Реферат

на тему:

“Гроші як економічна цінність:

філософсько-психологічний аспект”

План

Вступ.

1. Філософські погляди Платона про цінність грошей.

2. Філософські та економічні погляди Арістотеля на природу грошей.

3. Інші філософи та вчені про цінність грошей з точки зору економіки,
психології та філософії.

4. Походження, суть та вартість грошей.

5. Функції грошей.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Гроші та грошовий обіг практично здійснюється в кожній країні світу і
виконує важливу економічну роль. Гроші виникли в ІV – ІІІ тисячолітті до
н.е. , а грошові системи — тільки із зародженням капіталістичного
способу виробництва.

Економісти довгий час не могли вирішити проблему походження й сутності
грошей. З приводу цього відомий англійський політик минулого століття
У.Гладтсон сказав, що навіть кохання не зробило стількох людей дурнями,
як спроби розібратися в тому, що таке гроші. Одні економісти
стверджували, що гроші — результат угоди, свідомої домовленості між
людьми. Інші доводили, що гроші «впроваджуються» державою в якості
інструменту для виміру цін товару. Треті вважали, що золото й срібло є
грішми за своєю природою, незалежно від характеру суспільних відносин.
Четверті взагалі не вбачали різниці між товарами й грішми. Проте, жодна
з цих теорій не давала дійсного наукового з’ясування природи грошей як
економічної категорії. В дійсності ж гроші не є результатом суб’єктивних
дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об’єктивного
багатовікового розвитку форми прояву вартості — мінової вартості.

З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на два полюси:
на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому — всі
інші товари як втілення індивідуальної, приватної праці. В результаті
обмін товарів на гроші — це, по суті, визнання суспільством
індивідуальних, приватних затрат праці. Звідси випливають три важливих
висновки, які характеризують сутність грошей: по-перше, гроші — це
історично визначена, властива товарному виробництву форма економічних
зв’язків між товаровиробниками, й тому ми повинні сприймати їх не просто
як річ, що спрощує мінові операції, а як суспільні відносини людей,
виражені через гроші. По-друге, гроші служать засобом стихійного обліку
кількості й якості суспільної праці товаровиробників, що здійснюється на
ринку. По-третє, гроші являють собою інструмент, за допомогою якого
абстрактному змісту вартості надається реальність, конкретність,
дійовість.

1. Філософські погляди Платона

про цінність грошей

Виходячи з того, що люди помітно різняться за своїми здібностями, одні з
них народжені для управління, інші — для військової справи, а решта —
для землеробства й ремесла, Платон поділяв усе вільне населення в
ідеальній державі на три стани: філософів, що керують державою; воїнів,
покликаних воювати, боронити державу і лад у ній; та землеробів,
ремісників і торговців, тобто всіх тих, хто займається господарською
діяльністю. Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям
праці, яке здатне говорити.

Отже, поділ праці у Платона є також підставою для соціального поділу
суспільства. Філософи й воїни, на думку Платона, не повинні мати
приватної власності, у них все має бути спільним. Щоб ці стани могли
якнайліпше керувати державою і захищати її, вони мають бути цілковито
вільними від виробничої праці й матеріальних клопотів. Засоби існування
для вищих станів мусять постачати члени третього стану, а також раби.

Із тези, що людей від природи наділено неоднаковими здібностями,
випливала необхідність закріпити їх поділ за заняттями. Кожна людина,
уважав Платон, мусить займатися тією діяльністю, яка найбільше
відповідає її здібностям, не поєднуючи її з іншими видами діяльності. На
це має бути пряма державна заборона. Але займаючись лише одним видом
праці, людина інші свої потреби може задовольнити через обмін
продуктами. Унаслідок цього з’являються ринок, торгівля і гроші.

Визнаючи необхідність торгівлі, Платон, проте, ставився до неї як до
справи, не гідної афінського громадянина. Відтак торгівлю треба залишити
тільки варварам-іноземцям. Порушуючи питання торгівлі та
товарно-грошових відносин, Платон висловив надзвичайно важливу (і не
тільки для своєї доби) думку про те, що в процесі обміну відбувається
зрівнювання всіх товарів і вони стають порівнянними, незважаючи на те,
що вони є різними споживними вартостями. Водночас Платон уважав, що
товари порівнюються за допомогою грошей. Категорія вартості в його
теорії відсутня. Гроші, на думку мислителя, потрібні для обміну, а тому
мають виконувати функції засобу обігу та міри вартості. До функції
грошей як скарбу, засобу нагромадження Платон ставився вкрай негативно,
був противником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство.
Такий погляд Платона на торгівлю і гроші зумовлений його прихильністю до
натурального господарства і розумінням того, що розвиток торговельного
та лихварського капіталу сприяв би поширенню товарно-грошових відносин і
розкладу натурального господарства.

2. Філософські та економічні погляди Арістотеля

на природу грошей

Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність
споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як
накопичення грошей. Багатство першого виду має межу, якою є споживання.
Багатство, виражене у грошовій формі, не знає меж. Відповідно до цього
Арістотель розрізняв економіку і хрематистику. Під економікою він
розумів мистецтво надбання благ, необхідних для життя чи корисних для
дому, а також для держави, тобто природну господарську діяльність,
зв’язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Вона включала й
обмін (дрібну торгівлю) у межах, необхідних для задоволення потреб.
Хрематистикою Арістотель називав мистецтво наживати багатство, робити
гроші. Це діяльність винятково у сфері обігу, спрямована на накопичення
багатства у формі грошей (велика торгівля і лихварство), яка є, на думку
Арістотеля, неприродною.2 Засуджуючи хрематистику, він, проте, розумів,
що економіка неминуче переходить у хрематистику.

