ЗМІСТ

стор.

Вступ………………………………………………………….
………………………….….

1.   ЗАКОНОМІРНОСТІ ВИНИКНЕННЯ, СУТЬ І ФУНКЦІЇ

ТОВАРНИХ
ГРОШЕЙ………………………………………………………..

1.1. Походження
грошей………………………………………………………..…

1.2. Суть та функції
грошей……………………………………………………

2. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНИХ ГРОШЕЙ ТА ЇХ
ЕВОЛЮЦІЯ……………………………………………………….
…………………………….

3. “ЕЛЕКТРОННІ ГРОШІ”, ЇХ СУТЬ ТА ФОРМИ…………………

Висновки……………………………………………………….
…………………………..

Cписок використаної
літератури……………………………………….……

3

5

5

7

11

18

29

30

ВСТУП

У ринковій економіці грошам належить визначне місце. Вони забезпечують
життєдіяльність суб’єктів держави, охоплюючи всі клітини системи
виробничих відносин.

Справді, величезна кількість людей у світі щоденно розраховуються
грошима за придбані товари чи послуги. Проте не кожна людина задумується
про те, яке важливе значення мають гроші. А вони необхідні для
функціонування економіки, оскільки саме гроші можуть привести в рух
фінансовий механізм, здатний забезпечити розвиток виробничих сил.

Отже, будучи предметом попиту, гроші впливають на ринок товарів і
послуг. Стан грошового обігу може привести до змін умов економічної
рівноваги. Так, при інфляції люди по-іншому підходять до розподілу своїх
доходів між заощадженням і споживанням, ніж у періоди стабілізації цін.

Особливого значення вивчення грошей набуває для розуміння функціонування
ринкової системи економіки. Оскільки Україна йде до ринкової економіки
сучасного типу, регулююча економічна роль держави достатньо велика, то
гроші, грошовий обіг є головними інструментами в механізмі державного
регулювання, який веде до економічного і соціального прогресу.

Метою моєї курсової роботи є в межах запропонованого обсягу розглянути
основні питання, що стосуються еволюції грошей з економічної точки зору.

Основна частина роботи складається з трьох розділів, присвячених
розкриттю суті і функцій грошей, їх походженню і розвитку, основним
концепціям грошей. Окрім того, я вважаю за доцільне ознайомити з новою
валютою євро, на яку великі надії покладають наші сусіди – розвинуті
країни Західної Європи.

У роботі я намагалась простежити проблеми розвитку грошових відносин, як
у світовій теорії і практиці, так і у вітчизняній. З цією метою мною
опрацювано ряд наукових досліджень і праці зарубіжних та українських
економістів.

Аналіз наукових праць засвідчив, що “гроші завжди визначали головний
стрижень, навколо якого концентрувала свою увагу економічна наука”1.

1.   ЗАКОНОМІРНОСТІ ВИНИКНЕННЯ, СУТЬ І ФУНКЦІЇ

ТОВАРНИХ ГРОШЕЙ

1.1. Походження грошей

Гроші – це одне з найвеличніших досягнень людства. Їх виникнення
пов’язане з 7-8 тис. до н.е., коли у древніх племен з’явились залишки
якихось продуктів, які можна було б обміняти на інші такі ж продукти в
яких була потреба. Історично як засіб полегшення обміну
використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які
отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну.
Тобто все, що визнавало суспільство в якості обігу, — це і були гроші.

Існування грошей таке ж давне, як існування самої людської цивілізації.
Зокрема, монети із неблагородних металів стали використовуватись в обігу
у міру того, як росла вартість золота. Згодом з’явились повноцінні
гроші, виготовлені з паперу.

Уперше паперові гроші винайшли китайці. Їх почали друкувати у 812 році
н.е. У XV — XVIII ст. гроші, виготовлені з паперу, появились у Європі і
так широко розповсюдились і прижились, що стали основним замінником
повноцінних грошей.

На протязі століть гроші, як і погляди на них, змінювались, і навіть у
наш час їх стан не можна вважати завершеним.

Економічна сутність, закономірності виникнення та розвитку грошей
взаємопов’язані і взаємозумовлені.

В економічній науці традиційно виділяються дві основні концепції
походження грошей:

1) раціоналістична;

2) еволюційна.

Раціоналістична концепція виходить з того, що гроші виникли як
результат певної раціональної угоди між людьми, через необхідність
виділення спеціального інструмента для обслуговування сфери товарного
обігу і підвищення ефективності її функціонування. Конкретна грошова
форма виникає тоді, коли люди усвідомлюють її необхідність і
організаційно забезпечують її впровадження у господарський оборот.
Прихильником цієї концепції був Арістотель. Еволюційна концепція
підкреслює об’єктивний характер виникнення грошей, які виділяються із
загальної товарної маси, оскільки вони найбільш придатні для виконання
функціональної ролі грошового товару. Виділяється загальна маса окремих
товарів, які і стають грошима в межах певної суспільної форми товарного
виробництва й обігу. Прихильник еволюційної концепції — А.Сміт.

Вирішення питання про походження грошей зводиться фактично до вивчення
різними теоретичними школами процесу розвитку обміну та торгівлі.

Найпростішою формою обміну з економічної точки зору є бартер. Бартер –
безпосередній обмін одного товару на інший, чи однієї послуги на іншу.

На цьому процес грошового розвитку не закінчився. Потрібен був такий
товар-еквівалент, який б забезпечував функціонування національних і
міжнародних обмінів. Роль такого еквівалента, який став грошима,
закріпилась за золотом і сріблом . Така система, в який роль загального
еквівалента відіграє золото і срібло називається біметалічною.

На початку XIX ст. в Великобританій, Голландії і Німеччині існувала
монометалічна (золотогрошова система), в якій роль загального
еквівалента відігравало золото. Така грошова система проіснувала
відносно недовго. Вже починаючи з часу Першої світової війни золото
почало витіснятись спочатку з внутрішнього, а пізніше з міжнародного
обігу. Почався процес так званої демонетизації, що власне і означає
припинення виконання золотом ролі грошей.

