \o «1-2» \h \z HYPERLINK \l «_Toc51547069» Вступ PAGEREF
_Toc51547069 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc51547070» 1. Суть, призначення та основні елементи
грошової системи PAGEREF _Toc51547070 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc51547071» 2. Становлення грошової системи України
PAGEREF _Toc51547071 \h 11

HYPERLINK \l «_Toc51547072» 3. Інструментарій державного регулювання
вітчизняної грошової системи PAGEREF _Toc51547072 \h 21

HYPERLINK \l «_Toc51547073» Висновки PAGEREF _Toc51547073 \h 28

HYPERLINK \l «_Toc51547074» Список використаної літератури PAGEREF
_Toc51547074 \h 30

Вступ

На сучасному етапі трансформації економічних відносин в Україні значну
увагу слід приділяти побудові національної грошової системи у
відповідності до ринкових засад господарювання.

Грошова система будь-якої держави може ефективно функціонувати лише при
узгодженій взаємодії всіх її складових елементів. Враховуючи світові
тенденції зменшення ролі готівкових грошей, українським органам влади
доцільно здійснювати заходи, направлені на створення національної
масової системи електронних платежів для населення. Що стосується
розрахунків підприємств та організацій, то в межах вітчизняної
банківської системи функціонує повнофункціональна та високо технологічна
система електронних платежів, яка за більшістю параметрів не
поступається аналогічним платіжним системам в розвинутих економіках.

Актуальність дослідження грошової системи також підтверджується
необхідністю оцінки монетарного інструментарію Національного банку
України, що використовується для регулювання грошової системи.

Метою даної роботи є визначення суті, призначення та складових грошової
системи держави, здійснення характеристики становлення вітчизняної
грошової системи в історичній ретроспективі шляхом акцентування уваги на
грошовій реформі 1996р. (введення в обіг національної валюти України –
гривні), а також аналіз грошово-кредитних методів регулювання грошової
системи, що здійснює Національний банк України.

При написанні роботи використовувалися наукові праці провідних
вітчизняних та зарубіжних фахівців з питань вивчення механізму цілісного
функціонування грошової системи у взаємодії з іншими складовими
економічної системи держави, а також матеріали періодичних видань.

1. Суть, призначення та основні елементи грошової системи

Грошова система – форма організації грошового обороту в країні,
встановлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні
принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини
між суб’єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль
грошових відносин в економічному житті суспільства, всі держави,
незалежно від їхнього устрою, доручають формування грошових систем
центральним органам влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах із
федеративним устроєм, усунені не лише від формування грошових систем, а
й від контролю за функціонуванням їхніх окремих елементів.

Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і
може розглядатися як її складова. Тому в багатьох країнах правові норми,
що стосуються грошової системи, визначені безпосередньо в банківському
законодавстві, насамперед у законах, які регламентують діяльність
центральних банків. Цими законами центральним байкам надаються широкі
повноваження щодо регулювання грошового обороту. Центральний банк – це
інституційний центр грошової системи. Йому належить вирішальна роль у
забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система – явище
надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Всі грошові
потоки, незалежно від сфери економіки, яку обслуговують, та форми, в
якій вони здійснюються, є об’єктами регулятивного впливу грошової
системи. У складі грошової системи можна виокремити такі підсистеми:

• систему безготівкових розрахунків;

• валютну систем;

• систему готівкового обігу.

Кожна із вказаних підсистем мас свій особливий об’єкт регулятивного
впливу, який обмежується певною ([юрмою чи сферою грошового обороту.

Грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством,
тобто є явищем суто національним. Кожна держава формує свою власну
грошову систему, прагнучи надати їй повну незалежність та здатність
протистояти зовнішнім виливам, коли вони загрожують інтересам
національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є
однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у
функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника,
традицій, національних особливостей, рівня економічного розвитку країни
в її формуванні. Це виявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових
знаків та монет, що відбивають історію країни, а й у більш складних і
відповідальних елементах-грошової системи, таких як масштаб цін,
купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому
грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які
відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їй імунітет
проти зовнішнього втручання.

За нормативно-правового підходу до грошової системи в її складі можна
виокремити кілька елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований. У
грошовій системі України можна виділити такі елементи:

• назва грошової одиниці;

• масштаб цін;

• види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного
платіжного засобу;

• сегментація безготівкових грошових розрахунків;

• регламентація готівкового грошового обороту;

• регламентація режиму валютного курсу та операцій із валютними
цінностями;

• регламентація режиму банківського процесу;

• державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та
контроль за дотриманням чинного законодавства,

Назва грошової одиниці виникає, як правило, історично. Навіть коли
молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових
одиниць (національних валют) вони шукають у. своїй історії чи в історії
корінної нації. Так, зокрема, вчинила й Україна. Нову національну валюту
рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова
одиниця Київської Русі – високорозвинутої держави, яка існувала на
терені сучасної України в X – XI ст. Відтак здійснена своєрідна місія
зв’язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує
закономірний характер відновлення держави Україна.

Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни.
Масштаб цін у сучасних умовах, як правило, змінюється стихійно,
незалежної від волі держави, під впливом інфляційних процесів в
економіці. Тобто місце і роль масштабу цін у ціноутворенні істотно
змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаб цін з метою впливу на
їх .рівень, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін,
новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.

Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза
постійного зменшення масштабу ціп, що негативно впливає на
функціонування грошей як міри вартості та дієвість системи цін. Тому в
довгостроковому плані підтримування масштабу цін на певному, відносно
сталому рівні є важливим завданням кожної держави.

Розв’язанню цього завдання сприяють насамперед державні заходи
антиінфляційної політики. Проте ці заходи, пригнічуючи інфляцію, здатні
лише зупинити подальше скорочення масштабу цін, але не можуть відновити
його попереднього доінфляційного рівня. Ціни втримають порівнянність у
часі здатність правильно відображати динаміку економічних процесів. Види
та купюрнсть грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, яким
налає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу
відповідальність за їх забезпечення. Всі інші платіжні засоби такого
статусу не мають і взагалі не повинні надходити в оборот.

Право емісії грошових знаків та відповідальність за їхнє забезпечення
закон покладає на певний державний орган. Сьогодні таким органом, як
правило, є центральний банк країни. Випущені ним грошові знаки мають
назву банківських білетів (банкнот). В окремих винятках емісія грошових
знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). В такому
разі грошові знаки називаються скарбничими білетами. Законодавство
держави визначає не тільки вид грошових знаків, а й їхню купюрність.
Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети
передусім створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Крім
того, за високої частки великих купюр досягається економія па друкуванні
грошових знаків. Однак наявність великих купюр робить готівку
вразливішою з погляду можливості фальшування, зручнішою для
обслуговування незаконних, тіньових операцій. Тому, як правило, держави
уникають випуску купюр надто великих номіналів.

В Україні після грошової, реформи 1996. р. в обіг випускаються
банківські-білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень, а також
розмінна монета 1,-2, 5, 10, 25, 50 копійок.

Сучасні високо комп’ютеризовані банківські технології відкрили
можливість надати більшій частині грошової маси депозитну форму і
обслуговувати грошовий оборот переважно у вигляді безготівкових
розрахунків. Тому в грошових системах дедалі більшого значення набуває
державне регулювання безготівкового грошового обороту. Оскільки
безготівковий оборот грошей здійснюється через банківські рахунки і не
виходить за межі банківської системи, методичного регулювання і контролю
за законністю платіжних операцій стають простішими, створюються
сприятливі умови для захисту суспільних інтересів, а також інтересів
учасників грошового обороту

У готівковому грошовому обороті також є багато питань, які не
вирішуються в межах розглянутих вище елементів грошової системи (назва
грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). Оскільки готівка
обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування
незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності (наркобізнесу,
грального бізнесу, сексбізнесу, контрабанди, ухилення від сплати
податків тощо). В усіх цих випадках гроші використовуються тільки в
готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування
сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим
видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами
і набуває міжнародного характеру.

Зважаючи па вказані обставини, держави не обмежуються технічними
заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з
фальшивомонетниками, а застосовують заходи з регламентації і контролю
операцій з готівкою. Хоча ці заходи певною мірою обмежують право
власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене встановлювати
ці обмеження.

Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями
– надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх
країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості
національної валюти.

Регламентація режиму банківського процента забезпечує регулювання ціпи
грошей па фінансовому ринку з метою впливу на їх масу в обігу, а отже,
на сталість грошей. Це важливий інструмент грошово-кредитної політики
центрального банку.

Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством
на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони викопують під час
розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль
грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних
суб’єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і
контролю за виконанням банками цієї функції. Кожна держава створює для
реалізації цього завдання спеціальні органи регулювання грошового
обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В
Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено
Конституцією України та Законом “Про банки і банківську діяльність”.
Інші органи державного управління економікою – Кабінет Міністрів,
Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи власні заходи
економічної та фінансової політики, також впливають на грошовий оборот.
Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати
з НБУ.

