Функції грошей
Вивчення сутності грошей та еволюції їхнього розвитку становить базу
монетарної теорії. Сутність грошей як економічної категорії проявляється
в їх функціях. (див. малюнок 1).
Міра вартості Служить еквівалентом вартості всіх товарів.
Засіб обігу Служить посередником при обміні, стимулюють обмін товарів.
Засіб утворення скарбів (нагромадження) Виступають як резерв багатства,
регулюють грошовий обіг.
Засіб платежу Забезпечують погашення боргових зобов(язань.
Світові гроші Виступають як:
міжнародний засіб платежу;
загальний купівельний засіб;
сприяють матеріалізації багатства.
Мал1. Функції грошей та їх призначення.
Єдність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їх роль у
суспільному відтворенні . Важливою умовою теоретичного пізнання функцій
грошей є послідовне забезпечення діалектичного підходу до їх аналізу. В
процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються дії
функцій грошей, а й з(являються нові і відмирають старі форми та
ознаки грошей. У цьому і проявляється діалектика розвитку грошей як
процесу, що динамічно розвивається, вдосконалюється.
Міра вартості ( це функція, в якій гроші забезпечують вираження і
вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.
Якщо виходити з того, що гроші за своїм функціональним призначенням
виступають у товарному обігу як засіб реалізації вартості. І це
природньо, оскільки саме ця функція забезпечує товарну масу необхідним
носієм (матеріалом) для вираження їхньої вартості.
Зміси цієї функції полягає в тому, що гроші висткупають в якості
самостійної форми мінової вартості, призначеної вимірювати вартість
товарів. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару:
поза зазначеною функцієї вартість існує абстрактно. Отже, функціональне
призначення грошей як міри вартості нероздільно пов(язано з категорією (
“ціна”, що є грошовим вираженням вартості товару.
Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до
загального еквіваленту. Виходячи з цього, гроші реалізують функцію міри
вартості ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання товару, що
продається до уявно представленої кількості грошей. Однак для визначення
ціни товарів цього недостатньо. Потрібний масштаб (стандарт вартості)
для їх порівняння, одиниця виміру матеріальної субстанції загального
еквівалента. Практично, виміряти величину вартості товарів в грошах
тобто кількісна оцінка можлива з допомогою масштабу цін, який забезпечує
якісну єдність об(єкту (товари) і засобу виміру (гроші). Це зумовлює ще
одну принципову особливість функції міри вартості: вона реалізується
лише в органічному поєднанні з масштабом цін.
Масштаб цін як величина грошової одиниці, є складовою частиною функції
міри вартості, доповнює її призначення оцінювати вартість товарів. Якщо
міра вартості ( економічна функція грошей, що не залежить від волі
держави, то масштаб цін ( суто технічна функція грошей. Він носить
юридичний (декретний) характер, залежить від волі держави і слугує для
вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна,
уявлено представлена ціна товару, як показник величини вартості
перетворюється у прейскурантну або ринкову ціну, виражену в національних
грошових одиницях.
Грошова одиниця ( встановлений в законодавчому порядку грошовий знак,
який служить для вимірювання та відбиття цін всіх товарів. Уряд кожної
країни встановлює свою власну міру вартості. Наприклад, в США мірою
вартості є грошова одиниця ( долар, в Німеччині ( марка, в Мексиці (
песо, в Україні ( гривна.
Гроші як міра вартості, однорідні і використовуються в якості масштабу
для виміру відносних вартостей товарів. Подібно до того, як ми вимірюємо
відстань у милях або кілометрах, аналогічно ми вимірюємо вартість
товарів у грошовому виразі, надаючи їм форму ціни. Виражаючи ціни в
грошових одиницях (доларах, марках, гривнах) можна визначати та
порівнювати вартості різноманітних товарів.
Отже, гроші виступають в якості масштабу вартості та рахункової одиниці,
що дає можливість здійснювати економічний облік та аналіз.
В процесі розвитку товарно-грошових відносин механізм міри вартості
періодично змінюється. В умовах золотого стандарту всі товари
прирівнювались до золотого еквівалента і одержували ціну як певну вагову
кількість цього металу, тобто ціни визначались за ваговим масштабом і
були відносно стійкими.
В епоху карбування монет виник масштаб цін, який спочатку збігався з
ваговим. Так, в Англії грошова одиниця фунт стерлінгів дорівнював фунту
срібла, а монета карбувалась вагою 1/240 фунта срібла.
Масштаб цін визначався державою, як вагова кількість монетарного товару
(золота чи срібла), яка законодавчо визнавалась за грошову одиницю. При
золотомонетному стандарті грошова одиниця прирівнювалась до визначеної
вагової кількості дорогоцінного металу; гроші виступали у формі золотих
або срібних монет. Наприклад, в США за долар в 1900р. було прийнято
1,50463 грами чистого золота. Відповідно до цього визначався і валютний
паритет окремих національних грошових одиниць. Якщо у 1913р. один долар
США представляв у обігу 1,5 г., а англійський фунт стерлінгів ( 7,3 г.