Розмежування двох видів багатства, а також протиставлення природного
неприродному привели Арістотеля до розуміння подвійного значення блага.
Кожне благо, писав він, може бути використане за призначенням чи,
навпаки, не належним чином. Так, сандалію можна взути або скористатися
нею для обміну. І те, і те, за Арістотелем, є споживними вартостями
сандалії. Проте використання сандалії для обміну є неприродним способом
її уживання, бо природним Арістотель уважав лише безпосереднє
споживання, «притаманне речі» як такій (саме як споживній вартості).
Водночас споживною вартістю блага для його власника буде і здатність
блага обмінюватися на інше благо, тобто його мінова вартість. Отже,
Арістотель, власне, відкрив дві сторони товару.

Уважаючи природними лише ті економічні відносини, котрі відповідають
натуральному господарству, і розглядаючи товарно-грошові відносини як
неприродні, давньогрецький мислитель, однак, значно глибше, ніж його
попередники, дослідив ці останні. Він зазначив, що потреби пов’язують
людей в єдине ціле і зумовлюють обмін і що «як без обміну не було б…
взаємовідносин, так без прирівнювання — обміну, а без порівнянності —
прирівнювання». Висловивши надзвичайно важливу думку про прирівнювання й
порівнянність обмінюваних речей, Арістотель, проте, не визначив, що саме
робить їх такими. Він гадав, що різні речі є в принципі непорівнянними,
але стають такими за допомогою грошей, оскільки це диктується практичною
потребою.

Безперечною заслугою Арістотеля є аналіз зародження й розвитку торгівлі,
історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу. Вихідним
пунктом, за Арістотелем, була мінова торгівля, тобто безпосередній обмін
продукту на продукт, коли мінові відносини спочатку виникли між родовими
сім’ями (общинами), а потім стали розвиватися всередині них. Поширення
мінової торгівлі поступово привело до появи грошей, і мінова торгівля
перетворилася на товарну (товарний обіг), яка є, власне, обміном за
допомогою грошей. На думку Арістотеля, виникнення грошей — необхідність,
зумовлена розвитком торгівлі. Гроші існують для зручності обміну.
«Неначе заміна потреби, за спільною домовленістю з’явилася монета, —
писав він. —… Монета, немовби міра, роблячи речі порівнянними,
прирівнює». Природними функціями грошей Арістотель вважав функції засобу
обігу й міри вартості. У міру нагромадження грошей товарна торгівля, у
свою чергу, перетворюється на велику торгівлю, яка належить до
хрематистики. Таким чином, у своєму дослідженні етапів розвитку торгівлі
Арістотель показав перехід від форми Т—Т до форми Т—Г—Т, а від неї до
Г—Т—Г. Останню форму торгівлі, де гроші функціонують як капітал, він
гостро засуджував, як і лихварство.

3. Інші філософи та вчені про цінність грошей

з точки зору економіки, психології та філософії

Розмірковуючи про походження грошей, відомий середньовічний вчений Фома
Аквінський дотримувався думки, що вони виникли внаслідок домовленості
між людьми. Їх призначення — полегшити справедливий обмін. При цьому
поняття грошей та монети він не розрізняв. Визнаючи необхідність грошей
як засобу обігу, він розглядав їх і як міру вартості. «Монета, — писав
Аквінат, — найповніша міра для матеріального життя в торгівлі та
обороті», а водночас і «мірило в роботі». Фома Аквінський виділяв
«внутрішню цінність» та «номінальну цінність» грошей (монети). Він
уважав, що останню може визначати держава і припускав можливість її
незначного відхилення від «внутрішньої цінності», виступаючи проти
псування монети.

Фома Аквінський засуджував лихварство. На його думку, стягувати
проценти, надаючи гроші в позичку, означало б продавати те, чого
насправді не існує. Тут немає рівності, а тому нема і справедливості.
Оскільки гроші винайдено для обміну, «перший і головний результат
користування грошима полягає в їх уживанні або витраті». Через це
несправедливо, крім повернення самих грошей, отримувати ще й плату за
користування ними. Водночас Аквінат погоджувався з тим, що процент можна
розглядати як винагороду за ризик утратити позичені гроші та як
своєрідне відшкодування втрачених доходів, котрі позичкодавець міг би
мати, використавши позичені комусь гроші у власних інтересах. Тим самим
Фома Аквінський займав компромісну позицію не тільки з питання торгового
прибутку, а й процента.

Проблемі грошей було присвячено «Трактат про походження, природу,
юридичну підставу та зміну грошей», написаний французьким ученим Школою
Оремом (Оресмом) (бл. 1323 — 1382). У ньому висловлено думку, що гроші є
штучним інструментом, який люди винайшли задля полегшення товарообміну.
Золото та срібло стали грошима завдяки своїм природним властивостям.
Спочатку вони були звичайними товарами і лише поступово набули ролі
грошових металів. Нікола Орем був противником псування монети, оскільки
вона не є власністю короля, хоч і карбується з його портретом. Він
зазначав, що зміна ваги і цінності монет завдає збитку торгівлі та
кредиту, знецінює різні грошові доходи. Отже, заслугою Орема є спроба
розкрити походження і суть грошей, закономірності грошового обігу.

З сучасників досить глибоко досліджував економічну цінність грошей
Рікардо. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу.
Це не випадково. Досконало знаючи правила біржової гри, він намагається
теоретично обгрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання
було тоді надзвичайно актуальним у зв’язку з припиненням Англійським
банком у 1797 p. обміну банкнот на золото, що зумовило їхнє знецінення.
Саме тому Рікардо взяв активну участь у полеміці, що розгорнулася з
цього приводу.

Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він
розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото.
Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається
витратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу
залежить від суми товарних цін. Проте використання золота Рікардо вважає
дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового
обігу.

Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої цінності. Для
надання їм цінності необхідно, щоб їхня кількість «регулювалась згідно з
цінністю металу, який служить грошовою одиницею». Пізніше, однак,
Рікардо відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник
кількісної теорії грошей. Він заявив, що в обігу може бути будь-яка
кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій
протистоятиме сукупна маса товарів. Співвідношення цих величин і
визначає як рівень цін, так і цінність самих грошей.

4. Походження, суть та вартість грошей

Щоб дати науково достовірне тлумачення суті грошей, потрібно перш за все
дослідити їх походження. На жаль, світова економічна думка не дала
однозначного пояснення цього процесу.

