Тернопільська область (пошукова робота)

Пошукова робота

на тему:

Тернопільська область (географія)

Тернопільська область належить до невеликих областей України. Її площа
– 13,8 тис. км2, що становить 2,3% від території держави. Область була
утворена 4 грудня 1939 року на території Тернопільського воєводства, яке
складалося з 17 повітів і входило до складу Польщі. У 1939 році з
утворенням області та уведенням нового адміністративно-територіального
поділу зі складу колишнього Тернопільського воєводства відійшло 5
повітів: Бродівський, Кам’янко-Струмилівський, Золочівський,
Радехівський та Перемишлянський, які в економічному та транспортному
відношенні тяжіли до Львова й увійшли до складу Львівської області. До
складу Тернопільської області увійшов Кременецький повіт, який раніше
належав до Волинського воєводства.

Область розташована в західній частині України між 24°44′ і 26°44′ сх.
д. та 48°30′ і 50°16′ пн. ш. Її крайні пункти— с. Дуляби (західний), с.
Окопи (східний), с. Переморівка (північний), с. Білівці (південний).
Тернопільщина межує з Рівненською, Львівською, Івано-Франківською,
Чернівецькою, Хмельницькою областями України. Межі області на значному
протязі природні: на сході – р. Збруч, на півдні та південному заході —
р. Дністер, на північному заході – Кременецьке горбогір’я.

За своїм виглядом на карті область нагадує трикутник. Вона видовжена з
півночі на південь на 195 км, а із заходу на схід у середній частині —
на 129 км. Значна її протяжність із півночі на південь позначається на
розподілі сонячної радіації по території області, зумовлює відмінності в
температурному режимі в північній і південній її частинах.

Область лежить у внутрішній частині Європи, у районах панування
західних вітрів, і це впливає на формування на її території помірно
континентального клімату, рослинного і тваринного світу лісостепу. А
положення її в західній частині Подільської височини, недалеко від
гірської системи Карпат (й південного заходу) і Поліської низовини (із
півночі) визначає особливості формування природних комплексів на її
території.

Географічне положення Тернопільської області в господарському
відношенні є доволі вигідним. Її розміщення в західній частині
правобережного лісостепу — у зоні з родючими грунтами і достатнім
зволоженням — сприяє розвитку сільськогосподарського виробництва, а
положення поблизу індустріального Прикарпаття і Львівсько-Волинського
вугільного басейну — розвитку різноманітних галузей промислового
виробництва.

Розташування області в регіоні з високою щільністю населення зумовлює
переважання трудомістких галузей господарства.

Тернопільська область розташована поблизу кордону нашої держави з
Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією. Разом із тим, у сучасних
умовах переходу економіки України до ринкових відносин область, маючи
відносно високий ступінь забезпеченості трудовими ресурсами, може стати
регіоном для вкладання інвестицій (капіталу) іноземних фірм. Цьому
сприяє розташування області на важливих транспортних магістралях, які
з’єднують Київ зі Львовом, Чопом.

Таке положення дозволяє підтримувати тісні економічні зв’язки області
зі східними регіонами України, безпосередньо із сусідніми областями та
країнами Європи.

Розташування території області на важливих транспортних шляхах та
центральне положення її обласного центру — Тернополя (49°33’пн. ш.;
25°34′ сх. д.) — сприяють розвитку вантажо- та пасажироперевезень між
різними частинами області.

В адміністративно-територіальному відношенні Тернопільська область
поділяється на 17 адміністративних районів, які відрізняються за своїм
географічним положенням, площею, кількістю населення, особливостями
соціально-економічного розвитку. Дані про їхню площу і населення подані
в таблицях 2 і 8 (додатки).

Обласний центр займає територію 3,8 тис. га, у ньому станом на
1.01.2003 року проживало 226,3 тис. осіб. В області нараховується 35
міських поселень, із яких тільки Тернопіль є містом обласного
підпорядкування, шістнадцять — районного. В області є 1018 сіл.

Геологічна історія та рельєф Тернопільської області

Якщо їхати по території Тернопільської області з півдня на північ або із
заходу на схід, то можна помітити значні зміни краєвидів. Значно
розчленована глибокими каньйоноподібними долинами рік місцевість
Придністров’я переходить у центральній частині області у слабохвилясту,
майже ідеальну рівнину, яка на півночі змінюється горбогір’ям.
Мальовничі ландшафти західної частини області, порізаної густою мережею
ярів, балок і річкових долин, мають значні відмінності від ландшафтів
східної частини. Ці відмінності основною мірою викликані особливостями
геологічної будови території.

Область розташована в межах Волино-Подільської плити, яка є частиною
давньої Східноєвропейської платформи. На глибині приблизно 1500-3000
метрів залягає докембрійський кристалічний фундамент. Поверхня його
вкрита осадовими породами верхнього протерозою, палеозою, мезозою та
кайнозою. Найдавніші породи, із яких складений фундамент плити,— граніти
і гранодіорити. Вони на поверхню в області ніде не виходять.

Найдавнішими відкладами, які виходять на поверхню області, є породи
силурійської системи. У них виявлено рештки водоростей і колоніальних
коралів. Це свідчить про те, що в кінці силуру на території області був
тропічний клімат. У верхньому силурі море наступило на сушу і захопило
майже всю Волино-Подільську плиту. Вона в той же час перетворилася на
дно неглибокого моря. Силурійські породи є на всій території області,
але їхні відслонення можна побачити лише в глибоких долинах Дністра (від
села Дністрове Борщівського району до гирла ріки Збруч) та Збруча. На
решті території вони вкриті молодшими відкладами.

Девонські відклади залягають на силурійських, східна межа їхнього
поширення — вододіл рік Нічлави та Збруча. їх можна спостерігати в
долинах рік Дністра та його приток (Золотої Липи, Стрипи, Серету,
Коропця, Нічлави). До девонських відкладів в області належать аргіліти,
пісковики, алевроліти, вапняки, їхні відслонення є в селах Трубчин,
Дністровому, Худиківці, Пилипче, Окопи, Кудринці Борщівського району. У
породах є чимало закам’янілих морських організмів. За насиченістю такими
організмами, а також за безперервністю та непорушністю залягання
силурійських порід (вік — понад 400 млн. років) відслонення у Трубчині
не має собі рівних у світі. Такі відклади дозволяють стверджувати, що
вже в кінці раннього девону південна частина області була приморською
рівниною з розгалуженою річковою мережею. У кінці девону на території
області встановився континентальний режим, який тривав аж до середини
юрського періоду. У середині цього періоду більша частина області була
сушею, тому відклади даного часу мало поширені. Вони трапляються лише в
західній частині, яка була в цей час зайнята морем, а їхні відслонення
можна побачити у долинах Золотої Липи, Коропця, Дністра. Це вапняки,
доломіти, конгломерати. У крейдовому періоді відбулися коливальні рухи
земної кори, і знову море наступило на Волино-Подільську плиту. На місці
його існування поширені вапняки, пісковики, крейда і крейдоподібні
мергелі. Ці породи доволі потужні на північному заході області (до 150
м). Відслонення вапняків цього періоду виявлено в нижній течії Серету, а
білої писальної крейди — поблизу Кременця.

У кінці мезозою — на початку кайнозою територія області знову
піднімається і стає суходолом. У палеогені відбувається опускання земної
кори на даній території і вона знову затоплюється морем. У той час
утворюються піски, мергелі, пісковики, які заповнюють знижені ділянки
поверхні. Вони не мають значної товщини. Відслонення цих відкладів є у
верхів’ях Ікви та Горині.

Породи неогенового періоду поширені на значній території області і є
доволі різноманітними. На дні Сарматського моря, що займало південну
частину області, відклалися потужні пласти гіпсу. У затоках моря і
дельтах рік із нагромадженого матеріалу утворилося буре вугілля
(північна частина області). Майже на всій території поширені пісковики,
кварцові піски, мергелі, вапняки того періоду. Відклади неогену
найбільше представлені у ярі Жаб’як. що біля с. Дзвиняча Збаразького
району. На схилах яру виразно виступають породи, які відкладались тут
15-20 млн. років тому. Тут є також скам’янілі стовбури дерев, рештки
рослинних і тваринних організмів, передусім морських.

Уздовж східного узбережжя моря, яке в неогені заливало
Волино-Подільську плиту, відбувалося формування бар’єрного рифу. Його
склали скелети древніх молюсків, коралів, червів, моховаток,
різноманітних водоростей. Унаслідок горотворення в Карпатах територія
Поділля почала підніматися, і море відступило. Зараз цей риф виступає як
пасмо горбів і має назву Товтри (видозмінена назва «Татрис», так
називали кряж польські дослідники).

Територія Волино-Подільської плити почала підніматися в неогеновому
періоді кайнозойської ери. Це підняття було найбільшим у північній
частині Поділля. Тому Подільське плато має загальний похил у напрямі на
південь і південний схід. У цей час на поверхні території Поділля
встановився континентальний режим клімату.

Упродовж неогенового і четвертинного періодів кайнозойської ери
поверхня області формувалася під впливом вивітрювання, поверхневих і
підземних вод, вітру.

Вивітрювання корінних порід (крейди, мергелів) привело до утворення
лесів. В області вони представлені супісками і пилуватими суглинками
жовтувато-папевого кольору. На лесових відкладах утворилися чорноземні
грунти.

У результаті діяльності поверхневих вод утворилися річкові долини, яри
і балки. У північній частині області, де похил території незначний і
поширені не дуже тверді відклади, сформувалися широкі долини річок із
пологими схилами, широкі заплави. А в південній частині області, де
значний перепад висот і тверді породи, річкові долини каньйоноподібні,
заплави рік вузькі.

Яри і балки найчастіше утворюються на схилах річкових долин і горбів,
які не закріплені рослинністю. Найгустіше вони поширені на півночі і
заході області, де переважає горбогірний рельєф.

Значний вплив на формування поверхні області в сучасний період має
діяльність людини. Ця діяльність може бути як позитивною (закріплення
схилів, запобігання ерозійним процесам і зсувів), так і негативною
(неправильна оранка схилів горбів і долин, що призводить до зростання
ярів, розробка кар’єрів тощо). Дія різних чинників на формування рельєфу
проявляється неоднаково в окремих частинах області, що позначається на
вигляді її поверхні.

Рельєф Тернопільської області рівнинний. Вона займає західну частину
Подільської височини, має нахил із півночі на південь. Це підтверджують
напрями русел рік. Абсолютні висоти поверхні тут коливаються від 443 м
(г. Попелиха біля с. Мечищів Бережанського району) до 116 м (у гирлі
річки Збруч).

На території Подільської височини в межах області можна виділити окремі
частини: Тернопільське плато, Подільське і Кременецьке горбогір’я,
Товтровий кряж і Придністровську рівнину, які відрізняються
геоморфологічною будовою.

Тернопільське плато — найбільш рівнинна центральна частина області.
Поверхня розчленована долинами Стрипи і Серету. Відносні висоти не
перевищують 40-50 м, а абсолютні висоти— 380-400 м у північній частині,
300-350 м — у південній. Блюдцеподібні зниження на плато заболочені.

Подільське горбогір’я (іноді його називають Опіллям) займає західну
частину області. Східною межею його є вододіл Золотої Липи і Стрипи.
Його поверхня порізана ярами, балками і долинами рік. Відносна висота
горбів досягає 100-150 м у північній частині і до 200 м — у південній.
Абсолютні висоти горбів — 400-440 м. Тут знаходиться найвища точка
області — г. Попелиха, а також г. Лисоня поблизу Бережан, ерозійні
останці — біля с. Куряни і с. Лісники Бережанського району.

Товтровий кряж простягається з північного заходу на південний схід від
сіл Чорний Ліс і Загір’я до смт. Гусятин. Це бар’єрний риф, який має
вигляд пасма горбів, що підносяться над Тернопільським плато на 50-60 м.
Абсолютна висота цих горбів досягає 380^30 м. Серед них мальовничі горби
Бабина і Довбушева біля с. Залужжя, Киданецькі скелі, останці
Подільських Товтр біля с. Мшанець Збаразького району. Поширені тут форми
поверхневого карсту (лійки, печери, широкі тріщини) надають рельєфу
Товтр мальовничості та своєрідності. Північно-східний схил Товтр
переходить у Східно-Подільське плато, розміщене на схід від даного
кряжу. Його поверхня слабохвиляста. Абсолютні висоти досягають 350 м.
Найвища частина плато — вододіл рік Горині, Збруча — має назву
Авратинської височини. Долини рік Горині, Ікви, Вілії широкі,
заболочені. Вододіли рік — плоскі, на них трапляються блюдцеподібні
зниження.

Придністровська рівнина займає південну частину області, її умовна межа
проходить по лінії Бучач — Борщів. Рівнина почленована каньйоноподібними
долинами Дністра і його приток. Схили долин порізані глибокими ярами.
Між долинами Серету і Збруча поширені форми підземного карсту — печери і
поверхневого карсту — лійки. Мальовничості цим територіям додають форми
вивітрювання — вапнякові скелі-останці, які під впливом кліматичних
чинників набули подекуди химерних форм — грибів, сфінксів, космічних
літаючих блюдець, стовпів тощо. Доволі багато їх можна спостерігати в
урочищі Криве, поблизу м. Заліщики, між с. Лисичники і с. Вовчків
Заліщицького району, у с. Бабинці Борщівського району, на берегах
Касперівського водосховища.

У долинах Дністра і його приток часто зустрічаються відслонення
гірських порід. Особливо вони помітні на урвистих високих берегах
Дністра («стінках»). Найбільшою «стінкою» є берег біля с. Колодрібка
(230 м заввишки).

Унаслідок тектонічних зсувів і геологічної діяльності р. Дністра
утворилося 20 меандр, які теж надають цій території неповторності.

На північ від крутого уступу Кременецького горбогір’я розміщена
Кременецько-Дубнівська рівнина. Вона не належить до Поділля, а є
зниженням, яке лежить між північним уступом Подільської і південним
уступом Волинської височин. Рельєф її плоский із незначними абсолютними
висотами (210-250 м). Він сформувався під впливом льодовикових вод, які
стікали сюди під час танення льодовика з Поліської низовини. Цю рівнину
часто називають Малим Поліссям. Потоки льодовикових вод утворили тут
піщані горби («гриви»), висота яких подекуди досягає 20 м. У зниженнях
між «гривами» поверхня заболочена.

Корисні копалини Тернопільської області

Розміщення Тернопільської області в межах Східноєвропейської платформи
зумовило утворення тут корисних копалин осадового походження. Серед них
найбільшою є група нерудних корисних копалин. На території області
розвідано й обстежено понад 300 родовищ корисних копалин цієї групи.
Серед них вапняки, крейда, мергелі, гіпс, піски, пісковики, глини,
гравійно-галечникові матеріали, доломіти тощо. Вони розміщені на всій
території області і є сировиною для виробництва різноманітних
будівельних матеріалів.

Значне поширення в області мають суглинки і глини (понад 100 родовищ),
які є сировиною для виробництва цегли і черепиці. Переважна більшість із
них — невеликі та середні; до великих належать Тернопільське,
Оришківське, Чортківське, Теребовлянське. Глибина залягання глини не
перевищує 7 м, а видобування її проводиться відкритим способом. У
північній і центральній частинах області є поклади гончарних і
вогнетривких глин, які використовуються для виробництва кахлів та
гончарного посуду. У Козівському та Теребовлянському районах є поклади
суглинків, придатних для виробництва керамзиту. Пісковики поширені в
Теребовлянському, Чортківському та Бучацькому районах на берегах рік
Серету і Гнізни. Найбільші родовища — Буданівське, Застіночне,
Застінківське. Пісковики утворились унаслідок цементації пісків у
морських і озерних басейнах. Вони мають плитчасту будову,
використовуються для виготовлення бруківки, пам’ятників, як
облицювальний матеріал.

Вапняки на території області трапляються у Борщівському, Збаразькому,
Підволочиському, Підгаєцькому, Бережанському, Бучацькому і Зборівському
районах. Утворилися з уламкового вапнякового матеріалу внаслідок впливу
живих організмів. Вони використовуються для виготовлення щебеню,
облицювальних плиток, стінових блоків, випалювання вапна, а також при
виробництві цукру..

В області є вапняки, які піддаються розпилюванню на блоки. Це так
званий тесовий камінь. Його родовища приурочені до Товтрового кряжу,
найбільше з них — Добривідське у Збаразькому районі і Лисичанське у
Підволочиському районі. Використовуються у будівництві.

Відомі родовища вапнякових туфів (травертинів), які можна
використовувати як облицювальний матеріал. Це — легкі, пористі породи,
пустоти яких виповнені кальцитом. Вони поширені у Бучацькому (с.
Рукомиш, с. Сокілець), Монастирському (с. Порохова), Заліщицькому (с.
Нагіряни, с. Дорогичівка) районах, переважно у долинах рік.

Родовища крейди є у Кременецькому і Шумському районах, найбільші
поклади — ус. Підлісці. Поклади залягають близько до поверхні (10-40 м),
мають значну товщину, і це дозволяє вести видобуток відкритим способом.
Крейда застосовується в комбікормовій промисловості, для вапнування
ґрунтів, виготовлення шкільних олівців.

Гіпсові родовища розміщені в Придністров’ї, найбільші з них — між
Серетом і Збручем (Заліщицький і Борщівський райони). Виникнення гіпсу
пов’язане із сухим і жарким кліматом у басейнах, які насичені сульфатом
кальцію. Товщина пластів досягає 20-25 м, запаси оцінюються десятками
мільйонів тонн. Гіпс використовується для гіпсування грунтів, у
медицині, паперовій, хімічній, цементній галузях промисловості тощо.

Поклади мергелю є в західній частині області (Зборівський, Бережанський
і Підгаєцький райони). Потужність пластів — 18-30 м, вони залягають на
глибині 15-20 м, і це дає змогу розробляти їх кар’єрним способом.
Мергель є високоякісною сировиною для виробництва цементу.

Гравій трапляється в долинах і на прирічкових схилах Дністра, Серету,
Золотої Липи. Використовується переважно у шляховому будівництві.

Родовища піску найбільш поширені у західній, північній та центральній
частинах області. В основному це будівельні піски. Найбільшими з родовищ
є Тернопільське і Бережанське. На території Бережанського району
розташоване відоме Рогачинське родовище кварцових пісків, які є
сировиною для виробництва скла на Бережанському склозаводі.

Значні запаси нерудних корисних копалин на території Тернопільської
області є сировиною для промисловості будівельних матеріалів.

Із нерудних корисних копалин в області є також фосфорити, бентоніти.
Фосфорити в незначній кількості трапляються в долині річки Стрипи біля
м. Бучача, по берегах Серету між Тернополем і Теребовлею. їх можна
використовувати як мінеральне добриво.

Незначні поклади бентонітових глин є у Кременецькому і Бучацькому
районах. їх можна застосовувати як адсорбційний (поглинаючий) матеріал.