2. Становлення грошової системи України

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило
необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б
можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим
оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки.
Організаційно-правові засади створення грошової системи України були
закладені в Законі України “Про банки і банківську діяльність”,
ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом
Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати
емісію грошей на території України та організовувати їх обіг,
забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну
політику тощо. Це означало, що ніякі інші органи нашої країни, а тим
більше інших країн, не мали права втручатися в цю сферу. Відтак оборот
грошей на нашій території ставав підвладним виключно органам української
держави .

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були
зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були
запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як
доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно
опинилися два види валюти – попередні рублі, емісія яких перейшла від
союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право
емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот
продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською,
валютою – рублями.

Паралельне використання в 1992 р. двох валют – старої і нової –
зумовлювалося рядом обставин:

– Центральний банк РФ ще з вересня 1991 р. перестав надсилати в Україну
рублену готівку, що спровокувало значні ускладнення в забезпеченні
потреб обороту в готівці;

– на межі 1991-1992 рр. Україна слідом за Росією стала на шлях
лібералізації цін, унаслідок чого середній рівень їх зріс майже
десятикратне, що значно збільшило попит на готівку, якої Україна не
могла отримати від Росії; Україна не мала в той час власної бази для
виготовлення грошових знаків, а фінансове становище держави не давало
змоги зразу замовити за кордоном достатню масу грошей, щоб швидко
замінити ними старі гроші.

Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні
очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко, виявилися
значні недоліки двовалютної системи грошового обороту. Вона істотно
ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію
внутрішніх безготівкових розрахунків та зовнішніх розрахунків,
насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив
свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися.
Виникли помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового обороту па початку
запровадження купоно-карбованця, були:

1. Обвальний спад виробництва під впливом лібералізації цін та розриву
попередніх господарських зв’язків, скорочення державного замовлення.
Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на
19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку – на 28,1%, продуктів
харчування – на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61% [3, с.172].
Усе це скорочувало попит на гроші, і частина наявних в обороті грошей,
виявилася зайвою, провокуючи зростання цін.

2. Вільне використання російського рубля на внутрішньому ринку України
сприяло широкому відпливу товарів за межі України, підриву товарної
основи внутрішнього грошового обігу.

Тому уряд України змушений був перевести весь готівковий обіг на
карбованцеву валюту і вилучити з нього рублеву валюту. Цей крок
забезпечував повний контроль НБУ за сферою готівкового обороту. Проте
він відкривав широкі можливості для використання емісії грошей для
покриття фінансових потреб уряду, які в той час зростали надзвичайно
швидко, що стало одним із головних чинників розкручування в Україні
гіперінфляції.

Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют,
Президент України указом “Про реформу грошової системи України” від 12
листопада 1992р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового
обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі
“український карбованець”, дістали статус тимчасових національних грошей
і стали єдиним на території України засобом платежу. Український
карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових
негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну
місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова
система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця
завершився перший етап формування національної грошової системи України.
Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не
відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським
карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з
найважливіших функцій – функцію нагромадження. Це підриває інтереси
економічних суб’єктів до накопичення грошей як джерела інвестування,
стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної
політики, зміцнення державних фінансів. У зв’язку з цим особливої
гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової
одиниці – гривні.

За той час, відколи нова національна валюта перебуває в обігу,
обслуговуючи економічну та соціальну сфери суспільного життя, висловлено
процесі запровадження гривні не постраждали матеріальні інтереси жодної
соціальної групи багато в основному позитивних оцінок і міркувань щодо
організації та наслідків проведеної у вересні 1996 року заміни
купоно–карбованця гривнею. Така одностайність позитивних оцінок цілком
виправдана. Випуск нової валюти був добре підготовлений і організовано
проведений. У населення. Всі готівкові виплати та безготівкові платежі
були проведені банками в новій валюті без помітних незручностей чи
додаткових витрат із боку їхніх клієнтів.

Особливо важливу роль в успішному запровадженні гривні відіграв
Національний банк України. Зусиллями його фахівців та служб було
проведено велику підготовчу роботу: організовано виготовлення достатньої
маси нових. грошових знаків та монет, забезпечено їх своєчасну доставку
в усі регіони країни, розроблено необхідні інструктивні документи для
всіх структур, котрі здійснювали обмін грошей. Вирішальне слово належало
керівництві НБУ у досить вдалому виборі терміну випуску гривні,
пропорції обміну старих грошей на нові, визначенні механізму випуску
гривні, сформуванні покупюрної структури маси нових грошей. Як відомо, в
багатьох країнах при проведенні грошових реформ нерідко виникали так
звані «розмінні кризи» коли в обігу бракувало розмінної монети та купюр
дрібних номіналів Банківській системі України вдалося уникнути подібної
кризи.