Золота, то валютне співвідношення становило 1 і 4,87.
При грошовій системі, яка базувалася на золоті, внутрішня вартість
грошей безпосередньо залежала від вартості золота, звідси і з(явився
вислів “грошовий товар”. Центральні банки були зобов(язані купувати і
продавати золото за фіксованою ціною, що виражалась у національній
валюті. Наприклад, до 1933р. унція золота (31,1г.) коштувала 20,67
доларів. Ціни товарів при золотому стандарті і вільному ринковому
ціноутворенні змінювались прямо пропорційно вартості товару і обернено
пропорційно вартості золота.
Золотий вміст грошової одиниці мав реальне значення в умовах обігу
золотих грошей та розмінних на золото грошових знаків, поскільки на його
основі визначалась ціна золота та курс національної валюти. В сучасних
умовах, коли в обігу знаходяться нерозмінні на золото паперові гроші,
золотий вміст грошової одиниці втратив своє значення і держави перестали
його законодавчо встановлювати. Офіційний масштаб цін замінений
фактичним, який формується стихійно в процесі ринкового обміну. Ямайська
валютна система, введена в 1976-1978 роках, офіційно відмінила розмін
грошових знаків на золото і масштаб цін складається фактично під впливом
попиту та пропозиції, служить для співставлення вартості товарів за
допомогою ціни.
Відміна офіційного (золотого) масштабу цін не означає, що функція
грошей, як міри вартості, повністю вичерпана. В сучасних монетарних
теоріях ця функція трактується як “одиниця розрахунків” ( за нею
оцінюють мінову вартість товарів. Однак власна вартість грошей
формується на іншій основі. Паперові гроші, переставши бути
представником монетарного товару, уосодлюють в собі представницьку
вартість загальної маси товарів, що обслуговуються відповідною масою
грошей. Вартість грошей вже не грунтується на чітко визначеній кількості
дорогоцінного металу (як це було при золотому стандарті), а визначається
кількістю товарів і послуг, які можна придбати на ринку за гроші.
Йдеться про визнання купівельної спроможності грошової одиниці, її
відносної вартості за принципами кількісної теорії грошей.
Купівельна спроможність або реальна вартість грошей ( це кількість
товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.
В умовах обігу нерозмінних на золото грошей (кредитних грошей) механізм
функції міри вартості істотно змінився. Ціна знаходить підтвердження
(вираз) безпосередньо в товарах і виступає як форма прояву мінового
відношення даного товару до інших товарів, а не специфічно до одного
“жовтого” металу (золота). Ціни на товари фіксують тільки відповідні
пропорції між ними. А гроші виступають як показники мінових пропорцій,
або як форма мінової вартості, оскільки вони не мають власної вартості.
Еквівалентна товару вартість зараз виражається в кількості грошових
одиниць, а не у ваговій кількості золота. Рівень цін на товари, що
склався на ринку, зумовлює і масштаб цін (стандарт вартості), а не
навпаки, як це було в умовах золотого стандарта. Отже, сучасні гроші теж
є носіями мінової вартості, оскільки через обмін їх на звичайні товари
можна виміряти вартість.
Економічний зміст вираження вартості за допомогою сучасних грошей
зводиться: всі звичайні товари, надходячи на ринок, “шукають” собі
грошовий еквівалент, який представлений там готовністю суб(єктів ринку
купити відповідні товари. У зіткненні сторін ( бажання продати і
готовність купити ( визначається в кінцевому підсумку мінова вартість
товару чи та сума грошей, якою товар оцінюється та яка задовільняє обох
суб(єктів операції. При цьому вони повинні мати чітке уявлення про
мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб
установити ціну, адекватну вартості товару.
У масштабі країни вартість грошей визначається (як вже зазначалось) у
відповідності із загальним рівнем цін на товари та послуги. Існує
обернено пропорційна залежність між загальним рівнем товарних цін і
вартістю грошей. Коли індекс товарних цін (індекс “вартості життя”)
зростає, ( купівельна спроможність грошей обов(язково падає, і навпаки,
зниження цін свідчить про підвищення вартості грошей. Але вартість
виражена в грошах, може змінюватись тому, що вартість самих грошей
схильна мінятися. Тому для сучасних грошей важливе значення набуває
стабільність стандарту вартості. Його нерідко ототожнюють з досягненням
і підтримкою стабільності рівня цін в економіці країни. Відомо, що ця
концепція включає в себе необхідні засоби для підримання вартості
грошей. Мається на увазі збалансованість таких макроекономічних
показників: економічного зростання, стабільності цін, повної зайнятості,
платіжного балансу, державного бюджету та раціонального розподілу
доходів.
