Реферат на тему:

“В’єтнам”

(економіко-географічна характеристика)

Офіційна назва — Соціалістична Республіка В’єтнам (Cong Hoa Xa
Hoi Chu Nghia Viet Nam).

Державний устрій — унітарна республіка.

Географічне положення — розташовується у Південно-Східній частині
півострова Індокитай та межує з Камбоджею (1228 км), Китаєм (1281 км),
Лаосом (2130 км).

Загальна протяжність кордонів — 4639 км. Берегова лінія — 3444 км.

Площа території — 332,8 тис. кв. км. Країна вузькою смугою
завширшки до 600 км на півночі і 375 км на півдні та 50 км у центральній
частині (найбільш вузькій) простяглася у меридіальному напрямку вздовж
східного узбережжя півострова на 1750 км. Зі сходу омивається
Південно-Китайським морем і його частиною — затокою Бакбо, з південного
заходу — Сіамською затокою.

Чисельність населення — 79,9 млн. чоловік (14 місце у світі за
станом на липень 2001 року). Близько 90% населення країни мешкає в
дельтах рік Хоніха і Меконг (тут спостерігається найвища у світі густина
сільського населення — 1500 чол. на 1 кв. км.) та у прибережній смузі
(12% території країни).

Столиця — Ханой — 1,151 млн. осіб (1994 р.).

Найбільші міста: Хошимін (4,1 млн.), Хайфон (1,6 млн.), Дананг
(500 тис.), Хюе (320 тис.).

Адміністративно-територіальний розподіл: 58 провінцій і 3
муніципалітети. Зберігається історико-географічний розподіл на Північний
(Бакбо), Центральний (Чунгбо) і Південний (Намбо) В’єтнам.

Офіційна мова — в’єтнамська.

Релігія — конфуціанство, буддизм, таоїзм.

Грошова одиниця — в’єтнамський донг (курс на 26 Серпня 2002 року:
15335.0000 VND = 1 USD ).

Членство у міжнародних організаціях — МБРР, МВФ, МФЧХ, ООН, АТЕС,
АСЕАН та інших.

Економіка країни

Наприкінці 80-х років і початку 90-х років ХХ століття у В’єтнамі
відбувся справжній економічний прорив, що вражаюче змінив ситуацію у
розореній безперервними війнами країні.

      Для прискорення притоку фінансових коштів і пожвавлення активності
у приватному секторі, було розроблено законодавство, що стосується
пільгового оподаткування зарубіжних інвесторів, створені «зони
експортного виробництва», стимулювалася діяльність іноземних банків.
Проводилася реорганізація і поступова приватизація ряду підприємств
державного сектора. Кількість державних підприємств зменшилась з 12084 у
1991 році до приблизно 6300 в 1995 році, в основному, за рахунок
ліквідації слабких підприємств і об’єднання ряду підприємств суміжного
профілю.

      З 1990 по 1997 роки валовий внутрішній продукт збільшувався
щорічно в середньому на 8,9%, а фактичні капіталовкладення зростали
приблизно на 25% на рік.

      У 1995-1997 за темпами економічного зростання В’єтнам лідирував
серед країн-членів АСЕАН. Обсяг прямих іноземних інвестицій з 2,3 млрд.
дол. США у 1991 році зріс до 31,2 млрд. дол. США у 1997 році. У
1991-1998 відбувалося швидке зростання експорту — з 2042 млн. дол. США
до 9356 млн. дол. США, або на 27% на рік, а імпорту — з 2105 млн. дол.
США до 11390 млн. дол. США, або на 32% на рік. У 1998 році експорт
товарів і послуг оцінювався у 42% ВВП, імпорт — у 47% ВВП.

      Фінансова криза 1998-1999 років сильно вразила економіку країн
Південно-Східної Азії. У В’єтнамі вона призвела до того, що імпорт у
країну зменшився на 3% при розширенні експорту на 0,9%, іноземні
інвестиції скоротилися.

      У 2000 році обсяг валового внутрішнього продукту країни становив
154,4 млрд. доларів США, у підрахунку на душу населення — близько 2 дол.
США. В’єтнам має високий відсоток населення, що живе за межею бідності.

      

Сільське господарство є основою економіки В’єтнаму. У ньому зайнято 67%
працездатного населення країни. В аграрному секторі створюються 25% ВВП
і 36,3% всієї експортної продукції.

      Головна сільськогосподарська культура — рис, під який зайняті
основні земельні площі, що обробляються. Зазвичай, знімають два врожаї
рису на рік. У В’єтнамі вирощують близько 1500 сортів рису — із білим,
жовтуватим, червонувато-коричневим і навіть з майже чорним (він
вважається цілющим) зерном. Є й так званий ароматний і клейкий рис, який
йде на приготування святкових блюд. Країна щорічно експортує понад 3
млн. т рису, головним чином, до сусідніх держав.

