Реферат на тему:

Теоретико-методологічні засади формування соціальної географії України

План

1. Поняття “соціальна географія”.

1.1. Предмет і об’єкт дослідження соціальної географії. Методи
досліджень соціальної географії України.

1.2. Завдання соціальної географії.

1.3. Місце соціальної географії в системі географічних наук. Соціум,
суспільство як основа розвитку соціальної географії.

2. Структурні складові соціальної географії України:

а) географія освіти;

б) медична географія;

в) географія діяльності;

г) географія побуту;

д) географія способу життя;

е) географія культури;

є) географія злочинності;

ж) рекреаційна географія

з) сакральна географія;

и) політична географія.

3. Становлення і розвиток соціальної географії України.

4. Сучасні проблеми утвердження і розвитку соціальної географії України.

– 1 –

Однією з складових суспільної географії України є соціальна географія.
Необхідність її виокремлення з складу соціально-економічної географії
пов’язано з тими трансформаційними процесами, що відбуваються в нашому
суспільстві сьогодні. Людський фактор, з своїми потребами, особливостями
існування, в світовій науці вже давно стоїть на першому місці, а в нас
цей процес становлення тільки відбувається.

В загальному вигляді сучасна соціальна географія України досліджує на
мезо- та мікрорівнях закономірності територіальної організації
соціальної сфери, а також споживання матеріальних та духовних благ, що
їх створило суспільство, виявляючи таким чином географічні відмінності в
характері життя суспільства.

До ключових проблем будь-якої науки незмінно належить питання про її
місце серед інших наук, про об’єкт і предмет вивчення, цілі та завдання,
підходи і методи дослідження, способи і засоби застосування результатів
дослідження в практиці тощо.

Центральним об’єктом дослідження соціальної географії є людина, людський
соціум, суспільні групи, територіальні та інші спільності людей. Але не
забуваймо, що ці ж об’єкти вивчаються і іншими науками (антропологія,
медицина, біологія, суспільствознавство). А це означає, що коли людина,
соціум у цілому чи група людей виступають у якості об’єкта дослідження
соціальної географії, то вони опиняються у специфічній ролі.

По-перше, вони виступають у ролі об’єкта географічної науки. А як
відомо, об’єктом географічної науки є будь-яке утворення чи явище (стан,
відносини, процес) на земній поверхні, яке відповідає найважливішим
методологічним принципам географії: територіальності, комплексності,
впливає на розвиток чи стан географічної оболонки, а його вивчення дає
додаткові, нові знання про цю оболонку.

По-друге, людина, суспільство чи інші групи людей розглядаються
суспільною географією у певному, властивому для цієї науки, аспекті
дослідження. Для географії, а правильніше буде сказати, для соціальної
географії, характерний геопросторовий аспект досліджуваних явищ. З поміж
інших географічних дисциплін соціальна географія вирізняється в першу
чергу через те, що досліджує інтереси людини, мотивацію її поведінки,
взаємодію і взаємозв’язки людини з соціальними та іншими групами
суспільства в територіальному аспекті.

Отже, об’єктом дослідження соціальної географії є також соціальна сфера
в просторовому вимірі.

Соціальна сфера – відносно самостійна сфера життєдіяльності суспільства,
яка охоплює відносини між соціальними спільностями, всередині цих
спільностей, між окремими особами, які займають різне положення в
суспільстві й беруть неоднакову участь в його соціальному житті. Саме в
цій сфері протікає соціальне життя. Тут реалізуються соціальні потреби
та інтереси соціальних груп і спільностей, відносини суспільства й
особи, вона охоплює умови праці, здоров’я та дозвілля. Основними
структурними компонентами соціальної сфери є соціальна структура,
соціальні відносини і матеріальні утворення, які їх закріплюють.
Соціальну сферу складають соціально-побутові умови життя людей, система
освіти, охорона здоров’я, культура, соціальне забезпечення тощо.

Предметом дослідження соціальної географії є територіальний аспект
соціального розвитку в конкретних суспільно-історичних умовах,
відмінності в темпах і пропорціях відтворення територіальних структур.
Вона вивчає соціальну сферу в регіональному вимірі, тому предметом її
дослідження є територіальна організація соціальної сфери.