Стабільність вартості грошей у будь-якій економіці залежить, крім усього
іншого, і від наявної кількості (маси) грошей в обігу, тобто змінної
величини, на яку справляє важливий вплив центральний банк. Чим більше
держава випускає грошей, тим вартість грошової одиниці стає меншою. В
умовах загальної інфляції держава штучно оподатковує купівельну
спроможність грошей. Різке знецінення грошей може призвести до того, що
гроші перестають виконувати функцію міри вартості.
Отже, сучасні грошові знаки є грошима для “рахунку”, які представляють
вартість сукупної товарної маси, що обертається в даний момент на ринку.
За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним
процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу
суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління.
Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі
надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових
грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на
виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості
виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку
тактику і стратегію.
На макроекономічному рівні за допомогою рахункових грошей визначаються
такі важливі показники розвитку економіки, як обсяг валового
національного продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і
кредитних ресурсів тощо, без яких неможливе свідоме регулювання
економічного життя суспільства.
Засіб обігу ( це функція, в якій гроші виступають як посередник в обміні
товарів і заабезпечеють їх обіг.
Функція грошей як засіб обігу завжди поєднується із попередньою функцією
як міра вартості. Тільки в єдності вони дають абстрактну визначеність
категорії грошей. Це обумовлено тим, що мінова вартість товару отримує
загальне визнання (товарні ціни реалізуються) тільки в результаті обміну
товару на гроші. Передумовою товарного обміну є ціна. Але якщо цінова
оцінка вартості товару визначається на основі функції міри вартості ще
до обміну товарів, то ціна товару безпосередньо реалізується у сфері
обміну.
Суть грошей у функціії засобу обігу полягає у тому, що гроші виступають
посередником при обміні товарів.
Процес товарного обміну виражається формулою:
Т ( Г ( Т.
Товаровиробник обмінює свій товар спочатку на гроші, а потім гроші ( на
інший необхідний йому товар. Отже, у кругообігу (Т(Г(Т) функціонування
грошей як засіб обіігу представляє ланцюг безперервних актів: Т(Г і Г(Т
тобто продажа здійснюється заради купівлі. Тут відбувається одночасне
переміщення грошей іі товарів у протележних напрямках: гроші передаються
продавцю, товари ( покупцю. Товарний і грошовий обіг виступають тут як
похідні від товарного обміну. Участь грошей в товарному обміні надає
йому нову якість порівняно з бартером. Завдяки функції грошей як засіб
обігу товарообмін став набагато зручнішим і більш ефективним.
Гроші є ідеальним засобом товарного обміну. Це означає, що за гроші
можна будь-коли придбати любий із усього набору товарів, що поступають
на ринок. Наприклад, якщо ви працюєте, ви обмінюєте результати вашої
праці на гроші. Якщо ви купуєте товари, ви обмінюєте ваші гроші на
товари. Безпосереднє споживання грошей немає сенсу. Особливість
споживної вартості грошей ( це їх здатність обмінюватись на будь-який
товар. Якщо ми бажаємо мати гроші, то тільки для того, щоб задовільнити
свої потреби тобто придбати певні товари або послуги.
Для того, щоб бути засобом обігу, гроші повинні користуватися загальним
визнанням з боку суб(єктів ринку. Йдеться про суспільне визнання
здатності грошей виконувати функцію посередника обміну товарів. Слід
урахувати, що суспільне визнання можливе лише за умови, коли гроші
здатні представляти вартість, а точніше ( виступати у функції збереження
вартості. Гроші успішно виконують цю функцію до тих пір, поки їх
вартість (купівельна спроможність) залишається відносно стабільною.
Суб(єкти ринку приймають гроші в обмін на товари чи послуги оскільки
переконані, що вони в будь-який момент зиожуть обміняти гроші на
еквівалентні матеріальні блага. Навпаки, знецінення грошей викликає у
суб(єктів ринку недовіру до їх купівельної спроможності та бажання
швидше їх обміняти на товари, що стимулює ажіотажний попит. Водночас
учасники бізнесу вважають доцільним перехід до бартерного обміну, ніж
продати свої товари за гроші, які мають тенденцію до різкого знецінення.
У функції засобу обігу гроші виступають реально як втілення мінової
вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші.
У цій функції гроші у кінцевому підсумку реалізують ціну товарів; їх
внутрішня субстанція вже не має реального значення, важливо лише їх
кількість. При цьому зовсім не иає значення в якій формі вони виступають
(металеві чи паперові). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу
забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача, після чого,
товари покидають сферу обігу і переходять у сферу споживання. Проте самі
гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб(єкта до іншого. Ця
особливість визначає характер зв(язку обігу грошей і товарів. Так в
обігу завжди знаходиться відповідна маса грошей, яка протистоїть
товарній масі, що підлягає реалізації. У цій функції гроші протистоять
товарній масі як реальний образ їх вартості. Вони завжди знаходяться у
безпосередньому зв(язку з товарами, а тому гроші не втрачають своєї
якості.
Маса грошей, що функціонує в сфері обігу:
Кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно
сумі цін товарів то послуг, що реалізуються, і обернено пропорційно
швидкості обороту грошей. Це загальний закон грошового обігу.
