Пошукова робота:

Закарпатська область (географія)

ПЛАН

Географічне положення, адміністративно-територіальний поділ.

Історія формування території області

Рельєф Закарпатської області

Геологічна будова Закарпатської області

Грунти Закарпатської області

Клімат Закарпатської області

Корисні копалини Закарпатської області

Географічне положення, адміністративно-територіальний поділ.

 Закарпатська область у складі України утворена 22 січня 1946 р.
Населення – 1,25 млн. осіб (1.01.2004 р.). Площа сучасної Закарпатської
області складає 12,8 тис.кв.км або 2,1% від загальної площі України. Це
– передостаннє місце серед областей країни. Область розташована між
47°53’43» і 49°05’54» північної широти та 22°48’29» і 24°37’38» східної
довготи. Крайні точки області розташовані:

— північна – в хребті Східні Бескиди на кордоні з Польщею за 7 км на
північ від с. Стужиця Великоберезнянського району;

— південна – вершина в Рахівських горах на кордоні з Румунією за 6 км на
південний схід від с. Ділове Рахівського району;

— західна – на кордоні зі Словаччиною за 1,5 км на захід від с.
Соломонове Ужгородського району;

— східна – в Чорногірському масиві (гора Піп Іван) на межі з
Івано-Франківщиною за 12 км на схід від с. Луги Рахівського району.

Відстань від західної точки області до східної сягає 190 км по прямій,
протяжність з півночі на південь змінюється від 100 км (по меридіану м.
Мукачеве) до 50 км (по меридіану м. Рахів).

Географічний центр області знаходиться біля гори Кук, що в Толяному
хребті, на межі Іршавського та Міжгірського районів.

Географічне положення Закарпаття характеризується такими рисами:

1. Область знаходиться на периферії (крайньому заході) України і дуже
віддалена від столиці (відстань з Ужгорода залізницею приблизно 900 км),
промислових районів Придніпров’я, Харкова і Донбасу, чорноморських
портів.

2. Область займає центральне положення на Європейському субконтиненті:
за однією з версій біля с. Ділове Рахівського району міститься
географічний центр Європи.

3. Закарпаття – єдина область України, яка розташована за головними
Карпатськими хребтами. Це підсилює її транспортну віддаленість від решти
території країни, зв’язок з якою можливий лише через перевали. Найбільше
значення серед них мають Ужоцький (абсолютна висота 889 м), Верецький
або Ворітський (839 м), Воловецький або Бескидський (1014 м), Торунський
(930 м) разом з Вишківським (941 м) та Яблуницький або Татарський (931
м).

4. Область знаходиться в межах двох великих фізико-географічних одиниць
– Карпатської гірської (4/5 території) та Закарпатської низовинної. Якщо
природні умови останньої (рельєф, клімат, грунтово-рослинний покрив
тощо) майже всюди сприятливі для господарського і сельбищного освоєння
людиною, то в Карпатах найкращі умови для цього мають міжгірні
улоговини, долини рік, пологі схили і частково низькогір’я.

5. Закарпаття має оригінальне сусідське положення. Воно межує лише із
Львівською (на відтинку 85 км) та Івано-Франківською (180 км) областями,
причому виключно по гірських хребтах. У той же час його сусідами є
чотири держави – Польща (33 км), Словаччина (98 км), Угорщина (135 км)
та Румунія (190 км), що є унікальним явищем серед усіх прикордонних
областей України. Державний кордон іде як по гірських хребтах, так і
рівнинній території, на значному протязі – по р.Тиса та її притоках.

Відстані по авто- і залізничних шляхах від Ужгорода до столиць дев’яти
європейських країн коротші за аналогічні відстані до Києва.

6. Область розташована на стику української, угорської і румунської
етнічних територій, які становлять відповідно 89%, 10,5% і 0,5% від її
площі.

7. Закарпаття лежить на найкоротших шляхах, що сполучають Україну і
країни колишнього СРСР (насамперед Росію) з рядом країн Центральної і
Південно-Східної (а далі й Західної та Південної) Європи. Від
карпатських перевалів до державного кордону область перетинають 3
залізниці (в т.ч. 2 електрифіковані), 4 автодороги, нафтопровід
«Дружба», газопроводи «Братерство», «Союз», «Західний Сибір – Західна
Європа», продуктопровід Калуш – Тісауйварош, лінії електропередач
енергосистеми «Мир», ЛЕП «Вінниця – Альбертірша», якими здійснюються
міжнародні зв’язки. Залізниця і автодорога поздовжнього напрямку Кошіце
– Чоп – Хуст – Сігету-Мармацієй з’єднують Словаччину з Румунією і
частково використовуються в міжнародних транзитних перевезеннях.

Вигоди географічного положення (насамперед прикордонного і
транспортного) разом із значними природними і трудовими ресурсами в
умовах переходу економіки України до ринкового відкритого типу можуть
заохотити надходження в область іноземного капіталу, сприяти формуванню
вільних економічних зон.

Закарпатська область поділяється на 13 адміністративних районів. Площа
середнього (за розмірами території) району становить близько 1
тис.кв.км; такими є Мукачівський і Хустський райони. Найбільшу площу
мають Рахівський і Тячівський, найменшу – Перечинський і Воловецький
райони.

Найнижчою ланкою адміністративно-територіального устрою є території,
підпорядковані місцевим Радам народних депутатів. Станом на 1 січня 2004
р. в області існувало 10 міських, 22 селищні і 285 сільських Рад;
останні об’єднували 576 сільських поселень. Більшість місцевих Рад мали
в своєму складі по одному поселенню. 2 міста (Ужгород і Мукачеве) мають
обласне підпорядкування, решта – районне.