Починаючи з Арістотеля і до 18 ст. в теорії грошей була широко
розповсюджена думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або
запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну
товарів. Таке трактування походження грошей одержало назву
раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками
політичної економії А.Смітом, Д.Рикардо, К.Марксом довів безпідставність
раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли
на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної
домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної
ролі в формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку
складну їх форму як гроші.

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення
грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На
найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали
одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти, зробити
це було досить складно: бажання двох суб’єктів ринку щодо обміну
споживними вартостями не співпадали. Наприклад, власник шків овець хотів
виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре,
якщо власник останньої мав потребу в шкірах овець, тоді обмін міг
відбутися. У противному разі всі троє нічого не могли придбати і
поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі
обмінюються на ринку, є такий, який найчастіше питають, тобто він має
найбільшу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на
необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній
місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник
овечих шкір одразу обміняє їх на сіль, за яку потім виміняє необхідне
йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку ( сокиру, а за неї ( зерно.

В даному випадку сіль виступає для власника шкір не просто споживною
вартістю, а засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З
розвитком і ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими
для учасників обміну. Їх починають приймати всі в обмін на звичайні
продукти, і тим самим вони поступово набувають нової споживної вартості
( властивості бути загальним товарним еквівалентом. В окремих
місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово
виділялися свої товари на роль загального еквіваленту. В такій ролі у
різних народів виступали худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали
та ін.

Стихійне закріплення за одним з товарів ролі загального еквіваленту
означало по суті появу грошей в їх найпростішому вигляді Вони вже могли
виконувати висхідні, базові грошові функції ( засобу вимірювання
вартості та засобу обігу. Проте на цій примітивній формі розвиток грошей
не зупинився.

В міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності праці,
ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно
посилював вимоги до грошового товару. Зокрема, посилювалися вимоги щодо
портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму,
довготривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та
здатності тривало утримувати її на незмінному рівні та ін. Формування
вказаних вимог призвело спочатку до заміни в ролі загального еквіваленту
звичайних товарів першої необхідності /худоба, сіль, зерно/ товарами (
прикрасами /перли, черепашки, хутра тощо/, а потім цих останніх (
кусочками металів, спочатку звичайних /залізо, мідь/, а потім (
благородних /срібло, золото/.

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей
набули поступово настільки важливого значення, що відбулося розмежування
природної споживної вартості грошового товару, як його здатності
задовольняти певну потребу людини, і його специфічної споживної вартості
як грошей ( здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу,
зберігання вартості тощо. В цій якості грошовий товар набув здатності
задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську
потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості
грошового товару послаблювався зв’язок останнього з першочерговими
життєвими потребами в кінцевому рахунку взагалі передати роль грошей
нематеріальному носію, що сталося в середині 20-го століття через
демонетизацію золота.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей ( це тривалий
еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва
та обміну. Таке трактування походження грошей одержало назву еволюційної
концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу
для вияснення суті грошей З нього випливає ряд важливих в цьому
відношенні висновків:

по-перше, гроші за походження ( це товар, але не просто товар, а носій
певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення із
широкого ряду звичайних товарів одного ( грошового;

по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного
виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди
даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за
формами існування;

по-третє, гроші не можуть бути відмінені чи змінені угодою людей або
рішенням держави до тих пір, поки існують адекватні грошам суспільні
відносини, так само, як і не можуть бути “введені” там, де таких
відносин не існує.

Визнання еволюційної концепції походження грошей не відміняє зовсім
питання про роль раціонального фактора в творенні грошей, перш за все
про роль держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно
важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують в
тісному взаємозв’язку і взаємовпливі. Тому нема підстав взагалі
заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не
конституююча, а трансформуюча, тобто не держава створює гроші як
економічне явище, але вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути
грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх
до ефективного виконання суспільної ролі. Наприклад, держава надала
металевим грошам форму монети, завдяки державі стала можливою заміна
золотих грошей неповноцінними кредитними грішми, держава визначає
номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Але всі ці дії
держави щодо грошей не зачіпають їх суті, не визначають і не відміняють
її, тобто мають чітко визначені межі. Якщо ж держава в своїх
трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад, емітує такі гроші,
які втрачають довіру до себе з боку суспільства, а отже ( перестають
бути грішми по суті, то сама економічна дійсність почне “шукати” чи
створювати більш надійні гроші, зокрема вдасться до послуг іноземної
валюти чи кредитних зобов’язань /векселів/ надійних комерційних
структур. За таких умов держава змушена буде обмежити свій вплив на
гроші вказаними межами, замінити “неякісні” гроші якісними, провівши
грошову реформу, і надалі рахуватися з об’єктивною природою грошей в
своїх трансформуючих діях.

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші ( це специфічний
товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є
загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквіваленту визначається перш за все їх
походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного
виділення з безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми
фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й
після завершення формування грошей як самостійного економічного явища
носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому
вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони
визначали товарну природу і грошей, суспільну роль яких виконували
нібито за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їх походженням
чи закріпленням їх суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є
товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їх місцем у
товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей
виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм
грошової суті, одержало подвійне існування ( як звичайний товар і як
гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій
вартості.

Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задовольняти певні
потреби людини, золото набуло загальної споживної вартості ( здатності
задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як
загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю
золота виникла суперечність ( якщо воно застосовується у першій своїй
якості, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

В міру розвитку товарного виробництва неухильно загострюється ця
суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в
золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як
конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення
специфічних якостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх
стає деділі важче.

Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей,
поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного
товару-золота до простого його знаку. Перший крок у цьому напрямі був
зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота
як товару найменшою мірою вимагалися, ( у сфері товарного обігу.
Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для
заміщення грошей-золота грошами-знаками.