Попит на гроші як засіб обігу залежить не тільки від об(єму покупок
товарів та послуг, але і від вартості грошей, періодичності виплати
заробітної плати, від доступності позичок, тобто від ступеня розвитку
грошово-кредитної системи.
Важливою ознакою функції грошей засобу обігу є те, що завдяки грошам
товарний обмін розпадається на два самостійних акти ( продаж (Т-Г) і
купівля (Г-Т), які можуть відокремлюватися у просторі і в часі. А це
вносить суттєві зміни у ринкові відносини:
по-перше, як засіб обігу гроші дають можливість суспільству уникнути
незручностей бартерного обміну. Вони значно спрощують товарний обмін,
економлять ресурси і час обміну товару на товар, а значить сприяють
економії витрат обігу;
по-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник грошей за
проданий товар може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на
інший ринок, або взагалі використати їх за іншим призначенням. Все це
стимулює розвиток підприємницької діяльності та спеціалізації
виробництва;
по-третє, на відміну від бартерного обміну, де єдиною можливою метою є
обмін споживних вартостей, товарний обіг відкриває можливість для
нагромадження грошей як вартості в її абстрактній формі, що сприяє
процесу розширеного відтворення.
Разом з тим у схемі (Т-Г-Т) акт продажі (Т-Г) не означає досягнення мети
обміну жодним з власників товарів, що обмінюються. Більше того,
продавець одного товару може взагалі не купувати іншого товару і тоді
повний товарний обмін не відбудеться. У даному випадку гроші на певний
період часу випадають із обігу, а це може призвести до порушення
безперервного процесу товарного обігу, в чому приховується абстрактна
можливість кризи збуту і неплатежів. У нашій країні у зв(язку з
інфляційними процесами, що набрали широкого розмаху в період переходу до
ринкової системи господарювання, спричинили звуження сфери
функціонування грошей як засобу обігу, стихійного запровадження
натурального товарообміну (бартеру), нелегального проникнення у сферу
обігу іноземної валюти, переважно, американського долара. Внаслідок чого
порушилась система товарно-грошових відносин.
Альтернативою товарного обміну або бартеру може бути раціонування ( це
коли держава застосовує у торгівлі розподільчі талони. Ці талони дають
їх власникам право на придбання певної кількості споживчих товарів із
виділеного набору. Мета раціонування ( обмежити попит на товари в
умовах контрольованих цін і швидкого зростання номінальних доходів
окремих верств населення. Інакше кажучи ( це державна програма
“замороження” цін на окремі види товарів в умовах зростання інфляції. З
допомогою політики раціонування держава має можливість у даній ситуації
контролювати попит та обсяги постачання товарів. Але, далеко не завжди
система раціонування, випробована в Україні, була ефективною. На
практиці, як засвідчує досвід, дуже трудно розподілити талони на всі
види продуктів, що виробляються в суспільстві; надзвичайно трудно
домогтись того, щоб кількість талонів точно відповідала реальному набору
товарів. Крім того, раціонування обмежує споживчий вибір. Внаслідок
чого, система раціонування послабляється, а талони втрачають свій
специфічний характер і стають просто ще одним видом грошей.
Засіб платежу ( це функція, в якій гроші обслуговують погашення
різноманітних боргових зобов(язань між суб(єктами економічних відносин.
Функція грошей як засіб платежу за змістом є продовженням функції грошей
засобу обігу і появилась вона пізніше на вищій стадії розвитку товарного
виробництва і кредитних відносин. Ця функція грошей формально не є
обов(язковою. Якщо гроші не можна уявити без двох попередніх функцій, то
логічно вони можуть існувати без функцій засобу платежу. Остання виникає
там, де має місце регулярна купівля-продаж товарів у кредит, тобто з
відстрочкою платежу. Це значить, що товари безпосередньо продаються не
за гроші, а під боргові зобов(язання покупця. Товар поступає у
розпорядження покупця раніше, ніж гроші до продавця. Продавець стає
кредитором, а покупець ( боржником.
Гроші у функції засобу платежу мають свою специфічну форму руху за
системою: Т-З … З-Г. Боржник отримуючи товар, дає взамін кредитору
письмове боргове зобов(язання (вексель) про наступну сплату грошей у
визначений строк (Т-З). При погашенні боргових зобов(язань гроші
виконують функцію засобу платежу (З-Г). Як бачимо, гроші тільки
завершують акт купівлі-продажу внаслідок чого проходить відносно
самостійний рух грошей по відношенню до товарів.
Основний зміст функції засобу платежу полягає в тому, що гроші погашають
вартість товарів, які були продані в кредит. Гроші тут функціонують:
по-перше, як міра вартості при визначенні контрактної ціни реалізованих
товарів, тобто гроші визначають суму боргу, яку покупець зобов(язаний
погасити у визначений строк. Гроші виступають тут як “образ” товарних
вартостей;
H
f
?