Історія формування території області

Вже в перших століттях нашої ери Закарпаття потрапило під слов’янську
колонізацію. В середині І тисячоліття воно входило в племінний союз
слов’ян-карпів, а з середини VII ст. – в політичне об’єднання білих
хорватів. У IX ст. їх землі, в т.ч. і Закарпаття, належали
Великоморавській державі, а після занепаду останньої перейшли в другій
половині Х ст. до давньоукраїнської держави – Київської Русі. З того
часу на Закарпатті закріплюється назва «Русь»: Карпатська Русь,
Підкарпатська Русь.

Використовуючи ослаблення Руської держави, угорські королі протягом
ХІ-ХІІІ ст. поширили свій вплив на Закарпаття. З того часу і аж до
початку XX ст. воно постійно перебувало в складі Угорщини (або тих
держав, в які входила остання), становлячи її прикордонну область. Тому
для тієї території краю, де жили українці, були поширені також назви
«Угорська Русь», «Угорська Україна».

У 1526 р. після розпаду Угорщини східна і середня частини Закарпаття (з
Мукачевим) відійшли до Трансільванського князівства, яке згодом стало
залежним від Османської імперії, а західна (з Ужгородом) – до
Австрійської імперії Габсбургів. У 1867 р. вся територія краю опинилась
під владою Австро-Угорщини. В складі цих держав Закарпаття не творило
єдиної адміністративної одиниці, а входило в ряд жуп (комітатів):
Мармарош, Угоча, Берег, Унг та інших, які простягалися також на
угорську, румунську і словацьку етнічні території.

Значні політичні події і територіальні зміни відбулись на Закарпатті в
період між двома світовими війнами. Після розпаду Австро-Угорщини
народні ради ряду міст і містечок східної і середньої частини краю
наприкінці 1918 р., а також «З’їзд всіх Русинів, жиючих в Угорщині»
(Хуст, 21 січня 1919 р.) висловилися за приєднання до Української
Народної Республіки. Однак у 1919 р. територія Закарпаття потрапила під
владу різних країн: східну частину окупували румуни (за винятком селища
Ясіня з кількома навколишніми селами, де існувала т.зв. «Гуцульська
республіка»), західну – чехи, а Березький комітат залишився за угорцями,
які обіцяли створити тут культурно-адміністративну автономію «Руську
Країну».

У травні 1919 р. представники ужгородської, хустської і пряшівської рад
проголосили об’єднання всього Закарпаття з Чехо-Словаччиною на
федеративній основі, що було підтверджено Сен-Жерменським договором 10
серпня 1919 р. Уряд Чехо-Словаччини виділив окремий адміністративний
край «Підкарпатську Русь», в який, однак, не було включено Пряшівщину,
зате долучено вузьку смугу угорської території вздовж залізниці Кошіце –
Чоп – Берегове – Хуст. Автономія краю почала зреалізовуватись лише в
1938-1939 рр. (формування власного уряду і законодавчої влади — Сойму),
однак міжнародні події перешкодили її нормальному розвитку.

В листопаді 1938 р. згідно з т.зв. «віденським арбітражем» від
Закарпаття до Угорщини відійшли землі з містами Ужгород, Мукачеве і
Берегове, столицю краю перенесено з Ужгорода до Хуста. 15 березня 1939
р. в умовах розчленування Чехо-Словаччини фашистською Німеччиною Сойм
проголосив Карпатську Україну незалежною державою на чолі з президентом
Августином Волошиним. Однак її одразу ж окупували угорські війська.

В межах Угорщини (1939-1944 рр.) адміністративна одиниця
(т.зв.»Підкарпатський край») була ще зменшена на територію з містами
Севлюш (сучасний Виноградів), Тячів і Солотвина, натомість збільшена на
заході за рахунок Словаччини. Замість обіцяної автономії їй було надано
вузьку самоуправу. Восени 1944 р. Закарпаття зайняли совєтські війська.
Чехо-словацька адміністрація відновилася тільки частково і тимчасово.
Організований у листопаді 1944р. в м. Мукачеве з’їзд Народних Комітетів
Закарпатської України висловився за приєднання краю до УРСР. 29 червня
1945 р. за договором між тодішніми Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом
Закарпаття було приєднане до України в межах адміністративної одиниці
1919р., яка була збільшена невеликою територією навколо м. Чоп.

Рельєф Закарпатської області

Розміщення на території Закарпатської області двох тектонічних структур
зумовило поділ її на гірську і рівнинну частини. Майже 80% площі області
займають Карпатські гори і лише 20% – Закарпатська (Притисинська)
низовина.

В межах області знаходиться частина Українських Карпат, які в свою
чергу входять у Карпатську гірську систему, що лежить на території шести
країн Європи. Гори простягаються з північного заходу на південний схід,
в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. В
північно-західній частині області це типові середньовисотні гори з
округленими вершинами, широкими хребтами, рівнобіжними з ними долинами.
В південно-східній частині рельєф високогірний – круті схили, загострені
вершини гір, глибокі провальні долини. Це зумовлено тектонічною будовою,
складом гірських порід, а також впливом на найвищу частину гір
четвертинного зледеніння.