Реальна дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як
звичайного товару і як грошей. Вартість золота як звичайного товару
формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в
золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. на
вартість же золота, як грошей, впливають, крім того, ще й такі фактори,
як зміни суспільних потреб у грошах в усіх їх функціях, динаміка золотих
запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Тому вартість золота як
грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота,
більш сталою, ніж вартість золота як товару.

Особливо відчутно ці відмінності вартості золота як звичайного товару і
грошей виявляються в обігу монет. Як відомо, від тривалого обігу монети
стираються, і вартість золота, що реально залишається в монеті,
зменшується. Проте в обігу монети продовжували циркулювати в своїй
попередній вартості, яка залишилася лише номінально. У такій номінальній
вартості монети продовжували успішно функціонувати як міра вартості і
засіб обігу, тобто виконувати основні функції, які й конституюють явище
грошей.

Подібна роздвоєність вартості золотої монети на реальну і номінальну
може відбуватися і під впливом змін умов і технології видобутку золота.
У таких випадках реальна вартість однойменної монети знижувалася при
збереженні протягом деякого часу в ринкових відносинах її попередньої
вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених від місць
видобутку золота. незважаючи на підвищення цін на товари в місцях його
видобутку, значна частина інших товарів тривалий час продовжує
оцінюватися мірою вартості, що стала ілюзорною, застарілою. Лише згодом
поступово вирівнюється номінальна вартість грошей за фактичною вартістю
золота як товару. Проте поки відбудеться одне коло вирівнювання,
фактична вартість може ніколи її не “наздогнати” або ж зрівнятися з нею
лише на короткий строк.

Хоча золото почало виконувати роль грошей ще з ХIV століття до н.е. в
Єгипті, Індії, Китаї, а згодом в Греції та інших країнах, проте
паралельно з ним довгий час використовувалися й інші грошові метали,
перш за все срібло. Лише з другої половини ХIХ ст. до середини ХХ
століття золото одноосібно виконувало роль грошей. Таку відносно коротку
тривалість золотого монометалізму можна пояснити тим, що ті ж самі
еволюційні процеси, які cпричинили закріплення ролі грошей за золотом як
найбільш пристосованим для цього благородним металом, зумовили
неспроможність його назавжди чи навіть надовго закріпитися в цій ролі та
підготувати передумови для переходу до якісно нових грошей, які одержали
назву кредитних.

Ускладнення і розширення товарного виробництва та ринкових відносин, що
охопили всі сфери людського суспільства, з одного боку, та поява
могутніх неринкових /державно-монополістичних/ факторів впливу на
економіку ( з другого, поставили перед грошовим товаром в епоху золотого
монометалізму ще більш складні вимоги.

По-перше, швидко посилювалися вимоги щодо зростання обсягів відтворення
грошового товару відповідно до інтенсивно зростаючих масштабів
суспільного виробництва й обігу. Реакцією на цю вимогу було широке
запровадження в обіг розмінних на золото паперових банківських білетів,
поскільки виготовлення золотих грошей було вкрай обмежене малими
запасами золота.

По-друге, постали вимоги щодо скорочення витрат на виготовлення грошей
для мінімізації суспільних витрат обігу, які постійно зростали в міру
розширення масштабів виробництва та обігу і спричиненою цим збільшення
маси грошей в обігу. навіть при заміні в обігу золотих монет паперовими
банкнотами, але при збереженні розміну їх на золото, держави повинні
були нагромаджувати великі маси золота, відволікаючи для цього значні
маси суспільної праці.

По-третє, сама вартівсть грошей в нових усмовах, що вимагали активного
стручання держави в економічне життя суспільства, повинна була стати
більш гнучкою, більш податливою до державних регулятивних заходів.

Вказаним вимогам не міг задовольняти жодний товар ( продукт людської
праці, навіть найблагородніший з металів ( золото. Будучи відносно
м’ягким і маючи високу питому вартість, золото відчутно зношувалося в
процесі обігу, що призводило до великих втрат уречевленої суспільної
праці. У зв’язку з незначним поширенням у природі видобуток золота не
міг встигати за зростанням містності ринку і потреб його в грошовій
масі. Вартість золота найменше піддається будь-яким змінами, оскільки на
неї впливають не тільки фактори, що визначають поточне виробництво, а й
вартість віками нагромаджених золотих запасів. Сама матеріальна форма
золота, фізичні властивості якої зробили його найбільш придатним
виконувати роль грошей в попередні віки, в умовах 20-го століття
виявилася нездоланною перепоною для виконнання ним цієї ролі. Вібдувся
процес демонетизації золота: спочатку з обігу були вилучені золоті
монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші,
а згодом повністю зупинено обмін неповноцінних грошей на золото в
будь-якій формі.

Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетизацію золота,
підготували підгрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошоовї
суті ( так званих кредитних грошей. Як зазначалося вище, саме золото
виконувало грошову роль не стільки в своїй реальній вартості, скільки в
номінальній. Поступово воно набуло особливої споживчої вартості як
загального еквіваленту, яка заслонила собою його природну споживчу
вартівсть Тим самим світова практика використання золотих грошей
підготувала суспільство до сприйняття нематеріальних грошей, не
пов’язаних з золотом, як більш ефективної грошової форми. На цій
підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не
адекватні золоту, що вони ( щось інше, більш складне явище суспільного
характеру, який не може бути виражений навіть благородними металами.

Як же формується вартість кредитних грошей, які не мають внутрішньої
субстанціональної вартості? Її формування і функціонування відбувається
під впливом тих же факторів, які в умовах золотомонетного стандарту
спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від
реальної. У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив
посилювався і навіть розмінні на золото гроші все більше виступали в їх
номінальній, а не реальній вартості. З припиненням розміну банкнот на
золото гроші залишилися в обігу тільки в своїй номінальній вартості. По
суті вона стала ірраціональною величиною, яка визначається не втіленою в
грошовому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші
функціонують.

Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному
циклі відтворення, ( величина не випадкова. Вона зумовлена насамперед
сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі
і вийшли в сферу споживання. Грошові знаки, залишаючись в обігу,
продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її
відбитком. Це виявляється в тому, що кожний власник грошей, вступаючи з
ними в черговий цикл обміну, розглядає їх як конкретну реальну вартість
і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка
забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості.

Якщо в черговому циклі обміну виявиться товарів менше, ніж було в
попередньому, або в обігу виявиться зайва маса грошових знаків при тій
же масі товарів, то між грошовою і товарною масами складається нове
співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці будуть
готові платити, а продавці вимагати більшу суму грошей, ніж у
попередньому циклі. Грошова маса знеціниться порівняно з товарною, і
ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рівень мінової
вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступний цикл відтворення.
Якщо в обмін надійде більша маса товарів або частина грошей якимось
чином буде вилучена з обігу, то товарна пропозиція перевищить попит, не
всі товари можуть бути реалізовані і продавці змущені будуть знижувати
ціни. У грошей сформується нова (підвищена) мінова вартість, з якою вони
ввійдуть у наступний цикл обміну.

Таким чином, мінову вартість грошові знаки одержують у самому обігу і
завдяки своєму функціонуванню підтримують її на певному рівні, який
визначається станом економіки взагалі і кон’юнктури ринку зокрема. Тут
доречно нагадати, що К.Маркс, хоч і був прихильником представницької
концепції вартості нерозмінних грошових знаків, допускав можливість
формування їх мінової вартості безпосередньо в обігу, вказуючи, що
золото обертається тому, що має цінність, паперові гроші мають цінність
тому, що обертаються. така можливість згодом одержала широке визначення,
і на її основі сформувався цілий напрям у вченні про гроші, який одержав
назву функціональної теорії вартості грошей.

5. Функції грошей

Вивчення сутності грошей та еволюції їхнього розвитку становить базу
монетарної теорії. Сутність грошей як економічної категорії проявляється
в їх функціях.

Єдність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їх роль у
суспільному відтворенні . Важливою умовою теоретичного пізнання функцій
грошей є послідовне забезпечення діалектичного підходу до їх аналізу. В
процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються дії
функцій грошей, а й з(являються нові і відмирають старі форми та
ознаки грошей. У цьому і проявляється діалектика розвитку грошей як
процесу, що динамічно розвивається, вдосконалюється.

Міра вартості ( це функція, в якій гроші забезпечують вираження і
вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Якщо виходити з того, що гроші за своїм функціональним призначенням
виступають у товарному обігу як засіб реалізації вартості. І це
природньо, оскільки саме ця функція забезпечує товарну масу необхідним
носієм (матеріалом) для вираження їхньої вартості.

Зміси цієї функції полягає в тому, що гроші висткупають в якості
самостійної форми мінової вартості, призначеної вимірювати вартість
товарів. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару:
поза зазначеною функцієї вартість існує абстрактно. Отже, функціональне
призначення грошей як міри вартості нероздільно пов(язано з категорією (
“ціна”, що є грошовим вираженням вартості товару.

Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до
загального еквіваленту. Виходячи з цього, гроші реалізують функцію міри
вартості ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання товару, що
продається до уявно представленої кількості грошей. Однак для визначення
ціни товарів цього недостатньо. Потрібний масштаб (стандарт вартості)
для їх порівняння, одиниця виміру матеріальної субстанції загального
еквівалента. Практично, виміряти величину вартості товарів в грошах
тобто кількісна оцінка можлива з допомогою масштабу цін, який забезпечує
якісну єдність об(єкту (товари) і засобу виміру (гроші). Це зумовлює ще
одну принципову особливість функції міри вартості: вона реалізується
лише в органічному поєднанні з масштабом цін.

Масштаб цін як величина грошової одиниці, є складовою частиною функції
міри вартості, доповнює її призначення оцінювати вартість товарів. Якщо
міра вартості ( економічна функція грошей, що не залежить від волі
держави, то масштаб цін ( суто технічна функція грошей. Він носить
юридичний (декретний) характер, залежить від волі держави і слугує для
вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна,
уявлено представлена ціна товару, як показник величини вартості
перетворюється у прейскурантну або ринкову ціну, виражену в національних
грошових одиницях.

Грошова одиниця ( встановлений в законодавчому порядку грошовий знак,
який служить для вимірювання та відбиття цін всіх товарів. Уряд кожної
країни встановлює свою власну міру вартості. Наприклад, в США мірою
вартості є грошова одиниця ( долар, в Німеччині ( марка, в Мексиці (
песо, в Україні ( гривна.

Гроші як міра вартості, однорідні і використовуються в якості масштабу
для виміру відносних вартостей товарів. Подібно до того, як ми вимірюємо
відстань у милях або кілометрах, аналогічно ми вимірюємо вартість
товарів у грошовому виразі, надаючи їм форму ціни. Виражаючи ціни в
грошових одиницях (доларах, марках, гривнах) можна визначати та
порівнювати вартості різноманітних товарів.

Отже, гроші виступають в якості масштабу вартості та рахункової одиниці,
що дає можливість здійснювати економічний облік та аналіз.

В процесі розвитку товарно-грошових відносин механізм міри вартості
періодично змінюється. В умовах золотого стандарту всі товари
прирівнювались до золотого еквівалента і одержували ціну як певну вагову
кількість цього металу, тобто ціни визначались за ваговим масштабом і
були відносно стійкими.

В епоху карбування монет виник масштаб цін, який спочатку збігався з
ваговим. Так, в Англії грошова одиниця фунт стерлінгів дорівнював фунту
срібла, а монета карбувалась вагою 1/240 фунта срібла.

Масштаб цін визначався державою, як вагова кількість монетарного товару
(золота чи срібла), яка законодавчо визнавалась за грошову одиницю. При
золотомонетному стандарті грошова одиниця прирівнювалась до визначеної
вагової кількості дорогоцінного металу; гроші виступали у формі золотих
або срібних монет. Наприклад, в США за долар в 1900р. було прийнято
1,50463 грами чистого золота. Відповідно до цього визначався і валютний
паритет окремих національних грошових одиниць. Якщо у 1913р. один долар
США представляв у обігу 1,5 г., а англійський фунт стерлінгів ( 7,3 г.
Золота, то валютне співвідношення становило 1 і 4,87.