°
?
3/4
A
TH
H
&
&
&
&
&
&
&
&
&
-по-друге, гроші функціонують як ідеальний засіб платежу. Внаслідок чого
звужується сфера використання грошей як засіб обігу і виникає потреба в
грошах для погашення боргів, тобто функціонування грошей як засіб
платежу, сфера використання яких в умовах ринку невпинно розширюється.
Як платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого
зв(язку з обігом товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в
процесі розширеного відтворення;
по-третє, на основі обігу боргових зобов(язань виникла принципово нова
форма грошей ( кредитні. У товарному обігу з(явилися боргові
зобов(язання (вексель, чек) як втілення мінової вартості реалізованих
товарів у кредит, що надало їм властивостей здійснювати функції грошей,
зокрема купівельну і платіжну.
Таким чином, не дивлячись на особливість функції грошей засобу платежу
вона нероздільно пов(язана з іншими функціями. В якості платежу гроші
можуть бути використанні при умові їх функціонування як міра вартості і
засіб обігу. Розвиток функції грошей як засіб платежу виникає
необхідність у резервному фонді, тобто в функціонуванні грошей як засіб
нагромадження вартостей.
Функція грошей як засобу платежу забезпечує широкі можливості для
підприємницької діяльності оскільки кредитні відносини дають можливість
здійснити платежі з відстрочкою або шляхом заліку зустрічних
зобов(язань, при цьому гроші не виступають посередником в обігу; що
сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу товарних фондів.
Разом з тим, у цій функції потенційно міститься загроза неплатежу, яка
при широких масштабах може призвести до грошово-кредитної кризи і
банкрутства багатьох підприємців. Причиною такого явища може бути
фінансова нестабільність та недисциплінованість суб(єктів ринку.
У функції засобу платежу ринок пред(являє вимоги щодо сталості грошей,
оскільки тут діє фактор часу, який відділяє реалізацію товару (в борг)
від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть
змінитися вартість і форми грошей. Якщо за час користування кредитом
гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої вартості і понесе
збитки, оскільки він не зможе купити за повернуту суму грошей попередню
кількість товарів у зв(язку з їх подорожчанням. Боржник відповідно
матиме на цьому виграш. Щоб уникнути цього доводиться коригувати
процентну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впливає
на стан кредитних відносин в економіці, крім того, саме по собі
підвищення позичкового процента є інфляційним фактором і призводить до
подальшого знецінення грошей та зростання цін.
Засіб нагромадження ( це функція, що пов(язана із здатністю грошей бити
засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.
Можливість і необхідність цієї функції витікає із функції грошей як
засіб обігу, завдяки розподілу товарного обміну (Т-Г-Т) на два
самостійно відокремлених акти: (Т-Г і Г-Т) продаж і купівлю. У даному
випадку продаж (Т-Г) здійснюється не заради купівлі, а заради самих
грошей. У цій функції гроші не є посередником в обміні, а стають метою
продажі. У даній якості гроші виходять з обігу, отримують самостійне
існування (буття). Це і визначає особливості функціональної ролі грошей
порівняно з функцією засобу обігу, де гроші виконують миттєву роль, що
обумовлює можливість заміни повноцінних грошей паперовими грошима. Інша
справа в функції грошей як засіб нагромадження. Тут гроші виступають як
представник абстрактної форми багатства, як засіб нагромадження і
збереження вартості. Тому функцію нагромадження у формі скарбу ідеально
виконують повноцінні гроші (золото і срібло), які мають власну вартість.
Нагромадження грошей має таке призначення: збереження вартості;
створення резерву платіжних засобів; розширення виробництва і одержання
додаткового прибутку. Спочатку нагромадження грошей має лише одну
визначену ціль ( збереження вартості. Для цього достатньо було уречевити
вартість в звичайних кусках, чи зливках дорогоцінного металу і добре
зберігати їх на випадок різних соціально-економічних потрясінь. У такій
формі нагромаджувалося абстрактне, загальне багатство, що називалося
скарбом.
Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу ( створення
резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і
зорієнтувало на забезпечення прибутку. Така ціль визначалась ускладнення
самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів. Без такого
резерву товаровиробник не міг підтримати безперервність та забезпечити
розширення свого виробництва. Виникнення нової цілі нагромадження скарбу
докорінно змінило його характер. Скарб уже не міг довго лишатися без
руху і став активно забезпечувати потреби суспільного відтворення,
перетворившись у резерв для привідних і відвідних каналів регулювання
грошового обігу. В умовах золотого монетного стандарту скарб виконував
роль стихійного регулятора грошового обігу. Якщо масштаби виробництва і
товарного обігу розширялись, монети із скарбу поступали на ринок для
купівлі товарів, тобто виконували функцію засобу обігу. Якщо виробництво
і обіг товарів скорочувалось, то частка грошей залишала канали обігу і
перетворювалась у скарб. Тому при золотомонетному стандарті в обігу
завжди знаходилась маса грошей, необхідна для реалізації товарів.