Епоху товарних грошей змінила епоха паперових грошей. Вони виявились
дуже зручним загальним еквівалентом, який мав значні переваги порівняно
з попередніми. Сучасні паперові гроші не є повноцінними, як золото, вони
мають зміст тільки тоді, коли виконують певні функції.

1.2. Суть та функції грошей

Для того, щоб краще зрозуміти суть грошей, потрібно уяснити їхню роль. У
зв’язку з цим прийнято вважати, що найкраще економічна суть грошей
проявляється в їх функціях.

Традиційно в економічній науці виділяють п’ять основних функцій грошей:

1) міра вартості;

2) засіб обігу;

3) засіб платежу;

4) засіб нагромадження;

5) світові гроші.

Цих п’ять функцій грошей у їх системній єдності становлять реальне
функціонування грошової маси.

Функція грошей як міри вартості проявляється через вимір грошової
вартості (ціни) товарів. Без кількісної визначеності вартості в ціні
товару неможливе ринкове господарство й еквівалентний товарний зв’язок
між товаровиробниками.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості держава у
законодавчому порядку впроваджує масштаб цін, встановлюючи певну грошову
одиницю розрахунків – національну валюту. Масштаб цін відіграє важливу
технічну роль при виконанні грішми функції міри вартості.

Гроші як засіб обігу. У цій функції гроші відіграють роль тимчасового
посередника при обміні товарів. У сфері товарного обігу при
купівлі-продажу товарів гроші (готівкою або на банківському
рахунку) обов’язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу
виконують реальні гроші.

Акт реалізації товару на ринку або акт перетворення товару в гроші –
центральний, найважливіший у ринковому господарстві. Процес
товарно-грошового обміну здійснюється за формулою: Т1 – Г – Т2; де Т1 –
Г -продаж товару; Г – Т2 -купівля іншого товару на гроші. Ця формула
відображає ту реальність товарного обміну, що в умовах ринкових відносин
гроші важливіші, ніж товар. У краще становище потрапляє той
господарський суб’єкт, хто має гроші (покупець), а не той, хто має товар
(продавець).

Ці дві основні функції найбільше зумовлюють сутність грошей. Функція
грошей як засобу обігу доповнює функцію грошей як міри вартості, а
ідельна міра вартості перетворюється у господарському обороті в реальний
засіб обігу.

Функція грошей як засобу платежу відображає особливості кредитного
господарства, тобто реалії купівлі-продажу товарів у кредит з
відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані
товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Функція грошей як засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються
з товарного обігу і нагромаджуються на банківських рахунках. Такі
заощадження є об’єктивною потребою розвитку ринкового господарства.
Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять
їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного
господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід
товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння
купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на
міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент
міжнародного порівняння національних грошей – валютний курс.

Говорячи про світові гроші потрібно розглянути поняття “конвертованість’
валют. Здатність національної валюти вільно обмінюватись на іноземні
валюти у всіх видах грошових операцій по дійсному валютному курсі
називається конвертованістю (conversion (англ.) – перетворення).

На даний час повністю конвертованими вважаються лише не більше десяти
валют світу, з них п’ять — вільно використовувані: долар США, німецька
марка, японська йена, англійський фунт стерлінгів і французький франк.
Саме ці валюти виконують функцію світових грошей в повному обсязі,
виступаючи в якості міжнародного розрахункового і платіжного засобу в
усіх видах операцій. Також цю функцію відіграють наднаціональні грошові
одиниці – СДР, ЕКЮ, які використовуються міжнародними
валютно-фінансовими організаціями.

Українська гривня поки що не є конвертованою валютою, це пов’язано з
недосконалістю ринкових відносин, недостатнім товарним покриттям гривні
та загальною нестабільністю фінансової ситуації в Україні.

Детальний розгляд кожної із виконуваних грошима функції допоміг
визначити грошову суть. Отже, суть грошей випливає з їх функцій
(насамперед – як засобу обміну і засобу платежу). Такий характерний для
сучасної економічної науки підхід – виводити суть грошей з їх функцій
був визначений англійським економістом Дж. Хіксом, який сказав: “Гроші –
це те, що використовується як гроші’.

Зі сказаного ним можна виділити три основні властивості грошей, що
розкривають їх суть:

( гроші забезпечують всезагальну безпосередню обмінюваність. На них
можна придбати будь-який товар;

( гроші виражають мінливу вартість товарів. Через них визначається ціна
товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчою вартістю
товарів;

( гроші виступають матеріалізацією всезагального робочого часу
закладеного в товарі.

Кожна з вищевказаних функцій має свою специфіку, але при цьому діє у
взаємозв’язку з іншими функціями, і будь-яке непорозуміння в системі
функціонування грошей руйнує їх стійкість та протидіє виконанню законів
грошового обігу.

2. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНИХ ГРОШЕЙ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ

На сьогоднішній день в світовій економіці утвердились дві форми грошей –
паперова та кредитна. Паперові гроші є лише номінальними знаками
вартості, що мають примусовий курс. Їх вартість визначається тією
кількістю товарів і послуг, які можна на них придбати.

На сьогоднішній день товари ідеально прирівнюються не до золота, а до
кредитно-паперових грошей, зв’язок яких із золотом практично розірваний,
оскільки припинений їх вільний розмін на дорогоціннний метал. Вони тепер
власне виконують роль золота, виступаючи всезагальним еквівалентом. У
той же час використання знаків вартості як грошей додає їм деякі товарні
риси: вони купуються і продаються, обмінюються на товар, але вони
позбавлені головної властивості – власної вартості.