Паливні корисні копалини на території області представлені незначними
запасами бурого вугілля і торфу. Буре вугілля залягає у Кременецькому,
Шумському і Збаразькому районах. Запаси його невеликі, якість невисока,
тому поклади його зараз не розробляються.

В області є понад 50 родовищ торфу, переважна більшість з яких
зосереджена в північній і північно-західній частинах області
(Кременецький, Шумський, Лановецький, Зборівський, Козівський райони).
На найбільших родовищах проводиться видобуток торфу, який
використовується, в основному, для удобрення полів. Знайдено незначні
поклади нафти у південній частині області, які ще недостатньо вивчені.

Рудні корисні копалини на території області незначні і промислового
значення не мають.

Клімат Тернопільської області

Територія Тернопільської області має помірно континентальний клімат із
нежарким літом, м’якою зимою і достатньою кількістю опадів. Він
сформувався під впливом різноманітних чинників. Головним із них є
географічна широта, з якою пов’язана висота сонця над горизонтом і
величина сонячної радіації, що надходить на поверхню області. Висота
сонця над горизонтом на території Тернопільської області в червні в
полудень досягає 63-65°, у грудні — 17-19°, а в дні рівнодення — 40-42°.
Тривалість дня коливається від 8 до 16,5 год.

Неоднакові показники висоти сонця над горизонтом та зміни хмарності
упродовж року впливають на зміну денної сонячної радіації від 130
кал/см2 у грудні до 532 кал/см2 у червні, досягаючи за рік 40 ккал/см2.

Тернопільська область розташована у глибині материка, і тому на її
клімат значний вплив мають континентальні повітряні маси. Вони несуть
суху погоду. Узимку сюди проникають відроги сибірського антициклону, які
приносять холодну погоду, а влітку, коли він відступає, має вплив
азорський максимум. Навесні і на початку осені на територію області
проникає континентальне арктичне повітря, яке приносить різке
похолодання.

На клімат області має вплив також рельєф. Існують відмінності в
температурах повітря, кількості опадів, напрямі та силі вітру у різних
частинах області, на межиріччях і в долинах рік, на горбогір’ях і в
зниженнях.

Середньорічна температура повітря коливається від 6,9°С у центральній
частині області до 7,4°С на півночі і півдні. Найтепліший місяць—
липень, найхолодніший — січень. Улітку середні температури найвищі в
південній частині області (18,8°С), а найнижчі — у центральній і
західній частинах (18,0°… 18,5°С. У січні температури повітря в
центральній частині дещо нижчі (-5,4°С) від температур в інших частинах
області (-4,5 … -5°С). Такі відмінності у величинах температур
пояснюються особливостями рельєфу. Найнижчі показники температур повітря
в центральній частині області значною мірою визначаються тим, що це—
найбільш підвищена, безліса частина височини. Дещо вищі — температури
січня і доволі високі температури липня в північній частині області
пояснюються розміщенням її в зниженні (Мале Полісся), яке з півночі і з
півдня оточене уступами Подільської і Волинської височин.

В усі пори року територія області перебуває під впливом циклонів, які
формуються над Атлантичним океаном.

Вторгнення на територію області континентальних мас повітря призводить
до значних коливань температури в усі пори року. Улітку температура може
підніматися до +37°С, а взимку — опускатися до -34°С. Відмінності в
розподілі тепла на території області мають важливе значення для
особливостей розвитку сільськогосподарських культур. Особливо важливі
показники суми температур за період із середньодобовими температурами,
вищими від 10°С, коли складаються сприятливі умови для розвитку
сільськогосподарських культур. Вони найвищі на півдні області (2600°),
дещо нижчі на півночі {2565°) і найнижчі в центральній частині (2470°).

Вегетаційний період на території області триває 205-209 днів. Він
починається з квітня і триває до кінця жовтня.

На території області випадає достатня кількість опадів (550-700 мм на
рік). Найбільше їх на заході і на північному заході, найменше — на
південному сході. Найбільша кількість опадів випадає влітку, найменша —
узимку. У літній період часто бувають зливи, нерідко— грози, а іноді—
град. Сніговий покрив утворюється в другій половині грудня і тримається,
як правило, до першої декади березня. Товщина його незначна (8-10 см). У
другій половині зими нерідко бувають завірюхи, ожеледиця. Упродовж року
на території області переважають північно-західні та північно-східні
вітри, улітку переважають північно-східні. Швидкість вітру коливається в
середньому від 4,5 до 6,0 м/сек. Сильні вітри (понад 11 м/сек) дмуть
рідко, найчастіше — узимку і навесні.

На території області чітко виділяються пори року. Кожна з них має свої
особливості. Зима настає тоді, коли середньодобова температура
опускається нижче від позначки 0°С. На Тернопільщині вона коротка і
м’яка, з частими відлигами. Зима найдовша в центральних і східних
районах (до 112 днів), найкоротша на заході та в низовинних ділянках на
півночі (до 104 днів). Кількість днів зі сніговим покривом досягає
80-90. Відлиги і різкі коливання температур взимку і на початку весни
нерідко наносять шкоду озимим культурам.

Весна в області починається із другої декади березня, після переходу
середньодобової температури через 0°С, і триває до останньої декади
травня, після переходу середньодобової температури через 15°С. Погода
навесні дуже мінлива: нерідко тепло раптово змінюється різким
похолоданням і навпаки. Повторні похолодання у квітні і травні,
викликані вторгненням на територію області північних вітрів, призводять
до заморозків. Весна закінчується тоді, коли цвітуть конвалії та акації.

Літо в області починається в кінці травня і триває до другої декади
вересня. Найдовше воно в південно-східній частині області, а найкоротше
— у центральній. У першій половині літа часто бувають короткочасні
зливи, велика кількість опадів. Іноді випадає град, який супроводжується
сильними вітрами, що завдає неабиякої шкоди сільськогосподарським
культурам. Закінчується літо достиганням ожини.

Осінь триває з вересня до кінця листопада. Перша її половина
відзначається погожими сонячними днями. Перші заморозки починаються в
середині жовтня. Уже наприкінці осені подекуди випадає сніг і на дорогах
буває ожеледиця.

За відмінностями у кліматичних показниках на території області можна
виділити три агрокліматичні райони: північний, центральний і південний.

Північний район охоплює територію Зборівського, Збаразького,
Лановецького, Шумського, Кременецького адміністративних районів. Сума
температур, вищих від 10°С, становить у цьому районі 2600 —2550°С.
Середньорічна температура повітря майже на 0,5°С нижча ніж у північній і
південній частинах області. Безморозний період триває 160— 165 днів.
Опадів випадає понад 650 мм на рік.

Центральний район називають ще «холодним Поділлям». До його складу
входять Бережанський, Козівський, Підгаєцький, Теребовлянський,
Тернопільський, Підволочиський, Гусятинський райони. Сума активних
температур тут становить 2400 — 2500°С. Середньорічна температура
повітря +6,8°С. Безморозний період— 150-165 днів. Річна сума опадів
коливається від 600 до 650 мм.

Південний район включає територію Борщівського, Бучацького,
Заліщицького, Монастириського та Чортківського районів. Сума температур,
вищих від 10°С, коливається тут від 2500° до 2700°С. Середньорічна
температура повітря +7,3°С, безморозний період— 160-165 днів, опадів
випадає від 520 до 600 мм на рік. Цей район називають ще «теплим
Поділлям». Весна настає тут майже на два тижні швидше, ніж на решті
території області.

Достатнє зволоження, сприятливий температурний режим створюють на всій
території області умови для вирощування сільськогосподарських культур
лісостепової зони, зокрема озимої та ярої пшениці, ячменю, жита, вівса,
цукрових буряків, картоплі, овочевих і кормових культур. У Південному
агрокліматичному районі сприятливі умови для вирощування теплолюбних
культур (помідорів, винограду, персиків, абрикосів тощо).

На території області бувають кліматичні явища, які негативно впливають
на розвиток сільськогосподарських культур. До них належать заморозки,
зливи, град тощо. Заморозки є особливо небезпечними пізньої весни та
ранньої осені, бо призводять до вимерзання посівів. Найчастіше вони
бувають у північній та центральній частинах області, куди проникає
холодне арктичне повітря. Вимерзання посівів озимих культур
спостерігається в окремі зими, коли сніговий покрив відсутній, а
температура повітря доволі низька.

Кліматичні умови області сприятливі для відпочинку населення, найкращі
вони на берегах Дністра і його приток. Місто Заліщики, що лежить у одній
з меандр Дністра, вважається кліматичним курортом області.

Грунтовий покрив Тернопільської області

Сучасний ґрунтовий покрив Тернопільської області сформувався під впливом
ґрунтотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та
господарської діяльності людини. На лесах і лесоподібних суглинках
утворилися чорноземні та сірі лісові ґрунти; на твердих карбонатних
породах — дерново-карбонатні, на алювіальних відкладах у долинах рік —
лучні, лучно-болотні і торфоболотні ґрунти.

Найбільшу площу в області (близько 72%) займають лісостепові
опідзо-лені ґрунти, які об’єднують такі підтипи: ясно-сірі лісові, сірі
лісові, темно-сірі, чорноземи опідзолені.

Ясно-сірі і сірі лісові ґрунти поширені в західній та південно-західній
частинах області на високих плато і схилах. Східна межа поширення
проходить по вододілу Стрипи і Коропця. Вони сформувалися на лесах і
лесоподібних суглинках під лісовою рослинністю. Гумусовий горизонт у них
незначний і майже безструктурний, уміст гумусу невеликий (1,3-1,8%). Ці
ґрунти мають кислу реакцію, і тому для підвищення їхньої родючості
необхідне вапнування, внесення органічних і мінеральних добрив.

Темно-сірі лісові грунти поширені в тих районах області, що й ясно-сірі
і сірі, але вони займають знижені ділянки. Порівняно із сірими лісовими
фунтами вони мають гумусований шар до 60 см, у верхній частині якого
міститься 2,9-3,1% гумусу, а також кращу структуру. Для збільшення
врожайності культур у ці фунти потрібно вносити органічні та мінеральні
добрива.

Чорноземи опідзолені займають значні площі в центральній та східній
частинах Тернопільської області. Вони утворилися на вирівняних плато під
лісовою і степовою рослинністю, доволі родючі, бо мають глибокий
гумусований шар (80-90 см), вміст гумусу у верхньому горизонті 3,6-3,9%.

У тих місцях області, де ґрунтові води залягають неглибоко, опідзолені
ґрунти піддаються оглеєнню. Унаслідок оглеєння виникають токсичні
речовини (закисні сполуки заліза, марганцю), тому на таких фунтах не
хочуть рости дерева.

Оглеєні опідзолені грунти мають поганий водно-повітряний режим, бо
часто бувають перезволоженими. У них також підвищена кислотність. Для
поліпшення їхньої родючості необхідне проведення агромеліоративних
заходів, угноєння і вапнування. Вони малопридатні для вирощування
плодових і ягідних культур.

Найродючішими в області є чорноземи типові. Вони утворилися на ле-сах і
лесоподібних суглинках під ділянками степу в центральній та східній
частинах області. Ці грунти малогумусні (4-4,5% гумусу), лише подекуди —
середньо-гумусні (біля 8% гумусу). Глибина гумусового шару 80-90 см.
Мають сприятливі фізичні властивості, добре забезпечені поживними
речовинами.

Чорноземно-карбонатні грунти не мають суцільного поширення, а
трапляються окремими ділянками в тих частинах області, де на поверхню
виходять вапнякові і крейдяні породи. Найбільше їх трапляється в
північній і північно-західній частинах області та у Придністров’ї. Ці
грунти мають досить поживних речовин, але ці речовини малодоступні для
рослин. Гумусовий шар неглибокий (40-50 см), але вміст гумусу значний
(4-5%). Ґрунти сприятливі для вирощування пшениці та цукрових буряків,
але зовсім несприятливі для садівництва і ягідництва.

Лучно-чорноземні ґрунти займають незначні ділянки на знижених елементах
рельєфу (днища балок, тераси рік), де близько до поверхні залягають
ґрунтові води. Ці ґрунти мають глибокий гумусований шар (до 120 см),
значну кількість гумусу (5-6% у верхньому горизонті), поживних речовин і
сприятливі для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур,
особливо овочевих. Нижні горизонти такого ґрунту оглеєні у вигляді сизих
і бурих плям, що створює несприятливі умови для росту плодових дерев.
Тому для вирощування садів ці ґрунти непридатні.

Лучні грунти утворилися на наносах у долинах рік і балок, у глибоких
зниженнях на плато, де близько до поверхні підходять грунтові води. Як і
чорноземи, лучні грунти мають глибокий гумусований шар (50-70 см),
містять 4,5-5,0% гумусу, чимало поживних речовин. Але вони постійно
перезволожені, і в них відбуваються процеси оглеєння. Основні площі
лучних грунтів в області зайняті луками і пасовищами, розорюється
незначна їхня частина.

Лучно-болотні грунти сформувалися в заплавах рік на перезволожених
ділянках. Вони подібні до лучних грунтів, але процеси оглеєння охоплюють
усі шари фунту — від гумусового горизонту до грунтотвірної породи. У
верхньому горизонті міститься від 3 до 5,8% гумусу. Зайняті луками.

Болотні грунти поширені на заплавах рік, днищах балок. Вони утворилися
на алювіальних відкладах при надмірному зволоженні. Поділяються на
торфово-болотні грунти і торфовища. Торфово-болотні грунти мають шар
торфу, менший від 50 см, а торфовища— понад 50 см. Використовуються ці
грунти як пасовища і луки, подекуди вони осушені і використовуються для
розробок торфу.

Дерново-підзолисті грунти займають 0,5% території області. Вони
сформувалися в північній її частині (Мале Полісся) на піщаних
давньоалюві-альних відкладах під сосновими лісами. їхній гумусовий
горизонт становить 15-20 см, а вміст гумусу — 1,0%. Ґрунт
безструктурний, вода проникає у глибокі шари грунту і виносить із нього
поживні речовини. Це найменш родючі грунти в області. Для вирощування
сільськогосподарських культур необхідно вносити в ці грунти вапно,
добрива.

Ґрунтовий покрив Тернопільської області сприятливий для вирощування
сільськогосподарських культур лісостепової зони. Значної шкоди родючості
грунтів завдає водна ерозія. Розвитку ерозійних процесів (утворенню
ярів) сприяє інтенсивне розорювання схилів горбів. Площа еродованих
земель безперервно збільшується і становить зараз 38,7% від площі ріллі.
Найінтенсивніше відбуваються ерозійні процеси в Монастириському,
Бережанському, Підгаєцькому, Збаразькому, Шумському і Лановецькому
районах, у яких значна частка земель розташована на крутих схилах. Вони
посилюються в тих ділянках, де вирощують просапні культури (цукровий
буряк, овочі тощо), і там, де проводиться оранка вздовж схилів.

Для зменшення ерозійних процесів насаджують полезахисні лісосмуги,
засівають травою схили ярів, будують гідротехнічні споруди, проводять
поперечну оранку схилів.

Рослинний світ Тернопільської області

Територія Тернопільської області лежить у лісостеповій зоні і вкрита
різноманітною рослинністю. Тут росте понад 1100 видів вищих спорових і
насінних рослин. Багатство видового складу рослинного світу зумовлено
положенням області між Карпатами і Поліссям. Найчисельнішими тут є
лісові і степові види.

Лісова рослинність на території області сформувалася в четвертинному
періоді. У минулому значна частина області була вкрита лісами, які
по-хижацьки вирубали в часи панування у краї Австро-Угорщини, Польщі, у
період німецької окупації, а також в радянський період. Площі лісів
значно скоротилися. Зараз ліси займають 13,9% території області. Учені
розрахували, що оптимальний показник лісистості для Тернопільської
області повинен становити 17,8%. Вирубування цінних порід дерев (бук,
дуб) призвело також до зміни видового складу лісів. У них збільшилась
частка малоцінних порід (граб, осика, береза тощо).

Більшу частину ділянок, які вкриті лісом, займають в області
широколистяні ліси. Тільки в північній частині області ростуть мішані
ліси. Серед широколистяних лісів найбільше поширення мають грабові,
дубово-грабові, букові ліси.

Грабові й дубово-грабові ліси займають південно-західну частину області
(Придністров’я), Подільське плато, північну частину Товтрового кряжа,
Кременецькі гори. Крім граба, який є панівним у деревостої, у цих лісах
ростуть дуб, ясен, береза, осика, бук, а в підліску — ліщина, горобина
та ін.

Букові ліси ростуть на підвищених ділянках Тернопільського плато. Бук
утворює суцільні масиви лише в південно-західній частині області, а в
інших місцях він росте у вигляді острівців. Через територію області
проходить східна межа поширення бука в Європі. Це — бучина на Товтровому
кряжі біля р. Збруч. У букових лісах ростуть також граб, явір, липа, а в
підліску — ліщина, калина, глід, терен, вовчі ягоди тощо.

Мішані ліси займають територію Малого Полісся. Вони ростуть на піщаних
грунтах у басейнах рік Ікви, Вілії і Горині. Це переважно дубово-соснові
ліси. У їхньому підліску росте крушина, ліщина, калина.

У верхів’ях лівих приток Дністра, Горині, Ікви і Вілії поширені
заплавні ліси, їх деревостій складається з осокора, в’яза, дуба, клена,
ясена, вільхи.

Ліси області мають важливе грунтово-захисне, водоохоронне, рекреаційне
значення. Понад 35 тис. га лісів розміщені на водноерозійних площах і
виконують захисні функції. Навколо найбільших міст створено зелені
санітарні зони на площі понад 32,2 тис. га, які виконують функції
«легенів» міст. Уздовж залізниць, автомобільних доріг насаджені
лісосмуги, які мають важливе значення для очищення повітря від шкідливих
викидів транспортних засобів.

Важливе значення для відпочинку людей поряд із лісами мають штучні
насадження, а серед них — лісопарки, дендропарки, старовинні парки,
сквери тощо. Багато з них в області є пам’ятками садово-паркового
мистецтва. Тисячі любителів природи відвідують щорічно Гермаківський та
Хоростківський дендропарки. Гермаківський дендропарк нараховує понад
1500 видів дерев і чагарників з усіх куточків світу, у т.ч. колекцію
хвойних порід із Євразії, Північної Америки та Північної Африки, а також
реліктові види — гінкго дволисте (найстаріше дерево нашої планети),
магнолія.

Хоростківський дендропарк має надзвичайно багату колекцію дерев і
чагарників, серед яких кипариси, кедри, ялини, ялиці, ялівці, лимонник,
лимонне й оцтове дерева, платани, пальми (16 видів), дуби (звичайний,
корковий, пухнастий) та ін.

Увагу відпочиваючих привертають старовинні парки — Більче-Золотецький,
Скала-Подільський, Коропецький, Гримайлівський, Збаразький, Раєвський,
Кременецький та ін. У них зібрано багаті колекції дерев та кущів, які
мають наукову і пізнавальну цінність.