Крім того, товаровиробники нагромаджували скарб безпосередньо заради
розширення виробництва й одержання додаткового прибутку. Вони передавали
свої скарби в борг, розміщували в банках на депозитах, вкладали в цінні
папери, що приносило їм прибуток у вигляді позичкового процента і
дивідендів. Тим самим, скарб поступово перетворився в цілеспрямоване
нагромадження грошей як збереження вартості для розширеного відтворення.
Це означало більш високий рівень розвитку даної функції грошей. На
відміну від функції нагромадження скарбу її стали називати функцією
нагромадження вартості.
З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми
грошей. Спочатку послабла, а потім зовсім зникла залежність
функціонального призначення нагромадження грошей від їх
субстанціональної вартості. Оскільки нагромадження втратило свою
абстрактність багатства взагалі, зникла й потреба тримати їх у вигляді
запасу золота чи срібла. Їх нову роль, яка передбачає конкретизацію
цілей і строків нагромадження вартості, стали успішно виконувати знаки
грошей ( паперові, депозитні, електронні.
Сучасні кредитні гроші не виконують функцію засобу утворення скарбів
тому, що не мають власної вартості. Вони можуть виконувати лише функцію
нагромадження, яка виникла на базі функції утворення скарбів.
Нагромадження розглядається як необхідна умова розвитку товарного
виробництва. Для того, щоб придбати засоби і предмети праці,
капіталізувати прибуток для розширеного виробництва підприємець повинен
нагромаджувати частину прибутку у вигляді грошей. Нагромаджують гроші і
населення для покупки необхідних товарів та послуг. Йдеться про
трансакційний залишок грошей. Необхідною умовою для цього є
відповідність кількості грошей вимогам закону грошового обігу.
Функцію нагромадження виконують реальні гроші, які тимчасово знаходяться
поза процесом обігу. Однак, виходячи за межі сфери обігу, гроші не
втрачають зв(язку з товарним світом. Кредитні гроші можуть виконувати цю
функцію коли вони знаходяться у постійній готовності до реального обігу,
а тому поза цим зв(язком недоцільне ніяке нагромадження грошей. Логічно,
якщо гроші функціонують як засіб обміну, то вони повинні функціонувати
як засіб збереження вартості. Адже, коли гроші не можуть бути
використані для здійснення покупок у майбутньому, то і сьогодні ніхто не
захоче продавати свої товари за гроші. Тому отримані після продажу
товарів і послуг, гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження
у майбутньому своєї купівельної спроможності. Вона має не лише
акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих товарів, а й
виступати у ролі представника абстрактної форми багатства, яку можна в
будь-який час отримати за гроші. Це означає, що реалізувати себе у ролі
засобу нагромадження сучасні гроші можуть лише за умови, коли вони є
стійкими та стабільними. В умовах чутливої інфляції гроші як засіб
нагромадження втрачають свою привабливість не дивлячись на їх високу
ліквідність. У тих країнах, де має місце гіперінфляція, національна
валюта може частково не використовуватись як засіб нагромадження і як
міра вартості.
Аналогічно, кредитні гроші слугують також мірою відкладених платежів при
умові, коли настане термін погашення боргу, платежі будуть здійснені в
грошовій формі в розмірі, еквівалентній вартості. Йдеться про те, що
кредитні гроші можуть бути використані як засіб платежу лише тоді, коли
вони зберігають притаманну їм високу ліквідність ( можливість
використання певного активу в ролі засобу платежу і водночас як
здатність цього активу зберігати свою номінальну вартість незмінною.
Отже, поєднання функцій нагромадження і засобу обігу та платежу визначає
одну з принципово важливих ознак грошей ( їхню абсолютну ліквідність.
Кредитні гроші справили позитивний вплив на розвиток самої функції
засобу нагромадження і грошових відносин взагалі. По-перше, виникла
можливість вивести обсяги нагромадження за межі, що визначалися
фізичними обсягами видобутку благородних металів. По-друге, можливість
знецінення грошових знаків підштовхнула власників нагромадження швидше
їх капіталізувати , що сприяло розвитку організованих нагромаджень,
банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей
перетворилося по суті в нагромадження позичкового капіталу. По-третє,
капіталізація грошових нагромаджень, у свою чергу, сприяла розв(язанню
суперечності між збереженням вартості “в спокої” у межах індивідуального
капіталу і необхідністю прискорення обігу її у масштабах суспільного
відтворення.