      На непридатних для вирощування рису землях вирощують неосновні
культури: кукурудзу, сою, земляний горіх (арахіс), батат, маніок.

      Сільськогосподарські культури, що вирощуються в країні,
поділяються на текстильні й волокнисті (бавовник, джут, шовковиця),
цукристі (цукрова тростина), олійні (арахіс, кунжут, кокос), стимулюючі
(тютюн, імбир, чорний перець, чай, кава), що виділяють сік і смолу
(гевея, лакове дерево, сосна). Найбільші площі відведені під плантації
каучуконосного дерева гевеї (близько 200 тис. га).

      З плодових культур вирощують банани багатьох сортів, апельсини,
лимони, манго, грейпфрути, папайю, ананаси, кокосові горіхи, хлібне
дерево, багато інших екзотичних плодів. З овочів, які обробляють
переважно взимку, крім завезених з помірного пояса картоплі, томатів,
огірків, цибулі, культивують численні сорти гарбузів, капусту тощо.

      Тваринництво залишається другорядною галуззю сільського
господарства, але його роль поступово зростає. Велику рогату худобу
(буйволів і корів) в основному використовують як тяглову силу; молочне
господарство з’явилося нещодавно. На м’ясо вирощують свиней і птахів
(курей і качок).

      У прибережних водах ведеться лов морської риби і ракоподібних,
збір морських водоростей.

      Заготовлюються деревина, у тому числі цінних порід на експорт, а
також кардамон, кориця, камедь, каніфоль, сировина для отримання
дубильних речовин і барвників.

      

Промисловість. У 1950-1980-ті роки були закладені основи ряду галузей
важкої індустрії, у тому числі таких, як електроенергетика,
машинобудування, металургія, хімічна промисловість, промисловість
будівельних матеріалів. Отримали розвиток різні галузі легкої
промисловості.

      Провідну роль у промисловості грають Ханой і Хошімін, де
випускається значна частина промислової продукції.

      У 1991-1996 роках промисловість практично подвоїла випуск
продукції. Середньорічне зростання виробництва становило 13,3%. Це
бурхливе зростання було зумовлене успішним переходом від системи
державного управління й субсидування підприємств до принципів ринкової
економіки, встановлення широких зовнішньоекономічних зв’язків. Важливу
роль зіграли курс на реструктуризацію й модернізацію промисловості,
залучення прямих іноземних інвестицій, введення нових промислових
технологій. У 1991-1995 роках загальний обсяг інвестицій у промисловість
із різних джерел і економічних секторів становив приблизно 4,7 млрд.
дол. США, причому кошти, отримані від держави, становили 54% від
загального обсягу інвестицій, іноземні інвестиції — 31%, кошти, вкладені
самими підприємствами, — 3,5%.

      За безпосередньою участю іноземних компаній отримали розвиток такі
найважливіші галузі промисловості як нафтогазова, виробництво цементу,
сталі, електроніки, швейно-текстильних виробів, переробка
сільськогосподарської продукції. Прямі іноземні інвестиції сприяють
формуванню й розвитку таких галузей, як автомобілебудування, виробництво
мотоциклів.

      Створені «зони експортного виробництва», «зони концентрованого
промислового виробництва», що мають податкові й інші пільги, а також
інші сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій (Хайфон,
Дананг, Кантхо, Тантхуан та інші).

      

Енергетика. В’єтнам, маючи у своєму розпорядженні великі запаси нафти,
газу, вугілля і гідроенергетичних ресурсів, володіє значними
можливостями для розвитку електроенергетики.

      За останні 15 років значний розвиток отримала нафтова індустрія.
Країна має великі родовища нафти, які зосереджені у приморських районах
і на континентальному шельфі. Щорічно добувається 14 млн. т «чорного
золота», причому 10-12 млн. т — на експорт.

      

Металургія. Головний центр чорної металургії — Тхайнгуєн. Там ведеться
видобуток залізняка, а наприкінці 1950-х років за допомогою Китаю був
побудований металургійний комбінат, зруйнований потім американською
авіацією, але відновлений у 1973 році.

      

Машинобудування. Основи машинобудування були закладені у 1950-ті роки; у
1958 році був пущений Ханойський верстатобудівний завод. До середини
1980-х років нараховувалося вже близько 700 різних машинобудівних
підприємств, на яких були зайняті 130 тис. чоловік. У цей час
налагоджено виробництво інструментів, дизельних двигунів, механічних
насосів, невеликих тракторів, обладнання для переробки
сільськогосподарської продукції. Виробляються моторні катери, буксири,
баржі, невеликі вантажні судна, трейлери і запасні частини до
локомотивів, вантажних і легкових автомобілів. Є судноремонтні
підприємства. Найбільші підприємства машинобудівної галузі — Ханойський
механічний завод, механічний завод імені Чан Хинг Дао (у м. Ханой),
суднобудівні верфі у Хайфоні, вагоноремонтний завод у Зяламі (околиці
Ханоя), машинобудівний завод Рокам у Тхайнгуєні, завод по виробництву й
ремонту гірничошахтного обладнання у Камфі.

      У промисловому районі Хошімін — Б’єнхоа, де сконцентроване значне
число підприємств, налагоджено збирання дизельних генераторів, тракторів
малої потужності, водяних насосів, механічних плугів, іншої
сільськогосподарської техніки, телевізорів, кінескопів, побутової
електроніки, швейних машин, велосипедів, мотоциклів, моторолерів.

      

Легка промисловість. Найбільш розвиненими є такі галузі легкої
промисловості, як текстильна, шкіряно-взуттєва, виробництво порцеляни і
фаянсу, виробів із скла, харчова. Особливе значення для В’єтнаму має
розвинена мережа рисоочисних заводів.

      Важливу роль в економіці країни відіграє кустарна промисловість. У
В’єтнамі є цілі села кустарів. Багато ремесел, наприклад, гончарне,
шовкоткацтво і килимоткацтво, бронзоливарство, ювелірне, різьблення по
дереву й кістці, мають багатовікові традиції. На початку 1990-х років
кустарна промисловість випускала близько 30 тис. найменувань товарів
широкого споживання. Вироби кустарів складають вагому частку
в’єтнамського експорту.

      

Транспорт.

Більш як 40 тис. км великих і малих судноплавних річок і каналів, понад
3 тис. км морського побережжя — така довжина водних комунікацій
В’єтнаму. Основні порти — Хошімін, Дананг, Хонггай, Нячанг, Хайфон,
Вунгтау, Камфа.

      Сухопутні шляхи В’єтнаму мають довжину більш як 310 тис. км,
близько третини з них — автомобільні. Прокладка сухопутних комунікацій у
В’єтнамі ускладнюється необхідністю будівництва великої кількості
мостів.

      Найважливіші автомагістралі: Ханой -Хошімін, Ханой — Хайфон.

      Довжина залізниць — 3142 км. Переважають вузькоколійні дороги
(2625 км). Основна залізнична магістраль Ханой — Хошімін (1730 км)
пролягає через усю країну з півночі на південь. Найбільший залізничний
вузол — Ханой (60% обігу вантажів). 75% обсягу залізничних перевезень
припадає на північну частину країни.

      Швидко розвивається цивільна авіація, що обслуговує 15 внутрішніх
ліній протяжністю понад 62 тис. км. З 1980 року В’єтнам став членом
Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО). Компанія «В’єтнам
эйрлайнз» обслуговує також міжнародні лінії. У країні існує мережа
аеродромів, аеропорти у таких містах, як Ханой, Хошімін, Дананг,
призначені для міжнародного сполучення.

      

Іноземні інвестиції.

      Основні інвестиційні сектора: нафтогазова промисловість, харчова
промисловість, важка промисловість, готельна справа і туризм, зв’язок,
сільське і лісове господарство й рибальство.

      Іноземні інвестиції, що направляються насамперед у промисловість і
сферу послуг, концентруються переважно у великих містах — Ханої, Хайфоні
й Хошіміні.

      У 1998 році головними країнами-інвесторами були: Сінгапур,
Тайвань, Японія, Південна Корея, США, Франція, Малайзія, Таїланд,
Філіппіни, Індонезія, Китай, Росія. У 1998 році під впливом фінансової
кризи стався масовий вихід європейських і американських бізнесменів із
В’єтнаму. Тільки в Хошіміні закрилося приблизно 180 представництв
іноземних фірм.

Таблиця 1

Прямі інвестиції з України у В’єтнам

(на початок року, тис. доларів США)

1999 2000 2001 2002

16 308,7 16 385,6 17 003,4 16 822,3

Зовнішня торгівля

      Зовнішньоторговельні зв’язки підтримуються передусім із державами
Східної Азії та Європейського союзу.

      Основні статті експорту: сира нафта, вугілля, морепродукти, рис,
кукурудза, кава, каучук, чай, одяг, взуття.

      Головні експорт-партнери: Китай, Японія, Німеччина, Австралія,
США, Франція, Сінгапур, Великобританія, Тайвань.

      Основні статті імпорту: машини і машинне обладнання,
нафтопродукти, добрива, продукти із сталі, бавовна-сирець, зерно,
цемент.

      Головні імпорт-партнери: Японія, Сінгапур, Південна Корея,
Тайвань, Китай, Таїланд, Гонконг, Малайзія, Індонезія, Франція, США,
Швеція.

Таблиця 2

Зовнішня торгівля товарами України з В’єтнамом

(млн. доларів США)

  1996 1999 2000 2003

Експорт 29,4 24,5 67,1 77,5

Імпорт 8,9 14,6 21,1 20,1

Похожие записи