Соціальна географія досліджує також регіональні відмінності в умовах
життя людей (природні, економічні, соціальні) і шляхи вирівнювання
рівнів життя між різними районами і типами поселень та регіональні
відмінності відтворення населення і трудових ресурсів, просторові
переміщення людей. Крім того, вона вивчає також поведінку населення і
його різних груп в тій чи іншій місцевості залежно від зміни ринку,
розміщення нових сфер застосування праці, підприємства сфери послуг,
погіршення навколишнього середовища.

Тенденція соціологізації географічної науки пов’язана з такими аспектами
(на думку А.В. Степаненка та Я.Б. Олійника). По-перше, переходом до
ринкових відносин, які супроводжуються більш прискореним розвитком
соціальноорієнтованої економіки і більш повним задоволенням соціальних
потреб людини. По-друге, розширенням соціальних потреб науки, а також
дослідження соціальних аспектів територіальної організації суспільства.
По-третєзані з територіальної організації суспільства не можуть
ефективно вирішуватись без соціальних факторів.

– 1.2 –

Як і кожна наука, соціальна географія ставить перед собою низку завдань,
що відбивають потреби суспільства і необхідність реалізації соціальної
політики держави; ці завдання, за А.В. Степаненком та Я.Б. Олійником [
с. 28-29], можна сформулювати в наступній позиційній послідовності:

1) аналіз умов, причин і факторів, які викликають порайонні відмінності
соціальних явищ та процесів, визначення характеру і ступеня їх впливу,
встановлення ієрархії факторів за напрямом і силою впливу;

2) дослідження різних структур (освітньої, професійно-кваліфікаційної,
сімейної та ін.) соціальних спільностей районів різних таксономічних
рангів. Основну увагу при цьому слід звернути на мікрорайонний аналіз,
оскільки він дає змогу виявити безпосередні взаємозв’язки між
економічними, природними, демографічними і соціальними складовими
суспільно-територіальних утворень;

3) визначення рівнів соціального розвитку районів;

4) аналіз географічних проблем способу життя населення
соціально-територіальних спільностей при вивченні яких важливо виявити
типові і своєрідні риси в різних районах;

5) розробка теоретичних і методичних питань соціально-географічного
прогнозування, регіональної соціальної політики;

6) в умовах ринку на передній план досліджень соціальної географії
виходять соціальні проблеми;

7) інформування суспільства про стан соціального розвитку в
регіональному вимірі.

Головним завданням соціальної географії є визначення рівнів соціального
розвитку населення мікро-, мезо- і макрорайонів, розробка питань
соціально-географічного районування території країни. Важливе місце має
бути відведено виявленню масштабів і глибини соціально-регіональних
особливостей та відмінностей, розуміння механізму їх утворення і пошуку
ефективних шляхів ліквідації соціальної нерівності. Саме в рамках
соціальної географії можна визначити раціональні форми взаємозв’язку між
соціальної і територіальної сторонами організації суспільного життя.

Таким чином, розробка наукових основ просторової організації
суспільства, його удосконалення, вивчення територіальних суспільних
систем виступають як пріоритетні завдання соціальної географії.

– 1.3 –

Місце соціальної географії в системі наук визначається тією роллю, яку
вона виконує в житті суспільства. Соціальна географія в системі наук,
які вивчають соціально-територіальні відмінності, займає вузлове
положення. Вона тісно пов’язана з різними суспільними регіональними
науками, а також з природничо-географічними, насамперед з соціологією,
економікою, іншими гуманітарними науками.

На становлення та розвиток суспільства в цілому, соціальної географії
зокрема впливає багато факторів. Ще древньогрецькі вчені (Платон,
Арістотель) вважали, що розвиток суспільства визначається природнім
середовищем. В XVIII – XIX ст. таке мислення дістало назву
“географічного детермінізму”, а його головними представниками були К.
Ріттер, Г. Плеханов, Ф. Ратцель, котрі дотримувались думки, що розвиток
суспільства, здатність його членів до праці, творчості залежить від
природних умов того середовища, в якому вони живуть.