Слід вказати також на значну роз’яснювальну роботу щодо випуску нової
валюти, яку було проведено за безпосередньої участі керівників та
фахівців НБУ. Вона сприяла заспокоєнню громадської думки, формуванню
виваженого ставлення до нової валюти основної маси населення, що мало
особливо важливе значення для підтримки гривні на першому етапі її
функціонування.

Проте чим довше ми живемо з гривнею, тим ширшою і реалістичнішою стає
база для більш ґрунтовних оцінок того заходу, який був здійснений у
грошовій сфері у вересні 1996 року. На зміну першим, багато в чому чисто
емоційним оцінкам, що мали на меті переважно політичну підтримку гривні
повинні прийти виваженіші й реалістичніші оцінки і висновки щодо
проведеного заходу та подальшого розвитку грошової системи України.

Економічна сутність випуску гривні. Якщо судити зі змісту
нормативно–правових актів, які визначили запровадження в обіг гривні
(Указ Президента, постанови Кабінету Міністрів та Національного банку
тощо), то з 1 до 16 вересня 1996 р. в Україні було про введено грошову
реформу. Проте слід нагадати, що 7 листопада 1992 р. було видано Указ
Президента «Про реформу грошової системи України», яким сферу
безготівкового обігу запроваджувався купоно–карбованець замість рубля і
започатковувався вихід України з рубльової зони. Але це було лише
продовження процесу реформування грошової системи, який розпочався у
січні того ж року випуском у готівковий обіг тимчасової валюти –
купоно–карбованців багаторазового використання. I хоча цей захід не
називався тоді грошовою реформою, по суті це був перший крок на шляху
реформування попередньої грошової системи і розбудови нової, який за
своїм радикалізмом та наслідками відповідав усім ознакам реформи.

То скільки ж грошових реформ проведено в Україні – одна, дві чи три?
Якщо керуватися формально–правовим підходом, то можна визнати що
проведено дві реформи: в листопаді 1992 р. і у вересні 1996 р. Якщо ж
виходити з суті та внутрішньої логіки проведених заходів, то слід
визнати що проведено одну грошову реформу, яка тривала майже п’ять
років. Вона включала три внутрішньо взаємопов’язані заходи: випуск у
готівковий обіг тимчасової перехідної валюти – купоно-карбованця (січень
1992 р.); випуск цієї ж валюти в безготівковий обіг (листопад 1992 р.);
випуск у загальний обіг постійної національної валюти гривні замість
тимчасової – купоно-карбованця (вересень 1996 р.).

Усі вказані заходи можна розглядати як послідовні етапи єдиного процесу,
останній – третій етап якого став завершальним. У результаті цього
Україна одержала остаточно сформовану грошову систему з постійною
національною валютою.

Таке місце третього етапу зумовило характер його проведення – він був
зведений до простої деномінації шляхом зменшення в 100 000 разів усіх
цінових показників – з одного боку і всіх складових грошової маси та
загальної її величини – з другого. В результаті нова грошова одиниця на
момент уведення в обіг виявилася в 100 000 разів більшою від попередньої
(купоно–карбованця), у стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна
спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Саме ж
співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це
очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом простої
деномінації.

Мета грошової реформи. Грошова реформа в Україні в широкому її
трактуванні переслідувала щонайменше три мети:

Створити національну грошову систему самостійної української держави.

Забезпечити сталість національних грошей на рівні, достатньому для
стимулювання з допомогою грошових інструментів економічного і
соціального розвитку країни.

Забезпечити функціонування нової грошової системи відповідно до вимог
законів ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи
визначили її багатоетапність і значну тривалість.

&

o

?

»

$

&

(

*

`

b

d

f

j

l

?

?

e

i

i

o

o

oe

o

u

ue

4 6 8 < > A Ae AE o u ue

@

B

D

F

V

X

Z

?

?

?

?

-?

?

?

O

Oe

O

U

???????льового простору.

Проте глибока економічна криза та гіперінфляція зумовили появу в
економіці України долара США — спочатку як засобу заощадження, а потім
як платіжного засобу. Доларизація внутрішнього ринку досягла такого
високого рівня, що перетворилася в могутній інфляційний фактор, який
загрожував національним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р.
використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу на території
України.

Поступово було відновлено монополію національних платіжних засобів і
обслуговування внутрішнього ринку.