Розглядаючи сутність грошей ми можемо прийти до висновку, що гроші, як
економічна категорія, обслуговують всі сфери ринкових відносин, що
базуються на еквівалентному товарному обміні, виконуючи при цьому чотири
функції. Сучасні гроші є засобом обміну й мірилом вартості, а також
засобом збереження вартості і законним платіжним засобом. Цю останню
властивість грошам надає держава, яка через своє законодавство та
спеціальні інститути взагалі керує грошовим обігом країни. Гроші можуть
мати свою власну цінність (товарні або металеві) і цінність похідну від
функцій, що їх вони виконують ( кредитні гроші. Функцію нагромадження
гроші можуть успішно виконувати тільки при збереженні їх вартості тобто
при незмінному загальному рівні цін. Гроші мають свою специфічну форму
прояву. Тому в господарській практиці назву грошей можуть носити:
національні грошові знаки; іноземна валюта; запаси на банківських
рахунках (депозитні та електронні гроші); кошти витраченні на придбання
цінних паперів; боргові зобов(язання, які використовуються для платежів
тощо. Аналіз функцій грошей вимагає розгляду не тільки кожної функції
зокрема, але і їх разом як єдиного цілого. У сукупності вони
забезпечують реальний рух грошей тобто функціонування грошової маси.
Світові гроші ( це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в
міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію
взаємовідносин між країнами.
Функція світових грошей зумовлена інтернаціоналізацією економічних
зв(язків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та
появою світового ринку.
Світові гроші є синтезом попередніх функцій і мають трояке призначення:
міжнародного платіжного засобу; міжнародного купівельного засобу і
формою матеріалізації суспільного багатства. Це значить, що світові
гроші ( комплексна функція, що повторює по суті всі функції, властиві
грошам на внутрішньому ринку.
Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, пов(язаних із
зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансовими позичками тощо, то
вони виконують функцію засобу платежу. Коли вони витрачаються для
негайної купівлі товарів чи послуг і замість певної суми грошей, що
вивозиться (переказується), в країну ввозиться еквівалентна товарна
вартість, вони виконують функцію купівельного засобу. Вона
спостерігається у випадках надзвичайних подій, коли порушується звичайна
рівновага обміну між країнами (неврожай, стихійне лихо, соціальні
потрясіння) чи виникає недовіра до платоспроможності іноземного
контрагента. Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без
зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то
вони забезпечують переміщення багатства. Це може мати місце при оплаті
контрибуції, репарацій, грошових позичок чи допомоги, вивезені грошей
емігрантами тощо.
В умовах золотого стандарту роль світових грошей закріпилась за золотом
у формі зливків (995 проби) а пізніше і за деякими національними
валютами, що вільно розмінювались на золото, перш за все ( англійським
фунтом стерлінгів та доларом США.
Після краху золотого стандарту відбулась трансформація форм світових
грошей: від металевих (золота) до національних валют кредитного
характеру, а від них до колективних валют, що не мають матеріальної
форми (запаси на банківських рахунках).
В сучасних умовах золото перестало використовуватись як міжнародний
платіжний засіб і замінене в цій ролі вільно конвертованими
національними валютами. Золото продовжує виконувати цю функцію через
операції на ринку золота і виступає в якості резервного засобу.
До резервних (ключових ) валют відносяться: долар США, марка ФРН, фунт
стерлінгів Англії, франк Франції, ієна Японії та інші. Як міжнародні
платіжні засоби використовуються також міжнародні колективні валюти (
СДР, ЕКЮ та інші.
СДР ( спеціальні права запозичення в Міжнародному валютному фонді (МВФ).
Таким правом наділяється кожна країна ( член МВФ, для якої відкривається
у фонді спеціальний ліміт в СДР. У межах виділеного ліміту кожна країна
може купувати потрібну їй іноземну валюту в інших країн ( членів МВФ,
розраховуючись за неї в СДР через фонд.
Кошти СДР введені в міжнародний оборот в 1970 р. Поступово СДР
перетворились в міжнародні резервні і платіжні засоби і широко
використовуються країнами-членами МВФ для поповнення своїх валютних
резервів, для розрахунків з МВФ та між собою, для регулювання сальдо
платіжних балансів, для порівняння вартості різних валют тощо.
Європейська валютна одиниця (ЕКЮ) ( умовна міжнародна рахункова одиниця
країн-членів ЄЕС; створена в 1979 р. з метою протиставити свою
колективну валюту американському долару і стримати його проникнення на
європейський ринок. Величина ЕКЮ розрахована на базі “кошика”
національних валют країн-членів ЄЕС. Служить грошовою одиницею
європейської валютної системи. Випускається у вигляді записів на
рахунках центральних банків ЄЕС в Європейському фонді валютного
співробітництва. Використовується як міра вартості, база для визначення
валютних паритетів, засіб міжнародних розрахунків тощо. У перспективі
СДР і ЕКЮ, по замислу їх фундаторів, повинні стати формою світових
грошей, деякі функції котрих в обмежених масштабах вони вже виконують.
Країни Азії, Африки та Латинської Америки володіють низкою колективних
валют, більшість з яких знаходяться на стадії зародження в якості
міжнародних рахункових одиниць (моде). Однак такі із них, як арабський
розрахунковий динар Арабського валютного фонду, антське песо Антського
пакту за багатьма параметрами аналогічні СДР і ЕКЮ, а франк КФА
обслуговує одночасно внутрішній і зовнішній оборот країн-учасниць.