При грошовій системі, яка базувалася на золоті, внутрішня вартість
грошей безпосередньо залежала від вартості золота, звідси і з(явився
вислів “грошовий товар”. Центральні банки були зобов(язані купувати і
продавати золото за фіксованою ціною, що виражалась у національній
валюті. Наприклад, до 1933р. унція золота (31,1г.) коштувала 20,67
доларів. Ціни товарів при золотому стандарті і вільному ринковому
ціноутворенні змінювались прямо пропорційно вартості товару і обернено
пропорційно вартості золота.

Золотий вміст грошової одиниці мав реальне значення в умовах обігу
золотих грошей та розмінних на золото грошових знаків, поскільки на його
основі визначалась ціна золота та курс національної валюти. В сучасних
умовах, коли в обігу знаходяться нерозмінні на золото паперові гроші,
золотий вміст грошової одиниці втратив своє значення і держави перестали
його законодавчо встановлювати. Офіційний масштаб цін замінений
фактичним, який формується стихійно в процесі ринкового обміну. Ямайська
валютна система, введена в 1976-1978 роках, офіційно відмінила розмін
грошових знаків на золото і масштаб цін складається фактично під впливом
попиту та пропозиції, служить для співставлення вартості товарів за
допомогою ціни.

Відміна офіційного (золотого) масштабу цін не означає, що функція
грошей, як міри вартості, повністю вичерпана. В сучасних монетарних
теоріях ця функція трактується як “одиниця розрахунків” ( за нею
оцінюють мінову вартість товарів. Однак власна вартість грошей
формується на іншій основі. Паперові гроші, переставши бути
представником монетарного товару, уосодлюють в собі представницьку
вартість загальної маси товарів, що обслуговуються відповідною масою
грошей. Вартість грошей вже не грунтується на чітко визначеній кількості
дорогоцінного металу (як це було при золотому стандарті), а визначається
кількістю товарів і послуг, які можна придбати на ринку за гроші.
Йдеться про визнання купівельної спроможності грошової одиниці, її
відносної вартості за принципами кількісної теорії грошей.

Купівельна спроможність або реальна вартість грошей ( це кількість
товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

В умовах обігу нерозмінних на золото грошей (кредитних грошей) механізм
функції міри вартості істотно змінився. Ціна знаходить підтвердження
(вираз) безпосередньо в товарах і виступає як форма прояву мінового
відношення даного товару до інших товарів, а не специфічно до одного
“жовтого” металу (золота). Ціни на товари фіксують тільки відповідні
пропорції між ними. А гроші виступають як показники мінових пропорцій,
або як форма мінової вартості, оскільки вони не мають власної вартості.
Еквівалентна товару вартість зараз виражається в кількості грошових
одиниць, а не у ваговій кількості золота. Рівень цін на товари, що
склався на ринку, зумовлює і масштаб цін (стандарт вартості), а не
навпаки, як це було в умовах золотого стандарта. Отже, сучасні гроші теж
є носіями мінової вартості, оскільки через обмін їх на звичайні товари
можна виміряти вартість.

Економічний зміст вираження вартості за допомогою сучасних грошей
зводиться: всі звичайні товари, надходячи на ринок, “шукають” собі
грошовий еквівалент, який представлений там готовністю суб(єктів ринку
купити відповідні товари. У зіткненні сторін ( бажання продати і
готовність купити ( визначається в кінцевому підсумку мінова вартість
товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється та яка задовільняє обох
суб(єктів операції. При цьому вони повинні мати чітке уявлення про
мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб
установити ціну, адекватну вартості товару.

У масштабі країни вартість грошей визначається (як вже зазначалось) у
відповідності із загальним рівнем цін на товари та послуги. Існує
обернено пропорційна залежність між загальним рівнем товарних цін і
вартістю грошей. Коли індекс товарних цін (індекс “вартості життя”)
зростає, ( купівельна спроможність грошей обов(язково падає, і навпаки,
зниження цін свідчить про підвищення вартості грошей. Але вартість
виражена в грошах, може змінюватись тому, що вартість самих грошей
схильна мінятися. Тому для сучасних грошей важливе значення набуває
стабільність стандарту вартості. Його нерідко ототожнюють з досягненням
і підтримкою стабільності рівня цін в економіці країни. Відомо, що ця
концепція включає в себе необхідні засоби для підримання вартості
грошей. Мається на увазі збалансованість таких макроекономічних
показників: економічного зростання, стабільності цін, повної зайнятості,
платіжного балансу, державного бюджету та раціонального розподілу
доходів.

Стабільність вартості грошей у будь-якій економіці залежить, крім усього
іншого, і від наявної кількості (маси) грошей в обігу, тобто змінної
величини, на яку справляє важливий вплив центральний банк. Чим більше
держава випускає грошей, тим вартість грошової одиниці стає меншою. В
умовах загальної інфляції держава штучно оподатковує купівельну
спроможність грошей. Різке знецінення грошей може призвести до того, що
гроші перестають виконувати функцію міри вартості.

Отже, сучасні грошові знаки є грошима для “рахунку”, які представляють
вартість сукупної товарної маси, що обертається в даний момент на ринку.
За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним
процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу
суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління.
Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі
надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових
грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на
виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості
виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку
тактику і стратегію.

На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються
такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового
національного продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і
кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання
економічного життя суспільства.

Засіб обігу ( це функція, в якій гроші виступають як посередник в обміні
товарів і заабезпечеють їх обіг.

Функція грошей як засіб обігу завжди поєднується із попередньою функцією
як міра вартості. Тільки в єдності вони дають абстрактну визначеність
категорії грошей. Це обумовлено тим, що мінова вартість товару отримує
загальне визнання (товарні ціни реалізуються) тільки в результаті обміну
товару на гроші. Передумовою товарного обміну є ціна. Але якщо цінова
оцінка вартості товару визначається на основі функції міри вартості ще
до обміну товарів, то ціна товару безпосередньо реалізується у сфері
обміну.

