Реферат на тему:

Технології вирощування конкурентоспроможної сільськогосподарської
продукції. Біологічні особливості озимих зернових культур.

Біокліматичний потенціал України в цілому і зони Лісостепу зокрема дає
можливість вирощувати основні види сільськогосподарських культур.
Впровадження розроблених на принципах адаптивного рослинництва
технологій вирощування сучасних сортів є суттєвим засобом збільшення
виробництва продукції рослинництва. Ефективність усіх факторів
інтенсифікації технологій вирощування сільськогосподарських культур
повинна підвищуватися на основі дедалі зростаючого рівня агротехніки.
Сучасні сорти озимих культур характеризуються високим біологічним
потенціалом продуктивності, проте реалізація його у виробничих умовах
досить низька. Сорти з високою потенційною продуктивністю більшою мірою
«сканують» нерівномірний розподіл абіотичних і біотичних факторів
середовища, тому завдання щодо одержання стабільних урожаїв нині набуває
все більшої актуальності. Це потребує перегляду всієї концепції
рослинництва та розробки стратегії адаптивної інтенсифікації
рослинництва, яка ґрунтується на використанні адаптивного потенціалу
всіх біологічних компонентів агроекосистеми.

Одним із найважливіших завдань агропромислового комплексу України в
сучасних соціально-економічних умовах є значне збільшення і стабілізація
виробництва продовольчого та кормового зерна, передусім, зерна провідних
зернових культур. Причини низької ефективності зернової галузі впродовж
останніх років, крім суто економічних факторів, полягають у
недосконалості структури виробництва зерна, використання товарних
ресурсів і споживання останнього, великих його втратах у процесі
виробництва, досить високій собівартості та низькій якості.

Нині в Україні виникає потреба у переорієнтації розвитку зернового
господарства, в тому числі вдосконалення структури посівних площ
зернових культур із метою збільшення частки фуражних культур, яка у
валовому зборі становить близько 45% замість необхідних 65-70%, як у
розвинутих країнах світу. Доцільним є розширення посівних площ під
зернобобовими культурами, що мають важливе значення, не тільки у
виробництві високобілкової рослинницької продукції але й в агротехніці:
добрий попередник під усі культури, позитивний вплив на родючість ґрунту
та ін. Нераціональність структури посівних площ полягає також і в тому,
що відповідно до «закону толерантності» лімітуючим фактором розвитку
організму може бути як нестача, так і надлишок факторів. Стосовно різних
екологічних факторів у кожного виду й сорту рослин існують так звані
межі витривалості, чи пристосувальні градієнти. Вирощування озимих
культур в регіонах із підвищеним погодним ризиком зумовлює значні втрати
у сільськогосподарському виробництві. В Україні загибель озимини на
площі понад 20% фіксується приблизно у трьох роках із десяти. Щорічно в
країні протягом 1996-1999 років гинуло 7,2-13% посівів озимої пшениці,
що становить 0,5-0,8 млн. га і 70-90% у структурі загиблих посівів
озимих зернових культур. Значні площі загиблих посівів потребують
пересіву у весняний період, на що необхідні додаткові фінансові та
енергетичні витрати (табл. 5.1)

5.1. Структура площ загиблих озимих культур в Україні у зимовий період

Сучасні сорти сільськогосподарських культур як вітчизняної, так і
закордонної селекції є конкурентоспроможними і можуть бути використані
для впровадження у виробництво з урахуванням екологічних принципів їх
розміщення.

Озимі зернові культури. Біологічні особливості

Озима пшениця.

Проростання насіння, фаза сходів і частково кущення відбуваються восени
(І-ІІ етапи органогенезу), останні фенофази й етапи органогенезу —
весною та влітку наступного року. Тривалість вегетації восени — 40-50
днів, весною і влітку — 90-110 днів. Маса 1000 зерен — 35-50г.

За сприятливих умов сходи з`являються за 7-9 днів після сівби. Через
13-15 днів, коли на рослині утворяться 3-4 листки і на глибині 2-3 см
сформується вузол кущення, настає фаза кущення. До зими рослина повинна
сформувати 2-4 пагони. Для цього потрібно 40-50 днів осінньої вегетації.
Коренева система на цей час заглиблюється на 50-70 см. В осінній період
рослини повинні пройти період загартування.

Озимі зернові культури для того щоб перейти в генеративну фазу розвитку
потребують верналізації (яровизації), тобто забезпечення потреби в
холоді на ранніх етапах розвитку (включно і насіння). Умови якої для
різних видів неоднакові (табл. 5.2). Є озимі форми у пшениці, тритікале
і ячменю, в яких потреба у верналізації настільки слабовиражена (0-10
діб), що їх можна вирощувати і як ярі.

