Реферат на тему:

Банк як позичальник: формування кредитних ресурсів

План

1. Сутність та джерела формування кредитних ресурсів банку

2. Класифікація депозитів

3. Механізм здійснення депозитних операцій

1. Сутність та джерела формування кредитних ресурсів банку

Кредитні ресурси — кошти, що є у розпорядженні банків і використовуються
ними для кредитних операцій. Банки не в змозі стабільно розвивати
кредитні операції в умовах обмеженості ресурсної бази.

Кредитні ресурси банку поділяються на власні та залучені. Власні ресурси
— це кошти статутного, резервного, страхового та інших фондів банку, що
утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року
прибуток. Головне ж місце в складі кредитних ресурсів комерційного банку
посідають залучені кошти. Це кошти клієнтів на поточних рахунках;
депозити юридичних і фізичних осіб; залишки на кореспондентських
рахунках; кошти, що їх залучають з міжбанківського ринку (міжбанківський
кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо. Одним з
найбільш надійних джерел ресурсів для комерційного банку, підтримання
його ліквідності є депозитні вклади.

Власні та залучені кошти є основними джерелами фінансування кредитних
ресурсів комерційних банків. У перелік пасивних операцій, на право
здійснення яких комерційні банки в Україні повинні отримати ліцензію
НБУ, включені: залучення депозитів юридичних осіб; залучення депозитів
фізичних осіб; отримання кредитів від банків; випуск цінних паперів
(облігацій, ощадних сертифікатів тощо).

Важливим чинником зміцнення ресурсної бази кредитування є оптимізація
джерел формування кредитних ресурсів. Банк повинен сформувати
найефективнішу комбінацію джерел коштів для створення своєї ресурсної
бази. Переважна більшість кредитних ресурсів комерційних банків
утворюється шляхом залучення коштів. Така структура джерел утворення
кредитних ресурсів відповідає умовам ринкових відносин. Найдешевшим
джерелом залучення коштів до комерційних банків є залишки коштів на
розрахункових і поточних рахунках клієнтів.

Зрозуміло, що не всі власні та залучені кошти можуть бути використані
банком для здійснення кредитних операцій. Комерційний банк повинен
завжди мати в наявності необхідні грошові кошти для виконання взятих на
себе зобов’язань щодо забезпечення своєчасного повернення (надання)
коштів своїм клієнтам. Вкладники мають бути впевнені в надійності банку.
Тому в банку створюється обов’язковий резерв ліквідності, що має
гарантувати повернення коштів вкладникам.

Комерційні банки в усіх країнах забезпечують вкладникам резервний запас
на випадок можливих втрат; передбачаються також різноманітні форми
прямого і непрямого страхування. Втрата вкладниками впевненості щодо
фінансової стійкості банків може призвести до масового вилучення
вкладів, що вкрай негативно вплине на загальну економічну ситуацію в
країні.

Для комерційних банків гострим є питання оптимізації структури кредитних
ресурсів і вкладень за сумами і за термінами. НБУ рекомендує при аналізі
балансового звіту комерційного банку використовувати коефіцієнт
співвідношення позик і депозитів. Цей коефіцієнт характеризує здатність
банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його
можливість давати в кредит ці депозити. Більш високий рівень цього
співвідношення відображає більший елемент ризику: можуть мати місце
менша ліквідність, негативні економічні умови внаслідок відпливу
депозитів. Навпаки низький рівень цього коефіцієнта відображає
недостатні можливості кредитування або небажання банку брати на себе
ризик при наданні позик.

Значна частина кредитних ресурсів комерційних банків залучається на
основі депозитних операцій. Депозитом (вкладом) вважаються тимчасово
залучені грошові кошти фізичних та юридичних осіб або цінні папери,
надані банкові на чітко визначений строк і за відповідну плату (під
відсоток). Депозит — це кошти, що надаються фізичними чи юридичними
особами в управління банку (фінансовій організації). Депозит
оформляється відповідною угодою. У широкому розумінні депозит можна
розглядати як кредит, який надає власник депозиту іншим клієнтам банку
через посередництво цього банку.

У розвинутій ринковій економіці депозитні операції є одним з
найважливіших секторів грошового (фінансового) ринку. Масштаби
депозитних операцій визначаються наявністю в народному господарстві
вільних грошових коштів.

Важливим джерелом кредитних ресурсів є кредити, отримані від інших
банків на міжбанківському кредитному ринку. Міжбанківське кредитування
здійснюється в межах кореспондентських відносин банків і має, в
основному, короткостроковий характер (див. розділ 3).

Операції з розміщення банком коштів на депозит в інших банках вважаються
активними депозитними операціями. Пасивні депозитні операції — це
операції із залучення банком коштів на депозит.

