.

Банк як позичальник: формування кредитних ресурсів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3637
Скачать документ

Реферат на тему:

Банк як позичальник: формування кредитних ресурсів

План

1. Відкриття і ведення депозитних рахунків

2. Відсотки за депозитами

3. Управління і контроль за депозитними операціями у комерційному банку

Література 1. Відкриття і ведення депозитних рахунків

При здійсненні депозитних операцій банк приймає грошові кошти клієнтів
на відповідні балансові рахунки, що визначені планом рахунків
бухгалтерського обліку. Депозитний рахунок — це рахунок, який банки
відкривають юридичним або фізичним особам для розміщення вільних коштів
на депозити з нарахуванням відсотків за депозити.

Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного
договору між власником рахунка та установою банку на визначений у
договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного
рахунка господарських суб’єктів і після закінчення строку зберігання
повертаються на цей же поточний рахунок. Відкриття одного депозитного
рахунка на двох або декількох осіб не допускається.

Для фізичних осіб банки відкривають вкладні рахунки (ощадні вклади).
Вкладниками комерційних банків можуть бути громадяни України, іноземні
громадяни і особи без громадянства. Вкладні рахунки відкриваються з
видачею вкладникові вкладного документа. Таким документом може бути
ощадна книжка (іменна чи на пред’явника), ощадний сертифікат, інший
виданий банком документ, що засвідчує укладення з банком договору
ощадного вкладу.

У договорі про відкриття вкладного рахунка обумовлюються: вид вкладу
(строковий чи “до запитання”); сума, що вноситься або перераховується на
вкладний рахунок; розмір плати; термін зберігання; відповідальність
сторін; умови розірвання договору; інші умови за погодженням сторін. У
разі укладення з банком договору ощадного вкладу “до запитання” за
бажанням клієнта на цьому рахунку можуть здійснюватися безготівкові
розрахунки.

Після закінчення строку зберігання коштів на підставі договору
строкового вкладу кошти з вкладного рахунка повертаються вкладникові,
перераховуються на його розрахунковий рахунок відповідно до умов
договору або договір вважається продовженим на умовах вкладу “до
запитання”.

Для комерційного банку вклади “до запитання” є нестабільними, що обмежує
можливість і сферу їх використання. У зв’язку з цим відсоткова ставка за
вкладами до запитання завжди менше ставки за строковими депозитами. Банк
може вимагати від власників такого рахунка підтримання на ньому
заздалегідь обумовленого залишку грошових коштів.

Якщо вклади до запитання носять, в основному, короткостроковий характер,
то строкові вклади вносяться на більш довгий строк. Відповідно вкладник
отримує й більш високий відсоток, ніж за вкладами до запитання. У
зв’язку із стабільністю строкових вкладів банк має можливість
розпоряджатися коштами вкладника тривалий час і відповідно збільшувати
обсяги своїх кредитних операцій. Комерційні банки можуть застосовувати
так звані гібридні депозитні рахунки, які об’єднують властивості внесків
до запитання і строкових внесків. Такі рахунки умовно складаються з двох
частин: прибутково-витратної (до запитання) та строково-накопичувальної
(строкової).

Згідно з Порядком нарахування, обліку, виплати і утримання процентів та
відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку в установах банку
(постанова правління НБУ № 155 від 16 вересня 1994 р.) відсотки за
депозитними рахунками нараховуються за календарне число днів.
Нарахування відсотків за депозитними вкладами проводиться з дня внесення
грошей на рахунок або з дня надходження перерахувань на
кореспондентський рахунок установи банку.

Комерційні банки постійно прагнуть запроваджувати нові види депозитних
рахунків і використовувати прогресивні технології їх обслуговування.
Сучасні схеми банківської роботи з депозитними рахунками побудовані на
принципах максимальної оперативності, ефективності і зркзності для
клієнтів. Загальні правила відкриття та ведення депозитних рахунків
можуть бути індивідуалізовані стосовно кожного окремого клієнта з
урахуванням конкретної фінансової ситуації, що склалась у нього і в
банку.

Депозитні рахунки відкриваються як в національній, так і в іноземній
валютах. Вітчизняні комерційні банки працюють також з так званими
дилінговими депозитними рахунками. В цій схемі клієнт розміщує на
депозитному рахунку кошти в національній валюті — гривнях. Банк щоденно
подає клієнту котирування основних валют (це, як правило, долар США,
німецька марка, російський карбованець, британський фунт стерлінгів).
Клієнт, використовуючи котирування, за власним бажанням змінює валюту
рахунка та розміщує еквівалент вкладу на певний строк. Додатковий доход
при цьому може бути отриманий за рахунок різних відсоткових ставок і
курсових різниць.