5.2. Умови верналізації (яровизації) для різних озимих зернових культур

З настанням весною середньодобових температур 4-5°С пшениця відновлює
вегетацію й продовжує кущитись ще 25-30 днів. Після цього починається
вихід у трубку (стеблування). Воно триває 25-30 днів і змінюється

фазою колосіння, а ще через 4-5 днів настає цвітіння й припиняється ріст
стебла. Пшениця — самозапильна культура, тому запилення може відбуватися
і в полеглих посівах, але кількість зерен у колосі, маса 1000 зерен
зменшується та урожайність знижується на 20-40% і більше. Після
запліднення формується зернівка, яка через 12-17 днів досягає кінцевої
довжини і вступає у фазу ранньої молочної, а потім молочної,
тістоподібної, воскової та повної стиглості. Фаза молочної стиглості
триває 7-14, воскової 7-9 днів. У середині воскової стиглості при
вологості зерна 33-35% припиняється надходження пластичних речовин у
зернівки і можна починати роздільне збирання.

Пшениця — холодостійка культура. Її насіння починає проростати при
температурі 1-2°С. Для одержання дружних сходів під час сівби повинна
бути температура 14-16°С. Якщо ж вона 25°С і вища, то формуються слабкі
проростки з тонкими корінцями, які дуже уражуються хворобами. Добре
загартовані рослини витримують узимку зниження температури в зоні вузла
кущення до мінус 17-18°С, а високо морозостійких сортів — до мінус
19-20°С. Загартуванню сприяють сонячна погода у передзимовий період
протягом 12-14 днів і посилене фосфорно-калійне живлення. Найвища
морозостійкість рослин — на початку зими. До весни вона поступово
знижується. Значно знижується морозостійкість при періодичному
відтаванні та замерзанні ґрунту. Дуже шкідливі перепади температури
ранньою весною, коли вже почалося відростання рослин і температура вдень
підвищується до плюс 5-10°С, а вночі знижується до мінус 8-10°С.

Пшениця вимоглива до вологи. Протягом вегетації вологість ґрунту повинна
бути в межах 65-75% НВ і не знижуватися до рівня вологості розриву
капілярів, тим більше до вологості в`янення рослин. При вмісті у
10-сантиметровому верхньому шарі ґрунту доступної рослинам вологи менше
10 мм сходи з`являються із запізненням і зріджені, Дефіцит вологи в фазі
кущення зменшує загальну кущистість, у фазі трубкування — продуктивну
кущистість, у колосінні — цвітіні — озерненість колоса, під час
формування і наливу зерна — дрібнозерність і щуплість зерна.
Транспіраційний коефіцієнт пшениці — 320-450. Він знижується при
внесенні достатньої кількості фосфорно — калійних добрив, які сприяють
розвитку кореневої системи та роздрібному — азотних добрив.

Вибаглива до світла. Хмарна погода восени спричиняє неглибоке залягання
вузла кущення та погане загартування, внаслідок чого знижуються морозо-
і зимостійкість; весною — вилягання; при наливі зерна — вміст білка в
зерні.

Вимоглива до ґрунтів. Добре вдається на окультурених структурних ґрунтах
середнього механічного складу. Кращими є чорноземні, каштанові та сірі
лісові ґрунти. Високі врожаї можна одержувати на окультурених
дерново-підзолистих ґрунтах при застосуванні підвищених норм органічних
і мінеральних добрив, сидератів, вапнуванні, поглибленні орного шару,
усуненні надмірного зволоження. Погано росте на солонцюватих ґрунтах,
солодях, легких піщаних, важких за механічним складом глинистих ґрунтах,
які запливають, де під час вегетації застоюється вода.

Озиме жито.

В онтогенезі жито проходить такі ж фенологічні фази та етапи, що й
пшениця. За однакових умов сходи жита з`являються швидше на 1-2 дні. На
1-2 дні швидше воно починає кущитися. Вузол кущення закладається ближче
до поверхні ґрунту ?1,7-2,5 см?, частіше зустрічаються дво- і три
вузлові рослини. Кущення у нього відбувається в основному восени. Весною
воно починає трубкування через 18-20 днів від початку весняного
відростання, а через 40-50 днів виколошується. Цвітіння настає через
7-12 днів від початку колосіння ?у пшениці через 4-5? і триває 7-9 днів.
Фаза молочної стиглості настає за 10-14 днів після цвітіння і триває
8-10 днів. Через два місяці після колосіння жито дозріває.
Післязбиральне достигання триває довше, тому воно рідше проростає в
колосі. Маса 1000 зерен у диплоїдних сортів — 23-38, у тетраплоїдних —
35-52 г.

