Реферат на тему:

Форми  грошей  та їх еволюція

Гроші являються  формою виразу суспільних відносин. Протягом тисячоліть
суспільні відносини змінювались, змінювались і гроші як по суті, так і
по формі.

Нові суспільні відносини, розвиток ринку вимагали нових форм грошей.

Еволюція форм грошей ввідбулася від повноцінних до сучасних –
неповноцінних грошей,  знаків вартості.

Повноцінні гроші — гроші, у яких номінальна (зазначена на них) вартість
відповідає реальній вартості, тобто вартості суспільної праці чи металу,
закладених в них. До таких грошей відносять товарні та металеві гроші
(мідні, срібні, золоті монети), які мали різні форми: спочатку штучні,
потім — вагові. Монети більш пізнього розвитку грошового обігу мали
встановлені законом ознаки (зовнішній вигляд, ваговий вміст). Найбільш
зручною для обігу виявилася кругла форма монети, лицьова сторона якої
називалася аверс, зворотна — реверс і обріз — гурт..

 Перші монети з’явилися майже двадцять шість століть тому в
Стародавньому Китаї і Лідійській державі. В Київській Русі перші
карбовані монети датуються ІХ-Х століттям.

Спочатку в обігу знаходилися водночас монети з золота, і монети з
срібла. До золотого обігу країни перейшли в другій половині XIX ст.
Причинами переходу до металевого обігу і передусім до золотого стали
властивості благородного металу, що робить його найбільш придатним для
виконання функцій грошей:

· якісна однорідність,

· подільність і з’єднуваність без втрати властивостей,

· портативність (концентрація вартості),

· здатність зберігати свої властивості протягом тривалого періоду,

· висока вартість.

Ускладнення та розширення ринкових відносин зумовили неспроможність
золотаназавжди закріпитись в ролі загального еквівалента.

Поява знаків вартості при золотому обігу була викликана об’єктивною
необхідністю:

по-перше, обмеження фізичного запасу золота;

по-друге, золоті гроші високої портативності не могли обслуговувати
дрібний за вартістю оборот;

по-третє, необхідність скорочення витрат на виготовлення грошей та
мінімізація суспільних витрат обігу;

по-четверте, золотий стандарт, в цілому, не стимулював виробництво і
товарообіг.

Золотий обіг проіснував відносно недовго — до Першої світової війни,
коли країни-учасниці для покриття своїх видатків здійснювали емісію
знаків вартості. Поступово золото зникло з обігу.

Знаки вартості (неповноцінні гроші) гроші, номінальна варіісгь яких вище
реальної, тобто витраченої на їх виробництво суспільної праці. Це гроші,
які позбавлені внутрішньої субстанційної вартості.  Основними формами
неповноцінних грошей є золота монета,  що стерлася; білонна монета,
тобто дрібна монета, виготовлена з дешевих металів, наприклад міді,
алюмінію; паперові гроші, банківські зобов”язання (банкноти). Фактор
довіри до неповноцінних грошей стає вирішальним у їх функціонуванні як
грошей, завдяки чому їх називають також кредитними.

Кредитні гроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли
купівля-продаж здійснюється з розстрочкою платежу (в кредит), їх поява
пов’язана з функцією грошей як засобу платежу, де гроші виступають
зобов’язаннями продавця, які повинні бути погашені у заздалегідь
встановлений термін. Першочергове значення цих грошей — зробити грошовий
обіг еластичним, здатним відображати потреби товарообігу в готівкових
грошах, економити повноцінні гроші, сприяти розвитку безготівкового
обігу.

Поступово з розвитком капіталістичних товарно-грошових відносин сутність
кредитних грошей зазнає суттєвих змін. В умовах панування капіталу
кредитні гроші виражають не взаємозв’язок між товарами на ринку, як було
раніше (Т-Г-Т), а відношення грошового капіталу (Г-Т-Г), тому грошовий
капітал виступає в формі кредитних грошей.

Паперові гроші — це представники неповноцінних грошей, які з’явилися як
замінники золотих монет. Об’єктивна можливість обігу цих грошей
зумовлена особливостями функції грошей як засобу обігу, коли гроші є
моментальним посередником в русі товарів. В Росії вперше паперові гроші
(асигнації) з’явилися у 1769р.

Право випуску паперових грошей привласнила собі держава. На початковому
етапі паперові гроші випускалися державою поруч з золотими і з метою їх
впровадження в обіг, обмінювалися на реальні гроші. Однак поява, а після
цього і зростання дефіциту бюджету, викликало розширення емісії
паперових грошей, розмір якої залежав від потреби держави у фінансових
ресурсах.