Залучення вільних валютних коштів на рахунки в установи банків (а сума
іноземної валюти, що нині перебуває на руках в українських громадян,
досить значна) є надзвичайно

актуальним і важливим для активізації інвестиційних процесів у
національній економіці України. Банки можуть відкривати анонімні валютні
депозитні рахунки.

Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкриваються фізичним та
юридичним особам (резидентам і нерезидентам) уповноваженими банками.

2. Відсотки за депозитами

Залучення коштів на депозит здійснюється за певною відсотковою ставкою.
Відсоток — це засіб стимулювання залучення депозитів (вкладів) у банк.
Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними
чинниками: 1) сумою вкладу; 2) строком розміщення коштів.

Ставка депозитного відсотка є відношенням суми грошових коштів, що
сплачуються у вигляді відсотка, до суми коштів, які одержані у вигляді
депозиту. Порядок нарахування і виплати відсотків, розмір відсоткової
ставки за вкладом обумовлюються в депозитному договорі. Відсоток має
стимулювати вкладників до тривалого збереження грошових коштів на
банківських рахунках, тобто збереження коштів в організованих формах.

Проявом конкуренції на ринку депозитів є прагнення кредитних установ
залучити до себе вільні кошти юридичних і фізичних осіб на основі більш
високої відсоткової ставки. В останні роки особливо посилилася
конкуренція між Ощадним банком України та комерційними банками за
залучення тимчасово вільних грошових коштів населення (приватних
клієнтів).

Вкладники при прийнятті рішення про розміщення власних коштів на
депозитах керуються насамперед трьома основними міркуваннями: надійність
банку; рівень відсоткової ставки за вкладами; якість обслуговування
клієнтів. Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється
тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне
встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І
навпаки, маловідомі банки пропонують максимальні відсоткові ставки,
прагнучи залучити більше вкладів.

Зміна відсоткової ставки за депозитом відбувається за узгодженням сторін
при зміні кон’юнктури ринку кредитних ресурсів, облікової ставки НБУ і
затверджується наказом по банку. Виплата відсотків здійснюється на
поточний рахунок клієнта за його письмовою вимогою. Відсотки за
депозитом можуть сплачуватися: при погашенні депозиту; періодично; при
внесенні коштів на депозит (авансом). У разі дострокового вилучення
вкладником своїх коштів із строкового депозиту розмір відсотка, що
сплачується за даним видом внеску, значно зменшується.

Доходи за депозитними операціями підлягають оподаткуванню відповідно до
чинного законодавства.

Управління “депозитним портфелем” (тобто депозитами, залученими банком)
— важлива складова банківської діяльності. Величина відсоткової ставки
має забезпечувати банкові отримання максимально можливого прибутку при
мінімальному ризику. У кількісному вираженні відсоткова ставка за
депозитами має бути вище рівня інфляції. Проте на практиці в Україні
рівень банківського відсотка за депозитами часто є нижчим від рівня
інфляції. Така ситуація знижує довіру населення і підприємств до
вітчизняних комерційних банків.

У розрахунках відсотків за депозитними операціями передбачається
використання двох фінансових механізмів:

— розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків;

—  розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків;

При використанні простої (номінальної) відсоткової ставки, нарощена сума
депозиту розраховується шляхом множення номіналу депозиту (без
врахування отриманих раніше відсотків) на множник нарощення. Розрахунок
нарощеної суми депозиту здійснюється за формулою

S = P( + rn),

де S — нарощувана сума депозиту наприкінці періоду п, тобто номінал
депозиту плюс відсотки;

P — сума номіналу депозиту;

(l + r«) — множник нарощення;

г — річна відсоткова ставка (в сотих частках);

п — строк депозиту у роках.

Сума нарахованих відсотків за депозитом при використанні складної
(фактичної) річної відсоткової ставки розраховується за формулою

де / — сума відсотків за поточний період;

S — нарощена сума депозиту наприкінці попереднього періоду, тобто
номінал депозиту плюс відсотки;

г — річна фактична відсоткова ставка;

п — кількість періодів, за які нараховуються відсотки за депозитом.

Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за
фактичний строк зберігання коштів із врахуванням змін відсоткової ставки
за договором. Нарахування складних відсотків (“відсотків на відсотки”)
здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із
врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів.
Розрахунок доходу при складному відсотку ґрунтується на геометричній
прогресії (“відсоток на відсоток”).

Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом
називається капіталізацією відсотків. Наступне нарахування здійснюється
на суму депозиту з урахуванням відсотків. У разі капіталізації сума
депозиту і нарахованих за ним відсотків повертається депоненту при
погашенні депозиту.

Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження
грошової суми на депозитний рахунок клієнта та проводиться шляхом
множення денного залишку на рахунку на денну відсоткову ставку.

Отже банк може використовувати у своїй діяльності один з двох методів
нарахування відсотків: 1) метод рівних частин; 2) актуарний метод.

У разі використання методу рівних частин при нарахуванні відсотків за
депозитом за кожний період нарахування застосовується проста
(номінальна) відсоткова ставка. При цьому не враховуються нараховані
раніше відсотки. Відсотки за актуарним методом розраховуються з
використанням складної (фактичної) відсоткової ставки, тобто з
урахуванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності комерційний
банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків.

У момент внесення коштів на депозитний рахунок депозит враховується на
всю суму його номіналу. Відмінності обліку номіналу депозиту
визначаються конкретним методом виплати відсотків. Існує два таких
методи: 1) за період; 2) на період.

У банківській практиці відсотки сплачуються депоненту, як правило, по
закінченні певного періоду, передбаченого депозитною угодою, тобто за
період. У цьому випадку номінальна сума депозиту і сума, що
перераховується на депозитний рахунок, збігаються. У разі сплат
відсотків на період банк сплачує депоненту відсотки в момент внесення
коштів на депозит, тобто авансом. Цей метод застосовується, насамперед,
при обліку дисконтних ощадних (депозитних) сертифікатів. Тут величина
дисконту є сумою відсотків, що сплачена депоненту авансом. Сума цього
дисконту амортизується протягом терміну дії депозитного договору.
Амортизація відсотків — це процес віднесення сум сплачених авансом
відсотків за депозитами на витрати (доходи) на систематизованій основі.
У разі сплати відсотків на період номінал депозиту буде більше, ніж
отримана від депонента сума. Протягом строку дії депозитної угоди сума
авансованих відсотків має бути повністю замортизована.

B ?#‚’„,Oe-/uuuuuuuuiiaaaiaaaaaaaaaaaa

M^MaeMfQ?Socoooooooooooooooooooooooo

обмеження банківської конкуренції в сфері депозитних відсоткових
ставок. Після Великої депресії 1929—1933 pp. у США сформувалася загальна
точка зору, яка знайшла відображення в Законі про банки 1933 p., а саме:
високі відсоткові ставки за депозитами стимулюють покупку комерційними
банками ненадійних активів, а це у кінцевому підсумку спричиняє збитки і
навіть банкрутство банків.

У колишньому СРСР розмір відсоткової ставки за вкладами був стабільним і
централізовано встановлювався Радою Міністрів (урядом). Державні трудові
ощадні каси СРСР виплачували вкладникам — фізичним особам доход у
вигляді відсотків або виграшів: за вкладами до запитання, умовним, на
єдину ощадну книжку і на поточні рахунки окремих громадян — 2% річних;
за строковими вкладами — 3% річних; за виграшними вкладами доход
виплачувався у вигляді виграшів з розрахунку 2% річних.

У США величина відсотка за строковими і ощадними внесками суворо
регулюється Федеральною резервною системою. Поширеною є точка зору, що
низькі відсоткові ставки за депозитами знижують банківські витрати і тим
самим зменшують ціну банківського кредиту. Надмірна лібералізація у
сфері встановлення відсоткових ставок на ринку депозитів негативно
відображається на стані грошового ринку країни.

У сучасних умовах комерційні банки в Україні проводять самостійну
депозитну відсоткову політику. НБУ регулює відсоткову ставку шляхом
встановлення офіційної облікової ставки. Із зміною облікової ставки НБУ
комерційні банки вимушені змінювати й відсоткові ставки за депозитами.
При формуванні свого депозитного портфеля комерційні банки беруть до
уваги норми обов’язкових резервів (резервних вимог НБУ).

У Росії Центральний банк з метою забезпечення захисту грошових
заощаджень населення вводив кількісні обмеження на залучення депозитів
розмірами статутного капіталу комерційних банків.

Низька відсоткова ставка за депозитами за інших рівних умов обмежує
приплив внесків до банку. Навпаки, достатньо високий розмір депозитного
відсотка дисциплінує комерційний банк, вимагає від нього ефективного
використання цього виду залучених ресурсів, адже банк, отримавши кошти у
тимчасове користування, повинен не тільки повернути їх, але й виплатити
відсоток. Зрозуміло, що виконання цих умов неможливе без одержання
максимального ефекту від використання залучених на депозит коштів.