Карпати простягаються у вигляді поздовжніх ланцюгів хребтів та
міжгірних долин. Хребти асиметричні: північно-східні схили круті, а
південно-західні – пологі. Середня висота хребтів – від 700 до 1500 м.
Жодна з вершин не досягає снігової лінії.

Найвищим в Українських Карпатах є центральне пасмо гір, яке утворене
Полонинським хребтом, масивами Свидовець і Чорногора. Полонинський
хребет тягнеться від р.Уж та її притоки Уличка до р.Тересва. В цьому
напрямі його висота змінюється від 1200 до 1500 м і вище. Хребет
порізаний долинами річок Латориця і Ріка на окремі масиви (полонини) –
Рівна, Боржава, Красна. Над вирівненою поверхнею полонин підносяться
окремі конусовидні вершини гір, сполучені між собою гострими гребенями.
Найвищі з них – Рівна або Руна (1479 м ), Стій (1677 м), Менчул (1501 м)
та ін.

Полонинський хребет в минулому був основним вододілом карпатських рік,
але поступово притоки Тиси – Латориця, Теребля, Ріка, Тересва –
«перепиляли» його і захопили верхів’я приток Дністра. На схилах гірських
хребтів поширені післяльодовикові котловини, які часто заповнені водою.

На південному схилі полонини Красної між Тереблею і Тересвою
знаходяться пасма стрімчаків. Це – ізольовані скелясті групи з гострими
вершинами і стрімкими гребенями (до 850 м). Вони складені вапняками і
височать серед молодших за віком, але зруйнованих ерозією мергелів і
пісковиків. Утворились стрімчаки в зоні тектонічного розлому.

Продовженням Полонинського хребта на сході є масив Свидовець з найвищою
вершиною Близниця (1883 м). Знаходиться він на межиріччі Тересви і
Чорної Тиси. Вершини масиву мають плоску форму, їх називають плаї. У
привершинній частині гір на схилах збереглися сліди четвертинного
зледеніння. Тут поширені льодовикові форми рельєфу: цирки (чашоподібні
заглиблення з крутими скелястими стінами і полого увігнутим днищем) і
кари (напівзамкнені кріслоподібні заглиблення). В долинах збереглися
морени з грубоуламкового матеріалу.

На південний схід від Свидовця між Чорною Тисою і Білою Тисою лежить
Чорногірський масив. Це – найвища частина Закарпаття й України.
Чорногора найменше розчленована ерозією, має круті схили, на яких
поширені льодовикові форми рельєфу. Тут знаходяться і найвищі вершини
Українських Карпат – гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Піп
Іван Чорногірський (2022 м), Петрос (2020 м).

Південніше Свидовця і Чорногори лежать Рахівські гори, або Гуцульські
Альпи. Для них характерні круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті
гребені й вершини, глибокі долини. Амплітуди відносних висот досягають
1000 м. Найвища вершина – гора Піп Іван Мармароський (1936 м).
Збереглися рештки льодовикових цирків, на схилах трапляються обвали,
виникають зсуви.

На північ від Полонинського хребта лежить Верховинський хребет, який р.
Ріка розділяє на масиви Бескиди і Горгани. Хребти Горган тягнуться на
південний схід від верхів’я Ріки. Вони мають гострі вузькі гребені,
круті схили з кам’янистими осипами. Горгани глибоко розчленовані
річковими долинами. Висоти збільшуються із заходу на схід від 1400 до
1700 м і більше. Найвищі вершини – гори Братківська (1788 м) та Попадя
(1742 м). Бескиди лежать на північний захід від верхів’я р. Ріка і мають
нижчі висоти (1000-1300 м), м’які обриси поверхні, пологі схили і
куполоподібні вершини. Верховинський хребет називають ще Вододільним, бо
він є головним вододілом карпатських рік. Знижені місця хребта є
зручними перевалами.

Верховинський хребет відділяє від Полонинського Верховинська долина, а
від Свидовця і Чорногори – Ясинська улоговина. Ці форми рельєфу мають
висоти 600-800 м над рівнем моря і є наслідком поздовжніх розломів
земної кори.

На південь від Полонинського хребта лежить поздовжня Тур’я-Боржавська
(Берзне-Ліпшанська) долина, яка відділяє його від Вигорлат-Гутинського
(Вулканічного) хребта. Останній розчленований долинами рік Уж, Латориця,
Боржава, Тиса на окремі масиви – Вигорлат, Маковиця і Синяк, Великий
Діл, Тупий, Гутин. Їх висоти сягають 800-1000 м, найвища вершина – гора
Бужора (1085м). Хребет є пасмом згаслих вулканів з рештками конусів, які
чергуються з плоскими поверхнями лавових плато. Південні схили хребта
переходять у смугу невисоких передгір’їв, які поступово знижуються у бік
Закарпатської низовини. Між масивами Великий Діл і Тупий лежить
Іршавська улоговина, створена ріками Іршава та Боржава. В її південній
частині поширений ярково-балковий рельєф, який виник внаслідок
вирубування лісів і неправильної оранки схилів.

Південно-західну частину області займає Закарпатська (Притисинська)
низовина, яка є частиною Середньодунайської рівнини. Північна її межа
починається від м. Ужгород і звивистою лінією пролягає через Середнє,
Мукачеве, Сільце і Рокосів. Поверхня низовини в основному плоска
(100-120 м над рівнем моря) із слабким нахилом з північного сходу на
південний захід. Незначний спад поверхні і невелика глибина річкових
долин утруднюють поверхневий стік, тому в деяких місцях проходить процес
заболочування; при сильних зливах і таненні снігу в горах знижені місця
нерідко затоплюються водою.