Степова рослинність на території Тернопільської області у природному
вигляді не збереглася. Майже всі степові ділянки розорані, а ті, що
залишилися, зазнали значного впливу людини. Нерозорані степові ділянки
можна зустріти на схилах горбів, балок, у заплавах рік тощо. На
підвищених ділянках ростуть костриця, пирій, бородач, чебрець, тонконіг
та ін. А в заплавах рік на луках проростають мітлиця, осока, пирій,
тимофіївка, тонконіг, стоколос. Приблизне уявлення про давні степи, які
колись були на території області, дає ділянка степу між селами Устя і
Дністрове в Борщівському районі, а про наскельно-степову рослинність —
ділянка між селами Дністрове і Трубчин (ростуть купина лікарська, гадюча
цибулька, кузьмичева трава та ін.). Ділянки суходільних і заплавних лук
використовуються як пасовища.

Рослинний світ Тернопільської області налічує чимало ендемічних та
реліктових видів. До реліктових належить осока низька, осока біла,
брусниця карликова, хвощ великий, чина ряба, молочай багатобарвний,
меч-трава болотна, кузьмичева трава (ефедра двоколоса), відкасник
татарниколистий.

Ендемічні види рослин області: шавлія кременецька, костриця піхвова,
сонцецвіт сивий, вівсюнець пустельний, шиверекія подільська, чебрець
одягнений, тонконіг різнобарвний та ін.

Чимало рослин на Тернопільщині сьогодні — на межі зникнення і тому
занесені до «Червоної книга України». Серед них — ковила волосиста, сон
великий, зозулинець салеповий, цибуля гірська, горицвіт весняний,
астранція велика, білоцвіт весняний, конвалія іравнева, клокичка
периста, ясенець білий, лілія лісова, барвінок малий, черевички
зозулині, відкасник татарниколистий, анакамптис пірамідальний, любка
дволиста.

Населення Тернопільської області

Тернопільщина належить до давньозаселених земель. М’який клімат із
достатнім зволоженням, рівнинна територія, наявність горбів і терас для
стоянок, значні лісові масиви із звіриною та ягодами сприяли активному
заселенню цієї території в давнину. Вчені відносять початки заселення
нашого краю, як частини лісостепу України, до раннього палеоліту (150
тис. р. тому). Поселенцями були мисливські племена, які полювали на
дичину в лісах, займалися рибальством і збиральництвом, проживаючи у
стоянках.

Важливим етапом заселення нашого краю був період трипільської культури
(IV—II тис. р. до Р.Хр.), залишки поселень цього часу виявлено у
Придністров’ї. Тоді люди вже переходять від мисливства до скотарства,
від збиральництва— до землеробства. З’являються перші промисли—
виготовлення гончарних і дерев’яних виробів, примітивних знарядь праці.
Уже в першому тисячолітті до нашої ери землеробсько-скотарські племена
формують племінні об’єднання, які проживають в укріплених городищах і
курганах, залишки яких збереглися до наших днів.

У період черняхівської культури (II-IV ст. до Р.Хр.), населення
проживає у неукріплених поселеннях значних площ (30-30 га), про що
свідчать могильники і городища.

Розпад общинно-родового устрою і формування феодальних виробничих
відносин (XVIII ст.) сприяли активному заселенню нашого краю, як і
лісостепу загалом, виникненню сіл, ремісничих поселень і центрів-градів
(містечок). У цей час на території Тернопільщини виникли перші містечка
— Теребовля, Шумськ, Микулинці, Збараж, Кременець. У феодальний період
навколо дворів феодалів утворювалися села. В окремих із них селяни і
ремісники обмінювались своєю продукцією, і поступово ці села
перетворилися в містечка. До таких у той час (XVI ст.) належали
Бережани, Бірки, Буданів, Залізці, Зборів, Гусятин, Золотий Потік,
Тернопіль, Чортків, Копичинці. Чимало містечок у феодальний період
виконували, крім торгівельних, й оборонні функції і були центрами
колонізації території з боку польської шляхти та німецьких колоністів.

Розвиток містечок і сіл в XV-XVII ст. стримувався нападами турків і
татар. Багато населених пунктів спустошувалися цілком і пізніше вже
ніколи не досягали свого попереднього рівня розвитку.

У XVII-XVIII ст. триває активний процес заселення території. Швидко
розвиваються міста, які одержали магдебурзьке право, — Бережани, Бучач,
Борщів, Гусятин, Золотий Потік, Кременець, Зборів, Залізці, Тернопіль,
Теребовля, Товсте, Підгайці, Чортків, Устя-Зелене.

У 1772 р. територія сучасної Тернопільщини була розділена між Австрією
та Росією. Це значно вплинуло на розвиток поселень, їхнє розміщення,
особливості забудови, на умови життя і діяльності людей. Північна
частина області (теперішній Кременецький, Шумський і Лановецький райони)
відійшли до складу Росії, а решта території – до Австрії. У цих країнах
існувало на той час кріпосне право, і це стримувало розвиток міст. Однак
в Австрії це право було скасоване раніше, ніж в Росії, і тому на її
території швидше почала розвиватись промисловість, транспорт, торгівля.
А це позначилося на розвитку поселень, насамперед міст та містечок
нашого краю. Від 1809 до 1815 р. уже половина Тернопільщини і м.
Тернопіль належали до Росії.

На початку XX ст. густота населення на території області була високою
(99 осіб/км2). Більшість його проживала в селах. Постійне збільшення
сільського населення призводило того, що потреби у сільськогосподарських
працівниках були менші від пропозиції у 2-3 рази. Це так зване аграрне
перенаселення. Воно було головною причиною еміграції селян із території
Тернопільщини кінця XIX, початку XX ст. Еміграція мала масовий характер
і була спрямована спочатку в балканські країни, Францію, Німеччину, а
пізніше — за океан (США, Канада, Аргентина, Бразилія та інші держави).
Із 1890 до 1938 рр. із території теперішньої області в пошуках кращої
долі виїхало близько 350 тис. осіб

Значних втрат зазнало населення області в роки Першої світової війни і
в післявоєнний період— період боротьби українського народу за
національне і соціальне визволення. Згадкою про це є братські могили
українських січових стрільців, насипані майже в кожному селі області.

На початку XX ст. на території Тернопільщини виникло дуже багато малих
сіл. У північній частині області, яка входила до Волинської губернії
Росії, проводилась столипінська реформа. Селянам дозволялось виходити з
общини й утворювати хутори.

На всій території Тернопільщини після 1920 р. унаслідок окупації її
Польщею виникали дрібні поселення польських землевласників («осади»).

Значні зміни в чисельності та розселенні населення відбулися в області
в роки Другої світової війни і в післявоєнний період. У боротьбі проти
фашистських загарбників і сталінського режиму загинуло багато молоді —
вояків Української Повстанської Армії. Значна кількість хлопців і дівчат
була вивезена в Сибір, у північні райони колишнього СРСР. Створення
колгоспів і радгоспів у післявоєнний період відбувалося насильно.
Особливо потерпіли в цей час жителі хуторів, яких називали куркулями. У
них відбирали землю, хату, худобу, реманент, а самих (часто з малими
дітьми) вивозили в Сибір. Це призвело до зменшення людності багатьох
сіл, особливо хуторів. А остаточно хутори в області було знищено в 70-ті
роки XX ст. У цей час партійні та радянські органи області оголосили їх
«неперспективними» селами, і вони штучно приєднувались до великих сіл.

У післявоєнний період в області активно розвивалися міські населені
пункти. Це пов’язано з тим, що багато сіл і містечок стали районними
центрами. У них збудовані промислові підприємства, культурно-освітні,
медичні, побутові, торгівельні та інші заклади. Чисельність населення в
таких населених пунктах значно зросла. Але після скорочення кількості
районів у області (70-ті роки XX ст.) багато з колишніх райцентрів
занепало і кількість населення в них зменшилась.

У сучасний період в області відбувається зменшення людності міських і
сільських населених пунктів через значні обсяги еміграції та природне
скорочення населення.

За чисельністю населення Тернопільщина займає передостаннє місце серед
областей України. За переписом 2001 р. тут проживало 1142,0 тис. осіб, а
станом на 1.01.2006р. — 1120.0 тис. осіб. Це значно менше від довоєнного
рівня (у 1940 р. — 1433,5 тис. осіб). Такий стан зумовлений значними
втратами людей у роки війни і в післявоєнний період, сучасними
міграціями населення за межі області. В останні роки чисельність
населення в області майже не змінилася. Між переписами населення 1979 р.
і 1989 р. вона збільшилась на 5,8 тис. осіб, а за 1989-2001 pp.
зменшилася майже на 27 тис. осіб. Кількість населення майже в усіх
районах області (крім Тернопільського) зменшується. Особливо значне
зменшення населення у Зборівському, Теребовлянському, Бережанському
районах.

Зміни в чисельності населення області відображаються демографічними
показниками. Основними з них є коефіцієнти народжуваності, смертності та
природного приросту населення.

Тернопільщина належить до областей України з низькими темпами
природного приросту населення. Зниження цих темпів спостерігається із
середини 70-х років ХХ ст. і пояснюється зменшенням показників
народжуваності та зростанням смертності населення. Це підтверджують такі
дані: у 1960 на 1000 людей народжувалось 21,7, а помирало 7,9 осіб, у
1992 ці показники становили 13,8 і 13,9 осіб, в 2000 р. — 9,6 і 14,3
осіб, а у 2005 р. – 9,9 і 14.4 осіб. Упродовж останніх років
відбувається зменшення чисельності населення на 5-6 тис. осіб за рік.
Серед найголовніших причин назвемо такі: погіршення умов життя людей,
процес «старіння населення», міграції молоді за межі області тощо.
Старіння населення — це зменшення частки молоді та дітей і збільшення
частки людей пенсійного віку в загальній чисельності населення. У
Тернопільській області люди пенсійного віку становлять понад 24% від
всього населення. Тому показники смертності доволі високі. Максимум
смертей припадає на чоловіків у віці понад 40 років, а жінок – понад 50
років. У віці до 1 року помирає щороку 150-200 дітей. Найпоширенішими
причинами смертності в області є хвороби серцево-судинної системи,
органів дихання, злоякісні пухлини, травми.

Кризові явища в економіці призвели до зниження рівня життя людей та
несприятливої демографічної ситуації в області, як і в Україні загалом.

Показники народжуваності, смертності і природного приросту населення
значно відрізняються в різних частинах області, у міських та сільських
поселеннях. Найвищий природний приріст має населення м. Тернополя (1,8
осіб на 1000 жителів), але він значно нижчий, ніж у попередні роки (в
1997 р. – 5,9 осіб на 1000 жителів). Незначний природний приріст мають
окремі міські поселення. В усіх адміністративних районах області
спостерігаються від’ємні показники природного приросту населення. Це
означає, що в них кількість померлих перевищує кількість народжених.
Найбільше природне скорочення населення у Зборівському, Лановецькому,
Підволочиському, Підгаєцькому районах.

Природне скорочення населення свідчить про процеси депопуляції
населення в області. Цьому сприяють також міграції. Міграції— це
різноманітні види просторового переміщення людей між окремими
територіями і населеними пунктами. Серед них виділяються постійні,
сезонні і так звані «маятникові» міграції.

Тернопільщина тривалий час була районом виходу мігрантів. Особливо
значні потоки мігрантів формувалися з цієї території в середині й кінці
XIX століття. Спочатку селяни у пошуках кращої долі виїжджали в
європейські держави, а пізніше — у країни Америки. Друга велика хвиля
економічної міграції населення припадає на 20-30-ті роки XX століття.
Тоді з території Тернопільщини виїхало понад 125 тис. осіб Це була
переважно економічна (заробітчанська) міграція. Нова хвиля міграції—
кінець XX – початок XXI ст., викликана погіршенням умов життя внаслідок
затяжної економічної кризи.

Міграція населення з політичних мотивів була найбільшою у воєнний і
післявоєнний періоди. Тоді значна частина людей, рятуючись від
сталінських репресій, шукали притулку за кордоном. А інша частина –
репресоване населення – була насильно вивезено в північні й сибірські
райони колишнього Союзу РСР. З області переселено місцевих поляків на
територію Польщі, а українців із Польщі — на територію області.

Сучасні міграції населення мають соціально-економічні причини. Щороку
певна кількість працездатного населення виїжджає з області на заробітки,
деяка частина повертається назад. Уже з 1995 р. сальдо міграції є
від’ємним, тобто кількість людей, які від’їжджають за межі області,
більша від кількості людей, які приїжджають. Це позначається на
чисельності населення області, що постійно знижується внаслідок
від’ємного природного, а тепер і механічного приросту населення. Серед
мігрантів значна частина тих, що виїжджають на сезонні заробітки
(найбільше — у східні та південні області України, Росію, Польщу, Чехію,
Англію, Грецію, Іспанію, Італію, Португалію, Німеччину, США, Ізраїль
тощо). Сумарна кількість трудових мігрантів загалом у області станом на
1 жовтня 2001 р. становила 42,4 тис. осіб. За даними сільських рад, у 1
994 селах області станом на 1 жовтня 2001 р. чисельність громадян, які
працюють за межами України, склала 20 тис. осіб, або 6,33 % від
кількості сільського населення у працездатному віці, у т. ч. 11,9 тис.
чоловіків та 8,2 тис. жінок. Найбільші обсяги міграцій населення із м.
Тернополя, Тернопільського, Заліщицького, Бучацького, Борщівського,
Чортківського районів.

Основні потоки мігрантів формуються, як і раніше, із сільської
місцевості, але в останні роки постійно збільшується механічний рух
населення із міст унаслідок зупинки промислових підприємств, скорочення
працівників багатьох установ і закладів. Починається також зворотний
процес урбанізації— реурбанізація. Це повернення міських мешканців, які
працювали на великих підприємствах і проживали в гуртожитках, у села.
Поширені донедавна «маятникові міграції» населення (в окремі роки в них
брало участь 20-25% сільського працездатного населення) різко зменшились
унаслідок скорочення діяльності, зменшення потужності, ліквідації
багатьох підприємств і установ, де були зайняті «маятникові мігранти».
На це вплинуло зменшення кількості рейсів автобусів і приміських
поїздів, подорожчання транспортних послуг. Зі зміною форм власності на
землю деяка частина людей залишається працювати в селах, інша — мігрує
за межі області.

Більшість населення в області становлять жінки— 53,5%, а чоловіки —
46,5%. На кожні 1000 жінок припадає 866 чоловіків. У дитячому віці
хлопчиків більше, ніж дівчаток, бо на кожні 10 дівчаток народжується 11
хлопчиків. У середньому і старшому віці чоловіків стає менше, ніж жінок.
Це зумовлено вищим показником смертності чоловіків, більшою кількістю
мігрантів серед них.

У віковій структурі населення можна виділити 3 групи: 1) діти і
підлітки (до 16 років); 2) працездатне населення (жінки віком 17-55
років, чоловіки 17-60 років); 3) люди пенсійного віку. Найбільша в
області група працездатного населення (55,6%), але його частка в останні
роки знижується. Ця група є основною у складі трудових ресурсів. Вона
найбільша в м. Тернополі, бо сюди приїжджають на роботу і навчання люди
з усіх частин області. В області зростає частка людей пенсійного віку.
Найвища вона у Зборівському, Шумському, Лановецькому районах. У них
переважає сільське населення, і з них формувалися основні потоки
мігрантів у міста в попередні десятиліття.

Кількість дітей та підлітків в області приблизно така ж, як
пенсіонерів. Вона постійно зменшується в останні роки у зв’язку зі
зниженням показників народжуваності.

Є значні відмінності у статево-віковій структурі міського і сільського
населення. У містах проживає 44,5% чоловіків і 42,9% жінок області. У
міських поселеннях, як видно з таблиці 5, значно вища частка
працездатного населення, ніж у сільській місцевості. У них теж менша
частка людей пенсійного віку. В обласному центрі такі люди становлять
менше ніж 10% від усього населення. Це пояснюється значним припливом в
міста молоді з сіл у попередні роки та дещо вищим природним приростом
населення у м. Тернополі порівняно із середніми показниками в області.

Національний (етнічний) склад населення визначається за даними
переписів населення. Згідно з останнім (2001 р.) на території
Тернопільської області проживали люди 52 національностей. Переважну
більшість населення становлять українці (97,2% — найвища частка серед
областей України), є також росіяни, білоруси, поляки, євреї, ін.

Такий склад населення сформувався під впливом політичних і
соціально-економічних умов і зазнавав у процесі формування постійних
змін.

У Тернопільському воєводстві до возз’єднання західноукраїнських земель
в УРСР основними національностями були українці, поляки, євреї, а також
німці, чехи, вірмени та ін. Українці становили 70-75% від населення
воєводства. Вони постійно зазнавали утисків із боку польського уряду.
Жорстока експлуатація українців, насильне їхнє ополячення призводили до
зростання кількості емігрантів серед українського населення, постійного
зниження його кількості.

На родючі землі Тернопільщини, як і всієї Галичини, відбувалося
переселення поляків із західних воєводств Польщі. Це призвело до
збільшення їхньої частки серед населення.

У дорадянський період українці проживали в селах, а в більшості міст і
містечок Тернопільщини вони становили менше ніж половину населення. Там
переважало єврейське і польське населення.

У XVIII ст. німців у воєводстві було небагато. їх спровадила сюди
австрійська влада як зразкових господарів. Вони становили близько 0,9 %
населення. На Тернопільщині були навіть німецькі села. Це Броніславівка
Зборівського повіту, Бекерсдорф (нині Новосілка) Підгаєцького повіту,
Конопківка поблизу Микулинець. (Саме засновник Конопківки німець Ян фон
Конопка оцінив лікувальні властивості мінеральної води і започаткував
курорт у цьому селі).

Але вже у 1939-1940 pp. німці з Тернопільщини, як і з усієї Західної
України, згідно з радянсько-німецькою угодою, були репатрійовані до
Німеччини.

Значні зміни в національному складі населення Тернопільщини відбулися в
післявоєнний період. Звідси, як і з інших областей західної частини
України, було переселено на історичну батьківщину поляків, чехів. Тільки
на територію Польщі були евакуйовані майже 227 тис. осіб. До поселень, з
яких виїхали ці люди, було переселено українців із Польщі,
Чехословаччини. Із Польщі прибуло близько 160 тис. осіб. Ці переселення
спричинили зниження частки польського, чеського населення і збільшення
частки українців у національному складі населення Тернопільщини.

Різко скоротилась порівняно з довоєнним періодом кількість євреїв. Вони
масово були знищені в часи фашистської окупації, а частина з них
емігрувала за кордон. У післявоєнний період на території Тернопільської
області зросла кількість росіян і громадян інших національностей
колишнього Союзу РСР. Вони були прислані сюди як фахівці для відбудови
зруйнованого війною господарства, розвитку промисловості, колективізації
сільського господарства.