Радянська економічна географія, включно з українською географічною
школою, не приділяла достатньої уваги вивченню географічних аспектів
соціальних проблем, а тому відстали в розвитку даного напрямку
географічної науки.

Підвалини соціальної географії в Україні закладались С. Рудницьким.
Першу спробу він зробив виокремивши антропогеографію як окрему
сукупність географічних дисциплін у складі географії людини, географії
культури, економічної географії та політичної географії (детально цю
проблему розглядатимемо в 3-ому пит.).

– 3 –

У будь-якому суспільстві, незалежно від волі і бажання його членів,
формуються зачатки соціально-географічних знань. З глибини віків
доходять вони до нас у формі усних переказів, епосу, народних пісень
тощо.

Ми опустимо період становлення української державності до кінця I тис.
по Р. Хр., а зупинимось вже на IX-X ст., коли українська культура і
наука довший час перебували під впливом Візантії. З одного боку це мало
позитивне значення: візантійці зуміли консолідувати в собі багатство
знань в першоджерелах, досвіді, поняттях, традиціях Пд. Європи та
Передньої Азії, а з іншого боку такий стан речей негативно позначився на
розвитку власної культури, науки, на нагромадження різного роду сучасних
для того часу знань, в т.ч. і соціально-географічних.

Великі соціальні і соціально-географічні матеріали знаходимо у письмових
пам’ятках древньоруської держави –“Повісті минулих літ”, “Київському” та
“Галицько-Волинському літописах”, “Слові о полку Ігоревім”, “Повчання
Володимира Мономаха своїм дітям”, “Руській правді”, “Слові про закон і
благодать” Іларіона. Так, соціальна і економічна нерівність юридично
була закріплена в збірці законів “Руська правда” (XI ст.), з якої видно,
що за різні злочини передбачалось різне покарання.

Унікальним, виключно українським світовим соціальним феноменом було
українське козацтво, завдяки якому Україна, що не мала власної держави,
фактично існувала тривалий час як унікальне державно-політичне
утворення. Цей феномен існував у географічному просторі, на території
нинішньої України і соціальна географія просто повинна дослідити його з
точки зору соціальної географії.

На середину XVII ст. було опубліковано Г.Л. де Бопланом карту
української території і свою працю “Опис України”. Вона насичена
соціально-географічними фактами, описами життя, побуту, релігійних
переконань козаків та населення України того часу.

Надалі, з повною втратою своєї державності, Україна досліджується в
основному іноземцями і то з метою захоплення земель і для розвитку
промисловості.

Ситуація змінюється в XIX ст., коли починається відчуватись європейська
тенденція потягу до знань, особливо серед молоді заходу України. Так,
з’являються перші географічні факультети (1883р. – у Львівському
університеті). Щоправда соціально-географічні дослідження провадять в
основному вчені, що не зачисляються до географів.

Зокрема, слід відзначити економіко-статистичні (а їх без сумніву можна
віднести і до соціально-географічних) стаття С. Подолинського “Життя і
здоров’я людей на Україні”. Цікавими в цьому контексті є і праці М.
Драгоманова, у яких він звертає увагу на соціальні та
соціально-економічні проблеми того часу.

Заслуговують на увагу і соціально-географічні та статистико-економічні
розвідки В. Навроцького (1847-1882), який проаналізував поділ тодішнього
суспільства на експлуататорів і експлуатованих, вказавши на антагонізм в
їх стосунках.

Великий вплив на становлення соціальної географії мав І. Франко. У його
науковій спадщині центральне місце займала людина, і аналіз соціальних,
соціально-економічних, соціально-географічних умов її проживання на фоні
територіальної організації виробництва і рівня розвитку господарства в
цілому. Саме він був ініціатором створення у Львові в 1883 р.
“Етнографічно-статистичного кружка”. Значущою з даного питання видається
праця І. Франка “Що таке поступ?”, де подається досить цікавий висновок:
“ціла історія людського роду, то властиво і серія здруження людей,
зливання одиниць з дрібних родин у громади, племена та держави”.