На фоні одноманітної рівнинної поверхні Закарпатської низовини на
північний схід від м. Берегове піднімається Берегівське вулканічне
горбогір’я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180-367 м,
а відносні – 65-250 м. Окремі («острівні») вулканічні, гори знаходяться
також на південний схід від Мукачевого та на схід від Виноградова (Чорна
Гора висотою 565 м).

Закарпатська низовина на схід від с. Рокосів переходить у вузьку (3-1,5
км) долину р. Тиса (т.з. «Хустські ворота»), якою з’єднується з
Верхньотисинською улоговиною. Рельєф тут погорбкований, відносні висоти
над долинами рік – 150-300 м. Біля м. Солотвина в місцях виходу на
поверхню соленосних відкладів поширені форми соляного карсту – гострі
скелі, зубчасті гребені, карові утворення, лійки. Біля містХуст і Тячів
височать ерозійні горби-останці.

Рельєф Закарпаття дуже різноманітний і має значний вплив на
життєдіяльність людей. Схили гір вкриті цінними лісами, на вершинах є
багато полонин, які служать пасовищами для худоби. В міжгірних долинах і
на низовині, захищених від холодних вітрів, розкинулись найбільші
поселення, сади, виноградники, поля.

В Закарпатський області спостерігається ряд процесів, пов’язаних з
рельєфом, які негативно відбиваються на умовах життя і діяльності людей.
Це – селі, зсуви, осипи, обвали, площинна і лінійна ерозія. Водокам’яні
і грязекам’яні селеві потоки виникають на схилах під час танення снігу в
горах та злив, а також у невеликих гірських потоках, що у верхів’ях рік
Уж і Боржава, та в ярах на передгір’ї Вулканічного хребта.

Зсуви поширені в Ясинській і Верхньотисинській улоговинах, на масиві
Свидовець і Полонинському хребті. Вони завдають значної шкоди шляхам
сполучення і населеним пунктам. Обвально-осипні процеси характерні для
найвищої частини гір – Горганів, Свидовця і Чорногори. Вони особливо
посилюються в місцях лісовирубок; відновлення лісового покриву тут стає
неможливим. В Чорногірському і Свидовецькому масивах спостерігаються
снігові лавини.

Ерозійні процеси поширені в передгір’ях Вулканічного хребта і на схилах
Полонинського і Свидовецького хребтів (вибоїни, яри).

Посилення сучасних ерозійних, селевих, обвально-осипних, зсувних
процесів викликане діяльністю людини: вирубуванням лісів, неправильною
оранкою схилів тощо.

Геологічна будова Закарпатської області

Закарпатська область відзначається надзвичайно різноманітними формами
рельєфу. Майже ідеальна рівнина її південно-західної частини переходить
у передгір’я, а на півночі і сході – в гірську країну з високими
вершинами, мальовничими міжгірними долинами. Ці відмінності зумовлені
особливостями тектонічної будови і геологічного розвитку території,
поширенням гірських порід.

Область розташована в межах двох тектонічних структур – альпійської
складчастої споруди Карпат і Закарпатського прогину.

Складчаста споруда Українських Карпат порівняно молода (їй близько 25
млн.років), входить в альпійсько-гімалайський пояс складчастих гір.
Горотворчі процеси тут розпочалися ще у палеозої (силурійський та
кам’яновугільний періоди), в результаті чого утворились т. зв.
Пракарпати. Але вони були невисокими і згодом внаслідок опускання суші
затопилися морем Тетіди, яке існувало від початку крейдового періоду аж
до кінця палеогену. В цьому морі відбувалось інтенсивне нагромадження
осадових відкладів з органічних решток і знесених з прибережних частин
суші уламків гірських порід у вигляді флішу. Фліш – це особливе
утворення, для якого характерне ритмічне нашарування одноманітного
набору осадових порід (пісковиків, глин, глинистих сланців,
конгломератів), що повторюються в геологічному розрізі сотні разів.
Протягом мільйонів років на морському дні нагромаджувались потужні (5-7
км) товщі флішу. Внаслідок нових горотворчих процесів, які інтенсивно
проявились в палеогеновий період (альпійське горотворення), ці товщі
були підняті на значну висоту і зім’яті в складки, наче застиглі хвилі.
В місцях стику флішевих відкладів із твердішими кристалічними породами,
які покривали прибережні ділянки суші і виконували роль жорстких опор,
складки «переливались» через них, утворюючи покриви (насуви). Отже,
Карпати мають не тільки складчасту, а й покривно-складчасту будову.

У геологічній будові Українських Карпат флішеві відклади крейдового і
палеогенового періодів переважають: ними складені
Вододільно-Верховинські, Полонинські хребти, Свидовець і Чорногора. Лише
на півдні гори побудовані з вулканічних і кристалічних порід, частково з
вапняків.

З вулканічних порід (андезитів, трахітів, туфів) складається
Вигорлат-Гутинський хребет. Його формування на межі Карпатської
складчастої споруди і Закарпатського прогину розпочалося в палеогені,
коли поряд із підніманням центральної смуги гір відбувалося опускання її
периферійних ділянок. Значна амплітуда вертикальних рухів призвела до
розломів земної кори, які супроводжувалися виливами магми. Продукти
вулканізму перешаровувались з морськими відкладами мілководь. В кінці
неогену море відступило, і на Закарпатському прогині запанували
континентальні умови. Проте вулканічна діяльність вздовж тріщин земної
кори продовжувалася, внаслідок чого й виникли Вулканічні Карпати.

ph= (кристалічні сланці, кварцити, мармур) виходять на поверхню в
південно-східній частині області – в Мармароському масиві; на решті
території вони занурені на значну глибину і перекриті молодшими
відкладами. Вапняки (разом з мармуром) виходять на поверхню у вузькій
смузі між флішовою і вулканічною зонами.