У сучасних умовах постійно зростає частка українського населення. Воно
становить переважну більшість у населенні всіх адміністративних районів.
Громадяни інших національностей проживають в основному в міських
поселеннях. Найвища частка росіян серед населення Чорткова (9,9%),
Тернополя (7,2%), Скали-Подільської (7,3%), Кременця (5,9%) та інших
міст, де розміщувалися великі промислові підприємства та військові
частини колишньої Радянської Армії.

Найбільше поляків проживає в Підволочиському районі, а також у м.
Тернополі, смт. Гусятині, смт. Гримайлові, м. Теребовлі та ін.

Білоруси живуть переважно в Тернополі та Чорткові. У селах їх дуже
мало.

Євреї проживають тільки в містах, хоча в довоєнний період значна
кількість була і в селах. Понад 80% із них проживає у м. Тернополі.

Частка громадян інших національностей в області незначна. Серед них
найчисельнішими є молдавани, вірмени, татари (понад 150 осіб), румуни,
чуваші, азербайджанці, узбеки, грузини, німці (70-100 осіб). Дещо менше
в області болгар, угорців, литовців, марійців, осетинів, латишів,
греків, чехів, якутів, абхазців, гагаузів, туркменів, корейців,
таджиків. Люди цих та інших національностей проживають переважно у м.
Тернополі.

Населення області проживає в різних за величиною і функціями населених
пунктах. На території Тернопільщини нараховується 1055 поселень (на
1.01.2006 р.). Переважна більшість із них — села (96,6%), а міста і
селища міського типу становлять 3,4% від усіх населених пунктів.

Більшість населення Тернопільської області проживає в селах (57,3%).
Кількість сільського населення та його частка постійно знижуються. Це
пов’язано із природним скороченням населення в селах і збільшенням
відпливу сільської молоді за межі області. Зменшення сільського
населення спостерігається в усіх адміністративних районах, а найбільше –
у Бережанському, Гусятинському, Козівському, Зборівському,
Підволочиському.

Сільське населення розміщене на території області нерівномірно. Його
середня щільність — 46,0 осіб/км2. Найвища щільність — у центральних і
південних районах, а найнижча — у північних. Сільські населені пункти
відрізняються за величиною (людністю), функціями, зовнішнім виглядом.
Середня людність сіл в області у 2006 р. становила 620 осіб. Більшість
сільського населення (83,3%) проживає в середніх (500-1000 жителів) і
великих (понад 1000 жителів) селах. Вони переважають у центральній і
південній частинах області. А в західній і північній частинах значну
частку серед сіл становлять малі (менше ніж 500 жителів).

Найменші з них (менше ніж 100 жителів) називають хуторами. Для них
характерна дуже висока частка людей старшого віку, від’ємний природний
приріст, низький рівень розвитку соціальної сфери. В окремих із них
немає навіть найнеобхідніших соціальних закладів — магазину,
фельдшерсько-акушерського пункту. У 70-80 роки ці села відносили до
категорії «неперспективних», і тому вони дуже занепали.

В області постійно зростає чисельність міського населення. Його частка
становить 4$§№ від усього населення області (в 1959 — 16,5%). Але за цим
показником Тернопільщина посідає передостаннє місце серед областей
України.

В області — 35 міських поселень. Серед них 18 міст і 17 селищ міського
типу.

Міста Тернопільської області, крім обласного центру, належать до
категорії малих міст. Тільки 2 з них — Кременець і Чортків — мають понад
20 тисяч жителів. А в таких містах, як Зборів, Монастириська, Копичинці,
Підгайці, Скалат, Хоростків, проживає менше ніж 10 тис. осіб. У
більшості міських поселень кількість жителів зменшується. Зменшилися в
останні роки і темпи приросту м. Тернополя. Якщо упродовж 1959-1989 pp.
чисельність населення міста збільшилася майже в 4 рази, то вже упродовж
1998-2000 pp. вона зменшилася майже на 5,8 тис. осіб. Це пояснюється
тим, що тривалий час (1950-1990 pp.) у місто були спрямовані на роботу і
навчання потоки молоді з сільської місцевості та малих міст. А тепер
притік молодих людей незначний, звідси формуються найбільші потоки
мігрантів за межі області. У м. Тернополі проживає 46 % міського
населення області.

Міські поселення області виконують різноманітні функції: промислові,
транспортні, організаційно-господарські, адміністративні,
культурно-освітні тощо.

Тернопільщина — одна з областей України, у якій важливим чинником
розвитку і розміщення господарства є трудові ресурси.

Працездатне населення становить основну частину в складі трудових
ресурсів міських і сільських поселень. Частка працездатних найвища в м.
Тернополі, куди приїжджає на роботу і навчання молодь із сіл, а найнижча
вона — серед населення тих районів, звідки найбільше виїжджають люди на
заробітки. У них у складі трудових ресурсів більша частка людей
пенсійного віку. В останні роки кількість пенсіонерів у складі трудових
ресурсів зменшується. Зменшується також і кількість населення, зайнятого
в усіх галузях господарства. Натомість збільшується кількість
безробітних людей. Хоча за останніми офіційними даними на ринку праці
відбувається стабілізація, та збільшується кількість безробітних
внаслідок так званого «прихованого безробіття». Найвищий рівень
безробіття у Збаразькому, Бучацькому районах (понад 10%). Серед
безробітних більшість (близько 60%) становлять жінки, причому майже 30%
– молодь у віці до 28 років.

Переважна більшість працюючого населення була зайнята в попередні роки
в галузях матеріального виробництва. Зараз їхня кількість постійно
зменшується внаслідок значного скорочення працівників на підприємствах
виробничої сфери (тільки за 1970-1996 pp. — на 21%), у цій сфері тепер
працює 48% працівників (в 1993 р.— 68 %). Найбільше робітників працює у
сільському господарстві (29,3%), хоча донедавна найбільшою була частка
промислових робітників. (У 1995 р. — 25 %, у 2001 р. — 19,5 %
працівників господарства). В останні роки унаслідок економічної кризи
багато промислових підприємств працюють не на повну потужність,
відбувається скорочення працівників. Деякі з них (вихідці з сіл)
повертаються в села і займаються сільськогосподарським виробництвом, а
інші поповнюють лави безробітних або виїжджають за межі області в
пошуках заробітків.

Унаслідок того, що в селах області вже від початку 80-х років
відбувається природне скорочення населення та тривалий час існували
значні міграції молоді в міста, кількість населення, зайнятого в
сільському господарстві, постійно скорочувалась. У цій галузі працювали
в основному пенсіонери. Малокваліфікована праця не приваблювала молодь,
і тому молоді хлопці й дівчата залишали село. Зараз ситуація дещо
змінилась. Ринкові відносини в сільському господарстві передбачають
існування різних форм власності на землю. Унаслідок реформування
сільського господарства чимало сільських жителів збільшили свої земельні
наділи і працюють на них. Створено фермерські господарства, які також
«притягують» молодих людей. У 2002 р. у них працювало 2,5 тис. осіб.
Трудові ресурси, які зайняті в сільськогосподарському виробництві,
«омолоджуються» упродовж останніх років.

У Тернопільській області, як і в Україні, зростає частка людей, які
працюють у галузях сфери послуг – освіті, культурі, торгівлі, побутовому
обслуговуванні тощо. У 2002 р. вони становили 40,9% від працівників, що
були зайняті в господарстві області. Постійно збільшується кількість
працівників сфери управління: у 1995 р. – 11,5 тис. осіб, у 2004 р. –
19,2 тис. осіб.

В області постійно зростає кількість громадян-підприємців (у 2004 р. —
понад 25 тис.) та працівників сфери малого бізнесу (понад 22 тис. осіб).
Вони становлять майже 7 % від усього працездатного населення. Це сприяє
зростанню показників зайнятості населення. Серед працівників різних
галузей висока частка людей із вищою і середньою освітою (36% від усіх
зайнятих у господарстві області). Найбільше таких спеціалістів працює в
установах освіти, охорони здоров’я, управління. Високий рівень
кваліфікації трудових ресурсів і значна кількість дають можливість
розвивати в області трудомісткі галузі господарства (легка і
машинобудівна промисловості, вирощування цукрових буряків, овочів).

Тернопільщина належить до областей України, які добре забезпечені
трудовими ресурсами. Вони можуть бути використані не тільки в межах
області, айв інших регіонах України. Але поки що рівень зайнятості
трудових ресурсів невисокий, зростає безробіття, низький рівень доходів
населення, найнижчі в Україні показники заробітної плати (у середньому
338 грн. на місяць, станом на 2004 р). Це зумовлює масові потоки
заробітчанської міграції за кордон.

Господарство Тернопільської області

Тернопільська область відноситься до числа найменших в Україні (2,3%
території держави). Дехто із вчених та урядовців відносить її до
економічно депресивних регіонів, бо частка області у виробництві
промислової і сільськогосподарської продукції (відповідно 0.6 і 3.0%, у
вантажоперевезеннях (1%) є значно нижчою від середньоукраїнських
показників. На території області виробляється 1.3% валової доданої
вартості країни, у розрахунку на 1 особу це становить 2741 грн. (в
Україні – 5114 грн., 2003 р.). Однак серед регіонів України,
Тернопільська область виділяється виробництвом бавовняних тканин (60%
від виробництва в Україні), цукру-піску (7,4), м’яса (4,5%), масла
(3,5%), твердого сиру, а також посуду, світлотехнічного обладнання,
картоплі та ін.

Формування господарства нашого краю відбувалося під впливом складних
соціально-економічних умов. Перебуваючи у складі Австро-Угорщини, Росії
та Польщі, Тернопільщина на початку XX ст. була відсталим, злиденним
краєм. У структурі її економіки переважало сільське господарство, яке
було джерелом існування для більшості населення. Селянські господарства
в основному були невеликі, із земельними наділами від 2 до L0 моргів (1
морг— 0,6 га). У 1921 р. 55 % господарств мали менше ніж 2 га землі.
Такі господарства не мали необхідних знарядь виробництва. Майже в
половини з них не було коней, у 20 % не було корів, у 35 % господарств,
крім корів, не було інших тварин. У великих поміщицьких господарствах
(таких було 143, кожне з яких мало понад 1000 га землі) вирощувалася
значна частина зерна, яке не тільки споживалося місцевим населенням, а й
вивозилося за кордон.

У таких господарствах вирощувалися також цукрові буряки, тютюн,
картопля. За кордон експортувалась продукція садів. Так, тільки із Залі
шик щорічно вивозили понад 300 ц абрикосів у Росію, Польщу, Німеччину та
Угорщину.

Сільськогосподарська продукція перероблялась на промислових
підприємствах, які почали активно утворюватися наприкінці XIX ст. Це
були, здебільшого, дрібні, напівкустарні підприємства — ґуральні, млини,
бойні, цукроварні, пекарні, олійниці, пивоварні тощо. Найбільшими
підприємствами у нашому краї на початку XX ст. були Монастириська
тютюнова фабрика, Збаразька, Борщівська і Великоберезовицька цукроварні,
Шумський винокуренний завод та ін.

Крім підприємств харчової промисловості, були також лісопильні та
столярні підприємства, цегельні, черепичні заводи, ткацькі фабрики,
кам’яні кар’єри тощо. На більшості підприємств працювало один-два
десятки робітників, а на деяких із них — усього 1-2 робітники. У
промисловості на початку XX ст. було зайнято лише 6 % населення
Тернопільського воєводства.

Економічному піднесенню у нашому краї сприяли залізниці, якими
продукція Тернопільщини транспортувалась у різні кінці Австро-Угорської
та Російської імперій, завозились промислові вироби. Перша залізниця,
яка пролягла від Підволочиська до Львова через Тернопіль (1869-1871
pp.), з’єднала залізниці цих двох імперій.

Після того, як у 1939 р. західноукраїнські землі увійшли до складу
Української РСР, на території Тернопільщини відбувалися значні
соціально-економічні зміни. Унаслідок суцільної колективізації
сільського господарства (що проводилося доволі активно після закінчення
Другої світової війни), у селян було забрано землю, худобу та реманент.
Основними формами організації сільськогосподарського виробництва стали
колгоспи і радгоспи з низькою продуктивністю праці, але які тривалий час
були в державі основними виробниками сільськогосподарської продукції.

У післявоєнний період збудовано багато нових промислових підприємств,
реконструйовано старі. На початку 50-х років у Тернопільській області
працювало 4 цукрових заводи, 51 спиртозавод, 26 маслозаводів,
м’ясокомбінат, плодоовочеві комбінати, швейна фабрика, заводи
авторемонтний та холодного асфальту. А вже у 60-70-ті роки в області
розвинулись нові галузі промисловості: сільськогосподарське
машинобудування, електротехнічна, текстильна, хімічна, трикотажна,
фарфорово-фаянсова і скляна. Були збудовані нові підприємства харчової
промисловості — цукрові і сир-заводи, плодоовочеконсервні, молочні,
цукрові заводи тощо.

На території області діяло 219 промислових підприємств, серед них –
виробничі об’єднання “Ватра”, “Комбайновий завод”, “Оріон”, “Сатурн”,
“Тек стерно”, а також фарфоровий завод, скляний завод, швейні та
галантерейні підприємства, заводи з виробництва будівельних матеріалів
та продуктів харчування. Вони випускали продукцію, яка не тільки
споживалась в межах області, а й в інших регіонах України та світу. Це –
бурякозбиральні комбайни, світлотехнічна апаратура, радіоапаратура,
бавовняні тканини, скляний і фарфоровий посуд, швейні вироби, ялинкові
прикраси, взуття, цукор, спирт, молочні та м’ясні вироби та ін. Але вже
у кінці ХХ ст.., коли область, як і вся Україна, опинилася у економічній
кризі, обсяги виробництва промислової продукції різко зменшились,
потужні підприємства, передовсім, машинобудівної, текстильної, взуттєвої
та інших галузей майже зовсім припинили свою діяльність. Зменшилося й
виробництво сільськогосподарської продукції, але не настільки високими
темпами, як промислової і внаслідок цього область з
індустріально-аграрної перетворилась у аграрно-індустріальну.

Про невисокий рівень економічного розвитку області свідчать також
показники валової доданої вартості, у розрахунку на 1 особу. У 2005 р.
такий показник становив 2740 грн. (в Україні — 5114 грн.) У цьому
показнику зростає частка сфери послуг (зв’язку, фінансування і
кредитування, комп’ютерного обслуговування, торгівлі тощо). У 2005 р.
галузі, які надають різноманітні послуги, виробляли майже 45 % валової
вартості (у 1995 р — 37 %).

У господарстві області діють підприємства різних форм власності —
державної, акціонерної, кооперативної тощо. Серед підприємств
переважають малі — понад 2,6 тис, господарські товариства — понад 1,4
тис. та акціонерні товариства — 143. У загальнодержавній власності
перебуває лише 40 підприємств.

У сільському господарстві зростає кількість індивідуальних селянських
(у т. ч. фермерських) господарств. У 2001 р. в області їх було 697
(майже третина від загальної кількості сільськогосподарських
підприємств).

Упродовж останніх років посилюється вплив малого підприємництва на
насичення ринку товарами і послугами. Це свідчить про формування
ринкової структури економіки. Уже понад 8,3 тисячі об’єктів
підприємницької діяльності функціонують у різних галузях господарства
області. Серед них — малі підприємства, кооперативи, спільні
підприємства з іноземними інвесторами. Найбільше таких об’єктів у
торгівлі і громадському харчуванні (понад 65 %), у промисловості — 15 %,
у побутовому обслуговуванні — 3,3 %. У їхньому функціонуванні важливу
роль відіграють іноземні інвестиції. На кінець 2002 р. їхні обсяги
становили понад 26 млн. дол. США. Більшість з них були спрямовані у
підприємства м. Тернополя, передусім в харчову промисловість,
виробництво будівельних матеріалів, торгівлю тощо. Та обсяги іноземних
інвестицій в економіку області на сьогодні не є суттєвими. Вони могли б
бути вагомішими за умови законодавчого захисту іноземних інвесторів від
банкрутства.

В області успішно функціонують підприємства з іноземним капіталом:
“Добра вода” (українсько-чеське з виробництва мінводи і безалкогольних
напоїв), СП “Ватра-Шредер” (українсько-бельгійське з виробництва
світлотехнічної продукції), ТОВ “Янке-Україна” (українсько-німецьке з
виробництва яблучного соку), “Біллербек-Україна” (австрійське,
виробництво перо-пухових виробів), компанія “Терланд Агро”
(українсько-ірландське) і “Ліндеванг” (українсько-датське з виробництва
сільськогосподарської продукції та ін.).

. В області діє 9 цукрових заводів (Велика Березовиця, Борщів, Бучач,
Збараж, Ланівці, Козова, Кременець, Хоростків, Чортків). Найпотужніші з
них — Чортківський, Кременецький, Хоростківський. Виробництво цукру
постійно збільшувалось до 1990 р. У 1990 р. воно становило 442 тис. т.
До 2002 р. обсяги виробництва зменшилися до 105,7 тис. т, заводи
працюють не на повну потужність.

Плодоовочеконсервна промисловість розвивається, як і цукрова, на
місцевій сировині. Переробка овочів і фруктів здійснюється на 10
консервних заводах (Підгайці, Мельниця-Подільська, Скала-Подільська,
Вишнівець, Теребовля, Копичинці, Заліщики, Гримайлів, Бережани,
Підволочиськ), Залізцівському заводі продтоварів та ін. Значне зменшення
потреб населення, зумовлене низькою купівельною спроможністю, впливають
на зменшення потужностей заводів, значна частина сировини не
переробляється. Це ж стосується і виробництва мінеральних вод і
прохолодних напоїв.

В області виробляється спирт, лікеро-горілчані вироби (м. Чортків, с.
Новосілка Підволочиського району, с. Козлів Козівського району, с.
Ковалівка Монастириського району, с. Струсів Теребовлянського району, с.
Мишковичі Тернопільського району та ін.), крохмаль (с. Пробіжна
Чортківського району), харчові концентрати (с. Колиндяни), пиво
(Микулинці, Тернопіль), тютюнові вироби (с. Ягільниця Чортківського
району, Монастириська, Борщів).

Молочна промисловість виробляє масло, сир, свіжомолочні продукти, сухе
знежирене молоко. Найбільшими підприємствами цієї галузі є
Тернопільський молокозавод, Чортківський, Козівський, Монастириський,
Бучаць-кий, Борщівський сирзаводи, маслозаводи — Шумський,
Хоростківський, Підгаєцький, Підволочиський, Бережанський, Лановецький,
Заліщицький, завод сухого знежиреного молока у Теребовлі. Виробництво
продукції на цих підприємствах значно зменшилося порівняно з 1990 р
(молока— у 12 разів, масла — у 5 разів, сиру — у 2,2 рази), водночас
поліпшилась якість фасування, розширився асортимент продукції. Упродовж
останніх років виникло чимало невеликих підприємств галузі, що розміщені
як у містах, так і у сільській місцевості.

М’ясна промисловість представлена Тернопільським і Чортківським
м’ясокомбінатами, а також цехами, які переробляють м’ясо, та
виробництвом окремими підприємцями. Основна продукція — м’ясні консерви,
ковбаси, копченості, субпродукти, а також м’ясокісткове борошно,
желатин, ферменти тощо.