До залучених банківських коштів відносять також гроші, депоновані з
метою забезпечення гарантії платежів при розрахунках акредитивами і
чеками.

Різниця між відсотком, отриманим банком від надання позики, і відсотком,
виплаченим вкладникам, становить сукупний доход комерційного банку. З
цього доходу відраховуються виробничі витрати; виплати заробітної плати
банківському персоналу, витрати на відповідне обладнання і матеріали,
витрати на утримання будов і споруд тощо. Те, що залишається після
сплати податків, становить прибуток банку.

Комерційні банки спрямовують свою діяльність на розширення спектра
послуг щодо залучення коштів клієнтів на банківські рахунки. Банками
гарантується таємниця вкладів, їх збереження і видача на першу вимогу
вкладника.

2. Класифікація депозитів

У колишньому Союзі РСР у банківській практиці під терміном «депозит»
розуміли лише строкові внески. Міжнародна банківська практика розглядає
депозити набагато ширше — як всі можливі види і форми внесення
(залучення або розміщення) грошових коштів на рахунки банку. Суму
депозиту, на яку згідно з умовами депозитної угоди нараховуються
відсотки, заведено називати номіналом депозиту.

Суб’єктами відносин щодо обслуговування депозитів виступають:

— комерційні банки як позичальники;

— підприємства (фірми, організації), банки та інші кредитні установи,
фізичні особи — власники коштів як кредитори.

Власник депозиту є депонентом.

Об’єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на
депозитні рахунки в банк. Це кошти, передані на умовах, визначених
двосторонньою угодою.

У теорії кредитування використовуються різні підходи до класифікації
депозитів. Складність проблеми полягає в тому, що банківська практика
постійно виділяє нові види депозитів, які часто об’єднують в собі
характерні риси і ознаки існуючих раніше видів. Безумовно, формування
таких гібридних видів депозитів ускладнює визначення для них конкретного
місця в загальній схемі класифікації банківських депозитів.

Депозити заведено поділяти на такі:

—  до запитання;

—  строкові на визначений термін;

—  ощадні внески населення;

—  ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання — це зобов’язання, які не мають конкретного
строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на
першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних
рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від
потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за
такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих
рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

Внески до запитання розмішують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі
для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять
також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за
допомогою чеків.

Строкові депозити — це зобов’язання, які мають певний строк. Це кошти,
що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку,
визначеного у депозитній угоді. Як правило, внески на визначений строк
розміщуються у великих сумах. Банки виплачують за строковими депозитами
більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження
коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку. Банки
користуються залученими коштами протягом тривалого і, головне, наперед
обумовленого (відомого їм) терміну. Це дає банку можливість збільшувати
обсяги кредитних ресурсів.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити
овернайт — депозити, залучені банком на строк не більше одного
операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими
депозитами є також кошти, отримані від інших комерційних банків як
депозит (вклад) на конкретний строк.

Сума, строки та умови приймання строкових депозитів визначаються банком-
позичальником відповідно до його фінансових можливостей за погодженням
із вкладником. Особливості залучення вкладів на строкові депозитні
рахунки регулюються внутрішніми положеннями комерційних банків.

Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні
сертифікати. Депозитний (ощадний) сертифікат — це письмове свідоцтво
комерційного банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право
вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення
встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове
свідоцтво банку про внесення депонентом грошових коштів на депозит.
Випуск ощадних (депозитних) сертифікатів за своїм економічним змістом
подібний до залучення будь-якого іншого строкового депозиту.

У світовій банківській практиці депозитні сертифікати набули великого
поширення. На депозитних сертифікатах зазначається термін вилучення
коштів і розмір належного відсотка. Депозитний сертифікат є цінним
папером, який може здійснювати самостійний обіг на фондовому ринку.
Бланки депозитних сертифікатів виготовляються відповідно до чинних
нормативних вимог і встановлених зразків.

Комерційні банки зобов’язані оприлюднити умови випуску ощадних
(депозитних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації у
друкованих засобах масової інформації чи у загальнодоступному для
клієнтів місці в установі банку, або обома способами одночасно.

Ощадні вклади — це вклади населення, розміщувані у банках з метою
зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерно наявність
спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій
фіксуються операції з ощадним вкладом. Власник, як правило, зобов’язаний
пред’явити ощадну книжку, щоб покласти гроші на рахунок або зняти їх. У
нашій країні на обслуговуванні ощадних вкладів населення спеціалізується
Ощадний банк.