Під час стискання земної кори і утворення гірських складок в процесі
горотворення виникали глибокі розломи вздовж і впоперек складок.
Найбільшими з них, поздовжніми, є Центральнокарпатська депресія (між
Вододільно-Верховинським і Полонинським хребтами) і Внутрішньокарпатська
депресія (між Полонинським і Вигорлат-Гутинським хребтами). В рельєфі їм
відповідають знижені гори і міжгірні долини, а у Внутрішньокарпатській
депресії знаходиться своєрідна зона карпатських скель (стрімчаків).

Поперечні розломи мають північно-східний напрям. Вони розділяють
карпатські складчасті структури на окремі гірські масиви. По цих
розломах утворилися долини рік Уж, Латориця, Боржава, Ріка, Теребля,
Тересва та інші.

Контури сучасних Карпат оформились в кінці неогенового – на початку
четвертинного періодів. Але горотворчі процеси тривають і досі, хоча й
не інтенсивно. Про це свідчать повільні підняття окремих ділянок (1-4 см
на рік) та землетруси, сила яких може досягти 6-7 балів. В сучасних
умовах зміна поверхні Карпат відбувається не стільки під дією внутрішніх
сил, скільки під впливом зовнішніх процесів – вивітрювання, дії
поверхневих вод, льодовиків тощо.

Закарпатський прогин, на відміну від гірської споруди Карпат,
виповнений молодими неогеновими відкладами. Це – продукти руйнування гір
– моласи (пісковики, конгломерати, андезити, глини та ін.). В
південно-східній частині прогину простягається ланцюг соляних куполів,
деякі з них чітко виступають у рельєфі.

На всій території області є антропогенні (четвертинні) відклади, які
утворюють суцільний покрив лише на рівнині, а по берегах рік Латориця і
Тиса – в гірській частині. Найпоширеніші серед них – елювіальні відклади
– продукти вивітрювання корінних порід, які залишаються на місці їх
утворення. Значні також делювіальні відклади – дрібні продукти
вивітрювання гірських порід, винесені дощовими і талими водами, а також
уламковий матеріал від зсувів, осипів, обвалів та ін. Алювіальні
відклади утворюються постійними і тимчасовими водотоками і найбільше
поширені в рівнинній частині області. Льодовикові відклади представлені
моренами гірських льодовиків, які покривали найвищі вершини Карпат в
період четвертинного зледеніння. До четвертинних відкладів відносяться
галечники, глини, туфіти, брило-пісковиковий матеріал, супіски, гравій,
пісок, лесовидні суглинки та ін.

Грунти Закарпатської області

Сучасний ґрунтовий покрив Закарпатської області сформувався під впливом
ґрунтотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та
господарської діяльності людини. Процеси грунтотворення мають значні
відмінності в гірській і рівнинній частинах області. Грунти в гірських
районах відносно молоді, мають незначну потужність, людська діяльність
прискорює їх площинну та лінійну ерозію. В рівнинній частині вони
утворилися як на давніх, так і на сучасних річкових відкладах. Неглибоке
залягання ґрунтових вод сприяє їх оглеєнню, а наявність ділянок лісу –
опідзоленню.

Для грунтів гірської частини області характерна вертикальна (висотна)
поясність. Найпоширенішими є бурі гірсько-лісові грунти (буроземи). Вони
вкривають схили гір до висоти 1100-1500 м, тобто в межах лісового поясу.
Верхня частина грунту – це лісова підстилка (2-8 см). Гумусовий горизонт
неглибокий (12-25 см), має сіро-буре забарвлення внаслідок нагромадження
гідроокислів алюмінію і заліза. Добре виражена зернисто-дрібногоріхувата
структура. В нижніх горизонтах зростає кількість уламків корінних порід.
Всі шари грунту гумусовані, вміст гумусу знижується вглиб від 10-15% до
3-5%. Кислотність буроземів дуже висока. Для підвищення врожайності
сільськогосподарських культур необхідно вносити вапно, добрива.

На виположених схилах гір і на високих терасах рік поширені
буроземно-підзолисті грунти. Гумусовий горизонт залягає до глибини 15-20
см, вміст гумусу 1-3%. Мають незадовільний водоповітряний режим,
внаслідок чого оглеюються. Це погіршує засвоєння поживних речовин
рослинами, особливо деревами. Ці грунти мають також значну кислотність і
тому потребують внесення вапна, поживних речовин. Вони найбільше
піддаються водній ерозії, густо порізані ярковою мережею. Щоб попередити
це, особливого значення набувають протиерозійні заходи – відведення води
зі схилів спеціальними каналами, закріплення схилів тощо.

На висотах понад 1200-1500 м під гірськими луками і високогірним
рідколіссям сформувались гірсько-лучно-буроземні грунти полонин. Процес
грунтотворення відбувався дуже повільно, бо в умовах низьких температур
на таких висотах дуже ослаблені вивітрювання гірських порід і
мінералізація органічних решток. За будовою профілю ці грунти нагадують
неглибокі буроземи. Зверху вони мають шар дернини (5-8 см), далі – шар
торфу (10-12 см) і гумусовий горизонт (15-20 см). Вміст гумусу 7-10%.
Добре забезпечені азотом, недостатньо – калієм і фосфором, потребують
внесення добрив, зменшення кислотності (вапнування, гіпсування).