Вітчизняні комерційні банки повинні проводити сьогодні активну депозитну
політику, спрямовану на широке залучення коштів та їх використання як
кредитних ресурсів.

Відсоткова політика комерційних банків у сфері депозитних операцій має
ґрунтуватися на принципах оптимальності, ефективності, адекватності
ситуації, що реально існує на ринку банківських послуг, враховувати як
власні економічні інтереси, так і інтереси вкладників.

3. Управління і контроль за депозитними операціями у комерційному банку

Управління депозитними, операціями — це сукупність стратегічних і
тактичних заходів, які проводить комерційний банк з метою залучення
тимчасово вільних грошових коштів клієнтів, та утворення на цій основі
кредитних ресурсів. Надійність і сталість джерел формування кредитних
ресурсів забезпечується на основі багатоманітності видів та умов (аж до
індивідуалізації) проведення депозитних операцій стосовно конкретних
юридичних і фізичних осіб.

Ефективне управління депозитними операціями передбачає розширення мережі
та видів депозитних рахунків, задоволення потреб клієнтів в
найрізноманітніших банківських послугах, забезпечення гарантій вкладень
через систему страхування депозитів тощо. Режим функціонування
депозитних рахунків у банку має відповідати потребам максимального
спрощення порядку проведення депозитних операцій

Передумовою здійснення науково обґрунтованого управління депозитними
операціями комерційного банку є попередній аналіз стану, структури і
використання ресурсної бази та пасивних операцій.

Стратегічні інструменти управління депозитами банку включають заходи,
спрямовані на зміцнення його позицій на депозитному ринку, що передбачає
врахування всього комплексу чинників, які створюють зовнішнє середовище
для банківської діяльності. Тактичні інструменти управління депозитними
операціями у банку включають заходи поліпшення внутрішньої організації
депозитної роботи: вдосконалення правил і порядку здійснення депозитних
угод, поліпшення роботи персоналу банку, який займається пасивними
операціями, пошук нових форм роботи з клієнтами, зменшення ймовірності
ризику та нераціональних рішень тощо.

У стратегічному плані управління депозитною діяльністю банку спирається
на маркетинг депозитного ринку, регулювання попиту і пропозиції
депозитних послуг. У тактичному плані управління депозитними операціями
банку передбачає, насамперед, налагодження чіткого моніторингу кількості
та якості свого депозитного портфеля.

Специфічною рисою депозитних операцій є активна роль клієнта банку, який
самостійно визначає величину вкладу, тобто частку своїх доходів, яку він
спрямовує на заощадження. Заходи впливу на економічну поведінку
потенційних вкладників мають посісти вагоме місце в процесі управління
депозитними операціями комерційного банку. Чесність і порядність банку
щодо клієнтів мають бути нормою у будь-яких, навіть самих несприятливих
для банківської діяльності, ситуаціях.

Подорожчання депозитів призводить і до подорожчання кредитних ресурсів
банку. Тому прагнення банку до максимального задоволення потреб
вкладників мають обмежуватися майбутніми можливостями прибуткового
розміщення залучених ресурсів під більш високий, порівняно з депозитами,
відсоток. Для реалізації цього завдання комерційні банки встановлюють
мінімальну суму строкового депозитного вкладу, мінімальний термін, на
який вкладаються грошові кошти, річну відсоткову ставку, періодичність
виплати відсотка (щомісячно, щоквартально, по закінченні строку) тощо.

Ефективне управління депозитними операціями створює умови для
оптимального ресурсного регулювання в комерційному банку. Вміле
маневрування ресурсами – – важливий показник професіоналізму
банківського персоналу.

Пасивні операції комерційного банку органічно пов’язані з активними
операціями. Банківський менеджмент невіддільний від забезпечення
ефективних взаємозв’язків пасивних і активних операцій банку. Залучення
грошових коштів на депозити в банк втрачає будь-який сенс, якщо немає
надійних каналів їх наступного прибуткового розміщення.

Комерційний банк відповідає перед вкладником за зобов’язаннями, що
випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма
належними активами.

Проте на сьогодні в Україні немає більш-менш надійних гарантій вкладів,
розміщених в комерційних банках. Згідно з нормативними актами вклади
Ощадного банку гарантуються державою, оскільки цей банк є державним,
однак кошти державного бюджету нині вкрай обмежені. Згідно з Указом
Президента України від 24 листопада 1994 р. проводилася компенсація
грошових заощаджень за вкладами в Ощадному банку України. Грошові
заощадження були збільшені відповідно до індексу зростання споживчих цін
у 1992—1993 pp. у 2200 разів. На суму компенсації видавались так звані
компенсаційні сертифікати.