Другої мети грошової реформи було досягнуто на етапі підготовки до
введення гривні, коли після тривалої і високої інфляції НБУ вдалося
довести безперспективність інфляційного шляху мобілізації фінансових
коштів на потреби держави і перейти до реструкційної грошово-кредитної
політики, яка привела до істотного зниження рівня інфляції. Якщо за 1993
р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 раза, то за 1994 р, — у 5 разів, а
за 1995 р. — лише у 2,8 раза. Ще більше знизився рівень інфляції в 1996
р.: у травні, червні, липні він не перевищував 1%, у серпні становив
5,7%, а у вересні — 2%. Довгий час залишався стабільним і навіть
підвищувався курс карбованця щодо іноземних валют. Це дає підстави
стверджувати, що до початку осені 1996 р. національна валюта України
досягла досить високого рівня сталості чим була підготовлена база для
випуску гривні в обіг. Отже, другої мети реформи було значною мірою
досягнуто не в момент випуску гривні, а в процесі підготовки до цього
заходу.

Це є ще одним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. лише
завершальний, зовні видимий момент тривалої, часом драматичної боротьби
за стабілізацію грошової системи як одної з головних цілей реформ Тільки
істотне наближення до цієї мети зробило можливим випуск гривні.

Третя мета грошової реформи–створення грошової системи ринкового типу —
переслідувалася протягом усього терміну її проведення. За цей період
створено принципово новий механізм регулювання грошового обігу,
запроваджено в практику нові інструменти грошово-кредитної політики,
лібералізовано механізми ціно– та курсоутворення, почали формуватися
ринок цінних паперів, валютний і кредитний ринки. Тим самим були
створені сприятливі умови для проведення НБУ ефективної антиінфляційної
політики, яка й забезпечила передумови для введення гривні.

Проте завдання, що визначаються третьою метою грошової реформи, було
повністю не виконані, оскільки в країні не створено повноцінного
ринкового механізму. Нинішня грошова система має такий же перехідний
характер як і економіка, котру вона обслуговує. Тому ринкове
вдосконалення грошової системи триватиме і після введення гривні.

Соціальні аспекти проведення реформи. Визначення соціального характеру
реформи виявилося чи не найскладнішим завданням її аналізу. Найчастіше
аналітики реформи обмежуються посиланням на її неконфіскаційність,
достатню прозорість і справедливість. Проте такі оцінки стосуються
останнього етапу — випуску в обіг гривні, а не всієї грошової реформи,
тому це питання вимагає глибшого аналізу.

Перш за все слід урахувати двохетапність переходу від радянського рубля
до української гривні — через використання тимчасової, перехідної валюти
купоно–карбованця. Це дало можливість перенести основні тяготи грошової
реформи на тимчасову валюту та максимально послабити його на стадії
введення гривні. Вплив цього «маневру» на нову валюту реалізувався через
гіпервисоке знецінення тимчасової валюти — купоно–карбованця.

Як уже зазначалося, за період від січня 1991 р, до вересня 1996 р. ціни
на товари народного споживання зросли у середньому приблизно в 95 тисяч
разів. Тому всі грошові заощадження, сформовані в рублях і карбованцях
ще до початку сплеску інфляції, на термін уведення гривні перетворилися
в мізерну величину.

Деномінація цих заощаджень на загальних підставах у співвідношенні 1 :
100 000 без попередньої індексації на рівень інфляції юридично
підтвердила їх ліквідацію — переважна більшість цих вкладів виявилася
меншою від однієї гривні.

Тим самим сфера нагромаджень була істотно «очищена» від заощаджень у
попередній (рубльовій та карбованцевій) валюті. Зростає попит на гроші
після випуску постійної національної валюти гривні, що сприятиме
підтриманню сталості останньої.

Однак українська держава не заперечує своїх зобов’язань перед власниками
втрачених заощаджень. Про це свідчить прийняття Верховною Радою закону
про компенсацію вкладів населення в Ощадному банку станом на 1 січня
1992 р. Але реальну виплату такої компенсації відкладено на майбутнє,
оскільки держава не має необхідних коштів, а використання для цього
додаткової емісії неминуче підірве сталість нової валюти.

Зростання в 1995—1996 роках заборгованості держави по виплатах
заробітної плати та інших доходів працівникам бюджетної сфери,
пенсіонерам, студентам тощо теж сприяло «очищенню» не тільки сфери
заощаджень, а й поточної каси населення для розширення попиту на нову
валюту. Якби вказаної заборгованості (а це сотні трильйонів карбованців)
взагалі не було допущено чи було виплачено новими грішми, то випуск
гривні у вересні 1996 р. міг би взагалі не відбутися, оскільки не було б
достатніх для цього передумов, або ж нова валюта продовжила б тенденцію
інфляційного знецінення, започатковану купоно–карбованцем.

Отже, основні соціальні тяготи, пов’язані з проведенням грошової
реформи, лягли на плечі тих верств населення, які втратили внаслідок
гіперінфляції свої заощадження, сформовані до 1992 р., та стали не із
своєї волі кредиторами держави в 1995—1996 роках. А це, як правило,
найнезахищеніші групи, бо вони працюють (чи працювали) у легальному
секторі економіки і доходи їхні визначаються переважно державою.