Суть грошей у функціії засобу обігу полягає у тому, що гроші виступають
посередником при обміні товарів.

Процес товарного обміну виражається формулою:

Т ( Г ( Т.

Товаровиробник обмінює свій товар спочатку на гроші, а потім гроші ( на
інший необхідний йому товар. Отже, у кругообігу (Т(Г(Т) функціонування
грошей як засіб обіігу представляє ланцюг безперервних актів: Т(Г і Г(Т
тобто продажа здійснюється заради купівлі. Тут відбувається одночасне
переміщення грошей іі товарів у протележних напрямках: гроші передаються
продавцю, товари ( покупцю. Товарний і грошовий обіг виступають тут як
похідні від товарного обміну. Участь грошей в товарному обміні надає
йому нову якість порівняно з бартером. Завдяки функції грошей як засіб
обігу товарообмін став набагато зручнішим і більш ефективним.

Гроші є ідеальним засобом товарного обміну. Це означає, що за гроші
можна будь-коли придбати любий із усього набору товарів, що поступають
на ринок. Наприклад, якщо ви працюєте, ви обмінюєте результати вашої
праці на гроші. Якщо ви купуєте товари, ви обмінюєте ваші гроші на
товари. Безпосереднє споживання грошей немає сенсу. Особливість
споживної вартості грошей ( це їх здатність обмінюватись на будь-який
товар. Якщо ми бажаємо мати гроші, то тільки для того, щоб задовільнити
свої потреби тобто придбати певні товари або послуги.

Для того, щоб бути засобом обігу, гроші повинні користуватися загальним
визнанням з боку суб(єктів ринку. Йдеться про суспільне визнання
здатності грошей виконувати функцію посередника обміну товарів. Слід
урахувати, що суспільне визнання можливе лише за умови, коли гроші
здатні представляти вартість, а точніше ( виступати у функції збереження
вартості. Гроші успішно виконують цю функцію до тих пір, поки їх
вартість (купівельна спроможність) залишається відносно стабільною.
Суб(єкти ринку приймають гроші в обмін на товари чи послуги оскільки
переконані, що вони в будь-який момент зиожуть обміняти гроші на
еквівалентні матеріальні блага. Навпаки, знецінення грошей викликає у
суб(єктів ринку недовіру до їх купівельної спроможності та бажання
швидше їх обміняти на товари, що стимулює ажіотажний попит. Водночас
учасники бізнесу вважають доцільним перехід до бартерного обміну, ніж
продати свої товари за гроші, які мають тенденцію до різкого знецінення.

У функції засобу обігу гроші виступають реально як втілення мінової
вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші.
У цій функції гроші у кінцевому підсумку реалізують ціну товарів; їх
внутрішня субстанція вже не має реального значення, важливо лише їх
кількість. При цьому зовсім не иає значення в якій формі вони виступають
(металеві чи паперові). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу
забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача, після чого,
товари покидають сферу обігу і переходять у сферу споживання. Проте самі
гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб(єкта до іншого. Ця
особливість визначає характер зв(язку обігу грошей і товарів. Так в
обігу завжди знаходиться відповідна маса грошей, яка протистоїть
товарній масі, що підлягає реалізації. У цій функції гроші протистоять
товарній масі як реальний образ їх вартості. Вони завжди знаходяться у
безпосередньому зв(язку з товарами, а тому гроші не втрачають своєї
якості.

Засіб нагромадження ( це функція, що пов(язана із здатністю грошей бити
засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Можливість і необхідність цієї функції витікає із функції грошей як
засіб обігу, завдяки розподілу товарного обміну (Т-Г-Т) на два
самостійно відокремлених акти: (Т-Г і Г-Т) продаж і купівлю. У даному
випадку продаж (Т-Г) здійснюється не заради купівлі, а заради самих
грошей. У цій функції гроші не є посередником в обміні, а стають метою
продажі. У даній якості гроші виходять з обігу, отримують самостійне
існування (буття). Це і визначає особливості функціональної ролі грошей
порівняно з функцією засобу обігу, де гроші виконують миттєву роль, що
обумовлює можливість заміни повноцінних грошей паперовими грошима. Інша
справа в функції грошей як засіб нагромадження. Тут гроші виступають як
представник абстрактної форми багатства, як засіб нагромадження і
збереження вартості. Тому функцію нагромадження у формі скарбу ідеально
виконують повноцінні гроші (золото і срібло), які мають власну вартість.

Нагромадження грошей має таке призначення: збереження вартості;
створення резерву платіжних засобів; розширення виробництва і одержання
додаткового прибутку. Спочатку нагромадження грошей має лише одну
визначену ціль ( збереження вартості. Для цього достатньо було вречевити
вартість в звичайних кусках, чи зливках дорогоцінного металу і добре
зберігати їх на випадок різних соціально-економічних потрясінь. У такій
формі нагромаджувалося абстрактне, загальне багатство, що називалося
скарбом.

Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу ( створення
резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і
зорієнтувало на забезпечення прибутку. Така ціль визначалась ускладнення
самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів. Без такого
резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність та забезпечити
розширення свого виробництва. Виникнення нової цілі нагромадження скарбу
докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг довго лишатися без
руху і став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення,
перетворившись у резерв для привідних і відвідних каналів регулювання
грошового обігу. В умовах золотого монетного стандарту скарб виконував
роль стихійного регулятора грошового обігу. Якщо масштаби виробництва і
товарного обігу розширялись, монети із скарбу поступали на ринок для
купівлі товарів, тобто виконували функцію засобу обігу. Якщо виробництво
і обіг товарів скорочувалось, то частка грошей залишала канали обігу і
перетворювалась у скарб. Тому при золотомонетному стандарті в обігу
завжди знаходилась маса грошей, необхідна для реалізації товарів.