На крутих схилах і вершинах гір переважають скелетні, кам’янисті
грунти. Тут часто утворюються великі осипи. Найкращими за родючістю в
гірській частині області є лучно-буроземні грунти, які поширені на
нижніх терасах гірських рік. Вони мають бурувато-темно-сірий колір,
грудкувато-зернисту структуру, є добре гумусовані. Гумусовий горизонт
має потужність 25-30 см, вміст гумусу 1,7-3,5%. Ці грунти мають
нормальну кислотність, добре насичені поживними речовинами,
використовуються під зернові й технічні культури.

На території Закарпатської низовини найпоширенішими є
дерново-підзолисті, дернові, лучні та болотні грунти. Вони утворились
переважно на супіщаних і суглинкових відкладах алювіального і
делювіального походження.

Дерново-підзолисті грунти займають підвищені ділянки – горби, гряди під
лісовою рослинністю. Вони малогумусні (вміст перегною 1,8-2,8%),
безструктурні, кислі, в нижній частині оглеєні. Погано забезпечені
доступними для рослин поживними речовинами. При перезволожені грунти
запливають, а при висиханні орний шар ущільнюється, що утруднює
обробіток. Для поліпшення структури і родючості цих грунтів необхідне їх
вапнування, внесення органічних добрив, розпушування підорного шару,
гончарний дренаж та ін.

Дернові грунти сформувалися на надзаплавній терасі Тиси і її приток.
Вони мають різний ступінь опідзолення і оглеєння, тому виділяють такі їх
відміни: дерново-опідзолені, глейові, дерново-глейові грунти. Перші
розвинулись на підвищених ділянках тераси, де грунтові води залягають на
більших глибинах; вони мають кращі водоповітряні властивості, але менш
гумусовані. Дернові глейові грунти утворились там, де грунтові води
залягають близько до поверхні, а після злив застоюються і на поверхні.
Процес оглеєння охоплює весь профіль грунту, що негативно відбивається
на рості дерев. Грунти при висиханні тріскаються на великі брили, це
заважає їх обробітку.

Найкращими за своїми фізичними властивостями в області є дернові
грунти, які утворились в заплавах Тиси і Латориці на піщаних і супіщаних
річкових відкладах. Гумусовий горизонт – 25-30 см, вміст гумусу –
1,4-2,6%. Мають нормальну кислотність, грудкувато-зернисту структуру,
добру водопроникність, легко піддаються обробітку. Для підвищення
врожайності культур необхідно вносити багато органічних добрив, а також
азотних і фосфорних міндобрив.

У зниженнях заплав рік поширені лучні й болотні грунти. Вони утворились
під впливом значного поверхневого зволоження і неглибокого залягання
підземних вод. Лучні грунти мають грудкувато-зернисту структуру,
темно-сіре забарвлення. Вміст гумусу – 4,1-7,6%; вони добре забезпечені
поживними речовинами. Після осушення використовуються як кормові угіддя;
рідше – як орні землі. Болотні грунти поширені менше. Мають зверху
намулистий, глибше – торфовий горизонт товщиною до 15 см. Масу намулу і
торфу можна використовувати для удобрення полів.

Грунти в області найбільш інтенсивно використовуються на низовині і в
передгір’ях. Необхідно проводити різні заходи для їх охорони.

Клімат Закарпатської області

Територія Закарпаття має м’який помірно-континентальний клімат. Він
сформувався під впливом сонячної радіації, що потрапляє на поверхню,
циркуляції повітряних мас і рельєфу території.

Величина сонячної радіації залежить від кута падіння сонячного
проміння, який змінюється від 64-65° в червні до 17-18° в грудні.
Поверхня області отримує в середньому за рік 48 ккал/см2 тепла. Розподіл
тепла та інші кліматичні показники (атмосферний тиск, опади, напрям і
сила вітру) визначаються насамперед рельєфом. Карпатські гори
перешкоджають проникненню холодних повітряних мас з півночі, тому клімат
тут формується переважно вологими повітряними масами з Атлантичного
океану і континентальним повітрям помірних широт. Гори зумовлюють
«мозаїчність» клімату. Гірський рельєф посилює континентальність
повітря. В гірській частині області спостерігаються найнижчі середні
температури січня (-8°…-6°С) і липня (+14°…+16°С). В с. Нижній
Студений зафіксовано абсолютний мінімум температур в області – -36°С.
Ізотерми липня і січня простягаються паралельно до напрямку хребтів.

На рівнині повітря протягом року прогрівається більше, ніж в горах.
Середня температура липня тут досягає +20°С, а січня – -4°С. Амплітуда
середніх місячних температур є найбільшою саме в рівнинній частині
області. Тут же зафіксовано абсолютний максимум температур — +41°С у м.
Берегове.

Закарпаття має достатнє зволоження. Найбільше опадів (понад 1400 мм)
випадає в найвищій частині Карпатських гір – на сході та північному
сході області. Їх кількість зменшується в південно-західному напрямі (до
500-600 мм) – у районі міст Чоп та Берегове.

Опади випадають переважно влітку (понад 60%), особливо у червні, а в
горах – у липні. Влітку бувають зливи та грози.