Особливості паперових грошей:

— наділені державою примусовим курсом;

— набувають представницької вартості в обігу;

— позбавлені власної вартості;

— виконують роль купівельного платіжного засобу.

Кредитні гроші — гроші, рух яких здійснюється шляхом перерахунків у
кредитних установах.

Історично першим видом кредитних грошей був вексель. Це боргове
зобов’язання, яке дає право власнику по закінченню строку вимагати від
боржника виплати вказаної грошової суми. Вексель може передаватися від
однієї особи до іншої, тобто він має певні риси грошей, але не виконує
роль загального еквівалента.

У кінці XIV століття виникла банкнота. Банкноти (банківські білети) – це
грошові знаки, що випускаються в обіг центральними емісійними банками
держави. Це є загальновизнаний ліквідний платіжний засіб

З розвитком безготівкових розрахунків з’являється нова форма кредитних
грошей – чек . Він являє собою письмове розпорядження власника рахунку
(чекодавця) кредитній установі, що його обслуговує, сплатити певну суму
грошей чекотримачеві.

У наш час широкого розповсюдження набули кредитні картки, які є формою
електронних грошей. Це нова форма розрахунків, яка застосовується
завдяки впровадженню комп’ютерної техніки і сучасних систем зв’язку. На
сьогодні це найбільш прогресивний і зручний платіжний засіб, який діє у
рамках спеціального каналу зв’язку з банком (наприклад, між банком і
торговельними підприємствами під час розрахунків). Тим самим вони значно
прискорюють взаєморозрахунки, а отже, й обіг товарів і грошей.

Вперше система банківських карток була створена у 1958 р. одним з
найбільших банків США Bank of Amerika. У 1974 р. в результаті
інтернаціоналізації діяльності Американської компанії банківських
карток була утворена система VISA International.

Двадцяте століття зі своїми війнами, революціями і переворотами внесло
багато змін в усі сфери суспільного життя. Було впроваджено нові
ідеології, економічні вчення та форми власності. Так, наприклад, з часу
Першої світової війни зростає тенденція до припинення розміну банкнот на
золото. У зв’язку з цим перед центральними банками постає завдання
постійного контролю за грошовим обігом. Відомо, що паперові гроші в собі
корисної вартості не несуть, вони є всього лиш символами, знаками
вартості. Чому ж тоді відбувся загальний відхід від золота? Найпростіше
пояснення полягає в тому, що паперові гроші насамперед зручні в
користуванні, їх легко носити зі собою. Справді, в обігу монети
стираються, частина благородного металу просто пропадає, а відповідно
зростає в ньому потреба. І головне – товарооборот в масштабах, який
вичисляють у доларах, фунтах, марках, гривнях чи інших грошових
одиницях, не під силу золоту. Крім того, паперові гроші, банкноти і
казначейські білети, – обов’язкові до прийому в якості платіжного засобу
на території даної держави.

Звісно, що в зв’язку з переходом до нової форми грошового обігу
з’явились різні погляди на це питання. Так, неометаталісти вважали, що
оскільки золото має високу внутрішню вартість, тому воно не
обезцінюється, як його паперові дублікати. Якщо зростає продуктивність
праці в золотодобувній промисловості або відкриваються нові його
місцезнаходження, то товарні ціни зростають, але при цьому знижуються
самі витрати виробництва попередньої вагової кількості золота. До того ж
перенасичення каналів грошового обігу малоймовірне, оскільки золото –
втілення багатства і воно осідає в сфері тезаврації — збереження грошей
вдома, замість внесення їх у якусь кредитну установу. Таким чином, при
золотому стандарті стихійно підтримуються товарно-грошова рівновага.

Деякі західні вчені з цим не погоджуються, вони схиляються до іншої
позиції. Е.Дж. Долан, К.Кемпбелл, К. Макконел вважають, що інфляція
можлива і при золотому грошовому обігу. Якщо технологія в добуванні або
виготовленні золота піднімається на якісно нову ступінь, інфляція, і при
збереженні розміну, цілком ймовірна. Підтримка золотого обігу при
дефіциті золотого матеріалу викликає спад, економіка просто задихається.
Отже, тому доцільніше використовувати паперові гроші, при цьому вміло
керувати їхньою пропозицією.

У наш час золото все ж може позитивно впливати на грошовий обіг шляхом
державного продажу по цінах світового ринку, що у свою чергу дозволяє
закупити товари і підвищити їх пропозицію всередині країни. У цій
операції роль золота не відрізняється від ролі інших експортних благ,
хоча воно вважається більш ліквідним товаром. Для оздоровлення грошового
обігу і боротьби з інфляцією в золота можливості все ж невеликі.

Таким чином, XX ст. відзначило себе переходом до обігу паперових грошей
і перетворення золота і срібла у товар, який можна купити за ринковою
ціною.

Після Першої світової війни багато держав спробували знову ввести
“золотий стандарт’, але безрезультативно, оскільки відповідних
аргументів для цього уже не було.

Світову валютну систему між двома світовими війнами можна назвати
“золотовалютним стандартом’. Цей період відрізняється насамперед сильним
втручанням держави в економіку. Усюди були встановлені митні бар’єри, і
вільна взаємодія попиту і пропозиції капіталу і ресурсів на світовому
ринку стала обмеженою. З відходом від “золотого стандарту” дивізійні
(валютні банки) і держава отримали можливість розширювати обіг паперових
грошей. Деякі країни відійшли від золотого стандарту уже в 1929-1930р.р.
США відмінили зв’язок валюти з золотом в 1933р., але в 1934 знову
повернулись до золотого стандарту, хоча з більш низьким паритетом.

Настала доба численних девальвацій і введення торгівельних обмежень.
Світова торгівля різко скоротилась. У ряді країн зросло безробіття.