Озиме жито вважається видом зернових для легких ґрунтів. У нього добре
розвинена коренева система, яка проникає на глибину 1,5-2 м й здатна
засвоювати фосфор і калій з важкорозчинних сполук. Жито менш чутливе до
кислотності ґрунту. Добре росте при рН 5,3-6,5. Тому його можна
вирощувати на малопридатних для пшениці піщаних підзолистих ґрунтах. Але
кращими є родючі структурні чорноземи і сірі лісові ґрунти середнього та
легкого суглинкового механічного складу. Погано росте на важких глинах,
заболочених, засолених ґрунтах. Воно більш холодостійке, ніж інші озимі
зернові. Витримує зниження температури на рівні вузла кущення до мінус
19-21°С. Насіння починає проростати при 0,5-2°С. Закінчує вегетацію
восени і відновлює весною при 3-4°С.

Жито — типова перехреснозапильна рослина довгого світлового дня. Пилок
переноситься повітрям. Сприятливою для запилення є тиха тепла погода при
достатній вологості повітря. У жарку погоду за низької вологості повітря
пилок втрачає життєздатність. Несприятлива для запилення вітряна й
дощова погода. При виляганні багато квіток не запилюється й
спостерігається череззерниця в колосі. Щоб уникнути перезапилення,
насінні ділянки диплоїдних сортів повинні мати просторову ізоляцію
200-300 м, тетраплоїдних — понад 500. Гібридне жито більш вимогливе до
ґрунтових вимог. Транспіраційний коефіцієнт — 340-450.

Тритікале —

штучно виведена рослина схрещуванням пшениці (м’якої й твердої) та жита.
Тому багато морфологічних ознак і біологічних властивостей у нього є
проміжними між пшеницею та житом.

В індивідуальному розвитку проходить такі ж етапи органогенезу і
фенологічні фази. Коренева система добре розвинена, проникає в ґрунт на
1,5-2 м. Вона краще, ніж у пшениці, засвоює елементи живлення. Добре
кущиться, часто краще від пшениці й жита. Форми, виведені за участю
багаторічного жита, мають необмежений в часі період кущення. Зерно
містить на 1,5-2% більше білка, ніж зерно пшениці, але клейковина дуже
липуча, розтяжна, має гірші хлібопекарські та технологічні якості.
Рослина переважно самозапильна, але у різних сортів перехресне запилення
може досягати від 5-10 до 40%. Зернівки більші, ніж у жита і пшениці.
Маса 1000 зернівок — 40-60г. При повному бубнявінні поглинає 55-60% води
від власної маси.

Мінімальна температура проростання насіння 1-2 0С. Морозостійкість
загартованих рослин близька до морозостійкості жита. Посухостійкість
зумовлюється добрим розвитком кореневої системи, товстим шаром воскового
нальоту на листках і стеблах, високою водоутримуючою здатністю клітин.
ГТК — 360-450. Особливо шкідливий дефіцит вологи за 5-8 днів до
виколошування та під час формування й наливу зерна. У першому випадку
спостерігаються череззерниця в колосі та стерильність верхівки колоса, у
другому — зменшення розмірів і виповненості зерна. На час дозрівання в
деяких сортів колос стає ламким.

Кращі ґрунти — структурні чорноземи, окультурені сірі лісові середнього
механічного складу з рН 5,6-7,5. У цілому до ґрунтів менш вибагливе, ніж
пшениця. Погано росте на засолених, запливаючих глинистих, а також
легких піщаних, заболочуваних ґрунтах.

Озимий ячмінь менш вимогливий до ґрунтів, ніж озима пшениця, проте його
вирощування значно лімітується кліматичними умовами — найменш морозо- і
зимостійкий серед хлібних озимих культур. Він поширений у регіонах із
теплими зимами. Північна межа вирощування озимого ячменю в Україні
проходить через Львівську, Тернопільську, Вінницьку, Луганську області.
Він пошкоджується навіть при температурах мінус 12-13° С , якщо вона
триває довго на такому рівні. Завдають шкоди ячменю глибокі зимові
відлиги і ранньовесняні похолодання, оскільки при настанні теплих днів
він швидко починає відростати.

Восени може виходити в трубку, після чого морозо- і зимостійкість різко
знижується. Пояснюється це тим, що стадія яровизації триває 30-40 днів
(див. табл. 5.1). Багато сортів ячменю є дворучками. Вони встигають
пройти її при осінній, зимовій і весняній сівбі

В індивідуальному розвитку озимий ячмінь проходить такі самі
технологічні фази й етапи органогенезу, як і інші зернові озимі
культури. Тривалість фенологічних фаз у нього коротша. Тому і загальний
період вегетації коротший. Озимий ячмінь на 9-10 днів достигає раніше
від озимої пшениці й на 12-14 днів раніше від ярого ячменю.

Ячмінь — самозапильна культура. Кращими для нього є багаті на
легкодоступні форми елементів живлення структурні чорноземні, каштанові
ґрунти середнього механічного складу з рН 6-7,5. Важкі, засолені,
підтоплювані ґрунтовими водами, кислі, безструктурні піщані ґрунти
малопридатні для вирощування озимого ячменю. Транспіраційний коефіцієнт
— 300-450.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Похожие записи