Сніговий покрив у гірській частині області встановлюється в середині
листопада, сходить на початку квітня, тривалість його – до 110 днів
(Нижній Студений). На рівнині сніговий покрив триває з кінця грудня –
початку січня до початку березня в районі м. Берегове (51 день). На
рівнинній території нерідко бувають зими без стійкого снігового покриву.

Протягом року над Закарпаттям переважають повітряні маси помірних
широт. На рівнинній території найчастіше дують південно-західні вітри, в
передгір’ях і горах – гірсько-долинні, а вище 1000 м панує західний
перенос повітря. Взимку в Карпати по зниженнях річкових долин проникають
північні вітри. В цю ж пору холодне повітря часто опускається з гір на
рівнину у вигляді північних і північно-східних вітрів.

На території області чітко виділяються пори року. Кожна з них має свої
особливості у гірській і рівнинній частинах.

Зима на рівнині м’яка, коротка і нестала. Тут вона значно тепліша, ніж
в інших районах України, розміщених на тій же широті, що пояснюється
надходженням вологих і відносно теплих повітряних мас з Атлантичного
океану. Переважає хмарна погода з туманами, температура повітря близька
до 0°С. Сильні морози бувають рідко. Сніговий покрив нестійкий, часті
відлиги. В горах зима суворіша і триваліша. Сніговий покрив досягає 1 м
і більше, на найвищих вершинах сніг лежить аж до липня. Температури
повітря нерідко опускаються до -30°С і нижче, середні ж у січні
становлять -8°…-9°С. В горах спостерігається температурна інверсія – в
долинах буває холодніше, ніж на схилах гір. Це відбувається внаслідок
того, що важке й щільне холодне повітря опускається в долини і там
застоюється.

Весна характеризується значним впливом циклонів з Середземного моря і
частим вторгненням континентальних тропічних повітряних мас. Це
спричиняє часту зміну погоди навесні. На рівнині весна починається в
кінці лютого – на початку березня. В цей час можна спостерігати як різкі
підвищення температури повітря (до +15°…+18°С), так і велике зниження
(до -5°…-10°С). У квітні-травні температура може підніматись до
+25°…+35°С, проте майже щорічно у другій половині квітня бувають
приморозки. В горах весна холодніша, що зумовлено зниженням температури
повітря відповідно до висоти.

Літо у Закарпатті починається з другої декади травня (як і на
Південному березі Криму). В цей час переважає морське повітря помірних
широт, яке приносить велику кількість опадів. Континентальні тропічні
повітряні маси, вторгаючись сюди, зумовлюють нерідко підвищення
температури до +36°…+40°С (при середньодобовій +15°…+25°С). В
гірських районах температура повітря значно нижча (в середньому
+9°…+13°С), на найвищих вершинах влітку іноді випадає сніг.

Осінь починається в другій половині вересня і триває 80-90 днів. В цей
період температура повітря значно знижується, в кінці жовтня починаються
приморозки, збільшується кількість днів з туманами, тривалими опадами.
Коли ж надходять теплі морські маси з Середземномор’я, встановлюється
тепла погода з облоговими дощами.

За відмінностями кліматичних показників на території області можна
виділити три агрокліматичні райони – низовинний, передгірний, гірський.

Низовинний район займає всю Закарпатську низовину і є найтеплішим в
області. Сума температур вище 10° становить 3000°С-3600°С. Безморозний
період – 170-190 днів. Найтепліші місця – навколо м. Виноградів та
с.Мужієво (Берегівський район). Вони захищені від холодних вітрів і
мають дуже сприятливі умови для прогрівання повітря. Зволоження району
достатнє – 530-700 мм. Кліматичні умови сприятливі для вирощування тут
різноманітних сільськогосподарських культур, у тому числі теплолюбних –
абрикосів, персиків, рису,винограду, перцю та ін.

Передгірний район займає передгір’я, південну частину Вулканічного
хребта, Іршавську та Солотвинську улоговини. Відзначається м’яким теплим
кліматом з великою сумою активних температур (2700°С-3000°С), тривалим
безморозним періодом (170-175 днів), значним зволоженням (900-1200 мм).
Більшим ступенем континентальності відзначаються Іршавська і
Солотвинська улоговини: взимку сюди проникає з гір холодне повітря, тому
часто бувають сильні морози. Кліматичні умови району сприяють
вирощуванню багатьох теплолюбних культур, у т.ч. винограду, тютюну та
ін.

Гірський район займає найбільшу частину області. Між окремими його
частинами існують значні відмінності у кліматі, пов’язані з висотою над
рівнем моря, різною експозицією схилів, формами рельєфу. В теплий період
із збільшенням висоти на кожні 100 м температура знижується на 0,7°С, а
в холодний – на 0,4°С. З висотою скорочується тривалість безморозного
періоду (до 100-60 днів), зменшується сума активних температур (1000°С —
600°С). Тут випадає надмірна кількість опадів (понад 1400 мм), більшість
їх – у вигляді снігу. Такі умови дають можливість вирощувати найменш
вибагливі до тепла сільськогосподарські культури: овочі на зелень, ріпу,
картоплю, кормові трави.

Найтеплішими місцями в цьому районі є гірські долини. Кліматичні умови
в них сприятливі для вирощування ярих зернових культур, картоплі, деяких
овочів.

Кліматичні умови на всій території Закарпаття сприятливі для розвитку
сільського господарства, але найкращі вони – в низовинній її частині.
Інколи спостерігаються негативні кліматичні явища – пізні весняні
приморозки, зливи, раннє танення снігу. Сприятливий клімат дозволяє
розвивати на території області різні види літнього й зимового відпочинку
людей.