Після Другої світової війни лідери найбільших держав світу, намагаючись
не допустити помилок, які в свій час призвели до світової кризи 30-х
років, у липні 1944р. у Бреттон-Вудсі створили систему твердих валютних
курсів, яка отримала назву “бреттонвудської системи’. Суть її полягає у
встановленнні стабільних валютних курсів. Країни – члени Міжнародного
валютного фонду, який був створений на тій ж самій валютній конференції,
разом з Міжнародним банком реконструкції та розвитку, зафіксували курси
своїх валют в доларах або в золоті, а долар був прирівняний до золота за
співвідношенням 35 дол.за 1 унцію золота.

Тим, що США довгі роки купували і подавали золото, тобто створювали і
знищували долари, вдалось стабілізувати його ціну на на рівні 35 дол.за
1 унцію і практично покінчити з інфляцією. Довіра до долара і
стабільності американської економічної валютної політики були значними:
іноземні девізні банки могли в будь-який час обміняти наявні у них
долари на золото.

У час існування “бреттонвудської системи’ світова економіка і торгівля
розвивалися досить стрімкими темпами. Одночасно індекс інфляції
залишався доволі стійким (близько 3%). У більшості країн були наявні
лише деякі відхилення від нього. Хоча і ця система приховувала в собі
деяку небезпеку. У зв’язку з тим, що продуктивність промисловості в США
у 1969-1970р.р. виявилась нижчою за європейську і японську,
конкурентноспроможність американських товарів знизилась. Стала
необхідною переоцінка курсу долара. Зберігати систему твердих валютних
курсів виявилось неможливим. Різке вільне плавання курсів у зв’язку з
нестабільністю долара призвело до відходу від нього і подальшого його
падіння. У грудні 1971 року була ще одна спроба стабілізувати валютні
курси. Долар був девальвований по відношенню до золота: з 35 дол./унція
до 38 дол./унція. Долар залишився лідером серед валют. А в квітні 1972р.
країни – члени “Спільного ринку” вирішили встановити між собою більш
вузькі ліміти коливання своїх валют і для цього створили так звану
“валютну змію”. В лютому 1973р. долар був повторно девальвований,
валютний ринок довелось закрити на декілька тижнів.

Щоб запобігти небажаним наслідкам в економіці третіх країн, держави, що
входили в Європейську економічну спільноту, у 1979 р. підписали
зобов’язання про Європейську валютну систему, замінили “валютну змію” з
метою перейти в рамках “Спільного ринку” до більш стабільних курсів.
Була створена європейська валютна одиниця – ЕКЮ, навколо якої курси
національних валют країн – членів ЄЕС могли коливатись в діапазоні (
2,25%.

Бреттон-Вудська система на той час вже не існувала. У січні 1976 р. у м.
Кінгстоні на Ямайці була підписана угода, яка започаткувала створення
Ямайської валютної системи. Нею було проголошено повну демонетизацію
золота у сфері валютних відносин. Було анульовано офіційний золотий
паритет, офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого
вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його
приватному використанні. Кінгстонська угода поставила за мету
перетворити визначену ще у 1969 р. МВФ колективну міжнародну одиницю –
спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights – СДР) на головний
резервний актив та міжнародний засіб розранку і платежу. Йдеться по те,
що система: золото — долар — національна валюта трансформувалась у нову
систему: СДР – національна валюта. У цій структурі СДР отримувала
статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей.

Ще однією важливою ознакою механізму Ямайської системи є впровадження
“плаваючих’ валютних курсів національних грошових одиниць. Проте в
режимі безпосередніх співвідношень (“плавання’) знаходяться валюти лише
провідних країн світу, а більшість валют інших, в основному
слаборозвинених, прив’язані до міжнародних розрахункових одиниць або
окремих валют.

Наступним кроком на шляху до інтеграції країн-членів Європейського союзу
стало введення єдиної європейської валюти. Загагальний ринок з переходом
до євро перетвориться в консолідовану валютну зону, яка внесе глибокі
зміни у функціонування фінансових механізмів країн учасниць ЄС.
Фінансову політику Євросоюзу на найвищому політичному рівні, як і
раніше, визначає Рада ЄС, яка при прийнятті рішення консультується з
Європарламентом і Європейським Центробанком. Проте головним регулятором
поточної грошово-кредитної і валютної політики стала Європейська система
центробанків в голові з Європейським ЦБ.

У “зону євро” можуть увійти країни Європейського Союзу, які здатні
виконати наступні економічні вимоги:

( членство в європейській валютній системі;

( курс валюти країни-претендента на протязі двох років не повинен
виходити за рамки дозволених ЄС курсових коливань;

( максимально допустимий дефіцит бюджету – не більше 3% ВНП;

( максимально допустимий розмір державного боргу – не більше 60% ВНП;

( максимально допустимий темп інфляції – не більше ніж на 1,5 процентних
пункти середнього темпу інфляції по ЄС;

( довгострокові процентні ставки кредиту – не вище ніж на 2 процентних
пункти середнього темпу інфляції по ЄС;

У травні 1998 року на базі цих критеріїв для участі в “зоні євро’ було
допущено 11 країн: Австрія, Бельгія, Німеччина, Італія, Іспанія,
Ірландія, Нідерланди, Люксембург, Португалія, Фінляндія і Франція.
Великобританія, Швейцарія, а нещодавно і Данія відмовились від участі в
“зоні євро’, а Греція не змогла виконати економічні нормативи.

Перехід 11 країн на єдину валюту буде проводитись у два етапи. Перший
вже почався 1 січня 1999 року. На цей день було зафіксовано курси валют
11 країн і євро. По цих курсах проводитиметься деномінація і перерахунок
усіх фінансових та інших активів як всередині валютного союзу, так і за
його межами. Також вже почалось паралельне використання євро і
прив’язаних до неї валют для безготівкових розрахунків.