Отже, сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають
знаками вартості, випускаються державою для покриття бюджетного
дефіциту. Зазвичай вони не розмінні на золото і наділені державою
примусовим курсом, законодавчо визнаються обов”язковими до приймання у
всі види платежів.

Вексель — письмове, нічим не обумовлене зобов’язання боржника сплатити
певну суму в заздалегідь обговорений термін і у встановленому місці.
Розрізняють простий вексель, виданий боржником, і переказний (трату),
виписаний кредитором і направлений боржнику на підпис з поверненням
кредитору. Переказний вексель (трата) може перебувати в обігу завдяки
переказному напису (індосаменту) на зворотному боці документа. По мірі
збільшення переказних написів циркулярна чинність векселя зростає,
оскільки кожний індосант несе солідарну відповідальність по векселю.

Вексель має наступні особливості:

•абстрактність, тобто відсутність на документі інформації про вид угоди;

•безперечність, що означає обов’язкову оплату векселя;

•оборотність, тобто передача векселя як платіжного засобу іншим
кредиторам, що означає можливість взаємного зарахування вексельних
зобов’язань продавця.  Платіжна гарантія ще більше зростає при акцепті
(згоді оплатити вексель, якщо боржник не зможе розрахуватися сам)
векселя банком (вексель, що акцептувався).

Вексель має певні межі обігу. Він функціонує між особами, які володіють
інформацією про платоспроможність один одного і здійснюють економічні
відносини. Погашається вексель учасниками вексельного обігу готівковими
коштами.

Розрізняють також комерційний вексель (видається під заставу товару) і
банківський вексель, видається банком-емітентом за наявності певної суми
клієнта на депозиті. На відміну від комерційного банківський вексель має
депозитну форму. Це по суті простий вексель, тому що виписується
клієнтом банку своєму постачальнику в оплату за товар, але може бути
індосований третій особі. Банківський вексель дає підприємству новий
платіжний засіб, гарантований банком. Окрім одержання доходу по
депозиту, на основі якого банком і видається вексель, підприємство
отримує можливість розрахунку зі своїми партнерами.

Банкнота — це простий вексель емісійного баннку. Вперше банкноти були
випущені в кінці XVII століття, на основі переобліку поодиноких
комерційних векселів. Первісно банкнота мала подвійне забезпечення:
комерційну гарантію, оскільки випускалася на базі комерційних векселів,
пов’язаних з товарооборотом, і золоту гарантію, що забезпечила її обмін
на золото. Такі банкноти називалися класичними, мали високу тривалість
обігу і надійність. Центральний банк володів золотим запасом для обміну,
що виключало знецінення банкноти.

Не відміну від векселя, банкнота являє собою безстрокові боргові
зобов’язання продавця і забезпечується гарантією центрального банку,
який в більшості країн став державним.

Сучасна банкнота втратила, по суті, обидві гарантії: не всі векселі, що
переобліковуються центральним банком, забезпечені товаром, а також
відсутній обмін банкнот на золото. На даному етапі банкнота надходить в
обіг шляхом банківського кредитування держави, банківського кредитування
господарства через комерційні банки, обміну іноземної валюти на банкноти
даної країни.

h

h

h

h

???????¤?¤?$???????|?В теперішній час центральні банки випускають
банкноти суворо певної вартості. По суті, вони є національними грошима
на всій території держави. Матеріальне забезпечення у вигляді товару або
золота відсутнє.

Чек — вид кредитних грошей, що виступає як грошовий документ
встановленої форми, який містить безумовний наказ кредитній установі
власника рахунку виплатити держателю чека зазначену суму. Чековому обігу
передує договір між клієнтом кредитної установи і цією установою про
відкриття рахунку на суму внесених коштів або надання кредиту. Клієнт на
цю суму виписує чеки, а кредитна установа їх оплачує. В чековому обігу
беруть участь: чекодавець (власник рахунку), чекодержателю (кредитор
чекодавця) і платник по чеку (кредитна установа).

Вперше чеки з’явилися в обігу в ХУІ-ХУІІ століттях у Великобританії та
Нідерландах. З розвитком кредитної системи вони отримали широке
розповсюдження. Розрізняють три основних види чеків:

іменний — чек на певну суму без права передачі,

на пред’явника — чек без вказівки одержувача,

ордерний —  чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на
звороті документу.

У внутрішньому обігу чеки використовуються для одержання готівки в
кредитній установі, як засіб платежу і обігу, а також в якості
інструменту безготівкових платіжних розрахунків, що здійснюються шляхом
перерахувань по рахунках в кредитних установах. В міжнародних
розрахунках використовуються банківські чеки для здійснення комерційних
платежів, але в основному при платежах неторговельного характеру.