Не менш важливою для соціогеографів є наукова спадщина М.
Туган-Барановського, визнаного в світі економіста. Так, у своїй праці
“Психологічні фактори суспільного розвитку” (1904) він поділяє на п’ять
груп потреб людей: 1) фізіологічні – для безпосередньої підтримки життя
і почуття спадковості; 2) статеві; 3) симптоматичні інстинкти і потреби;
4) альтруїстичні; 5) потреби, що ґрунтуються на практичних інтересах.

На увагу соціогеграфів заслуговують праці С. Рудницького
“Антропогеографія”, В. Кубійовича “Атляс України і суміжних земель”,
“Географія українських і суміжних земель”.

Першу спробу виокремлення суспільної географії, як вже згадувалось, С.
Рудницький робить у формі вичленення антропогеографії як окремої
сукупності географічних дисциплін у складі географії людини, географії
культури, економічної географії та політичної географії. У своїй
“Нинішній географії” він пише: “антропогеографія дослідує причинні
зв’язки людини до всіх головних географічних явищ: твердої поверхні,
вод, атмосфери, рослинного і тваринного світу, … що дуже сильно
впливають на царство людини”. Далі він згадує, що людина відносно
звільнилась від впливу природи і сама впливає на природу. С. Рудницький
солідаризує з думкою А. Гетнера, що антропогеографія досліджує
просторові відносини держав і народів і їх зв’язки з природою земної
поверхні. Зауважимо, що згадану вище структуру антропогеографії
практично перенесено на сьогоднішній день, щоправда замінивши термін
“антропогеографія” на соціально-економічна географія”. Щоправда сьогодні
все частіше виокремлюють соціальну географію як блок наукових дисциплін
або гуманізовану і соціологізовану економічну географію.

В період спроб побудови “соціалістичного суспільства”, під впливом
репресій та гонінь, а також виходячи з існуючої на той час ідеології,
соціально-географічні дослідження практично не проводились. І тільки в
кінці 80-х рр. починає формуватись низка нових напрямків
соціально-географічних досліджень: географія діяльності населення (Ю.
Пітюренко, В.Загородній, А. Степаненко, М. Ковтонюк, Л. Шевчук),
географія релігії (О. Шаблій, І. Ровенчак, О. Кучабський) та ін.

– 4 –

Сьогодні, коли Україна переживає не лише складні часи трансформації не
лише суспільних відносин, а й адаптації суспільства до реалій вільного
та конкурентного ринку, перед соціальною географією стоїть низка
важливих проблем, що покликані утверджувати і розвивати її як науку.
По-перше, це вивчення соціально-географічних проблем становлення
Української держави. По-друге, – виявлення соціально-географічних
особливостей кризи в Україні. По-третє, вивчення можливостей розв’язання
проблем територіальної організації соціальної інфраструктури.
По-четверте, дослідити соціально-географічну і
еколого-соціально-географічну складову соціальної політики України.
По-п’яте, проаналізувати регіональні проблеми безробіття в Україні.

Розв’язання цих та інших проблем соціальної географії може бути вагомим
внеском у формування стратегії виходу України з кризи, а отже, в
кінцевому результаті у підвищенні добробуту українського народу.

Література:

1. Голіков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до економічної і
соціальної географії. – К: Либідь, 1996. –С. 206-232.

2. Кубійович В.М. Наукові праці том 1. // упорядник О. Шаблій.
–Париж-Львів :Фенікс, 1996. – С. 415-419, 441-454, 464-506.

3. Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до соціальної географії. – К.:
Знання, 2000. – С. 15-35, 55 — 125.

4. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. – К.: Вища школа . –
С. 46-62.

5. Соціально-економічна географія України / за ред. О.І. Шаблія.
–Львів.: Світ, 2000. – С. 409-417.

6. Соціально-економічна географія України / за ред. О.І. Шаблія.
–Львів.: Світ, 1994. –С. 389 — 391.

Похожие записи