Другий етап почнеться 1 січня 2002 року. З цього моменту на протязі 6
місяців у країнах-членах валютного союзу почнеться паралельний обіг
банкнот і монет євро, а також національних валют. Готівкові євро – це
12 млрд. банкнот номіналом 500, 200, 100, 50, 20, 10, і 5 євро, також
70 млрд. монет номіналом 2 і 1 євро і 50, 20, 5, 2, і 1 цент.

З 1 липня 2002 року обіг національних валют буде припинено і відбудеться
повний перехід економіки країн-учасниць “зони євро” на нову валюту.
Остаточні суми національних валют протягом декількох років можна буде
поміняти на євро.

3. “ЕЛЕКТРОННІ ГРОШІ”, ЇХ СУТЬ ТА ФОРМИ

Новим етапом еволюції грошей стала поява “електронних грошей’. Це
абсолютно нова система грошового обігу, яка за допомогою новітніх
коп’ютерних та систем зв’язку дозволяє легко переводити кошти з одного
рахунку на інший. До електронних платіжних засобів відносяться кредитні
та дебетні картки. На сьогодні це найбільш прогресивний, економічний і
зручний носій грошових функцій. Основна його зручність полягає в тому,
що не доводиться носити великі суми готівки зі собою, а крім того у разі
втрати карточки ніхто не зможе нею скористатись, бо код доступу знає
тільки її власник.

Кредитні картки є двох форм: індивідуальні (вони можуть бути
стандартними і золотими) та корпоративні (бізнес-картки). “Золоті’
картки обслуговують осіб з високою кредитоспроможністю і передбачають
численні пільги для користувачів.

Дебетні поділяються на картки об’єднаних і регіональних систем.

За технологічними особливостями розрізняють картки двох видів – з
магнітною смужкою та з вбудованою мікросхемою.

У світі є багато платіжних систем з використанням кредитних та дебетних
карток. Найпоширенішою із них є VISA, пластикові картки якої
приймаються до оплати у 220 країнах світу, більш ніж у 13 мільйонах
підприємств торгівлі і сервісу, готівку можна отримати у 257 тис.
банкоматів та 320 тис. відділень банків.

Крім систем VISA, у світі широко поширені такі міжнародні платіжні
системи як EUROCARD/MASTERCARD, DINERS CLUB, JGB, AMERICAN EXPRESS.

У 1995 р. у світі налічувалось понад 400 мільйонів утримувачів карток
VISA, 280 млн. – EUROCARD/MASTERCARD, 80 млн. – DINERS CLUB.

Банківська кредитна картка є матеріальним символом економічних і
юридичних відносин, які виникають між суб’єктами, що укладають карткову
угоду. Основні суб’єкти (учасники) системи карткових розрахунків:

— власник картки;

— банк-емітент;

— підприємство торгівлі або сфери послуг;

— банк-еквайр (банк, що обслуговує торговельне підприємство).

Банк видає кредитну картку клієнтові тільки після ретельної перевірки
його фінансового стану і оцінки кредитоспроможності; відкриває
власникові картки спеціальний рахунок, на якому враховуються всі
операції з карткою; регулярно надсилає клієнту виписку із зазначенням
сум платежі розміру заборгованості, сум і термінів погашення; стягує
комісію і відсотки згідно із встановленим тарифом; зобов’язується
сплачувати рахунки торговельного підприємства за покупки, зроблені з
використанням карток, за вирахуванням комісійного збору (дисконта).

Починаючи з 1996р., коли провідні українські банки увійшли до
міжнародних платіжних систем Visa та Europay ринок платіжних карток в
Україні бурхливо розвивається. Динаміка цього ринку перевершила
найсміливіші сподівання: платіжний картковий бізнес не тільки довів свою
перспективність, але й став невід’ємною частиною банківських послуг Так,
за два роки в Україні з’явилося близько 2500 підприємств торгівлі та
сфери послуг, що приймають до оплати картки, приблизно 1000 пунктів
видачі готівки по картках та близько 100 банкоматів. Обсяг платежів із
використанням карток щомісячно збільшується на 20-40%, що дозволяє
розглядати банківські програми з розвитку карткового бізнесу як найбільш
прибуткові та перспективні, незважаючи на дороге технічне забезпечення.

Наразі бум на ринку платіжних карток пов’язують з трьома причинами.
Серед них на першому місці стоїть, і стоятиме мінімум ще кілька років,
збільшення емісії за рахунок зарплатних проектів, на другому та третьому
відповідно — рекламні акції і впровадження проектів для обслуговування
платежів на підприємствах. “Директори підприємств дедалі частіше
переконуються в тому, що виплачувати зарплату вигідніше через пластикові
картки”, — стверджують фінансисти. Активніше розвиваються й спільні
проекти з вітчизняними підприємствами на кшталт оплати послуг мобільного
зв’язку чи придбання авіаквитків.

Ще одна причина — це міжбанківська конкуренція в нашій країні.

Фінансовий ринок України ще недостатньо насичений, володіє значним
потенціалом для банківської діяльності у порівнянні з ведучими країнами
світу. Тому українські банки конкурують не лише за місце на ринку, за
“Пасиви”, за більшу кількість клієнтів загалом, а й за місце лідера на
високорентабельних ринках, за певний прошарок вигідної для банку
клієнтури.

За кордоном давно вже звикли розраховуватись за покупки, отримувати
готівкові гроші і виконувати масу інших операцій з допомогою пластикових
карт.

Іноземці, приїжджаючи до нас в Україну, не хотіли б і тут відмовлятися
від цих зручностей. Багатьом українцям також зручно, здійснюючи
розрахунки всередині країни чи виїжджаючи за кордон, мати з собою
маленьку пластикову карточку, а не “валізу” готівкових грошей.