Але проведення грошової реформи має й інший соціальний аспект. Оскільки
воно збіглося з початковим етапом ринкових реформ (лібералізація цін,
підприємницька діяльність, зовнішньоекономічна зв’язки, валютні
операції, послаблення державного втручання і контролю за виробничою та
комерційною діяльністю, грошовими відносинами тощо), багатьом
господарюючим суб’єктам та фізичним особам вдалося уникнути інфляційних
втрат і навіть нагромадити значні кошти на спекулятивних операціях та
завдяки механізмам бактеризації I доларизації.

Вказані операції та нагромадження мають значною мірою «тіньове»
забарвлення. Але оскільки вони здійснювалися під гаслами ринкових
відносин, їх справедливо можна розцінювати як прогресивні, як такі, що
сприяють швидкому формуванню ринкового середовища і ринкових механізмів.

Імовірно, тому держава погодилася звільнити цих економічних суб’єктів і
соціальних тягот грошової реформи. Спочатку були створені сприятливі
умови, щоб можна було уникнути інфляційних втрат нагромаджених коштів,
навіть примножити їх, а потім під гаслом «неконфіскаційності реформи»
деномінувати їх на загальних підставах і цим повністю зберегти.

Реалізований під час проведення реформи розподіл соціальних тягот суті
означає істотний крок нашої держави в бік легалізації грошових
нагромаджень тіньової економіки. Рух у цьому напрямку можна було б
тільки вітати, якби він послідовно тривав і після введення гривні. Цим
були б caбезпечені сприятливі умови для мобілізації значних фінансових
ресурсів в іноземній та національній валюті) на внутрішньому ринку для
інвестування розвитку економіки, щоб домогтися підйому виробництва і
наблизити на її основі компенсацію інфляційних втрат, яких зазнали
суб’єкти легальної економіки. Чим швидше це буде зроблено, тим
реальнішим буде принцип неконфіскаційності та справедливості проведеної
грошової реформи.

3. Інструментарій державного регулювання вітчизняної грошової системи

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і
реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї
політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової
системи.

У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності
грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують
монетарну політику надто вузько – як урядову політику впливу на
кількість грошей в обороті [7, с.19]. Представники іншого підходу
визначають її надто розширено — як один із секторів економічної політики
вищих органів державної влади [12, с.24]. У першому випадку механізм
монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно
збіднюються його результативні можливості, у другому – не визначено
специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших
секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на
економічні процеси.

Більш повно і точно виражає сутність монетарної політики визначення її
як комплексу взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь
визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту,
які здійснює держава через центральний банк. Як випливає з цього
визначення, монетарній політиці властиві комплексність,
різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення
певних, заздалегідь визначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються
центральним банком через механізм грошового ринку. При такому підході
монетарна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів. Вона
має внутрішньо єдину інституційну основу – грошовий ринок і банківську
систему. У такому трактуванні монетарна політика являє собою
організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними
цілями, інструментами та роллю в економічному регулюванні.

Об’єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної
політики, є такі змінні грошового ринку:

– пропозиція (маса) грошей;

– ставка процента;

– валютний курс;

– швидкість обігу грошей та ін.

Залежно під економічної ситуації в країні об’єктом монетарного
регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний
банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь
інші органів державного регулювання економіки – Міністерство фінансів,
Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи
виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні
показники, які слугують орієнтирами для формування цілей
грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту,
платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна
Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує
інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики
належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед
суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією
України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади
грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Залежно від економічних змінних та пов’язаних з ними тактичних цілей
визначаються інструменти монетарної політики. Вибір їх є прерогативою
центрального банку.

Інструменти монетарної політика. Світова практика монетарної політики
нагромадила значний досвід використання певних інструментів
грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна
поділити на дві групи:

– інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні
процеси;

– інструменті: прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання
норми обов’язкових резервів, процентна політика, рефінансування
комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення
емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування
центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони
на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл
кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку
рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами
тощо.

Розглянемо детальніше механізм використання окремих інструментів
опосередкованої дії як більш ефективних і перспективних в умовах
України.

Операції на відкритому ринку – це найбільш застосовуваний інструмент
монетарної політики в країнах з високорозвинутими ринковими економіками.
У країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту
обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого
ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці
чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно
проявляють себе і в умовах України. Проте цеп інструмент у перспективі
відіграватиме ключову роль і в монетарній політиці НБУ.

Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому,, що, купуючи цінні
папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот
відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а
потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.

Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучає на відповідну суму
банківські резерви, а згодом зменшується і загальна маса грошей в
обороті. У результаті цих операцій відповідно збільшується чи
зменшується пропозиція грошей па ринку, що впливає в кінцевому підсумку
па кон’юнктуру товарних ринків.

Вплив па пропозицію грошей можна забезпечити купівлею-продажем цінних
паперів як у комерційних банків, так і в інших власників. Якщо цінні
папери продаються банкам, то їх надлишкові резерви скорочуються негайно,
оскільки оплата здійснюється з їх кореспондентських рахунків у
центральному банку. Тому регулятивний ефект настане досить швидко, майже
негайно. Якщо цінні папери продаються юридичним чи фізичним особам, то
надлишкові резерви банків теж скоротяться, бо гроші платників
перебувають на їх рахунках у банках і в кінцевому підсумку будуть
списані з їх коррахунків у центральному банку. Проте регулятивний ефект
настане трохи пізніше, ніж у першому випадку.

Операції па відкритому ринку можуть проводитися як у формі прямої
купівлі-продажу, так і на умовах зворотного викупу. В останньому випадку
за первинного продажу чи купівлі одночасно укладається угода про
зворотний викуп чи продаж цих цінних паперів через певний, як правило,
досить короткий, термін. Такі операції називаються “РЕПО” і здійснюються
переважно під час проведення захисних операцій на відкритому ринку.

Про частку РЕПО-операцій в структурі інструментів рефінансування
Національного банку України свідчить рис.3.1.

В структурі методів рефінансування, що здійснив НБУ у 1 кварталі 2003
року, провідну роль відіграють кредити “овернайт”, а величина операцій
РЕПО склала лише 4% від загальної суми рефінансування.

Підтвердженням низької уваги НБУ до операцій РЕПО є і “Основні засади
грошово-кредитної політики на 2003р.”, згідно з якими операціям РЕПО
Національний банк відводить останнє місце у регулюванні обсягу грошової
маси [10,с.11].

Рис.3.1.Структура механізмів рефінансування Національним банком України
банків в 1 кварталі 2003р [11,с.40].

Регулювання норми обов’язкових резервів — високопотужний інструмент
впливу на пропозицію грошей, що має невідворотну і негайну дію. Механізм
цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлює для
всіх банків та інших депозитних установ норму обов’язкового зберігання
залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання
і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов’язкового
резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових
резервів банків, зменшує їх кредитну спроможність, знижує рівень
мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг
пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібно збільшити пропозицію
грошей, то досить відповідно знизити норму обов’язкового резервування, і
ситуація змінюватиметься на протилежну — збільшиться обсяг вільних
резервів, підвищаться кредитна спроможність банків і рівень
мультиплікації депозитів.

Суттєвим позитивом розвитку даних операцій Національним банком є
встановлення у 2001-2002 рр. диференційованого розміру обов’язкових
резервів комерційних банків у НБУ в залежності від типу залучених коштів
(довгострокові чи короткострокові депозити, тип валюти депозитного
рахунку).

Про динаміку величини обов’язкових резервів в Україні свідчить табл.3.1.

Таблиця 3.1

Динаміка нормативу обов’язкового резервування коштів банків у НБУ на
кінець періоду, %[1,с.40-41]

Рік Значення нормативу резервування

1992 10

1993 25

1994 15

1995 15

1996 15

1997 15

1998 17

1999 17

2000 15

2001 6-14

2002 2-12

Цей інструмент монетарної політики має ту перевагу, що він однаково
впливає на всі банки, змінюючи пропозицію грошей негайно і досить
потужно. Але він має і значні недоліки.

По-перше, підвищення норми обов’язкового резервування може привести всі
банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати
їх становище на ринку. Щоб урятувати такі банки, центральному банку
довелось би вживати компенсуючих заходів, наприклад посилити їх
рефінансування чи збільшити купівлю цінних паперів, що буде розмивати
регулятивний ефект від застосування інструменту обов’язкового
резервування.

По-друге, підвищення норми резервування негативно позначається на
фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за активними операціями. У
цьому зв’язку таке застосування даного інструменту рівноцінне підвищенню
оподаткування банків.

По-третє, якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в
невеликих обсягах, то цей інструмент просто не

годиться, бо зміна норми резервування на 1% може дати значно більшу
зміну пропозиції, ніж це потрібно. А часті зміни норми, резервування
(вгору-вниз) взагалі можуть паралізувати діяльність банків.

Зазначені недоліки цього інструменту обумовили дуже обережне його
використання в розвинутих країнах: норма резервування там установлюється
на невеликому рівні і змінюється дуже рідко, а деякі країни взагалі
відмовилися від нього.