Підприємства борошномельної, кондитерської та інших галузей харчової
промисловості розміщені майже рівномірно на всій території області.

Легка промисловість використовує місцеву (шкіра) і довізну сировину
(бавовна, шерсть, текстиль тощо). У ній виділяються текстильна, швейна,
галантерейна промисловість. Текстильна виробляє бавовняні тканини,
пряжу, вату, текстильні вироби. її найбільшими підприємствами є
виробниче об’єднання «Текстерно» в м. Тернополі, фабрика «Ватин» у м.
Кременці, фабрика «Вілія» у Шумську. Але вони працюють не на повну
потужність.

Швейна промисловість виробляє третину продукції легкої промисловості
області. Швейні фабрики розташовані у Тернополі, Почаєві, Чорткові,
Монастириській. Існує ряд цехів та ательє індивідуального пошиття одягу
в багатьох населених пунктах.

Галантерейна промисловість випускає шкіряні й текстильні вироби
широкого вжитку. Найбільшими підприємствами є шкіргалантерейна фабрика у
смт. Вишнівець, фабрика «Подолянка» у Тернополі та «Галантерея» у м.
Заліщики. Випуск продукції цієї галузі зменшився порівняно з 1990 р. у 9
разів.

Взуттєва промисловість раніше розвивалась у Тернополі, Теребовлі та
Почаєві. У роки економічної кризи ця галузь повністю занепала. Тепер
вона відроджується в Теребовлі завдяки інвестиціям з Італії.

Товари легкої промисловості (одяг, тканини) значною мірою
відправляються за межі області, зокрема у країни СНД, Канаду, Польщу,
Угорщину, Румунію, Німеччину та ін.

Машинобудування і металообробка є важливою галуззю важкої
промисловості, яка донедавна розвивалась прискореними темпами. Усі
підприємства працюють на довізному металі й випускають трудомістку
продукцію— електротехнічні прилади, апаратуру для запису і відтворення
звуку, світлотехнічне обладнання, бурякозбиральні комбайни тощо.

Найбільші підприємства— виробничі об’єднання «Оріон», «Промінь»,
«Ватра», «Комбайновий завод». В останні роки вони значно скоротили
випуск продукції. Науково-технічне підприємство «Промінь» (у минулому
«Сатурн») налагодило випуск антенних систем для супутникового
телебачення і зв’язку. Металообробка має місцеве значення. Металообробні
підприємства є в Тернополі, Чорткові, Бучачі, Підгайцях, Збаражі,
Товстому. Вони невеликі, основна їхня продукція — литво, цвяхи,
металевий та емальований посуд тощо. Функціонує ряд підприємств з
ремонту сільськогосподарської техніки (Чортків, Збараж, Гусятин,
Підгайці, Бучач тощо), вантажних та легкових автомобілів, автобусів
(Тернопіль, Великі Бірки). Виробництво вентиляційних і охолоджувальних
промислових установок налагоджено у Микулинцях, вимірювальних приладів у
Підволочиську, машин для переробки сільськогосподарської продукції — у
Великій Березовиці.

У виробництві промислової продукції області поступово знижується частка
деревообробної промисловості. Це пов’язано зі зменшенням кількості
місцевої і довізної сировини (переважно з півночі Європейської частини
Росії”). Основна продукція галузі — меблі, тара, столярні вироби,
будівельні матеріали, її випускають Тернопільська, Кременецька,
Бережанська меблеві фабрики, виробниче об’єднання «Технотерн»,
тернопільська фірма «Нова», Потуторський, Озернянський деревообробні
заводи, Козівська фабрика «Темп», чимало приватних підприємств.

Промисловість будівельних матеріалів сформувалась на основі
використання місцевих нерудних корисних копалин. Випускаються
залізобетонні конструкції, цегла, вапно, гіпс, асфальт тощо.
Підприємства цієї галузі рівномірно розміщені на всій території області,
але внаслідок зменшення обсягів будівництва випуск продукції значно
скоротився. Найбільші підприємства з виробництва збірних залізобетонних
конструкцій розміщені у Тернополі, смт. Дружба і Велика Березовиця,
кахлю і керамічної плитки — смт. Монастириській, видобутку і обробки
каменю — Тернополі, Теребовлі, Бережанах, Скалі-Подільській, смт.
Дружба, селах Застіночне, Струсів і Слобідка.

Будівельне скло і скляний посуд виробляють на склозаводі у Бережанах,
скляну тару — у селах Плотича Тернопільського району та Госулівка
Чортківського району, а фарфоро-фаянсовий посуд — ум. Тернополі.
Продукція цих підприємств — скляні та фарфорово-фаянсові вироби,
відповідають світовим зразкам і користуються попитом як на внутрішньому
ринку, так і за кордоном.

В області також налагоджено виробництво штучних ялинок та ялинкових
прикрас. Теребовлянська фабрика ялинкових прикрас підтримує зв’язки з
підприємствами Львова, Полтави, Житомира, Польщі та Німеччини. Продукцію
фабрики знають у країнах СНД, Канаді, Польщі, Угорщині тощо.

Хімічна промисловість випускає продукцію побутової хімії, штучну шкіру,
вироби із пластмас. Найрозвинутіша вона у Скалаті (фабрика «Лотос»
випускає мило, препарати для очищення і полірування). Штучні шкіри та
вироби з них виготовляють на тернопільській фабриці «Вінітекс».
Виробництво труб, пластику і профілів з пластмаси здійснюється на
підприємстві «Пластик» у Почаєві, а різноманітних пластмасових виробів —
на малих підприємствах у Підволочиську, Теребовлі, Бучачі, смт. Дружба,
Товсте, Хоростків, Вишнівець та інших. Фармацевтичні препарати випускає
Тернопільська фармацевтична фабрика, малі підприємства у Збаражі і
Тернополі, а парфумерну продукцію — ус. Нагірянка Чортківського району.

Роль паливно-енергетичної промисловості у виробництві промислової
продукції незначна. Це пов’язано з тим, що дана галузь не має для свого
розвитку на території області жодних ресурсів. Тут діє сім маленьких
гідроелектростанцій (Більче-Золотецька, Касперівська, Скородинська,
Янівсь-ка, Кудринецька, П’ятничанська, Коропецька). Сумарна їхня
потужність — 8,1 тис. кВт. Енергопостачання області здійснюється від
генераторів Вінницької енергосистеми (переважно від Бурштинської ДРЕС).

Природний газ поступає в область магістральними газопроводами Торжок —
Долина, Дашава — Київ, Уренгой — Помари — Ужгород, «Союз».

Промисловість має певні особливості розміщення на території області.
Тут сформувались такі елементи її територіальної структури: галузеві і
багатогалузеві промислові центри, промисловий вузол.

Важливе місце в господарстві Тернопільської області традиційно займає
агропромисловий комплекс (АПК). Для його розвитку тут є сприятливі
природні й економічні умови. АПК— це міжгалузевий комплекс, який
формується на основі виробництва і переробки сільськогосподарської
продукції. Основою для його розвитку є сільське господарство. Воно дає
сировину для легкої і харчової промисловості області, забезпечує
населення продуктами харчування.

На території Тернопільської області розташовано 2,6%
сільськогосподарських угідь і 2,7% орних земель, виробляється 3,0%
продукції сільського господарства України. Рівень розвитку даної галузі
характеризують показники виробництва сільськогосподарських продуктів на
одну людину. Вони постійно знижувалися упродовж останніх років, проте
залишалися дещо вищими, ніж у середньому в Україні.

У Тернопільській області виробляється в розрахунку на кожну людину
значно більше, ніж у країні, зерна, картоплі, молока і м’яса, але значно
менше — овочів і фруктів. В останні роки в області, як і в усій Україні,
спостерігається деякий спад виробництва майже усіх сільськогосподарських
продуктів. Це пов’язано значною мірою із реформуванням сільського
господарства. Зазнали змін сільськогосподарські підприємства – понад 1.3
тисячі господарств, на основі майнових і земельних паїв членів
господарств створено нові господарства – 322 приватних, 249 товариств з
обмеженою відповідальністю, 17 сільськогосподарських кооперативів та ін.
В області є 617 селянських фермерських господарств, які використовують
4% від сільськогосподарських угідь (в середньому на одне фермерське
господарство припадає 63 га ріллі). Серед них є 50 великотоварних
господарств, у їх володінні знаходиться понад 20 тис. га сільгоспугідь.
У виробництві більшості видів сільськогосподарської продукції
переважають індивідуальні селянські господарства. У 2004 р. вони
виробляли 96.5% картоплі, 95.7% овочів, 93.3% молока, 88.1 % м’яса,
78.1% яєць, понад 50% цукрових буряків в області (займали 46% ріллі).

Серед галузей сільського господарства перше місце в області посідає
рослинництво. Воно дає 62,6% товарної сільськогосподарської продукції
(2005 p.). Сприятливі ґрунтово-кліматичні умови і значна кількість
трудових ресурсів є базою для вирощування тут різноманітних
сільськогосподарських культур.

Найбільші посівні площі в області займають зернові культури (64.1%), а
серед них— озима пшениця. Вирощують також ячмінь, горох, кукурудзу,
гречку, овес тощо. Найвища частка зернових культур у посівних площах
південної і центральної частин області. Урожайність пшениці в області
становила у 2004 р. 25,5 ц/га, найвища вона в Гусятинському,
Чорт-ківському, Підволочиському районах — 30-33 ц/га.

Серед посівних площ технічних культур на першому місці — цукрові
буряки. Вони займають 7,5% усіх посівних площ області. Найбільша
концентрація посівів буряків — у центральних районах. Тут і найвища їхня
врожайність — біля 200 ц/га.

В області вирощують тютюн. Посіви тютюну найбільші в Борщівському,
Заліщицькому і Чортківському районах.

Важливою галуззю рослинництва є вирощування картоплі — цінного продукту
харчування, корму, сировини для спиртово-крохмальної промисловості.
Вирощують картоплю в усіх районах області. Середня її врожайність — 130
ц/га.

Природні умови Тернопільської області сприятливі для розвитку
овочівництва, але посівні площі овочевих культур незначні (1,1%).
Найвищий показник частки овочів у посівних площах Тернопільського,
Заліщицького районів. Овочівництво було збитковою галуззю сільського
господарства в умовах колективного господарювання, і тому площі овочевих
культур скорочувались. Це невиправдано, бо споживання овочів в області
ще значно менше від норми. На одну людину в області споживається в 1,2
разу менше овочів, ніж в Україні. Головними овочевими культурами в
області є капуста, морква, столовий буряк тощо. Із розширенням
індивідуальних та фермерських господарств збільшуються площі вирощування
помідорів, зеленого горошку, кабачків, огірків, цибулі та інших овочевих
культур, які дають в області високі врожаї.

У Тернопільській області ще невисокий рівень концентрації садівництва.
На 100 га орних земель тут припадає 1,7 га садів. Урожайність садів і
ягідників невисока, хоча умови для садівництва сприятливі майже в усіх
частинах області (крім районів із чорноземно-карбонатними і
лучно-чорноземними грунтами). Найкраще розвинуте садівництво у
Придністров’ї. У Заліщицькому районі займаються виноградарством.

Майже половину посівних площ області займають кормові культури. Серед
них переважають горох, кукурудза, вика, кормовий буряк тощо.
Розширюються посіви культур із високим умістом білка — люцерни, ріпаку,
конюшини. Вони використовуються як цінний корм для тварин.

Тваринництво є другою галуззю сільського господарства в області. Для
його розвитку тут є сприятливі умови: польове кормовиробництво,
надходження відходів від харчової промисловості, виробництво
комбікормів, наявність пасовищ та ін.

Найважливішими галузями тваринництва є скотарство, свинарство,
птахівництво. Розвинуті також вівчарство, бджільництво, кролівництво,
рибництво. В останні роки спостерігається значне зменшення поголів’я в
усіх галузях тваринництва.

Скотарство в області має молочну спеціалізацію. Приблизно половину
поголів’я великої рогатої худоби становлять корови. Переважають
чорно-ряба, червона польська і симентальська породи, які мають високу
продуктивність. Середній надій молока від однієї корови становить 2,7
тис. кг на рік (в Україні — 1,7 тис. кг). Упродовж останніх 10 років
поголів’я худоби зменшилося у 2,6 разу, що пов’язано з реформуванням
колективних сільськогосподарських підприємств. Найвища щільність
поголів’я великої рогатої худоби у Зборівському, Підволочиському,
Тернопільському, Теребовлянському і Гусятинському районах.

Свинарство є важливою галуззю тваринництва. В області є сприятливі
умови для збільшення поголів’я свиней. Щільність поголів’я свиней в
області значно менша, ніж в Україні, що значною мірою зумовлено
скороченням поголів’я (упродовж 1991-2001 pp. — у 2 рази). Найбільш
розвинене свинарство в центральних районах, поголів’я свиней
збільшується у власних підсобних господарствах населення.

Птахівництво в області найкраще розвинене у Тернопільському,
Зборівському, Збаразькому, Борщівському і Гусятинському районах.
Найбільшою є Тернопільська птахофабрика.

Бджільництво є важливою галуззю у селянських спілках та індивідуальних
господарствах. Його основна продукція — мед, вощина, прополіс тощо.

На території Тернопільської області розвинуті майже всі (крім
морського) види сучасного транспорту. Вони пов’язані між собою і
утворюють транспортну систему області, яка є складовою частиною
транспортної системи України. Провідне місце серед видів транспорту за
величиною перевезень займає автомобільний. Ним здійснюється 93%
перевезень вантажів і 50% пасажирів у області.

Довжина автомобільних шляхів 5,6 тис. км (2005р.), причому 5,1 тис. км
— це дороги із твердим покриттям. У середньому на 1 тис. км2 території
припадає 405 км автомобільних шляхів, а із твердим покриттям — 358 км (в
Україні ці показники становлять відповідно 270 і 247 км).

Отже, можемо стверджувати, що область має доволі густу мережу
автошляхів. Найважливіші автомагістралі перетинають область із півночі
на південь (Дубно — Кременець — Тернопіль — Заліщики — Чернівці) і з
заходу на схід (Львів — Зборів — Тернопіль — Підволочиськ —
Хмельницький), важливою є також автомобільні дороги Тернопіль — Бучач —
Івано-Франківськ та Тернопіль — Чортків — Кам’янець-Подільський. Вони
забезпечують міжобласні і внутрішньообласні зв’язки. Крім того,
перевезення в межах області здійснюють автомобільними дорогами обласного
значення. Серед них найважливішими є: Тернопіль — Бережани, Тернопіль —
Гусятин, Галич — Підгайці — Теребовля — Тернопіль; Тернопіль —
Кременець, Тернопіль — Залізці — Почаїв тощо.

Автомагістралі Брест-Чернівці, Київ-Львів і Київ-Ужгород сполучають
область з Білорусю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною. Відстань від
Тернополя до найближчих європейських країн – 220-250 км.

Перевезення вантажів і пасажирів здійснюють понад 130,1 тис.
автомобілів. Із них 68% — вантажні автомобілі. Автобусні маршрути
пролягають в усі кінці області, ними курсує понад 2,5 тис. автобусів і
мікроавтобусів.

Міський електротранспорт працює в Тернополі. Довжина тролейбусних
маршрутів сягає 70 км. За 2001 рік тролейбусами перевезено понад 36 млн.
пасажирів.

Залізничний транспорт займає важливе місце у вантажо- і
пасажироперевезеннях. У структурі вантажообігу його частка становить 61
%, а у пасажирообігу — 60 %. У 2001 р. ним перевезено понад 0,9 млн. т
вантажів і 6,2 млн. пасажирів. Довжина залізниць в області становить 637
км. Щільність залізничної мережі на території області становить 45,9 км
на 1 тис. км2, що значно перевищує такий же показник в Україні (37,6
км). Найбільша щільність залізниць у центральній частині області, а
найменша — у північній.

Мережа залізниць на території області сформувалась ще в минулому
столітті. Перша залізниця з’єднала Підволочиськ із Тернополем і Львовом
у 1871 році. У кінці XIX ст. було прокладено залізниці Івано-Франківськ
— Бучач — Чортків — Гусятин — Ярмолинці з відгалуженням на Заліщики
(1884 ) і Бережани — Тернопіль (1897 ). На початку XX ст. вступили до
ладу залізничні колії Тернопіль — Збараж (1906) і Бережани — Підгайці
(1909 ). Остання залізниця, як і залізниця Бучач — Монастириська —
Івано-Франківськ, була зруйнована в роки війни і досі ще не відновлена.
Найваж-ливіші залізниці Київ — Львів і Тернопіль — Чернівці перетинають
область зі сходу на захід і з півночі на південь. Ними перевозиться
різноманітна продукція за межі області, поступає паливо і сировина з
інших регіонів. Перевезення в межах області здійснюється залізницями
Тернопіль — Ланівці, Тернопіль — Підволочиськ, Тернопіль — Бережани,
Тернопіль — Заліщики тощо. Ділянка залізниці Львів — Підволочиськ
електрифікована.

Через область проходять поїзди у Росію, Польщу, Чехію, Словаччину,
Болгарію. Залізнична станція “Тернопіль” здатна пропускати на добу
близько 17 тис. жителів і 1.2 тис.тонн вантажів.

Водний транспорт розвинутий на р. Дністер нижче від м. Заліщики. Ним
перевозяться в основному будівельні матеріали (гравій, галька), які
добуваються із дна цієї річки.

Авіаційний транспорт використовувався в області для перевезення
пасажирів. Зараз він майже не функціонує. В області є аеропорт із
пропускною здатністю 100 пасажирів за 1 год, 2 аеродроми (Борщів і
Мельниця-Подільська), 1 вертодром (с. Лопушне Кременецького району). Але
вони використовуються дуже рідко.

У тісному взаємозв’язку з виробничою сферою перебуває сфера послуг, її
галузі задовольняють потреби людей у матеріальних та духовних послугах.
До складу цієї сфери входять освіта, наука, культура, мистецтво, охорона
здоров’я, фізкультура і спорт, побутове обслуговування, торгівля,
зв’язок тощо. Однією з провідних галузей є зв’язок. Тут експлуатується
538 АТС “Укртелекому”, діють оператори пейджингового зв’язку, ЗАТ
“УТЕЛ”, “Інфоком”, “Київ стар GSM”, СП “Український мобільний зв’язок”,
провайдери Інтернет та IP-телефонії. Кількість користувачів стрімко
збільшується.

Важливого значення в області надається розвитку освіти. Тут постійно
збільшується кількість людей, які навчаються у закладах різних рівнів.

Особливо зросла кількість студентів вузів. В області працює 4 державні
університети — педагогічний, технічний, економічний та медичний. Усі
вони розміщені у м. Тернополі. Є ще також низка недержавних вузів —
комерційний інститут, експериментальний інститут педагогічної освіти,
інститут економіки і підприємництва (м. Тернопіль), інститут менеджменту
та аудиту (м. Бучач) та інші.