З метою забезпечення захисту інтересів вкладників — фізичних осіб,
створення фінансових можливостей відшкодування їм коштів у разі
ліквідації комерційного банку постановами правління НБУ від 28 травня
1996 р. № 125 та від 24 червня 1996 р. № 152 затверджено Тимчасовий
порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів
фізичних осіб за рахунок придбання державних цінних паперів та передачі
їх на зберігання Національному банку. Проте цей фонд страхування не
відіграв позитивної ролі у справі гарантування повернення вкладів
(депозитів).

Надійна та ефективна система гарантування вкладів створює умови для
захисту інтересів вкладників на випадок неплатоспроможності чи
банкрутства банку, зменшення ризику кризи банківської системи внаслідок
втрати ліквідності через масове зняття депозитів, підвищення
ефективності управління грошово-кредитною сферою економіки внаслідок
збільшення обсягу депозитів.

Указом Президента України від 10 вересня 1998 р. №996/98 затверджено
Положення про порядок створення Фонду гарантування вкладів фізичних
осіб, формування та використання його коштів. Фонд гарантування вкладів
фізичних осіб є юридичною особою, створюється і функціонує як державна,
економічно самостійна, спеціалізована організація, яка не має на меті
отримання прибутку. Платниками зборів до нього є комерційні банки —
юридичні особи, розташовані на території України. Система гарантування
вкладів вступає в дію, коли вклади стають недоступними, тобто у разі
неможливості виконання банками вимог вкладників щодо повернення коштів
та призначення ліквідатора за рішенням арбітражного суду або
Національного банку України. За станом на 01.01.2001 р. членами фонду
були 133 комерційні банки, які регулярно сплачують збори. Початковий
внесок становить 1% від зареєстрованого статутного капіталу банку,
регулярний збір — 0,5% від загальної суми вкладів (враховуючи відсотки
за ними) за станом на 31 грудня року, що передує звітному. Фондом
відшкодовується загальна сума вкладів одного вкладника в одному
комерційному банку, включаючи відсотки, незалежно від виду валюти станом
на день, коли вклади стають недоступними, але не більше 500 гривень —
суми, що перевищує розмір середнього вкладу в Україні. Розмір
відшкодування за рахунок коштів фонду може у подальшому бути збільшено.

Питання фінансового контролю за депозитними операціями визначаються
чинним законодавством, нормативними актами НБУ і внутрішніми документами
банку. Бухгалтерський облік залучення та розміщення депозитів, сплати
витрат та отримання доходу за ними здійснюється за відповідними групами
балансових та позабалансових рахунків.

Внутрішній бухгалтерський контроль за депозитними операціями має бути
побудований таким чином, щоб гарантувати, що: 1) депозити прийняті на
умовах щодо строків і лімітів згідно з правилами і нормами, схваленими
правлінням банку; 2) всі депозити прийняті на підставі та відповідно до
відсоткової ставки, яка застосовується у банку; 3) всі бухгалтерські
записи, проведені за депозитними рахунками, вірно відображені у
бухгалтерському обліку.

У кожному банку має бути створена система реєстрації депозитів, мета
застосування якої — забезпечити вірний та своєчасний запис у
бухгалтерському обліку суми за депозитами, дати нарахування і сплати
відсотків, дати погашення депозитів та відсоткові ставки. Нарахування
відсотків і здійснення відповідних записів у бухгалтерському обліку
банку має періодично перевірятися особами, які не причетні до
нарахування. Відсотки, відображені на окремих аналітичних рахунках
відсоткових витрат (доходів), мають бути вивірені із сумою відсотків,
сплачених депонентові або отримані від банку.

Гарантією успішного управління депозитними операціями є взаємовигідні
відносини між банком і клієнтом. Щоб збільшити депозитні залучення, банк
повинен ретельно і постійно вивчати інтереси і запити вкладників —
юридичних і фізичних осіб. Важливо, щоби банк надавав вкладникам
найзручніші форми депозитного обслуговування, які б зводили до мінімуму
витрату ними часу.

Західна банківська практика нагромадила значний досвід управління і
контролю за проведенням депозитних операцій. Вміле використання цього
досвіду з урахуванням специфіки вітчизняної економіки і ментальності
населення має суттєве значення для поліпшення роботи комерційних банків
в Україні. Важливо, щоб вітчизняні банки постійно здійснювали пошук
досконаліших методів та інструментів управління депозитними банківськими
продуктами.

Література:

Лагутін В.Д.

Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і
доп. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. — 215 с. — (Вища освіта XXI
століття). ISBN 966-620-113-5.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020