Обслуговуючи таких клієнтів, українські банки зустрічаються з
необхідністю встановити зв’язки і здійснювати розрахунки через зарубіжні
банки, притримуватись стандартів, прийнятих у світовій банківській
практиці з метою інтеграції із світовою банківською системою. Проте, щоб
стати партнером зарубіжного банку в обслуговуванні спільних клієнтів,
нашому банку необхідно досягнути високого рівня свого розвитку, в тому
числі і в галузі нових технологій.

Аналізуючи досвід розвитку грошово-кредитної системи на Заході, можна
зробити висновок, що в перспективі і наша країна буде широко
використовувати пластикові карти в якості інструменту грошового обігу і
розрахунків.

Використання кредитних карток суттєво впливає на розвиток безготівкового
грошового обігу, економить час. Існують і деякі інші переваги: зростання
прибутку, конкурентоздатності і престижу банків, підприємств роздрібної
торгівлі, інших організацій, що приймають карточки; наявність гарантій
платежу; ріст зайнятості, наприклад, в галузі зарубіжного туризму;
кредит, що надається з допомогою кредитних карток, доступний споживачу
24 години на добу.

Використання нових платіжних засобів, зокрема кредитних карточок,
дозволяє банкам суттєво знизити свої витрати на виготовлення, обробку,
облік паперово-грошової маси, економити час і затрати живої праці.
Великий обсяг роботи по здійсненню електронних розрахунків виконується
швидко, надійно, при мінімальній необхідності в обслуговуванні.

Крім цього, користування кредитною карткою докорінно змінює психологію
клієнта, заставляючи його вчитись “спілкуватись” з технікою,
розраховувати свої видатки на перспективу.

Пластикова картка — не розкіш, а засіб платежу. Таке гасло сьогодні для
багатьох із нас не актуальне. І досі основний засіб платежу — готівка:
на 49 млн. населення емітовано близько 400 тис. карток.

Фахівці відокремлюють кілька типів користувачів, а відповідно на
запитання: “Навіщо вам потрібна платіжна картка?” — є щонайменше дві
відповіді.

Перша — для зручності. Передусім це стосується людей, які досить Ч часто
виїздять у відрядження або в туристичні подорожі. Під час поїздок вони
можуть користуватися як корпоративною карткою, так і власною. У першому
випадку власник “пластикових грошей” витрачає гроші з рахунка фірми за
допомогою картки, відкритої для юридичної особи. Там можуть бути як
гроші для відрядження, так і для придбання товару, що їх має купити
підприємство. Згідно з чинним законодавством, корпоративну картку можна
використовувати під час відряджень і на господарські потреби
підприємства. У той же час за її допомогою заборонено проплачувати
контракти.

Що стосується власних карток, то тут елемент зручності — на першому
місці. Його відчувають починаючи з моменту виїзду або вильоту з
батьківщини. Адже на пластиковій картці можна вивезти необмежену
кількість грошей. Причому де-юре їх не вивозять — вони залишаються на
рахунку банку-емітента цього платіжного засобу. Таким чином власники
карт позбавляються проблем із митниками: гроші “на пластику” не потрібно
декларувати. І кредитна картка може стати одним із способів вивезення
коштів. Якщо на міжнародні перекази (за допомогою систем Money Gram чи
Western Union) є певні обмеження, то на картки їх немає. За словами
банкірів, клієнт банку може спочатку покласти на власний рахунок
будь-яку кількість грошей, а потім у першому ж банкоматі їх зняти. До
речі, деякі українські громадяни таким чином купують і розмитнюють
автомобілі.

Наступна відповідь: пластикова картка — це вигідно принаймні з двох
причин. По-перше, загальновідомо, що під час оформлення туристичної
поїздки клієнт повинен застрахуватися, а це додаткові витрати. Тимчасом
як власник картки уникає цих витрат, бо, відкриваючи її, отримує від
банку низку послуг, серед яких і страхування. По-друге, відомо, що за
кордоном готівкою майже не розраховуються. Отже, якщо в одних магазинах
можна заплатити “живими грошима” то в інших без картки українського
туриста просто не обслуговуватимуть (тому що там немає каси як такої).
Приміром, щоб орендувати авто за кордоном, доведеться на місці
відкривати рахунок і платити комісійні за зарахування готівки.

Труднощі, пов’язані з впровадженням пластикових карт міжнародних
платіжних систем, а також реальна потреба, у розвитку “базпаперових”
технологій в Україні вимагають від українських банків розвивати ринок
власних карточок в розрахунку на більш масового користувача. Сучасні
українські пластикові картки в основному можна визначити як більш
дебетні, призначені на отримання готівкових грошових засобів в
банкоматах і для оплати покупок в поки що в невеликій кількості належним
чином обладнаних.

Незважаючи на численні недоліки даної сфери банківської діяльності, не
те, що крім банківських автоматів, інші форми поки що отримали масової
підтримки споживачів і не змогли суттєво зруйнувати старі платіжні
стереотипи, операційні переваги автоматизованих систем, їх вплив на
підвищення ефективності і продуктивності настільки великий, що майбутнє,
без сумніву, за ними.

Останнім часом на українському ринку пластикових карток чітко
проявилися дві тенденції; по-перше, платіжні картки, емітовані в
Україні, перестали бути виключно дебетовими, а дедалі частіше стають
кредитними, значно більше підприємств отримує позитивну кредитну
історію.

По-друге, деякі українські банки стали асоційованими членами системи
Visa, тобто одержали змогу працювати через банки-посередники — це значно
дешевше. Асоційовані й принципові члени мають однакову можливість
розміщувати на пластиковій картці власний логотип і отримувати свої
комісійні. Типовий приклад такої співпраці засвідчують Укрексімбанкта
банк “Надра” З банками — принциповими членами Visa — співпрацюють також
банк “Київ”, Трансбанк, Укрсибір банк, Югтокобанк тощо.