Розміщення училищ, коледжів і технікумів є рівномірним на всій
території області. Вони є майже в кожному районному центрі й в інших
міських поселеннях. Серед них — комерційний, кооперативний,
радіоприладобудівний технікуми і Галицький коледж у Тернополі,
агротехнічні коледжі в Бережанах і Борщові, аграрні коледжі в Бучачі і
Заліщиках, політехнікум у смт. Гусятин, музичне училище і філія
Ужгородського художнього училища в Тернополі, педагогічний коледж,
медичне училище, лісотехнічний технікум у Кременці, медичне і
педагогічне училища в Чорткові, вище училище культури в Теребовлі.
Профтехучилища, які готують фахівців для сільського господарства,
розміщені в невеликих міських поселеннях або у великих селах (Скалат,
Гримайлів, Підгайці, Залізці, Вишнівець тощо).

В області діє понад 900 шкіл, у яких працює понад 17,8 тисяч учителів.
Кількість учнів у школах зменшується, починаючи з 70-х років ХХ ст.
Причиною цього є зменшення кількості дітей шкільного віку внаслідок
зниження рівня народжуваності. Крім цього, значна частка школярів
старших класів залишає школу і переходить на навчання в ліцеї, коледжі
тощо.

Важливу роль у справі освіти і виховання дітей відіграють позашкільні
дитячі заклади. Таких в області 69. Це — станції туристів, техніків,
спортивні, музичні і художні школи, центри туризму і дитячої творчості,
еколого-натуралістичні центри, школа народної творчості та ін.

Дошкільне виховання здійснюється в дитячих садах і яслах. На території
області їх нараховується понад 480 (у 2005 p.). Більшість із них
розташовані в селах, але вони невеликі. У дошкільних закладах
виховується менше третини дітей відповідного віку.

З освітою тісно пов’язана наука. Вона розвивається як у вузах, так і в
наукових закладах і підприємствах. У цій галузі зайнято в області понад
3,5 тис. осіб Більшість із них працює у вищих навчальних закладах та
науково-дослідних установах.

Культура в Тернопільській області представлена мережею бібліотек,
клубів, будинків культури, музеїв, театрів та ін. В області діє понад 1
тис. бібліотек, у них нараховується понад 8,5 млн. примірників книг і
журналів (у середньому по 8 примірників на 1 жителя). В області діє два
професійні театри — академічний драматичний і ляльковий, розташовані
вони в Тернополі. У Бережанах, Кременці, Тернополі працюють державні
краєзнавчі музеї. Цікавими є музей книги у Бережанах, музей козацької
слави у Зборові, етнографічно-меморіальний музей В. Гнатюка у с.
Велеснів, музей «Молотківська трагедія» у с. Молотків. Є також ряд
меморіальних музеїв — Ю. Словацького у Кременці, Й. Сліпого— у с.
Заздрість, С. Крушельницької— у с. Біла, родини Лепких — у Бережанах, О.
Киселівської (Сіменович) — у Монастириській, Л. Курбаса — у Старому
Скалаті, І. Блажкевич — у Денисові, І. Теслі — у с. Настасів тощо.

В області доволі розгалужена мережа закладів охорони здоров’я:
лікарень, поліклінік, амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів,
профілакторіїв, санаторіїв та ін. їхня кількість постійно зростає.
Більшість закладів розміщені в міських населених пунктах.

В області працює понад 5 тисяч лікарів, 12 тисяч працівників середнього
медичного персоналу. Найвища забезпеченість лікарями в обласному центрі
(54 лікарі на 10 000 жителів), а найменша— у Шумському районі (23 лікарі
на 10 000 жителів).

На території області зростає кількість хворих людей. Це пов’язано з
погіршенням умов життя населення (ненормальне харчування, забрудненість
продуктів, води, повітря тощо). Для надання їм кваліфікованої допомоги в
області бракує ліків, немає належної матеріальної бази в лікарнях.
Збільшується рівень захворюваності на туберкульоз, СНІД та
серцево-судинні захворювання.

Із виробництвом має тісні зв’язки галузь сфери послуг — торгівля і
громадське харчування. В області торгівля складається із державної і
приватної. В останні роки швидко розвивається приватна торгівля.
Забезпечення жителів області місцями в підприємствах громадського
харчування невисоке (22 місце в Україні), дещо вище воно в торгівлі (14
місце). На розміщення підприємств торгівлі та громадського харчування
мають вплив особливості розселення. Міста і великі села є торгівельними
центрами для навколишніх сіл. У великих селах є продовольчий і
промтоварний магазини, а інколи спеціалізовані (госптовари, книгарні
тощо). У невеликих селах є один магазин, де продають промислові і
продуктові товари щоденного вжитку.

У структурі роздрібного товарообігу переважають продовольчі товари
(понад 58%, а у 1990 р. — 41,6 %).

Серед продовольчих товарів важливе місце займають хлібобулочні,
ковбасні, кондитерські й горілчані вироби, цукор, крупи, борошно.

Забезпеченню населення різноманітними товарами сприяє зміна форм
власності в торгівлі, зміцнення її матеріальної бази, що відбулося в
останні роки.

Важливою галуззю сфери послуг є побутове обслуговування. Воно включає
послуги ремонту та пошиття одягу і взуття, трикотажних і шкіряних
виробів, ремонту телерадіоапаратури, побутової техніки, послуги
пекарень, лазень, хімчисток та інших установ. Обсяг реалізованих послуг
значно вищий у міських населених пунктах, ніж у сільських. Значна
кількість сіл не мають побутових установ, а існуючі зменшують обсяг
послуг, бо не мають сировини, запчастин та ін. Зростають в області
послуги, які надають людям кооперативи, приватні установи. Серед них
нові види, такі, як послуги Інтернету, електронного зв’язку тощо.

До сфери послуг належать також ті галузі, які займаються організацією
відпочинку населення. Це туризм і санаторно-курортне господарство. Для
їхнього розвитку в Тернопільській області є доволі сприятливі умови:
значна кількість пам’яток природи, державних заказників,
історико-культурних пам’ятників, мінеральні води, цілющі грязі, лісові
масиви тощо. Найбільш приваблюють туристів своєрідні об’єкти природи —
Кременецькі гори, Медобори, гіпсові печери, каньйон р. Дністер,
Касперівський ландшафтний заповідник, старовинні парки —
Скала-Подільський, Коропецький, лісовий заказник «Дача Галілея»,
дендропарки — Хоростківський, Гермаківський, Білокриницький.

На архітектурні пам’ятки надзвичайно багаті міста Тернопіль, Бережани,
Теребовля, Кременець, Почаїв, Гусятин, Бучач.

Серед археологічних пам’яток доволі цікавими є залишки давніх поселень
у с. Касперівці Заліщицького району і с. Більче-Золоте Борщівського
району.

Туристсько-екскурсійне обслуговування в області здійснюється турбазами
(у с. Скоморохи Бучацького району, смт. Скала-Подільській і м.
Заліщики), автобазою «Турист» (м. Тернопіль), бюро подорожей і
екскурсій, приватними туристичними агентствами. До послуг приїжджих в
області функціонує 28 готелів, 6 із яких у Тернополі. У них може
проживати одночасно 2450 осіб. Наразі готелі використовуються лише на 20
% від їхньої повної потужності. Упродовж 2002 року у них побувало 50,1
тис. осіб. У готелях багатьох міст та селищ умови проживання та сервісне
обслуговування не відповідають рівню сучасних вимог, у м. Підгайці та
смт. Монастириська готелі відсутні взагалі.

Тривалий відпочинок населення здійснюється в установах
санаторно-курортного господарства. На території області діє 10
санаторіїв, 1 пансіонат, 4 санаторії-профілакторії. 4 бази відпочинку.

Чимало людей є прихильниками короткочасного відпочинку— у лісі, біля
річки. Найбільше навантаження припадає на ландшафти навколо міст
Тернополя, Кременця, Чорткова, Теребовлі, береги рік та ставків. У всіх
регіонах області є значні перспективи для розвитку «зеленого туризму»,
тобто відпочинку міських жителів у сільській місцевості. Найкращі умови
є у горбогірних районах області та у Придністров’ї.

В сучасних умовах переходу економіки регіону на ринкові відносини
постає питання реструктуризації господарства. Для цього важливо
визначити галузі пріоритетного розвитку, які могли б поступово
“витягнути” за собою весь регіон. Такі галузі було визначено на
Інвестиційному форумі, що відбувся восени 2005 року, це – сільське
господарство, транспорт, туризм, харчова промисловість. Ці галузі є
також пріоритетними напрямками іноземного інвестування.

Головними напрямами структурної трансформації економіки на найближчі
роки є:

-перетворення області в гармонійно розвинутий осередок сучасної за
європейськими стандартами території із багатогалузевою спеціалізацією в
сільському господарстві, переробній промисловості,
сільськогосподарському машинобудуванні, радіоелектронній промисловості.
На перспективу область повинна, не лише повністю задовольнити власні
потреби у продовольстві, окремих видах сучасних сільськогосподарських
машинах, окремих виробах радіоелектронної та світлотехнічної
промисловості, але значно збільшити їх поставки у загальнодержавний фонд
та на експорт.

-закриття та перепрофілювання промислових підприємств із застарілими
енергозатратними технологіями та неконкурентоспроможною продукцією.

-конверсія підприємств військово-промислового комплексу з метою
ефективного використання їх потужностей та подвійних технологій.

-технічне переоснащення і реконструкція старих підприємств переробної
галузі, приведення їх потужностей у відповідність із ресурсами
сільськогосподарської сировини.

-подальший розвиток власної бази із виробництва будівельних матеріалів
за рахунок раціонального використання місцевих родовищ мінеральної
будівельної сировини, проведення реструктуризації підприємств
будіндустрії.

-раціональне використання природних, в тому числі рекреаційних ресурсів.
Розвиток курортів Гусятинського та Заліщицького районів, максимальне
використання унікальних історичних пам’яток та природних зон.

-поліпшення територіальної структури і розміщення продуктивних сил з
метою максимального самозабезпечення територіальних громад власними
джерелами фінансових ресурсів.

Печери Тернопільської області

Однією з характерних природних особливостей Тернопільської області є
карстові печери. Великі і малі, вони пронизують гіпсові та вапнякові
товщі, створюючи складні підземні лабіринти й вертикальні колодязі.

Печери в Тернопільській області найбільш поширені: а) за літологією та
особливостями закладання — гіпсові печери (є у вапняках 26%, у
травертинах включно); б) за генезисом — переважна більшість корозійні;
в) за морфологією — горизонтальні (97 %). До першого типу належать
печери, які відомі в цілому світі. Це «Голубі Озера» («Озерна»),
«Оптимістична», «Кришталева», «Млинки» та інші. Абсолютна більшість
печер за своїм походженням корозійні. Винятком є такі печери, як
«Перлина» та «Подолянка», котрі, по суті, є тріщинами бортового відпору.
Тобто вони за генезисом належать до корозійно-тектонічних порожнин.
Вертикальних печер в області є тільки три: вищезгадані «Перлина» та
«Подолянка» в Медоборах та «Опільська», яка утворилася в околицях села
Гутисько, що на Бережанщині. На сьогодні це найглибша вертикальна печера
області. Вона пронизує товщу вапняку до глибини 37,6 м, а загальна
довжина всіх ходів становить 174 м.

Сьогодні на території Тернопільської області відомо (занесено в
кадастр) 100 печер. Збором кадастрових даних, дослідженням печер, їх
охороною та пошуком займається громадська організація HYPERLINK
“http://www.speleotern.net/ua/p_club.htm” \t “_blank” «Тернопільський
клуб спелеологів «Поділля» у тісній співпраці з іншими українськими та
зарубіжними спелеоклубами, державними установами та науковими закладами
України.

Поширення карстових явищ, а звідси і поширення карстових печер по
області неоднорідне. Це залежить від фізико-географічних умов. З огляду
на це виникла потреба карстологічного районування Тернопільщини. Його
запропонував А. Кучерук. У його основу він поклав поєднання двох
чинників: належність карсту до певного літологічного типу закарстованих
порід та їх територіальне розміщення, геологічний характер, склад,
потужність, умови залягання та відношення до інших стратиграфічних
горизонтів, які визначають розвиток та географічну належність карсту. У
результаті на території Тернопільської області А. Кучерук виділив кілька
карстових районів:

1. Кременецький.

2. Товтровий

3. Центральноподільський.

4. Західноопільський.

5. Придністровський.

Найбільш цікавим і перспективним у географічному, краєзнавчому і
туристському аспектах є Придністровський карстовий район. Тут
знаходиться 11 великих (довжина більш як 1000 м) розвіданих гіпсових
(сульфатних) печер. З них 8 розташовані у вузькій ділянці,
субпаралельній до долини Дністра. Дві печери («Млинки» та «Уринь»)
«випадають» з цієї смуги й розташовані далі на північ, на широті м.
Чортків; та печера «Джуринська» на широті смт Микулинці. Нині всі ці
печери знаходяться в умовах повної або майже повної здренованої гіпсової
товщі.

Отже, найбільш цікавими і найбільш таємничими та привабливими є гіпсові
гіганти. Це печери: «Оптимістична» (214 км, посідає за довжиною 2-ге
місце у світі), «Озерна» (121 км, 10-те місце в світі), «Млинки» (28
км), «Кришталева» (23 км), «Славка» (9,1 км), «Вертеба» (7,8 км),
«Уринь» (2,1 км), «Ювілейна» (1,5 км), «Олексинська» (1,2 км), «Тимкова
Скеля» (1,18 км), «Джуринська» (1,3 км).

Карст Тернопільської області має велике туристське, лікувальне,
рекреаційне значення. Поєднання своєрідної природи області з унікальними
карстовими формами приваблює багатьох туристів та охочих відпочити не
тільки з області та України, а й з усіх країн світу. При створенні
спеціалізованої інфраструктури на території області можливе
функціонування туристсько-рекреаційного, лікувально-оздоровчого та
краєзнавчо-пізнавального комплексів.

Що стосується проблеми використання й охорони печер, то слід сказати,
що постає актуальна проблема збереження, охорони та правильного
використання вже відомих карстових форм на території Тернопільської
області. Становище ускладнюється тим, що печери та карстові явища
належать до категорії невідновних природних ресурсів, тому що на
утворення морфологічних елементів та вторинних мінеральних утворень
потрібно навіть не одне, а декілька тисячоліть. Відомо, що екологічна
рівновага сульфатних печер належить до дуже слабких, пристосованих до
конкретних, постійних умов функціонування біогеоценозів, тому
безконтрольне, нерегламентоване відвідування печер, яке, на перший
погляд, здається найменш руйнівним антропогенним чинником, завдає
руйнівної, непоправної шкоди печерам області.

Раніше печери використовувались як екскурсійно-туристські або спортивні
об’єкти, залежно від їх доступності та складності проходження
(«Кришталева», «Млинки», «Уринь», «Вертеба», «Славка», «Джуринська»,
«Оптимістична», «Голубі Озера»).

В останні роки спостерігається значне підвищення інтересу до печер
області, і неабияку роль тут відіграли засоби масової інформації, які
широко висвітлювали легкодоступність, випадки першопроходження та
дослідження печер. Це призвело до різкого збільшення потоку
відвідувачів, яких приваблює краса підземного світу печер та особливо
їхні вторинні мінерали, що є унікальними за своєю красою та походженням.
Цей процес зупинити майже неможливо та й, мабуть, недоцільно, тому що в
кінцевому рахунку головна цінність печер області — цих природних музеїв,
і полягає в тому, щоб дарувати людям естетичну насолоду й можливість
втамувати споконвічне бажання людини до незвіданого та прекрасного. Крім
того, відвідування печер формує в людині такі якості, як мужність,
витривалість, дає змогу морального та фізичного вдосконалення, вихованню
дружби й почуття обов’язку перед природою і людством.

Тому неможливо погодитися з думкою деяких спелеологів та науковців про
закриття печер для відвідувачів, а зберегти їх тільки для окремих
професіоналів. Це можливо зробити лише для обмеженого ряду сульфатних
карстових порожнин, що є особливо цінними з погляду науки і потребують
особливого заповідання.

Сьогодні слід перейти від пасивної охорони до такого механізму
раціонального природокористування, який би водночас враховував
соціальні, екологічні та економічні потреби суспільства. Це дозволило б
замість малоефективної боротьби з негативними наслідками науково
необґрунтованої і неналагодженої господарської діяльності попередити
саму можливість їх виникнення і тим самим забезпечити зберігання цінних
природних об’єктів, включаючи і карст з його унікальними формами.

Цей соціоекологічний підхід потребує соціоекологічних досліджень, які
були б обов’язковим компонентом дослідження карсту та його форм у межах
Тернопільської області (можливо, і для всієї України).

Печера Вертеба (Більчинська)

За два кілометри на північний захід від села Більче-Золоте, на піднятому
вододільному плато знаходиться печера „Вертеба”. Назва Вертеба походить
від слов’янського вертеп – печера. Печера складається з широких галерей,
розділених вузькими перемичками. Загальна протяжність підземного
лабіринту становить 7,820 км. Вона сформована у верхній частині товщі
крупнокристалічного гіпсу. На відміну від інших печер Поділля, у Вертебі
зовсім немає кристалів вторинного гіпсу. Стінки її гладкі, темні,
більшість ходів заповнена мулом. На склепіннях часто зустрічаються
карбонатні і натічні утворення у вигляді кірок, рідше невеликих
сталактитів. Середня температура впродовж року +11°С, амплітуда
коливання температури ±1°С. Відносна вологість коливається від 92% до
98%.

Насамперед, це археологічна пам’ятка, яка серед усіх пам’яток
трипільської культури посідає особливе місце. Відсутність аналогій
освоєння трипільськими племенами великих печерних порожнин на всій
території поширення культури, різноманітність і багатство археологічних
матеріалів – усе це забезпечує постійний науковий інтерес до печери..

Перше офіційне повідомлення про археологічне обстеження печери датоване
початком 19 ст. У 1822 році у німецькому виданні „Mіscellen” було
опубліковано перші дані про відкриття печери. У статті вказано, що цю
печеру відкрив Ян Хмелецький, тодішній володар села Більче-Золоте. У
Вертебі ним було знайдено кістки тварин і людей, побутову кераміку,
монети Римської імперії часів Гонорія і Адріана та ін. У тому ж виданні
та в тому ж році дав опис Більченської печери Олександр Завадський.

У 1844 р. в книзі „Прогулянка по Поділлю” археолог Кіркор пише про
печеру біля села Сапогів над р. Циганкою та Більченську печеру над
Серетом. Про останню він розповідає: „Вхід в печеру в полі, низький,
так, що на колінах кроків десять повзти треба. Потім входимо в салони і
коридори справжнього лабіринту, так, що йти без шпагату вглибину
небезпечно. Печера має гіпсові стіни, вкриті сталактитами 2 м 70 см….”