Крім того, товаровиробники нагромаджували скарб безпосередньо заради
розширення виробництва й одержання додаткового прибутку. Вони передавали
свої скарби в борг, розміщувалм в банках на депозитах, вкладали в цінні
папери, що приносило їм прибуток у вигляді позичкового процента і
девідендів. Тим самим, скарб поступово перетворився в цілеспрямоване
нагромадження грошей як збереження вартості для розширеного відтворення.
Це означоло більш високий рівень розвитку даної функції грошей. На
відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією
нагромадження вартості.

З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми
грошей. Спочатку послабла, а потім зовсім зникла залежність
функціонального призначення нагромадження грошей від їх
субстанціональної вартості. Оскільки нагромадження втратило свою
абстрактність багатства взагалі, зникла й потреба тримати їх у вигляді
запасу золота чи срібла. Їх нову роль, яка передбачає конкретизацію
цілей і строків нагромадження вартості, стали успішно виконувати знаки
грошей ( паперові, депозитні, електронні.

Сучасні кредитні гроші не виконують функцію засобу утворення скарбів
тому, що не мають власної вартості. Вони можуть виконувати лише функцію
нагромадження, яка виникла на базі функції утворення скарбів.
Нагромадження розглядається як необхідна умова розвитку товарного
виробництва. Для того, щоб придбати засоби і предмети праці,
капіталізувати прибуток для розширеного виробництва підприємець повинен
нагромаджувати частину прибутку у вигляді грошей. Нагромаджують гроші і
населення для покупки необхідних товарів та послуг. Йдеться про
трансакційний залишок грошей. Необхідною умовою для цього є
відповідність кількості грошей вимогам закону грошового обігу.

Функцію нагромадження виконують реальні гроші, які тимчасово знаходяться
поза процесом обігу. Однак, виходячи за межі сфери обігу, гроші не
втрачають зв(язку з товарним світом. Кредитні гроші можуть виконувати цю
функцію коли вони знаходяться у постійній готовності до реального обігу,
а тому поза цим зв(язком недоцільне ніяке нагромадження грошей. Логічно,
якщо гроші функціонують як засіб обміну, то вони повинні функціонувати
як засіб збереження вартості. Адже, коли гроші не можуть бути
використані для здійснення покупок у майбутньому, то і сьогодні ніхто не
захоче продавати свої товари за гроші. Тому отримані після продажу
товарів і послуг, гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження
у майбутньому своєї купівельної спроможності. Вона має не лише
акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих товарів, а й
виступати у ролі представника абстрактної форми багатства, яку можна в
будь-який час отримати за гроші. Це означає, що реалізувати себе у ролі
засобу нагромадження сучасні гроші можуть лише за умови, коли вони є
стійкими та стабільними. В умовах чутливої інфляції гроші як засіб
нагромадження втрачають свою привабливість недивлячись на їх високу
ліквідність. У тих країнах, де має місце гіперінфляція, національна
валюта може частково не використовуватись як засіб нагромадження і як
міра вартості.

Аналогічно, кредитні гроші слугують також мірою відкладених платежів при
умові, коли настане термін погашення боргу, платежі будуть здійснені в
грошовій формі в розмірі, еквівалентній вартості. Йдеться про те, що
кредитні гроші можуть бути використані як засіб платежу лише тоді, коли
вони зберігають притаманну їм високу ліквідність ( можливість
використання певного активу в ролі засобу платежу і водночас як
здатність цього активу зберігати свою номінальну вартість незмінною.
Отже, поєднання функцій нагромадження і засобу обігу та платежу визначає
одну з принципово важливих ознак грошей ( їхню абсолютну ліквідність.
Кредитні гроші справили позитивнийй вплив на розвиток самої функції
засобу нагромадження і грошових відносин взагалі. По-перше, виникла
можливість вивести обсяги нагромадження за межі, що визначалися
фізичними обсягами видобутку благородних металів. По-друге, можливість
знецінення грошових знаків підштовхнула власників нагромадження швидше
їх капіталізувати , що сприяло розвитку організованих нагромаджень,
банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей
перетворилося по суті в нагромадження позичкового капіталу. По-третє,
капіталізація грошових нагромаджень, у свою чергу, сприяла розв(язанню
суперечності між збереженням вартості “в спокої” у межах індивідуального
капіталу і необхідністю прискорення обігу її у масштабах суспільного
відтворення.

Висновок

Розглядаючи сутність грошей ми можемо прийти до висновку, що гроші, як
економічна категорія, обслуговують всі сфери ринкових відносин, що
базуються на еквівалентному товарному обміні, виконуючи при цьому чотири
функції.

Сучасні гроші є засобом обміну й мірилом вартості, а також засобом
збереження вартості і законним платіжним засобом. Цю останню властивість
грошам надає держава, яка через своє законодавство та спеціальні
інститути взагалі керує грошовим обігом країни.

Гроші можуть мати свою власну цінність (товарні або металеві) і цінність
похідну від функцій, що їх вони виконують ( кредитні гроші. Функцію
нагромадження гроші можуть успішно виконувати тільки при збереженні їх
вартості тобто при незмінному загальному рівні цін.

Гроші мають свою специфічну форму прояву. Тому в господарській практиці
назву грошей можуть носити: національні грошові знаки; іноземна валюта;
запаси на банківських рахунках (депозитні та електронні гроші); кошти
витраченні на придбання цінних паперів; боргові зобов(язання, які
використовуються для платежів тощо. Аналіз функцій грошей вимагає
розгляду не тільки кожної функції зокрема, але і їх разом як єдиного
цілого. У сукупності вони забезпечують реальний рух грошей тобто
функціонування грошової маси.

Список використаної літератури

Історія економічних вчень. Підручник / За ред. Бєлозерського М.В. –
Харків, 2000.

Гроші і кредит (основи функціонування) / За ред. Івасіва Б.С. –
Тернопіль, 1998.

Ярошевський Д.І. Філософські аспекти економічної діяльності людства. –
М., 1988.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи