Реферат на тему:

Японія

Походження назви країни

«Когда боги Идзанаги й Идзанами по радуге спускались с небес, чтобы
отделить земную твердь от хляби, Идзанаги ударил своим богатырским
копьем по зыбко колыхавшейся внизу пучине. И тогда с его копья скатилась
вереница капель, образовав изогнутую цепь островов».

І дійсно, якщо подивитися на Японію з літака, то згадується ця прадавня
легенда про створення країни.

Острівна гряда й насправді схожа на скам’янілі краплини. Чи, можливо, це
караван гір, що прокладає собі шлях через безкраю пустелю океану?

Ямато — «Шлях гір» — таким є одне із тлумачень давньої назви цієї
країни. Назва Ямато нагадує, що утворення Японії ще не завершено.
Краплини, що впали з божественного списа, ще не достатньо застигли. Вся,
схожа на дугу низка островів від краю до краю здіймається вулканами. Вся
ця молода суша надзвичайно жвава через землетруси.

Але країна вогнедишних гір більше відома як «Країна Сонця, що сходить».
Саме під цією назвою Японія дала про себе знати західному світу зі
сторінок книги Марко Поло. В розділі «Здесь описывается остров Чипингу»
слово, яке прозвучало для Марко Поло як Чіпінгу, пишеться трьома
ієрогліфами «Жи-бень-го», кожен з яких означає «Сонце — корінь —
країна». На діалектах Південного Китаю це вимовляється як «я-пон», саме
така вимова перейшла в європейські мови, а японською це читається як
«ніппон», саме це слово й утвердилось як офіційна назва японської
держави, замість давньої Ямато.

Отже, «країною Сонця, що сходить», Японію назвали її сусіди. Але таке
ім’я не прижилося б у японців, якби воно не співпало з їхнім
світосприйняттям. Цей народ поважав Ідзанагі та Ідзанамі не тільки за
створення Японії, але й за те, що вони дали світу доньку Аматерасу —
яскраву Богиню Сонця, культ якої становить основу обожествління природи.

Історична

Японія стала відомою європейцям у першій половині XVI століття; першими
відкрили цю державу португальці, тоді дух завоювання нововідкритих
земель керував більшою мірою всіма сильними морськими державами світу.
Португальці, вирішивши підкорити Японію, почали за своїм звичаєм з
торгівлі і проповідування мирним жителям цієї держави католицької віри.
Місіонери, що прибули в Японію, спочатку зуміли сподобатись японцям і,
отримавши вільний доступ до внутрішньої частини цієї землі, мали
нечуваний успіх в оберненні своїх нових учнів до християнської віри; але
імператор Тейго, який правив Японією наприкінці XVI століття, людина
розумна і прониклива, помітив, що єзуїтів більше приваблює японське
золото, ніж порятунок за-1 блудних душ своєї пастви, тому він і
наважився викоренити християнську віру й вигнати місіонерів зі своїх
володінь.

Головною, чи краще сказати єдиною, причиною переслідування християн,
японці вважають недобрі вчинки як єзуїтів, так і францисканців,
присланих пізніше іспанцями, а також жадібність португальських купців:
вони, для того щоб досягти своєї мети, вдавалися до всіляких безчинств.
Навіть менш прозорливий правитель, ніж яким був Тейго, міг легко
побачити, що цими пастирями керувало користолюбство, а віра служила їм
лише засобом, з допомогою якого ті сподівалися досягти успіху у своїх
намірах.

Вигнані з Японії місіонери на своє виправдання змалювали японців в очах
європейців як хитрий і підступний народ, мстивий і невдячний, одним
словом, наділили їх такими рисами, що істоти, огиднішої і небезпечнішої
навіть уявити собі було неможливо. Європейці всі ці байки, сповнені люті
монахів, прийняли за істину. Європейці настільки впевнилися у негативних
рисах японців, що навіть у приказку увійшли висловлювання: японська
злість, японська підступність та інші.

І лише в XIX ст. Японія поступово почала відкриватися для іноземців,
брати участь у торгівлі, на якій наполягали СІЛА, що зміцнювали свої
позиції.

Природно-ресурсний потенціал

Острови Японського архіпелагу, геологічною основою яких є підводні
гірські-хребти, простягаються дугами вздовж східного узбережжя Азії.
Основна дуга складається з чотирьох островів: Хонсю, Кюсю, Сікоку та
Хокайдо. Загалом до складу Японії входить близько 3900 островів. Три
чверті території островів знаходиться в активному сейсмічному районі, де
часті землетруси. У рельєфі переважають гори. Для однієї частини
населення вранці сонце встає з моря, а сідає за гори, для іншої частини
— навпаки. На островах понад 200 вулканів, серед них 40 діючих, в тому
числі й Фудзі, що є символом країни.

Господарська діяльність зосереджена на порівняно невеликих за площею
рівнинах, серед яких значні на о. Хонсю,— Канто (на ній розташована
столична агломерація), Кінкі (розміщується Осака, Кіото), Нобі
(розташована агломерація Наґоя), Етіго; на о. Кюсю — Тікуго (міста
Фукуока і Кітакюсю); на Хокай-до — Ісікарі.

У надрах Японських островів зустрічаються хімічні елементи майже всієї
таблиці Менделєєва, але родовищ промислового значення вкрай мало.
Достатньо для внутрішніх потреб видобувається тільки вапняків і сірки,
дуже мало вугілля, свинцево-цинкової та цинкової і мідної руди, золота.

Вся територія країни перебуває в зоні активної діяльності мусонів.
Літній мусон супроводжується опадами на східних схилах гір, а зимовий
несе холодні повітряні маси з Сибіру і спричинює сильні снігопади на
Хокайдо і на узбережжі Японського моря. Навесні й восени в Японію
приходять тропічні циклони. Весною вони приносять теплі дощі, а з серпня
по жовтень тропічні урагани (тайфуни). Дощі живлять численні річки, що
мають значний енергетичний потенціал, воду їх використовують для
зрошення.

Японія — зелена країна, її гори на півдні вкриті субтропічними, в
центральній частині — мішаними, на півночі хвойними лісами. Проте
більшість лісів країни — штучні насадження, а ландшафти дуже змінені
діяльністю людини. У країні налічується близько 17000 видів рослин.
Національними символами Японії вважається вишня і слива, ранньоквітучі й
улюблені всією країною. У квітні в Японії цвіте азалія, у травні —
півонія, в серпні — лотос, а в листопаді острови прикрашаються квітучими
хризантемами — національною квіткою. Саме цього місяця проходить багато
фестивалів квітів. Найпоширеніше дерево Японії — японський кедр, який у
висоту досягає близько 40 метрів, часто зустрічається яглиця, кілька
видів ялини. На Кюсю, Сікоку та півдні Хонсю ростуть субтропічні рослини
(бамбук, камфорний лавр, баньян). У центральній і північній частині
Хонсю поширені листяні та хвойні дерева. Японці дуже майстерно вирощують
карликові дерева (так звані «бонсай»), наприклад, сосна або слива не
перевищують 30 см.

Порівняно з багатою флорою фауну Японії можна вважати бідною, хоча тут
нараховується 1199 видів хребетних, 33776 видів безхребетних, близько
140 видів ссавців, 40 видів птахів, велика кількість плазунів, амфібій і
риб. На острові Хонсю водиться японська макака. Серед хижаків
виділяються бурий ведмідь, чорний та рудий ведмеді. Практично на всіх
острова мешкають лисиці та борсуки. Поширені норка, видра, зайці,
куниці, білки, білки-летяги, миші (хоча домашніх мишей немає), різні
види кажанів. Серед оленів двох видів найбільш розповсюджений японський
плямистий олень, серед птахів — ластівка, горобець, чапля, качка, дятел,
зозуля, лебідь, бекас, альбатрос, журавель, фазан, голуб. Серед співочих
птахів широко розповсюджені два види солов’я та снігур.

Населення

Територія Японських островів — одна з найбільш густо заселених у світі.
За чисельністю населення (127,6 млн) Японія посідає сьоме місце у світі.
За 100 років її населення збільшилось у три рази. Щільність Японії
відрізняється виключною національною однорідністю (99% японців).
Переважна більшість населення країни розміщується на вузьких смугах
прибережних рівнин. Японська мова дуже специфічна і не входить до жодної
мовної групи. Серед національних меншин Японії найбільш чисельні
корейці, інші національності не-чисельні. Понад 3/4 населення — міське.
Кількість сільського населення безперервно зменшується. 60% міського
населення зосереджено в міських агломераціях.

За останні 10-15 років характер природного руху населення різко
змінився. Японія стала першою державою в Азії, що перейшла від другого
типу відтворення населення до першого. Ця «демографічна революція»
відбулася за дуже короткий термін. Вона стала наслідком
соціально-економічних перетворень в японському суспільстві, досягнень в
галузі освіти та охорони здоров’я. Японія — держава з найнижчим рівнем
дитячої смертності у світі. Великий вплив мала державна демографічна
політика.

Співвідношення чоловіків і жінок у населенні Японії майже дорівнює
одиниці. В останні роки процес «старіння» населення, як результат
зниження народжуваності і збільшення тривалості життя, став гострою
проблемою Японії. Цей процес проходить тут набагато швидше, ніж в інших
розвинених країнах.

Темпи росту економічно активного населення скоротились за рахунок
зменшення притоку молоді, що, у свою чергу, було пов’язане зі зменшенням
народжуваності і збільшенням часу, для отримання необхідної освіти.
Рівень безробіття в Японії на сьогодні набагато нижчий, ніж в інших
розвинених країнах.

Системи розселення в зонах Токіо — Йокогама, Осака — Кобе — Кіото,
Наґоя, Північної частини Кюсю (Кітакюсю — Фукуока) становлять великі
багатомільйонні агломерації. Уздовж головної транспортної осі країни, що
з’єднує ці агломерації, виникло одне з найпотужніших у світі зосереджень
промисловості та інших видів економічної діяльності, за яким закріпилася
назва «Тихоокеанський промисловий пояс Японії». У східній частині цього
поясу від Токіо — Йокогама до Осака — Кобе склався другий у світі за
кількістю населення мегаполіс — Токайдо (понад 65 млн осіб).

Релігії

Найдавніша Японська релігія син-то (тобто «шлях богів») стверджує,

що все у світі має свою душу і тому наділене святістю: гора, що дихає
вогнем, лотос, що цвіте в болотній трясовині, веселка, що з’являється
після грози… Аматерасу, як світло життя, є головою цих восьми
мільйонів божеств.

Перед кожним синтоїтським храмом обов’язково височить торій — щось схоже
на ворота з двома перекладинами. (Торій вважається національним символом
Японії, оскільки це один з небагатьох зразків справжнього японського
мистецтва, що існувало до чужоземних впливів.)

У своєму початковому значенні слово «торій» означає «сідало». Він
ставиться перед храмом на згадку про легенду, що розповідає про те, як
Аматерасу образилась на свого брата і заховалась у підземеллі. Довгий
час ніхто не міг вмовити богиню Сонця вийти звідти і розсіяти темряву,
яка поглинула весь світ. Тоді перед печерою спорудили сідало і посадили
на нього півня, а поряд поставили кругле дзеркало. Коли півень
проспівав, Аматерасу за звичкою вирішила, що вже ранок і пора
прокидатися. Виглянувши назовні, вона побачила в круглому дзеркалі своє
відображення і прийняла його за невідому красуню. Це розпалило жіночу
цікавість богині, і Аматерасу вийшла з печери, щоб подивитись, хто ж це
насмілився змагатись з нею у красі. Світ тут же освітився, життя на
планети знову пішло своїм шляхом.

Із подібних легенд складена священна книга синто, яка називається
Кодзіні. Примітивний синтоїзм був народжений поклонінням природі. Японці
поклонялись предметам і явищам навколишнього світу не через страх перед
незбагненними і грізними стихійними силами, а з почуття вдячності
природі за те, що, незважаючи на різкі спалахи свого неприборканого
гніву, вона досить часто буває лагідною і щедрою.

Саме синтоїтська віра виховала в японців любов до природи, вміння
насолоджуватись її безкінечною мінливістю, радіти її багатогранній
красі. Синто не вимагає від віруючих щоденного поклоніння — достатньо
присутності на храмових святах. У побуті сповідачі синто проявляють себе
лише релігійним ставленням до чистоти. Отже, властиве японцям почуття
єдності з природою має глибоке коріння.

Буддизм на японську землю потрапив у 552 році, саме тоді на території
Японії з’явилися перші зображення Будди. Буддійські сутри стали для
японців першими підручниками ієрогліфічної писемності, книгами, які
поєднували їх з найдавнішими цивілізаціями Сходу.

Буддизм прижився в Японії як релігія знаті, в той час як синто залишався
релігією простого люду. Сказання синто були набагато зрозумі-ліші
народу, аніж буддизм. Середній японець сприйняв лише поверхневу частину
буддійської філософії, перш за все ідею непостійності і недовговічності
всього сущого (стихійні лиха, характерні для острівної країни, сприяли
цьому світогляду).

Синто і буддизм — важко уявити собі ще більш разючий контраст. З одного
боку, примітивний культ поклоніння природі і повага до предків; з іншого
— загалом складене віровчення з непростою філософією здавалось, між ними
неминуча непримиренна боротьба, в якій чужорідна сила повинна була або
витіснити місцеву, або, навпаки, бути відчуженою внаслідок своєї
складності.

Не сталось, однак, ні того, ні іншого. Японія, як не парадоксально,
розкрила свої двері перед буддизмом. Замість релігійної боротьби
утворилось щось схоже на союз двох релігій.

Такий союз не зрозумілий для іноземних туристів. Як же відрізнити
синтоїтський храм від буддиського? Зовнішні ознаки перерахувати неважко.
Для синтоїтського храму головна з них — торій; для буддистського —
статуї. Ще одна різниця — це самі підступи до храму. Дорога до
синтоїтського храму висипана дрібним щебенем, в якому грузне нога.
Екскурсантів часто дивує, але незручний для пішоходів ґрунт-має своє
релігійне значення. Щебінь цей примушує людину мимоволі думати лише про
те, що в неї під ногами, ніби виганяє з її свідомості всі інші думки,
тобто готує її до спілкування з божеством. До буддійського храму
зазвичай ведуть звивисті доріжки з пласких кам’яних плит.

Коли приїжджий, поступово оволодівши ситуацією і розібравшись в різниці,
запитує, скільки в Японії синтоїстів і буддистів, то чує у відповідь
досить дивні цифри. За ними, загальне число віруючих у країні вдвічі
перевищує чисельність населення. Це означає, що кожен японець відносить
себе як до синтоїстів, так і до буддистів.

Чим пояснити таке співіснування богів? Як вони змогли знайти місце в
душі кожного японця, щоб мирно ужитися між собою? Відповісти на це
питання можна тільки так: завдяки своєрідному розподілу праці. Синто
залишив за собою всі радісні події життя, поступившись буддизму подіями
скорботними.

На тлі релігійної терплячості, властивої японцям, проповідники
християнства постали не дуже вигідно.

Сторінка шоста. Господарство

Одним із критеріїв неухильного економічного зростання Японії багато
вчених вважають властиві японському народу риси, на перше місце серед
яких ставлять разючу працьовитість, сумлінність, високий рівень
освіченості та професійної кваліфікації.

Сучасна Японія має динамічні продуктивні сили, в яких нестача природних
ресурсів компенсується високим рівнем кваліфікації і культури праці
робочої сили, активним і гнучким використанням капіталу та сучасних
методів організації виробництва, високим рівнем і розвитку науки й
техніки. Держава й підприємці проводять активну діяльність на світовому
ринку.

Японія брала участь у трьох великих війнах — російсько-японській і двох
світових. Беззастережна капітуляція у Другій світовій війні, підписана
Японією в серпні 1945 p., поклала початок повної реорганізації як
політичного, так і економічного життя країни.

На момент закінчення Другої світової війни японська економіка була
повністю зруйнована, більшість підприємств було закрито, в країні
лютували інфляція і безробіття.

У період з 1946 до 1949 р. були проведені такі реформи: земельна
реформа, що майже повністю ліквідувала поміщицьке землевласництво;
знищені великі монополістичні концерни, а їх акції продані службовцям;
грошова реформа — на зразок реформування німецької марки, що дозволило
різко скоротити грошову масу, яка знаходилася в обігу, і зупинити
інфляцію.

Військовий японський режим був ліквідований на початку 1946 р. Прийнята
в 1947 р. нова конституція, що зберегла монархію, але позбавила
імператора влади, поклала початок демократичним перетворенням.

Економіка Японії після Другої світової війни пройшла два етапи розвитку.
В 50-60 роки склалися чи не найсприятливіші умови розвитку за всю
історію Японії. Інтенсивно використовувалася висококваліфікована і
водночас ще дешева робоча сила, активно впроваджувалися найновіші
досягнення світового науково-технічного прогресу.

Війна, що почалася в червні 1950 p. в Кореї, відіграла визначальну роль
у відновленні економіки Японії, яка на час воєнних дій перетворилася на
своєрідний тил американської армії. Різко зріс попит на озброєння і
воєнні матеріали, військові перевезення і послуги, продовольство та ін.,
що обумовило воєнно-промисловий бум в японській економіці. Надходження
від американських воєнних замовлень у 1950-1953 pp. дозволили Японії
покрити зовнішньоторговий дефіцит і розширити імпорт сировинних
ресурсів.

Таким чином, війна в Кореї стала початком «японського економічного
дива»: ВНП Японії під час війни зростав щорічно на 10%.

У1968 р. Японія стала третьою державою світу, наблизившись за низкою
показників до США і СРСР.

У 70—80 роки сприятливі чинники попередніх десятиліть вичерпали себе.
Тільки кваліфікована робоча сила (але тепер уже одна з найдорожчих у
світі), як і раніше, відіграє важливу роль. Японія від практики
залучення іноземних технологій перейшла до інтенсивного розвитку власних
наукових досліджень.

На сьогодні країна має трудові ресурси з високим рівнем професійної
підготовки, культури праці та професійної мобільності. Рівень
продуктивності праці — один з найвищих у світі. Господарство має сучасну
технологічну оснащеність, використовує сучасне устаткування і сучасні
технології виробництва. Проблема нестачі природних ресурсів
розв’язується шляхом впровадження енерго- та ресурсозберігаючих
технологій у поєднанні з гнучкою політикою на зарубіжних ринках
сировини. Як основні внутрішні ресурси розвитку використовуються ті
можливості, які надає науково-технічний прогрес. Зовнішні ресурси
розвитку утворюються за рахунок реалізації на світових ринках
високоякісної і конкурентоспроможної продукції наукоєм-них галузей
господарства, науково-технічної інформації та експорту капіталу.

Промисловість. Основою японської промисловості стали потужні корпорації,
які входять до великих фінансово-монополістичних груп: Фуйо, Міцубісі,
Суміто, Міцуї, Дайіті тощо. Основні виробництва зосереджені в руках
великих концернів. Але водночас важливу роль відіграє діяльність і
численних, малих та середніх підприємств.

Японська промисловість активно пов’язана зі світовими ринками. З одного
боку, для її потреб довозиться 79 % необхідного вугілля, 99 % нафти, 98
% залізної руди, 70 % лісу, 100% фосфатів, бокситів, бавовни, вовни
тощо. З іншого боку, на експорт витрачається половина вироблених
автомобілів, майже 90 % годинників, 95 % відеомагнітофонів, 70%
копіювальних машин, понад 50% телевізорів та калькуляторів, понад 40 %
верстатів тощо.

В Японії висока територіальна концентрація виробництва. В межах
«Тихоокеанського промислового поясу», територія якого становить тільки
1/4 частину площі країни, виробляється 4/5 промислової продукції Японії.
Зона мегалополісів, особливо агломерації Кейхін (Токіо — Йокогама),
Хансін (Осака, Кобе, Кіото), Тюкьо (Нагоя) є зосередженням наукоємних
виробництв.

Важливою рисою географії важкої промисловості стало формування великих
міжгалузевих комплексів-комбінатів. Найпотужніші об’єкти виникли по
сусідству з трьома головними агломераціями. Наприклад, в агломерації
Кейхін — це комбінати в Йокогама, Кавасакі, Гої, Касіма; в Хансін —
комбінати в Хіробата, Сакаї, Анеґасакі; біля Наґої — комбінати в
Йоккаїті. Ланцюжок комбінатів виник на узбережжі Внутрішнього Японського
моря: Мідзусіма, Івакуні, Токуямя, Оїтатаін.

Японія — лідер світової чорної металургії (112,7 тонн сталі у 2004 р).
Тут діють майже два десятки металургійних заводів повного циклу,
найбільші — у Кавасакі, Тіба, Токай, Хіробата, Фукуяма, Кітакюсю. В
хімічній промисловості основу галузі становлять 16 нафтохімічних
комплексів; найбільші — у Касіма, Гої, Йоккаїті, Мідзусіма, Сакаї. За
розмірами енергоспоживання, Японія посідає четверте місце у світі, хоч
на 90% залежить від імпорту енергоносіїв, у тому числі й нафти
імпортується 240 млн тонн, вугілля довозиться понад 110 млн тонн.

У світовому виробництві машин і устаткування частка Японії становить
понад 10%. Машинобудівні фірми освоїли всю номенклатуру продукції
галузі. Провідні машинобудівні концерни є основою експортної бази
Японії, адже за межі Японії вивозиться 1/4 продукції машинобудування.
Провідними галузями японського машинобудування є електромашинобудування
(1/3 продукції галузі), де половину продукції дає радіоелектроніка;
транспортне машинобудування, в якому провідне місце посідає
автомобілебудування (понад 10 млн автомобілів у 2004 році) та
суднобудування; загальне машинобудування з великими фірмами, що
виробляють промислове устаткування і верстати.

В Японії створений потужний науково-виробничий комплекс. Це дає змогу
розглядати виробництво наукоємної та технічно складної продукції як
основний напрям спеціалізації країни в міжнародному поділі праці.
Науково-виробничий комплекс має високий рівень територіальної
концентрації. Так, на агломерацію Токіо — Йокогама припадає 60% наукових
розробок і близько 40 % продукції галузей високої технології. Важливу
роль відіграють також Осака, Кіото і Наґоя. Перспективним напрямом
покращення територіальної організації цього комплексу є створення
системи технополісів — науково-промислових зон, оснащених сучасною
інфраструктурою і науково-дослідними підприємствами. Створене перше
«наукове місто» — ІДу-куба, створюється ще 19.

Агропромисловий комплекс. В агропромисловому комплексі Японії зайнято
майже 1/4 економічно активного населення, з них тільки 5,8% — у
сільському, лісовому господарстві та рибальстві. АПК країни забезпечує
близько 56% потреб у продовольстві (від рослинництва та тваринництва),
але якщо до цього додати продукцію морських промислів (а морепродукти —
винятково важливий компонент японської національної кухні), то рівень
самозабезпечення країни продовольством можна оцінити в 70%.

Земель, придатних для землеробства, в Японії вкрай мало. Обробляється
понад 5 млн гектарів, на яких працює близько 3,7 млн чоловік. Середні
розміри фермерського господарства — трохи більше від одного гектара. За
останні десятиліття відбулася серйозна перебудова виробничої структури
агробізнесу. Виділяються три галузі спеціалізації: рисосіяння (країна
дає 15 млн тонн рису), плодоовочівництво, тваринництво (виробляється 3,5
млн тонн м’яса). Потреби в продукції інших галузей країна забезпечує за
рахунок імпорту. Довозиться 9/10 пшениці (близько 5,8 млн тонн), уся
кукурудза (20 млн тонн), 92% бобів і сої (5 млн тонн), 80% цукру,
близько 1/3 жирів та 1/5 м’яса.

В Японії склалися яскраво виявлені зони приміської і зональної
спеціалізації сільського господарства. Важливою зоною приміської
спеціалізації (м’ясо, молоко, овочі, фрукти, квіти) є територія
мегалополісу Токайдо від долини Канто до долини Кінкі. Інші
спеціалізовані зони — «рисовий пояс» Японії — на північному сході та
узбережжі Японського моря; північний схід Хоккайдо, що спеціалізується
на молочному тваринництві та буряківництві; центральний високогірний
район, який перейшов від шовківництва до вирощування овочів і фруктів.
Південні зони субтропічного землеробства склалися на тихоокеанських
узбережжях Сікоку і Кюсю.

Транспорт. Транспорт Японії виконує великий обсяг роботи як у
внутрішніх, так і в міжнародних перевезеннях. Практично всі внутрішні
перевезення забезпечуються трьома видами транспорту: автомобільним,
залізничним та морським каботажним; зовнішні вантажні — винятково
морським, а пасажирські — повітряним.

Особливість формування та використання транспортної мережі на Японських
островах — труднощі під час будівництва: дорого коштує земля, потрібно
будувати велику кількість тунелів (довжина окремих перевищує 10 км),
мостів, у тому числі й багатокілометрових мостів між островами,
підводних тунелів (найбільший між Хон-сю і Хоккайдо — 53 км) та ін. Але,
незважаючи на труднощі, мережа залізниць зі швидкостями руху 200—250
км/год та швидкісних шосейних доріг поступово зв’язала всі основні
економічні центри країни.

На зовнішні перевезення морського транспорту припадає понад 0,5 млрд
тонн вантажів (імпорт — 9/10). Найбільші порти: в затоці Ісе-Кобе, Осака
та Сакаї; у Токійській затоці — Йокогама, Тіба, Кавасакі, Токіо; інші
важливі — Наґоя, Сімідзу, Хіросіма, Фукуока, Нагасакі тощо.

Зовнішньоекономічні зв’язки

На Японію припадає понад 6 % імпорту та понад 9 % експорту, 15 % прямих
зарубіжних інвестицій світу. Найважливішою тенденцією
зовнішньоекономічної діяльності країни є перехід її від опори переважно
на зовнішню торгівлю до опори переважно на інвестиційну діяльність.

Країна в основному довозить сировину, напівфабрикати, деякі види
хімікатів та промислового устаткування з усіх кінців світу, а вивозить
промислові товари, науково-технічну інформацію та капітал.

На світовому ринку науково-технічних знань Японія, яка раніше залежала
від залучення зарубіжних технологій, нині сама стала значним
постачальником наукових розробок, особливо в галузях електроніки,
автомобіле- і суднобудування, хімії, матеріалознавства, біотехнологій
тощо. На світовому ринку інвестицій японські корпорації активно
займаються створенням спільних підприємств, їх скуповуванням в
економічно розвинутих країнах. Територіальні відмінності. В економіці
Японії надзвичайно розвинуті внутрішні господарські зв’язки: основні
виробничі потужності країни розташовані досить компактно, а їх
взаємозв’язки забезпечуються розвинутою мережею комунікацій. Разом з
тим, у країні спостерігаються значні відмінності в територіальній
структурі господарства.

Ядрами територіальної структури господарства є сталі регіональні
територіально-господарські системи, що сформувалися на базі провідних
групових систем розселення: Токіо, Осака, Нагоя, Фукуока, Хіросіма,
Саппоро, Сендай. Токіо й Осака виконують економічні та політичні функції
в масштабах держави. Сфери впливу інших центрів здебільшого збігаються з
межами своїх економічних районів.

У країні склалася така схема районування. У центральній частині о. Хонсю
знаходяться Столичний район (рівнина Канто та прилеглі гірські райони),
Кінкі (ядро — агломерація Осака-Кобе-Кіото), Токай (найбільший центр
Нагоя) та Хо-куріку (узбережжя Японського моря). На південному заході —
Тюґоку (південний захід о. Хонсю), Сікоку та Кюсю. На північному сході —
Тохоку (північний схід о. Хонсю) та Хоккайдо.

Похожие записи