Як правило, банківський збір за випуск та обслуговування пластикової
картки клієнту коштує в будь-якому банку в межах $20-375. Найдешевша
картка — “Електрон”, що в цивілізованих країнах заміняє гаманець, з яким
господині ходять до овочевого магазину. Найдорожче оформити «Золоту»
картку Приватбанку, котра часто є перепусткою до престижних елітарних
клубів. Зате й нарахуванні готівки з карток у більшості банків, котрі не
мають прямих договорів з міжнародними платіжними системами, 2 — 3%.
Комісійні при отриманні готівки з картки в банку “Росток” — 1,5%, тобто
послуга коштує не дорожче, ніжу банках, що емітують ці картки як
принципові члени міжнародних систем.

На думку заступника голови правління Укрінбанку Олександра Новикова,
розвиткові цього виду бізнесу перешкоджає те, що більшість українських
банків ще малосильні для того, щоб взяти під свій контроль встановлення
достатньої кількості терміналів для розрахунків за допомогою пластикових
карток.

Та разом з тим, за оптимістичним прогнозом віце-президента Visa СЕМЕА
Мартіна Бейта, до кінця 2001 року в Україні буде 15 млн. користувачів
карток Visa.

Плюс 20 тисяч осіб, котрі вже оцінили переваги електронних грошей.

Дія впровадження національної платіжної системи з використанням карток у
вересні 1995р. 17 комерційних банків на чолі з НБУ організували ЗАТ
“Укркарт”. За 6р. своєї діяльності це товариство спромоглося створити за
підтримки Visa міжбанківський процесинговий центр, який дозволить
проводити авторизацію, кліринг та розрахунки в межах України
міжнародними картками Visa, Eurocard/Mastercard, а також внутрішніми
платіжними картками, що створені за міжнародними стандартами. Тобто всі
локальні трансакції здійснюватимуться у межах України. Міжнародні
трансакції з платіжних карток процесинговий центр спрямовуватиме у
міжнародні системи.

У банківських колах відношення до проекту “Укркарт” та міжбанківського
процесингового центру в НБУ неоднозначне. Позитивною рисою МБПЦ є те, що
операції з використанням міжнародних карток для внутрішніх платежів
значно подешевшають, оскільки запити на авторизацію та розрахунки
здійснюватимуться в Україні. Негативне те, що деякі комерційні банки вже
створили власні процесингові центри, витративши на це значні кошти, — їм
вигідніше проводити авторизацію і розрахунки по картках через свої
процесингові центри. Так, Український процесинговий центр (УПЦ), який
функціонує на базі одного з підрозділів АППБ “Аваль”, по суті
міжбанківський. Він обслуговує 14 банків із 15 тис. емітованих карток.
Через УПЦ також обслуговуються у банків-афіліатів Europay та 40
банків-агентів. У разі, якщо між ними виникають розрахунки по
міжнародних картках, УПЦ здійснює процедуру авторизації, а “Аваль”
виступає для них розрахунковим банком, де вони відкривають
кореспондентські рахунки і тримають страхові депозити та залишки з
карткових рахунків. Таким чином, “Аваль” вже має реальну базу для
створення національної (регіональної) платіжної системи, до якої, крім
членів міжнародних платіжних систем, можуть увійти, сплативши внески,
всі бажаючі комерційні банки. Як процесинговий центр виступатиме УПЦ,
функції розрахункового банку візьме на себе АППБ “Аваль”. Уже досягнута
попередня домовленість про створення міжбанківської платіжної системи
“Онікс” у вигляді асоціації банків-учасників. Інструментом розрахунків
буде дебетна картка, створена з урахуванням міжнародних стандартів
Maestro, що в майбутньому дозволить розраховуватися карткою “Онікс” і за
межами України.

Що буде в майбутньому — “Онікс”, “Укркарт” чи якась інша національна
міжбанківська платіжна система, — покаже час. Якщо звернутися до досвіду
Росії, яка випереджає нас у цьому на 3 — 5рр., то там успішно
функціонують З національні платіжні системи: Union-Card, STB-Card та
“Золота корона”, окрім цього, існує багато регіональних платіжних
систем. Без сумніву, в Україні будуть створені 2 чи навіть 3
альтернативні системи, бо кожен банк, який, звичайно, має для цього
підстави, хоче бути розрахунковим, щоб мати дешеві ресурси інших банків
— учасників системи як депозитів. Не існує центризму щодо цього і в
інших країнах. Так, у Франції та Іспанії на рівні національних діють по
три платіжні системи. Тож місця вистачить для всіх, аби вдалося вирішити
інші важливі проблеми. Серед найголовніших, такі:

низький середній рівень доходів населення, що не дозволяє підтримувати
високого рівня залишків на карткових рахунках;

відсутність бажання у населення України тримати гроші в банку;

брак як навичок, досвіду, традицій щодо впровадження карткових систем,
так і вміння користуватися ними;

незацікавленість торговельних підприємств приймати до сплати картки (це
в деякій мірі кримінально-психологічний момент);

значні капіталовкладення та довгий термін окупності інвестицій у
картковий бізнес;

відсутність належної законодавчої бази щодо обігу платіжних карток;

проблема фінансової безпеки банків та клієнтів.

Деякі з цих проблем можуть бути вирішені вже сьогодні, інші вимагають
часу. Без сумніву, держава повинна стимулювати впровадження платіжних
карток через установлення пільгового режиму амортизації для
високотехнологічного обладнання, що використовується для забезпечення
випуску та обігу карток; введення податкових пільг для учасників ринку;
створення жорстких умов для унеможливлення торговців приховувати
виручку. Крім того, потрібне державне регулювання обігу платіжних карток
створенням відповідної правової бази.