В 1878 р. про печеру згадується в книзі Грушецького „Про печери від
Карпат до Балтики”.

В 1891 р. член антропологічної комісії краківської академії наук Г.
Оссовський почав археологічні розкопки в „Вертебі”. При розкопках Г.
Оссовський знайшов у вхідній частині печери на глибині 2-х метрів
залишки великого кострища, навколо якого знаходились засоби праці
(кремнієві сокири, долота, скребки, ножі), а також кістки оленів,
ведмедів, диких кабанів. Там же знайдений посуд: глиняні миски, глечики,
покриті криволінійним або спіральним орнаментом. На деяких посудинах
зустрічаються зображення оленів. Цікаві прикраси – підвіски у вигляді
голови бика, кістяні намиста.

Знайдені керамічні скульптури жінок (палеовенери) і одна скульптурка
чоловіка. В одному із віддалених залів печер було знайдено у 1890 р під
плитовим завалом чоловіче захоронення – 25 кістяків, де знаходився також
посуд культового призначення. За думкою Г. Оссовського в кінці кам’яного
– на початку бронзового століття печера була культовим місцем.

Науковий опис знахідок є в музеї археології Ягеллонського університету
(колишня Краківська академія).

За кількістю археологічних знахідок Вертеба не має рівних на Поділлі.

За весь час дослідження печери було знайдено, описано і досліджено
багато неолітичних знахідок: від слідів вогнища і кісток диких звірів до
горщиків і керамічної фігурки бичка. Також знайдено знаряддя праці та
рештки людей, які жили ще 6 тисяч років тому.

За велику кількість археологічних знахідок цю печеру називають
„Наддністрянською Помпеєю”.

Працівники Борщівського краєзнавчого музею також проводять пізнавальні
екскурсії у привходовій частині печери. Решта лабіринту важкодоступна,
тому відвідування й роботи там можливі лише для досвідчених груп
спелеологів…

Література

1. Дроздовський Й.П. Природа Борщівського району. – Тернопіль: Джура,
1999.

2. Кузнецов Д. Карстові печери Тернопільської області // Краєзнавство.
Географія. Туризм. – №14-15. – С.22-25.

3. Літопис Борщівщини. Науково-краєзнавчий збірник. Вип. 1-10.

4. Полянський Ю. Нові археологічні знахідки в Галичині. – Львів, 1927.
36 с.

5. Радзієвський В.О. Подорож у підземну казку: Путівник по карстових
печерах Тернопільщини. – 2-ге вид. доп. і перероб. – Львів: каменяр,
1984. – 54 с., іл.

6. Сивий М.Я., Кітура В.М. Мінерально-ресурсний потенціал Тернопільської
області (сучасний стан і перспективи). – Тернопіль, 1999. – С.260.

Печера Озерна (Голубі озера)

Печера є не менш відомою, ніж печера “Оптимістична”. Знаходиться вона за
декілька кілометрів на північ від “Оптимістичної”, біля села Стрілківці
Борщівського району. Вхід до неї – на дні великої карстової лійки
глибиною 18 м і площею близько 3 га. Порожнини печери розташовані на
вододілі рік Серет і Нічлава, загальна довжина порожнин в досліджених
межах 116 км. Характерною особливістю Озерної є підземні озера, які
займають близько третини її площі. Температура повітря +12С. Відносна
вологість 60-100%. В печері багато обвальних нагромаджень. На стінах
часто зустрічаються скупчення вторинного гіпсу. Потужність покриваючих
порід над печерою 45 м.

Першовідкривачем печери вважається житель села Петро Дичка. Перед
війною він погнався за лисом, який сховався від нього у невеликій
“дірі”. Хід дозволяв пролізти в нього людині, хоч і був надзвичайно
брудний. Але здобич була надто близькою, і Петро поліз далі. Лиса він не
знайшов, але зацікавився знахідкою. Після цього, змайструвавши
смолоскип, він ще декілька разів потрапляв усередину, і як розповідає
його племінниця, яка ще й досі живе неподалік, чутки про велику “гроту”
охопили кілька селищ навкруги. Під час Другої світової війни печеру
використовували євреї як сховище від німецьких загонів СС. Це було в
1942-1943 рр. Тоді тут жило 38 людей. Найменшим було тримісячне немовля.
Жили вони в залі, який називається “Хатки”, що знаходиться недалеко від
входу. Вхід був дуже добре замаскований, і навіть дивлячись на нього,
неможливо було здогадатись, що там щось є. У залі стояли ліжка, які було
принесено з поверхні, побудований стіл, з каменю зроблені жорна, які ще
й досі знаходяться під землею. Освітлювалася печера смолоскипами, а їсти
готували на вогнищі, дрова для якого періодично заготовляли на поверхні.
Дим від вогнища розсіювався по галереях і сліди від нього ще видно було
на відстані сотні метрів від табору.

Незважаючи на те, що минуло вже понад 60 років, досі знаходять сліди
перебування людей у ті часи. Нещодавно спелеологи, проводячи контрольну
топографічну зйомку, знайшли керосинову лампу (у ній навіть є керосин)
та мельхіорову ложку. Є ідея створення музею під землею. Адже всі
експонати, які потрапляють на поверхню, досить швидко руйнуються. І що є
дуже цікавим фактом, деякі люди з тих, які прожили в печері довгі
місяці, ще живі. Один з них, пан Штермер, мешканець Нью-Йорка,
зацікавлений у проекті створення музею і сприяє цьому.

Також печера використовувалась як сховище в 1946 році і загонами УПА.
Про свідчать написи на стінах. Також знаходять елементи спорядження і
зброї. Пізніше, після ліквідації загону, підрозділи НКВС підірвали вхід
у печеру, а вибиту на камінні “Клятву бійця-постанця” знищили. Її сліди
і зараз можна побачити, пройшовши “вхідний зал”. Місцеві жителі
розповідають, що й після цього в печері переховувалися поодинокі
повстанці та невеликі групи, віднайшовши невеликий хід недалеко від
першого, але на початку 1949 року підірвали і його… Отже, печера
приховує від нас ще багато історичних фактів, але є надія, що згодом
відшукають і їх.

Вивчення і наукові дослідження печери почала в 1961 році група
тернопільських спелеологів. Спочатку досліджувався “Близький” район. У
“Близькому” районі знаходяться озера: “Немо”, “Нежданка”, “Зал грязі”.
Вода в них настільки прозора, що в світлі ліхтарів важко побачити межу
між повітрям і водою. Цікавим є і цикл коливання води. Він має 22 роки:
11 років триває підйом води, 11 років – спад. Амплітуда коливання
становить більш як два метри. У період максимального підйому води
потрібне спеціальне спорядження. Глибина озер 2-2,5 м, а інколи і
більше, вода в них слабо мінералізована, сульфатна магнієво-кальцієва.
Температура води +9С. Є добре обладнані підземні базові табори
“Українська ніч” і “Кома”.

“Перехідний” район – це вузькі високі галереї, складені білим
дрібнозернистим гіпсом. Цей район складний для проходження.

“Далекий” район найбільш цікавий. Відкритий він на початку 80-х років
ХХ ст. Це близько 80 км галерей, гротів, завалів, залів. Висота деяких
залів становить 15 м, а ширина – 20 м. Усередині району влаштовано
підземний базовий табір “Октябрський”. Тут інколи живуть спелеологи
більше тижня, відходячи на картографічні роботи в найдальші частини
печери. Нині відомо лише 35-40% ходів печери.

Печера Озерна має велике значення для геологічних і гідрологічних
досліджень.

Література

1. Кузнецов Д. Карстові печери Тернопільської області // Краєзнавство.
Географія. Туризм. – №14-15. – С.22-25.

2. Сивий М.Я., Кітура В.М. Мінерально-ресурсний потенціал Тернопільської
області (сучасний стан і перспективи). – Тернопіль, 1999. – С.259.

Печера Оптимістична

Печера Оптимістична відома всім спелеологам світу. І це не дивно – за
довжиною лабіринту це найбільша гіпсова печера і друга після
американської системи «Флінт-Річ» і «Мамонтова». Знаходиться у
мальовничому куточку Тернопілля, у межиріччі Дністра та Збруча, недалеко
від села Королівка Борщівського району.

Відкрита вона у 1966 році львівськими спелеологами і сьогодні
інтенсивно досліджується. Кожна експедиція додає до карти печери по 100
м, а інколи по 1,5 км та більше. Зараз «Оптимістична» складається з 10
районів, які відрізняються один від одного морфологією ходів, кольором
та структурою гіпсу, кількістю кристалів, їх розмірами, формою,
відтінком. Райони відносно ізольовані, з’єднуються між собою одним або
двома ходами.

Починається печера з непривабливого району. Коридори тут невеликі,
стіни сірі. Його називають Старий, або Вхідний; довжина 9,9 км. На сході
через двохсотметровий вузький хід вона з’єднується з печерою «Вітрова».
Далі на захід цей район підходить до району «Глобусів». Тут часто
зустрічаються гроти, які утворилися внаслідок падіння величезних
гіпсових брил. Поверхня відриву часто має сферичну форму. Звідси і назва
району. Він, у свою чергу, з’єднується на півночі з районом «Свіжа
вода». Коли його відкрили, у більшості ходів була вода, що і дало назву
району.

У районі «Глобусів», у галереї «Циклоп», був обладнаний перший в
історії печери підземний базовий табір.

На південному заході район «Глобусів» через один-єдиний прохід
з’єднується з «Новим» районом, його ще називають «Центральний». Це
найбільший район. Довжина його лабіринту становить 48,3 км. У
центральній і південній частині району найгустіша мережа лабіринтів
усієї печери. Стіни галерей переважно темні, укриті білосніжними
кристалами. На перехресті різних ходів унаслідок обвалів виникли великі
гроти та зали, завалені великими брилами. У цій частині печери
спостерігається дво-і навіть триповерхова будова.

На захід від «Нового» тягнеться «Далекий» район. Загальна його довжина
22,151 км. Стіни тут переважно білі, місцями вкриті прозорими
кристалами. Тут є дуже великі галереї. Наприклад, «Аспірантська» має
довжину 180 м при ширині 15 м. Дуже багато завалів. І ось, пройшовши
останній завал, потрапляєш у прямі, рівні коридори, де можна йти на
повний зріст, не дивлячись під ноги. Стіни золотисто-жовті, інколи білі.
Це район «Озерний». На півночі його є великий зал із завалом.
Спустившись униз, можна побачити підземне озеро, яке заходить під стіну.
Найцікавіше те, що рівень води в цих озерах від дня відкриття жодного
разу не змінювався, тоді як в інших районах «Оптимістичної» він
коливається з амплітудою до двох метрів. Кристали в цьому районі не дуже
великі, але їх багато. На стінах — голки, їжаки, а підлога неначе вкрита
снігом.

Найпривабливішим вважається «Заозерний» район. Великі об’єми,
різноманітні кольори стін та зводів — стрічки темні, світлі, червоні,
жовті, якісь кола, зигзаги. І все це з кристалів різної величини. Від
маленьких, як іній, до великих.

З останніх сенсацій є те, що в печері знайдений зал, покритий
гелектитами. Це витягнуті кам’яні «пальці», які ростуть у різних
напрямках, вигинаються під будь-яким кутом, не підпорядковані силі
тяжіння. Донедавна багато спеціалістів вважали, що в сульфатних печерах,
таких як «Оптимістична», їх не може бути (гелектит утворюється з
кальциту). Але вони там є і досить великих розмірів.

Для багатоденних подорожей під землею підземні табори забезпечують
запасом продуктів, примусами, є всі умови для ночівлі та приготуванні
гарячої їжі. Досвідчені спелеологи, які більшу частину життя присвятили
дослідженню «Оптимістичної», подбають про безпеку подорожі, необхідні
умови відпочинку, зроблять подорож цікавою, такою, що запам’ятається на
все життя…

музеї тернопільської області

Денисівський краєзнавчий музей

Денисівський краєзнавчий музей відчинив свої двері 20 вересня 1967 року.
Спершу він був розташований у двох кімнатах місцевої школи. А
ініціатором його створення була письменниця, яка жила в цьому селі –
Іванна Блажкевич (1886-1977). Пізніше львівська письменниця, лауреат
премії ім. Тараса Шевченка Ірина Вільде під час перебувань своєї подруги
по перу Іванни Блажкевич у книзі відгуків почесних гостей цього музею
зробить такий запис: “Вважаю за велику честь для себе відкривати
сторінку вражень відвідувачів історико-краєзнавчого музею при
Денисівській школі. Музей ваш, якому рости ще й рости, згодом напевне
переросте стіни сьогоднішнього приміщення, зробив на мене приємне
враження… Денисів, 17 жовтня 1970 року”. Під цим текстом підписалася
також тоді ще репресована письменниця Ольга Дучимінська (1883-1988).

І дійсно, омріяне стало дійсністю. 1984 року Денисівський краєзнавчий
музей було перенесено в будинок визначного музичного та
культурно-громадського діяча Галичини о. Йосипа Вітошинського
(1838-1901). І хоч функціонував він на громадських засадах, проте з року
в рік його фондовий доробок постійно зростав. З перебігом часу,
Постановою колегії Міністерства культури україни від 14 липня 1989 року,
йому було присвоєно звання “Народний музей”, а з 1 жовтня 1993 року він
став державний – відділ Тернопільського краєзнавчого музею. Відповідно
до бюджетного кодексу України управління культури облдержадміністрації з
1 січня 2002 року всі музеї області в т. ч.й Денисівський переведені у
відомства райвідділів культури.

Сьогодні Денисівський краєзнавчий музей вже розміщений у дев`яти
кімнатах. Приваблюють у ньому на високому професійному рівні виготовлені
експозиції: “Козацькому роду –нема переводу”, “Українське Січове
Стрілецтво”, “Українська Народна Республіка”, Українська повстанська
Армія”, “ Репресовані й реабілітовані”, “Літературно-мистецький Денисів”
(розділи про письменників-земляків – Іванну Блажкевич, Михайла Шарика,
Тетяну Федорів, Богдана Мазепу, Євгена Бородієвича, перекладача Ілька
Кузіва, фольклориста Григорія Глинку, видатного музичного діяча о.
Йосипа Вітошинського), “Інтер’єр селянської хати кінця ХІХ ст.”, “Перша
світова війна”, “Діорама: Україна повстала”, “Друга світова війна”,
“Діяльність ОУН-УПА”, “Повоєнні десятиліття: заснування колгоспу,
евакуація людей із Лемківщини , Холмщини, Посяння, Поляшшя”, “Освіта”,
“Культура”, “Культурно-громадські та політичні організації”, “Наша
славна діаспора”.

Якщо порівняти багатства цього краєзнавчого музею з другими музеями,
які навіть існують більше років та розміщені в районних центрах то за
естетичним смаком, красотою і багатством Денисівський музей домінує в
кращих. Його нинішній основний та допоміжний фонд становить понад 7
тисяч експонатів. А це 206 предметів декоративно-прикладного мистецтва,
2010 примірників рідкісних книг, вартісних рукописів та цінних
документів, 523 одиниці нумізматики в т. ч. й нові українські ювілейні
та пам’ятні монети, 866 старих і цінних фотографій, немала кількість
речових предметів, витворів образотворчого мистецтва, археологічних
знахідок, технічних засобів тощо.

Враховуючи цей великий духовний потенціал, у музеї постійно
влаштовуються виставки присвячені визначним людям та подіям до їхніх
ювілейних дат, завідувачем музею читаються лекції та проводяться
тематичні уроки. Часто музей організовує цікаві зустрічі-знайомства з
письменниками, композиторами, художниками, артистами та іншими творчими
людьми України. Про роботу, яка проводиться цим закладом культури можна
прочитати в найрізноманітніших органах преси, почути по радіо, побачити
по телебаченню. По матеріалах Денисівського краєзнавчого музею студенти
пишуть та захищають свої курсові й дипломні роботи, а науковці черпають
енергію та беруть цінні скарби для написання наукових праць, тому що
крім предметного складу оберегів історії, цей заклад виконує функцію й
наукової лабалаторії.

Завдяки цьому фактору Денисівський краєзнавчий музей давно вийшов за
межі Тернопільської області. З книжок відгуків почесних гостей ми
довідуємось, що його багатствами та красотою захоплені відвідувачі з
Канади, США, Австрії, Німеччини, Австралії, Франції, Англії, Польщі,
Чехії, Росії, Латвії, Естонії та інших країн світу.

Сьогодні згідно штатного розпису в Денисівському краєзнавчому музеї
працює чотирьох чоловік: директор, зберігач фондів, сторож та
прибиральниця.

2002 року Денисівський краєзнавчий музей визнано кращим сільським
музеєм області.

Контакти: 47600, Україна, Тернопільська область, Козівський район,
с.Денисів. Тел. (03547) 2-85-16. Директор музею – HYPERLINK
“http://ukr-tur.narod.ru/personalii/ukrgeo/s/savakbm/savakbm.htm” Савак
Богдан Маркіянович  

Геологічний музей географічного факультету

тернопільського національного педагогічного університету ім.В.ГНатюка

 Основою для створення геологічного музею послужили зразки мінералів,
гірських порід та скам’янілих решток тварин і рослин, зібраних автором
протягом чотирьох десятиріч роботи (починаючи з 1960 р.) в колишньому
Кременецькому, а з 1969 року в Тернопільському державному педагогічному
інституті. Значну допомогу в зборі зразків, особливо рудних мінералів
надали близькі друзі-геологи, що працювали в різних регіонах України та
колишнього СРСР (А.Богуцький, Ю.Ляхов, М.Павлунь, В.Харкевич та ін.). За
станом на 1.01.2004 р. в музеї нараховується понад 1100 експонатів. Тут
є зразки з Поділля, Карпат, Донбасу, Полісся та інших регіонів України,
а також з Казахстану, Середньої Азії, Забайкалля, Кавказу, Уралу,
Хібінських гір тощо. В останні роки (починаючи з 2001 р.) музей
поповнився колекцією порівняно рідкісних і оригінальних зразків гірських
порід – травертинів, зібраних і опрацьованих нами спільно з асистентом
кафедри фізичної географії О.Волік.

До 1977 року зібрані експонати зберігалися в основному в кабінеті
геології у спеціальних скляних шафах, призначених для медичних
препаратів та інструментів, решта – у підсобних приміщеннях кафедри.
Після завершення будівництва нового начального корпусу інституту у 1997
р. і переведення у нього кабінету геології, розпочато підготовку до
створення геологічного музею.

Ректором інституту О.Явоненком було дозволено використати для
експозицій музею центральну рекреацію п’ятого поверху, що розташована
поруч з кабінетом геології, та виділено кошти для оплати за виготовлення
спеціальних шаф з вітринами для експозицій і зберігання зразків. Завдяки
тому, що нами в екстреному порядку, практично за одну ніч, було
підготовлено ескізи шаф і вчасно їх подано на Тернопільську меблеву
фабрику, усі 15 штук шаф були виготовлені за порівняно короткий термін,
всього за один місяць, і в них розміщено більшість експонатів. Згодом,
професійний художник Олександр Синельников намалював серію картин із
зображенням палеоландшафтів та окремих видів рослин і тварин, що
населяли наш край в геологічному минулому.