Процентна політика – один із м’яких інструментів монетарної політики,
подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на
відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банк
установлює ставки процентів за позичками, які він падає комерційним
банкам у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою
процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи
рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:

– стримує попит комерційних банків на свої позички, гальмує зростання їх
надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб’єктів,
стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей;

– сигналізує економічним суб’єктам про свій намір “здорожити” гроші, що
саме по собі спонукає економічних суб’єктів до більш обережної поведінки
і зумовлює падіння ринкової кон’юнктури.

Зниження центральним банком облікової ставки має протилежні наслідки –
збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви,
що спричинює зростання пропозиції грошей.

Висновки

Вивчення суті, призначення та структурних елементів грошової системи, її
становлення в українських умовах та аналіз монетарних інструментів
Національного банку України, що використовуються для регулювання
грошової системи дозволили сформулювати наступні висновки:

1. Грошова система – це така форма організації грошового обігу в країні,
яка склалася історично і закріплена в законодавчому порядку. Основними
її елементами є: 1)найменування грошової одиниці; 2) масштаб цін; 3)види
та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного
засобу; 4) регламентація безготівкових грошових розрахунків;
5)регламентація режиму валютного курсу та операції з валютними
цінностями; 6) регламентація режиму банківського проценту; 7)державні
органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за
дотриманням чинного законодавства.

2. Становлення грошової системи здійснювалося шляхом проведення однієї
грошової реформи, яка тривала майже п’ять років. Вона включала три
внутрішньо взаємопов’язані заходи: випуск у готівковий обіг тимчасової
перехідної валюти – купоно-карбованця (січень 1992 р.); випуск цієї ж
валюти в безготівковий обіг (листопад 1992 р.); випуск у загальний обіг
постійної національної валюти гривні замість тимчасової —
купоно-карбованця (вересень 1996 р.).

3. Регулювання грошової системи Національний банк України здійснює з
допомогою таких грошово-кредитних інструментів як встановлення для
комерційних банків вимог з формування обов’язкових резервів від
залучених коштів, операції на відкритому ринку, рефінансування
комерційних банків, процентна політика (встановлення величини облікової
та ломбардної відсоткових ставок), регулювання офіційного валютного
курсу національної валюти. На думку Національного банку України найбільш
дієвими монетарними інструментами, що забезпечують ефективне
функціонування вітчизняної грошової системи, є встановлення вимог щодо
створення комерційними банками обов’язкових резервів, а також
регулювання валютного курсу гривні (в деякій мірі адміністративне)
шляхом обмеження доступу банківських установ на валютний ринок.

Напрямками розвитку грошової системи України є:

розбудова власного емісійного механізму;

формування механізму регулювання Національним банком України пропозиції
грошей;

розроблення методики грошово-кредитної політики;

розбудова національної платіжної системи;

формування механізму валютного регулювання;

розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з
регулювання інфляції.

Список використаної літератури

Бюллетень НБУ. – 2003. — №4.

Гроші та кредит: Підручник / За ред. Професора Б.С. Івасіва. – К.:
КНЕУ,1999. – 404с.

Гроші та кредит: Підручник / М.І.Савлук, А.М.Мороз, М.Ф.Пуховкіна та
ін.; За заг. ред. М.І.Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 598с.

Деньги, кредит, банки: Учебник / О.И. Лаврушин, М.М. Ямпольский,
Ю.П.Савинский и др.; Под ред. О.И. Лаврушина. – М.: Финансы и
статистика, 1999. – 464с.

Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов./ Е.Ф. Жуков, Л.М. Максимова,
А.В.Печникова и др.; Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. – М.: Банки и биржи,
ЮНИТИ, 1999. – 622с.

Дзюблюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах
ринкового реформування економіки, 2000. – 512с.

Доллан Э., Кемпбелл К., Кемпбелл Р. Деньги, банковское дело и
денежно-кредитная политика: Пер. с англ. – М.: Л.: Худож. лит. Ленингр.
отд-ние, 1991. – 246с.

Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. Посібник. – К.: Товариство
“Знання”, КОО, 1998. – 169с.

Мишкін Ф.С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків:
Пер. з англ. – К.: Основи, 1999. – 963с.

Основні засади грошово-кредитної політики України на 2003р., схвалено
Рішенням Ради Національного банку України від 10 вересня 2002р. №13 //
Урядовий кур’єр. – 2002. — №172. – С.11.

Основні монетарні параметри грошово-кредитного ринку України у березні
2003 року // Вісник НБУ. – 2003. — №5. – С.40.

Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту і пропозиції в Україні. –
К.: Видавничий дім “Скарби”, 2000. – 336с.

PAGE

PAGE 3

Похожие записи