Додатковий розвиток мережі міжнародних платіжних систем в Україні може
відбуватися за рахунок об’єднання їх із національною системою
пластикових карток. Досвід колишніх республік СРСР та країн Східної
Європи свідчить про те, що системи внутрішніх платіжних карток можуть
створюватися та розвиватися досить швидко. Україна в цій сфері серед
відстаючих. Деякі банки (Ощадбанк, Промінвестбанк, банк “Україна”)
випускають картки з обмеженим використанням — у відділеннях самих
банків. Розвиваються системи карток видачі зарплати — для працівників
великих підприємств, а також для мешканців міст, чия інфраструктура
(торгівля, сервіс, зв’язок) зав’язана на такі підприємства.
Внутрібанківські, корпоративні й “міські” системи можуть переплітатися.
Локальні проекти різноманітних банків можуть бути згодом об’єднані та
слугувати основою для створення національної системи, за умови
відповідності їх стандартам, які визнано міжнародними системами
(наприклад, система U.E.P.S., розроблена і запатентована компанією NET 1
International, з 1991року успішно функціонує в ряді країн; офіційно
підтримала поширення стандарту U.E.P.S. в Росії).

Аж до початку 1997року розробкою і впровадженням проекту “Національна
смарт-картка” займалося ЗАТ “Укркарт”. Проте результатів роботи ЗАТ за
ці роки практично немає. І тому ЗАТ “Укркарт” на сьогодні практично
припинило своє існування. У червні 1997року Національний Банк України
взяв на себе проектування і фінансування робіт із створення Системи
масових електронних платежів (СМЕП). Поставленої перед СМЕП мети буде в
основному досягнуто, якщо 30–40% наявного обороту буде замінено на
безготівковий. З урахуванням світового досвіду, для цього в Україні має
бути близько 10 млн. платіжних карт та приблизно 100 тис. точок
обслуговування (платіжних терміналів і банкоматів).

У рамках СМЕП НБУ профінансувало й організувало розробку та створення
верхнього рівня системи (головний та регіональні процесингові центри).
Середній та нижній рівні системи (інфраструктура обслуговування
клієнтів) після проходження сертифікації мають реалізовувати комерційні
банки й зацікавлені фірми. На сьогодні НБУ розроблено та реалізовано
ядро СМЕП, пілотні проекти у трьох регіонах України (Одеса, Чернігів,
Харків). У разі успіху пілотних проектів та інтересу з боку комерційних
банків СМЕП буде втілено в життя в повному обсязі протягом 2–3років.

Для того щоб успішно конкурувати на ринку банківських послуг з іншими
банками, що приймають кредитні картки того ж типу, відділення банку має
надавати всім своїм торговцям також розрахункові послуги. Торговець,
приймаючи кредитні картки, може уникнути продажу товарів у кредит
неплатоспроможним клієнтам, а також підробок, що виникають при оплаті
покупок чеками. Для цього використовується визначена схема проходження
платежів. Після переведення грошей на рахунок торговця, банк зв’язується
з банком власника картки, що знімає відповідну суму з рахунку власника
картки і перекладає Її в банк торговця. За це банк торговця виплачує
банку власника картки комісійні, які можна розглядати як плату за внесок
банку, що видав картку, у факт здійснення купівлі.

Наостанок слід зазначити, що такий сегмент, як робота з платіжними
картками, особливо гостро реагує на стан економіки та рівень життя
населення країни. Тому про подальший розвиток в Україні платіжних
карткових систем можна говорити лише за умови зростання виробництва та
підвищення рівня добробуту населення.

Західні економісти схиляються до думки, що в майбутньому паперові гроші
– банкноти і чеки повністю зникнуть, їх замінять електронні
міжбанківські трансакції. Гроші залишаться, але стануть “невидимими’.

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі я намагався простежити основні етапи еволюції грошей,
особливо у XX ст., приділив увагу їх основним концепціям. Також я
розглянув перспективи розвитку єдиної європейської валюти на світовому
ринку і намагання нашої держави активно співпрацювати з розвиненими
економічними країнами на шляху соціального прогресу.

На основі матеріалу викладеного у роботі, можна зробити такі висновки:

( суть грошей закладена у 5 функціях, які вони виконують: міра вартості,
засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові гроші. Кожна
функція розглядається в органічній єдності з іншими.

( виникнення грошей пов’язане з розвитком обміну, торгових відносин.
Перші гроші були призначені для здійснення бартерних угод. Благородні
метали з часом витіснились паперовими грошима.

( гроші характеризуються ліквідністю, тобто використовуються для
придбання товарів чи здійснення послуг. Вони загальноприйнятий засіб
обігу.

Знання історії становлення й еволюційного розвитку грошей – ключ
пізнання глибинних теоретичних проблем, що розкривають їхню суть і
сучасне функціональне застосування.

CПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.Гальчинський А. Теорія грошей.-К.:Основи,1996

2.Долан Е.Дж.,Линдсей Д.Макроекономика.-С-Пб.,1994

3.Дорнбуш Р.,Фішер С.Макроекономіка.-К.:Основи,1996

4.Економічна теорія в 2-х кн. Навч.посібник/ За ред.
З.Г.Ватаманюка.-К.:Заповіт,1997

5. «Евро и доллар».- «Вопросы экономики», 1999, №1

6.Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг.-К.:Основи,1996

7.Макконнелл К.Р.,Брю С.Л.Экономикс: принципы, проблемы и
политика.-М.:Республика,1992

8. Макконнелл К.Р.,Брю С.Макроекономіка (аналітична
економія).-Львів:Просвіта,1997

9.Маршалл А. Принципы политической экономики.-Т.1.-М.:1984

10.Сало І.В. Фінансово-кредитна система України иа перспективи її
розвитку.-К.,1995

11.Самюелсон П.,Нордхауз В. Макроекономіка.-К.:Основи,1995

12.Тувакова Н.В. Історичний досвід України у творенні національної
грошової одиниці.-К.,1997

13.Уткин Э.А.: Новые финансовые инструменты рынка, – М, 1997

1 Маршалл А. Принципы политической экономики.-Т.1.-М.:1984, с.78

PAGE

PAGE 2

Похожие записи