Корисні копалини Закарпатської області

Закарпаття багате на різноманітні корисні копалини, що зумовлено
геологічною будовою поверхні. Найбільше тут родовищ нерудних корисних
копалин – кам’яної солі та будівельних матеріалів.

Поклади кам’яної солі поширені переважно в Верхньотисинській улоговині
і оцінюються приблизно в 320 млн.т. Найбільші запаси зв’язані з великим
соляним штоком, який прориває осадові породи недалеко від селища
Солотвина. Глибина залягання досягає 600 м, сіль чиста, високоякісна.
Видобуток проводиться шахтним способом, відпрацьовані шахти
використовуються для лікування хворих астмою. Поклади солі є також у
Добрянському, Даниловому, Верхньоновоселицькому та інших родовищах.

Рівнинні й гірські райони Закарпаття багаті на різноманітні будівельні
матеріали – каоліни, мармур, андезити, трахіти, вулканічні туфи,
пісковики, вапняки, глинисті сланці, глини та ін.

Каоліни – біла з жовтуватим відтінком глиниста порода, що утворюється
при вивітрюванні гранітів. Поширені в південній частині області;
найпотужніші товщі – у Берегівському, Квасівському, Керецькому,
Мужієвському родовищах. Каоліни в області високоякісні. В минулому з них
робили знаменитий віденський фарфор. Зараз каоліни служать сировиною для
фарфоро-фаянсової промисловості, а також для виготовлення фарб, паперу,
лінолеуму, ліків.

Мармур добувають між ріками Теребля і Тересва, а також в басейні Тиси
між Раховом і с. Ділове. Всього відомо понад 30 родовищ різноколірного
мармуру. Найцінніший – білий скульптурний мармур, родовища якого є в
околицях с. Ділове. Значними є також Великокам’янецьке, Довгорунське,
Прибуйське родовища. Використовується мармур переважно як облицювальний
матеріал.

Вапняки поширені в тих же районах, що й мармур. Найбільші їх родовища є
недалеко від Перечина, Сваляви, Довгого та ін. Використовуються в
будівництві та для виробництва цементу.

Родовища вулканічних туфів приурочені до Вулканічного хребта, найбільші
– біля Берегового, Данилового, Ракошина, Сокирниці та ін. Використовують
туфи для виготовлення стінових блоків, як заповнювачі бетону, домішки до
цементу, облицювальний матеріал.

Із відкладами Закарпатського прогину пов’язані значні поклади
андезитів, трахітів, ріолітів, базальтів. Великі їх родовища знаходяться
поблизу Ужгорода, Мукачевого, Берегового, Хуста, Виноградова та ін.
Використовуються як будівельний матеріал.

В області величезні запаси пісковиків, особливо у флішових відкладах
Карпат. Будівельні піски, гравій, галечник добувають з руслових
відкладів Тиси та її приток (в нижній течії).

Внаслідок вивітрювання вулканічних порід утворилися родовища
мінеральних фарб (в околицях м. Іршава). З інших неметалевих копалин є
поклади доломітів (Мармароський масив) і цеолітів (Сокирницьке родовище
на Хустщині). Перші використовуються як вогнетривкий матеріал для
будівництва печей і флюси для металургії. Цеоліти можуть
використовуватись для очищення стічних вод, виробництва паперу, гуми, як
наповнювач добрив тощо.

У Закарпатській області є також рудні корисні копалини. Вони зв’язані
переважно з Вулканічним хребтом та його передгір’ями і відсутні у
флішевій зоні Карпат. Серед них – ртутні, поліметалеві, алюмінієві,
мідні, залізні руди, золото та ін. Родовища ще недостатньо вивчені.

Ртутні руди (кіновар) поширені у вулканічних породах поблизу селища
Вишкове. Алуніти (алюмінієва сировина) розміщені біля м. Берегове.
Якість не дуже висока, але вони мають промислове значення. Родовища
вимагають додаткового вивчення. Свинцево-цинкові, мідні, баритові руди
поєднуються у Беганському родовищі поліметалевих руд (Берегівський
район). У цих рудах є також вкраплення золота, срібла.

На території Закарпаття відкрито перше в Україні Мужіївське родовище
золота (Берегівський район). Його поклади виявлено також поблизу
Великого Бичкова (Рахівщина).

На значній площі від Ужгорода до Рахова знаходиться велика кількість
родовищ залізних руд, але їх запаси невеликі, якість руд невисока, тому
й промислове значення незначне. Не мають промислового значення й інші
рудні копалини – марганець, молібден, боксити, хроміти, кобальт.

Із паливних корисних копалин в області є поклади бурого вугілля і
природного газу. Буре вугілля виявлено вздовж південно-західного
передгір’я Карпат між р.Уж і Теребля. Відомо понад 50 родовищ, найбільші
з них – Ільницьке, Горбківське, Ужгородське. Вугілля залягає на глибині
18-220 м, має високу вологість, невелику теплотворну здатність, тому
використовується як місцеве паливо. Родовища природного газу відкрито
поблизу Сваляви і Солотвини.

Місцеве значення має торф, який є на заболочених ділянках Закарпатської
низовини.

Склад і запаси корисних копалин Закарпатської області сприяють розвитку
в ній гірничодобувної промисловості. Однак розширення їх видобутку
вступає в суперечність з необхідністю природоохоронних заходів на всій
території Закарпаття.

Похожие записи