Застосування національних валют у міжнародному обороті породило одне із
основних протиріч сучасної міжнародної валютної системи. З цього приводу
американський економіст Р.Тріффін відзначив, що використання
національних валют в якості світових грошей насправді є “внутрішнім
дестабілізатором” міжнародної валютної системи.
Органічна неспроможність ключових валют виконувати функції світових
грошей витікає із національного характеру кредитних грошей. Адже
валютний курс, обсяги емісії та інші економічні параметри резервної
валюти переважно залежить не від потреб розвитку міжнародних економічних
відносин, а зумовлені причинами що випливають із політичного та
економічного стану країн-емітентів. Використання національної валюти як
міжнародного платіжного засобу дає країні-емітенту значні переваги,
оскільки вона може форсувати імпорт, перевершуючи обсяги власного
експорту, покриваючи дефіцит платіжного балансу емісією національної
валюти. Такий вид емісійних доходів країни ( емітента наносить іншим
країнам значні втрати від прихованого “експорту” інфляції. Разом з тим,
слід постійно мати на увазі, що надмірне використання національної
валюти для покриття дефіциту платіжного балансу тобто нерівноваженість
платежів може підірвати довіру до неї на світовому ринку, викликати її
знецінення.
Таке суперечливе становище ключових валют не тільки загострює проблему
міжнародної валютної ліквідності, але, і підриває стабільність курсового
механізму світової валютної системи. Щоб підтримувати курс резервної
валюти у визначених параметрах країні-емітенту приходиться витрачати
значні суми для проведення валютних інтервенцій на валютних ринках, що в
кінцевому підсумку значно зменшує отримані вимоги від провідного
становища національної грошової одиниці в міжнародному платіжному
обороті.
Таким чином, міжнародні валютні системи, засновані на ключових валютах
національного характеру, потрапляють у тупикове становище. А
країна-емітент такої валюти рано чи пізно може перетворитись із
загального кредитора в нетто-боржника, як це сталося в 1925 р. з
Великобританією і в 1985 р. з США. Таке мислення напевно слугує однією
із причин того, що ФРН і особливо Японія, не поспішають протиставити
свої національні валюти в конкуренти долара. Таке становище заставляє
суб(єктів світового господарства вишукувати нові механізми формування
міжнародних валютних систем, зокрема, шляхом використання і розширення
ролі валют колективного характеру.
За своєю природою колективні валюти також не мають внутрішньої вартості
і виступають як умовні рахункові грошові одиниці. Вони не існують у
матеріальній формі тобто у вигляді банкнот або монет, а значаться у
формі записів на банківських рахунках, в тому числі, і в пам(яті ЕОМ.
Колективні валюти, які емітуються міжнародними фінансово-валютними
організаціями для визначення і порівняння широкого кола економічних
показників і для використання як офіційного грошового еталону в різних
валютних вимірюваннях (спільним знаменником для співставлення курсів
національних валют). Поступово беруть на себе деякі функції грошей,
зокрема функцію платіжного засобу і міжнародних безготівкових
розрахунках, функцію засобу нагромадження вартості в формі резервної
валюти. Використовується під контролем міжнародних валютних організацій,
що забезпечує їм більшу стійкість і більші переваги в ролі міжнародних
платіжних засобів порівняно з національними валютами. З простих
рахункових одиниць вартості вони поступово стають валютою.
У теоретичному плані колективні валюти знаходяться у більш вигідному
положенні ніж ключові валюти національного характеру. Обсяги емісії
колективних валют зручніше пов(язати із потребами міжнародного
платіжного обороту в ліквідних активах, курс таких валют технічно
простіше стабілізувати, наприклад шляхом його обгрунтування зразу на
декількох курсах національних валют, що сприятиме значному обмеженню
амплітуди його коливання порівняно із національними валютами, що лежать
в його основі. Тому ряд провідних економістів світу вважають колективні
валюти більш ефективним міжнародним ліквідним активом, ніж ключові
валюти. Одночасно більшість з них, розуміють, що запровадження в
міжнародний оборот колективних (наднаціональних) валют у кращому випадку
зможе лише послабити суперечність світової валютної системи, а не
ліквідувати. Однак внаслідок подальшого поглиблення процесу
інтернаціоналізації світового ринку, розвитку системи міждержавного
економічного регулювання валютна система об(єктивно потребує
запровадження в структуру міжнародних валютно-фінансових відносин
універсального, єдиного для всіх наднаціонального платіжного і
резервного засобу, тобто своєрідних світових грошей. Поява
наднаціональної резервної валюти глобального характеру більш ширше і
більш повноцінно враховуватиме інтереси суб(єктів міжнародного обміну,
оскільки емісія такої валюти, визначення валютного курсу та інших
основних параметрів будуть проводитись колективно, дотримуючись
демократичних принципів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