Швидке розширення чекового обігу після Другої світової війни вимагало
зміни форм платежів. Науково-технічний прогрес і розвиток
електронно-обчислювальної техніки сприяли появі у провідних зарубіжних
країнах автоматизованих електронних апаратів для обробки чеків і ведення
поточних рахунків. Електронні прилади і система зв’язку для здійснення
кредитних і платіжних операцій (зарахування суми і списання коштів,
перекази з рахунку на рахунок, нарахування відсотків, контроль за станом
рахунку) шляхом передачі електронних сигналів без участі паперових
носіїв сприяли виникненню електронних грошей. З їх допомогою
відсувається переважна частина міжбанківських операцій.

Електронні гроші — різновид депозитних грошей, які означають, що
переведення грошових сум по рахунках в банках здійснюється автоматично з
допомогою ЕОМ за безпосереднім розпорядженням власників поточних
рахунків. Ця форма органічно поєднує всі переваги депозитної та
готівкової форм грошей.

Носіями електронних грошей є кредитні картки, дебетові картки.

Кредитні картки сприяють скороченню платежів готівкою, обслуговують
роздрібну торгівлю та сфери послуг, служать засобом розрахунків, є
інструментом кредиту.

Дебетові картки — платіжні інструменти, які випускаються фінансовими
установами, і надають клієнту можливість проводити трансакції за власним
банківським рахунком, користуватися іншими послугами.

Впровадження ЕОМ в кредитних установах створило умови для появи
електронних грошей, які стали електронним еквівалентом готівкових грошей
та є їх замінником. Електронні гроші мають ряд особливостей в порівнянні
з готівкою:

по-перше, готівку у вигляді електронних грошей, як правило не можна
витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені;

по-друге, після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про
це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з
відновленням первісного балансу;

по-третє, електронні гроші можуть мати обмежений обсяг.

Користування електронними грошима здійснюється за допомогою електронного
гаманця — будь-якої пластикової картки, або функції картки, що містить
реальну цінність у формі електронних грошей, які власник вніс на рахунок
в банку. Банківська пластикова картка — це пластиковий ідентифікаційний
засіб, за допомогою якого можна керувати банківським рахунком, тобто
здійснювати оплату за товари, послуги та отримувати готівкові кошти.
Таким чином, картка — це інструмент безготівкових розрахунків, тому її
існування пов’язане з функціонуванням певної платіжної системи.

Платіжна система — це, по-перше, сукупність кредитних установ, які
здійснюють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між учасниками,
яка необхідна для виконання зобов’язань щодо розрахунків за допомогою
карток; по-третє, сукупність нормативних, договірних, фінансових та
інформаційно-технічних засобів, що регламентують порядок використання
банківських платіжних карток.

В залежності від суб’єктів використання пластикові картки поділяють на
картки особистого використання і корпоративні фінансові картки. В
залежності від захищеності — звичайні пластикові магнітні картки,
електронні (мікропроцесорні та лазерні) картки.

Широкомасштабне впровадження електронних грошей в сучасну систему
розрахунків, як міжбанківську, так і банк-клієнт, клієнт-крамниця і так
далі пояснюється тим, що цей вид кредитних грошей є ідеальним засобом
розрахунку з наступних причин:

• фінансову пластикову картку зручно носити в кишені або гаманці;

• пластикова картка с відносно дешевим засобом;

• надійність;

•можливість забезпечення  високого рівня  захисту,  не обхідного для
запобігання підробок та махінацій в фінансовому середовищі;

•деякі види фінансових пластикових карток, наприклад типу смарт-карта,
можуть виконувати функцій: кредитних і дебетових карток одночасно.

В Україні лідерами в роботі з картками є Приватбанк, АППБ «Аваль», та
Укрексімбанк. Однак розвиток національної платіжної системи та
використання міжнародних платіжних карток гальмують наступні причини:

•відсутність довіри населення до комерційних банків, а звідси і
небажання тримати гроші в банках;

•брак досвіду, традицій щодо впровадження карткових систем і вміння
користуватися ними;

•незацікавленість торгівельних підприємств приймати оплату по картках;

•значні капіталовкладення та довгий термін окупності інвестицій у
картковий бізнес;

•відсутність належної законодавчої бази щодо обігу пластикових карток;

•проблеми фінансової безпеки банків та клієнтів.

ЛІТЕРАТУРА

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган —
Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.

Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній
економіці.// Фінанси України, 2000, — №8.

Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і
проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 — №8.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд. 1.

Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.

ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,

1998.—Розд. 2.

Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.

Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск:
Меркаванне,1994.

Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе,
1978.

Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації
економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.

Похожие записи