Реферат на тему

Зміст національних програм переходу до ринкової економіки та практика
реформ у східноєвропейських країнах

Різке погіршення соціально-економічного стану, кризові явища в
національних економіках зумовили прихід до влади в країнах регіону
суспільних сил, які прагнуть змінити економічну модель розвитку,
створити соціально орієнтовану ринкову економіку. На рубежі 80- 90-х
років у країнах Східної Європи були прийняті плани та програми ринкової
трансформації, які визначили основні напрями, шляхи, методи й етапи
перетворень, наприклад: «програма Анте Маркевича» у СФРЮ (1989 p.);
«план Бальцеровича» у Польщі (1989 p.); «план Клауса» у ЧехоСловаччині
(1990 p.); «план Купи» в Угорщині (1990 p.); «Короткий виклад стратегії
переходу до ринкової економіки» в Румунії (1990 p.); «Меморандум про
економічну політику Російської Федерації», підготовлений під
керівництвом віце-прем’єра Є. Гайдара (1992 p.); «Програми економічних
реформ та політики України» (1992 р.) й ін. Незважаючи на істотні
розбіжності у визначенні та реалізації економічної політики країнами
регіону, для них характерні чимало спільних рис та особливостей,
пов’язаних з подібністю завдань і цілей ринкових реформ.

Головним напрямом програм та практики ринкових реформ у
східноєвропейських країнах є процес роздержавлення й приватизації. На
роздержавленні у формах орендних відносин, підвищенні економічної
самостійності підприємств, ролі трудових колективів в управлінні, які не
вели до зміни характеру державної власності, робився наголос у 80-ті
роки, та у 90-ті роки у більшості країн регіону перевага стала
віддаватися приватизації як такій, що веде до встановлення нової системи
відносин власності, заснованої на її різноманітності. Така система
починає функціонувати поряд із державною і на основі приватної та
мішаної форм власності. Відповідно до програм приватизації в Угорщині,
Польщі, Чехії та Словаччині в 1995- 1996 pp. у недержавному секторі буде
вироблятися 40- 50% національного доходу. Основними формами приватизації
є викуп, акціо-нування, безоплатна передача власності із застосуванням
чеків, ваучерів, спеціальних приватизаційних рахунків громадян та ін.
(табл. 5).

Незважаючи на досить високі темпи приватизації, зокрема в Польщі,
Угорщині, Чехії, можна передбачити, що в недалекому майбутньому
державний сектор все ще буде мати більш вагомі позиції у національних
економіках східноєвропейських країн, ніж у державах розвинутої ринкової
економіки.

Важливим напрямком ринкової трансформації економіки країн регіону є
подолання монополізму й розвиток конкуренції. На початку 90-х років у
Чехо-Словаччині 40% обсягу промислового виробництва вироблялось
мінімальною кількістю виробників — від одного до чотирьох. В Угорщині
майже 30% продукції обробної промисловості виробляли монополісти, у
Польщі ця величина досягала 70% загального обсягу промислової продукції.
Рівень монополізації національного виробництва та ринку істотно виріс у
нових східноєвропейських країнах як наслідок розпаду СРСР, СФРЮ та ЧССР.

Демонополізація у сфері виробництва, відносин власності та управління
сприяє розвиткові конкурентного середовища в країнах регіону. Поряд із
цим у них практично зняті обмеження на приватне підприємництво,
галузевий перетік капіталу, лібералізовані умови економічної діяльності,
створені законодавчі основи боротьби з недобросовісною конкуренцією,
починає формуватися система контролю за діяльністю монополістів.

Лібералізація цінової політики у східноєвропейських країнах на рубежі
70- 90-х років протікала у формах «шокової терапії» (Польща, Болгарія,
Росія, Україна та ін.) й поступового відпуску цін протягом досить
тривалого часу (Угорщина, Югославія), її головними рисами стали: відмова
від адміністративного регулювання цін (за винятком невеликої групи
товарів та послуг); контроль за зловживанням монополістів у галузі
ціноутворення; зближення світових і внутрішніх цін. Глибока деформація
як пропозиції (структурні диспропорції; високий рівень монополізації;
дефіцит багатьох видів продукції та ін.), так і попиту (значний дефіцит
держбюджету; все ще існуюча система дотацій і пільг окремим
підприємствам; адміністративний розподіл продукції, виробленої на основі
держзамовлення; високе інфляційне очікування споживачів та ін.) стали
причинами високих темпів росту оптових і роздрібних цін на початку 90-х
років у всіх країнах регіону. За цих умов деякі східноєвропейські країни
намагалися посилити прямий та посередній вплив держави на формування цін
(Сербія, Україна у 1993 p.).

Кардинально змінюються грошова та фінансово-кредитна політика. З другої
половини 80-х років у країнах регіону почала створюватися двоярусна
банківська система, яка включала національні (центральні) й комерційні
банки. Центральні банки при цьому дедалі більше концентрували свою
діяльність на формуванні загальнонаціональної фінансово-кредитної та
емісійної політики, регулюванні відсоткової ставки, контролю за
діяльністю комерційних банків. Останні безпосередньо займались
обслуговуванням юридичних та фізичних осіб. Були створені ринки:
фінансові, кредитні, цінних паперів, валютний.

На початку 90-х років в усіх східноєвропейських країнах державний бюджет
формувався зі значним дефіцитом. Спроби збалансувати держбюджет у
країнах регіону здійснювались за рахунок, з одного боку, скорочення
дотацій та субсидій підприємствам, різкого зменшення державних
капіталовкладень в економіку, скорочення воєнних витрат, обмеження
певних соціальних програм та допомоги іншим країнам, з іншого боку — за
рахунок спроб збільшити прибутки держави. Найбільшого успіху у цій сфері
досягли Чехія, Угорщина, Польща, де й рівень інфляції був значно нижчий,
ніж у інших країнах регіону.

Податкові реформи у країнах регіону були спрямовані як на стимулювання
економічної зацікавленості підприємців, незважаючи на форми власності, у
розвитку виробництва, так і на зростання доходів державного бюджету та
вирішення на цій основі загальнонаціональних завдань. Головними видами
податків стають податки на додану вартість, податок на прибуток (доход),
акцизний збір. При цьому деякі країни Східної Європи (передусім
Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Хорватія) здійснюють політику
зближення національних податкових систем із системою, що діє з
01.01.1993 р. у ЄС, маючи на увазі уніфікувати їх до моменту свого
вступу у цю організацію. Більш диференційованими стають і податки з
населення (табл. 6).

Істотно змінюється й соціальна політика у східноєвропейських країнах.
Створюється нова система соціального захисту, заснована на свободі
економічної діяльності, соціальному партнерстві між громадянином і
державою, споживачем та виробником, робітником і роботодавцем. Держава
гарантує лише мінімальний рівень соціального захисту й Дедалі частіше на
адресній основі (сім’ї з дітьми, інваліди, молодь, пенсіонери,
малозабезпечені). Підвищення рівня реального соціального забезпечення
вище мінімального здійснюється переважно за рахунок самих громадян.
Нарівні із збереженням системи безкоштовної освіти та медичного
обслуговування, надання житла, умов для відпочинку значна частина цих
послуг надається за рахунок особистих доходів громадян. Такі зміни у
соціальній політиці утворюють додаткові стимули для високопродуктивної і
якісної праці.

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ КРАЇН РЕГІОНУ

До Другої світової війни важливою особливістю зовнішньоекономічних
відносин країн Центральної та Південно-Східної Європи була орієнтація на
провідні капіталістичні держави, на котрі припадало 80% їхньої
зовнішньої торгівлі. У загальному обсязі торгівлі Болгарії, Угорщини,
Польщі, Румунії та Чехословаччини тодішній Радянський Союз займав біля
1%, а їхня взаємна торгівля становила не більше 15%. Провідні позиції у
зовнішньоекономічній діяльності цих країн, окрім Радянського Союзу, мав
приватний сектор, держава практикувала в основному економічні заходи
управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Після Другої світової війни, зокрема в результаті створення 1949 р. Ради
Економічної Взаємодопомоги, зовнішньоекономічна політика
східноєвропейських країн істотно змінюється, її основою стає стратегія
посилення взаємного регіонального співробітництва (питома вага взаємної
торгівлі від 1950 р. до кінця 80-х років з невеликим відхиленням
дорівнювала майже 60%), розвиток планово-адміністративної моделі
співробітництва та координації народногосподарських планів
східноєвропейських країн і доведення їхніх обов’язкових показників до
безпосередніх виробників. Державна монополія на зовнішньоекономічну
діяльність стала основою проведення активної політики протекціонізму в
країнах регіону. Координація народногосподарських планів, яка
відображала в зовнішньоекономічній сфері панування загальнонародної
власності в усіх країнах, плановий розподіл на державному рівні
імпортної продукції, особлива система розрахунків на основі перевідних
карбованців закривали, по суті, ринок цих країн для виробників інших
держав, сприяли їхньому автаркійному розвиткові. Це зрештою спричинило
відставання економічного розвитку, знизило конкурентоспроможність
національних економік східноєвропейських країн, призвело до зменшення
їхньої участі у світовій торгівлі (табл. 7).

Сучасний розвиток зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських
країн бере початок наприкінці 80-х- початку 90-х років, коли ці країни
приступили до корінних ринкових реформ національних економік. Зміна
моделі соціально-економічного розвитку, істотне перетворення відносин
власності, рішучий поворот до формування ринкових основ народних
господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішньоекономічної
політики країн регіону. Першою й головною особливістю сучасного етапу
розвитку зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських держав є
відмова від державної монополії на зовнішньоекономічні зв’язки, демонтаж
планово-адміністративної, жорстко централізованої системи управління
зовнішньоекономічною діяльністю. Це знайшло та знаходить виявлення в:

демонополізації та приватизації зовнішньоекономічних підприємств та
організацій;

наданні права зовнішньоекономічної діяльності юридичним та фізичним
особам;

стимулюванні утворення комерційних посередницьких зовнішньоекономічних
фірм;

відмові від відповідальності держави за операції та їхні наслідки
будь-яких учасників зовнішньоекономічної діяльності;

переході до розміщення державних експортних замовлень на конкурентній та
добровільній основі.

Демонополізація зовнішньоекономічної діяльності створює принципово нові
можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер
зовнішньоекономічного співробітництва, головним критерієм якого стає
економічна ефективність, співвідношення доходів та затрат виробників і
споживачів матеріальних благ та послуг.

Другою характерною рисою зовнішньоекономічних відносин країн регіону на
сучасному етапі є перехід від планово-адміністративних форм
протекціонізму до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

Основними напрямами даної діяльності країн Східної Європи є:

відмова чи істотне зменшення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі та
перехід до переважно економічних методів регулювання
зовнішньоекономічної діяльності;

зближення структур і рівнів внутрішніх та світових цін на основі
вільного ціноутворення практично на всі види продукції та послуг;

послідовне зниження ставок експортного тарифу й запровадження
уніфікованого імпортного тарифу (табл. 8);

перехід до конвертованості національних валют для резидентів і
нерезидентів спочатку по поточних, а згодом і по капітальних операціях,
встановлення єдиного курсу національної валюти;

підтримка експорту та розширення ринків збуту вітчизняної продукції;

заохочення імпорту капіталу, створення спільних підприємств, участі
іноземного капіталу в процесі приватизації (табл. 9).

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності є важливим напрямом
економічної політики східноєвропейських країн у цілому, бо забезпечує
поліпшення їхнього платіжного балансу, становища в системі міжнародного
поділу праці, сприяє відкритості національних економік, пристосовує їх
до умов конкуренції, які діють на світовому ринку. Це безпосередньо
стимулює розвиток і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в
народне господарство. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності
нерозривно пов’язана з відмовою від державної монополії у цій сфері.

Наступна характерна особливість сучасних зовнішньоекономічних відносин
східноєвропейських країн полягає у зміні пріоритетів розвитку
зовнішньоекономічних зв ‘язків, різкому зменшенні ролі й значення
взаємної торгівлі та істотному збільшенні зовнішньоторговельного обміну
передусім з розвинутими країнами Заходу. На початку 90-х років питома
вага взаємної торгівлі у зовнішньоторговельному обігу східноєвропейських
країн скоротилась майже з 60% до менш як 20%. Зміна географічної
структури зовнішньоекономічних зв’язків східноєвропейських країн
зумовлена логікою перетворень, які відбуваються там. В умовах
становлення конкурентного ринкового середовища в країнах регіону
виробники та споживачі починають безпосередньо визначати товарну та
географічну структуру динаміку зовнішньоекономічного обміну, розвиток
нових форм зовнішньоекономічної діяльності, виходячи із співвідношення
своїх доходів і затрат.

Тенденція диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків підтримується
політикою східноєвропейських країн, деякі з них, передусім Польща,
Угорщина, Чехія та Словаччина, ставлять перед собою мету вступити до
кінця 90-х років в ЄС. Цій же меті сприяє субрегіональне економічне
співробітництво на основі дво- та багатосторонніх угод. Розширенню
участі східноєвропейських країн у міжнародному поділі праці, посиленню
відкритості національних економік сприяє їхній вступ та активна участь у
діяльності міжнародних економічних організацій: Міжнародному валютному
фонді, Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Генеральній угоді
по торгівлі та тарифах, Європейському банку реконструкцій та розвитку й
ін.

Ринкові реформи у країнах регіону, лібералізація зовнішньоекономічної
діяльності, перехід до взаємних розрахунків у вільноконвертованій валюті
сприяли зміні товарної структури їхньої зовнішньої торгівлі. Низька
конкурентоспроможність продукції країн регіону в умовах відкритості
національних економік була головною причиною різкого скорочення частки
промислових товарів у взаємній торгівлі. При цьому в умовах скорочення
обсягів взаємної торгівлі зросла питома вага сільськогосподарської та
хімічної продукції, сировини. Так, частка машин і устаткування у
польському експорті в Угорщину знизилася з 53- 55% у 1988- 1989 pp. до
менш як 10% у першій половині 1992 p.; за цей час відповідна частка в
угорському експорті у Польщу впала з 56- 58% до 27%.

В експорті східноєвропейських країн у розвинуті держави сировина та
паливо продовжували посідати значне місце: в 1991 р. в експорті без
врахування колишніх СРСР і СФРЮ-34,2%, в експорті колишнього СРСР-
75,6%. Поряд із цим дедалі більшого значення починає набувати готова
продукція: 1991 р. в експорті без врахування колишніх СРСР і СФРЮ-65%, в
експорті колишнього СРСР- 17%. В імпорті переважала машинобудівна
продукція: в 1991 р. майже 44%.

Нових рис набувають зовнішньоекономічні відносини країн регіону в умовах
виникнення нових східноєвропейських країн: Білорусі, Росії, України,
Хорватії та ін. Припинення існування на початку 90-х років як єдиних
держав СРСР, СФРЮ, Чехословаччини, з одного боку, посилює міжнародну
державну конкуренцію виробників різних країн, з іншого — ставить нові
східноєвропейські країни перед необхідністю погоджувати й координувати
зовнішньоекономічну політику. За цих умов формування національної
зовнішньоекономічної політики суверенних держав тісно переплітається з
інтенсифікацією інтеграції східноєвропейських країн у міжнародний поділ
праці.

Похожие записи