?

dh`„7

=:=~=¶=ue=3/4A?C-HtJ?L?PISIU>Yoooocooooooooooooooooooooo

dh`„7a$

утності вкладника або його законного представника чи спадкоємця.
Вкладникові дозволяється перевіряти в установі Ощадбанку відповідність
записів за вкладами в ощадній книжці і в карточці особового рахунка.

До цінних паперів банків як виду депозитів відносять: акції та облігації
акціонерних товариств, що належать комерційним банкам; акції та
облігації, що знаходяться на зберіганні в банку і прийняті в
забезпечення позик тощо.

У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані
спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих
рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за
допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій;
кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах
кореспондентських відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку
виникають через відсутність необхідного попиту на кредитному ринку або
невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів. Часто
міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш
тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками.

Іноді банки використовують у своїй діяльності так звані гарантійні
депозити. Вони відкриваються на вимогу банку-кредитора у випадку, коли у
нього існують сумніви щодо знецінення активів, переданих банкові в
забезпечення наданого кредиту, або є ризик неплатоспроможності
клієнта-позичальника. Особливістю гарантійних депозитів є те, що
ініціатором їх створення виступає сам банк, а не депонент.

У Звіті про залишки за депозитами комерційні банки України мають
щомісяця подавати у регіональні управління НБУ дані про такі види
депозитів: міжбанківський ринок — депозити розміщені, депозити залучені;
небанківський ринок

— депозити небанківських фінансових підприємств, депозити нефінансових
державних підприємств, депозити нефінансових недержавних підприємств,
депозити некомерційних організацій, що обслуговують домашні
господарства, депозити фізичних осіб, депозити інших домашніх
господарств, депозити бюджету та позабюджетних фондів України
(державного бюджету, клієнтів, які утримуються з державного бюджету,
місцевих бюджетів), рахунки за довірчими операціями, ощадні сертифікати.

Найбільшою мірою відповідає вимогам забезпечення належної ліквідності
балансу комерційного банку залучення строкових депозитів. Звідси
випливає важливе завдання банку

—  зацікавити клієнтів у збереженні їхніх грошових коштів на строкових
депозитних рахунках.

Комерційні банки постійно стикаються із серйозною конкуренцією на ринку
грошових ресурсів при залученні депозитів. Перемагають у цій
конкурентній боротьбі ті банки, що запропонують клієнтам найбільш зручні
і вигідні депозитні схеми. Важливу роль у мотивації клієнтів до
вкладення грошових коштів відіграє рівень відсотка за даним видом
депозиту. Комерційний банк може пропонувати крім відсотка додаткові
фінансові пільги своїм клієнтам.

3. Механізм здійснення депозитних операцій

Механізм залучення комерційними банками України коштів (як у
національній, так і в іноземній валюті) юридичних і фізичних осіб на
депозитні рахунки і випуску ощадних (депозитних) сертифікатів
регулюється Правилами здійснення депозитних операцій для банківських
депозитів (затверджено постановою Правління НБУ від ЗО червня 1998 р. за
№ 250).

Депозитні операції — це операції із залучення або розміщення коштів на
депозит.

Залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється
банком шляхом відкриття строкового депозитного рахунка з укладенням
договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки) або видачі
ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту
(вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника,
зобов’язується виплатити вкладникові суму депозиту (вкладу) та
нараховані відсотки на умовах та у порядку, що передбачені договором.
Договір банківського вкладу має бути укладений письмово.

Правові відносини між банком і клієнтом виникають у момент укладення
депозитного договору обома сторонами і діють до повного виконання
взаємних зобов’язань. Банк гарантує клієнту збереження таємниці вкладу.

Депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти
залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників
отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і відсотків за
його користування. Сторонами депозитного договору є юридичні та фізичні
особи, які набувають прав і беруть на себе зобов’язання за договором.
Предмет депозитного договору — умови, які характеризують надання банком
послуги клієнтам при проведенні депозитних операцій.

Депозитний договір оформляється в двох примірниках. Співробітник банку
реєструє договір у книзі реєстрації, фіксує дату, номер договору і номер
депозитного рахунка. Договір укладається з обох сторін і скріплюється
печатками. Після повного оформлення договору один примірник видається
клієнту. Якщо із закінченням строку дії договору жодна із сторін не
побажає його розірвати, договір, як правило, вважається продовженим на
такий же строк і на тих же умовах.

Основними реквізитами та умовами депозитного договору мають бути:

—  назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад);

—  назва та адреса власника коштів;

—  дата внесення депозиту;

—  сума депозиту;

—  дата вимоги вкладником своїх коштів;

— відсоткова ставка за користування депозитом (комерційний банк може
залишити за собою право змінювати відсоткову ставку відповідно до зміни
облікової ставки НБУ з відповідним повідомленням про це вкладника. У
разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний
відповідно до чинного законодавства України);

— зобов’язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

— підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої
на це особи та вкладників (для юридичної особи — керівника або
уповноваженої на це особи; для фізичної особи — власника коштів або
уповноваженої на це особи).

Зобов’язання клієнта за депозитним договором полягають у своєчасному
перерахуванні грошових коштів на депозитний рахунок банку; зобов’язання
банку — прийняти грошові кошти на депозитний рахунок, нараховувати
відсотки, забезпечити повне збереження суми внеску і повернути її після
закінчення строку дії договору або достроково за заявою клієнта. Клієнт,
як правило, має право довкладати (частково списувати) грошові кошти чи
нараховані відсотки, якщо це передбачено умовами депозитного договору.
Сторони зобов’язуються зберігати таємницю за усіма діями, пов’язаними з
виконанням депозитного договору.

Вклади в установи банків носять суворо добровільний характер. Банки, як
правило, встановлюють мінімальний розмір первинного внеску. Вкладник —
фізична особа має право оформити за депозитним вкладом довіреність або
заповідальне розпорядження. Власник депозитного вкладу зобов’язаний
заздалегідь повідомити установу банку про дострокову вимогу вкладу за
зазначеним у договорі номером телефону, письмово або при особистій явці.

Згідно з юридичними нормами праву однієї сторони депозитного договору
відповідає зобов’язання іншої сторони.

Стягнення на вклади юридичних і фізичних осіб у комерційних банках може
бути звернено на підставі вироку чи рішення суду, яким задоволене
цивільний позов. Конфіскація вкладів може бути проведена лише на
підставі вироку, що набрав законної сили, або винесеної відповідно до
закону постанови про конфіскацію майна.

Кожний комерційний банк повинен приділяти першочергову увагу сучасним
технологіям управління депозитами (вкладами) і заощадженнями юридичних і
фізичних осіб. Важливе значення має застосування банками різноманітних
святкових, новорічних, відпускних, податкових та інших строкових внесків
з метою нагромадження коштів, достатніх, наприклад, для купівлі
новорічних подарунків (або подарунків на інші свята), оплати видатків на
час відпустки тощо.

Останнім часом поширюється практика роботи вітчизняних комерційних
банків з депозитними сертифікатами. Сертифікати можуть бути номіновані
як у національній, так і в іноземній валюті. Сертифікати сплачуються у
гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, — в іноземній
валюті. Сертифікати можуть випускатися: одноразово або серіями, іменними
або на пред’явника, строковими або до запитання. Строк обігу сертифіката
встановлюється від дати його видачі до дати, коли власник сертифіката
отримує право вимоги депозиту (вкладу) за сертифікатом.

Бланки сертифікатів мають містити такі обов’язкові реквізити: назву
«ощадний (депозитний) сертифікат»; порядковий номер сертифіката та його
серію (якщо випуск є серійним); дату внесення депозиту; розмір депозиту,
який оформлений сертифікатом (літерами та цифрами); зобов’язання банку
повернути суму, внесену на депозит; дату вимоги вкладником суми за
сертифікатом; відсоткову ставку за користування депозитом; умови сплати
відсоткової ставки — у разі вимоги вкладника про повернення вкладу до
обумовленого строку; назву та адресу банку-емітента, а для іменного
сертифіката — назву (ім’я) вкладника; місце для підпису особи, яка
уповноважена банком підписувати зобов’язання, та місце для печатки
банку.

Виготовлення бланків сертифікатів здійснюється тільки на державних
спеціалізованих підприємствах відповідно до вимог Правил виготовлення
бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених
спільним наказам Міністерства фінансів України, Служби безпеки України і
Міністерства внутрішніх справ України № 98 від 25 листопада 1993 р.

Видача і погашення сертифікатів здійснюється лише емітентом. До
погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів. У разі настання
строку вимоги депозиту банк здійснює платіж за пред’явленням сертифіката
на підставі заяви власника або особи, уповноваженої на здійснення цієї
операції, в якій зазначається рахунок, на який мають бути зараховані
кошти.

Банк має передбачити можливість дострокового подання строкового
сертифіката до сплати. У такому разі банк сплачує власникові сертифіката
його суму та відсотки за зниженою відсотковою ставкою, яка визначається
при видачі сертифіката. Якщо термін отримання вкладу за строковим
сертифікатом прострочено, то такий сертифікат вважається документом до
запитання, за яким на банк покладається зобов’язання сплатити зазначену
в ньому суму вкладу та відсотків на дату вимоги.

Література:

Лагутін В.Д.

Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і
доп. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. — 215 с. — (Вища освіта XXI
століття). ISBN 966-620-113-5.

Похожие записи