Остаточно музей було сформовано у 1991 році, коли було виготовлено і
встановлено дві таблиці та дванадцять майстерно виготовлених художником
картин, що відображають палеоландшафти основних етапів розвитку Землі.
Причому більшість палеоландшафтів, показаних на картинах, максимально
наближені до реальних умов, які були у ті часи у нас на Поділлі. На них
показано такі види рослин і тварин, рештки яких знайдено тут у викопному
стані.

Щорічно музей відвідують сотні студентів університету, учнів шкіл міста
Тернополя і області та численні гості університету.

Геологічний музей став одним з джерел збагачення студентів та учнів
знаннями про рідний край, виховання любові до нього. Він відіграє
суттєву педагогічну роль в естетичному, моральному, екологічному, і чи
не найбільшу – в патріотичному вихованні молоді.

Нині, коли український народ вступив у нову еру свого історичного
розвитку в Україні розроблена і реалізовується державна національна
програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) в якій одним із пріоритетних
напрямків є “формування національної свідомості, любові до рідної землі,
свого народу, бажання працювати для розквіту держави, готовності її
захищати”, навчально-виховна роль краєзнавства особливо зростає.

Геологічний музей географічного факультету є однією з форм пропаганди
краєзнавчих знань. Він містить сотні зразків мінералів, гірських порід і
викопної фауни та флори, зібраних переважно на території Тернопільської
області. Серед них є унікальні зразки кристалів кальциту, які
зустрічаються лише у 3-4 – х місцях світу, ряд різновидностей гіпсів із
знаменитих Подільських печер, добре збережені рештки викопної фауни і
флори з різних періодів історії Землі тощо. Ці природні утворення нікого
не залишають байдужими. У процесі їх вивчення у студентів не лише
формуються глибокі знання, але й естетичні смаки, збуджується інтерес до
пошуків, досліджень і любов до прекрасного.

Відділи музею

1. Відділ “Історія геологічного розвитку Землі”

Експозиція першого відділу починається із схеми, на якій показано
процес формування Землі та інших планет Сонячної системи за О.Ю.Шмідтом.
поряд розташована геохронологічна таблиця, на якій подано поділ історії
Землі на окремі відділи часу (ери і періоди та їх тривалість), а за нею
– у хронологічній послідовності експонуються дванадцять картин, що
відображають найтиповіші палеоландшафти окремих періодів історії Землі.

На першій з них (“Архейська ера”) показано уявний фрагмент ділянки
земної поверхні в археї: відбувається сильна вулканічна діяльність, лава
розтікається по поверхні Землі, застигає, перетворюючись у гірські
породи; рельєф створений вулканічною діяльністю, схожий на сучасний
рельєф Місяця.

На другій картині (“Кембрійський період”) показана ділянка дна
кембрійського моря з характерними для цього часу видами організмів
(трилобітів, губок, медуз, що плавають над заростями водоростей). Це
було близько 500 млн. років тому.

На третій картині (”Девонський період”) зображено середньо девонський
ландшафт (405-350 млн. років тому). Рослини в цей час уже поступово
завойовували сушу, хоч ще зосереджувались в основному біля водних
басейнів, бо вони були споровими і для їх розмноження необхідна вода. На
картині показано різні види псилофітів, хвощів, плаунів і папоротей.
Судячи за викопними рештками рослин, подібний ландшафт був в девонському
періоді у Придністров’ї. Рештки викопних рослин цього періоду
(псилофітів, плауноподібних, членистостеблових та папоротеподібних)
виявлено біля сіл Вістря Монастирського, Устя-Золоте Заліщицького
районів Тернопільської області.

На четвертій картині (“Кам’яновугільний період”) зображено ділянку
лісового масиву кам’яновугільного періоду (близько 350-285 млн. років
тому). Найхарактернішими рослинами цього лісу були деревовидні плауни
лепідодендрони з могутньо розгалуженими кронами, стрункі високі
сигілярії та хвощі, що досягали 20-30 м висоти, під цими
деревами-велетнями росли у великій кількості мохи, кущисті і повзучі
плауни та папоротники. Найвищими деревами кам’яновугільних лісів були
так звані кордаїти, що відносилися до голонасінних рослин. Вони досягали
висоти 40 м, мали гладкий стовбур і сильно розгалужену крону з довгими
стручковидними листками. З усіх цих рослин, що буйно росли в умовах
теплого вологого клімату, утворились великі поклади кам’яного вугілля в
Донбасі, Львівсько-Волинському та інших басейнах. Натуральні відбитки
листків папоротей та обвугленої кори лепідодендрона виставлені в одній з
вітрин в середині другої половини зали музею.

Відбитки листків папороті

На п’ятій картині (“Пермський період”) показано типовий ландшафт
останнього періоду палеозойської ери (285-230 млн. років тому). Тут ще
збереглися окремі представники кам’яновугільної флори, але переважаючими
вже стали голонасінні та хвойні рослини. На території України в цей час
переважала суша.

На шостій картині, що експонується на початку другої половини зали
музею, зображено типовий ландшафт середини мезозойської ери (140-130
млн. років тому). Рослинний покрив суттєво відрізняється від рослинного
покриву попередніх періодів. Провідними типами флори в ньому стали нові
голонасінні рослини: саговики (як низькі з короткими кулястими або
бочковидними стовбурами, покритими великими квітками різного кольору,
так і деревовидні форми), хвойні, гінгкгові та ін. У вологих тінистих
місцях і по берегах водних басейнів ще росли різні папоротники і хвощі,
але вони вже не досягали таких великих розмірів і не користувались таким
широким розповсюдженням, як в палеозої.

На сьомій картині (“Юрський період”) на фоні середньо мезозойського
ландшафту показано диплокока, одного з представників гігантських
наземних ящерів з групи динозаврів, довжина тіла якого досягала 27 м, а
вага до 60 т. живилися вони переважно рослинною їжею. Більшу частину
свого життя проводили у воді.

На восьмій і дев’ятій картинах (“Неогеновий період” і “Динотерій”)
зображено типовий ландшафт неогенового періоду (близько 20-15 млн. років
тому) і на їх фоні одного з представників тодішніх хоботних тварин –
динотерія. Серед рослин тут переважали листопадні форми (бук, граб, дуб,
клен, каштан) та хвойні.

Динотерій – вимерлий представник хоботних, дещо подібний до сучасних
слонів. Довжина його тіла становила понад шість метрів, а висота – 5
метрів. Вага тварин досягала 6-7 тон. Шкіра була гладкою і безшерстою,
бо в цей час клімат був теплий та вологий і шерсть динозаврам, як і
сучасним африканським та індійським слонам, була не потрібна. Повний
скелет динотерія знайдено у 1963 р. в неогенових відкладах біля смт.
Гусятина, він зберігається у геологічному музеї НАН України в Києві.
Окремі кості виявлено у Зборівському районі, вони зберігаються в
експозиції Тернопільського обласного краєзнавчого музею.

На десятій картині (“Четвертинний період”) показано типовий ландшафт
четвертинного періоду (плейстоцену), а поруч, на одинадцятій – загальний
вигляд однієї з дуже поширених тварин – мамонта.

Мамонт – це гігантська хоботна тварина – сучасник людини кам’яного
віку. У пізньому плейстоцену (40-10 тис. років тому) мамонти густо
населяли територію Поділля і майже всієї Європи. За своїм виглядом вони
нагадували сучасних слонів. Тіло мамонта висотою 3,5 м було покрите
довгою і густою шерстю. Голова велика з хоботом і двома зігнутими
бивнями довжиною до двох метрів. Вуха маленькі, покриті шерстю, хвіст
короткий.

Мамонт

У цей період, коли мамонти бродили по широких просторах Поділля, тут
був холодний і засушливий клімат, який дещо нагадував сучасний клімат
Якутії. В умовах такого клімату розвивався особливий при льодовиковий
комплекс рослинності, утворений поєднанням тундрових, лісових і степових
угруповань. Мамонти живилися дрібними гілками хвойних і листяних дерев
та небагатою трав’яною рослинністю.

Рештки скелетів мамонтів (зуби, бивні, стегнові кістки) порівняно часто
зустрічаються у четвертинних відкладах нашого краю, їх можна бачити у
краєзнавчих музеях Тернополя, Кременця. Є вони і у вітринах нашого
музею.

Завершується експозиція першого відділу музею картиною на якій показано
групу первісних людей кам’яного віку плейстоценового ландшафту.

Первісні люди ка’мяного віку

2. Відділ”Мінералогія”

У відділі “Мінералогія” експонуються зразки мінералів, які вивчаються в
університетських курсах геології, географії, хімії та біології. Для
більшості мінералів у вітринах виставлено по декілька зразків, які
відрізняються між собою кольором, розміром кристалів та іншими ознаками.
Вони розміщені у дев’яти шафах

Перша з них скляна у вигляді чотиригранної призми розташована
посередині першої половини зали музею, решта – вздовж стін.

У першій шафі на скляних полицях експонуються основні форми кристалів
мінералів та їх агрегатів (скупчень): друзи, дендрити, конкреції, жеоди
та ін.

Друза піщанистого кальциту

Найбільш ефектними серед них є друзи кальциту, самородної сірки,
кам’яної солі, целестину, галеніту; конкреції фосфориту і марказиту та
гіпсові і арагонітові троянди – скупчення пластинчастих кристалів у
вигляді квітів троянд. Тут є добре сформовані монокристали гірського
кришталю, моріону, гранату, турмаліну, самородної сірки і галіту.
Кальцит представлений двома різновидностями: медово-жовтими прозорими
кристалами довжиною 10-12 см та сірими піщанистими. Головною особливістю
останніх є те, що вони густо пронизані дрібними піщинками кварцу,
кількість яких досягає 2/3 їх ваги, і при цьому кристали повністю
зберігають свою форму. Подібні кристали піщанистого кальциту виявлені
лише у трьох місцях світу (у Франції біля міста Фонтенбло, США і в нас
біля Шумська). У літературі вони відомі ще під назвою фонтебловські
пісковики від міста Фонтенбло, де вперше були знайдені. У музеї поруч з
шафою є декілька зразків, найбільший з них вагою близько 100 кг. Це
унікальний зразок, він немає собі рівних у жодному з відомих музеїв
України та СНД.

У цій же шафі експонуються оригінальні друзи кам’яної солі з
Прикарпаття з добре вираженими кубічними кристалами, гіпсові троянди з
Керченського півострова, арагонітові троянда з Алжиру, конкреції
фосфоритів з Поділля та інші зразки.

Гіпсові троянди

У вітринах наступних п’яти шаф, розташованих вздовж стін, зразки
мінералів розміщені згідно з існуючою класифікацією, за якою вони
вивчаються на лабораторних заняттях, починаючи з типу простих сполук і
закінчуючи силікатами. У першій зліва шафі експонуються прості сполуки
(графіт, сірка, золото в породі), сульфіди (галеніт, сфалерит, пірит,
марказит, халькопірит, молібденіт, кіновар, антимоніт).

У другій шафі – галоїди: кам’яна і калійні солі зі Солотвино
(Закарпаття), Калуша, Борислава та декілька різнобарвних зразків
флюориту з Забайкалля.

У третій – оксиди і гідрооксиди: кварц (прозорий гірський кришталь і
темний – моріон), магнетит, гематит, лімоніт, ільменіт, хроміт та
боксит.

У четвертій шафі – карбонати (кальцит, доломіт, малахіт, азурит) та
сульфати (гіпс, барит і целестин). Милують око дрібні жовтуваті кристали
кальциту з с. Лучки Тернопільського району, що утворюють скупчення у
вигляді щітки, великі видовжені кристали з с. Жукова Бережанського
району та уламки кристалів з добре вираженою спайністю з Кара-Дагу. На
нижньому східці вітрини лежать великі зразки кристалічного та прозорого
пластинчастого гіпсу з Кривченської печери Борівського району.

У п’ятій шафі виставлено зразки фосфатів (апатит і фосфорит) та
силікатів (берил, тальк, ортоклаз, егірин і азбест).

Мінералогічний відділ завершується вітриною, в якій експонуються зразки
напівдорогоцінних та дорогоцінних каменів. Тут можна побачити гарні
смугасті уральські яшми, водно прозорий гірський кришталь, фіолетовий
аметист, синій лазурит, фіолетовий чароїт, жовтий янтар та інші
мінерали, що використовуються для виготовлення різноманітних прикрас.
Вони зібрані в різних регіонах колишнього СРСР (на Уралі, в Казахстані,
Забайкаллі, Алтаї та інших місцях).

3. Відділ “Корисні копалини”

Цей відділ представлений лише трьома вітринами. У першій з них
виставлено зразки залізних руд з Криворізького залізорудного басейну
(магнетит, гематит і їх різновидності) та вміщаючих порід (кварцити,
амфіболіти, талькові і хлоритові сланці). На нижньому східці вітрини
демонструється зразок керну, одержаний зі свердловини, пробуреної на
родовищі.

У другій вітрині виставлено зразки кухонної та калійних солей з
Калушського родовища у Прикарпатті. Тут можна побачити: галіт, сильвін,
сильвініт, каїніт, лангбейніт та інші солі. Кольорові світлини дають
уявлення про їх розробку.

У третій вітрині цього відділу поміщено сировину для чорної і
кольорової металургії у такому обсязі, як вона вивчається за шкільною
програмою.

4. Відділ “Гірські породи”

Цей відділ складається з трьох частин: осадові гірські породи
Тернопільської області, магматичні і метаморфічні гірські породи та
облицювальні матеріали. Гірські породи тернопільської області виставлені
у чотирьох вітринах і розміщені у віковій послідовності від найдавніших
силурійських до наймолодших четвертинних. Тут є можливість побачити всі
основні різновидності осадових гірських порід, що беруть участь в
геологічній будові області (силурійські вапняки і глинисті сланці;
девонські пісковики, алевроліти, аргіліти і доломіти; юрські вапняки і
конгломерати; крейдові мергелі, біла писальна крейда і крем’яні
конкреції; палеогенові глауконітові піски та неогенові вапняки, піски,
пісковики, гіпси і глини). Четвертинні відклади (лесовидні суглинки,
піски, галька і торф) займають окрему (четверту) вітрину і експонуються
разом з рештками костей хребетних тварин (мамонтів) та кам’яними
знаряддями праці людей кам’яної доби (сокирами, скребками, нуклеусами
тощо).

У п’ятій вітрині експонуються зразки відполірованих облицювальних
матеріалів (плиток) з порід різних генетичних типів: магматичних,
метаморфічних і осадових. Тут можна побачити гарні рожеві і сірі
граніти, темно-сірі та чорні габро й лабрадорити з Житомирської області,
базальти з Рівненської області, білі, сірі, рожеві і смугасті мармури із
Закарпаття, вапняки і доломіти з Тернопільщини тощо.

Експозиція зразків гірських порід різних генетичних типів продовжується
в кабінеті геології (кімн. № 152). Тут виставлено натуральні зразки
магматичних, метаморфічних та осадових порід з різних регіонів не лише
України, а й СНД.

5. Відділ “Палеонтологія”

Скам’янілі рештки тваринних і рослинних організмів розміщені для показу
на одній з вітрин поруч з четвертинними відкладами та у трьох скляних
шафах. На вітрині виставлено зразки різних видів безхребетних, переважно
молюсків, брахіопод, морських лілій і частково коралів з відкладів
різного віку, що відслонюються на території області. Особливо багато є
черепашок двостулкових і черевоногих молюсків з неогенових відкладів яру
Жаб’як, що у Збаразькому районі. Вони відрізняються винятково доброю
збереженістю, не дивлячись на свій більш ніж двадцятимільйонний вік. У
цій же вітрині є рештки морської фауни з крейдових та девонських
відкладів різних районів Поділля.

Черепашки молюск у кремені

У скляній шафі призматичної форми, що розташована посередині другої
половини зали розміщені переважно великі зразки решток викопних
організмів. Серед них: відбиток на крейді черепашки іноцерама до 30 см у
поперечнику, внутрішні ядра спірально закручених черепашок головоногих
молюсків амонітів, відбиток плазуна на неогеновому пісковику з Карпат,
сучасний корал з Охотського моря та ін.

Черепашка іноцерамуса у кремені

На верхній полиці у цій же шафі унікальні зразки з добре вираженими
відбитками листків кам’яновугільних папоротників та відбиток кори
лепідодендрона з Донецького басейну, а також тут представлені добре
збережені панцери морських їжаків з крейдових відкладів Кременця та
Каменя-Каширського.

Морський їжак

Поруч у другій скляній шафі експонуються: два великі зуби і уламки
костей дорослого мамонта з Кременеччини, великі уламки ядер головоногих
молюсків з нижньодевонських відкладів околиць Чорткова, зуб акули з
неогенових відкладів Зборівщини, відбиток морської риби з неогенових
відкладів с. Добривод Збаразького району та декілька відбитків
трилобітів з силурійських відкладів Придністров’я.

Скелет морської риби

Повна колекція скам’янілостей представників різних типів морських
безхребетних, які вивчаються на заняттях з геології експонується у
скляній шафі в кабінеті геології (кім. 152).

6. Відділ “Травертини”

Травертини – надзвичайно цікаві у пізнавальному та науковому
відношеннях карбонатні осадові гірські породи. Вони відкладаються лише
при певних умовах з джерельних вод збагачених бікарбонатом кальцію
(Ca(HCO3)2). Ці породи характерні виключно для останнього четвертинного
періоду історії Землі. На Україні вони найбільше поширені у Середньому
Придністров’ї та частково в Криму. У цих породах часто зустрічаються
рештки деревних та трав’янистих рослин, черепашки наземних молюсків та
кості хребетних тварин. Вивчення цих решток має велике значення для
відтворення палеогеографічних умов часу відкладання травертинів.

Зразки травертинів експонуються у одній з скляних шаф у середній
частині музею. Тут можна наочно переконатися як тепер відкладається
карбонат кальцію на мохах, як він відкладався у минулому на опалих
листках і гіллях дерев, стеблах болотних рослин тощо. Цей відділ
постійно поповнюється новими зразками, які вивчають працівники кафедри,
починаючи з 2000 року.

Крім експонатів описаних вище відділів, в музеї велика частина зразків
виставлена на окремих підставках, зокрема: три великі конкреції з
кристалами піщанистого кальциту, жеода з кристалами прозорого кальциту,
уламок стовбура скам’янілого дерева, гранітні валуни з льодовикових
відкладів Волині та ін.

Контакти: 46027, Україна, Тернопіль, вул.М.Кривоноса, 2, Тернопільський
національний педагогічний університет ім.В.Гнатюка, географічний
факультет (5-й поверх). Керівник музею – Дем’янчук Петро Михайлович.
Телефон: (0352) 43-61-54 (деканат ГФ). 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter